Текст книги "Гостина старої дами"

Автор книги: Фрідріх Дюрренматт

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 4 страниц)

Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.

БУРҐОМІСТЕР: Пані Ілль.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, ЗО

як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.

Справа вскакує ЛІКАР, п’ятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.

ЛІКАР: Я ще вчасно допхався на своєму старому Мерцедесі.

БУРҐОМІСТЕР: Доктор Ніслін, наш лікар.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН дивиться на ЛІКАРЯ крізь льорнет; він цілує їй руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цікаво. Ви виписуєте посвідки смерти?

ЛІКАР (збитий з пантелику): Посвідки смерти?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хтось же у вас помирає.

ЛІКАР: Звичайно, шановна пані. Це мій обов’язок. Наказ начальства.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У майбутньому посвідчите смерть з паралічу серця.

ІЛЛЬ (сміється): Чудово, просто чудово!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН відвертається від ЛІКАРЯ; оглядає ГІМНАСТА в трико.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зробіть свою вправу ще раз.

ГІМНАСТ присідає, махає руками.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Надзвичайні м’язи. Чи ви вже кого задушили ними?

ГІМНАСТ (присідаючи, спантеличено): Задушив?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН Закиньте ще раз руки на спину, пане гімнасте, а потім прогніться лежачи.

ІЛЛЬ (сміючись): У Кляри золотий гумор. Такі жарти, що можна зі сміху вмерти.

ЛІКАР ще й досі не отямився.

ЛІКАР: Не знаю. Від таких жартів мені мороз іде поза шкірою.

ІЛЛЬ (таємниче): Вона обіцяла мільйони!

БУРҐОМІСТЕР захлинається.

БУРҐОМІСТЕР: Мільйони?

ІЛЛЬ: Мільйони.

ЛІКАР: А бий тебе сила Божа!

МІЛЬЯРДЕРКА відвертається від ГІМНАСТА.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я голодна, бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Ми тільки чекаємо вашого чоловіка, шановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба на нього чекати. Він ловить рибу, і я з ним розлучуся.

БУРҐОМІСТЕР: Розлучитеся?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мобі також здивується. Я одружуся з німецьким кіноактором.

БУРҐОМІСТЕР: Алеж ви сказали, що ваше подружжя щасливе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Кожне моє подружжя щасливе. Але мрія моєї молодости була одружитися в ґюлленському соборі. Треба здійснити свої молодечі мрії. То буде так урочисто!

Всі сідають. КЛЕР ЦАХАНАСЯН – між БУРҐОМІСТРОМ та ІЛЛЕМ, поруч Ілля – ПАНІ ІЛЛЬ, а поруч БУРҐОМІСТРА – його ДРУЖИНА. Праворуч, коло іншого столу, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і ПОЛІЦАЙ. Ліворуч – чотири ЧОЛОВІКИ. Дальші гості з жінками – в глибині, де ясніє транспарант ”Ласкаво просимо, Клер” БУРҐОМІСТЕР, сяючи з радисти, підводиться вже з обв’язаною серветкою, і стукає в свою склянку.

БУРҐОМІСТЕР: Шановна пані, дорогі мої ґюлленці. Минуло сорок п’ять років відтоді, як ви покинули наше містечко, що його збудував курфюрст Гассо Шляхетний і що так мирно розташувалось між Конрадсвайлерським лісом і Пюкенрідською долиною. Сорок п’ять років, понад чотири десятиріччя, шмат часу. Багато чого сталось від тієї пори, багато прикрого. Невесело було в світі, невесело в нас. Але все ж таки ми не забули вас, шановна пані, наша Клер. (Оплески). Ні вас, ні вашої родини. Ваша чудова, міцна мов горіх мати, (ІЛЛЬ шепне йому щось на вухо), що, на жаль, надто рано померла на сухоти, ваш популярний батько, що спорудив при залізничій станції будову, яку дуже часто відвідують (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), яку високо ставлять фахівці й аматори, ще живуть у наших споминах як найкращі, наймоторніші з нас. А особливо вас, шановна пані, коли ви білявим (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо) рудим, кучерявим дівчиськом гасали нашими, на жаль, занепалими тепер вулицями – хто вас не знав! Уже тоді кожний відчував чар вашої особистости, здогадувався про майбутній ваш злет до запоморочливих вершин суспільства. (Він достає нотатник). Ви лишилися в нашій пам’яті назавжди. До речі: ваші успіхи в школі ще й досі правлять учителям за приклад, бож вони були просто дивовижні якраз у найважливішому предметі: в ботаніці й зоології, що свідчить про ваше співчуття до всього живого, яке потребує охорони. Ваша любов до справедливости і ваша доброчинність уже тоді викликали подив широких кіл (Гучні оплески). Наша Клер добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерти, – це тільки один із її добродійних учинків. (Гучні оплески). Шановна пані, дорогі ґюлленці, ніжні паростки цих чудових нахилів вибуяли потім: руда вітрогонка стала дамою, що ущедряє світ своєю ласкою: варто тільки пригадати собі її громадські фонди, її санаторії для матерів, її харчувальні заклади, її допомоги мистцям, її дитячі ясла, тому я хочу гукнути тепер: хай живе наша краянка, що повернулася на батьківщину: Слава! Слава!

(Оплески)

КЛЕР ЦАХАНАСЯН підводиться.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бурґомістре, ґюлленці. Ваша безкорислива радість з приводу моєї гостини зворушила мене. Щоправда, я була дитиною трохи не така, як змалював бурґомістер у своїй промові: у школі мене періщили, а картоплю для вдови Боль я крала, разом з Іллем, не на те, щоб уратовати стару звідницю від голодної смерти, а щоб раз полежати з Іллем у ліжку, де було приємніше, ніж у Конрадсвайлерському лісі чи у Петровій стодолі. Та, щоб додати вам ще більше радости, хочу зразу заявити, що я ладна подарувати Ґюлленові один мільярд. П’ятсот мільйонів містові, а п’ятсот мільйонів розділити на кожну родину.

Мертва тиша.

БУРҐОМІСТЕР (заїкуючись): Мільярд.

Всі ще занімілі з дива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: При одній умові.

Усі вибухають несамовитим радісним галасом: танцюють, вилазять на крісла, гімнаст робить фігури і т.д. Ілль захоплено барабанить собі в груди.

ІЛЛЬ: Кляро! Золота! Чудова! Луснути можна! Чисто моя відьмочка!

Цілує її.

БУРҐОМІСТЕР: Ви сказали, з однією умовою, шановна пані. Чи міг би я довідатись про цю умову?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я її назву. Я даю вам один мільярд і купую собі за неї справедливість.

Мертва тиша.

БУРҐОМІСТЕР: Як це розуміти, шановна пані?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так, як я сказала.

БУРҐОМІСТЕР: Алеж справедливість не можна купити.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Все можна купити.

БУРҐОМІСТЕР: Я й досі вас не розумію.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Виходь, Бобі.

Справа між столи виходить МАЖОРДОМ і знімає окуляри.

МАЖОРДОМ: Не знаю, чи хто з вас пізнає ще мене.

УЧИТЕЛЬ: Головний суддя Гофер.

МАЖОРДОМ: Так. Головний суддя Гофер. Сорок п’ять років тому я був головний суддя у Ґюллені, потім перейшов до каффіґенського апеляційного суду, а двадцять п’ять років тому пані Цаханасян запропонувала мені працювати в неї мажордомом. Я погодився. Може, це трохи й дивна кар’єра для людини з вищою освітою, але платню запропоновано таку фантастичну...

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ближче до справи, Бобі.

МАЖОРДОМ: Як ви почули, пані Клер Цаханасян дає мільярд і хоче за нього справедливости. Іншими словами: пані Клер Цаханасян дає мільярд, коли ви направите зло, яке їй заподіяв Ґюллен. Прошу, пане Іллю.

ІЛЛЬ встає, зляканий і здивований водночас.

ІЛЛЬ: Чого ви хочете від мене?

МАЖОРДОМ: Підійдіть сюди. пане Іллю.

ІЛЛЬ: Прошу.

Він підходить до столу праворуч. Збентежено всміхається. Здвигає плечима.

МАЖОРДОМ: Це було 1910 року. Я був головним суддею в Ґюллені і мав розглядати позив про батьківство. Клер Цаханасян, тоді Кляра Вешер, позивала вас, пане Іллю, що ви були батьком її дитини.

ІЛЛЬ мовчить.

МАЖОРДОМ: Ви тоді заперечили своє батьківство, пане Іллю. Ви привели двох свідків.

ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний.

МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.

Двоє ПОЧВАР, жуючи ґуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.

ОБИДВА: Ми тут, ми тут!

МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?

ІЛЛЬ мовчить.

ОБИДВА: Ми – Кобі й Лобі, ми – Кобі й Лобі.

ІЛЛЬ: Я їх не знаю.

ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.

МАЖОРДОМ: Назвіть імена.

ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.

ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр.

МАЖОРДОМ: Ну. пане Іллю.

ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.

МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви знаєте пана Ілля?

ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі.

МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? ^:

ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.

МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?

ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою.

МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед судом, перед Богом. Чи то була правда?

ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво присягали.

МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?

ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.

МАЖОРДОМ: Чим?

ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі.

МАЖОРДОМ: Розкажіть.

ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.

МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіґ Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?

ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.

МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?

ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.

МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.

ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня, дурна історія!

МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік.

МАЖОРДОМ: Що сталося з вами?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією.

МАЖОРДОМ: Чому?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду.

МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості!, Клер Цаханасян?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб’є Альфреда Ілля.

Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його.

ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!

ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодости. повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливости, справедливости за мільярд.

БУРҐОМІСТЕР встає блідий, сповнений гідности.

БУРҐОМІСТЕР: Пані Цаханасян: ми ще в Европі, ми ще не дикуни. Від імени міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяности. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров’ю.

Гучні оплески.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.

ДІЯ ДРУГА

Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель ”Золотий Апостол”, зовні. Занедбана фасада у юґендстилі. Балькон. Праворуч напис: ”Альфред Ілль, крамниця”. Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: ”Поліція”. Внизу дерев’яний стіл з телефоном. Два стільці. Ранок. РОБІ й ТОБІ жують ґуму, несуть через сцену до готелю вінки і квіти, наче на похорон. ІЛЛЬ дивиться на них у вікно. Його ДОНЬКА навколішки замітає підлогу. СИН бере цигарку в рот.

ІЛЛЬ: Вінки.

СИН: Щоранку їх приносять зі станції.

ІЛЛЬ: На порожню домовину в ”Золотому Апостолі”.

СИН: Цим нікого не залякає.

ІЛЛЬ: Містечко заступилося за мене.

СИН запалює цигарку.

ІЛЛЬ: Чи мама прийде снідати?

ДОНЬКА: Ні, лишиться нагорі. Вона стомилася.

ІЛЛЬ: Ви маєте добру матір, діти. Справді. Мушу вам це сказати. Добру матір. Хай залишається нагорі, хай спочине. Ми самі поснідаємо. Давно вже ми разом не снідали. Я даю яйця й американську консервовану шинку. Раз поснідаємо по-панському. Як за добрих часів, коли ще процвітав пансіон ”Місце-на-сонці”.

СИН: Вибачай, тату.

Гасить цигарку.

ІЛЛЬ: Ти не хочеш снідати з нами, Карле?

СИН: Я йду на станцію. Там один робітник захворів. Може, їм треба когось замість нього.

ІЛЛЬ: Праця на станції на пекучому сонці не личить моєму синові.

СИН: Краще така, ніж жодна.

Іде. Донька встає.

ДОНЬКА: І я піду, тату.

ІЛЛЬ: Ти також. Он як. А куди, якщо можна спитати шановну панну?

ДОНЬКА: На біржу праці. Може, де є місце.

Донька йде. Ілль. зворушений, чхає в хустинку.

ІЛЛЬ: Добрі діти, щирі діти.

З балькону чути кілька тактів гітари.

ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Подай мені мою ліву ногу, Бобі.

ГОЛОС МАЖОРДОМА: Я не можу її знайти.

ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона за букетом із заручин, на комоді.

До ІЛЛЯ приходить покупець, (ПЕРШИЙ).

ІЛЛЬ: Добридень, пане Гофбауере.

ПЕРШИЙ: Цигарки.

ІЛЛЬ: Як кожного ранку.

ПЕРШИЙ: Не ті. Я хотів би зелені.

ІЛЛЬ: Вони дорожчі.

ПЕРШИЙ: Запишіть набір.

ІЛЛЬ: Тому, що це ви, Гофбауере, і тому, що нам треба триматися гуртом.

ПЕРШИЙ: Хтось грає на гітарі.

ІЛЛЬ: Один із тих почвар із Сінґ-Сінґу.

З готелю виходять СЛІПЦІ, з вудками й іншим приладдям до рибальства.

ОБИДВА: Доброго ранку, Альфреде, доброго ранку.

ІЛЛЬ: Ідіть до біса!

ОБИДВА: Ми йдемо рибу ловити, ми йдемо рибу ловити.

Відходять ліворуч.

ПЕРШИЙ: Пішли до ґюлленського потоку.

ІЛЛЬ: 3 вудками її сьомого чоловіка.

ПЕРШИЙ: Кажуть, що він утратив свої плантації тютюну.

ІЛЛЬ: Вони також належать мільярдерці.

ПЕРШИЙ: Зате відбудеться колосальне весілля з її восьмим. Вчора святкували заручини.

На балькон у глибині сцени виходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у халаті. Вона рухає правою рукою і лівою ногою. Цю сцену можуть супроводити поодинокі звуки гітари, десь так, як музика супроводить речитатив опери, залежно від змісту діялогів – часом вальс, часом уривки різних національних гімнів тощо.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я знову змонтована. Вірменську народну мелодію, Робі.

Музика на гітарі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Найулюбленіша пісня Цаханасяна. Він ладен був завжди її слухати. Кожного ранку. То був класичний чоловік, той старий крез із силою-силенною танкерів і стайнями верхових коней. Та ще мав мільярди.

З таким варто було одружитися. Він був великий метр і великий балетмайстер, обізнаний у всякому чортовинні. Я підгляділа в нього.

Приходять дві ЖІНКИ. Вони подають ІЛЛЕВІ свої молочники.

ПЕРША ЖІНКА: Молока, пане Іллю.

ДРУГА ЖІНКА: Мій молочник, пане Іллю.

ІЛЛЬ: Доброго ранку, пані. По літрові молока кожній.

Він відкриває бідон і хоче зачерпнути молока.

ПЕРША ЖІНКА: Незбираного молока, пане Іллю.

ДРУГА ЖІНКА: Два літри незбираного молока, пане Іллю.

ІЛЛЬ: Незбираного молока.

Він відкриває інший бідон і набирає молока.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН милується ранком крізь льорнет.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Гарний осінній ранок. Легенький туман на вуличках, срібляста імла, а над нею фіялкове небо, таке, як малював граф Гольк, мій третій чоловік, міністер закордонних справ. Він на дозвіллі бавився малярством. Потворним.

Церемонно сідає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Граф весь був потворний.

ПЕРША ЖІНКА: І масла. Двісті грамів.

ДРУГА ЖІНКА: І білого хліба. Два кілограми.

ІЛЛЬ: Ви, бачу, дістали добрий спадок, добрий спадок.

ОБИДВІ: Запишіть набір.

ІЛЛЬ: Усі за одного, один за всіх.

ПЕРША ЖІНКА: Ще шоколяди за дві двадцять.

ДРУГА ЖІНКА: За чотири сорок.

ІЛЛЬ: Також записати?

ПЕРША ЖІНКА: Також.

ДРУГА ЖІНКА: Ми з’їмо її тут, пане Іллю.

ПЕРША ЖІНКА: У вас тут найкраще, пане Іллю.

Вони сідають в глибині крамниці і їдять шоколяду.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну сиґару Вінстон. Тепер, коли ми розлучилися, я хочу покоштувати ще ґатунок мого сьомого чоловіка. Бідолашний Лобі з своєю пристрастю до рибальства. Сидить десь тепер сумний у потязі до Португалії.

МАЖОРДОМ подає сиґару й припалює її.

ПЕРШИЙ: Он вона на бальконі, пахкає сиґарою.

ІЛЛЬ: Завжди непристойно дорогі ґатунки.

ПЕРШИЙ: Марнотратниця. Хоч би сором мала перед зубожілим людством.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (курячи): Дивно. Досить пристойна.

ІЛЛЬ: Вона прогадала. Я старий грішник, Гофбауере, хто без гріха? Я їй у молодечі роки встругнув кепський жарт, та коли в ”Золотому Апостолі” всі ґюлленці одностайно відкинули її пропозицію, то була найкраща година в моєму житті.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Віскі, Бобі. Чистого.

Приходить ДРУГИЙ покупець, збіднілий, обшарпаний, як і всі.

ДРУГИЙ: Доброго ранку. Сьогодні буде гаряче.

ПЕРШИЙ: Добра погода, тримається.

ІЛЛЬ: Скільки в мене покупців сьогодні! То було ніхто не приходив, а це декілька днів плавом пливуть.

ПЕРШИЙ: Ми стоїмо за вас. За нашого Ілля. Непохитно.

ЖІНКА (жуючи шоколяду): Непохитно, пане Іллю, непохитно.

ДРУГИЙ: Кінець-кінцем, ти – найпопулярніша людина в містечку.

ПЕРШИЙ: Маєте найбільшу вагу в громаді.

ДРУГИЙ: Тебе на весну виберуть бурґомістром.

ПЕРШИЙ: Неодмінно.

ЖІНКА (жуючи шоколяду): Неодмінно, пане Іллю, неодмінно.

ДРУГИЙ: Горілки.

ІЛЛЬ бере з полиці пляшку.

МАЖОРДОМ наливає віскі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Збуди нового. Я не люблю, коли мої чоловіки так довго сплять.

ІЛЛЬ: Три десять.

ДРУГИЙ: Не тієї.

ІЛЛЬ: Ти завжди пив цю.

ДРУГИЙ: Коньяку.

ІЛЛЬ: Коньяк коштує двадцять тридцять п’ять. Ніхто не може собі такого дозволити.

ДРУГИЙ: Треба ж хоч раз собі розважити душу.

Сценою перебігає майже гола дівчина, за нею Тобі.

ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколяду): Ганьба, як та Люїза поводиться.

ДРУГА ЖІНКА (жуючи шоколяду): До того вона заручена з білявим музикантом, що живе на вулиці Бертольда Шварца.

Ілль дістає з полиці коньяк.

ІЛЛЬ: Прошу.

ДРУГИЙ: І тютюну. До люльки.

ІЛЛЬ: Гаразд.

ДРУГИЙ: Імпортованого.

ІЛЛЬ підраховує все.

На балькон виходить ЧОЛОВІК VIII, кіноактор, високий, стрункий, з рудими вусами, в халаті. Його може грати той самий артист, що грав чоловіка VII.

ЧОЛОВІК VIII: Гопсі, правда як чудово? Наш перший сніданок після заручин. Наче сон. Балькончик, шелестить липа, дзюркотить водограй біля ратуші, по бруку бігають декілька курок, десь жінки гомонять про свої малі турботи, а за дахами – вежі собору!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Сідай, Гобі, не говори. Краєвид я бачу сама, а думки – не твоя парафія.

ДРУГИЙ: Тепер і чоловік сидить з нею.

ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколяду): Восьмий.

ПЕРША ЖІНКА (жуючи шоколяду): Гарний мужчина, кіноактор. Моя донька бачила його в ролі конокрада в одному фільмі Ґанґгофера.

ПЕРША ЖІНКА: А я в ролі священика в фільмі Ґрема Ґріна.

ЧОЛОВІК VIII цілує Клер. Акорд гітари.

ДРУГИЙ: Все можна мати за гроші (спльовує).

ПЕРШИЙ: Не в нас.

Він стукає кулаком по столу.

ІЛЛЬ: Двадцять три вісімдесят.

ДРУГИЙ: Запиши.

ІЛЛЬ: Цього тижня я зроблю виняток, але щоб ти мені заплатив на перше, коли дістанеш допомогу для безробітних.

ДРУГИЙ іде до дверей.

ІЛЛЬ: Гельмсберґере!

Той стає. ІЛЛЬ підходить до нього.

ІЛЛЬ: В тебе нові черевики. Жовті, нові черевики.

ДРУГИЙ: Ну і що?

ІЛЛЬ дивиться ПЕРШОМУ на ноги.

ІЛЛЬ: Ви також, Гофбауере. Ви також маєте нові черевики.

Він переводить погляд на ЖІНОК і переляканий підходить до них.

ІЛЛЬ: Ви також. Нові, жовті черевики. Нові, жовті черевики.

ПЕРШИЙ: Не знаю, що ви бачите в цьому особливого.

ДРУГИЙ: Не можна ж вічно ходити в старих черевиках.

ІЛЛЬ: Нові черевики. Як ви спромоглися на нові черевики?

ЖІНКИ: Ми сказали записати їх набір, пане Іллю, сказали записати набір.

ІЛЛЬ: Ага, сказали записати їх набір. І мені сказали записати набір. Кращий тютюн, ліпше молоко, коньяк. Як це ви раптом здобули кредит по крамницях?

ДРУГИЙ: Адже ми в тебе також маємо кредит.

ІЛЛЬ: А чим думаєте заплатити?

Мовчання. Він починає закидати покупців крамом. Усі втікають.

ІЛЛЬ: А чим ви думаєте заплатити? Чим? Чим?

Біжить у глибину.

ЧОЛОВІК VIII: Галас у містечку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дрібноміщанське життя.

ЧОЛОВІК VIII: Здається, у тій крамниці внизу щось сталося.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певно сваряться за ціни на рибу.

Гучний акорд гітари. ЧОЛОВІК VIII підскакує.

ЧОЛОВІК VIII: Ради Бога, Гопсі! Ти чула?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чорний леопард. Розлютився.

ЧОЛОВІК VIII (здивовано): Чорний леопард?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від мароканського паші. Подарунок. Бігає в сальоні поруч. Великий, злий кіт з блискучими очима. Я його дуже люблю.

До столу ліворуч сідає ПОЛІЦАЙ. П’є пиво. Говорить повільно й розважно. Ззаду надходить ІЛЛЬ.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Можеш накривати стіл, Бобі.

ПОЛІЦАЙ: Чого вам треба, Іллю? Сідайте.

ІЛЛЬ стоїть.

ПОЛІЦАЙ: Ви тремтите.

ІЛЛЬ: Я вимагаю заарештувати Клер Цаханасян.

ПОЛІЦАЙ натоптує свою люльку і повільно її запалює.

ПОЛІЦАЙ: Дивно. Дуже дивно.

МАЖОРДОМ слугує біля столу, приносить пошту.

ІЛЛЬ: Я вимагаю цього як майбутній бурґомістер.

ПОЛІЦАЙ (пускаючи хмари диму): Вибори ще не відбулися.

ІЛЛЬ: Негайно заарештуйте ту даму.

ПОЛІЦАЙ: Себто, ви хочете подати позов на ту даму. Чи її потім заарештують, вирішує поліція. Чи та дама зробила якийсь злочин?

ІЛЛЬ: Вона вимагає від мешканців нашого міста, щоб вони мене вбили.

ПОЛІЦАЙ: І тому я маю її отак просто заарештувати?

Він наливає собі пива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пошта. Пише Айк і Неру. Вітають мене.

ІЛЛЬ: Це наш обов’язок.

ПОЛІЦАЙ: Дивно. Надзвичайно дивно.

П’є пиво.

ІЛЛЬ: Нема нічогісенько дивного.

ПОЛІЦАЙ: Дорогий Іллю, це не така проста річ. Обміркуймо цю справу тверезо. Та дама зробила містові Ґюллен пропозицію: за мільярд – вас... Ви знаєте, що я маю на гадці. Все – правда, я був присутній. Але це ще не причина, щоб поліція вживала якихось заходів проти пані Клер Цаханасян. Кінець-кінцем, ми зв’язані законами.

ІЛЛЬ: Ідеться про намову на вбивство.

ПОЛІЦАЙ: Слухайте, Іллю. Про намову на вбивство йшлося б тільки тоді, коли б пропозиція вбити вас була зроблена поважно. Це ж ясно.

ІЛЛЬ: Я теж так думаю.

ПОЛІЦАЙ: Отож. А її не можна вважати за поважну, бо платня один мільярд – перебільшена, це ж самі мусите визнати. За таке дають тисячу або, може, дві, більше напевне ні, а то знов таки підтверджує, що пропозиція не була поважна, а навіть якби й була, то поліція не може взяти поважно слова тієї дами, бо тоді вийшло б, що вона здуріла, зрозуміло?

ІЛЛЬ: Пропозиція загрожує мені, пане вахмістре, чи та дама здуріла, чи ні. Цілком логічно.

ПОЛІЦАЙ: Нелогічно. Вам може загрожувати не пропозиція, а тільки виконання пропозиції. Назвіть мені дійсну спробу виконати ту пропозицію, чи хоча б навіть людину, що цілиться на вас із рушниці, і я примчу, мов вітер. Але якраз тієї пропозиції ніхто не береться виконати, навпаки. Заява у ”Золотому Апостолі” була надзвичайно зворушлива. Мушу вас, хоч і запізно, поздоровити.

П’є пиво.

ІЛЛЬ: Я не такий певний, як ви, пане вахмістре.

ПОЛІЦАЙ: Не такий певний?

ІЛЛЬ: Мої клієнти купують краще молоко, кращий хліб, кращі цигарки.

ПОЛІЦАЙ: Ну, то тіштеся! Ваше підприємство йде вгору. П’є пиво.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Купи акції Дюпона, Бобі.

ІЛЛЬ: Гельмсберґер купив у мене коньяк. А він уже роками нічого не заробляє і живе на громадських харчах.

ПОЛІЦАЙ: Я також спробую сьогодні ввечері коньяку. Мене запросили до Гельмсберґерів.

П’є пиво.

ІЛЛЬ: Всі носять жовті черевики. Нові жовті черевики.

ПОЛІЦАЙ: Що ви маєте проти нових черевиків? Зрештою, в мене також нові черевики.

Показує ноги.

ІЛЛЬ: І у вас.

ПОЛІЦАЙ: Гляньте.

ІЛЛЬ: Також жовті. І ви п’єте пільзенське пиво.

ПОЛІЦАЙ: Воно смачне.

ІЛЛЬ: Раніше ви пили тутешнє.

ПОЛІЦАЙ: Воно було гидке.

Грає радіо.

ІЛЛЬ: Чуєте?

ПОЛІЦАЙ: Що таке?

ІЛЛЬ: Музика.

ПОЛІЦАЙ: ”Весела вдова”.

ІЛЛЬ: Радіо.

ПОЛІЦАЙ: Це в Гаґгольцера, поруч. Він повинен був зачинити вікно.

Записує в нотатник.

ІЛЛЬ: А де в Гаґгольцера взялося радіо?

ПОЛІЦАЙ: То його справа.

ІЛЛЬ: А чим ви, пане вахмістре, заплатите за пільзенське пиво й за нові черевики?

ПОЛІЦАЙ: Це моя справа.

Дзвонить телефон на столі. ПОЛІЦАЙ знімає трубку.

ПОЛІЦАЙ: Ґюлленський поліційний пост.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зателефонуй росіянам. Бобі, що я погоджуся на їхню пропозицію.

ПОЛІЦАЙ: Буде зроблено.

Кладе трубку.

ІЛЛЬ: Чим мої клієнти платитимуть?

ПОЛІЦАЙ: Це поліцію не обходить.

Він встає і знімає рушницю зі спинки крісла.

ІЛЛЬ: Але мене обходить. Бо вони платитимуть мною.

ПОЛІЦАЙ: Вам ніхто не загрожує.

Він починає заряджати рушницю.

ІЛЛЬ: Місто заборговується. Разом з боргами росте добробут. А з ростом добробуту росте потреба мене вбити. Отож, тій дамі вистачає просто сидіти на бальконі, попивати каву, курити сиґари й вичікувати. Тільки вичікувати.

ПОЛІЦАЙ: Ви фантазуєте.

ІЛЛЬ: Ви всі вичікуєте.

Він стукає по столу.

ПОЛІЦАЙ: Ви перепилися.

Заходиться коло рушниці.

ПОЛІЦАЙ: Ну от, тепер вона заряджена. Можете заспокоїтись. Поліція на те, щоб підтримувати пошану до законів, забезпечувати лад, охороняти громадян. Вона свідома свого обов’язку. Якби десь з якогось боку з’явився хоч найменший натяк на небезпеку, вона негайно вжила б заходів, пане Іллю, можете на неї покластися.

ІЛЛЬ (тихо): Чому у вас золотий зуб у роті, вахмістре?

ПОЛІЦАЙ: Га?

ІЛЛЬ: Новий, блискучий золотий зуб.

ПОЛІЦАЙ: Чи ви здуріли?

ІЛЛЬ бачить, що дуло рушниці звернене на нього і поволі підносить руки.

ПОЛІЦАЙ: Я не маю часу сперечатись про ваші химери, чоловіче. Мушу йти. У дивакуватої мільярдерки втік кімнатний песик. Чорний леопард. Мушу полювати на нього.

Виходить задніми дверима.

ІЛЛЬ: Ви на мене полюєте, на мене.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (читає листа): Приїде творець моди. Мій п’ятий, мій найкращий чоловік. Це він робив моделі всіх моїх шлюбних сукенок. Робі, менует.

Звучить менует на гітарі.

ЧОЛОВІК VIII: Алеж бо твій п’ятий був хірург.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: То мій шостий.

Розпечатує наступного листа.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від власника Western-Railway.

ЧОЛОВІК VIII (здивовано): Про цього я нічого не знаю.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мій четвертий. Зубожілий. Його акції перейшли на мене. Я його спокусила в Бакінгемському палаці.

ЧОЛОВІК VIII: То ж був лорд Ісмаель.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Справді. Ти маєш рацію, Гобі. Я його зовсім забула, і його замок у Йоркширі. Ну, то це пише мій другий. Я познайомилася з ним у Каїрі. Ми цілувалися під сфінксом. То був багатий на враження вечір.

Переміна з правого боку. Напис ”Ратуша” спускається вниз. Приходить ТРЕТІЙ, забирає касу з прилавка, посуває його так, що він може правити за бюрко. З’являється БУРҐОМІСТЕР. Кладе револьвер на стіл, сідає. Зліва надходить ІЛЛЬ. На стіні висить плян будови.

ІЛЛЬ: Мені треба з вами поговорити, бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Сідайте.

ІЛЛЬ: Як чоловік з чоловіком. Як ваш наступник.

БУРҐОМІСТЕР: Буть ласка.

ІЛЛЬ стоїть і дивиться на револьвера.

БУРҐОМІСТЕР: Утік леопард пані Цаханасян. Лазить по собору. Доводиться носити зброю.

ІЛЛЬ : Певне.

БУРҐОМІСТЕР: Я поскликав людей, які мають рушниці. Дітей затримають у школі.

ІЛЛЬ (з підозрою): Надто великі заходи.

БУРҐОМІСТЕР: Полювання на дикого звіра.

Входить МАЖОРДОМ.

МАЖОРДОМ: Президент міжнародного банку, шановна пані. Якраз прилетів із Нью-Йорку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не маю часу. Хай летить назад.

БУРҐОМІСТЕР: Що вас турбує? Скажіть щиро.

ІЛЛЬ (підозріло): Ви курите добрі цигарки.

БУРҐОМІСТЕР: ”Білястий Пегас”.

ІЛЛЬ: Досить дорогі.

БУРҐОМІСТЕР: Зате пристойні.

ІЛЛЬ: Раніше ви, пане бурґомістре, курили щось інше.

БУРҐОМІСТЕР: ”Коник”, ґатунок п’ятий.

ІЛЛЬ: Дешевші.

БУРҐОМІСТЕР: Надто міцні.

ІЛЛЬ: Нова краватка?

БУРҐОМІСТЕР: Шовк.

ІЛЛЬ: І черевики також, мабуть, купили?

БУРҐОМІСТЕР: Замовив із Кальберштадту. Смішно. Звідки ви знаєте?

ІЛЛЬ: Тому я й прийшов.

БУРҐОМІСТЕР: Що з вами? Ви такі бліді. Захворіли?

ІЛЛЬ: Я боюся.

БУРҐОМІСТЕР: Боїтеся?

ІЛЛЬ: Добробут зростає.

БУРҐОМІСТЕР: Це новина для мене. Добре було б.

ІЛЛЬ: Я вимагаю від влади охорони.

БУРҐОМІСТЕР: Он як. Чому?

ІЛЛЬ: Це ви знаєте, пане бурґомістре.

БУРҐОМІСТЕР: Недовіряєте?

ІЛЛЬ: За мою голову обіцяно мільярд.

БУРҐОМІСТЕР: Зверніться до поліції.

ІЛЛЬ: Я був у поліції.

БУРҐОМІСТЕР: То мали б заспокоїтися.

ІЛЛЬ: В роті у вахмістра блищить новий золотий зуб.

БУРҐОМІСТЕР: Не забувайте, що ви в Ґюллені. В місті з гуманістичними традиціями. Тут ночував Гете. Брамс скомпонував тут квартет. Це до чогось зобов’язує.

Зліва надходить ЧОЛОВІК з друкарською машинкою. (ТРЕТІЙ).

ЧОЛОВІК: Нова машинка, пане бурґомістре. Ремінгтон.

БУРҐОМІСТЕР: Несіть до канцелярії.

ЧОЛОВІК відходить праворуч.

БУРҐОМІСТЕР: Ми не заслуговуємо на вашу невдячність. Якщо ви не можете довіряти нашій громаді, то мені вас тільки шкода. Я не сподівався від вас такого нігілізму. Кінець-кінцем ми живемо в правовій державі.

ІЛЛЬ: Тоді заарештуйте ту даму.

БУРҐОМІСТЕР: Дивно. Дуже дивно.

ІЛЛЬ: Це саме казав і вахмістер.

БУРҐОМІСТЕР: Поведінка тієї дами їй – Богу не така вже й незрозуміла. Врешті ви намовили двох лобурів до кривоприсяги і штовхнули дівчину в безвихідь.

ІЛЛЬ: Та безвихідь, все ж таки, обернулася кількома мільярдами, пане бурґомістре.

Мовчанка.

БУРҐОМІСТЕР: Поговорім відверто.

ІЛЛЬ: Якраз цього я й хочу.

БУРҐОМІСТЕР: Як чоловік із чоловіком, ви ж так бажали. У вас немає морального права вимагати арешту тієї дами, і на бурґомістра ви також ніяк не надаєтеся. Мені прикро, що я мушу вам це сказати.

ІЛЛЬ: Офіційно?

БУРҐОМІСТЕР: 3 доручення наших партій.

ІЛЛЬ: Розумію.

Він поволі підходить до вікна, повертається до БУРГОМІСТРА спиною, дивиться на двір.

БУРҐОМІСТЕР: Коли ми засуджуємо пропозицію дами, то це ще не означає, що ми схвалюємо злочини, які довели до тієї пропозиції. До посади бурґомістра ставляться деякі вимоги морального роду, яким ви вже не відповідаєте, ви ж це мусите самі визнати. А що ми до вас ставимось, як і досі, з тією самою пошаною і приязню, річ цілком певна.

Ліворуч РОБІ і ТОБІ знову проносять вінки і квіти через сцену і зникають в ”Золотому Апостолі”.

БУРҐОМІСТЕР: Краще про все це мовчати. Я прохав також ”Народного Вісника” не розголошувати цієї справи.

ІЛЛЬ обертається.

ІЛЛЬ: Вони вже оздоблюють мою домовину, бурґомістре! Мені здається, що мовчати тут небезпечно.

БУРҐОМІСТЕР: Алеж чому, дорогий Іллю? Ви повинні бути вдячні, що ми огортаємо цю прикру справу покровою забуття.

ІЛЛЬ: Поки я говорю, то ще маю якусь можливість урятуватися.

БУРҐОМІСТЕР: Ну, це вже занадто! Хто ж вам загрожує?

ІЛЛЬ: Один із вас.

БУРҐОМІСТЕР підводиться.

БУРҐОМІСТЕР: Кого ви підозріваєте? Назвіть ім’я, і я розслідую справу. Якнайсуворіше.

ІЛЛЬ: Кожного з вас.

БУРҐОМІСТЕР: Проти цього наклепу я урочисто протестую від імени міста.

ІЛЛЬ: Ніхто не хоче сам мене вбити, кожний сподівається, що хтось це зробить, і колись таки хтось це зробить.

БУРҐОМІСТЕР: Ви бачите примари.

ІЛЛЬ: Я бачу на стіні плян. Нова ратуша?

Тицяє пальцем на плян.

БУРҐОМІСТЕР: О Господи, чейже дозволено ще планувати.

ІЛЛЬ: Ви вже спекулюєте моєю смертю!

БУРҐОМІСТЕР: Чоловіче добрий, якби я, бувши політиком, не мав уже права вірити в краще майбутнє, не подумавши зразу про злочин, то я відступив би. можете бути певні.

ІЛЛЬ: Ви вже прирекли мене на смерть!

БУРҐОМІСТЕР: Пане Іллю!

ІЛЛЬ (тихо): Плян потверджує не! Потверджує!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Приїжджає Онасіс. І герцог з герцогинею. Ага.

ЧОЛОВІК VIII. Алі?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ціла ватага з Рів’єри.

ЧОЛОВІК VIII: І журналісти?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: 3 цілого світу. Де я одружуюся, там завжди преса. їй потрібна я, а мені потрібна вона.

Розпечатує наступного листа.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Від графа Голька.

ЧОЛОВІК VIII: Гопсі, невже тобі справді треба за нашим першим спільним сніданком читати листи своїх колишніх чоловіків?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не хочу втратити їм переліку.