Текст книги "Гостина старої дами"

Автор книги: Фрідріх Дюрренматт

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 4 страниц)

ФРІДРІХ ДЮРРЕНМАТТ
ГОСТИНА СТАРОЇ ДАМИ

Переклад з німецької Віри Вовк і Є. П.

Обкладинка Любослава Гуцалюка

Книгу відскановано  diasporiana.org.ua

Авторизований переклад з німецької мови.

Всі права застережені.

Friedrich Dürrenmatt: ”Der Besuch der alten Dame”.

© 1956 by Verlag der Arche. Peter Schifferli, Zürich.

ДІЄВІ ОСОБИ

ГОСТІ:

КЛЕР ЦАХАНАСЯН, з дому Вешер, мультимільйонера (Armenian-Oil)

ЇЇ ЧОЛОВІКИ VII – IX

МАЖОРДОМ

ТОБІ

РОБІ весь час жують ґуму

КОБІ

ЛОБІ сліпі

ГОСПОДАРІ:

ІЛЛЬ

ЙОГО ДРУЖИНА

ЙОГО ДОНЬКА

ЙОГО СИН

БУРҐОМІСТЕР

УЧИТЕЛЬ

ПАРОХ

ЛІКАР

ПОЛІЦАЙ

ПЕРШИЙ

ДРУГИЙ

ТРЕТІЙ

ЧЕТВЕРТИЙ міщани

МАЛЯР

ПЕРША ЖІНКА

ДРУГА ЖІНКА

ПАННА ЛЮЇЗА

ІНШІ:

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА

КОНДУКТОР

ПОДАТКОВИЙ АҐЕНТ

ВЛІЗЛИВІ:

ГАЗЕТЯР I

ГАЗЕТЯР II

РАДІОКОРЕСПОНДЕНТ

ОПЕРАТОР

МІСЦЕ: ҐЮЛЛЕН

ЧАС: СУЧАСНІСТЬ

ДІЯ ПЕРША

Заки підійметься завіса – дзвінок станції. Потім напис: Ґюллен. Очевидно, назва містечка, що ледь позначене в глибині: зруйноване, зниділе. Будинок станції також неохайний, залежно від країни – з рампою чи без рампи, напівздертий розклад потягів на мурі, заржавілий семафор, двері з написом ”Вхід заборонено”. Далі, посередині, нужденна дорога до станції. Вона пакож тільки позначена. Ліворуч – будка: гола, череп’яний дах, обшарпані плякати на безвіконнім мурі. Зліва табличка ”Для жінок”, справа ”Для чоловіків”. Все тоне в гарячому, осінньому сонці. Перед будкою – лавка, на лавці четверо чоловіків. П’ятий, неймовірно занедбаний, як і ті решта, малює транспарант червоною фарбою, немов на демонстрацію: ”Ласкаво просимо. Клері”. З гуркотом пролітає швидкий потяг. Начальник станції на пероні пропускає ешельон. Чоловіки на лавці повертають голови зліва направо – видно, проводжають очима експрес.

ПЕРШИЙ: ”Ґудрун”, Гамбурґ – Неаполь.

ДРУГИЙ: Об одинадцятій двадцять сім прибуде ”Шалений Ролянд”, Венеція – Стокгольм.

ТРЕТІЙ: Нам тільки й лишилося втіхи, що дивитися на потяги.

ЧЕТВЕРТИЙ: П’ять років тому ”Ґудрун” і ”Шалений Ролянд” зупинялись у Ґюллені. І ще ”Дипломат” і ”Льореляя”, – усі важливі потяги.

ПЕРШИЙ: Світового значення.

ДРУГИЙ: А тепер навіть звичайні пасажирські потяги не зупиняються. Тільки два з Каффіґену і о першій тринадцять з Кальберштадту.

ТРЕТІЙ: Нам кінець.

ЧЕТВЕРТИЙ: Фабрика Ваґнера луснула.

ПЕРШИЙ: Бокман збанкрутував.

ДРУГИЙ: Пансіонат ”Місце-на-сонці” занепав.

ТРЕТІЙ: Живемо з допомоги для безробітних.

ЧЕТВЕРТИЙ: Та з громадської юшки.

ПЕРШИЙ: Живемо?

ДРУГИЙ: Животіємо.

ТРЕТІЙ: Здихаємо.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ціле містечко.

Дзвінок.

ДРУГИЙ: Давно пора вже приїхати мільярдерці. В Кальберштадті вона мала начебто побудувати лікарню.

ТРЕТІЙ: У Каффігені – ясла, а в столиці – пропам’ятну церкву.

МАЛЯР: Захотіла, щоб той партач Цімт, натураліст, вималював їй портрет.

ПЕРШИЙ: Капшук з грошима! Їй належать Armenian-Oil, Western Railways, North Broadcasting Company і квартал розпусти в Гонґ-Конґу.

Гуркіт потяга, начальник пропускав його. Чоловіки проводжають потяг рухом голови справа наліво.

ЧЕТВЕРТИЙ: ”Дипломат”.

ТРЕТІЙ: До того ж ми були містом культури.

ДРУГИЙ: Одним з найпередовіших у країні.

ПЕРШИЙ: В Европі.

ЧЕТВЕРТИЙ: Тут ночував Гете. В господі ”Золотий Апостол”.

ТРЕТІЙ: Брамс тут скомпонував квартет.

Дзвінок.

ДРУГИЙ: Бертольд Шварц тут винайшов порох.

МАЛЯР: А я блискуче навчався в Ecole des Beaux—Arts. А що тепер роблю? Малюю транспаранти!

Гуркіт потяга. Ліворуч з’являється кондуктор, наче щойно зіскочив з потяга.

КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен!

ПЕРШИЙ: Пасажирський потяг із Каффіґену.

Виходить один пасажир, минає чоловіків на лавці ліворуч і зникає в дверях з написом ”Для чоловіків”.

ДРУГИЙ: Ліцитаційний інспектор.

ТРЕТІЙ: Іде ліцитувати ратушу.

ЧЕТВЕРТИЙ: І з політичного погляду нам край.

НАЧАЛЬНИК (підносить жезл): Потяг рушає!

З містечка надходять БУРҐОМІСТЕР, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і майже шістдесят п’ятирічний ІЛЛЬ, усі поганенько повдягані.

БУРҐОМІСТЕР: Висока гостя приїде пасажирським потягом о першій тридцять, із Кальберштадту.

УЧИ ГЕЛЬ: Співає мішаний хор, молодіжна група.

ПАРОХ: Дзвонить пожежний дзвін. Його ще не віддали в заставу.

БУРҐОМІСТЕР: На ринку грає міська оркестра. а гімнастичне об’єднання робить піраміду в честь мільярдерки. Потім обід у ”Золотому Апостолі”. На жаль, не вистачить коштів, щоб освітити ввечері собор і ратушу.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР виходить із будки.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Доброго ранку, пане бурґомістре! Сердечно вітаю.

БУРҐОМІСТЕР: Чого вам тут треба, інспекторе Ґлюце?

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Це вже ви знаєте, пане бурґомістре. Передо мною стоїть велетенське завдання. Спробуйте взяти в заставу ціле місто.

БУРҐОМІСТЕР: Крім старої друкарської машинки, ви в ратуші нічого не знайдете.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Ви пане бурґомістре, забуваєте про ґюлленський краєзнавчий музей.

БУРҐОМІСТЕР: Проданий три роки тому до Америки. Наші каси порожні. Ніхто не платить податків.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Треба перевірити. Країна процвітає, а якраз Ґюллен з пансіоном ”Місце-під-сонцем” банкрутує.

БУРҐОМІСТЕР: Для нас самих це економічна загадка.

ПЕРШИЙ: Це все – витівки масонів.

ДРУГИЙ: Жидівська робота.

ТРЕТІЙ: За цим стоїть великий капітал.

ЧЕТВЕРТИЙ: Міжнародний комунізм пряде своє павутиння. Дзвінок.

ЛІЦИТАЦІЙНИЙ ІНСПЕКТОР: Я вже щось знайду. В мене очі, як у яструба. Піду глипну на міську касу. Відходить.

БУРҐОМІСТЕР: Краще, коли він нас пограбує тепер, ніж по візиті мільярдерки.

Маляр закінчив свій транспарант.

ІЛЛЬ: Так не годиться, пане бурґомістре. Напис надто інтимний. Треба б написати ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян”.

ПЕРШИЙ: Алеж вона – Клері.

ДРУГИЙ: Клері Вешер.

ТРЕТІЙ: Тут виросла.

ЧЕТВЕРТИЙ: Її батько був будівничий.

МАЛЯР: Тоді я зроблю просто: напишу ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” на зворотному боці. А як мільярдерка розчулиться, ми завжди зможемо обернути до неї ще й цей бік.

ДРУГИЙ: ”Біржовик”, Цюріх – Гамбурґ.

Ще один швидкий потяг проїздить справа наліво.

ТРЕТІЙ: Завжди точний, хоч годинника по ньому наставляй.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ото мудро! Ніби хтось тут ще має годинника!

БУРҐОМІСТЕР: Панове, мільярдерка – наша єдина надія.

ПАРОХ: Крім Бога.

БУРҐОМІСТЕР: Крім Бога.

УЧИТЕЛЬ: Але він грошей не платить.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, Іллю, дружили з нею; тепер усе від вас залежить.

ПАРОХ: Тоді ви розійшлися. Я чув якусь невиразну історію... Ви маєте що звірити своєму душпастиреві?

ІЛЛЬ: Ми були найкращі друзі... Молоді й палкі... З мене був таки добрий хлопець, панове, сорок п’ять років тому... А її, Кляру, я ще й досі немов бачу перед собою...Як вона світилася мені назустріч у пітьмі Петрової стодоли чи босоніж ішла по моху й листю в Конрадсвайлерівському лісі, з розмаяним рудим волоссям, струнка, гнучка як лозина, ніжна, до біса гарна відьма. Нас розлучило життя, тільки життя, як то буває на світі.

БУРҐОМІСТЕР: Для моєї невеличкої доповіді на бенкеті в ”Золотому Апостолі” мені треба було б знати кілька подробиць про пані Цаханасян.

Витягає з кишені нотатника.

УЧИТЕЛЬ: Я перевірив давні шкільні документи. Оцінки Кляри Вешер, на превеликий жаль, дуже погані. Із поведінки також. Тільки з ботаніки й зоології ”задовільно”.

БУРҐОМІСТЕР (записуючи): Добре. З ботаніки й зоології ”задовільно”. Це добре.

ІЛЛЬ: Тут я можу пригодитися вам, пане бурґомістре. Кляра любила справедливість. І то не абияк. Раз арештовували якогось волоцюгу, то вона закидала поліцая камінням.

БУРҐОМІСТЕР: Любов до справедливости. Не зле. Завжди робить враження. Але історію з поліцаєм краще не згадуймо.

ІЛЛЬ: Вона була також милосердна. Що мала, те й роздавала. Крала картоплю для бідної вдови.

БУРҐОМІСТЕР: Почуття милосердя. Це, панове, конче треба відзначити. Це найважливіше. Чи хто пригадує собі, яку будову спорудив її батько? Було б добре згадати про неї в промові.

ВСІ: Ніхто не пригадує.

Бурґомістер згортає нотатника.

БУРҐОМІСТЕР: Ну, я готовий; решту мусить зробити Ілль.

ІЛЛЬ: Я знаю. Цаханасян має труснути своїми мільйонами.

БУРҐОМІСТЕР: Мільйонами, це дуже добре сказане.

УЧИТЕЛЬ: Нам не поможуть ясла для немовлят.

БУРҐОМІСТЕР: Дорогий Іллю, ви вже віддавна найпопулярніша постать у Ґюллені. Я навесні залишаю свою посаду і вже порозумівся з опозицією. Ми домовилися, що запропонуємо обрати вас моїм наступником.

ІЛЛЬ: Алеж, пане бурґомістре...

БУРҐОМІСТЕР: Я можу тільки підтвердити те, що сказав.

ІЛЛЬ: Панове, до діла. Насамперед я поговорю з Клярою про нашу біду.

БУРҐОМІСТЕР: Але обережно, делікатно.

ІЛЛЬ: Ми повинні діяти розумно, не забувати про психологію. Вже саме невдале вітання на станції може звести все нанівець. Міською оркестрою і мішаним хором ми нічого не досягнемо.

БУРҐОМІСТЕР: Ілль має рацію. Це ж бо надзвичайна хвилина. Пані Цаханасян ступає на землю своїх предків, повертається додому і, зворушена, з очима повними сліз, бачить давні, любі картини. Я, звичайно, стоятиму не в самій сорочці, як оце тепер, а в святковому чорному вбранні і в циліндрі, коло мене дружина, а переді мною, у всьому білому, дві внучки з трояндами в руках. Господи, аби тільки все було готове вчасно!

Дзвінок.

ПЕРШИЙ: ”Шалений Ролянд”.

ДРУГИЙ: Венеція – Стокгольм, одинадцята двадцять сім.

ПАРОХ: Одинадцята двадцять сім! У нас є ще майже дві години, щоб причепуритись.

БУРҐОМІСТЕР: Транспарант ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” піднесуть угору Кюн і Гавзер (показує на ЧЕТВЕРТОГО). Решта всі найкраще – хай махають капелюхами. Тільки прошу вас, не горлайте. як торік під час відвідин урядової комісії; враження не було ніякого, ми ще й досі не дістали дотації. Тут личить не криклива зовнішня радість, а внутрішня; майже хлипання співчуття до віднайденої дитини нашої батьківщини. Будьте невимушені, щирі, але все має котитися, мов по шнурочку, пожежний дзвін мусить озватися зараз після хору. Передовсім слід звернути увагу...

З гуркотом наближається потяг і заглушує його промову. Скрегочуть гальма. На всіх обличчях проступає страшенний подив. П’ятеро чоловіків на лавці схоплюється.

МАЛЯР: Експрес!

ПЕРШИЙ: Зупиняється!

ДРУГИЙ: У Ґюллені!

ТРЕТІЙ: В найзлиденнішому

ЧЕТВЕРТИЙ: Найжалюгіднішому

ПЕРШИЙ: Наймізернішому закутку на лінії Венеція – Стокгольм!

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Диво предивне! ”Шалений Роллянд” має з’явитися на закруті біля Льойтенав, промайнути і темною цяткою зникнути в Пюкенрідській долині.

Справа надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН: шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети, видженджурена далі нікуди неможлива, але якраз тому світова дама, з дивною і рацією, попри всю свою сміховинність. За нею почет, МАЖОРДОМ БОБІ, приблизно вісімдесяти років, в чорних окулярах, її ЧОЛOBІК VII (високий, стрункий, чорні вуса) з повним добором рибальського знаряддя. Роздратований НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА йде за ними; червоний кашкет, червона тека.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Ґюллен?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви потягли за рятункове гальмо, мадам!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди тягну за рятункове гальмо.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я протестую! Категорично! В цій країні ніхто не тягне за рятункове гальмо, навіть як треба рятунку. Точне дотримання розкладу їзди – найвищий наш принцип. Можу я попрохати у вас пояснення?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ми таки в Ґюллені, Мобі. Я пізнаю цей сумний закуток. Он там по той бік Конрадсвайлерський ліс із потоком, де ти можеш ловити собі пстругів і щук, а он праворуч дах Петрової стодоли.

ІЛЛЬ (наче прокидаючись): Кляра.

УЧИТЕЛЬ. Цаханасян.

ВСІ: Цаханасян.

УЧИТЕЛЬ: А тут не готовий мішаний хор, ні молодіжна група!

БУРҐОМІСТЕР: Ні гімнасти, ні пожежники!

ПАРОХ: Ні паламар!

БУРҐОМІСТЕР: Господи Боже, а я без убрання, без циліндра, без унучок!

ПЕРШИЙ: Клері Вешер! Клері Вешер!

Схоплюється і біжить до містечка.

БУРҐОМІСТЕР (гукає йому вслід): Не забудь про дружину!

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я чекаю на пояснення. Офіційно. Від імени дирекції залізниці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви йолоп. Мені саме захотілося відвідати це містечко. То що, я мала вискочити з вагона?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви зупинили ”Шаленого Роллянда” тільки тому, що вам забажалося відвідати Ґюллен? Він насилу стримується.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, якщо вам хочеться відвідати Ґюллен, то прошу дуже, до ваших послуг є пасажирський потяг із Кальберштадту о дванадцятій сорок. Як і до послуг кожного. Прибуває до Ґюллену о першій тринадцять.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пасажирський потяг, що зупиняється в Льокені, Брунгюбілі, Байзенбаху і Льойтенаві? Невже ви гадаєте, що буду півгодини паритися по цих околицях?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, це вам буде дорого коштувати!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дай йому тисячу, Бобі.

ВСІ (мурмочуть): Тисячу.

Мажордом дає йому тисячу.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (спантеличено): Мадам...

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А три тисячі на фонд для вдів залізничників.

ВСІ (мурмочуть): Три тисячі.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (збентежено): Такого фонду нема, мадам.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: То будьте його фундатором.

БУРҐОМІСТЕР шепче на вухо НАЧАЛЬНИКОВІ ПОТЯГА.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (вражено): Достойна пані – Клер Цаханасян? О, прошу пробачення! Це, звичайно, зовсім інша справа. Якби в нас був хоч найменший здогад, що це ви, то ми, певна річ, затрималися б у Ґюллені. Ось вам ваші гроші, шановна пані, чотири тисячі... Боже мій...

ВСІ (мурмочуть): Чотири тисячі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Лишіть собі цю дрібничку.

ВСІ (мурмочуть): Лишіть собі...

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Може, достойна пані, ви бажаєте, щоб ”Шалений Роллянд” зачекав, заки ви оглядатимете Ґюллен? Дирекція залізниці радо схвалить нашу затримку. Портал собору, либонь, вартий уваги. Готичний. З зображенням Страшного Суду.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Забирайтеся геть зі своїм потягом.

ЧОЛОВІК VII (плаксиво): А преса, мишко? Преса ще не висіла з потяга. Репортери обідають у вагоні-ресторані спереду і навіть гадки ні про що не мають.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хай собі обідають, Мобі. Мені, покищо, не потрібна преса в Ґюллені. А потім вона вже з’явиться.

Тим часом ДРУГИЙ приніс БУРГОМІСТРОВІ фрак. Бурґомістер урочисто підступає до КЛЕР ЦАХАНАСЯН. МАЛЯР і ЧЕТВЕРТИЙ на лавці підносять вгору транспарант ”Ласкаво просимо, Клер Цахана...” Маляр не встиг його домалювати.

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ (піднімає жезл): Потяг рушає!

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Аби ви тільки, достойна пані, не поскаржилася в дирекції залізниці. То було чисте непорозуміння.

Потяг рушає. НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА вскакує у вагон.

БУРҐОМІСТЕР: Шановна, ласкава, пані. Як бурґомістер Ґюллену я маю честь привітати вас, ласкава, шановна пані, дитя нашого містечка...

Гуркіт потяга заглушає решту промови БУРҐОМІСТРА, що невтомно говорить далі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дякую вам, пане бурґомістре, за гарну промову.

Вона підходить до ІЛЛЯ, що трохи збентежено рушає їй назустріч.

ІЛЛЬ: Кляра!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Альфред.

ІЛЛЬ: Гарно, що ти приїхала.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди хотіла приїхати. Ціле своє життя, відколи покинула Ґюллен.

ІЛЛЬ (непевно): Дуже мило з твого боку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти також думав про мене?

ІЛЛЬ: Звичайно. Завжди. Ти й сама це знаєш, Кляро.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чудові були ті дні, що їх ми провели разом.

ІЛЛЬ (гордо): Отож. (До ВЧИТЕЛЯ) Бачите, пане вчителю? Вважайте, що вона вже в мене в кулаці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Називай мене так, як завжди звав.

ІЛЛЬ: Дика моя кіточко.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (муркоче, наче стара кітка): А ще як?

ІЛЛЬ: Моя відьмочко.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я тебе називала: ”Мій чорний леопарде.”

ІЛЛЬ: Я ще й далі чорний леопард.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дурниці. Ти потовщав. І посивів, і розпився.

ІЛЛЬ: Але ти лишилася така, як була. Відьмочка!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Де там. Я постарілася і потовщала. Крім того, втратила ліву ногу. Автомобільний випадок. Я їжджу ще тільки швидкими потягами. Але протеза – чудова, правда? (Підносить спідницю і показує ліву ногу). Нею можна добре орудувати.

ІЛЛЬ (витирає піт з чола): Я ніколи не здогадався б, кіточко.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чи можна познайомити тебе з моїм сьомим чоловіком? Він має плантації тютюну. Ми – щасливе подружжя.

ІЛЛЬ: Прошу дуже.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ходи, Мобі, вклонися. Властиво, його ім’я Педро, але Мобі звучить краще. Та й краще римується з Бобі, так зветься мій мажордом. Зрештою, мажордом буває один на ціле життя, тож чоловіки мусять допасовуватися до його імени.

ЧОЛОВІК VII вклоняється.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Правда ж, він гарний із своїми чорними вусами? Думай, Мобі.

ЧОЛОВІК VII думає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дужче.

ЧОЛОВІК VII думає дужче.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще дужче.

ЧОЛОВІК VII: Я вже дужче не можу думати, мишко, справді не можу.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне, що можеш. Спробуй-но.

ЧОЛОВІК VII думає ще дужче. Дзвінок.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А бачиш, зміг. Правда ж, Альфреде, він робив майже демонічне враження? Наче бразілець. Але це тільки здається так. Він православний. Його батько був росіянин. Нас вінчав піп. Незвичайно цікаво. А тепер я хочу оглянути Ґюллен.

Вона дивиться крізь інкрустований самоцвітами льорнет на будку ліворуч.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цю потрібну інституцію збудував мій батько, Мобі. Добра праця, ретельно виконана. Дитиною я годинами сиділа на даху і спльовувала вниз. Але тільки на чоловіків.

У глибині сцени тепер зібралися МІШАНИЙ ХОР і МОЛОДІЖНА ГРУПА. УЧИТЕЛЬ в циліндрі виступає наперед.

УЧИТЕЛЬ: Шановна пані, дозвольте мені, як ректорові ґюлленської гімназії і аматорові шляхетного музичного мистецтва, привітати вас простою народною піснею у виконанні мішаного хору і молодіжної групи.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкварте, вчителю, свою просту народну пісню!

УЧИТЕЛЬ дістає камертона, дає тон, і МІШАНИЙ ХОР та МОЛОДІЖНА ГРУПА починають урочисто співати, але саме тієї миті над’їжджає новий потяг з лівого боку. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ підіймає жезл. Хор мусить змагатися з грюкотом потяга, вчитель у розпуці. Нарешті потяг проїздить.

БУРҐОМІСТЕР (невтішно): А пожежний дзвін! Мав же задзвонити пожежний дзвін!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви гарно співали, ґюлленці. Особливо своєрідний був той білявий бас ліворуч скраю, з великим борлаком.

Крізь мішаний хор проштовхується ПОЛІЦАЙ і стає струнко перед КЛЕР ЦАХАНАСЯН.

ПОЛІЦАЙ: Поліцай Ганке, шановна пані. До ваших послуг.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (оглядає його): Дякую. Я не маю на думці нікого заарештовувати. Але, може, ви ще будете потрібні Ґюлленові. Чи ви часом заплющуєте одне око?

ПОЛІЦАЙ: Авже ж, шановна пані. Бо як ні, то що б з мене було в Ґюллені?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заплющте краще обоє очей.

ПОЛІЦАЙ стоїть трохи спантеличений.

ІЛЛЬ (сміється): Справжня Кляра! Справжня моя відьмочка!

Він задоволено плеще себе по стегнах. БУРҐОМІСТЕР накладає собі на голову вчителевого циліндра і підводить до неї своїх онучок. Вони близнятка, семи років, з білявими косами.

БУРҐОМІСТЕР: Мої внучки, шановна пані. Терміна й Адольфіна. Тільки дружини нема.

Він утирає піт з чола. Дівчатка присідають і дають пані Цаханасян червоні троянди.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вітаю вас з цими дівулями, бурґомістре. Нате!

Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРҐОМІСТЕР тихенько передає циліндер ПАРОХОВІ, який накладає його собі на голову.

БУРҐОМІСТЕР: Наш пан-отець, ласкава пані.

ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на смертному ложі?

ПАРОХ (здивовано): Стараюся.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть?

ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну кару, шановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.

ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.

ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.

БУРҐОМІСТЕР подає їй руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бурґомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!

БУРҐОМІСТЕР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар мас авто. Мерцедеса з 32-го року.

ПОЛІЦАЙ (клацає закаблуками): Все буде зроблене, пане бурґомістре! Я службово прижену сюди машину.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!

Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують ґуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима гітара.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два гангстери з Мангатену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця – з Лювру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі!

ОБИДВА: Yes, Mam.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися. Віднесіть речі й домовину до ”Золотого Апостола”.

БУРҐОМІСТЕР (отетеріло): Домовину?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!

ПОЧВАРИ, жуючи ґуму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРҐОМІСТЕР дає знак, усі кричать ”Слава”, та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ з’являються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.

БУРҐОМІСТЕР: Нарешті! Пожежний дзвін!

Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва чепурно повдягані.

ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря.

ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?

ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі.

ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в ”Золотому Апостолі”.

ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі.

ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу.

ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую.

ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай, коли ви сліпі?

ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.

ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?

ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.

ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?

ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!

ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.

ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня. ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.

Він веде їх до міста.

ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!

Зміна сцени без завіси. Фасада залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина ”Золотого Апостола”, можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРҐОМІСТЕР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.

БУРҐОМІСТЕР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.

УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.

БУРҐОМІСТЕР: Світові дами мають свої примхи.

УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше. БУРҐОМІСТЕР: Ще краще. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве ”Дика моя кіточко”, ”Відьмочко”. Видурить у неї мільйони. За ваше здоров’я, пане вчителю. За те. щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.

УЧИТЕЛЬ: І фабрику Ватера.

БУРҐОМІСТЕР: І пансіон ”Місце-на-сонні”. Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.

Вони цокаються чарками.

УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.

Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.

БУРҐОМІСТЕР: Сядьте до нас, вахмістре.

ПОЛІЦАЙ сідає.

ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємности працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, що я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.

УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.

ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, що воно означає.

УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.

БУРҐОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.

ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бурґомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.

УЧИТЕЛЬ: Яскравим полум’ям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джуль’єту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.

БУРҐОМІСТЕР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!

Апостол, емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, дерев’яною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А+К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.

ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки.

ДРУГИЙ: Ми ялиці темносизі.

ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу.

ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кущів і живоплоту.

ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний.

ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі.

ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані.

ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.

З глибини виходять, жуючи ґуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.

СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі.

Вона йде до інших дерев.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я не проходила лісом своєї молодости, довго вже не топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі ґуми, погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до потоку, до своєї риби.

Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII – праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!

ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть.

ІЛЛЬ: Час парування.

Він присідає коло неї.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок п’ять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерійною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.

ІЛЛЬ: Кляро!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі!

СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!

З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй цигару і припалює її.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную цигари. Властиво, я могла б курити цигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.

ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.

ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусів зректися свого.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.

ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?

ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.

ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.

ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?

ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?

ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.

Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.

ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ.

ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.

Він мовчить, вона курить.

ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.

ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка своєї молодости.

ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало.

ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!

Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю, відсмикує руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.

ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!

ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!

ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.

ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.

Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.

ІЛЛЬ: Ех, якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?

ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!

Він цілує її в правицю.

ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.

Ілль, переляканий, пускає руку.

ІЛЛЬ: Кляро. невже в тебе все протези?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть залога загинула. Я незнищима.

СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.

Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи: на них – нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. З’являються також БУРҐОМІСТЕР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРҐОМІСТЕР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.

БУРҐОМІСТЕР: Це оплески вам, вельмишановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бурґомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.

БУРҐОМІСТЕР: Дозвольте повести вас до столу?

Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі своєю ЖІНКОЮ.

БУРҐОМІСТЕР. Моя дружина.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь льорнет.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ганночка Дурнолоб, наша відмінниця.