Текст книги "Про славних жінок"
Автор книги: Джованни Боккаччо
сообщить о нарушении
Текущая страница: 7 (всего у книги 20 страниц) [доступный отрывок для чтения: 8 страниц]
36. Клітемнестра, цариця Мікен
Клітемнестра була донькою Тиндарея, царя Ебалії,[68]68
Ебалія – або Тарент – місто, яке заснували спартанці.
[Закрыть] від Леди; була сестрою Кастора, Поллукса і Єлени. Надто молодою вийшла заміж за Агамемнона, царя Мікен.[69]69
Мікени – місто в Арголіді (Пелопоннес). Великий культурний центр, що дав назву цілій культурній епосі – мікенській. Перші розкопки проводив Г. Шліман.
[Закрыть]
Хоча вона й походила із шляхетного роду, та й чоловіка мала відомого, все ж найбільше прославилася своїми злими пориваннями. Незважаючи на те, що вона вже народила чимало дітей від свого чоловіка, в той час, коли Агамемнон повів грецькі війська на Трою, зраджувала його з юнаком Егістом, неробою та гультяєм, сином небожа Тієста від Пелопії. Молодик, прикриваючись священицтвом, ухилився від служби у війську; як говорить дехто, Клітемнестра почала кохатися з ним, бо її переконав у цьому старий Навплій, батько загиблого Паламенда.
Цей злий вчинок надихнув погордливу жінку, тож вона озброїла свій дух лукавством і задумала зухвалу підступність щодо свого чоловіка – чи то зі страху за вчинене перед Агамемноном, що повертався, чи то на переконання свого коханця, що прагнув царської влади, чи через образу за те, що Агамемнон привіз Кассандру до Мікен; вона, напустивши на лице удавану посмішку, прийняла в царстві чоловіка, що повернувся із Трої як переможець, втомлений морськими штормами, і, як оповідають деякі джерела, наказала перелюбникові, що мав чекати у сховку, вбити Агамемнона, коли той, побенкетувавши, лежатиме сп’янілий.
Інші говорять, що коли Агамемнон був за столом у тріумфальній одежі, підступна дружина, наче для того, щоб грецьке свято було ще кращим, переконала його вдягнути батьківський одяг, який вона сама для цього заздалегідь приготувала. Одяг цей не мав отвору для голови; без жодних докорів сумління жінка подала його, і як тільки Агамемнон запустив руки в рукави й почав шукати отвір для голови, на повністю зв’язаного чоловіка накинувся перелюбник-убивця, якого намовила Клітемнестра, і так його й убив, коли той нічого не міг бачити. Після цього Клітемнестра прибрала до своїх рук владу над царством і правила разом з Егістом упродовж семи років.
Однак згодом змужнів Орест, син Агамемнона і Клітемнестри, якого друзі таємно врятували від шалу матері. Юнак завжди мріяв помститися за смерть батька, і коли настала догідна мить, убив Клітемнестру та її коханця.
Не знаю, що я більше звинувачую – злочин чи зухвальство. Перший був неймовірним злом, якого не заслужив звитяжний воїн; друге було настільки мерзенним, наскільки й непристойним для цієї підступної жінки. Однак маю що похвалити, а саме – мужність Ореста. Хоча він і терпів довго, однак жалість до своєї віроломної матері не спинила мужнього месника від прагнення помститися за незаслужену смерть батька. Син заподіяв своїй нечестивій матері те, що його батько з наказу непорядної жінки незаслужено зазнав від віроломного жерця. Тож спокутуючи пролиту кров, злочин обернувся супроти зловмисників – супроти тих, за чиїм наказом і чиїми руками пролилася батьківська кров.
37. Єлена, дружина царя Менелая
Єлена, як усім відомо, прославилася на весь світ своєю розпустою і довголітньою війною, яку це спричинило. Була вона донькою Тиндарея, царя Ебалії, та чудової жінки Леди, а згодом – дружиною Менелая, царя спартанців. Усі древні грецькі джерела переконують, що краса цієї жінки була така, що аж ніяк не порівнювалася з іншими.[70]70
Під час одруження Менелая з Єленою всі грецькі вожді поклялися, що не зазіхатимуть на цю жінку і допомагатимуть Менелаєві в разі потреби.
[Закрыть] Навіть божественний талант співця Гомера вичерпався, оспівуючи віршами її красу, не згадуючи вже й про інших.
Окрім того, багато видатних скульпторів і художників ставили собі за мету передати нащадкам хоча б якусь подобу цієї виняткової краси. Одним із них був Зевсис Гераклейський,[71]71
Зевсис Гераклейський – грецький художник, V ст.
[Закрыть] найвідоміший художник того часу, що найбільше вирізнявся з-поміж інших. Його за великі гроші найняли кротонці. Аби змалювати її пензлем, художник доклав усі здібності свого таланту й використав усі можливі засоби мистецтва. Вловивши образ краси її обличчя і постави тіла, не маючи жодного іншого прикладу, окрім творів Гомера і великої слави, вирішив, що з багатьох взірців краси зможе схопити божественний образ Єлени і представити свій витвір замовникам. Тож він попросив кротонців надати йому на перегляд найкрасивіших юнаків та дівчат і з них вибрав п’ять, що вирізнялися красою з-поміж усіх інших. Зібравши всі сили свого видатного таланту, художник вивів один образ із їхньої краси. Однак малоймовірно, що він зміг повністю досягнути своїм умінням того, чого прагнув.
Та це не дивує мене: хто може пензлем чи різаком зобразити на картині чи на статуї радість в очах, погідну лагідність на устах, небесну посмішку, красу кожного поруху обличчя залежно від почутого слова чи побаченої дії? Це є справою самої природи.
Зробив, однак, що зміг; і все, що художник залишив для прийдешніх поколінь, – це образ небесної краси. Від цього й бере початок міф, що Єлена – донька Юпітера, яка перетворилася в лебедя: завдяки зоряному блискові очей, якого жоден смертний до того часу ніколи не бачив, білосніжному обличчю, чудовим гронам золотих локонів, що спадали на плечі прекрасними струмками, милому і дзвінкому голосові, що зачаровував, плавним порухам рожевих запашних уст, гарному чолові та шиї кольору слонової кості, що підіймалася з прихованих солодощів персів, які проглядалися при подихах. Із цього слід розуміти, що вона успадкувала свою красу не лише від матері, а також і від божества; тому й митці, незважаючи на їх талант, не можуть пензлями й кольорами відобразити всю її велич.
Найпершим, кого звабила її вражаюча краса, був Тесей, котрий подорожував з Афін до Спарти. Зухвалець звабив ще зовсім юну дівчину, коли вона, згідно з давнім звичаєм, займалася в палестрі.[72]72
Палестра – спортивна школа у Стародавній Греції.
[Закрыть] І хоча єдине, що він міг від неї взяти, – це лише кілька поцілунків, усе ж збереження її дівочості після цього залишається під сумнівом. Електра, Тесеєва мати, повернула Єлену її братам, коли вони прийшли за нею; інші джерела говорять, що Єлену забрав Протей, цар Єгипту, коли Тесея не було. Згодом, коли дівчина дозріла, поєдналася шлюбом із Менелаєм, спартанським царем, і від нього народила єдину доньку, Герміону.
По кількох роках Єлена подалася до Трої з Парісом. Його мати, коли очікувала на дитя, побачила віщий сон і залишила сина на горі Іда. Згодом, усе ще невпізнаний, він переміг свого брата Гектора у змаганнях і заледве уникнув смерті, однак показав дитячі калатальця, і мати впізнала його. Пам’ятаючи обіцянку Венери про жінку особливої вроди, яку отримав як подяку за рішення на горі Іда чи, як дехто вважає, прохаючи Гесіону про повернення з Іди, побудував кораблі й з друзями знатного походження подався у Грецію, де гостював у Менелая.
Там він і побачив Єлену, що світилася небесною красою, розпусністю в царських одежах, спраглістю за поклонінням. Паріс одразу ж запалав, та й поведінка Єлени вселяла йому надію. Тож, чекаючи на відповідний момент, запальним блиском своїх очей Паріс потай вселяв у її розпусні груди вогонь свого кохання. Доля підтримала його задум: Менелай подався на Крит у своїх справах, залишивши Паріса вдома.
Деякі джерела оповідають, що Паріс і Єлена, палаючи взаємним коханням, домовилися про втечу: так сповнилося пророцтво, яке уві сні отримала Гекуба, що Паріс принесе до батьківщини вогонь. Тож вони разом із великими скарбами Менелая вночі вирушили із спартанського узбережжя. Дехто, навпаки, говорить, що вирушили вони з Кітери, з острова, що неподалік, де Єлена за давнім звичаєм приносила жертву в храмі. Тож він прихопив Єлену, що чекала на нього, посадив на заздалегідь приготований корабель і не без великих пригод прибув з нею до Трої. Пріам прийняв її з усіма почестями, оскільки вважав це очищенням ганьби від того, що Теламон тримав у себе Гесіону і зовсім не думав, що це і є причиною швидкої загибелі його царства.
Звабливість Єлени зворушила цілу Грецію. Всі грецькі правителі значно більше переймалися злим вчинком Паріса, аніж розпутністю Єлени, і даремно закликали її повернутися; тож вони одноголосно постановили зруйнувати Трою. Зібравши сили, спорядивши тисячу, а може, й більше кораблів, повних озброєних воїнів, зайняли берег поміж Сигеєм та Ротеєм,[73]73
…берег поміж Сигеєм та Ротеєм – місцевість у Малій Азії, при вході у Геллеспонт (Дарданелли).
[Закрыть] що на фрігійському мисі, і взяли Трою в облогу, незважаючи на протистояння фрігійців. Тепер з мурів обложеного міста Єлена могла бачити справжню ціну своєї краси: перед нею відкривався берег, повністю вкритий ворогами, все довкола спустошене вогнем і мечем, народ воює і падає від взаємно нанесених ран, всюди проливається і троянська, і грецька кров.
Єлену так уперто тримали одні і так наполегливо здобували інші, що кривава облога, в якій загинуло багато знатних воїнів, тривала десять років. Протягом цієї війни загинули Гектор і Ахілл, Паріса вбив Пірр, жорстокий молодик, а Єлена, неначе вважаючи, що недостатньо згрішила за першим разом, вдруге взяла шлюб із молодим Деїфебом.
Врешті греки зважилися зрадою отримати те, що не могли здобути зброєю. Жінка, котра була причиною цієї облоги, спричинилася до загибелі міста: щоб здобути повагу колишнього чоловіка, добровільно й свідомо вдалася до зради. Коли греки підступно вдали відступ, а троянці, втомлені минулими невдачами і радісним святкуванням таких новин, поринули у глибокий сон, Єлена, вдаючи, що танцює, на вежі замку запаленим факелом подала знак грекам, які були вже напоготові. Повернувшись, вони увійшли в напівсонне місто через незачинені ворота, спалили Трою, жорстоко вбили Деїфеба, а Єлену по двадцяти роках викрадення повернули її чоловікові Менелаю.
Інші джерела говорять, що Паріс викрав Єлену без її на те згоди і тому вона заслужила, щоб чоловік забрав її. По дорозі до Греції корабель Менелая потрапив у шторм. Вітер, жбурляючи його, змусив мореплавців повернути до Єгипту, де їх прийняв цар Полібій. Згодом, коли буря вляглася, Менелай повернувся у Спарту разом з відвойованою дружиною – було це майже через вісім років після зруйнування Трої. Скільки ще жила Єлена після цього, що вона робила, під яким небом похована – не пам’ятаю, щоб колись про це читав.
38. Цирцея, донька Сонця
Цирцея, жінка, що уславилася своїми заклинаннями аж до сьогодні, як засвідчують пісні поетів, була донькою Сонця і німфи Персеї, доньки Океана, і сестрою Еєта, царя Колхіди. Я вважаю, що її назвали донькою Сонця або за виняткову красу, або за її чудову обізнаність із властивостями трав, чи, радше, за розважливість у провадженні справ: астрологи вважають, що ці якості, з огляду на інші, сонце надає людині ще при народженні.
Не пам’ятаю, чи я щось читав про те, чому вона, покинувши Колхіду, подалася до Італії. Всі літописи засвідчують, що жила Цирцея поблизу гори Етей, що у Вольсції,[74]74
Вольскі – давньоіталійське плем’я, населяло частково гірську, частково рівнинну територію півдня Лацію (Вольскії).
[Закрыть] яку аж до сьогодні звемо Цирцеєю – від її імені. Про цю жінку не маємо жодних інших відомостей, окрім згадок поетів, тому, покладаючись на їхні твори, докладу всіх своїх сил і коротко викладу, в що вони вірили.
Насамперед розповідають, що як тільки корабель – чи то волею мореплавців, чи волею негоди – приставав до берега цієї гори, що колись була островом, тут же, співаючи своїх пісень чи напуваючи їх зіллям, Цирцея перетворювала їх на диких тварин різноманітних видів. Так трапилося і з супутниками Одіссея, що поневірялися морем; однак Одіссей врятувався завдяки пораді Меркурія. Коли Одіссей, добувши меча, настрахав чаклунку смертю, вона тут же повернула його супутників у попередній вигляд, а з ним жила цілий рік як з чоловіком і зачала від нього, як розповідають, сина Телегона. Згодом Одіссей, збагатившись досвідом, покинув її.
Я вважаю, що ця історія містить певне приховане значення.
Деякі джерела говорять, що ця жінка мешкала неподалік від Каєти, кампанійського містечка, і була наділена незвичайною могутністю – як на ділі, так і в розмові; коли виникала якась забаганка, то вона не надто вагалася, чи зберігати цноту незаплямованою. І так Цирцея лестощами і підсолодженими словами не лише затягала багатьох із тих, хто приставав до її берега, у свою розпусту, але й штовхала деяких з них на грабунки та піратство; не одного вона підступно змусила забути про свою честь і стати купцями та торговцями; багатьох з тих, що надмірно в неї закохувалися, зробила пихатими. Тож схоже, що ті, в кого нечестива жіноча робота відібрала людський розум, залежно від вчинків перетворилися кожен на свій вид диких тварин: це дійсно видається ймовірним.
Розглянувши таким чином звички чоловіків та жінок, можемо чітко зрозуміти, що всюди є багато Цирцей, а ще більше чоловіків, котрі своєю розпусністю та злочинністю перетворилися на диких звірів. Натомість Одіссей, навчений порадою Меркурія, залишається мудрим чоловіком, якого неможливо підлабузництвом заманити у пастку, і навіть навпаки: своїм прикладом він дуже часто сам визволяє невільників з пут.
Очевидно, все подальше стосується історії, а саме: Одіссей упродовж певного часу жив з Цирцеєю. Говорять, що вона також була дружиною Піка, Сатурнового сина, що був царем Спарти, і навчила його науки віщування. Однак із ревнощів, що він покохав німфу Помону, перетворила чоловіка на птаха, назвавши його ж іменем.[75]75
Пікус – лат. дятел.
[Закрыть] Можливо, у нього був такий приручений птах, і за його співом та поведінкою він передбачав майбутнє; і оскільки й сам жив за звичками цього птаха, то, як розповідають, і обернула його в такого ж самого.
Однак я не довідався, коли, як і де померла Цирцея.
39. Камілла, цариця вольсків
Камілла, цариця вольсків, була відомою та гідною згадки дівою. Була вона донькою Метаба, старого царя вольсків, та його дружини Касмілли. Її народження спричинило смерть матері: народивши дитя, Касмілла померла, і батько Метаб, забравши лише одну літеру від імені матері, назвав донечку Каміллою собі на втіху.
Доля була суворою до цієї дівчини від самого народження. Невдовзі після смерті матері жителі Приверна раптово підняли бунт, і вигнанець Метаб, втікаючи зі свого царства, нічого з собою не взяв, окрім своєї маленької донечки, яка була для нього найдорожчою з усього. Втікаючи, нещасний чоловік долав свій шлях пішки, нікого не маючи поруч, хіба що Каміллу, яку ніс на руках. Так він дійшов до ріки Амазен,[76]76
Сьогодні ріка Амазено.
[Закрыть] яка розлилася через дощі, і тож, маючи дитя на руках, не міг її переплисти. Однак тут чоловік знайшов раду, отримавши натхнення від Бога, який не хотів злої долі для дівчини, якій призначена слава. Тож Метаб обгорнув дитя корою коркового дерева, прив’язав до списа, якого був захопив з собою, і, пообіцявши присвятити дівчину Діані, якщо залишиться неушкоджена, напружив з усіх сил руку й пожбурив списа з дитям на протилежний берег, а сам тут же поплив за ним. З Божою ласкою знайшовши дитя неушкодженим, отримав радість у своєму нещасті. Влаштувавши для себе прихисток у хащах лісу, докладаючи неабияких зусиль, вигодував дівчинку молоком диких тварин.
Коли вона зросла до юного віку, почала покривати тіло шкурами диких тварин, вправлятися в киданні списа, користуватися пращею, натягати лука, носити сагайдак, наздоганяти і полювати лісових косуль і козлів та зневажати всіляку жіночу роботу. Насамперед прагнучи зберегти свою дівочість неторканою, Камілла висміювала всіх юнаків, що закохувалися в неї, навідріз відмовляла могутнім принцам, повністю віддаючись службі Діані, якій присвятив її батько. Дівчину, загартовану такими вправляннями, згодом запросили назад на її батьківщину, але і там вона залишилася непохитною в своєму рішенні.
Коли Еней повернувся з Трої й одружився з Лавінією, що стало причиною війни з Турном і рутульцями, Камілла, підтримуючи Турна, з великим військом вольсків подалася йому на допомогу. Частими потужними нападами вона завдавала великих втрат тевкрам.[77]77
Тевкри, або троянці – тобто пращури римлян.
[Закрыть] Одного дня у важкій битві вбила багатьох ворогів і переслідувала останнього, якогось Кореба, жерця Кибели,[78]78
Кибела – фригийська богиня.
[Закрыть] прагнучи здобути його зброю; тут один з ворогів на ім’я Аррунт і завдав їй смертельного удару, влучивши стрілою в груди. Замертво впала вона – для рутульців це була велика втрата. Так і загинула Камілла, займаючись улюбленою справою.
Хотів би я, щоб сучасні дівчата придивилися до Камілли і взяли собі за приклад; адже якщо уявлять собі мужню і цілком незалежну дівчину, яка вільно розгулює то широкими полями, то густими лісами, поміж лігвищ диких тварин, підперезана сагайдаком, наполегливим трудом придушуючи прагнення спокусливої розпусти, відкидаючи насолоди та розніженість від вишуканих страв і витончених напоїв, з твердим переконанням відхиляючи не те що обійми, а навіть розмови з юнаками-однолітками, то на такому взірці вони зможуть навчитися манер поведінки і в батьківському домі, і в храмах, і в театрах, де збирається велика кількість глядачів та найсуворіших суддів звичок. Також нехай би навчилися не слухати нечестивих людей, затуляти уста мовчанкою, плекати строгий вираз очей, слідкувати за поведінкою, всі свої рухи звіряти з вагою чесноти, уникати неробства, гультяйства, надмірної розкоші, танців разом з юнаками. Нехай також розуміють, що не годиться прагнути всього, чого хочеться, і не слід усе робити, що можна, оскільки це суперечить чесноті. Тож коли ставатимуть розважливішими, квітнучи шанованою чеснотою, нехай входять у святе подружжя в належний час, під напучування старших.
40. Пенелопа, дружина Одіссея
Пенелопа була донькою царя Ікарія і дружиною Одіссея, чоловіка надзвичайно спритного: вона є вічним і найсвятішим прикладом неблякнучої жіночої краси і неторкнутої скромності.
Сила її непорочності зазнала справжнього випробування долі, однак даремно. Ще молоду незайману дівчину, яку дуже любили за чудові риси, батько віддав за Одіссея, і від нього вона народила Телемаха. Одіссея раптово викликали в похід, на Троянську війну: скоріше, змусили майже силою. Тож він залишив дружину, старого батька Лаерта, матір Антиклею і малесенького сина.
Правда, за всю війну Пенелопа не зазнала жодного лиха, окрім десяти років відсутності чоловіка. Але коли грецькі вожді стали повертатися з Трої, то надійшла чутка, що багато кого буря розбила об скелі чи закинула на чужі береги, або ж поглинула хвиля – зовсім небагато повернулося додому; однак ніхто не знав, на який курс ліг корабель Одіссея. Тож коли він довго не повертався на батьківщину і ніхто його ніде не бачив, зарахували його до мертвих. У це повірила його нещасна мати, Антиклея, і, аби полегшити свої страждання, покінчила життя в петлі.
Пенелопа ж, важко переживаючи відсутність чоловіка, також глибоко перейнялася сумною звісткою про його можливу смерть. Але виплакавши всі свої гіркі сльози, намарно закликаючи Одіссея, твердо вирішила доживати віку, дотримуючись довічного чистого вдівства у товаристві старця Лаерта і хлопчика Телемаха.
Оскільки Пенелопа була дуже гарна, мала порядний характер і походила з неабиякого роду, це спонукало багатьох знатних чоловіків з Ітаки, Кефалонії та Еолії добиватися її руки і серця; своїми залицяннями вони неймовірно терзали Пенелопу. З дня в день згасала надія на те, що Одіссей живий або що він повернеться. Дійшло до того, що Лаерт пішов з дому на свої сільські угіддя, бо не міг більше терпіти нахабства женихів, котрі зайняли все Одіссеєве царство, постійними настирливими проханнями і переконаннями з усіх сил закликаючи Пенелопу побратися з одним із них. Жінка, боячись, аби врешті не порушити присяги чистоти серця, вважала, що у неї немає шляху до відступу. Тоді на неї зійшло Божественне осяяння, як хитрістю хоча б на деякий час позбутися женихів, призначивши час для відповіді; Пенелопа попросила їх набратися терпіння і дозволити їй доти чекати на свого чоловіка, доки вона не закінчить ткати покривало, як велить звичай жінкам царів. Всі знатні суперники радо на це погодилися, а сама Пенелопа з жіночою хитрістю потай розпускала вночі все, що за день старанно напрядала.
Такою хитрістю вона якийсь час обдурювала женихів, а вони постійними бенкетуваннями розтринькували майно Одіссеєвого царства. Але час ішов, і вже не було можливості далі хитрувати; якраз тоді милістю Бога сталося так, що з царства Феаків приплив-таки на Ітаку Одіссей, через двадцять років від тоді, як поїхав, сам і ніким не впізнаний. Підійшовши до своїх пастухів, він довідався про стан речей; оскільки завдяки своїй хитрості одягнувся як жебрак, то Сибот, старий свинар, прийняв його як рівного. Він і розповів Одіссеєві про все, що відбувалося в його домі. Тут Одіссей зустрів свого сина Телемаха, котрий повертався від Менелая, і таємно розповів йому правду про себе й виклав свої наміри. Відтак Сибот відпровадив Одіссея, все ще невпізнаного, додому.
Уздрівши, як нахабно женихи розтринькують його майно, як скромна Пенелопа відмовляється від їхніх пропозицій, Одіссей сильно розгнівався; закривши двері своєї господи, разом із свинопасом Сиботом, пастухом Філотієм і сином Телемахом він напав на бенкетуючих женихів. Одіссей убив Евримаха, сина Полібія, Антинона, Амфінома і Ктесиппа, що з Самосу, Агелая та багатьох інших – дарма що вони благали про прощення; також убив Мелантія, свого козопаса, бо він приносив зброю ворогам, а також домашніх служниць, які, як він довідався, злягалися з женихами; так він позбавив свою Пенелопу від зазіхань молодиків. А вона, заледве впізнаючи свого мужа, відчула неймовірну радість, отримавши того, на кого так довго чекала.
Як говорить Лікофрон, останній грецький поет, старець Навплій, що помстився за смерть свого сина Паламеда, спокусою схиливши до розпусти майже всіх грецьких жінок, намовив Пенелопу до обіймів і стосунків з одним із женихів. Але у віршах багатьох поетів славна жіноча чеснота Пенелопи оспівана як чиста непорочність – і я не схильний вірити одному, що стверджує протилежне. Така чеснота варта настільки більшого вихваляння, наскільки рідко трапляється – і що більше на неї зазіхали, то незламніше вона трималася.
