Текст книги "Нові пригоди козака Мамая"

Автор книги: Богдан Жолдак

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)

Картина VI

У себе в палаці ЦАР підходить до дзеркала, хукає на нього і воно – вмикається: там постає чарівна картина – переможений ЗМІЙ-багатоголовець лежить догори ногами. ЦАР з докуки б’є кулаком об дзеркало – й виникає наступна картина: трійця героїв дійшла моря і стоїть на березі.

ЦАР. А де в цей час, цікаво знати, мій вірний Радник-зрадник? Що він робить? Тим часом ці троє – вже об'єдналися і дійшли Чермленого моря... Так вони й до мети дійдуть і Царівну Петрівну визволять із полону. (До дзеркала). Згасни, осоружне.

Дзеркало гасне.

Картина VII

Шум моря. Герої стоять, милуються видноколом.

ЛОМИСИЛА. Навіть я не міг уявити стілько води заразом, як тут.

МАМАЙ. Ти поглянь, яка краса, як сонце веселкого виграє на вершечках хвиль...

Тим часом за їхніми спинами виникає РАДНИК-ЗРАДНИК і позаяк трійця приголомшена панорамою, він може підповзти ближче до летючого килима.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Яка ж це краса? Стільки води – і вся несмачна, солона ще й гірка.

МАМАЙ. Дивися: грайморе водограєм ластиться в сонцесяйних струменях іскріння...

РАДНИК-ЗРАДНИК, скориставшись їхнім послабленням пильності, краде сувій летючого килима й зникає з ним зі сцени.

ЛОМИСИЛА, А вже ж глибоке напевне... Як ми на той бік перепливем?

МАМАЙ. Як мінливо піниться смарагдовість хвиль... Як ми на той бік перепливемо? Не журись, Ломисило, нам не доведеться перепливати це море. Ми, наче оті срібнокрилі чайки, полинемо зараз у небесну синяву і перелетимо чарівним килимом на той бік...

ЛОМИСИЛА. Дійсно! Я й забув, що в нас є летючий килим!

НЕВСИТИМЩЬ (озирнувшись). Не «є», а «був».

ЛОМИСИЛА (озираючись). Дійсно, де ж він?

МАМАЙ. Певно, полетів у вирій.

Небом на летючому килимі летить РАДНИК-ЗРАДНИК.

ЛОМИСИЛА. Еге – осінь же скоро. Оно вже й журавлі летять.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Проґавили! Курли-курли!

ЛОМИСИЛА. Оно чутно, як курликають журавлині ключі.

НЕВСИТИМЩЬ. Але ми – не журавлі. Як ми тепер перескочимо це море?

Пауза.

ЛОМИСИЛА. Ти, Мамаю, напевне, вже вигадав щось? Ти ж у нас найрозумніший. Як ми будемо на тому боці?

Пауза.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Не мовчи, Мамаю!

МАМАЙ. Я мовчу тому, що звик говорити лише правду.

Тим часом НЕВСИТИМЕЦЬ нахиляється до морської води. Припадає, чутно як вона забулькотіла.

ЛОМИСИЛА. Не журись, не тужи, Мамаю, це ще не біда. Біда нам буде, як пішкома будемо навколо моря обходити.

НЕВСИТИМЕЦЬ (на мить одірвавшись). На здоров’я вам, братове, і на погибель ворогам!..

Припадає знов.

МАМАЙ. Як подумаю тепер, що нам залишилося на шляху до мети одне лише море – і тепер воно для нас – нездоланна перешкода. Дійсно, Ломисило, правда твоя: доведеться нам навколо нього чалапати...

ЛОМИСИЛА (до НЕВСИТИМЦЯ). Невситимцю, а чого це ти, цікаво знати, із калюжі п’єш? У нас оно баклажка є.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Не вгадав, м-м-м, це – не калюжа. Це усе, що залишилося, м-м-м, од Чермленого моря і я оце саме його допиваю.

Припадає знов, чутно булькотіння.

ЛОМИСИЛА, Як? Цілісіньке море? Хіба ж таке можливе?

НЕВСИТИМЕЦЬ важко підводиться.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Задля друзів і не таку гидоту вип’єш...

МАМАЙ. Випити море? Такого – не буває, щоб море... О! А де ж воно?.. Немає моря. Не піниться (вдивляється) мінливо смарагдовість хвиль...

НЕВСИТИМЕЦЬ (ствердно бурчить животом). Буль-буль.

Друзі підхоплюють під пахви переповненого НЕВСИТИМЦЯ й рушають далі уперед, ступаючи морським дном.

Коли назустріч їм скаче на хвості РУСАЛОЧКА.

МАМАЙ. Ех, випив ти ціле море, а морській істоті тепер ніде жити нещасній.

НЕВСИТИМЕЦЬ? М-м-м... Справжній козак п’є, не скіко може, а скіко бачить. Буль-буль... Ну, я такий, що можу й випустити назад.

РУСАЛОЧКА. Назад, назад! Випусти море назад, пожалій мене.

ЛОМИСИЛА затискує рота НЕВСИТИМЦЕВІ, щоб той не випускав моря.

НЕВСИТИМЕЦЬ. В-в-в-в.

РУСАЛОЧКА. Ніде, ніде мені тепер житоньки, де плаватоньки. Одпустить йому рота, дайте випустить водичку.

МАМАЙ. Дійсно, доведеться-таки випускати...

ЛОМИСИЛА. Випускати?! Як я – плавати не вмію! Я ж – не русалочка! У мене ж такого з хвоста нема. Є лише важезна довбня, але вона плавати не допомагає...

МАМАЙ (до РУСАЛОЧКИ), Потерпи трошки, рибко, Нам уже недалеко, дійдемо, тоді й випустимо.

І побратими повели далі НЕВСИТИМЦЯ морським дном.

РУСАЛОЧКА деякий час із тугою дивиться, куди вони пішли, потім скидає з себе плавники-ласти, потім і луску. З усього цього постає... РАДНИК-ЗРАДНИК.

Сунувши під пахву свої маскарадні обладунки, рушає назирцем за героями.

Картина VIII

У Невір-царстві герої ведуть НЕВСИТИМЦЯ.

НЕВСИТИМЦЬ (переповнено). Буль-буль. Доки це його ми будемо йти? Буль-буль. Оно, погляньте, вже й місяць на небі. Буль-буль. А ми й не спочивали. Треба ставати на постій.

МАМАЙ. То місяць не на небі, а на мінареті, церкві по-нашому.

ЛОМИСИЛА. Ну й негідники! Коли, виходить, у нас – день, то у них тут, виявляється – ніч? А коли в нас ніч, вони собі роблять день?

Чутно багатоголосу чужу мову.

ЛОМИСИЛА. Невже прийшли?

Забачивши перехожих, наші герої ховають свої слов'янські лиця. Вони змушені з «підручних» засобів ладнати собі чалми, чорнити брудом лиця, щоби безборонно з’явитися перед чужинницькі очі. Назустріч їм трапляється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ.

СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Аллах акбар!

Трійця друзів на це лише закивала головами.

ЛОМИСИЛА. Як тут страшно люди живуть, ти ба, ти послухай оцього негідника, до чого дожився він уже: свого Бога Аллаха псом називає. Ось я тебе за це таке богохульство зараз!

Зачувши таке, а, головне, забачивши проти себе довбню, СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ злякано тікає.

МАМАЙ. Звідкіля ти про це дізнався?

ЛОМИСИЛА. А ти хіба сам не чув? Він же, мерзотник, каже першому зустрічному волоцюзі про свого Бога: «Аллах – Акбар». В мене вдома пес колись був, так його теж Акбаром звали.

МАМАЙ. А-а-а...

Позад них знову з’являється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ, дослухається, придивляється.

СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салям алейкум!НЕВСИТИМЕЦЬ. Салом!СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салом? А хто це тут, де сало заборонене, бодай згадав про нього?НЕВСИТИМЕЦЬ. Заборонене сало? Оце порядки!

Збагнувши з розмови, хто вони такі, здіймає галас.

СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ (вимахуючи руками). Гяури! Гяури!

Так розкричався, що наліплені вуса йому одскочили, ми пізнаємо перевдягненого РАДНИКА-ЗРАДНИКА. Йому доводиться тікати, а вже звідусібіч вже чутно брязкіт зброї, войовничі яничарські вигуки.

ЛОМИСИЛА. Яничари! Аллах акбар...

НЕВСИТИМЕЦЬ. Не хвилюйтеся, братове, ось зараз я цих яничарів...

ЛОМИСИЛА. Сам-один? Ми з Мамаєм (іронічно) тобі будемо допомагати в цій справі.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Не потребую нічиєї допомоги, краще відпочивайте собі з дороги. Я – сам!

ЛОМИСИЛА. Ой, не шуми, луже, ой, не бреши, друже.

НЕВСИТИМЕЦЬ (гордо). Казка – не бреше!

Кидається за куліси, звідкіля наростає яничарський гомін. Мить – і звідти вже чутно, як хлюпотить, вирує, виливаючись, вода. А потім – переляканий зойкіт натовпу, який борсається у хвилях, плюскаючись по воді.

Картина IX

У своїм палаці Цар, хукнувши на своє чарівне дзеркало, вмикає його. Постає картина:

Хвилі, якими пливуть чалми, черевики з позадираними носками. З докуки торохкає по дзеркалу – виникає наступна картина:

Мокрі, перелякані яничари, кидаючи зброю, розбігаються, хто куди. Лютий ЦАР так гепнув у дзеркало, що воно й вимкнулося.

ЦАР. Пробач, моє любе чарівне дзеркало, що б’ю тебе. Не тебе треба бити, а бити треба мого Радника-зрадника, який, бачу, марно хліб в мене їсть. Ну, нехай він лиш повернеться, тоді я його...

Показує.

Картина X

У Невір-царстві на сцену знову виходить НЕВСИТИМЕЦЬ, помітно поменшавши в талії.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Хух!.. Усе море до краплини віддав, щастя ваше, хлопці – що не вино. Вина – не віддав би нізащо. А як гарно вони всі пливли: стилем брас.

МАМАЙ. Ну, спасибі тобі, друже, що виручив нас у біді.

НЕВСИТИМЩЬ (співає).

Тече, тече моя вода

Моя така прозора,

З малих річок вона впада

В велике синє море.

Вона уся тепер моя.

А випливши ту воду

Поліпшить значно можу я

Колообіг природи.

Ех!

(Тут Невситимець замислюється). Мене б – на лани. Я б міг поливати поля, городи... Садки! А тут доводиться яничарів поливати, наче помідори, чи буряки які.

ЛОМИСИЛА. А мене б за плуг та на лани...

МАМАЙ. Годі, братове, мріяти. Треба нам рушати, доки басурмени не попідсихали. (Кивнувши на високу стіну). Ломисило, ану під садови-но нас туди.

Картина XI

У султановому палаці сидять сумні дівчата, поруч них лежать мітли й віники.

СУЛТАН. Я бачу, що ніхто не хоче підмітати мені палац. Цікаво знати, що ж ви тоді хочете?

ДІВЧАТА. Фітнес!

СУЛТАН. Чудово! Буде вам і фітнес. (Ляскає в долоні, виникає музика). Дівчата, робіть, як я! (Бере мітлу, починає удавано підмітати). Бадьоріше, легше, веселіше! Швидше, сміливіше, запальніше! Раз-два, раз-два! Радісніше махайте мітлами, раз-два! Жвавіше, спритніше, ритмічніше! Прудкіше, дужче, наполегливіше! Раз-два!

Дівчата, танцюючи, метуть палац, аж пил летить. СУЛТАН же, одкинувши мітлу, милується, як ті під музику працюють.

Тут до палацу заходить ЦАРІВНА ПЕТРІВНА, сумно споглядає роботу дівчат-полонянок.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Дівчата! Та покиньте ви підмітати, скільки ото раз на день можна прибирати той палац?

ДЖЕЙН. Ай донт андестенд, зет ю сей.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (до Жанни). Досить, кажу, підмітати, годі!

ЖАННА. Же не компрене па, ке ву ді.

СУЛТАН. Арбайтен, арбайтен, мої любі! Фітнес! Фітнес!! (Гортає товстого словника). Травай, ма жьон фій!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА видирає в нього словника.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. А я кажу: досить! Інаф, баста! (каже вона, зиркнувши до словника). Зе верк із оувер! Стоп!

Дівчата покидають підмітання.

СУЛТАН. А чого ти розкомандувалася в моєму домі? Хто ти мені така? Заміж за мене виходити не збираєшся, а поводиш себе, наче законна дружина!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Заміж за тебе? Нізащо!

СУЛТАН. І чого ти така, (зазирає в словника) моє серденько?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. По-перше – то ти й мене тоді змусиш по п’ять разів на день замітати підлогу. А по-друге: я ще неповнолітня для шлюбу, ще не підросла.

СУЛТАН. Клянуся східною любов’ю, що ні! То ж – рабині, а ти, як не як – Царівна й підмітати не будеш... А по-друге, якщо вийдеш за мене заміж, то швидше підростеш.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Усі ви до весілля отак присягаєтеся... Пожалів би ти полонянок, дав би їм перепочити.

СУЛТАН. Так вони ж самі: «Фітнес, фітнес!» А без цього їм тут нудно стане, а підмітаючи – вони при ділі. От коли ти вийдеш за мене, тоді всім хатнім господарством порядкуватимеш і цими дівчатами теж...

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не бажаю!

СУЛТАН (сумно й тужно співає).

В мене – золота багато,

В мене – грошей є до ката. Все у мене є!

На сцену витанцьовує султанський почет, підтанцьовує.

Лиш одная тая жінка,

Що любив би споконвіку,

Не бажа за чоловіка

Знать мене!

Султанський почет підспівує хором:

Ой, горе, горе, гой!

Не бажа за чоловіка

Знать його!

СУЛТАН (співає).

Я – не злидень,

Не каліка,

Та однак за чоловіка

Не бажає горда дівка

Знать мене.

Почет підхоплює:

Ой, горе, горе, гой,

Не бажа за чоловіка

Знать його!

СУЛТАН (співає).

Знать мене!

Одтанцювавши, СУЛТАН знесилено спирається на плече однієї зі своїх численних полонянок. Паранджа їй од того сповзає і ми бачимо лице НЕВСИТИМЦЯ, перевдягнутого в жіноче східне вбрання. СУЛТАН – сахається, почет – теж. СУЛТАН зриває паранджу з іншої полонянки – то виявляється ЛОМИСИЛА.

СУЛТАНОВІ – заціпило.

МАМАЙ сам скидає із себе паранджу.

МАМАЙ. Здоров був, пане Султане.

СУЛТАН (отямившись). Здоровенькі були. Чи по волі, чи по неволі прийшли ви до мене?

МАМАЙ. Добрі богатирі усе по волі ходять.

СУЛТАН. Чого вам тут треба?

МАМАЙ. Віддай нам Царівну Петрівну, ми її додому повернемо.

СУЛТАН. Віддати Царівну? Зараз ви замість Царівни познайомитеся з моїм улюбленим скаженим бойовим слоном. Ану, гей, там!

Ляскайте в долоні. Почет кидається за сцену виконувати.

Чутно, як забряжчали там ключі, як задзенькотіли ланцюги. І от уже двигтить сцена од важкої ходи. І вже на сцену витикається слонячі хобіт і бивні. Лунає слоняче бойове ревисько.

ЛОМИСИЛА. Ось зараз я його...

Хапається за довбню.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Е, ні, тут довбнею не попреш. Тут – потрібен талант, (звертається до свого живота), животику, їсти хочеш?

ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (ствердно). Бур-бур!

НЕВСИТИМЕЦЬ. Кашки?

ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (заперечно). Бур-бур...

НЕВСИТИМЕЦЬ. Може вегетаріанського салатику?

ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (категорично). Бур... бур...

НЕВСИТИМЕЦЬ. А – м’ясця?

ЖИВІТ НЕВСИТИМЦЯ (радісно бурчить). Бур-бур-бур!!!

НЕВСИТИМЕЦЬ. Тоді слухай же мого наказу: до жору!

Кидається туди, звідки витикається слонячий хобіт.

Чутно плямкотіння: «Плям-плям-плям»!

МАМАЙ. Не плямкай.

НЕВСИТИМЕЦЬ (вистромивши голову з-за куліси). Що ти там кажеш?

МАМАЙ. Коли їси, рота треба закривати.

НЕВСИТИМЕЦЬ. А-а... Тут закриєш, коли там цілий слоняка... Мням-мням-мням!

Картина XII

У своєму палаці ЦАР дивиться в дзеркало й бачить там здоровенну купу кісток. Перемикає зображення – і знову купа кісток. Він не ладен нічого збагнути. Перемикає і бачить, нарешті, на тлі цих кісток маленьку постать НЕВСИТИМЦЯ.

ЦАР. Та де ж там у біса мій вірний Радник-зрадник? Вони вже там і слонів їдять, і моря випивають, так, дивись, і Царівну Петрівну з полону визволять. Чого він там зволікає? Невже мій Радник-зрадник хоче, щоб я і з нього таку ж саму купу маслаків зробив?

Картина ХІІІ

У султанському палаці, важко переставляючи ноги, з-за куліси з’являється НЕВСИТИМЕЦЬ. Колупає в зубі бивнем.

НЕВСИТМЕЦЬ (до СУЛТАНА). Велике українське спасибі тобі, Султане. У нас такої великої і смачної худоби – нема. Хоч раз в житті по-людскому наївся.

СУЛТАН. Мій улюблений скажений бойовий слоник...

НЕВСИТИМЕЦЬ. Скажений, лише жаль, несмажений.

СУЛТАН. Шайтан!

НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні – просто Невситимець.

Хоче, переповнений вдячністю, потиснути СУЛТАНОВІ руку. Той сахається.

СУЛТАН. Не треба, я – неїстівний! Я не слонятина, я – султанятина...

Полонянки оточили НЕВСИТИМЦЯ, захоплено розглядають героя.

НЕВСИТИМЕЦЬ. А вам, дівчатка, я дарую свободу. Кінчилося ваше прибиральницьке рабство.

ЖАННА. Же не се па, ке ву ді.

Тоді НЕВСИТИМЕЦЬ пантомімічно показує, що він хотів сказати: переломлює навпіл і кидає вбік мітлу.

ЖАННА. Мерсі боку.

ДЖЕЙН. Сенк’ю вері мач.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Та ну, що ви, не варто подяки.

ДЖЕЙН. Дід ю сей?

НЕВСИТИМЕЦЬ. Дід? Який же я дід? Я – не дід. Я ще жвавий.

ДЖЕЙН показує то на нього, то на обгризений бивень і намагається спілкуватися.

ДЖЕЙН. Ням-ням?

НЕВСИТИМЕЦЬ. О, вже заговорила по-нашому.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (до МАМАЯ). Джейн – балакає по-англійському, а Жанна – по-французькому.

ЛОМИСИЛА. То все дурниці! Зараз я з ними поговорю, я дещо вмію по-закордонному. (Бере бивня). Ням-ням – й вже нема, вже нема. Піп сіль тер, аж упрів, ві? Сам пан теля пасе, Марія льон тре!

НЕВСИТИМЕЦЬ (до Джейн). Ну, як би тобі сказати... Ням-ням – це вері кайф.

ДЖЕЙН. О, кайф. Ай андестенд!

НЕВСИТИМЕЦЬ. А без кайфу немає ніякого лайфу.

ДЖЕЙН. Май лайф із вері терібл.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Що?

ЖАННА. Се ля наша собача ві.

НЕВСИТМЕЦЬ. Не збагну ніяк – як фейсом об тейбл. Як же цей клятий басурмен з ними спілкувався? Він що – поліглот?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. В нього, хлопці, є книжечка така чарівна, куди він щоразу заглядає. Словником називається.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Ану, Султане, давай швидко сюди чарівну книжечку!

СУЛТАН (сахається). Даю, даю! Тільки не треба мене ням-ням!

Віддає словника.

НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА й МАМАЙ поринають туди.

За тим не помічають, як у палаці заявляється ще одна прибиральниця, одягнута в кімоно, тобто японської зовнішності.

МАМАЙ. Скажи мені, Царівно Петрівно, цей Султан тебе тут не зобижав?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Та ні, що ви, я ж іще не повнолітня – це я його весь час зобижала.

СУЛТАН. Йес, йес!

НЕВСИТИМЕЦЬ говорить зі словника, звертаючись до ДЖЕЙН.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Пііс, френдшіп, йес?

ДЖЕЙН. О, йес, ай андестенд.

ЛОМИСИЛА (до ЖАННИ). Бонжур, ля шарман фій. Ке ву фе дан се суар, пар екзампль? Ну нуз альон о театр? О сінема?

СУЛТАН. О, Аллах, акбар. Горечко... Який удар: прийшли сюди наші споконвічні друзі – от і маєш. Все пропало! Ні Царівни, ні Петрівни, ні прибиральниць... Приперлись у мої землі...

Намагається забрати словника в ЛОМИСИЛИ.

ЛОМИСИЛА. Що-о? У твої землі? Стоїмо на своїй, а не на твоїй землі!

Знімає чобіт, дає туди подивитися СУЛТАНОВІ, потім сипле йому в очі землю.

ЛОМИСИЛА. Переконався?

Забирає назад словника.

СУЛТАН. О, який жах – справжня українська земля! (Намагається протерти очі). Я – осліп!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Так тобі й треба, щоб знав, як работоргівлю продавати!

СУЛТАН (лапаючи себе за кишеню). О, цей жахливий вкраїнський чорнозем!.. Де моя жива вода?

Виймає з кишені пляшечку, хлюпає на долоню, промиває очі.

НЕВСИТИМЕЦЬ. О, пляшечка. Щось мені після слона трохи в животі пече, треба чимось гарненьким запити... Ану, покуштуємо, що в ній тут таке цікаве на вигляд... (Нюхає). Одеколон?

Націляється видудлити.

ЖАННА. Ое не льо де колонь па!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (зупиняючи НЕВСИТИМЦЯ). Не треба її пити, бо це – не проста вода, а цілюща. Її брали за семи горами у білому лузі під сірим каменем...

МАМАЙ (захоплено). Як гарно вона говорить!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. ... між трьох калин під новий четвер у криниці, що має три жили.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Тому її й пити не варто?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Вона набагато цінніша і зможе знадобитися богатирям у скрутну хвилину.

НЕВСИТИМЕЦЬ віддає пляшечку ДЖЕЙН на зберігання.

МАМАЙ. Царівно Ганно, скажи, чи підеш ти з нами назад?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. З вами, богатирями, піду хоч назад, хоч вперед, куди скажете, туди й піду.

СУЛТАН. А мені ні разу такого не сказала! Забирають мою цілющу воду, моїх прибиральниць, мою наречену забирають... За що? За що це мені такі напасті?

МАМАЙ. За що? Ти, підлий, підступом викрав Царівну з рідного її царства, ще й бідкаєшся?

СУЛТАН. Викрав? Я – викрав? Султани ніколи нічого не крадуть. Вони все, що їм треба, можуть купити. Царівну Петрівну мені продав теперішній Цар Сонного царства.

УСІ. Я-як?? Продав??

СУЛТАН. Отак – за гроші. За триста п’ятдесят мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі двісті сорок один піастр.

Пауза.

Усі приголомшено споглядають СУЛТАНА.

Скориставшись такою мізансценою, прибиральниця в кімоно, що скромно стояла в куточку, підкрадається до Царівни Петрівни, накидає їй на голову мішок, тягне убік, за кулісу.

СУЛТАН. Що ви всі на мене так дивитеся?

МАМАЙ. Ну що? Нехай живе?

СУЛТАН. Велике всім басурменське спасибі. Особливо вам (це до НЕВСИТИМЦЯ).

МАМАЙ. Гаразд. Вже нам усім і додому пора. Там ми одсвяткуємо визволення Царівни Петрівни, влаштуємо бенкет...

ДЖЕЙН, ЖАННА (разом). Фітнес?

НЕВСИТИМЕЦЬ. Йєс, офкоз.

МАМАЙ. Ну, тоді ходімо, Царівно Петрівно... (Озирається). О... А де ж вона?..

УСІ. Дійсно, де?

Над мінаретами верхи на сувої летючого килима пролітає прибиральниця в кімоно. Скидає з себе машкару, а це ж – РАДНИК-ЗРАДНИК!

В обрисах сувою килима читається замотана фігура ЦАРІВНИ ПЕТРІВНИ.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Здорові були, вражі сини! А що – встерегли? Га? Хе-хе!

НЕВСИТИМЕЦЬ. А ти кажеш – журавлі в небі...

ЛОМИСИЛА. Стій, держи! Ось я тебе!

РАДНИК-ЗРАДНИК. Не ти мене, а я тебе, я усіх вас, хе-хе-хе!

МАМАЙ. Одпусти її! Біда тебе візьме!

НЕВСИТИМЕЦЬ. Так це ж той добродій, що підбив мене у корчмі гуляти...

ЛОМИСИЛА. Оцей? Ти помиляєшся, брате. Бо це – той, хто підбив мене у фальшовані карти грати.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні! Це той, через якого я голий зостався.

ЛОМИСИЛА. Та ні бо. Це той, через кого мене в боргову яму посадовили.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Дурники, про що ви сперечаєтесь? Бо я – і той, і інший. Дурнюльки! Дурбелики! А також ще й той, хто у вас із під носу викрав Царівну Петрівну, хе-хе-хе!

РАДНИК-ЗРАДНИК радісно відлітає зі сцени.

МАМАЙ. У, сто копанок чортів! Що ж його тепера робити?

НЕВСИТИМЕЦЬ. Заспівати...

МАМАЙ (співає).

Молодії чародії

Сподівання і надії –

Не пустопорожні мрії,

Не прості ми диваки.

Може ми чарівники?

Зло повернем навпаки!

З тим вони, герої, разом із Джейн і Жанною виходять із палацу.

Переконавшись у цім, СУЛТАН замикає за ними двері, вихиляється з вікна і зчиняє тривогу.

СУЛТАН. Гей, ви, слуги-яничареньки! Гей, сторожа моя вірная! Біжіть усі мерщій до палацу й ухопіть цих трьох проклятих гяурів, держіть їх, особливо того, ротатого!

За вікном чутно брязкіт зброї, тупотіння безлічі ніг, войовничі басурменські вигуки.

Картина XIV

Під напівмісяцем мечеті навскіс сцени стоїть яничарська варта з оголеними мечами. З-за куліси витикаються наші друзі, бачать, що пройти їм не удасться.

МАМАЙ. Чи пан, чи пропав, ось питання.

Зникає.

За мить на мечеті виникає мулла. Там, на самісінькому вершечкові він розгортає товсту книгу, в якій ми впізнаємо словника і, склавши руки на грудях, зазираючи до «корану» починає співати.

«МУЛЛА» (співає). Алла – акба – малла – халла – баялла!

Усі яничари, хто тут є, падають лицем до мечеті, починають голосно молитися.

Тим часом побратими й побратимки, взявшись за руки, улад «молитві» переступають через яничарські спини.

«МУЛЛА» (співає). Іншалла – меншалла – гопшіалла-а-а!..

Друзі переступають через спини вартових, доки НЕВСИТИМЕЦЬ, ідучи першим, за одну не перечепився.

Герої попадали, яничари схаменулися, наважилися, богатирі, лежачи на спині, намагаються одпихувати басурменів ногами.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Щастя ваше, іроди, що в мене ні краплі з моря не лишилося, ви б у мене не лише брасом, а ще й батерфляєм научилися плавать!

«МУЛЛА» ж, забачивши битву, скидає чалму – та це ж МАМАЙ! Лізе з мечеті вниз.

Тим часом ДЖЕЙН і ЖАННА здирають з ЛОМИСИЛИ й НЕВСИТИМЦЯ чоботи, почали звідти жбурляти в очі варті землю. Та залементувала, почала відступати.

ЯНИЧАРИ. Шайтанський ґрунт! Сліпнемо! Рятуймо очі!

Коли ж їм у тил ударив «МУЛЛА», то яничари вже геть розгубилися. Здавалося б, ще мить – і перемога...

Радість наших друзів виявилася передчасною – на сцену СУЛТАН власноручно викочує здоровенну мортиру, наставляє її жерлом проти героїв і героїнь.

СУЛТАН. Ось я зараз вам теж очі позапорошую! Лише не землею, а славним басурманским порохом! О, май фоєр, май вері терібл, май б’ютифул фоєр!

ЛОМИСИЛА стає попереду, затуливши усіх своїх широкими грудьми.

Гармата стріляє, вилітає ядро. ЛОМИСИЛА ловить його з лету, жбурляє назад, в юрбу яничарів, декілька їх там гучно падають. СУЛТАН піднімає це ж ядро, заряджає ним гармату. Постріл!

ЛОМИСИЛА ловить і це ядро, жбурляє його назад, побиваючи ним ворогів.

Так триває кілька разів, доки вся варта не попадала, доки ЛОМИСИЛА не забирає ядро собі під пахву, і всі наші герої й героїні рушають повз переможену рать зі сцени, співаючи.

МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають англійською, зазираючи в словника, на мотив «Гей наповним кухлі»).

Ван воом саме воонин

Ет зє брейк оф дей.

Лоуг гив аут є воонин,

Хайд евей йо сорров,

Двічі

Ві шелл рейд евей!

ЦАРІНА-ПЕТРІВНА (зазираючи в словника). Увага, перекладаю пісню!

Переклад:

Одного теплого літнього ранку,

Тільки-но зійде сонечко,

Нікому не кажи

І покинь журитися.

Ми – проскочимо!

Проспівавши по-англійському, друзі починають по-французькому на мотив «Гей, наповним...», перегорнувши словника.

Нуз алльон ансамбль,

Се сора тужур!

Се тре маніфік,

Двічі

Са сора шак жур!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Увага! Переклад:

Ми йдемо укупі,

Ми йдемо вперед, так буде сьогодні.

Це – дуже добре,

Це – дуже чудово,

Буде так – щодня!

Виходять зі сцени.

На сцені з’являється ОПОВІДАЧ, аплодує теж нашим виконавцям.

ОПОВІДАЧ. Чудово співають, правда, діти? А в мене для вас теж є пісенька, зараз я вам її проспіваю. (Співає).

Молодії чародії!

Сподівання і надії –

Не пустопорожні мрії,

Не прості ми, диваки.

І якщо захочем дружно,

Як бажання в нас потужні,

Згинуть царства осоружні,

Пропадуть глитаюки.

Ану діти, чи сподобався вам такий початок моєї казки? Сподобався? А хто з наших героїв сподобався найбільше? Змій-багатоголовець? Ні? Не Змій? Радник-зрадник? Теж ні? А-а – Мамай... Ви голосніше кажіть, бо я старенький, недочуваю. Ломисила? Невситимець? Вірно, молодці! Ну, а тепер ми всі дружно побажаємо їм щастя, щоб у другій половині нашої казки їм удалося зробити те, що не вдалося зробити в першій, зробити усе те, що вони задумали. Усі – хором – три-чотири: бажаємо щастя! Бажаємо щастя! Отак. А тепер погуляйте трошки, тільки не бешкетуйте, не пустуйте, а потім знову приходьте сюди до мене, тільки ж не баріться – як почуєте дзвоника, так сюди й ідіть.

Антракт