Текст книги "Майборода"

Автор книги: Майк Йогансен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 2 страниц)

VI. Чого Майборода програв гроші

Майборода сів на лаві. Так, це був сон. Сьогодні його, мабуть, поведуть на допит. Питатимуться, чого він узяв гроші з каси. Що казати?

Він хотів виграти на ці гроші в тоталізаторі й повернути назад у касу. Ворожка казала йому, що він виграє. А це ворожка знає, що каже.

Так не повірять. І сказати не дадуть. Хіба є Бог у цих людях? Не дурно ж йому в цім місці приснився сатана.

Хіба може що друге приснитись у такому місці, де немає хоча б маленької ікони?

Так що за причина, що він програв? Видно, що не ворожка.

Майборода почав пригадувати. Думки збивали одна одну. Чи молився ввечері, чи христився ївши?.. Ні, все гаразд. Ага, коли виходив з дому ще того місяця, спіткнувся об поріг!

От і кажи тепер, що це дурниця. Місяць цілий проминув, а таки скоїлося лихо – програв казенні гроші.

VII. Майборода й міліціонер

Рипнули двері, і в камеру увійшов міліціонер. Майбороді трохи затрусились жижки.

– Збирайсь, – сказав міліціонер.

Майборода звівся й вийшов. Пройшли коритаром – у коритарі сновигали міліціонери, підрайонні. Майбороді було дуже негарно, його гнітило якесь смутне почуття.

«Наче я щось украв», – подумав Майборода. А він зроду нічого не крав. Що за революції торгував державним майном – то всі ж так робили! Но щоб він щось узяв чуже – крий Боже!

Перейшли дві вулиці – щось народу дуже багато.

«Що б воно таке було?»

Ага, хресний похід!

Так куди! І похід не той, що раніше. То було народу, як та xмapa, а тепер так собі – є де й протовпитись. На перше травня більше буває народу.

«От! Довели!» – подумав Майборода.

Народу побільшало, міліціонер спинився. Майборода став теж дивитись на юрбу. Йшли мало не самі баби. Хоч ні, он крамар знайомий киває, он одставна генеральша Тинякова йде. Є ж іще на світі хороші люди.

Майборода оглянувсь. Міліціонер узявся купувати цигарки.

«Все одно пропадать!» – подумав Майборода й стрибнув поміж баби. Враз генеральша накинула йому на голову хустку, крамар нап'яв ззаду свитину, й Майборода пройшов повз міліціонера.

Міліціонер оглянувсь і кинувсь шукати, та спіткнувся й упав. Майборода скинув хустку й подавсь у завулок.

VIII. Майборода й Пузанов

Майборода швиденько чимчикував завулком. Завулок був глухенький, нікого не було.

Раптом Майборода учув за собою чиюсь похапливу ходу.

Він узявсь бігти – серце йому калаталось, той іззаду теж побіг.

Майборода хотів уже вскочити в двір, коли чиясь важка рука брякнулась йому на плече. Майборода смикнув – друга рука схопила його за вухо.

Майборода повернувсь од болю. Перед ним стояв крамар Пузанов.

– Як же ж моя свитина? – сказав Пузанов суворо. Потім він розвернувсь і вдарив Майбороду в вухо. Майбороді враз полегшало.

– Ви не бійтесь, – сказав він. – Ми з вами зробимо діло. Я таки приховав грошей з половину.

– Приховав? – ласкаво спитав Пузанов. – Це справа инша! Нате ось мою шапку, ходім, зніміть вуса та гайда до мене. Знайдеться де перебути. – Майборода ревно перехристився. Є таки Бог на землі і дбає своїми вірними! Є ще й чесні люди, спасибі їм.

Доведеться, правда, з Пузановим ділитись, то вже так.

– Ми вам паспортика обробимо, – сказав Пузанов, – та сипте собі деинде служити. І профсоюзна картка є: хлопці дістали для брата, так я вам її приставлю.

IX. Майборода й собака

Зайшли до цилюрника, й Майбороді зголено вуса.

Він поглянув у дзеркало – ну чистісінька баба. Якби ото раніше, так іди собі під хусткою й ніякий чортяка не зачепить.

– Оп'ять же панотець вам метрику зробить! – сказав Пузанов. – У них і печатка є, і все, що треба.

Вони вийшли. Перед дверима грівся на сонці собака. Майборода одразу впізнав його. Це був той самий, якого він різав на вокзалі.

– А це ти, сатано! – прошепотів Майборода. Він міркував із секунду, чого б такого зробити.

– Дайте ножа, – пошепки сказав він Пузанову.

Пузанов витяг здоровий складний ніж. Майборода розчепірчив його, обережно нахилився до собаки й, що мав сили, встромив йому ножа в шию.

Собака дико зойкнув і помчав по вулиці.

Ніж стирчав у загривку.

– Здорово ви його! – засміявсь Пузанов до Майбороди і взяв його під руку.

Майборода ще раз перехрестився, й вони пішли вниз по вулиці.

Частина 3

I. Ліричний пролог

О Майбородо! О маленька гнидо на засмаглім, жилавім тілі радянської країни! Я не можу сердитись на тебе, бо ти всього тільки маленька філософська гнида – а по спеченому сонцем, закуреному шляхами тілу повзають грубі, налляті кров'ю блощиці – серед них ти – дрібнесенька, плохенька цяточка!

Я розумію тебе – ти родивсь од воші, і от – ти гнида! Твій суворий папаша, що торгував мануфактурою коло собору, держав тебе прикро й не дозволяв тобі курити. Твої товариші сміялися з тебе, й дратували тебе – й тоді ти плакав і скаржився батькові, й батько лаяв слюсарчуків поганими словами і не дозволяв тобі з ними гратись.

Папаша твій був членом Союзу руського народу й читав «Русское Знамя» – і ти почав читати «Русское Знамя». Там ти дізнався, що жиди гублять Росію і погублять її, коли руські люди не візьмуться за них. Папаша гуляли з мадмуазелями, а ти – тихенько займався онанізмом. Ти виріс і став у магазині за касира. Ти пробував брати трохи грошей з каси, й папаша бив тебе ремінем.

Я співчуваю тобі, о Майбородо! Все йшло на погане, й ти став філософом.

Але одна надія жевріла в твойому затурканому серці – що папаша помруть і ти станеш хазяїном.

Та все йшло на погане, і сталося так, як пророкувало «Русское Знамя». Жиди одняли в папаші магазин і оддали його папашиним робочим, і ти, о Майбородо, оставсь касиром у папашиних прикажчиків. Тоді ти, о Майбородо, зробивсь філософом. Папаша вмерли, й ти зробивсь філософом. Ти ждав.

Ти ждав і діждавсь...

II. Майборода їде до Константинополю

Так мислив я, ідучи повз кооперативний магазин. Зненацька я спинивсь. Повз мене промчався Пузанов, розмахуючи руками. За ним ледве встигав поспівати міліціонер. «Обікрали!» – репетував Пузанов і нісся до своєї крамниці.

«Хто ж обікрав Пузанова?» – замисливсь я. Хвилину я пройшов, нічогісінько не тямлячи. Хто ж міг обікрасти Пузанова? Адже ж його брат повсякчас сидить у крамниці, коли Пузанов ходить закупляти крам чи платити податки в фінвідділ.

На розі я налетів на газетяра й потрапив носом у свіженьке число газети, що одгонило ще друкарнею. Я одсахнувсь, очі мої зустрілися з чорними рядками, й я прочитав одне слівце: «Константинопіль».

Я одразу відгадав усе. Неначе полуда спала з моїх очей.

– Константинопіль!

Майборода втік до Константинополю! Це він обікрав Пузанова, коли той замкнув його в своїй кімнаті, загрожуючи видати його міліції й правлячи з нього всі гроші, що він узяв у кооперативній касі. Він обікрав Пузанова, поки той ходив до панотця порадитись у справі Майбородиних грошей. Він знайшов пузановські гроші під черінню в грубці, виліз у вікно, сів на візника... і зараз він уже сидить у потязі, що йде на Одесу. Поки Пузанов приведе міліцію, поки приведуть собак, Майборода без вусів і з голеною головою доїде до Одеси, сяде на турецький парусник і гайда до Константинополю!..

Я вже зовсім налагодився був іти до міліції й порадити дати телеграму до Одеси, але швидко схаменувся. Все одно не повірять! Звідки, скажуть, ви знаєте? І що, скажуть, ви, товаришу, взагалі знаєте в цій справі? Ні, це мені не підходить. Краще піду додому. Другого дня, саме коли я прокинувсь, Майборода сходив паршивою мотузяною драбинкою на турецький парусник. Це була непевна-таки посудина. Турки називають її...

«То справа турків, як її називати!» – вирішив Майборода й ступив на палубу. Босий турок з одним-однісіньким оком провів його до мізерної коморки – це була Майбородина каюта. Майборода сів на лаву й помацав калитку з грішми, що висіла йому на шиї під сорочкою. На палубі метушились турки, смикали якесь мотуззя і готувались відпливати.

«Віддавай!» – гукнув хтось із палуби.

III. Майборода на морі

«Усе гаразд!» – здалося Майбороді, бо причали трішки сколихнулись і поповзли в вікні Майбородиної каюти. Майборода дістав з чемодану ковдру, розіслав її на лаві й ліг... – йому дуже кортіло спати.

«Усе гаразд!» – пересвідчився Майборода, бо причали зникли з вікна, позначилася темна смуга води й за нею обриси портового міста. Повз вікно перебіг босий турок з одним оком. Майборода кліпнув очима й заснув.

...Проходили якісь вагони, на паровозі сидів Пузанов, збочив з колії й поїхав у ліс. У лісі було вогко, з листя сипались краплі й мочили Майбороді комір. Між двох дерев, на мотузку теліпалася гойдалка. Пузанов роздвоївсь на себе й на брата, й вони узяли вдвох всаджувати Майбороду на гойдалку. Майборода пручався, з дерев капотіло йому на голову, але Пузанови розгойдали його й беркиць! – він налетів спиною на дуб. Майборода хотів утекти, але ноги задубіли й не слухались. Гоц! Майборода знову налетів на дерево – й прокинувся.

Було якось дуже погано. Ніякої гойдалки не було, а Майборода лежав на підлозі.

Майборода звівсь на ноги й ступив уперед. В ту саму мить на нього налетіла стінка й ударила його по голові. Майборода одсахнувсь, та друга стінка коцнула його в коліно. Майборода ухопивсь руками за клямку дверей; двері розчахнулись, і на Майбороду линуло водою.

Що там було! Скільки скинеш оком, було саме море, чорне, й по ньому кипіла якась жовта блювотина.

Це було до того огидно, що Майбороду потягло блювати. Він понад стінкою каюти вийшов на палубу, схилився, і пішло, і пішло! Парусник хилився то вправо, то вліво, за хвилею зносилась хвиля, вода зливала палубу й стрибала на неї знову, а Майборода блював і блював.

IV. Майборода й турки

Двоє турків підійшли до Майбороди, ухопили його під пахви й поволікли до каютки. Вони поклали його на лаву, причинили двері, затулили віконце й почали знімати з Майбороди сорочку. Вони розстібнули ґуздики й побачили на шиї калитку. Калитку турки зняли і далі взялися стягати з Майбороди штані. Майборода огинався й копнув турка ногою в живіт. Турки розсердилися, стягли штані й зв'язали Майбороді руки й ноги. Потім вони знову взяли його під пахви й витягли на палубу.

«Топитимуть!» – утямив Майборода. Щось стягло йому пельку; раптом з горла вихопився одчайний, пронизливий вигук. Турки підтягли Майбороду до борта. Підбігло ще двоє, взяли Майбороду за руки й за ноги й розгойдали. Раз! Два!..

Перед Майбородиними очима майнула каса магазину, Степун, бухгалтер правління, пивна, Катя, міліціонер, Пузанов і затанцювали коники тоталізатора. Він заплющив очі. Серце йому стало.

– Три! – колихнули його турки в бік каюти...

В цей момент до турків підійшов товстий чорний капітан. Він щось до них сказав, і вони поклали Майбороду на палубу. Йому враз стало так гаряче, наче його посаджено в теплу ванну. Стало так гаряче й прекрасно. Капітанове обличчя крізь чорну неголену щітину засяло небесним світлом. Капітан знов розтулив рота й щось сказав. Кожне його слово було розкішне, прекрасне як майовий день, розумне й лагідне як сонячне вино – слова наче самі точилися з-під його губ і мов золотий горох падали на палубу... Майбороду однесли й укинули десь у трюм. Це був найкращий у світі трюм з дебелих темних дощок. Під Майбородою, збоку, над ним були тверді, певні дошки, піддержували, рятували його бідне, слабе тіло.

V. Майборода й капітан

Зненацька в трюмі посвітлішало. Вирізнилися з темряви якісь бочки, й здоровенний сувій линви обкручував їх своїм товстим хвостом. Майборода глянув угору – перед ним стояв жирний капітан.

Капітан причинив двері й сказав чистісінько російською мовою:

– Ну што, іспугались очень?

Майбороді язик зав'яз у щелепах і він нічого не відповів. Капітан мовчав.

– Відітє лі, – почав знову капітан, – ми вас висадім в Руминії, в Кюстенджі. Но єслі ви пікнєтє хоть слово о ваших деньгах, ілі што, то я вас застрєлю как сабаку. Ви імєєтє дєло с ротмістром русской армії – панятна?

Майборода лежав як уві сні і думав, що він не сповна розуму. Він хотів уже притягти язика зубами, щоб пересвідчитися, що не спить, але капітан йому допоміг.

Капітан копнув його ногою під ребро й вийшов.

VI. Майборода міркує

«Що за діло? – думав Майборода. – Що за «ротмістр русской армії?» Значить, то не турок, а православний руський офіцер!»

Через це, значить, він і врятувався. Руський офіцер не дав туркам викинути його в море! Майборода розповість йому про себе й про Бога, й офіцер віддасть йому хоч частину грошей. Це ж православний, не жид.

Жиди розіп'яли Христа, а тепер розпинають Росію, скаже йому Майборода. Вони розпинають Бога й хотять дати Росії свого бога.

О! Майборода знає, чого вони хочуть. Як ви думаєте, хто такий Маркс! Може, ви думаєте, що це той, що видавав «Ниву»? Є ще й такі дурні!

Маркс – це жидівський Єгова! От хто такий Маркс! І це велике відкриття зробив сам Майборода. Він пам'ятає навіть, як він цього дійшов. Це було на Великдень, коли коммольці йшли походом.

Але це не все. Майборода йшов глибше. От ви всі, Майбородині однодумці, професори, інженери, всі православні, що вчилися по університетах і читали в учених книжках, скажіть, хто спинив землю, коли вона одірвалася од сонця й летіла в простір? Хто примусив її обертатись круг сонця? Хто врятував землю, щоб вона не залетіла казна куди?

Бог! Бог урятував Майбороду через свого слугу, Бог урятує Росію!

Майборода не якийсь дурний мужик, він теж знає про науку. Майборода – філософ, і колись ввесь світ про нього знатиме. В Майбороди багато однодумців, але вони мислять непослідовно. Вони спиняються на півдорозі. Їх таки зачепила жидівська наука. В них немає сміливости, вони не дивляться правді в вічі. Тільки він, тільки Майборода додумав думку до кінця. Все – суєта! Один Бог вічний!

Пити не гріх – сам Христос пив вино у Кані Галілейській. Сам Христос бесідував з блудницею Магдаліною. Сам Христос проклянув жидів – і вони його розіп'яли.

Христос звелів подавати милостиню – а хто ж подаватиме, коли не буде багатих? Сам Христос звеличив митаря – а митар це все одно, що купець чи фабрикант. Христос любив Сімеона, а Сімеон був поміщик!

Христос сказав, що бідному легше внити во царствіє небесноє. Як же тут бути? Ні один батюшка цього не скаже.

Тут мова йде про бідних духом! От у чім справа. Хіба бідні дають на церкву? Хіба не ця голота вбила православного царя?

Майборода поїде до Болгарії. Там є православні люди, там він скаже своє слово.

Майбороду взяла нетерплячка. Мерщій туди, до православних людей, до тих людей, що зосталися вірні цареві!

VII. Розмова Майбороди з ротмістром

Майборода гукнув, що мав сили. Ніхто не йшов. Майборода підождав з хвилину, гукнув удруге й утретє. Ляда звелася, й у трюм східцями спустився капітан.

– Єслі ви будєтє крічать тут, я вас научу! – сказав капітан. – Малчать! Краснозадая криса!

– Господін ротмістр! – сказав Майборода радісно. – Господін ротмістр, я нє краснозадий. Я наоборот, вислушайтє мєня, господін капітан. Мой отєц бил купєц в Харковє.

Майборода розповів ротмістрові історію свого життя.

– Так значіт, ви убєжалі от совєтской сволочі? – спитав капітан. – І вам удалось взять с собой дєньгі?

– Да, да, господін ротмістр, – радісно ствердив Майборода. – Вот пасматрітє докумєнти в карманє.

Ротмістр своєручно розв'язав бинду, що нею були скручені Майбороді руки, й витяг у нього з кишені документи.

Він довго й уважно на них роздивлявся.

– Значит, ви бєжалі нєлєгально? – ще раз спитав він.

– Ну да, ну да, ну да, господін ротмістр! – заторохтів Майборода. – Я хотєл би прасіть вас насчот...

– Падаждітє! – буркнув ротмістр і вийшов з документами в руці. Ляда важко впала й закрила трюм.

«Чого там іще треба?» – думав Майборода. З документів ясно, що він утік – там ще й вирізка з газети, що шукають касира кооперативної установи Майбороду. «Чого там іще треба?» – думав Майборода.

VIII. Філософія Майбороди

Це були останні думки філософа Майбороди. Після цього йому думати вже не доводилось – саме не було ніякої змоги мислити.

Од Майбородиної філософії не залишилося сліду в науковій літературі. І то шкода, бо він у своїй філософії був не сам. Це була ціла філософська школа – в ній були священики, професори, генеральші, інженери – люди поважного віку, що багато бачили в житті своєму. Це була велика філософія, хоч і протилежна Марксовій. І зараз ще й сьогодні мені доводиться зустрічати багато статечних людей, що мислять як Майборода в усіх подробицях, але ніхто з них ніколи не хотів признаватись, що вони позичили свій світогляд у скромного касира Майбороди. Вони цитували всяких чисто авторів – од блаженного Августина до Ллойд Джорджа, але ніхто з них ані слівцем не згадав філософа Майбороду.

А втім, ніхто з попередників Майбороди не формулував цієї філософії так просто, так коротко, так послідовно до кінця.

Але це ще не все – власним своїм життям Майборода дав небачений, славетний приклад своєї філософії.

IX. Майборода й господа офіцери

Ляда знову звелася вгору. У трюм увійшло троє... але це були не турки. На плечах у них блищали погони – сині з сріблом, зелені з сріблом.

За ними увійшов ротмістр – у погонах жовтих з сріблом.

– Ну дорогой! – сказав ротмістр. – Ми убєділісь, што ви дєйствітельно нє бальшевік. Руминскаму правітельству не гразят нікакіє непріятнасті ат вашева ісчезнавєнія. Ви свабодни. Пажалуйтє навєрьх!

Уперше за все життя Майбороду зрадив його філософський розум.

Він не зрозумів, що хотів сказати ротмістр. Але ротмістрові слова були такі ласкаві й привітні.

Майборода звівсь на ноги й виліз з трюму. За ним слідом вилізли ротмістр і троє офіцерів. Раптом Майборода відчув щось холодне на потилиці. Він хотів оглянутись, але вибухнув страшний крах, в очах замигтіли зелені кола, й Майборода поваливсь на палубу.

Господа офіцери підхопили тіло свого філософа, розгойдали його й викинули за борт...

Х. Епілог

– Врангелівці втікли на паруснику з Одеси в Руминію! – гукали хлопці, продаючи вечірню газету.

Я купив газету, прочитав і замислився. На цьому паруснику загинув Майборода! Загинув від рук послідовників своєї філософії!

Я побіг до професорів, до генеральш, до Пузанова, до всіх послідовників Майбородиної філософії.

– Загинув Майборода! – гукав я їм. – Майборода загинув від вашої руки!

Але послідовники вороже-здивовано поглядали на мене.

– «Какой Майборода?»

Я обігав всіх, кого знав, і ніхто не сказав ні слова в пам'ять Майбороди.

Вони не схотіли навіть балакати про нього.

Один тільки інженер (він казав мені раніше, що теорія Айнштайна спростувала марксизм і довела існування боже) сказав:

– Майборода? Єто тот, што украл дєньгі?

Украв гроші! Наче він украв їх у них, а не в ненависного їм радянського народу!

Я пішов од них геть.

– Бідний Майбородо!

Вони зреклися тебе, скромного касира, свого філософа.

Вони й надалі цитуватимуть Августина, Ллойд Джорджа, Розанова, Мережковського і Бем-Баверка.

Вони ні слівцем не згадають тебе, свого єдиного, справжнього, щирого, неприкрашеного філософа – філософа Майбороду.

КІНЕЦЬ

Подається за першодруком:

Йогансен М. Майборода. Оповідання // Всесвіт. – 1925. – № 11; 16; 18.

Ймовірно, це уривки більшого за обсягом твору – повісті (див.: Інтермедія патосу // Літературний ярмарок. – 1928. – №1 (131). – С. 199) або роману (див.: Йогансен М. Автобіографія. – У кн.: Йогансен М. Поезії. – К.: Радянський письменник, 1989).

Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту.