Текст книги "Шалено багаті азійці"
Автор книги: Кевин Кван
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 8 страниц)
5
Астрід Леонг
Париж
Щороку першого травня Лерм-П’єр, одна з відомих родин французьких банкірів, улаштовувала Le Bal du Muguet (Бал конвалій) – розкішну вечірку, яка була родзинкою весняного сезону прийомів. Ось і цього року, щойно Астрід увійшла в арочний прохід, що вів до неймовірного hоtel particulier[44]44
Маєток (фр.).– Прим. пер.
[Закрыть] Лерм-П’єрів на острові Сен-Луї, як лакей у гарній, чорній, розшитій золотом лівреї вручив їй ніжну гілочку квітів.
– Щоб ви знали, ця традиція сягає Карла ІХ. Щороку на перше травня він дарував конвалії усім дамам у Фонтенбло,– пояснила їй якась жінка в діадемі, коли вони разом вийшли у внутрішній двір, де серед акуратно підстрижених дерев літали сотні мініатюрних повітряних куль у стилі вісімнадцятого сторіччя.
Астрід ледве встигла помилуватися чудовим видовищем, як за неї ухопилася віконтеса Наталі де Лерм-П’єр.
– Я така щаслива, що ти знайшла час завітати,– розпливлась у посмішці Наталі, цілуючи Астрід чотири рази в щоку на знак вітання.– Боже мій, це льон? Лише ти здатна вийти у світ, на бал, у такій простій сукні, Астрід! – Господиня розсміялася, милуючись ніжними складками в грецькому стилі на сукні Астрід кольору квітучого яскору.– Хвилинку… це що, справжня сукня від мадам Гре[45]45
Також відома як Алікс Бартон (1903-1993) – провідна французька кутюр’є свого покоління.– Прим. пер.
[Закрыть]? – запитала Наталі, усвідомивши, що подібну сукню бачила в музеї Гальєра[46]46
Музей моди в Парижі.– Прим. пер.
[Закрыть].
– Це з її ранніх витворів,– відповіла Астрід, почуваючись майже ніяково, що її «викрили».
– Та звісно ж. Господи, Астрід, ти знову перевершила саму себе. Як у бога ти роздобула ранню Гре? – із благоговінням знов запитала Наталі. Схаменувшись, вона прошепотіла: – Сподіваюсь, ти не заперечуватимеш, що я залишила тобі місце поруч із Грегуаром. Сьогодні він потворно поводиться, бо вважає, що я досі трахаюсь із тим хорватом. Ти – єдина людина, яку я можу посадовити поруч із ним за вечерею і бути спокійною. Але гарна звістка у тому, що ліворуч від тебе сидітиме Луї.
– Не переймайся через мене. Мені завжди приємно спілкуватися з твоїм чоловіком. А сидіти поруч із Луї – справжня насолода. Я саме цими днями дивилася його новий фільм.
– Хіба він вийшов у нього не претензійною нудотою? Якась мерзота чорно-білого кольору, але принаймні Луї без одягу здавався гарнюсиком. Хай там що, дякую, що погодилася бути моєю рятівницею. Ти впевнена, що тобі треба їхати вже завтра? – перепитала господиня, скорчивши гримаску.
– Та я ж поїхала з дому майже місяць тому! Боюся, син забуде, хто я така, якщо залишуся тут ще на день,– відповіла Астрід, вже йдучи за подругою до приголомшливого вестибюлю, де всіх зустрічала свекруха Наталі, графиня Ізабель де Лерм-П’єр.
Побачивши Астрід, Ізабель стиха зойкнула:
– Астрід, quelle surprise![47]47
Який сюрприз! (Фр.) – Прим. пер.
[Закрыть]
– Взагалі-то я до останньої миті не була впевнена, чи зможу до вас вирватися,– ніби вибачаючись, промовила Астрід, усміхаючись манірній літній дамі, що стояла поруч із графинею Ізабель. Жінка не відповіла їй усмішкою. Натомість вона трохи нахилила голову й почала обдивлятися Астрід, немов оцінюючи кожен дюйм її постаті; при цьому гігантські сережки зі смарагдами загрозливо гойдались у її вухах.
– Астрід Леонг, дозволь представити тобі мою любу подругу, баронесу Марі-Елен де ля Дюре.
Баронеса уривчасто кивнула, а потім знов повернулася до графині, продовжуючи із нею розмову. Щойно Астрід відійшла, Марі-Елен упівголоса промовила до Ізабель:
– Ти помітила, яке на ній намисто? Минулого тижня я бачила таке у «Джар». Неймовірно, що такі дівчата наразі отримують! Скажи мені, Ізабель, чия вона?
– Марі-Елен, Астрід не утриманка. Ми знайомі з її родиною вже безліч років.
– Та ну? І що в неї за родина? – здивовано запитала Марі-Елен.
– Леонги, родина китайців із Сінгапуру.
– О так, я чула, що китайці зараз дуже багатіють. Я навіть читала, що в Азії тепер більше мільйонерів, ніж в усій Європі. Хто б міг такого очікувати?
– Та ні, боюся, ти не все розумієш. Родина Астрід живе багато вже кілька поколінь. Її батько – один з найважливіших клієнтів Лорана,– пошепки додала Ізабель.
– Люба моя, ти знов збираєшся видати всі мої таємниці? – поцікавився граф Лоран де Лерм-П’єр, приєднуючись до дружини, щоб зустрічати гостей.
– Зовсім ні. Просто інформую Марі-Елен щодо Леонгів,– пояснила Ізабель, прибираючи ворсинку з лацкана чоловіка.
– Ах, Леонги… Чому? Чи ж неймовірна Астрід сьогодні серед нас?
– Ти саме спізнився миті на три, щоб її побачити. Але не хвилюйся, попереду в тебе цілий вечір, щоб дивитися на неї закоханими оченятами,– піддражнила Ізабель і пояснила Марі-Елен, що обидва вони – чоловік та син – вже багато років у захваті від Астрід.
– А чому б і ні? Така дівчина, як Астрід, існує саме для того, щоб про все інше забувати,– зі знанням справи зазначив Лорен. Удавано обурившись, Ізабель ляснула чоловіка по руці.
– Лоране, поясни мені, як сталося, що ці китайці спромоглися бути заможними протягом кількох поколінь? – здивовано запитала Марі-Елен.– Я ж вважала їх усіх нужденними комуністами, які нещодавно як один одягались у нудну уніформу за наказом Мао.
– Ну, передусім тобі треба знати, що є два типи китайців: ті, що живуть на материковому Китаї,– вони збили свої статки за останні десятиріччя на кшталт «нових росіян»; та інші – китайці, що мешкають за межами країни. Вони поїхали з Китаю задовго до пришестя до влади комуністів, здебільшого сотні років тому, і розселилися по решті Азії, із часом неквапливо накопичуючи величезні статки. Якщо подивитися на всі країни Південної Азії – особливо на Таїланд, Індонезію та Малайзію,– можна помітити, що практично всі комерційні відносини контролюються вихідцями з Китаю. Це Ліми – в Індонезії, Тани – на Філіппінах, Леонги – у…
Його розповідь перервала дружина:
– От що я тобі скажу: декілька років тому ми були з візитом у родини Астрід. Ти навіть уявити не можеш, які страшенно багаті ці люди, Марі-Елен. Будинки, обслуга, стиль, яким вони живуть. Як порівнювати з ними, родина Арно[48]48
Бернар Арно – французький бізнесмен, один з найбагатших людей планети, у 2018 р.– найбагатша людина Європи.– Прим. пер.
[Закрыть] – прості селяни. Ба більше: мені казали, що Астрід – спадкоємиця двох статків, адже з материного боку на неї чекає навіть більше багатство.
– Навіть так? – вигукнула здивована Марі-Елен і кинула погляд через кімнату. Тепер вона дивилася на дівчину із цікавістю.– Що сказати, вона досить soignée[49]49
Охайна (фр.).– Прим. пер.
[Закрыть],– підсумувала вона.
– О, вона надзвичайно вишукана – одна з небагатьох дівчат її покоління, які розуміються на стилі,– рішуче вимовила графиня.– Франсуа-Марі каже мені, що Астрід володіє колекцією нарядів от-кутюр, яка може конкурувати із гардеробом шейха Катару. Вона ніколи не відвідує показів, бо терпіти не може, коли її фотографують; натомість вона йде просто до ательє і щосезону хапає десятки суконь із пристрастю, немов це – macarons[50]50
Мигдальне печиво.– Прим. пер.
[Закрыть].
Астрід стояла в салоні й захоплено роздивлялася портрет роботи Бальтюса, коли хтось позаду неї промовив:
– Ви ж знаєте, що це мати Лорана.– Виявилося, що це баронеса Марі-Елен де ля Дюре; цього разу вона спробувала посміхнутися своїм щільно витягнутим обличчям.
– Мені здалося, що, певно, так і є,– відповіла Астрід.
– Chérie[51]51
Люба (фр.).– Прим. пер.
[Закрыть], мушу сказати, що мені дуже сподобалося ваше намисто. Взагалі-то я помітила його ще кілька тижнів тому в салоні месьє Розенталя, але, на жаль, він мені повідомив, що цю річ уже забирають,– поскаржилася баронеса.– Тепер я розумію, що воно ніби створене для вас.
– Дякую вам, а мені дуже стали до вподоби ваші дивовижні сережки,– мелодійним голосом вимовила Астрід, вражена несподіваною зміною в поведінці цієї жінки.
– Ізабель сказала, що ви із Сінгапуру. Я так багато чула про вашу країну, про те, що наразі це – азійська Швейцарія. Моя онука цього літа збирається в поїздку до Азії. Можливо, ви могли б щось їй порадити?
– Авжеж,– ввічливо відповіла Астрід, подумавши: «Овва… цій леді вистачило лише п’яти хвилин, щоб перетворитися з чванькуватої дами на підлизу». Це було не дуже приємно, правду кажучи. Для Астрід Париж був порятунком, тут їй хотілося відчути себе невидимою, бути просто однією з численних азійських туристок, що із жадібним блиском в очах набиваються в бутики вздовж Фобур Сент-Оноре[52]52
Вулиця в Парижі, що йде від перетину з вулиці Рояль до площі Терн; знаменита тим, що на ній розташовані крамниці відомих паризьких будинків високої моди.— Прим. пер.
[Закрыть]. Саме через цю розкіш анонімності Астрід і полюбила Місто Вогнів. Але кілька років тому життя дівчини тут змінилося. Її батьки занепокоїлися тим, що вона живе сама в чужому місті, без гідної компаньйонки, і зробили помилку: оголосили тривогу серед друзів у Парижі, зокрема задіяли й Лерм-П’єрів. Слово за слово – і раптом Астрід уже не була простою jeune fille[53]53
Юна дівчина (фр.).– Прим. пер.
[Закрыть], що винаймає кімнату на горищі в Маре[54]54
Модний район у Парижі.– Прим. пер.
[Закрыть]. Тепер вона – донька Гаррі Леонга або онука Шань Су Ї. О-о-о-ой, як же це було гірко. Авжеж, вона вже мала б звикнути до цього – що люди починають про неї теревенити, щойно вона виходить з кімнати. Так було майже від того дня, коли вона народилася.
Щоб з’ясувати, чому так відбувалося, спершу треба врахувати очевидне: її приголомшливу красу. Астрід не можна було назвати привабливою в типовому сенсі – адже її очі не мали тієї мигдалеподібної форми, якою може похвалитися будь-яка гонконгівська старлетка. І на бездоганну зірку стандартного типу вона також не була схожа. Можна було відзначити, що очі Астрід були посаджені надто широко, а лінія підборіддя – як у чоловіків з боку її матері – надто видавалася вперед, як для дівчини. Але якось разом із тонким носом, повними губами та довгим, від природи хвилястим волоссям загалом складався незбагненно чарівний образ. Вона завжди була з тих дівчат, яких зупиняють на вулиці представники модельних агенцій (хоча її мати безцеремонно відбивала від них доньку). Астрід і не збиралася ані на кого працювати моделлю, і точно вже не заради грошей. Такі речі були набагато нижче її рівня.
В Астрід була ще одна, більш істотна деталь: вона народилась у найвищому ешелоні багатих азійських родин – закритому, рафінованому колі, про яке сторонні не знають майже нічого, серед тих, кому належать незмірно величезні статки. По-перше, її батько походив з пенанзьких Леонгів[55]55
Тобто Леонгів зі штату Пенанг, Малайзія.– Прим. пер.
[Закрыть], поважної родини Китайців Протоки[56]56
Китайці Протоки також відомі як перанаканці, вони є нащадками китайців, які імігрували до Малайзії у кінці п’ятнадцятого та у шістнадцятому сторіччях, ще за часів колоніальної ери. Вони були елітою Сінгапуру, із англійською освітою і більше прихильними до Англії, ніж до Китаю. Китайці Протоки часто одружувались із корінними малайцями і зрештою утворили унікальну культуру – поєднання китайських, малайських, англійських, голландських та індійських особливостей. Перанаканська кухня, яка довго залишається наріжним каменем сінгапурського та малазійського готування їжі, перетворилася на останній писк моди серед гурманів Заходу, хоча приїжджі азійці просто німіють від шалених цін у модних ресторанах.
[Закрыть], яка утримувала монополію на виробництво пальмової олії. Крім того, її мати була старшою донькою сера Джеймса Янга і ще більш величної Шань Су Ї. Кетрін, тітка Астрід, одружилась із тайським принцем ще за його неповноліття. Інша тітка була в шлюбі з відомим кардіологом Гонконгу Малкольмом Ченгом.
Можна годинами продовжувати будувати схеми династичних зв’язків на родинному дереві Астрід, але з якого кута не подивись – походження Астрід було надзвичайним. І коли Астрід зайняла своє місце за осяяним світлом свічок бенкетним столом у довгій галереї Лерм-П’єрів, уставленим сяючою севрською порцеляною часів Луї XV та в оточенні полотен «рожевого періоду» Пікассо, вона й гадки не мала, яким дивовижним її життя от-от має стати.
6
Ченги
Гонконг
Більшість людей, які проїжджали повз присадкувату сірувато-коричневу будівлю на пересиченому рухом перехресті Козуей-Бей[57]57
Район Гонконгу, багатий на місця для шопінгу.– Прим. пер.
[Закрыть], найімовірніше, вирішили б, що це – якесь урядове управління з охорони здоров’я, але насправді Китайська асоціація легкої атлетики являла собою один із найексклюзивніших приватних клубів Гонконгу. Попри доволі стандартну назву, це був перший китайський спортивний заклад на території колишньої колонії Британської імперії. Його гордістю став легендарний гральний магнат Стенлі Ло у ролі почесного президента, і кандидати на членство в ньому записувались у довгий список, де їхні прізвища повільно рухались до початку переліку часто вісім років поспіль, і мали шанси долучитися до цього клубу тільки люди з найвизначніших родин.
Громадські приміщення КАЛА досі поринали глибоко в кінець сімдесятих і були щедро оздоблені хромом та шкірою – оскільки члени клубу проголосували витратити всі гроші на оновлення спортивного обладнання. Лише вартий високої оцінки ресторан за останні роки перетворили на оббиту плюшем їдальню з блідо-рожевими парчовими стінами та вікнами, що виходили на головні тенісні корти. Круглі столи були передбачливо розставлені так, що всі, хто сиділи за ними, бачили вхідні двері ресторану. Це дозволяло шанованим членам, перевдягнувшись після тренування, ефектно з’являтися в залі. Завдяки цьому прийом їжі також перетворювався на запальний та видовищний вид спорту.
Щонеділі увечері родина Ченгів у повному складі обов’язково з’являлась у КАЛА на обід. Неважливо, наскільки зайнятим або ж гарячковим був тиждень – усі знали, що недільні дімсами[58]58
Також «дяньсінь» – легка страва, у китайській традиції подається разом із чашкою китайського чаю.– Прим. пер.
[Закрыть] у «будівлі клубу», як вони називали заклад, обов’язкові для відвідування всіма членами родини, які перебувають у межах міста. Доктор Малкольм Ченг був найшанованішим кардіохірургом у всій Азії. Його вправні руки цінувалися настільки високо, що він завжди носив рукавички з ягнячої шкіри, пошиті спеціально для нього «Дангіллом», щоб захистити свої дорогоцінні руки під час кожного виходу у світ. Також він вживав додаткових заходів для захищення рук від зносу або пошкодження під час водіння – і тому за кермом його «роллс-ройсу» моделі «Сільвер Спіріт» сидів спеціально найнятий водій.
Цю останню примху його добре вихована дружина, уроджена Александра – «Алікс» – Янг із Сінгапуру, вважала надто показовою. Сама вона віддавала перевагу таксі і за потреби користувалася викликаною машиною; тож її чоловік залишався єдиним та ексклюзивним пасажиром власної машини з шофером. «Зрештою,– любила вона говорити,– він щодня рятує людям життя. А я лише домогосподарка». Таке самоприниження було звичною рисою характеру Александри, хоча саме вона була архітектором їхніх із чоловіком статків.
Оскільки вона була знудженою дружиною лікаря, Александра почала спрямовувати кожен цент чималих заробітків свого чоловіка на придбання нерухомості – і саме коли в Гонконгу розпочинався житловий бум. Виявилося, що вона має надзвичайне відчуття ринкових змін: від нафтового спаду сімдесятих, упродовж охопленого комуністичною панікою розпродажу середини вісімдесятих та Азійської фінансової кризи 1997 року – увесь цей час Александра хапала нерухомість, коли її ціна опускалася до самого низу, а продавала на піку вартості. У середині першого десятиріччя нового століття, коли вартість нерухомості у Гонконгу за квадратний фут виявилася найдорожчою у світі, Ченги стали володарями одного з найбільших приватних портфелів нерухомості на острові.
Недільний обід надавав Малкольму та його дружині можливість робити щотижневу ревізію справ дітей та онуків, а до цього обов’язку вони підходили з усією серйозністю. Попри всі переваги, із якими зростали діти родини Ченгів, Малкольм та Александра невпинно хвилювалися про них. (Правду кажучи, найбільше хвилювалась Александра.)
Їхній наймолодший син, Алістер, «безнадійна дитина», являв собою розпещеного неробу, який нещодавно ледве продряпався крізь терни Сіднейського університету і наразі шукав себе в кіноіндустрії Гонконгу. Якийсь час тому він захопився Кітті Понг, зіркою мильних опер, яка стверджувала, що походить із «гарної тайванської родини», хоча всі в клані Ченгів у цьому сумнівалися, адже її китайська звучала із характерним північно-китайським акцентом і в ній не було ані натяку на більш мелодійні переспіви тайванської вимови.
Їхня донька Сесілія, «кінська душа», із раннього віку мала пристрасть до об’їжджування коней і постійно по черзі тренувала навички об’їздки на своєму темпераментному жеребці або на пристрасному чоловікові Тоні, австралійському біржевому маклерові, якого Малкольм із Александрою потай прозвали «негідником». Нібито «мама на повну ставку», Сесілія насправді витрачала більше часу на міжнародне кінне турне, ніж на виховання їхнього сина Джейка. (Завдяки кількості годин, проведених із служницями-філіппінками, Джейк вільно розмовляв тагальською і блискуче виконував «Мій спосіб» Синатри.)
Потім справа доходила до Едді, їхнього первістка. За всіма ознаками Едісон Ченг був «бездоганним». Він на «відмінно» закінчив бізнес-школу Кембриджу, трохи попрацював у лондонському відділі фінансової компанії «Кейзноув», а наразі був висхідною зіркою у світі приватної банківської справи Гонконгу. Він був одружений із Фіоною Танг, родина якої мала політичні зв’язки, і вони мали трьох добре вихованих дітей. Але в глибині душі Александра найбільше переймалася саме через Едді: останні декілька років він надто багато часу проводив, вештаючись із сумнівними мільярдерами з материкового Китаю, щотижня літав по всій Азії на якісь вечірки, і вона із хвилюванням гадала, що ці стосунки можуть вплинути на його здоров’я та на клімат у його родині.
Сьогоднішній обід мав особливу важливість, оскільки Александра хотіла докладно спланувати родинну поїздку наступного місяця до Сінгапуру на весілля Ху. Уперше ціла родина – батьки, діти, онуки, обслуга та навіть няньки – мала подорожувати разом, і Александрі хотілося упевнитися, що все має пройти без затримок. О першій члени родини почали просочуватися до кімнати з усіх кутів міста: Малкольм – із тенісного матчу в змішаному парному сеті; Александра із Сесілією, Тоні та Джейком – із церкви; Фіона з дітьми – від репетиторів вихідного дня, а Алістер – зі свого ліжка, звідки скотився лише п’ятнадцять хвилин тому.
Останнім приїхав Едді, як завжди, із телефоном біля вуха, і підійшов до столу, не звертаючи уваги ані на кого та голосно теревенячи кантонською через блютуз-навушники. Коли він нарешті припинив розмову, то осяяв свою родину самовдоволеною усмішкою:
– Усе вирішено! Я щойно розмовляв із Лео, і він хоче, щоб ми скористалися його родинним літаком,– проголосив Едді, маючи на увазі свого найкращого друга Лео Мінга.
– Щоб усі ми полетіли ним до Сінгапуру? – запитала Александра для точності.
– Так, авжеж!
Фіона негайно почала заперечувати:
– Я не впевнена, що це гарна ідея. По-перше, я, чесно кажучи, не думаю, що всій родині варто подорожувати разом на одному літаку. А якщо авіакатастрофа? По-друге, нам не треба просити Лео про таку послугу.
– Я знав, що ти скажеш щось таке, Фі,– почав Едді.– Тому й розробив ось такий план: тато із мамою та Алістером полетять перші; Сесілія, Тоні та Джейк полетять разом із нами наступного дня; а ще за день няньки привезуть наших дітей.
– Це занадто. Як ти міг хоча б подумати отак використовувати літак Лео? – вигукнула Фіона.
– Фі, він мій найкращий друг, і його не цікавить, скільки ми користуватимемось його літаком,– відказав Едді.
– А що за літак? «Гольфстрім»? «Фалькон»? – запитав Тоні.
Сесілія уп’ялася нігтями в руку чоловіка, роздратована його запалом, і перервала розмову:
– А чому твої діти летітимуть окремо, а мій син поїде разом із нами?
– А Кітті? Вона теж поїде,– тихо попросив Алістер.
Усі за великим столом перелякано витріщилися на Алістера.
– Ней чі сін, ах![59]59
Ні, ви таке бачили! (Філіп.) – Прим. пер.
[Закрыть] – огризнувся Едді.
Алістер обурився:
– Я вже їй надіслав RSVP[60]60
Запрошення із очікуванням відповіді від запрошеної людини (від Répondez s’il vous plaît – Будь ласка, дайте відповідь (фр.).– Прим. пер.
[Закрыть] і чекаю на відповідь. А Колін мені сказав, що не може дочекатися, коли з нею познайомиться. Вона ж відома зірка, і я…
– Можливо, у Нових Територіях[61]61
Одна з трьох частин адмінокругу Гонконг.– Прим. пер.
[Закрыть] і є декілька телепнів, які дивляться паскудні мильні опери,– от вони, певно, її і знають. Але повір мені, у Сінгапурі немає жодної людини, яка б щось чула про цю дівчину,– відрізав Едді.
– Неправда… Вона – одна з тих нових популярних зірок Азії. Та й, крім того, я хочу, щоб усі наші родичі в Сінгапурі з нею познайомилися,– стояв на своєму Алістер.
Александра спокійно обміркувала наслідки його заяви, але вирішила вступати у битви по одній.
– Фіона має рацію. Ми не можемо отак просто два дні поспіль позичати у Мінгів літак! Чесно кажучи, на мою думку, нам взагалі не годиться летіти приватним літаком. Я маю на увазі – за кого ми себе маємо?
– Тато – один з найвідоміших кардіохірургів у світі! Ти – сінгапурська королева! Що не так із приватним літаком? – розчаровано вигукнув Едді, так жваво жестикулюючи, що ледве не збив із ніг офіціанта позаду себе, який збирався поставити на стіл величезний стос бамбукових пароварок із дімсамами.
– Дядько Едді, обережно! Позаду тебе їжа! – закричав його племінник Джейк.
Едді на мить озирнувся і продовжив свою тираду:
– Чому ти щоразу так робиш, мамо? Чому ти завжди поводишся так провінційно? Ти приголомшливо багата жінка! Чому хоча б іноді ти не припиниш удавати із себе дешевку й не відчуєш власної гідності? – Троє його дітлахів миттєво підняли очі від своїх зошитів із математики. Вони звикли до його спалахів гніву вдома, але перед Гон-Гон та А-Мою він рідко бував таким розлюченим. Фіона потягла його за рукав і прошепотіла:
– Розмовляй тихіше! Будь ласка, не кажи про гроші при дітях.
Його мати спокійно похитала головою:
– Едді, це не має жодного відношення до власної гідності. Просто, на мою думку, таке марнотратство геть непотрібне. І я не королева Сінгапуру. У Сінгапурі немає королів. Що за сміхоту ти верзеш?
– Це так схоже на тебе, Едді,– втрутилася Сесілія.– Тобі просто хочеться, щоб усі в Сінгапурі знали, що ти прилетів на літаку Мінга Ка-Чінь.– Вона взяла одну з пухких булочок зі смаженою свининою.– Якби це був твій власний літак, то інша справа, але коли маєш нахабство позичити літак на три вильоти за два дні – це зовсім нечувано. Щодо мене, я краще заплачу гроші за квитки.
– Кіті завжди літає приватним літаком,– промовив Алістер, але ніхто за столом не звернув на його слова жодної уваги.
– Що ж, тоді нам треба придбати власний літак. Я вже кілька років повторюю це. Тату, ти майже пів місяця проводиш у клініці Пекіну, і оскільки наступного року я планую набагато збільшити своє перебування в Китаї…– почав було Едді.
– Едді, цього разу я мушу погодитись із твоєю матір’ю та сестрою. Мені не хочеться просто так опинятись у боргу перед родиною Мінгів,– зрештою подав голос Малкольм. Йому подобалася ідея полетіти приватним літаком, але він не в змозі був знести той факт, що для цього треба позичити літак у Мінгів.
– Навіщо й справді я намагаюся щось зробити для цієї невдячної родини? – пирхнув із відразою Едді.– Добре, ви всі можете робити що заманеться. Лізьте хоч в економ-клас на «Чайна Ейрлайнз», мені все одно. Моя родина і я полетимо літаком Лео. Це «Бомбардьє Глобал Експрес»[62]62
Ультрадалекомагістральний адміністративний літак.– Прим. пер.
[Закрыть]. Він величезний, справжній витвір мистецтва. У кабіні навіть є картини Матісса. Це буде надзвичайно.
Фіона несхвально на нього поглянула, але чоловік зиркнув на неї так суворо, що вона утрималася від будь-яких заперечень. Едді ковтнув кілька ролів із креветками чонг фан[63]63
В оригіналі – cheong fun, рол із рисовою локшиною у вигляді млинця з креветками, овочами та іншою начинкою.– Прим. пер.
[Закрыть], підвівся і владно оголосив:
– Я йду. Треба зустрітись із важливими клієнтами! – І з цим Едді вибіг з зали, залишивши позаду себе родину, яка зітхнула з полегшенням.
Тоні з набитим ротом прошепотів до Сесілії:
– Подивимось, як уся їхня сімейка бухнеться в Південно-Китайське море на тому фантастичному літаку Лео Мінга.
Хоча Сесілія й старалася, але не втрималася від сміху.
