Текст книги "Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв"
Автор книги: Анатолій Костецький
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)
Не зрозумiли?
Так от, нехай отой розумник спробує у лузi при озерi назбирати звичайнiсiнького хмизу бодай для невеличкого багаття!..
Але якщо навiть у такiй скрутнiй ситуацiї за дiло беруться справжнi друзi й однодумцi, – всi перепони й перешкоди щезнуть!.. I в травi, i в водi буде вам i хмиз, i все iнше для вогнища!..
Зрозумiло, що вже через кiлька хвилин над озером спалахнуло невеличке багаття. Максим, Петько, Креня з Рексом та Мiнiмакс посiдали навколо, i кожен задумався про своє, найдорожче i найпотаємнiше, вдивляючись у мiнливий i загадковий вогонь.
Максим думав про те, як йому пощастило: адже тепер вiн своєчасно завершить свою наукову роботу, зробить вагомий внесок у науку. А може, за допомогою своїх нових друзiв – Рекса та Кренi – ще й видатне вiдкриття здiйснить!.. Жаль, звичайно, що Мiнiмакс вiдлiтає, а то б i його Максим дослiдив. Щось його, коли бути вiдвертим, трохи беруть сумнiви: чи справдi все так i є, як розповiдає ця крилата ящiрка, схожа на викопного iгуанодона? А втiм, на свiтi бувають i не такi дива...
Щасливi Рекс та Креня думали про зиму, що була вже не за горами, i про те, як гарно й затишно їм житиметься у доброго й надiйного Крутивуса. А ще кiт мрiяв навчитися у Кренi розмовляти людською мовою. Тодi вiн ще себе покаже!..
Петько думав про те, що тепер вiн нiколи в життi не хитруватиме, аби дiстати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, i той дав слово честi бiльше не пити, а стати нарештi порядною людиною. I ще дiльничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами...
А Мiнiмакс думав про те, що через деякий час – уже зовсiм-зовсiм скоро! – вiн побачить Драконiю i зустрiнеться з такими ж, як i вiн, дракончиками. Думав вiн також, що неодмiнно повернеться на Землю, коли настане його час, i розшукає своїх друзiв, яких щиро й назавжди встиг полюбити...
I про що б кожен не думав у цю мить, всi однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже рiзнi, зовсiм несхожi мiж собою i, здавалось би, несумiснi живi iстоти – люди, кiт, птах i навiть дракон! -чудово розумiють одне одного i можуть бути справжнiми щирими друзями!..
Та ось Мiнiмакс, який сидiв найближче до вогнища, ворухнувся i зовсiм тихо мовив:
– Пора...
Вiн пiдсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум'я, вихопив кiлька яскравих жарин i, не кривлячись, ковтнув їх. Тодi вiдбiг у темряву i вже звiдти гукнув:
– Прощавайте! Лечу!
– Прощавай, Мiнiмаксе! – загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тiльки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмiв говорити, хоч усе чудово розумiв.
Друзi побачили, як iз трави, де сховався Мiнiмакс, вихопився слiпучо-бiлий язик полум'я. За ним – iще один, i ще...
За мить вони злилися в потужний яскравий струмiнь, що знявся вгору i перетворився на вогненну кулю, яка почала швидко-швидко вiддалятися в небо.
Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зiрками Чумацького Шляху – i розтанула помiж ними...
У цей час на балконi у мiстi стояли Олег з Лiзкою i до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засiяне зорями.
"Невже так i не побачимо Мiнiмакса? – з тривогою думали брат i сестра. – Невже так i не помахаємо йому?"
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помiтили яскраву зiрку, що швидко прокреслювала небо.
"Невже – Мiнiмакс?!" – блискавкою майнула у дiтей думка, i вони мiцно схопилися за руки.
А зiрка пiднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свiй рух -i раптом почала кружляти серед iнших зiрок.
– Дивися! – вигукнув Олег, усе зрозумiвши. – Зiрка щось пише!
Затамувавши подих, брат i сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зiрки.
Ось з'явилася лiтера "Я"...
За нею – лiтери "ПО"...
А тодi, вже швидше, – "ВЕРНУСЬ"...
Олег та Лiзка скрикнули вiд радостi i щосили замахали руками.
А зiрка спалахнула ще яскравiше, наче побачила їх, i широкими -на пiвнеба! – рухами виписала останнє слово:
МIНIМАКС!
А тодi зникла у таємничих глибинах космосу...