Текст книги "По-модньому"

Автор книги: Михаил Старицкий

Жанр:

Драматургия

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 2 страниц)

Дзвонарська. Я з настоящего коліна і почти при грапськім домі жила! А ви запотилишників їсте по панських прихожих! Плюнула й розтерла, от що!

Сисой. Позвольте, мамаша, я єй плюну!

Дембицька. Шапку бери скоріш! (Задихаєтьсяз злості).

Вареник. Ач, приїхали нашими замозоленими грішми свої дірки латать! Он бог, он вам і порог!

Дембицька. А ви справді думали, що вас треба, вас по салонах приймають, що ваших бокатих дочок шукають! Мужва нетесана! Гроші тільки у дурнів виманюють!

Вареник. Ех ви, голодні зажери! Хизуєтесь своєю пакістю. Щоб мої й очі вас не бачили!

При остатній мові Овсій, Зінька і Наталка показуються в дверях.

Сисой. Мамаша, она... не такая... ето костюм...

Дзвонарська. Самаряне обдерті! Я для них клопотала з жалості, а вони – скажіть на милость – пани!

Дембицька. Тьфу! Сваха задрипана! Пошукайте тепер, хто-то вашу виставку візьме?

Овсій. Дозвольте! Я їм виставку зроблю!

Вареник. Моєї дочки ніхто не візьме? Та з вашого брата всяк мені в ноги поклониться: я за нею двадцять тисяч карбованців зразу даю...

Сисой. Мамаша! Она не кривобокая: ето – турнюр!

Дембицька. А, ошибка... що ж?.. Я перепрошу...

Вареник. Хто цурдур? Женіть цього цурдура! Гетьте з хати!

Овсій. Пожалуйте!

Сисой. (показуючи на Дзвонарську). Ета все... ето чучело!

Дзвонарська. Ах ти хальора, шкилета! (Плює).

Дембицька і Сисой тікають. Чути галас собак.

ВИХІД XIX

Ті ж без Дембицької і Сисоя.

Вареник. Спасибі тобі! Наградила!

Дзвонарська. Хто ж його знав, що такий вийде акахвист: я думала, що вони настоящі дворане, а вони – пхе!

Вареник. Думала!

Дзвонарська. Знайдуться ще благородніщі!

Вареник. І речі про них не заводь! Мало сорому ще прийняв? Мало тобі?

Зінька. А все через ті моди... (Плаче).

Дзвонарська. Що ж? Я всякі моди потраплю... папонька... Конешно, не їм...

Вареник. Мовчать! Щоб мені тих мод і не пахло тут! Не плач, дочко! Тебе всяк візьме, але годі тих модних!

Зінька. Тату, голубчику!

Дзвонарська. Содома і Гоморра!

Вареник. Геть, щоб і духу твого!..

Дзвонарська (плаче). Ви завьожди так обиждаєте... Не по-благородному...

Вареник. Годі витребеньок! Щоб ані писнула! За простого оддам!

Зінька. Таточку ріднесенький!

Вареник (обніма). Знаю.

Наталка. А музика як?

Дзвонарська. Без благородних... баль?!

Вареник. Геть!

Дзвонарська з ляком вискакує.

Вареник. Не лишні, а якраз упору! Що я, без ваших паничів не буду гуляти? О! Тепер загуляю так, що й чортам душно стане у пеклі! Гей, Наталко, Свириде, Вівде, Овсію, кличте музику! Пийте, їжте! Частуй усіх, дочко, матері їх ковінька!

Зінька налива і підносить.

Я сам у своїй хаті пан! Чи так?

ВИХІД XX

Ті ж та Вівдя з музикою.

Вареник. К бісу всі моди, щоб і вухо моє не чуло! Пий, гуляй, співайте мені зараз, Зінько, Наталко, Овсію!

Овсій (співа).

Од дуба та до дуба,
Дівчино моя люба!
Рад би я тебе взяти,
Та не велить твоя мати!
Хоч мати велить,
Так рід не велить;
Як побачу, то й заплачу,
Аж серденько заболить!

Зінька.

Ой клен, не тополя,
Така, мабуть, моя доля;
Полюбила Овсія,
Так боюсь панотця!
Ой клен, не ломись,
А ти батьку поклонись:
Де й дінуться твої муки,-
Перев’яжуть ликом руки!

Вареник.