Текст книги "Основание Харькова (старинное предание)"

Автор книги: Григорій Квітка-Основ’яненко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 4 страниц)

Отец Онуфрий имел душевное утешение устроить в своей пустыне, на источниках, храм во имя св. Онуфрия и с малочисленною братнею жил уединённо и, окончив благочестивую жизнь, там же и погребён. Обитель его опустела ненадолго. Когда образовались и устроились так названные от слобод «слободские казачьи полки», полковник Харьковского полка, по прозванию «Донец», с полковою старшиною возобновил монастырь и уже на горе основал его и устроил церковь спаса преображения. Церковь же св. Онуфрия, на источниках, оставалась в своём виде.

Первое поселение Квитки, прозванное первоначально Основою, сохранило своё именование и поныне. Андрей и жена его, по преданию, похоронены там же, близ часовни. Желание Маси устроить храм в берёзовой роще, где основан первый шалаш для их пребывания, не исполнилось; уже правнук их, харьковский полковник Григорий Семёнович Квитка, в 1714 году соорудил там церковь во имя рождества св. Предтечи. Знаменитая берёзовая роща красовалась и была любимым гуляньем харьковцев до 19 июня 1789 года. В тот день ужаснейшая буря положила в полчаса все деревья. Песок возобладал сильно и до того, что господскую усадьбу и церковь должно было снести оттуда.

Сын Андрея и Маси, Афанасий Квитка, был полковым судьёю в Харьковском слободском полку, и от него пошёл род Квиток. Золотая цепь, на которой, может быть, отец Андрея носил гривну, потерянную Агафоном, передавалась из рода в род; при разделении домов делились на части, и у одного из потомков хранится одна из них.

А татары? Ого! Сначала помаленьку проучивали их, отбивались, потом разбивали их и до того стеснили, что они уже и носа показать сюда не смели. И Гузун-Курган наши слободские казаки удержали за собою, и прошли ещё далее, до реки Тора, поселились там, где ныне заштатный город Славянск. А Харьков всё цвел да процветал и стал тем молодцом, каким вы его видите.

_____________________

Примітки

(Твір і примітки представлено за виданням: Г.Ф. Квітка-Основяненко. Зібрання творів у семи томах. Том шостий. «Наукова думка», Київ, 1981. Примітки додали упорядники тому І.О. Лучник та К.М. Сєкарєва.)

Основание Харькова. (Старинное предание)

Вперше надруковано в зб.: «Молодик на 1843 рік», ч» 1. Харків, 1843, с. 7-73, з присвятою Валеріану Андрійовичу Квітці (небожу).

Зберігся автограф твору (відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, ф. 67, № 76). Автограф чорновий, записаний чорним чорнилом на 16 аркушах in 4°, зшитих у два зошити. Текст автографа порівняно з текстом першодруку містить незначні відмінності стилістичного характеру: «отличный» замість «отличен», «чисто устанешь» замість «просто устанешь», «это прелесть» замість «чудо» та ін.

«Основание Харькова» дещо відрізняється від інших творів на історичні теми («Головатый», «Гаркуша» та ін.). Покладений в основу твору родинний переказ про походження роду Квіток має мало спільного з дійсними подіями, навіть більше, часто суперечить історичним документам. Проте сильний патріотичний струмінь, вдало окреслені окремі образи, поетизація почуттів героїв приваблювали читачів, давали підстави для позитивних відгуків тогочасної критики.

Оглядаючи перший випуск альманаху «Молодик», який відкривав твір Квітки-Основ'яненка, В.Г. Бєлінський зазначав: «Пан Основ'яненко, як відомо, володіє незвичайним талантом розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою навіть простолюдину...» І далі: «Обіцяєм безодню задоволення тому, хто прочитає до кінця "Старовинний переказ"» (Бєлінський В.Г. Твори у 13-ти т., т; VII, М., 1957, с. 87, 89).

Позитивно характеризував твір Квітки-Основ'яненка і М.О. Некрасов. У рецензії на «Молодик» він писав, що «Основание Харькова» – «найкраща стаття в усьому альманасі. В ній досить цікаво розказано легенду про заснування цього міста і початок фамілії "Квітка", до якої належить сам автор... Повість ця читається з інтересом і приємністю до кінця». (Некрасов Н.А. Полн. собр. соч. и писем, т. IX, М., 1950, с. 112).

Подається за першодруком.

Аксельбанты – наплічні шнури на мундирі.

Гривна – срібна чи золота нашийна прикраса.

… правление Иоанна... – йдеться про Івана IV Васильовича (Грозного, 1530-1584), першого російського царя, сина Василія III Івановича. З 1533 р. – великий князь, з 1547 – цар і великий князь всієї Русі.

Годунов – Борис Годунов (бл. 1552-1605) – російський цар (з 1598 р.), з 1577 р. – кравчий, з 1580 р. – боярин.

... царю Михайлу Фёдоровичу. – Йдеться про Михайла Федоровича Романова (1596-1645) – першого російського царя з династії Романових (1613-1645).

Треба – богослужебний обряд, який замовлявся з нагоди хрестин, шлюбу, панахиди тощо.

.... народ православний принуждаем был принять унию... – Мова йде про Брестську церковну унію – об'єднання православної церкви України й Білорусії з католицькою церквою, проголошене на церковному соборі у Бресті 1596 р. верхівкою українських і білоруських духовних та світських феодалів, зв'язаних з польськими магнатами. Внаслідок Брестської унії було створено греко-католицьку церкву.

Шизматики – тобто схизматики, від схизма – прийнятого у католицькій і православній церквах терміну для позначення розколів, що відбувались у християнстві протягом середніх віків. Схизматами католики називали православних.

г

I

?

632

632