Текст книги "Гостина старої дами"

Автор книги: Фрідріх Дюрренматт

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 4 страниц)

ІЛЛЬ: Вам тепер ведеться зовсім не зле.

БУРҐОМІСТЕР: Іллю!

ІЛЛЬ: Бурґомістре! Я пройшов крізь пекло. Я бачив, як ви робите борги, відчував як із кожною ознакою добробуту до мене все ближче підкрадається смерть. Якби ви були не накинули мені того страху, того жорстокого жаху, все було б інакше, в нас могла б вийти не така розмова, я прийняв би зброю. З любови до вас. Та тепер я замкнувся, переміг свій ляк. Сам. Було важко, але все вже позаду. Вороття нема. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона була. Для мене вона буде справедливістю; а чим буде для вас – не знаю. Дай Боже, щоб ви встояли перед вашим вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати.

БУРҐОМІСТЕР забирає рушницю.

БУРҐОМІСТЕР: Шкода. Ви втрачаєте нагоду очиститися, стати напівпорядною людиною. Але від вас цього й не можна вимагати.

ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бурґомістре.

Запалює йому цигарку. Бурґомістер виходить.

Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.

ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо.

ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль.

ІЛЛЬ: Як дама.

ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.

ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш?

ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню! Крамниця зникає. СИН над’їжджає автом.

ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія сяде поруч Карла.

Вони сідають до авта.

СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.

ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Гете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.

СИН: Годель будує каварню.

ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерцедесі 300.

ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини – наче велети.

СИН: їх пускають у рух.

ІЛЛЬ: Що?

СИН (голосніше): їх пускають у рух.

Трубить.

ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.

СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві мусить собі щось таке придбати.

ДОНЬКА: C’est terrible.

ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.

ІЛЛЬ: Практично. Пансіон ”Місце-на-сонці”. Давно я не був за містом.

СИН: Його мають розбудовувати.

ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути.

СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно, це Штокер. Усіх минає своїм б’юком.

ДОНЬКА: Скоробагатько.

ІЛЛЬ: їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясовище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку.

Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.

ДОНЬКА: Настрій ніби в Адальберта. Штіфтера.

ІЛЛЬ: Ніби в кого?

ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія вивчає також літературу.

ІЛЛЬ: Прекрасно.

СИН: Гофбауер у своєму фольксваґені. Повертається з Каффіґену.

ДОНЬКА: 3 поросятами.

ПАНІ ІЛЛЬ: Карл добре веде машину. Бач як елегантно бере закрут! Можна нітрохи не боятися.

СИН: Перша швидкість. Дорога йде вгору.

ІЛЛЬ: Я завжди засапувався, коли підіймався нею.

ПАНІ ІЛЛЬ: Я рада, що взяла хутро. Холоднішає.

ІЛЛЬ: Ти не тудою поїхав. Це дорога на Байзенбах. Вернися назад, потім ліворуч, у Конрадсвайлерський ліс.

Авто їде в глибину. Четверо ЧОЛОВІКІВ приходять з дерев’яною лавкою, тепер у фраках, і вдають дерева.

ПЕРШИЙ: Знову ми – ялиці, буки.

ДРУГИЙ: Сарни, дятли і зозулі.

ТРЕТІЙ: Романтична атмосфера.

ЧЕТВЕРТИЙ: Розпанахана гудками.

СИН трубить.

СИН: Знову сарна. Клята звірина, стоїть посеред дороги і хоч би тобі що.

ТРЕТІЙ утікає підстрибком.

ДОНЬКА: Довірлива. Браконьєрів уже немає.

ІЛЛЬ: Спини, під цими деревами.

СИН: Прошу.

ПАНІ ІЛЛЬ: Що ти хочеш?

ІЛЛЬ: Піду лісом. (Виходить). Гарно дзвонять у Ґюллені. Кінець роботі.

СИН: Чотири дзвони. Аж тепер звучить приємно.

ІЛЛЬ: Усе пожовкло. Справді надійшла осінь. Листя на землі наче купи золота.

Він тупає по листю.

СИН: Ми почекаємо внизу коло ґюлленського мосту.

ІЛЛЬ: Не треба. Я піду лісом до містечка. На міські збори.

ПАНІ ІЛЛЬ: Тоді ми поїдемо до Кальберштадту в кіно, Фреді.

ДОНЬКА: So long, Daddy.

ПАНІ ІЛЛЬ: До скорого побачення!

Авто з родиною зникає, знов над’їздить задки. Родина махає руками. ІЛЛЬ дивиться за нею. Він сідає на дерев’яну лавку ліворуч.

Шум вітру. Справа надходять РОБІ й ТОБІ з носильницею, в якій сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своєму звичайному вбранні. Робі несе гітару на плечах. Збоку йде її ЧОЛОВІК IX, лавреат Нобеля, високий, стрункий, із сивизною в чубі й вусах. (Може бути той самий актор, що й попередні чоловіки ). За ним МАЖОРДОМ.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.

Клер висідає з носильниці, розглядає ліс крізь льорнет, гладить ПЕРШОГО по спині.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Короїд. Дерево гниє.

Помічає ІЛЛЯ.

Альфред! Гарно, що я тебе зустріла. Я гуляю в своєму лісі.

ІЛЛЬ: Хіба Конрадсвайлерський ліс також належить тобі? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж. Можна сісти коло тебе?

ІЛЛЬ: Буть ласка. Я саме попрощався з родиною. Поїхали в кіно. Карл купив собі авто.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поступ.

Сідає коло ІЛЛЯ.

ІЛЛЬ: Отілія бере лекції з літератури. А також з французької і англійської.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, у них таки з’явилися ідеали. Ходи, Зобі, привітайся. Це мій дев’ятий чоловік. Нобелівський лавреат.

ІЛЛЬ: Дуже приємно.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Особливо цікаво, як він не думає. Не думай, Зобі.

ЧОЛОВІК IX: Алеж золотко....

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ну, не маніжся.

ЧОЛОВІК IX: Ну, гаразд.

Він не думає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, тепер він виглядає як дипломат. Нагадує мені графа Голька, тільки що той не писав книжок. Він хоче піти на пенсію, писати мемуари і давати лад моїм маєткам.

ІЛЛЬ: Вітаю.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я маю погане передчуття. Чоловіка тримають на виставку, а не собі на користь. Іди досліджувати, Зобі; історична руїна міститься ліворуч.

ЧОЛОВІК IX іде досліджувати. ІЛЛЬ оглядається.

ІЛЛЬ: А де обидва євнухи?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Почали плескати язиком. Я наказала відвезти їх до Гонґконґа, до одного мого кубла з опіюмом. Хай собі там курять і мріють. Скоро за ними піде Мажордом. Він також буде мені зайвий. Одну Ромео і Джульєту, Бобі.

МАЖОРДОМ виступає з глибини і подає їй коробку цигарок.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може й ти одну візьмеш, Альфреде?

ІЛЛЬ: Залюбки.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На. Подай нам вогню. Бобі.

Курять.

ІЛЛЬ: Гарно пахне.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У цьому лісі ми часто разом курили, пригадуєш? Цигарки, що ти їх купував у Матільди. Або крав.

ПЕРШИЙ стукає ключем по люльці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Знову дятел.

ЧЕТВЕРТИЙ: Куку! Куку!

ІЛЛЬ: І зозуля.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, хай Робі заграє на гітарі?

ІЛЛЬ: Прошу.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цей помилуваний бандит добре грає, мені його треба в хвилини задуми. Я ненавиджу грамофони й радіо.

ІЛЛЬ: ”В африканській долині маршує батальйон”.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Твоя улюблена пісня. Я його навчила.

Мовчання. Вони курять. Зозуля і т. д. Шум лісу. РОБІ грає баляду.

ІЛЛЬ: У тебе... себто, в нас була дитина?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж.

ІЛЛЬ: Хлопчик, чи дівчинка?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дівчинка.

ІЛЛЬ: Як ти її назвала?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Женев’євою.

ІЛЛЬ: Гарне ім’я.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я бачила її тільки один раз. Під час пологів. Потім її забрали. Заклад християнської опіки.

ІЛЛЬ: Які в неї були очі?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вони ще не були розплющені.

ІЛЛЬ: А яке волосся?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Начебто чорне, але воно часто буває таке в немовлят.

ІЛЛЬ: Мабуть, так.

Вони мовчки курять. Грає гітара.

ІЛЛЬ: У кого вона померла?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У чужих людей. Я позабувала імена.

ІЛЛЬ: Що в неї було?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Запалення мозку. Може, ще щось. Я отримала картку від властей.

ІЛЛЬ: Коли йдеться про смерть, то їм можна вірити.

Мовчання.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я розповіла тобі про нашу дівчинку. Тепер розкажи про мене.

ІЛЛЬ: Про тебе?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Яка я була, коли мені було сімнадцять років, коли ти мене кохав.

ІЛЛЬ: Раз я мусів довго шукати тебе в Петровій стодолі і знайшов на бричці в самій сорочці, з довгою соломиною в зубах.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти був дужий і відважний. Ти бився з залізничником, що ходив за мною. Я витерла тобі кров з обличчя своєю червоною підтичкою.

Гітара замовкає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Скінчилася баляда.

ІЛЛЬ: Ще ”О милий, рідний краю”

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Робі її також уміє.

Знову гра на гітарі.

ІЛЛЬ: Дякую тобі за вінки, за хризантеми й троянди. Вони гарно виглядають на домовині в ”Золотому Апостолі”. Шляхетно. Ними вже наповнені дві залі. Тепер пора. Ми сидимо тут востаннє в старому лісі, повному зозуль і шелестіння вітру. Сьогодні ввечері відбудуться міські збори. Мене засудять на смерть і хтось мене вб’є. Я не знаю, хто саме й де, знаю тільки, що моє безглузде життя доходить кінця.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я заберу тебе в домовині до Капрі. Я веліла вибудувати в парку біля мого палацу мавзолей. Серед кипарисів. З краєвидом на Середземне море.

ІЛЛЬ: Я його бачив тільки на репродукціях.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Темносинє. Велична панорама. Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам’яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, як і я сама, наче безбарвні гриби і сліпі обличчя з корневищ у цьому лісі, порослі моїми золотими мільярдами. Вони тебе зловили своїми мацаками і зазіхають на твоє життя. Бо воно належить мені. Назавжди. Тепер ти обплутаний, тепер ти пропав. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині, лагідний привид у зруйнованій шкаралупі.

ІЛЛЬ: Ось уже й ”О милий, рідний краю” закінчилась.

ЧОЛОВІК IX повертається.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Нобелівський лавреат. Іде від своєї руїни. Ну, що там, Зобі?

ЧОЛОВІК IX: Раннє християнство. Зруйноване гунами.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода. Дай руку. Носильницю, Робі й Тобі.

Сідає в носильницю.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Прощай, Альфреде.

ІЛЛЬ: Прощай, Кларо.

Носильницю несуть у глибину, ІЛЛЬ лишається на лавці. Дерева скидають своє гілля. Згори спускається портал театру із звичайними завісами і лаштунками. Напис ”Поважне життя, мистецтво ж веселе”. З глибини надходить ПОЛІЦАЙ у новому, добротному мундирі, сідає коло Ілля. З’являється РАДІОРЕПОРТЕР і починає говорити в мікрофон. Тим часом ґюлленці сходяться на збори. Всі в новому, святковому одязі, у фраках. Всюди ФОТОГРАФИ з газет, ЖУРНАЛІСТИ, КІНООПЕРАТОРИ.

РАДІОРЕПОРТЕР: Пані і панове! Після передачі з пологового будинку і після розмови з парохом, ми прибули на міські збори. Наближаємося до найурочистішої хвилини у відвідинах пані Клер Цаханасян свого такого симпатичного як і привітного містечка. Щоправда, славетна пані Цаханасян тут не присутня, але бурґомістер має зробити від її імені важливу заяву. Ми перебуваємо в театральній залі ”Золотого Апостола”, в тому готелі, де ночував Гете. На сцені, де звичайно показують своє мистецтво і де дає гостинні виступи кальберштадтський театр, збираються чоловіки. За давньою традицією, як щойно пояснив бурґомістер. Жінки сидять у залі – це також традиція. Урочистий настрій, надзвичайне напруження, приїхали оператори з кінохроніки, мої колеги з телевізії, репортери з цілого світу, а ось бурґомістер починає промову.

РЕПОРТЕР іде з мікрофоном до БУРГОМІСТРА, він стоїть посеред сцени, а коло нього півколом чоловіки з Ґюллену.

БУРҐОМІСТЕР: Вітаю вас, громадяни Ґюллену. Починаю збори. До вашої уваги одне єдине. Маю честь оголосити, що пані Клер Цаханасян, донька нашого видатного городянина архітектора Ґотфріда Вешера, має намір подарувати нам один мільярд.

Гомін серед журналістів.

БУРҐОМІСТЕР: П’ятсот мільйонів містові, п’ятсот мільйонів поділити на кожного мешканця.

Тиша.

РАДІОРЕПОРТЕР (здавленим голосом): Дорогі слухачі! Колосальна сенсанція. Фонд, що одним помахом робить з мешканців міста заможних людей і тим самим стає одним із найбільших соціальних експериментів нашої епохи. Громада теж приголомшена.

Мертва тиша. Хвилювання на всіх обличчях.

БУРҐОМІСТЕР: Надаю слово вчителеві.

РАДІОРЕПОРТЕР наближається з мікрофоном до ВЧИТЕЛЯ.

УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці. Ми повинні усвідомити, що пані Клер Цаханасян цим дарунком бажає домогтись певних наслідків. Яких саме? Невже вона хоче ощасливити нас грошима, обсипати золотом, поставити на ноги фабрику Ваґнера, пансіон ”Місце-на-сонці”, Бокмана? Ви знаєте, що воно не так. Пані Клер Цаханасян планує

щось важливіше. Вона хоче за свій мільярд справедливости, тільки справедливости. Вона хоче, щоб наша громада перетворилася в справедливу. Ця вимога нас вражає. Хіба ми не були справедливою громадою?

ПЕРШИЙ: Ніколи не були!

ДРУГИЙ: Ми потурали злочинові!

ТРЕТІЙ: Несправедливому присудові.

ЧЕТВЕРТИЙ: Кривоприсязі.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Негідникові!

ІНШІ ГОЛОСИ: Щира правда!

УЧИТЕЛЬ: Громадяни Ґюллену! Це гірка дійсність: ми потурали несправедливості. Я цілком визнаю матеріяльну потугу, яку нам дає мільярд. Я зовсім не затуляю очей на те, що саме убогість породила стільки лиха й гіркоти, але все ж таки: йдеться не про гроші, (гучні оплески) йдеться не про добробут і безтурботне життя, не про розкіш, ідеться про те, чи ми хочемо здійснити справедливість, і не тільки її, але й усі ті ідеали, задля яких жили і за які боролися наші предки і задля яких загинули ті, що являють собою найбільшу вартість Західнього світу. (Гучні оплески). Воля стає під загрозою, коли ми забуваємо про любов до ближнього, не виконуємо заповіді боронити немічних, коли не шануємо подружжя, коли обдурюємо суд, а молоду матір штовхаємо в біду. (Обурені вигуки). В ім’я Господа Бога нам треба поважно, якнайповажніше ставитись до своїх ідеалів. (Гучні оплески). Багатство має тільки тоді сенс, коли з нього постає багатство на ласку: але тільки той буде уласкавлений, хто голодний на ласку. Чи ви відчуваєте той голод, ґюлленці, той голод духу, а не тільки звичайний голод тіла? Це питання я вам ставлю як ректор гімназії. Тільки як ви не здатні стерпіти зло, тільки як ви просто більше не годні жити в світі несправедливости, можете прийняти мільярд пані Цаханасян і виконати умову, пов’язану з цим фондом. Прошу, ґюлленці, мати це на увазі.

Бурхливі оплески.

РАДІОРЕПОРТЕР: Ви чуєте оплески, пані і панове. Я зворушений. Промова ректора довела моральну велич, яку ми нині, на жаль, не так часто надибаємо. Відважно вказано на всякі хиби, на несправедливість, що трапляється в кожній громаді, всюди, де живуть люди.

БУРҐОМІСТЕР: Альфреде Іллю...

РАДІОРЕПОРТЕР: Знову бере слово бурґомістер.

БУРҐОМІСТЕР: Альфреде Іллю, я мушу поставити вам кілька питань.

ПОЛІЦАЙ штовхає ІЛЛЯ. Той підводиться, РАДІОРЕПОРТЕР підходить до нього з мікрофоном.

РАДІОРЕПОРТЕР: А ось голос чоловіка, на пропозицію якого створено фонд Цаханасян, голос Альфреда Ілля, давкого, ще з молодих років приятеля шановної добродійки. Альфред Ілль, бадьорий чоловік приблизно сімдесяти років, правдивий ґюлленець давнього гарту. Звичайно, зворушений, сповнений вдячности і тихого вдоволення.

БУРҐОМІСТЕР: Нам через вас запропоновано фонд, Альфреде Іллю. Чи ви свідомі цього?

ІЛЛЬ щось тихо каже.

РАДІОРЕПОРТЕР: Говоріть голосніше, дорогий дідуню, щоб наші слухачки і слухачі також щось зрозуміли.

ІЛЛЬ: Так.

БУРҐОМІСТЕР: Чи ви будете поважати нашу ухвалу в справі прийняття чи відхилення фонду Клер Цаханасян?

ІЛЛЬ: Я поважатиму її.

БУРҐОМІСТЕР: Чи хто хоче поставити Альфредові Іллеві якесь питання?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Чи хто бажає зробити яке зауваження щодо фонду пані Цаханасян?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, панотче?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, міський лікарю?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, вахмістре?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, політична опозиціє?

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Я починаю голосування.

Тиша. Тільки шуркіт кінокамер і спалахи магнієвих лямп.

БУРҐОМІСТЕР: Хто з чистим серцем хоче доконати справедливости, хай піднесе руку.

Всі, крім ІЛЛЯ, підносять руки.

РАДІОРЕПОРТЕР: Зосереджена тиша в театральній залі. Суцільне море піднесених рук, наче могутня присяга змагатися за кращий, справедливіший світ. Тільки старий чоловік сидить непорушно, опанований радістю. Його мета досягнена, фонд створено, завдяки його щедрій приятельці з юнацьких років.

БУРҐОМІСТЕР: Фонд Клер Цаханасян прийнято. Одногосно. Не задля грошей,

ГРОМАДА: Не задля грошей.

БУРҐОМІСТЕР: А задля справедливости.

ГРОМАДА: А задля справедливости.

БУРҐОМІСТЕР: І через муки сумління.

ГРОМАДА: І через муки сумління.

БУРҐОМІСТЕР: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.

ГРОМАДА: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.

БУРҐОМІСТЕР: Яке ми повинні викорчувати.

ГРОМАДА: Яке ми повинні викорчувати.

БУРҐОМІСТЕР: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

ГРОМАДА: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

БУРҐОМІСТЕР: І нашій найбільшій святині.

ГРОМАДА: І нашій найбільшій святині.

ІЛЛЬ (скрикує). О Боже!

Всі стоять з урочисто піднесеними руками, але камера кінохроніки зіпсувалася.

ОПЕРАТОР: Шкода, пане бурґомістре. Освітлення відмовило. Прошу ще раз проголосувати.

БУРҐОМІСТЕР: Ще раз?

ОПЕРАТОР: Для кінохроніки.

БУРҐОМІСТЕР: Ну, звичайно!

ОПЕРАТОР: 3 рефлекторами все гаразд?

ГОЛОС: Гаразд.

ОПЕРАТОР: Ану, давайте!

БУРҐОМІСТЕР прибирає позу.

БУРҐОМІСТЕР: Хто з чистим серцем хоче доконати справедливости, хай піднесе руку.

Всі підносять руки.

БУРҐОМІСТЕР: Фонд Клер Цаханасян прийнято. Одногосно. Не задля грошей.

ГРОМАДА: Не задля грошей.

БУРҐОМІСТЕР: Тільки задля справедливости.

ГРОМАДА: Тільки задля справедливости.

БУРҐОМІСТЕР: І через муки сумління.

ГРОМАДА: І через муки сумління.

БУРҐОМІСТЕР: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.

ГРОМАДА: Бо ми не можемо жити й дивитися, як між нами гніздиться злочинство.

БУРҐОМІСТЕР: Яке ми повинні викорчувати.

ГРОМАДА: Яке ми повинні викорчувати.

БУРҐОМІСТЕР: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

ГРОМАДА: Щоб воно не завдало шкоди нашим душам.

БУРҐОМІСТЕР: І нашій найбільшій святині.

ГРОМАДА: І нашій найбільшій святині.

Мовчання.

ОПЕРАТОР (тихо). Іллю! Ну?

Мовчання.

ОПЕРАТОР (розчаровано). Як ні то ні. Шкода, що радісний вигук ”О Боже!” не вийшов; він був особливо зворушливий.

БУРҐОМІСТЕР: Представників преси, радіо й кінохроніки запрошено на перекуску. В ресторан. Найкраще вам буде вийти з театральної залі крізь двері за сценою. Для жінок приготовлено чай у садку ”Золотого Апостола”.

Представники преси, радіо і кінохроніки ідуть у глибину праворуч. Чоловіки непорушно стоять на сцені. ІЛЛЬ підводиться й хоче вийти.

ПОЛІЦАЙ: Лишайся!

Силоміць садовить ІЛЛЯ назад на лавку.

ІЛЛЬ: Ви хочете зробити це сьогодні ж?

ПОЛІЦАЙ: Певне.

ІЛЛЬ: Я гадав, що найкраще хай би це сталося в мене.

ПОЛІЦАЙ: Це станеться тут.

БУРҐОМІСТЕР: Чи є ще хтось у залі?

ТРЕТІЙ і ЧЕТВЕРТИЙ заглядають униз.

ТРЕТІЙ: Нема нікого.

БУРҐОМІСТЕР: На Галереї?

ЧЕТВЕРТИЙ: Порожньо.

БУРҐОМІСТЕР: Замкніть двері, щоб ніхто більше не ввійшов.

Обидва сходять у залю.

ТРЕТІЙ: Замкнено.

ЧЕТВЕРТИЙ: Замкнено.

БУРҐОМІСТЕР: Згасіть світло. Місяць світить у вікна галереї. Цього досить.

Сцена темніє. В тьмяному місячному світлі ледь можна розрізнити людей.

БУРҐОМІСТЕР: Зробіть коридор.

Ґюлленці роблять коридор, на кінці якого стоїть ГІМНАСТ, тепер в елегантних білих штанах, з червоною хусткою на спортивній сорочці.

БУРҐОМІСТЕР: Панотче, прошу вас.

ПАРОХ поволі підходить до ІЛЛЯ, сідає коло нього.

ПАРОХ: Ну, Іллю, настала ваша тяжка година.

ІЛЛЬ: Цигарку.

ПАРОХ: Цигарку, пане бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР (тепло): Звичайно. Якнайкращу.

Він подає ПАРОХОВІ коробку, той простягає її ІЛЛЕВІ.

Ілль бере цигарку, ПОЛІЦАЙ дає йому вогню, ПАРОХ повертає коробку БУРГОМІСТРОВІ.

ПАРОХ: Як казав уже пророк Амос....

ІЛЛЬ: Прошу, не треба.

Курить.

ПАРОХ: Ви не боїтесь?

ІЛЛЬ: Уже не дуже.

Курить.

ПАРОХ (безпорадно): Я буду молитися за вас.

ІЛЛЬ: Моліться за Ґюллен.

ІЛЛЬ курить, ПАРОХ поволі встає.

ПАРОХ: Хай нас помилує Господь.

Поволі вертається до решти ґюлленців, що стоять двома лавами.

БУРҐОМІСТЕР: Підведіться, Альфреде Іллю.

ІЛЛЬ вагається.

ПОЛІЦАЙ: Вставай, свиняко!

Тягне ІЛЛЯ вгору.

БУРҐОМІСТЕР: Вахмістре, опануйте себе.

ПОЛІЦАЙ: Пробачте я не витримав.

БУРҐОМІСТЕР: Ходіть. Альфреде Іллю.

ІЛЛЬ гасить цигарку і роздушує ногою. Потім поволі рушає серединою сцени, спиною до публіки.

БУРҐОМІСТЕР: Ідіть коридором.

ІЛЛЬ вагається.

ПОЛІЦАЙ: Ну, гайда!

ІЛЛЬ поволі йде між двома рядами мовчазних чоловіків. На кінці проти нього виступає ГІМНАСТ. ІЛЛЬ пристає, обертається і бачить, як лави нещадно замикаються за ним. Він падає на коліна. Лави обертаються в беззвучний людський клубок, що поволі вклякає додолу. Тиша. З лівого боку, спереду, надходять ГАЗЕТЯРІ. Ясніє.

ГАЗЕТЯР I: Що тут діється?

Людський клубок розсипається. Чоловіки мовчки збираються в глибині. Залишається тільки ЛІКАР, що стоїть навколішки перед трупом. На труп накинуто картатий обрус, такий як звичайно буває в заїздах. Лікар підводиться, відкладає стетоскоп.

ЛІКАР: Параліч серця.

БУРҐОМІСТЕР: Смерть з радости.

ГАЗЕТЯР I: Смерть з радости.

ГАЗЕТЯР II: Життя пише найкращі історії.

ГАЗЕТЯР I: До праці.

ГАЗЕТЯРІ поспішають праворуч у глибину сцени. Зліва надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН, за нею МАЖОРДОМ. Вона бачить мертвого, зупиняється, тоді поволі виходить на середину сцени, обертається до публіки.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Принесіть його сюди.

РОБІ й ТОБІ приходять з носилками, кладуть на них ІЛЛЯ і підносять до ніг КЛЕР ЦАХАНАСЯН.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (непорушно): Відслони його, Бобі. МАЖОРДОМ відкриває ІЛЛЕВЕ обличчя. Вона довго не зводить з нього очей.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Він знову такий, яким був колись давно, чорний леопард. Закрий його.

МАЖОРДОМ знов прикриває обличчя мертвого.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Покладіть його в домовину.

РОБІ й ТОБІ виносять небіжчика ліворуч.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Проведи мене до кімнати, Бобі. Накажи пакувати валізи. Ми їдемо до Капрі.

МАЖОРДОМ підставляє їй плече, вона поволі рушає ліворуч. Зупиняється.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бурґомістре.

Ззаду, з лав мовчазних чоловіків, повільно виходить наперед БУРҐОМІСТЕР.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чек.

Вона віддає йому папірець і виходить з МАЖОРДОМОМ.

Якщо в чимраз кращому вбранні тонко, ненастирливо, одначе все помітніше виявлявся ріст добробуту, якщо все, що видно було на сцені, ставало чимраз принадніше, змінювалось, свідчило про піднесення на соціяльній драбині, наче б хто розбагатівшись непомітно переселився з бідного кварталу в модерне, добре устатковане місто, то це піднесення знаходить тепер свою апотеозу в кінцевій картині. Сірий колись світ перетворився в щось блискуче, технічно довершене, в багатство; все коронується в світовий ”happy end”. Прапори, гірлянди, плякати, неонове світло оточують відновлену станцію; на цьому тлі ґюлленці, жінки й чоловіки у вечірніх сукнях і фраках, творять два хори, подібні до хорів грецьких трагедій, не випадково, а так як вимагає місце дій, наче віднесений далеко в море корабель, що зазнав аварії, дає останні сигнали.

ХОР I: Лиха на світі без ліку:

Страшні землетруси

Вогнисті вулкани, морські вали,

Війни, танків шугання

У житі,

Сліпучі гриби атомових бомб.

ХОР II: Та немає на світі лиха

Над бідність.

Бідність не знає ніяких пригод,

В безнадію засотує людство,

Нанизує

День нудний до нудного дня.

ЖІНКИ: Тяжко бачити матерям

Скін найкоханіших.

ЧОЛОВІКИ: А чоловік

Чвари замислює, Зраду плекає.

ПЕРШИЙ: Він ходить у стоптаних черевиках.

ТРЕТІЙ: Він курить дешевий смердючий тютюн.

ХОР I: Бо всі ті місця,

Де він хліб заробляє,

Давно спорожніли.

ХОР II: І потяг швидкий поминає той закуток.

ВСІ: Добре нам,

ПАНІ ІЛЛЬ: Кому доля ласкава

ВСІ: Все це змінила.

ЖІНКИ: Одяг зручний облягає тепер нам тіло струнке.

СИН: Спортивну машину провадить юнак.

ЧОЛОВІКИ: А купець лімузину.

ДОНЬКА: Дівча біжить за м’ячем по червоному полі.

ЛІКАР: У новій, зеленій кахльованій залі

Оперує лікар веселий.

ВСІ: Пахне вечеря

В домівках. Люди вдоволені. Взуті.

Кожний попахкує краще зілля.

ВЧИТЕЛЬ: Радо навчаються всі до науки охочі.

ДРУГИЙ: Скарби накопичують пильні

Меткі фабриканти.

ВСІ: Рембрандт на Рубенсі.

МАЛЯР: Щедро годує мистецтво

Мистця.

ПАРОХ: Великдень, Різдво, чи свята

Зелені,

Вірних повна – повнісенька церква.

ВСІ: Потяг швидкий,

Величний гінець,

Що по рейках залізних

Єднає містечко з містечком, Знов зупиняється в нас.

Зліва надходить КОНДУКТОР.

КОНДУКТОР: Ґюллен!

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Швидкий потяг Ґюллен—Рим, прошу сідати. Сальонові вагони спереду.

З глибини між двома хорами з’являється КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своїй носильниці, в супроводі почту непорушна, наче стародавній кам’яний ідол.

БУРҐОМІСТЕР: Відїздить

ВСІ: Доброчинниця наша

ДОНЬКА: Що дала нам багатство і щастя.

ВСІ: 3 почтом шляхетним своїм відїздить!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН зникає праворуч. За нею служники через усею сцену проносять домовину.

БУРҐОМІСТЕР: Хай їде здорова й щаслива.

ВСІ: Скарб дорогий довірений їй забирає з собою.

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Потяг рушає!

ВСІ: Хай береже нас

ПАРОХ: Господь

ВСІ: В непевні облудні часи

БУРҐОМІСТЕР: Хай береже

ВСІ: Святі гаразди

Мир нам

І волю

Хай ніч нас мине

Ніколи нехай не затьмарить нам міста

Що на ново виросло пишне й чудове

Щоб ми в ньому вічно втішалися щастям.