Текст книги "Детектив Ниточка"

Автор книги: Ґжеґож Касдепке

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)

Загадка восьма,
або
Чому тут так темно?!

Детектив Ниточка повертався з прогулянки, коли його зупинила пані Маєвська з першого поверху. її засмучене обличчя настільки не відповідало сонячному весняному дню, що детективу Ниточці здалося, ніби знову прийшла зима. Але ж хіба це можливо в таку пору?

– Мартв’як хоче мене вбити... – прошипіла пані Маєвська, озираючись навкруги.

Детектив Ниточка аж занімів. Щоправда, не можна було сказати, що він симпатизував детективу Мартв’яку (хоча б тому, що його детективне агентство «Чорновидець» відбирало клієнтів детективного агентства «Рожеві Окуляри»), однак у те, що Мартв’як хоче вбити пані Маєвську, детектив Ниточка не міг повірити. Та й з якого дива він мав у таке вірити?

– Хоче відібрати мою квартиру, – пояснила пані Маєвська. – Ще зимою благав мене її продати. Каже, що у підвалі йому мало місця для офісу. А я й не думаю нікуди переїжджати! Живу тут тридцять років! Крім того, нещодавно перед моїми вікнами посадили два деревця, і стало справді гарненько! Хіба б це було мудро – кудись зараз перебиратись...

Детектив Ниточка дивився на пані Маєвську, нічого не розуміючи.

– І ви знаєте, Мартв’як вирішив мене отруїти, – продовжувала пані Маєвська. – Я так думаю, що він впускає мені у квартиру якийсь газ. Адже його офіс якраз під моєю квартирою. Хіба ж проблема в такому разі зробити маленьку дірочку у стелі, правда?

Детектив дипломатично відкашлявся. Образ Мартв'яка, який робить дірку у власній стелі, видався йому настільки кумедним, що Ниточка мало не пирснув зі сміху.

– І саме через цю дірку він і впускає якийсь газ. – Пані Маєвська була дуже схвильована. – Ще її не знайшла, але обов’язково знайду! І тоді...

– А звідки знаєте, що це саме газ? – перебив її детектив Ниточка. – Ви відчули щось дивне у повітрі?

– Та що ви?! – пані Маєвська подивилась на детектива Ниточку так, наче в нього бракувало клепки. -Він не такий дурний! Впускає мені газ без запаху! Але я помітила, що вдома бачу гірше, ніж завжди. Стало наче темніше. Надворі ні – там мене не отруїти! А вдома таки темніше! І з кожним днем стає гірше!

Детектив Ниточка зітхнув.

– Далеко від вашого вікна ростуть ці дерева? – запитав він.

– Близько, – сказала пані Маєвська. – Але як це стосується справи?

– Безпосередньо! – детектив Ниточка поглянув на газон, на якому тільки-но розцвіли квіти. – Через два-три тижні у вашій квартирі буде ще темніше. Я хотів би звинуватити Мартв’яка, але цього разу головною підозрюваною є... весна!

Детектив Ниточка і цього разу не помилився. Як ти гадаєш, чому через два-три тижні в квартирі пані Маєвської буде ще темніше, ніж зараз?

Загадка дев'ята,
або
Обережно – фрукти!

Детектив Ниточка рідко нудьгує. Навіть тоді, коли не відгадує ніяких загадок.

Чим же займається він у вільний час?

Ого! Багато чим! Наприклад, доглядає кактус, про який спокійно можна сказати, що він є справжньою прикрасою мікроскопічного детективного агентства «Рожеві Окуляри». Доглядає детектив Ниточка його дуже старанно, адже це – єдина зброя, якою він час від часу користується (важко навіть порахувати, скільки разів цей кактус захистив детектива від злочинців! ).

Що ще робить детектив Ниточка, коли немає роботи?

Із задоволенням грає в шахи. Перше, що впадає в очі відвідувачу агентства «Рожеві Окуляри», це круглий столик з намальованою поверх шахівницею. Детектив Ниточка обожнює розставляти на ній фігури, а потім проводити сам з собою запеклі шахові бої. На жаль, деякі фігури вже давно загубилися, і детектив Ниточка змушений замінювати їх шоколадними цукерками (їх, на щастя, ніколи не бракує, адже діти, які часто доручають Ниточці розгадування загадок, постійно приносять йому солодощі).

Однак шоколадні цукерки мають вади. По-перше, від них росте живіт (а, як відомо, агентство «Рожеві Окуляри» – маленьке, і коли б детектив Ниточка потовстішав хоча б на декілька кілограмів, то, мабуть, уже б не помістився в агентстві). По-друге, після цукерок треба чистити зуби, інакше вони зіпсуються (а що це за детектив, у якого болять зуби? ). А по-третє, вже багато разів траплялось, що сидячи над партією в шахи, детектив Ниточка, задумавшись над чимось, з’їдав одну за одною всі цукерки – і тільки за хвилину помічав, що таким чином з’їв половину своїх пішаків та королеву з королем суперника. Тобто вже не можна було закінчити партію і зрозуміти, хто переміг – детектив Ниточка чи, може, детектив Ниточка (як ми вже згадували, детектив Ниточка найчастіше грав сам із собою). Отже, шоколадні цукерки не найкраще підходили на роль шахових фігурок, але поки детектив не вигадає кращого способу, його живіт, його зуби і його нерви будуть у небезпеці.

Чим ще детектив Ниточка займається у вільну від обов’язків хвилину?

Та, хоча б...

Хвилинку, хвилиночку, на цьому поки що зупинимося! Саме хтось настирливо стукає у двері агентства «Рожеві Окуляри», і зараз не час для пустопорожніх розмов: обов’язки кличуть!

– Прошу! – гукнув детектив Ниточка, поспішно проковтнувши шоколадні цукерки з марципаном, а точніше, одну цукерку і одного пішака, бо те, що йому здавалося шоколадною цукеркою, виявилось справжнісінькою дерев’яною шаховою фігуркою.

Двері відчинились, і детектив Ниточка побачив за ними зблідле обличчя пані Маєвської з першого поверху.

– Рятуйте!.. – зойкнула пані Маєвська. – Мартв’як знов хоче мене отруїти!

– Як це «знов? » – здивувався детектив Ниточка. -Адже попереднього разу виявилось, що Мартв’як зовсім не хотів вас отруїти, вам тільки так здалося.

Однак слова детектива Ниточки не справили на пані Маєвську жодного враження – вона важко обперлась об двері і чомусь схопилась за живіт.

– Але він справді хоче мене отруїти... – застогнала пані Маєвська. – І певно, цього разу йому це вдалося. А допомогли йому ці розбишаки з третього поверху.

– Оксанка і Дмитрик?! – запитав вражений детектив Ниточка.

– Так, – просопіла пані Маєвська. – Вони з ним у змові. Пригостили мене отруєним виноградом.

Детектив Ниточка не вірив своїм вухам. Оксанка і Дмитрик у змові з детективом Мартв’яком?! Неможливо!

– Будь ласка, посидьте в мене хвилинку, я зараз! -сказав детектив Ниточка, вибігаючи з агентства. -Дізнаюсь, що й до чого.

Оксанка і Дмитрик якраз гралися біля турніка. Щоправда, слово «грались» у цьому випадку не є найв-лучнішим, адже вони просто стояли з кислим виразом обличчя. Дмитрик у руці тримав майже доїдене гроно винограду. Оксанка була бліда і нервово переступала з ноги на ногу.

– Де ви взяли цей виноград?! – вигукнув детектив. -У Мартв’яка?!

– Та ви що? – Дмитрик здивовано подивився на детектива Ниточку. – Відколи Мартв’як роздає виноград?

– Тоді звідки?! – розпитував далі детектив Ниточка.

– З базару... – буркнула Оксанка.

Детектив Ниточка взяв у Дмитрика гроно. Виноград зовсім не виглядав підозріло. Однак щось з ними було негаразд. От тільки що?

– Коли ви його купили? – раптом запитав детектив Ниточка.

– Та щойно, – відповів Дмитрик, одночасно хапаючись за живіт. – Приблизно десять хвилин тому.

– А коли поверталися з базару, чи ви зазирнули додому? – допитувався детектив Ниточка. – Чи ще ні?

– Ще ні, – зойкнула Оксанка. – Але я вже піду, тому що... – однак не договорила, тільки побігла до під’їзду.

Детектив допитливо подивився на Дмитрика.

– Добре себе почуваєш? – запитав Ниточка.

– Не найкраще, – Дмитрик скривився. – Вибачте... чи можу скористатись вашим туалетом? Оксанка, мабуть, зараз не пустить мене до нашого...

Детектив Ниточка відкашлявся, намагаючись приховати посмішку.

– Мій туалет, певно, вже зайняла пані Маєвська, -сказав він. – Зрештою, іди подивись, а я у цей час сходжу в аптеку по вугілля.

Як і передбачив детектив Ниточка, детектив Мартв’як і цього разу не завинив. Це не він отруїв пані Маєвську і дітей – власне, ніхто цього не зробив. Отже, що ж трапилось? І чому детектив Ниточка пішов до аптеки по вугілля?

Загадка десята,
або
Чому ж так біло?!

Детективу Ниточці з самого ранку докучав нежить. Він то чхав, то витирав ніс – і вже все йому набридло! Це ж треба було таке вигадати – застудитись у середині травня?!

Ниточка саме простягав руку за наступною носовою серветкою, як раптом почув стук у двері.

– Прошу! – мовив детектив.

Двері відчинилися, і на порозі з’явилася маленька Іванка з першого поверху. Вигляд у неї був дуже переляканий.

– Що трапилось? – запитав детектив Ниточка.

– Юхим Тимофійович буде злий... – сказала, затинаючись, Іванка.

Детектив Ниточка здивовано поглянув на дівчинку. Про що, врешті-решт, йдеться?

– Я зовсім не хотіла, щоб уже зараз пішов сніг, – із запалом пояснювала Іванка. – І це неправда, що не люблю весну! Люблю! Тільки більше мені подобається літо, адже тоді можна купатись! І зима, тому що можна кататися на санчатах! Але весну теж люблю, справді! А вона собі пішла! – і раптом Іванка гірко заплакала.

Детектив Ниточка стривожено подивився на неї. На мить він навіть забув про нестерпний нежить.

– Нічого не розумію, – пробурмотів нарешті детектив Ниточка.

– Вчора... надворі... – схлипувала Іванка, – ми говорили... про пори... року... – і за хвилинку все розказала детективу Ниточці.

Що разом з Дмитриком і Оксанкою міркували, яка пора року є найкращою, і що не могли довго вирішити. Тоді вигадали тягти жеребок, і їм випала зима. Потім вони почали чарувати, щоб зима повернулась, а тоді прийшов двірник Юхим і сказав, що він не любить зиму, бо зимою йому постійно доводиться розчищати доріжки від снігу. А сьогодні вранці Іванка прокинулась, виглянула у вікно і перелякалась, тому що у дворі біло, отже, мабуть, чари подіяли, і весна, ображена, пішла собі. І це, напевне, все через неї, Іванку, бо ж вона найбільше чарувала!

Детектив Ниточка мовчки піднявся, обійшов заплакану Іванку і виглянув у вікно. Справді, подвір’я вкрилося чимось білим. Обличчя двірника, який стояв під тополею, було роздратоване.

Детектив Ниточка пирснув зі сміху.

– Так-так, принаймні, вже знаю, звідки цей нежить, -сказав за хвилину. – Мабуть, уночі був сильний вітер.

Іванка подивилася на нього, мало що розуміючи.

– Це все через мене, правда?

– Ні, – похитав головою детектив Ниточка.

– Тоді через кого? – здивувалась Іванка. – Через Оксанку і Дмитрика?

– Теж ні, – детектив Ниточка поліз у кишеню за серветкою. – Через тополю.

– Через тополю?! – Іванка завмерла. – Вона також вміє чарувати?

Але єдине, що почула у відповідь, – голосне чхання.

Звичайно, тополі не вміють чарувати, – принаймні, нічого про це не відомо. Однак їм не потрібні чари, щоб усе довкола зробити білим. Як гадаєш, чому?

Загадка одинадцята,
або
Що трапилося з одягом Юхима Тимофійовича?

Дорослі настільки рідко звертаються до детектива Ниточки з проханням вирішити якусь проблему, що коли це трапляється, наш відважний герой деякий час не може прийти до тями від здивування. Але не тоді, коли в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» стукає Юхим Тимофійович, симпатичний двірник, який дбає про будинок і подвір’я. Дядько Юхим уже не раз користувався послугами детектива Ниточки, і один до одного вони вже встигли звикнути.

– Якісь проблеми? – запитав детектив Ниточка, відчиняючи двері.

Юхим Тимофійович, пам’ятаючи про тісноту, притаманну агентству детектива Ниточки, навіть не спробував зайти до кімнати. Тим паче, що останнім часом йому важко було залізти бодай у що-небудь, а особливо у штани.

– Боюсь, що так... – пробурмотів, витираючи спітнілий лоб. – Хтось, мабуть, пожартував з мене.

Детектив Ниточка уважно на нього подивився. Юхим Тимофійович, вочевидь, важко переносив червневу спеку: був спітнілим, а судячи з нервовості, з якою поглинав чіпси, ще й напруженим. Крім того, він здався детективу Ниточці опухлим – мабуть, внаслідок якоїсь алергії. А може, це просто омана?

– Як це – пожартував? – зацікавився детектив Ниточка.

– Не знаю, як це і пояснити, – почав розчервонілий Юхим Тимофійович. – Маю проблему з одягом. Спочатку я підозрював, що це моя дружина так жартує з мене, але ні, це зовсім не в її стилі. Сам уже не знаю, що й думати...

Юхим Тимофійович замовк, а за хвилину, – напевно, щоб приховати збентеження, – відкрив наступну упаковку чіпсів.

– Проблема з одягом? – допитувався детектив Ниточка.

– Угу, – Юхим Тимофійович нервово кивнув. – Стало тепло, і я подумав: «Дістану літній одяг». Дивлюсь, усе мале! Наче хтось спеціально звузив мені кожну сорочку, кожні штани – все! Я просто у відчаї! – Юхим Тимофійович прикусив губу і зім’яв порожню упаковку від чіпсів.

Детектив Ниточка здивовано подивився на нього:

– Але ж я детектив, а не кравець! Я не зможу розшити вам штани!

– Але, може, хоча б відгадаєте, – не здавався Юхим Тимофійович, – хто і чому вирішив так зі мною пожартувати і звузити весь мій літній одяг?! Або це просто дурний жарт, або... – Юхим Тимофійович замовк.

– Або? – поквапив його детектив Ниточка.

– Або це попередження! – раптом злякано прошепотів двірник.

Детектив Ниточка ще раз подивився на Юхима Ти-мофійовича, а потім... вибухнув гучним сміхом.

– Чого це ви? – ображено запитав двірник. – А я вас ще захищав, говорив, що ви не такий божевільний, яким здаєтеся на перший погляд!

– Вибачте! – мовив детектив Ниточка. – Я не міг стриматися. Це від радості! Просто... я розгадав вашу загадку.

Юхим Тимофійович аж завмер на місці.

– Неможливо, – пробелькотів за хвилину. – Отже, що це таке: жарт чи попередження?!

– Швидше попередження, – сказав детектив Ниточка.

– Я так і знав! – крикнув Юхим Тимофійович. – Хто мені погрожує?! Хто?!

– Думаю, що це ви самі собі загрожуєте, – сказав детектив Ниточка. – Точніше, погрожує вам ваш організм.

Запанувала тиша.

Юхим Тимофійович дивився на детектива Ниточку з таким обличчям, наче хотів сказати: «От божевільний! »

– А зуби у вас не болять? – несподівано запитав детектив Ниточка.

– Болять, – обережно відповів Юхим Тимофійович.

– От бачите! – детектив Ниточка був собою задоволений. – Ще трішки чіпсів, і ви не лише не поміститесь у жодний одяг, а і втратите кілька зубів. Смачного!

Залишивши Юхима Тимофійовича, детектив Ниточка покрокував на базар за яблуками.

Звідки така впевненість детектива Ниточки, що ніхто не пожартував з Юхима Тимофійовича? І що мають спільного зуби з чіпсами? Напевно, ти вже знаєш відповідь?

Загадка дванадцята,
або
Хто проколов м'яч?

Як упізнати детектива на пляжі? Звичайно, завдяки збільшуваному склу. Детектив Ниточка не розлучається з ним навіть тоді, коли іде плавати. Тим паче, що скло можна використати по-різному. Наприклад, воно чудово підходить для того, щоб відганяти медуз, а шпроти, якщо дивитися на них крізь збільшуване скло, виглядають, як акули. Одне слово, таке чарівне скло перетворює кожне купання на дивовижну, захоплюючу пригоду. А ще, якщо дуже необхідно, цю річ можна без проблем використати як весло. Детектив Ниточка обожнює, сидячи у надувному рятувальному крузі, завзято гребти то в один, то в інший бік. Тоді виходить кружляння, наче на каруселі. Це так весело!

Є ще одна причина, через яку детектив Ниточка не розлучається зі збільшувальним склом на пляжі. Адже саме завдяки йому всі довкола знають, що детектив Ниточка – це справжній детектив. Хоча, може, і не всі... Дорослі вважають, що детектив Ниточка просто божевільний. А от у дітей немає ні найменшого сумніву, що детектив Ниточка – це справжнісінький детектив, і крапка! Тому, як тільки щось відбувається, відразу біжать до нього. Так було і цього разу.

– Маю для вас завдання... – тихенько сказав хлопчик, наближаючись до місця, де засмагав детектив Ниточка. – Треба зловити небезпечного злісного злочинця!

Детектив Ниточка розплющив одне око і подивився з цікавістю на хлопця. Небезпечний злісний злочинець – це якраз те, що треба!

– Невідомо, як виглядає... – прошепотів хлопець, тривожно озираючись навкруги. – Можливо, навіть невидимка. Нишком підкрадається і пробиває всі надувні іграшки! Круги, матраци – все! Знищив мені вже два м’ячі! Ось бачите, татові довелося купити третій.

Детектив Ниточка глянув на товстого чоловіка, який, шкандибаючи пляжем, надував кольоровий м’яч. Був спітнілий і червоний – мабуть, вже досить йому було сидіти на сонці...

– Знайдіть його, будь ласка!.. – хлопець поглянув на детектива Ниточку з надією. – Я стовідсотково знаю, що батько відмовиться купувати мені четвертий м’яч...

Детектив Ниточка сів і почав уважно роздивлятися навколо себе. Товстий чоловік вже ліг на ковдру, біля нього лежав надутий м’яч. Довкола панував веселий гамір – аж важко було повірити, що десь тут причаївся злочинець. Однак детектив Ниточка насупив брови. Якась здогадка почала крутитися в голові. І раптом...

– Бабах!!! – лопнув його рятувальний круг.

– Він десь поряд! – скрикнув хлопець. – Треба його заарештувати!

Але детектив Ниточка навіть не підвівся, а тільки зітхнув. А потім дістав збільшуване скло, щоб краще придивитися до тріщини.

– Мені довелось би заарештувати сонце, – промовив детектив за хвилинку.

– Як це? – здивувався хлопець.

– Сонце, – повторив детектив Ниточка. – Це вчинок сонця!

Хлопець від здивування роззявив рота. На секундочку в нього склалось враження, що детектив Ниточка збожеволів. Однак детектив Ниточка не помилявся і цього разу...

Як ти гадаєш, чому детектив Ниточка вважає, що саме сонце і є таємничим злочинцем, який пробиває надувні іграшки на пляжі?

Загадка тринадцята,
або
Хто зіпсував повітряного змія?

Це тільки на перший погляд здається, що канікули для детектива Ниточки – час відпочинку. Насправді, де б він тільки не був, повсюди відчуває себе, як на роботі, адже скрізь ховаються таємниці й загадки. Саме з цієї причини, коли детектив Ниточка вирушає відпочивати в наметі, він завжди прихоплює табличку з написом: «Детективне агентство «Рожеві Окуляри» (табличку, яка переважно висить на дверях його малесенького агентства). Крім таблички, детектив Ниточка бере також скла-даний стілець (один із двох, які має) для рибалки, електричний чайник (той самий зламаний – справного було б шкода для намету), круглий столик з намальованою поверх шахівницею (без фігур, вони могли б загубитись), а також кактус у горщику (іншої зброї детектив не має).

Дехто дивується, навіщо детектив Ниточка тягне це все з собою? Відповідь дуже проста. Оскільки горище, на якому розташоване детективне агентство Ниточки, не набагато більше, ніж його намет, детектив Ниточка у кожному місці може почуватися майже як удома. А всі знають, що в гостях добре, але вдома краще.

Цього разу детектива Ниточку занесло аж на озеро. Розклав свій мікроскопічний намет, посеред нього поставив столик, біля столика – стільчик, біля стільця – чайник, біля чайника – горщик з кактусом (кактус завжди добре мати під рукою), а при вході повісив табличку з написом: «Детективне агентство «Рожеві окуляри» -і вже практично був готовий, щоб провести тут канікули. Адже все, що залишилося – це чекати розвитку подій.

І справді – довго чекати детективу Ниточці не довелось.

– Хто це зробив?! – розбудило його вранці верещання якогось хлопця.

Детектив Ниточка тихенько виглянув з намету. Про всяк випадок простяг руку до горщика з кактусом, однак це була зайва обережність – нічого йому не загрожувало. За кілька метрів – зовсім поруч з одноповерховим будинком, у якому спали діти з табору, стояв навколішки хлопець. Навіть з такої відстані було видно сльози на його очах. Перед хлопцем у траві лежало щось, що нагадувало повітряного змія.

– Що трапилось? – запитав детектив Ниточка, вибираючись із намету.

– Мій повітряний змій... – зойкнув хлопець. – Я робив його весь вечір! З дощечок і паперу! Сьогодні конкурс! І ось – хтось його полив водою! Навмисне, щоб папір промок і розірвався! Адже дощу вночі не було, я знаю! А ось дірка... і тут... і біля мотузки... – хлопець був дуже пригнічений.

Детектив Ниточка насупив брови: «Гм, цікаво! »

– Якби я тільки дізнався, хто це зробив! – вигукнув хлопець. – Я б...

– Т-с-с! – детектив Ниточка приклав палець до губ. -Знаю, хто тут провинився. Ти! – детектив Ниточка посміхнувся.

Хлопець аж завмер.

– Невже ви гадаєте, що я б навмисне намочив свого повітряного змія?!

– Ніхто його не намочив, – детектив Ниточка тільки знизав плечима. – Але хтось забув його сховати на ніч до будинку. Цього виявилось достатньо.

Як ти гадаєш, через що повітряний змій виявився вранці мокрим?

Загадка чотирнадцята,
або
Обережно – гаряче!!!

Детектив Ниточка уважно придивлявся до змін, які за недовгий час відбулись у дворі. Зміни, необхідно додати, були пов’язані з діяльністю детектива Мартв’яка. Детективне агентство «Чорновидець», що конкурувало з «Рожевими Окулярами», несподівано почало не поміщатись у підвалі (де досі було його місце). Це зовсім не означає, що Мартв’як взяв когось на роботу, зовсім ні. Просто з кожним тижнем Мартв’як почувався дедалі впевненіше.

Першою ознакою було те, що біля воріт будинку з’явився рекламний стенд чорного кольору з написом: «Детектив Мартв’як тобі допоможе. Інші тебе тільки розсмішать».

Другою – стрілки на тротуарі, які всіх спрямовували під двері «Чорновидця».

Третьою – видалення зі списку мешканців інформації про агентство «Рожеві Окуляри» (звичайно, детектив Ниточка не був упевнений на сто відсотків, що це вчинок Мартв’яка, але кому іншому було б це на користь?).

Але й це ще не все. Сонце, яке від неділі почало все дужче припікати, виманило Мартв’яка з його темної комірки – дедалі частіше можна було його побачити на дерев’яній лавочці, що стояла під тополею. Сидів він там з пляшкою пива у руці, гріючи на сонці велике пузо та похмуро дивлячись на дітей, які гралися неподалік.

Одного разу, що дуже здивувало двірника Юхима Тимофійовича, Мартв’як заявив, що не може більше дивитися на облуплені гойдалки, драбинки та каруселі й що він вирішив їх пофарбувати. Юхим Тимофійович, звісно ж, погодився. Чому б це він мав не погодитися? Яким же великим було його здивування, коли наступного дня побачив, що і гойдалки, і драбинки, і каруселі були перефарбовані – але в чорний колір!

– У мене не було іншої фарби, – пояснив Мартв’як. -А крім того, це гарний колір, – і він одягнув сонцезахисні окуляри і пішов до лавочки.

Так лавочка перетворилася на другий офіс детекти ва Мартв'яка. Їв на лавочці, пив на лавочці, дрімав на лавочці, на лавочці приймав замовників. Мабуть, узагалі не покидав би лавочки, але часом був змушений це зробити, хоча б тому, щоб піти... зрозуміло куди, правда? Або ж для того, щоб облитися холодною водою. Повертався потім мокрий і неохайний, а діти, коли його бачили, розбігалися хто куди.

Колись детектив Мартв’як придумав таке: щоб не гаяти часу та не спускатись у підвал, можна приймати душ прямо у дворі – звичайно, в одязі, все ж таки люди довкола. Притягнув звідкись величезну металеву бочку, припаяв до неї кран і металеві ніжки (настільки довгі, щоб міг спокійно зайти під бочку), все пофарбував (зрозуміло, у який колір? Саме так, у чорний! ), а потім наповнив бочку водою і з гордістю подивився на свою роботу. Вже давно так багато не працював, тому сьогодні витягнувся з полегшенням на лавочці, заплющив очі і заснув на сонці, наче немовля.

– Хто вам дозволив це поставити у дворі?! – розбудив його через деякий час Юхим Тимофійович.

– Я сам собі дозволив, – буркнув ще сонний Мартв’як.

– А якщо ця бочка на когось перевернеться?! – детектив Ниточка підійшов до дядька Юхима. – Досить, щоб одна з лапок не витримала, і трапиться лихо!

Мартв’як похмуро глянув на детектива Ниточку.

– Займіться краще своїми справами! У вас теж ноги, як ниточки, а якось не перекидаєтесь!

Детектив Ниточка був приголомшений. Ще не встиг нічого сказати, а Мартв’як уже підвівся, потягнувся і, не звертаючи уваги ні на Юхима Тимофійовича, ні на детектива Ниточку, підійшов до бочки, відкрив кран і...

– А-а-а-а! – почулось його верещання. – Гаряча!!! Окріп!

Юхим Тимофійович і детектив Ниточка переглянулись і засміялися. Мартв’як бігав по двору, махав руками та верещав.

– Гадаєш, це смішно?! – розлючено крикнув, зупиняючись перед детективом Ниточкою.

– Так, – запевнив його детектив Ниточка.

– За обливання окропом можна потрапити за ґрати, – прошипів Мартв’як. – І потрапиш туди, я вже постараюсь!

Детектив Ниточка співчутливо подивився на Мартв’яка.

– Ми не переходили на «ти», це по-перше, – спокійно сказав він. – А по-друге, це не я вас облив, ви самі це зробили!

– Але хтось мусив налити цього окропу?! – розлютився ще дужче Мартв’як.

– Звичайно, це також зробили ви, – детектив Ниточка знизав плечима.

Мартв’як аж замовк від досади! Він звик, що сам бреше людям в очі, але щоб навпаки! А тут – будь ласка...

– Я не ідіот! – крикнув. – Наливав холодну воду, а не гарячу! Хтось мусив її вилити, а потім наповнити бочку окропом!

– Ніхто її не виливав, – відповів детектив Ниточка. -Це та ж вода.

Тут і Юхим Тимофійович подивився на детектива Ниточку з подивом.

– Але хтось її, мабуть, підігрів? – невпевнено запитав двірник. – Може, розклав вогонь або... сам не знаю...

– Це правда, хтось її підігрів, – детектив Ниточка кивнув головою. – Мартв’як. Але йому не потрібен вогонь. Вистачило цього! – і показав на банку з-під чорної фарби, у якій так і залишився засохлий пензлик.

Юхим Тимофійович і Мартв’як подивились на детектива Ниточку, як на божевільного. Але потроху таки починали щось розуміти...

Чи ти вже знаєш, яким чином вода, налита у бочку, стала гарячою?