Текст книги "Свіччине весілля"

Автор книги: Иван Кочерга

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

Ф о к а

Оце тобi Капернаум солодкий!

С и м е о н

Єго же й ти, здається, воспрiя?

Ф о к а

Ну й халепа! Невже на цiлий Київ

Не залишилось жодної повiї?

Чи бурею куди їх занесло?

С и м е о н

Стривай, я здумав. Ось в чому причина!

Не в кушнiра, а в бондаря вона -

Ходiм мерщiй. Тепер я пам'ятаю.

Тягне його знову праворуч.

Ф о к а

Е, нi, стривай. Це зовсiм iнша рiч.

У кушнiра, бач, легкий причандал,

I то макiтри нашi постраждали.

А в бондаря залiзне все: струги,

Уторники 1 якiсь там, молотки,

Як дасть раза – то вже амiнь, не встанеш.

1 Уторники – iнструменти для виготовлення уторiв – жолобiв на краях бочки, в якi вставляють дно.

С и м е о н

О маловiрний! Та навiщо ж вiн

Даватиме? То ж бондар – не кушнiр.

Ходiм мерщiй.

Ф о к а

Е, нi, стривай, коли ж

У бондаря... такi, бач, молотки...

Виходять обоє.

VI

М е л а н к а

(вертається).

Пропало все – погаснув мiй лiхтар...

I що ж тепер... i що ж тепер робити...

Кого благать... кого? Одна вночi,

Беззахисна, безсила, безпорадна...

Розчавлена надсильним тягарем...

(Сiдає на церковних сходах i плаче).

О боже мiй! За що даремну муку

На мене ти, нещасную, поклав?

За що ж мене довiв ти до розпуки,

Навiщо путь тернисту я пройшла!

Чи для того ж в борнi я знемагала,

Чи для того мiй огник берегла,

Щоб вiн загас, а я отут упала

I втратила надiю всю мою...

Нема в тобi нi правди, нi жалю...

(Завмерла в безвихiднiй тузi).

З глибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому сукняному кожусi з засвiченим лiхтарем у руцi.

М е л а н к а

(придивляється).

О боже мiй... Невже... невже вогонь...

Невже вогонь менi ти посилаєш...

Так... так... лiхтар...

(Пiдводиться).

О, тiльки б не дозiр...

Нi, нi... це так...

(Метнулася назустрiч).

Добривечiр, мiй пане!

Дозволь огню у тебе попрохать.

Спiзнилась я i заблудила трошки.

Городянин спиняється i, пiднявши вгору лiхтар, дивиться суворо на Меланку.

Г о р о д я н и н

Геть, одчепись, лахудро безсоромна!

Як смiєш ти до чесних громадян

На вулицi зухвало так чiплятись!

Iще вогню їй треба! Подивись

Попереду, до чого ти подiбна.

По всiх ярах качалася в багнi.

Геть, проклята!

(Замахується цiпком).

Бо так тебе огрiю,

Що без огню в болото полетиш.

Проходить. Меланка з жахом кидається в свiй куток i ревно плаче.

М е л а н к а

Ще не кiнець... Ще, мабуть, не до дна

Свою весiльну випила я чару...

(Застигла в нiмiй розпуцi).

VII

З глибини виходить хмурий Козека, що веде до кляштора закутану в хутряну кирею Гiльду. Позаду слуга несе лiхтар.

Г i л ь д а

Далеко ще? Чи скоро той Конвент?

Ти, мабуть, сам дороги тут не знаєш.

К о з е к а

То не моя причина, що вночi

Проїхати не можна в цих завулках

I конi там загрузнули в багнi.

Тепер вже близько.

Г i л ь д а

Тихше. Постривай.

Хтось плаче тут... чи жiнка... чи дитина.

Здається, тут... Дай свiтло – посвiти.

(Схиляється над Меланкою).

Якась нещасна...

(Доторкується до її плеча).

Слухай-но. Хто ти?

Чого ти тут, сердешна, притулилась?

Меланка опам'яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не пiдводячись, проте, з мiсця.

М е л а н к а

О, не жени... О, не жени, благаю.

Мене весь час тут мучили... кляли,

Знесилена, здрiмалась я... на мить,

Бо згаснула... бо згаснула надiя...

Гiл ьд а

О дiвчина нещасна!

К о з е к а

Це ж вона!

Це ж Свiччина Меланка!

Меланка отямилася, зривається на ноги.

М е л а н к а

Боже ж мiй!

В тебе є свiтло! Дай менi, благаю,

О, засвiти, благаю, мiй лiхтар!

Мерщiй, мерщiй! Ти ж бачиш, ось наказ:

Коли я свiчку в Поруб донесу,

Тодi його я визволю од смертi...

Вiн був погас. Але воскресла знов,

Воскресла знов тепер моя надiя.

Г i л ь д а

(що прочитала тим часом наказ).

Бiдняточко! Дитинко ж моя люба!

Яку ж ти муку мусила знести.

(Бере в неї лiхтар i запалює з свого).

Ну, то неси ж, неси мерщiй свiй огник

I цей наказ, щоб визволить його.

Неси мерщiй!

(Цiлує її).

Нi, нi! Я так не можу,

Тебе не можу так я залишить.

Тебе ще скривдять... Разом всi пiдем,

Щоб не було якого ошуканства.

М е л а н к а

(бере наказ i лiхтар).

О дякую, о дякую тобi.

Г i л ь д а

Ходiм мерщiй!

К о з е к а

(втручається).

Ба нi. Цього не можна.

Г i л ь д а

Як смiєш ти!

К о з е к а

Тебе повинен я

До кляштора негайно одвести

I схибити нi кроку не дозволю.

Г i л ь д а

Та це ж недовго.

К о з е к а

Навiть i на мить.

Г i л ь д а

Її ж там скривдять!

К о з е к а

Не моє то дiло.

Не гайся, бо насильно вiдведу.

Г i л ь д а

I справдi... раз у раз я забуваю,

Що я сама не бiльше – як раба...

Ну, то iди ж – прощай, моя сердешна.

(Знову цiлує Мелаику).

Нехай тебе хтось дужчий захистить.

М е л а н ка

Намучена i скривджена од всiх -

Повiк твоєї ласки не забуду.

Виходить лiворуч.

Г i л ь д а

I знову вiн... Яка химерна доля

З цим зброярем мiй шлях переплела...

Ну, що ж... Веди... без щастя, без любовi

До кляштора нарештi я дiйшла...

Любов? Її згасила... бо не смiю

Своїм огнем ту свiчку запалить,

Що iншою любовiю горить...

I в кляшторi замкну мою надiю...

Виходять всi троє праворуч.

VIII

Через якусь хвилину з лiвого боку вбiгає сполохана Меланка.

М е л а н к а

Куди ж тепер... Там вiн. Там вiн, цей князь.

Сюди iде... вiн кинувся за мною.

О, краще смерть, нiж стрiнутися з ним!..

Куди ж сховатись?..

Бiжить до церкви й притуляється грудьми до дверей, ховаючи лiхтар i своє обличчя.

Тут... отут в кутку...

О, заступи мене, святая дiво!

В ту ж мигь вбiгає Ольшанський.

О л ь ш а н с ь к и й

Сюди вогню! Свiтiть в усi кутки!

Увiходить цiла процесiя: четверо жовнiрiв iз смолоскипами, Козелiус iз пергаментом у руцi, двоє катiв в червоному вбраннi, з мотузками, молотками та якимись клiщами.

О л ь ш а н с ь к и й

(вихоплює смолоскип у жовнiра i починає оглядати всi кутки).

А, ось де ти, голубко, притаїлась!

(Повертає смолоскип жовнiровi i пiдходить до Меланки).

Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,

Чого злякалась, пташко полохлива?

Тобi я зла не мислю... лиш мене

Послухай ти...

(Бере її руку).

Навiщо тут вночi

Блукаєш ти, дитино нерозумна?

Ходiм в мої палати, я тебе

Зогрiю, заспокою.

М е л а н к а

Одiйди!

Не смiєш ти затримувать мене!

В мене наказ i пропуск воєводи!

(Виривається),

Вiн наказав, щоб Свiчку зараз...

(Бачить катiв i кричить вражена).

А!

(Бiжить на вулицю i зараз же вертається до Ольшанського, вже сама хапаючи його за руку).

Хто це такi! Куди ти з ними йшов?

Не смiєш ти! Нi! нi! Скажи, що нi!

В мене ж наказ – помилування Свiчцi -

I цей вогонь, дивись, я донесла.

Чого ж мовчиш? Чого мовчиш!

О л ь ш а н с ь к и й

Сама,

Сама мене ти слухать не хотiла...

Спiзнилась ти з помилуванням!

М е л а н к а

Нi!

О л ь ш а н с ь к и й

I Свiчку я скарати зараз мушу.

М е л а н к а

Неправда це! Брехня! Не властен ти

Накази воєводинi ламать.

Злочинство це. Я зараз побiжу

До замку знов. Я зараз.

О л ь ш а н с ь к и й

(до жовнiрiв).

Гей! Рушай!

Негайно все до страти наготовить.

Жовнiри, кати й Козелiус рушають лiворуч.

М е л а н к а

(ставить лiхтар i в розпачi бiжить за ними).

Стривайте! Стiйте! Помилився князь...

(Кидається до Ольшанського).

О, не жартуй так люто – накажи,

Щоб зараз же... ти ж бачиш... ось наказ.

О л ь ш а н с ь к и й

Рушай вперед! Я зараз сам прийду.

Процесiя виходить лiворуч.

М е л а н к а

Ходiм мерщiй, ти ж бачиш, ось наказ...

I свiчка ось... ти, може, не читав...

Тепер ти бачиш... Випусти ж, благаю,

Жаданого, єдиного мого.

О л ь ш а н с ь к и й

Безумная! Невже не розумiєш,

Що й Свiчку я для того захопив,

Щоб за нього купити те єдине,

Без чого жить не можу я... тебе!

Ага! Тремтиш? Нарештi зрозумiла!

М е л а н к а

(вiдсахнулась).

Не вiрю я! Не вiрю, щоб таку

Безбожную ти цiну захотiв.

О, змилуйся! Невже не досить муки,

Не досить мук сьогоднi я знесла?

О, пожалiй!

О л ь ш а н с ь к и й

Не пожалiю – нi.

Я гину сам – нема такої плати,

Щоб я не дав за тебе сатанi.

А ти свою щось дуже цiниш муку.

Не мука це, коли об дикий терен

Подерла ти весiльний свiй убiр

Або в багнi задрипала його -

Не мука це. Ти серце пошматуй

Об колючки.

М е л а н к а

(ламає руки).

О, як пошматувала...

О л ь ш а н с ь к и й

Дiвочу честь за милого життя

Не пожалiй в болотi закалять!

Ага, тремтиш!

М е л а н к а

(падає навколiшки).

О, змилуйся, благаю!

О л ь ш а н с ь к и й

Даремно все. Мовчить моя душа,

А в пристрастi немає милосердя.

Рiшай мерщiй. За хвилю буде пiзно.

Якщо зi мною зараз не пiдеш;

Клянусь тобi – зорi вiн не побачить.

Хутко йде лiворуч.

М е л а н к а

О, постривай!

(Ламає руки).

О боже, що ж робити!

Туди на глум... на сором... То невже ж

I вище хмар нема святої правди?

(Ревно плаче, впавши на землю).

О л ь ш а н с ь к й й

(з кiнця вулицi).

В останнiй раз питаю – чи пiдеш?

Вже стукає сокира, що цвяхи

Останнi на помостi забиває.

М е л а н к а

(зривається на ноги).

Нi, нi, стривай!

(Хапає лiхтар).

О л ь ш а н с ь к и й

Сурмить труба.

М е л а н к а

Я йду!

З диким криком пустилася за Ольшанським. Обоє зникають лiворуч.

IX

З правого боку вертаються тi самi ченцi, що знайшли-таки свою дiвчину. Тримаючи її з обох бокiв пiд руки, приятелi йдуть собi в доброму гуморi, наспiвуючи й хитаючись.

Обретохом убо сiце

Оний злачний вертоград,

I появше там дєвiцу,

Суньмо весело назад.

Тщетно оную шукали

В кушнiра ми во дворi -

Лиш макiтри постраждали,

Суть-бо злобнi кушнiри.

А в мене одна пошана,

Що рибалки, що кравцi,-

В кушнiра не ночувала,

Встану, мабуть, у ченцiв.

Нинє убо побєдiхом,

Нечестивих кушнiрiв,

I з дєвiцею утiха

Буде нам в монастирi.

Веселiтеся, монасi,

Слався оний вертоград!

Ми до пляшки дуже ласi,

Паче ласi до дiвчат.

Проходять, спiваючи, лiворуч. Пiсня затихає десь далеко.

Х

Тихо. Темно. Буря неначе вщухла. Раптом чути уривчасте бамкання: б'ють на сполох. Шум тривоги. З глибини вибiгло з киями в руках кiлька городян i шаснуло в завулок праворуч. Тривога зростає й шириться. Озброєнi мечами, списами й просто киями люди вискакують iз хат, вибiгають з усiх бокiв. В декого смолоскипи. Лунає гасло повстання: "За Свiччине весiлля".

Г о р о д я н и

(перекидаються на бiгу уривчастими викликами).

– Сюди, брати! За Свiччине весiлля!

– Гей, ковалi! Шевцi, до кушнiрiв!

– Всi на майдан. Вже повели на страту!

– Товаришi! Вже Свiчку повели!

– Гвалтiвники! Гнобителi проклятi!

– Всi на майдан! Кияни, до київ!

– За Свiччине весiлля! Бий катiв!

– Трощити всiх!

– Запалюйте хурдигу!

З'являється Чiп з величезним молотом у руцi.

Ч i п

За мною, цехи! Кожум'яка йде!

За Свiччине весiлля! До київ!

Увiходить Передерiй, тримаючись за якогось хлопця.

П е р е д е р i й

Товаришi! Товаришi-брати!

На приступ всi! Запалюйте хурдигу!

На визвiл Свiчцi! Перший хай загiн

Iде туди – хурдигу розбивать,

А решта всi до замку, щоб сюди

За всяку цiну драбiв не пустить.

На Кожум'яцьку браму – всамперед.

А iншi хай на Боричевiм взвозi

Та на Хрещатiй стежцi стережуть.

Веди мене мерщiй на Житнiй торг.

(Виходить лiворуч).

Г о ро д я н и

– Всi на майдан! Хурдигу розбивать!

– А ми туди! На Кожум'яцьку браму!

– Рибалки на Хрещатик! А кравцi

На Боричеву стежку! До київ!

– За Свiччине весiлля! Бий катiв!

Юрба сипонула в рiзнi боки – лiворуч i в глибину. Кiлька жовнiрiв вбiгає з глибини. Ремiсники кидаються наперерiз i затримують. Бiйка.

Ж о в н i р и

Геть, зрадники! Бунтiвники проклятi!

Шевцi смердючi! Шевськая смола!

Г о р о д я н и

А, ось де ви, попихачi литовськi!

Пекельнi драби! Гицелi! Кати!

Ж о в н i р и

Ще бунтувать, голото навiсна!

Г о р о д я н и

Трощiть катiв! Лупцюйте шкуролупiв!

Нищiть усе катiвське їх кубло!

З лiвого боку чути галас, частi пострiли. Раптом лiворуч здiймається заграва, що освiтлює всю сцену червоним свiтлом.

Г о р о д я н и

(трiумфуючи).

– Ага! Горить! Горить кубло катiвське!

– Тремтiть тепер, гвалтiвники проклятi!

– Не до смаку! Ага – не до вподоби!

– Ану-бо ще! Ще раз! Ану iще!

– Згадаєте ви Свiччине весiлля!

Жовнiри тiкають – кiлька падає.

Х т о с ь

(вбiгає).

Одбили Свiчку! Наша перемога!

I сам тепер вiн б'ється на чолi.

Тюрма горить. Палац князiвський теж.

В с i

Одбили Свiчку! Слава! Всi за ним!

XI

З лiвого боку вбiгає з мечем у руцi Свiчка. Всi в захватi оточують i вiтають його.

Здоров був. Свiчко! Слава Свiчцi!

Нехай живе наш Свiчка! Хай живе!

С в i ч к а

Спасибi ж вам, товаришi-брати.

Я вашої любовi не забуду-

Кажiть мерщiй, кажiть-бо, де вона?

Невже її, невже нiхто не бачив?

Увiходить Передерiй.

П е р е д е р i й

Веди мерщiй. Де ж Свiчка? Свiчка де?

Свiчка пiдходить i цiлує його.

А я тебе шукаю скрiзь... Меланка...

С в i ч к а

Ну, то кажи ж, що з нею, де вона?

П е р е д е р i й

Злочинство! Бачив хтось, як каштелян

Її тягнув до себе.

С в i ч к а

О, прокляття!

Цього боявсь я тiльки. То невже ж

Нiхто iз вас не мiг її доглянуть!

Я ж вас благав! Нащо менi життя,

Коли її єдиної не буде! На визвiл всi!

За мною! Постривай...

Хай тiльки попадеться вiн менi...

Спалю живцем. На клоччя пошматую!

За мною всi! Якщо мою Меланку

Не вирвете ви з рук гвалтiвника,

Не брат я вам тодi i не товариш.

На приступ всi!

В с i

До помсти! За Меланку!

Свiчка та iншi кидаються лiворуч.

XII

Але в цю мить звiдси, з цiєї вулицi, вибiгає кiлька городян.

В т i к а ч i

Рятуйте! Драби в замку! Каштелян!

I рицарi в залiзi. Б'ють!

С в i ч к а

(кидається наперерiз).

Назад!

Нi кроку далi, зрадники! Невже

Опудал ви залiзних полякались?

Вперед на бiй!

I н ш i

За Свiччине весiлля!

Вибiгає кiлька жовнiрiв, що тиснуть городян, якi вiдступають з боєм. Попереду Пирхайло, що б'ється з Чопом, i Ольшанський, що наступає на якихось двох ковалiв. Один з ковалiв падає.

О л ь ш а н с ь к и й

А, будете, бунтiвники проклятi!

Крамольники смердючi! А, це ти,

Безумцiв зрячих проводир слiпий!

Вражає Передерiя, той падає.

П е р е д е р i й

Товаришi... брати... яке ж це щастя,

Що довелось за Київ... i менi...

Убогому калiцi... чесно... вмерти...

Невже ж... Невже ж це правда?

Бачу я, I в смертний час мої одкрились очi.

Я бачу всiх. Товаришi... брати...

В останнiй бiй! За свiтло i за волю!

Тебе я бачу... Київ... рiдний... мiй...

Вмирає.

С в i ч к а

(неначе тигр, кидається на Ольшанського).

Товаришi! За смерть Передерiя!

До помсти всi! Облиште лиш менi

Гадюку цю вельможну розчавить.

Так ось яка князiвськая одвага -

Ти на слiпих хоробрий та дiвчат!

Б'ються на мечах.

О л ь ш а н с ь к и й

(вiдступає потроху до церковних сходiв).

Ага, це ти, недобитку катiвський.

С в i ч к а

Своє держу я слово, i палац

Твiй запалю на честь свого весiлля.

О л ь ш а н с ь к и й

Яке ж весiлля це без молодої?

Спiзнився ти... Палац уже горить...

I там вона.

Остаточно розлючений Свiчка вибиває в нього меч i припирає до церковних дверей.

С в i ч к а

То будь же проклят ти!

(Приставляє меч йому до горла).

Куди її ти заподiв? Кажи!

Тим часом Чiп та iншi знову напосiли на ворогiв i вiдтиснули їх лiворуч за церкву.

Ч і п

За Свiччине весiлля! Го-го-го!

Трощiть панiв, руйнуйте кодло їхнє!

На сценi тiльки Свiчка й Ольшанський.

С в i ч к а

Куди її ти заподiв, проклятий?

О л ь ш а н с ь к и й

Шукай тепер!

С в i ч к а

Живцем тебе спалю, Здеру з живого шкуру! Де вона?

О л ь ш а н с ь к и й

Шукай тепер, її живцем ти спалиш,

Бо я її в палацi там замкнув.

С в i ч к а

Диявол! Брешеш!

О л ь ш а н с ь к и й

Ха-ха-ха! Спiзнився.

Даремно ти шукаєш молоду -

За тебе я вiнок її розвив.

С в i ч к а

Так подавись цим наклепом пекельним!

(Убиває його).

Її вiнка хоч би й торкнувся ти,

А чистоти його не заплямуєш.

То де ж вона?.. Шукать її мерщiй.

(Поривається лiворуч).

Але в цю мить Чiп, Капуста та iншi вносять на ношах непритомну Меланку. Лiва рука безживно звисла, праву вона притисла до грудей i держить в нiй свiчку й наказ. Шлюбний її убiр подертий i заплямований, коси розпущенi й звислi, на лицi кров.

С в i ч к а

Меласю, люба! Ластiвко сердешна!

Сюди мерщiй! Де ви її... Де ви її знайшли?

Єдина, люба! Вона в кровi!

Ношi становлять посерединi кону.

Ч i п

Ми скрiзь її шукали,

Палац горiв... Замкнув її той кат...

I вже з пожежi ледве врятували -

Та, мабуть, пiзно. Сволоком якимсь

По головi небогу зачепило.

С в i ч к а

Нi, нi, брехня! Не вiрю, щоб її...

Не вiрю, щоб її я не побачив

I голосу голубки не почув.

О, подивись, о, подивись, благаю.

(Цiлує її руки).

Твiй милий тут... за кого стiльки мук

Ти, дiвчино нещасна, прийняла...

Води, мерщiй! Несiть води мерщiй!

К а п у с т а

Дивись... дивись, неначе ворухнулась.

Меланка розплющує очi.

С в i ч к а

Меласю! Рiдна!

М е л а н к а

Любий! Ти живий?..

О любий мiй!.. Яка ж... тепер... я рада...

С в i ч к а

Голубонько! Голубонько моя!

М е л а н к а

Тебе з тюрми... хотiла врятувати...

Пiшла до них... вiн обiцяв менi...

Дивись... наказ... як свiчку донесу...

Я донесла... А тут мене схопив...

Той каштелян...

С в i ч к а

Яка ж пекельна мука!

Утiшся. Вбив я кривдника твого.

М е л а н к а

Нi, нi. Не бiйся... вiн мене... не скривдив.

Боролась я...

С в i ч к а

Дитиночко моя!

М е л а н к а

Твоя навiк... Коханий... любий... мiй...

Всю нiч тебе... шукала... а тепер...

З тобою знов... на нашому... весiллi...

Свою Меласю... поцiлуй... прощай...

I свiчку цю... що я тобi...

Вмирає.

С в i ч к а

Меласю! Рiдна! Зiронько моя!

Не покидай! Не покидай мене!

Не дише, вмерла... О, яка ж це мука!

(Ридає, схилившись на її ноги).

Навiщо ж я?.. Навiщо ж я живий?..

(Пiдводиться, бере в руки її голову. Тихо, з глибоким сумом, нiжно).

Заснула ти... А на устах твоїх

Така усмiшка жалiсна... i тиха...

I слiзонька застигла на очах...

(Цiлує її).

Бiдняточко... голубонько бездольна...

Яку ж ти муку мусила знести.

Коли пила свою весiльну чару,

Для милого надiла цей убiр

I свiчку цю вiнчальну засвiтила...

I ось в кровi, в багнi весiльна сукня,

I згасла свiчка, як твоє життя.

(По хвилi мовчання вже з запалом).

Та не сумуй! Немарно ти терпiла

I свiчку цю немарне берегла.

На честь твою, моя голубко мила,

На честь тих мук, що ти перемогла,

Ми знов її засвiтим, як на свято,

На помсту та на волю з тих огнiв,

Що на своїх гнобителiв проклятих

Сьогоднi гнiв народний запалив.

(Бере з рук Меланчиних свiчку й запалює вiд смолоскипа).

Умерла ти... i твiй убiр чудовий

В кровi й багнi, як прапор на вiйнi.

Та живi ми! До помсти, до будови

Нам не потрiбнi шати осяйнi.

Кiптявою укритi ми i потом,

В буденних свитах кинемось на бiй,

А переможем – знову до роботи...

I ось тодi засвiтим огник твiй.

I свiчка ця, що ти життям купила,

Крiзь дикий терн та бурю пронесла,

Що ми огнем повстання запалили,

Хай свiтить нам привiтна i ясна.

Прощай, голубко!

(Нiжно цiлує її в уста).

А тепер на приступ!

До помсти всi! До волi! До борнi

На честь її по цiлому геть мiсту

Засвiтимо весiльнi ми огнi!

Кидається з пiднятим мечем у глибину, всi за ним.

Завiса.

1930