Текст книги "День народження (на украинском языке)"

Автор книги: Владимир Кашин

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 3 страниц)

_Майя_ (дуже спокiйно). А знаєте, вам у парику було краще.

Входить _Санько-Чорний_ з чашкою кави в руцi.

_Санько-Чорний._ Чого ви настовбурчили пiр'я як пiвнi?.. Пробачте, як дикi курки...

Лада рвучко повертається i виходить.

_Санько-Чорний_ (до Майї). А ви хiба не хочете кави? Денис там уже i вам налив.

Майя виходить. Санько-Чорний сiдає у крiсло, п'є каву i просторiкує.

_Санько-Чорний._ Найжахливiше – це замкнутий простiр. (Ставить чашку на стiл, пiдводиться). Чотири кроки вперед... чотири назад. (Пiдводить голову). Хоч би стеля обвалилася, i то було б легше... Не маю права вийти звiдси... Я – чесна людина i не маю права!.. (Вибухає). Я бiльше не можу!.. Я бiльше не хочу!.. Я не витерплю!.. Цей замкнутий квадрат, цi стiни!.. (Роззирається i раптом звертає увагу на Санька-Бiлого). Лежиш?.. Ну лежи! Вскочив ти в халепу, братухо. М-да... А менi, зрештою, наплювати на вас всiх. Я нiкого не вбивав i нi за кого не хочу страждати. Я буду їсти i пити, пити i їсти, а потiм – "смiятися, як дiти". (Сiдає за стiл). О, сайра! Годиться! Ковбаска. (Наливає собi чарку). I вип'ємо...

Входить _Лада._

_Лада._ Не можу. Не можу її бачити! Мене всю тiпає. I на кухню приперлася. Крива, перехняблена, ноги нi те нi се, а теж корчить iз себе. Цяця!..

_Санько-Чорний._ Ти про кого?

_Лада._ Та про цю – Майку. А ти чого тут усамiтнився?

_Санько-Чорний._ Розумiєш, Ладо... Давить...

_Лада._ Що давить?

_Санько-Чорний._ Усе... Ти вiдчувала коли-небудь жах замкненого простору? Я – вiдчуваю. Декотрi люди не можуть довго перебувати серед одних i тих самих стiн. Я – теж. I ця квартира, пiсля того, як заборонили виходити, стала менi нестерпною.

_Лада._ Еге ж, все тут якесь незугарне. Меблi розставлено без смаку, безглуздо. А якi гидкi, похмурi оцi стiльцi, очi мої їх не бачили б! (Саркастично). "Краса, краса!", "Золотi руки!", "Чудо!.." А краса – це зовсiм iнше... I у всьому тут якась нiсенiтниця! (Починає переставляти стiльцi). Безглузда розстановка!.. I важкi якi!.. (Намагається пересунути диван). Та ну його!.. (До Санька-Чорного). Дай сигарету.

_Санько-Чорний._ Немає. Ходiм вiзьмемо у хлопцiв.

Обоє виходять.

_Санько-Бiлий._ (пiдводить голову, озирається, сiдає на розкладушцi, жалiсно). Ма-мо...

Входять _Денис_ i _Магнiтофон._ Санько-Бiлий миттю знову ховає голову пiд подушку.

_Магнiтофон._ От i кажу: не можна бути таким добрягою до всiх. У тебе ж на головi сидять. Ти не людина, а – пластилiн. Якби не твоя м'якотiлiсть, такого б у квартирi не сталося.

_Денис._ Так що, по-твоєму, треба по мордi бити, як ти Чорного?

_Магнiтофон._ Iнодi треба. Навiть необхiдно.

_Денис._ Ну, скажи, кого я, по-твоєму, повинен бити?!

_Магнiтофон._ Якщо хочеш знати мою думку, то насамперед Еврику... Не бити, звичайно, але звiдси вiднадити.

_Денис._ Чого ти завжди до нього прискiпуєшся?

_Магнiтофон._ I справа не тiльки у тому, що вiн фарцовщик, ганчiрник i що в тебе i через це могли бути неприємностi. Вiн взагалi якийсь нещирий, слизький. На кожнiй його фразi боїшся посковзнутися...

_Денис._ Ну що ви за люди! Ти не терпиш Еврику...

_Магнiтофон._ Еврика – великий нахаба i це своє нахабство вмiє красиво подати. Так що навiть захоплюєшся ним. Поки не придивишся.

_Денис._ ...А Еврика терпiти не може Чорного... Та й ти його бив...

_Магнiтофон._ За дiло. Але Чорний хоч i плутана iстота, та не шкiдлива. Не те що Еврика.

_Денис._ Менi не подобається, як ви один до одного ставитесь. Я давно хотiв про це поговорити. Павуки у банцi! Не можете навiть мирно ужитися, не кажу вже про дружбу...

_Магнiтофон._ Дружба? Ми з Еврикою не "дiти рiзних народiв", а люди з рiзних планет... Ти думаєш, що вiн тут когось любить? Вiн людина байдужа, поверхова. Йому подобається грати серед нас роль Iсуса Христа, коли той ще не був мучеником, а пророком. Любить, щоб усi йому в рот дивилися. Того й ходить сюди – знайшов аудиторiю... А мене це дратує! Якби моя воля, давно з ним розiбрався б...

_Денис._ Усi ви – мої друзi, i люди всi хорошi... Кожний по-своєму. Ти от за музику готовий на плаху iти. I в iнших душа є. У кожного – своя... I запам'ятай, я нiкого не буду тут ображати або кривдити!

_Магнiтофон_ (похмуро). Ти i в армiї завжди обходив гострi кути, ховаючись за фразу: "Легше бути скривдженим, нiж кривдити". Бачиш, до чого приводить твоя фiлософiя... А, думаєш, вони тебе розумiють? Твою душу, твої роботи?!

_Денис._ Вiдчепись нарештi! Як я втомився вiд усього цього! Ну й деньок!..

_Магнiтофон_ (повiльно). Народження...

_Денис._ Хоч не нагадуй! (Мовчанка). От кого б тiльки я зараз прибив, так оцю (киває на Санька-Бiлого) гниду... Залюбки!

_Магнiтофон._ Тепер пiзно. Про це треба було ранiше думати. В тебе є сигарети?

_Денис._ Тут була пачка. "Столичних" (шукає на полицi). Певно, хтось узяв.

У дверi заглядає _Таня._

_Таня._ Денисе, можна тебе на хвилинку?

_Магнiтофон._ Ну, я пiшов. Невже нi в кого не залишилося сигарети?!

Магнiтофон виходить. Входить Таня.

_Таня._ Денисе... (Мовчанка). Денисе, пробач менi... Ну, любий, ну прошу тебе... (Мовчанка). Ну, хочеш – я тебе благаю... Пожалiй мене... Менi так страшно тут... весь вечiр...

_Денис._ Але як ти могла навiть припустити таке! Голови не береться! Ти, моя Таня, могла таке про мене подумати?!

_Таня._ Я сама перелякалась на смерть, коли почула про нiж. I тому вирiшила все вiдразу з'ясувати... Я за тебе боялася...

_Денис._ "З'ясувати", "боялася". Значить, все ж таки запiдозрила. Ти не любиш мене, Таню, – любовi без довiр'я не буває... Нащо тодi усi цi розмови... Даруй, але менi зараз не хочеться навiть бачити тебе.

_Таня._ Денисе, ти хочеш, щоб я заплакала, впала навколiшки, хочеш?! Хочеш, щоб я зараз що-небудь заподiяла собi. Ти цього хочеш?!

Входить _Еврика._

_Еврика_ (до Танi). Ти – i "заподiяла"? Це було б справдi цiкаво. I я вперше сьогоднi здивувався б. Може, стрибнеш з вiкна? Щасливого польоту!..

Таня вибiгає з кiмнати.

_Еврика._ Ось що таке – справжня любов!

_Денис._ Ти менi Таню не чiпай!

_Еврика._ О'кей! А закурити в тебе нема?

_Денис._ Та була запасна пачка. Хтось взяв. Спитай у хлопцiв.

_Еврика._ Питав, нiхто не признається. Ще одна кримiнальна iсторiя.

В кiмнату заглядає _Лада._

_Лада._ Денисе, вийди сюди.

_Денис_ (роздратовано). Чого там iще?

_Лада._ Є в тебе валер'янка? Таня твоя тут плаче. Божевiльний дiм!

Денис виходить.

_Еврика_ (швидко пiдходить до Санька-Бiлого, пiднiмає на розкладушцi). Бiлий, ти що, i справдi не в собi?.. Що це ти наробив, дурню... А звiдки у тебе нiж взявся? Хоч це ти пам'ятаєш?! Де взяв той нiж?!.

_Санько-Бiлий_ (тихо, не розплющуючи очей). Iди вiд мене...

_Еврика_ (термосить його). Та покинь прикидатися! Це я – Еврика, мене не обдуриш. Я питаю: пам'ятаєш, де взяв нiж? Скажи менi, поки нiкого немає. Може, тобi його сам Денис дав... або Магнiтофон?..

_Санько-Бiлий._ Iди геть!.. Я нiчого не пам'ятаю...

_Еврика_ (дає Саньку-Бiлому ляпаса). Ну i чорт з тобою, пропадай, щеня!

Санько-Бiлий знову заривається головою в подушку.

Еврика пiдходить до столу, стоячи, п'є вино прямо з пляшки.

Входить _Лада._

_Лада._ Знову п'єш?!

_Еврика_ (спокiйно). П'ю. Тобi налити?

_Лада._ Таки довели Таню до iстерики. (Пауза). I ця iсторiя з Олькою – бiда на нашi голови... А що буде, коли Єдиний повернеться з вiдрядження!..

_Еврика._ Нiчого не буде. Ми про все це промовчимо. А Оля тим бiльше. Незабаром у них весiлля.

_Лада_ (зiтхнувши). Весiлля. У всiх весiлля... Усi мої подружки одна за одною вискакують замiж...

_Еврика._ I що з того?

_Лада_ (нервово). А я хiба гiрша вiд них?!

_Еврика_ (байдуже). Виходь i ти...

_Лада._ Ти ще довго будеш знущатися?! Не розумiєш, що ходжу сюди тiльки заради тебе?!

_Еврика._ Тихше! Знайшла час для таких розмов. Я сьогоднi не на. цю хвилю настроєний. Переключись на iншу програму.

_Лада._ У тебе нiколи немає нi часу, нi бажання поговорити зi мною чесно. Ти просто боягуз!

_Еврика._ Чого ти вiд моєї душi хочеш? Щоб я з тобою одружився? Так я поки що не маю такого бажання. I взагалi, покинь цi одноманiтнi розмови. Набридло!.. (Поривається вийти).

_Лада_ (злякано). Ну, гаразд, не сердься. Адже я люблю тебе, Костю! Я ще нiкого так не любила!.. Але сил моїх немає, я втомилася... (Обiймає його за плечi). Ти не уявляєш, як важко менi без тебе!

_Еврика._ Чому важко?

_Лада._ Тому що я красива... А красивою бути нелегко, Костенько... Американець недавно повну шапку доларiв пропонував... А югослав один навiть женитися хотiв...

_Еврика._ Ну й дурна!..

_Лада._ Костю!

_Еврика_ (поглядає на дверi). Припини нарештi цю мелодраму! Не мiсце i не час. Зайде хто-небудь. Бачиш, он Бiлий теж тут. (Тихо). А я не хочу, щоб вони пронюхали про наш зв'язок.

_Лада._ Бiлий п'яний i непритомний. Вiн нiчого не чує. Та й плювати на нього, шмаркача! Це iще не людина – так собi, напiвфабрикат, недоважок...

_Еврика_ (насмiшкувато). А вiн, цей "напiвфабрикат", до вуха закоханий у тебе! От бачиш, не цiнуєш ти справжньої любовi.

_Лада._ Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обiцянки?..

_Еврика._ Вiдчепись! Я нiчого не пам'ятаю.

_Лада_ (зiтхнувши). Нехай не пам'ятаєш, що обiцяв минулого року, але невже не встиг забути, що говорив цiєї суботи, коли ночував у мене... Ну, добре. Не хочеш женитися – не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жiнка, Костю...

_Еврика._ У нас з тобою виникла психологiчна несумiснiсть.

_Лада._ Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?!

_Еврика_ (роздратовано). За iнерцiєю. Можу не ходити... Та йди ти собi!

_Лада._ Значить, забув! Отак, значить?! Так?!

_Еврика._ Забув. Вiд цiєї хвилини, вважай, нiчого не пам'ятаю. I тобi раджу!

Еврика йде до дверей, але раптом Санько-Бiлий пiдхоплюється з розкладушки.

_Санько-Бiлий_ (кричить). Зате я пам'ятаю, Еврико!..

_Еврика._ Заткни пельку!

Входять галасливо _Санько-Чорний,_ _Магнiтофон,_ _Денис,_ _Майя,_ _Таня._ Санько-Бiлий знову лягає.

_Магнiтофон._ Вуха попухли без курива (Порпається у столi). Хоч би недопалка знайти! I немає... Що ж робити?

_Денис._ Без хлiба можна хоч цiлий день, а без курива i години не витримаєш.

_Магнiтофон._ Гастроном ще вiдкрито – можна збiгати. А в крайньому разi – настрiляти у перехожих.

_Еврика_ (зло). Сам казав: нiхто звiдси не вийде. От i сиди.

_Денис._ Недавно ж була цiла пачка "Столичних". Невже викурили?

Усi хлопцi, крiм Санька-Чорного, шукають недопалки по всiй кiмнатi.

_Еврика_ (раптом). Чорний, iди сюди! (Манить пальцем). Iди, йди!.. У тебе випадком не завалялося сигаретки?

_Санько-Чорний._ Чого це в мене?!

_Еврика_ (спокiйно). Сам вiддаси чи будемо витрушувати?

_Санько-Чорний_ (обурено). Чому?! Навiщо витрушувати?!. (Жалiсно). Я випадково... Слово честi... Я не хотiв... Я знайшов...

_Еврика._ Коротше!

Санько-Чорний мовчки задирає холошу штанiв i витягає засунуту за резинку шкарпетки пачку сигарет "Столичнi". Всi накидаються на неї.

_Еврика._ Отже, i цей злочин розкрито.

Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.

_Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.

Чути вдруге настiйливий дзвiнок.

Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!

Денис натискає на кнопку на дошцi.

_Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.

Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.

_Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви – Єдиний...

_Єдиний._ Салют, браття!

_Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".

_Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?

Мовчанка.

_Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..

Мовчанка.

_Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).

Мовчанка

_Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!

В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._

_Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив – мало з нiг не збив.

_Денис._ Наш Єдиний.

_Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?

_Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.

_Геннадiй._ А я подумав – ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?

_Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.

_Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..

_Геннадий._ Хто?

_Санько-Бiлий._ Еврика!

Нiма сцена.

_Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!

_Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...

_Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."

_Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.

_Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!

_Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню – чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...

_Санько-Чорний._ Неймовiрно!..

_Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..

_Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?

_Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...

_Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.

_Геннадiй._ Так.

_Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!

У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.

_Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.

_Денис._ У них фант був такий – поцiлуватися!..

_Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...

_Еврика._ Так ви були в Ольки? Мало що дiвка наплете... Брехня. Все – навпаки. Брехня!

_Геннадiй._ Коли Вiктор повернувся на кухню, ви сказали: "Я тобi раджу, хлопче, не плескати язиком!" Той ударив вас i пiшов до кiмнати. "Це тобi дорого обiйдеться!" – крикнули ви навздогiн... Цього ж Оля нiяк розповiсти менi не могла!

Мовчанка.

_Геннадiй._ I ви чужими руками вирiшили прибрати Вiктора... Щоб не викрив вас.

_Денис_ (пригадуючи). Вiрно... Хтось дзвонив, я натискав на кнопку...

_Магнiтофон_ (до Еврики). Навiщо ти її бив, звiрюко!

_Еврика_ (зухвало). Моє дiло.

_Лада._ А вона – наречена... Це гiрше, нiж побити людину до смертi.

_Магнiтофон._ Великий ти мерзотник, Тригуб.

_Еврика_ (глумливо). Й справдi?.. А ти – кращий? I всi ви тут кращi? Покажiть менi мужчину, який вiдмовився б вiд чужої нареченої або дружини, якщо вона сподобалась? Або тому, що у нього теж дочка росте! (Озирається). Е тут такi?..

Лада мовчки пiдходить до Еврики i дає йому ляпаса. Еврика хапав її за руку i боляче стискає. Лада, кривлячись вiд болю, намагається вирвати руку.

_Майя_ (кидається до Еврики). Облиште її! Вiдпустiть! (Видирає Ладу з його рук i, обiйнявши за плечi, вiдводить вбiк). Заспокойтеся, Ладо. Я все розумiю... Не варто...

_Лада._ Як я його ненавиджу!

_Геннадiй_ (до Еврики). Ви взяли нiж тут, з цього ременя, i пiшли з ним на танцмайданчик. А нам нацькували на Вiктора очманiлого вiд горiлки Бiлого. Так було вчинено вами цього вечора другий злочин.

_Денис_ (до Геннадiя). Звiдки ти це знаєш?

_Геннадiй._ Вiктор зараз прийшов до пам'ятi i дав показання.

_Санько-Чорний._ Який Вiктор?! Вiн же помер!

_Геннадiй._ Вiктор живий.

_Еврика._ Ще одна брехня!

_Геннадiй._ Живий.

Пауза.

Санько-Бiлий прожогом вибiгає з кiмнати. Денис пiдхоплюється за ним.

_Геннадiй._ Зачекай, Денисе. Нiчого вiн собi тепер не зробить. Нехай побуде один.

_Магнiтофон._ Таня?!!

_Таня_ (розгублено). Менi медсестра сказала...

_Геннадiй._ Таня не винна. Медсестра помилилася. Це iнший хлопець помер, а Вiктор вижив i тижнiв за два-три вийде з лiкарнi.

_Магнiтофон_ (радiсно). Значить, вiн живий!..

_Таня_ (роздумливо). А потiм Вiктор прибiг до кiмнати i став вмикати свiтло i виключати музику... Тому в нього був такий божевiльний вигляд!

_Геннадiй._ Вiн хотiв вiдразу все розповiсти, але ви не дали. Тодi вiн прийшов на танцмайданчик i намагався поговорити з Ладою, але не встиг, бо на нього напали...

_Еврика._ Напав Бiлий, а не я. Це доведено. Все iнше – домисел.

_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється). А кому це було вигiдно? Тобi, Еврико! Ти казав, що я утриманець, нахлiбник, паразит. Ти дорiкав менi, що я колись повечеряв за чужий рахунок. Але ти бiльший паразит, нiж я...

_Магнiтофон._ Вiн рятував свою шкуру цiною чужого життя. А Бiлий, цей дурний пацан, вiрив в нього, як в бога, мало не молився.

_Санько-Чорний_ (до Дениса). Сосиски менi згадав! Сир голландський! (До Еврики). Це страшнiше, нiж якiсь сосиски!..

_Еврика._ У таку хвилину зводити особистi рахунки мерзотно.

_Геннадiй._ Це не особистi рахунки. Такий рахунок вам може пред'явити i суспiльство.

_Еврика_ (зневажливо). Яке суспiльство?! Вони? (Обводить жестом присутнiх).

_Таня_ (сумно). Ми, виявляється, для нього не люди. Тiльки клепки у дiжцi, стягненiй обручем – Денисом.

_Еврика._ Так, клепки. Знiмуть обруч – i все розсиплеться. Вся ваша "дружба". А чим ця дiжка наповнена?.. По-рож-ня! Вакуум! Ха!

_Геннадiй._ Якщо говорити про вашу компанiю, то дiжка була наповнена вином. (До Магнiтофона). Як я зрозумiв, ви тепер найближчий друг Дениса. Колись рятували його золотi руки вiд брудної роботи, а душу вiд цього бруду не врятували. Та й руки у нього скоро почнуть труситися вiд постiйних п'янок.

_Магнiтофон._ Денис сам доросла людина.

_Денис._ Що ви тут про мене розвели! Дався вам я!.. (Пiдхоплюється). Нi, я все ж таки пiду подивлюся, що там Бiлий робить. Краще хай вiн на очах буде. (Виходить).

_Санько-Чорний._ Дома з цим Бiлим панькаються, тут возяться...

Входить _Денис,_ пiдштовхуючи перед собою _Санька-Бiлого._

_Денис._ Сиди тут.

_Санько-Бiлий_ (несмiливо). Товаришу слiдчий, значить, тепер мене не судитимуть?

_Геннадiй._ Чому ж? Судитимуть. Вiктор чудом залишився живим. Злочин було вчинено.

_Санько-Бiлий._ I Еврику?

_Геннадiй._ В першу чергу... Ну що ж, хлопцi, маю вам тепер признатися...

З коридора долiтає тривалий нервозний дзвiнок.

_Денис_ (натискає на кнопку). Кого iще принесла лиха година!

До кiмнати вбiгає розлючена жiнка – _мати Санька-Бiлого._

_Мати_ (кидається до сина, хапає його за комiр). Де ваза?!

Нiма сцена.

_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, як ви сюди потрапили?..

_Мати_ (не випускаючи iз рук сина, до Санька-Чорного). Ти вдома ще одержиш своє! Я твоїм батькам вже дзвонила! (До Санька-Бiлого). Де ваза?! Я тебе питаю, розбiйнику!..

_Санько-Бiлий_ (благально). Перестань, мамо...

_Мати._ Де моя кришталева ваза?! (Роззирається, раптом кидає Санька-Бiлого i хапає з полицi вазу). Ось вона! (Притискаючи вазу до грудей). Так ось куди ти, ледащо, бiгаєш! Ось де мою дитину споюють!!

_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, сьогоднi тут день народження вiдзначають. Бачите – квiти на столi... Правда!

_Мати_ (потрясаючи вазою). А це – подаруночок, значить?! На двiстi карбованцiв! Розбiйницьке гнiздо! Я зараз в мiлiцiю подзвоню. Знаємо вашi iменини! Алкоголiки! (Раптом, звернувши увагу на макет Бахуса iз запаленою свiчкою, з острахом). А може, ви сектанти?!.. Господи!.. (Тягне Санька-Бiлого до дверей). Додому! Пiшли додому!

_Санько-Бiлий_ (видирається з її рук). Нiкуди я не пiду!

_Мати._ Як це – не пiдеш?!

_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Менi можна пiти? Я повернуся.

_Геннадiй._ Iди. I повертатися сюди не треба.

_Мати_ (тягнучи Санька-Бiлого до дверей). Я тобi повернуся!.. (Виштовхує його в коридор i грюкає за собою дверима).

_Майя._ Ну й матуся!..

_Магнiтофон._ М-да... Тiтонька у тебе, Чорний, не закуска до святкового столу... Зараз Бiлому i вдома добавлять.

_Санько-Чорний._ Нiчого, викрутиться. Йому вдома все з рук сходить. Наслiдний принц!

_Магнiтофон._ А от тобi, певно, не пощастить виплутатися.

_Санько-Чорний._ А я причому! Вiчно ув'язується за мною! Ходив би iз своїми пацанами... Так нi... Тi на нього тюкають, а тут його Еврика приголубив, денщиком своїм зробив. Вiн сумку за ним щодня на пляж тягає... А я причому?! Я його поїв, це нещастя?!

_Денис._ Нi, Бiлий сам у халепу лiзе. По своїй натурi вiн дуже нахабна людина, хоч i прикидається таким собi ягням.

_Майя._ Вiн не прикидається, Денисе. Його зухвалi вчинки – це наслiдок тiєї ж невпевненостi в собi. Вiн хоче, щоб його помiтили i визнали рiвним у дорослiй компанiї. I агресивний вiн саме вiд скованостi своєї, яка здається йому неповноцiннiстю... А що, Чорний, в школi його здорово лупцюють?

_Санько-Чорний._ Лупцюють!

_Майя._ I в пiонерських таборах вiн не бував.

_Санько-Чорний._ Звiдки ви все це знаєте?!

_Майя._ Менi вже зустрiчалися такi хлопцi.

_Денис._ Я вам не сказав: Майя за фахом – психолог.

_Еврика_ (зло). А-а, психолог. Ось чого ви тут! Пiддослiдних кроликiв не вистачає!

_Майя._ Я прийшла на запрошення Дениса, бо цiкавлюсь його роботами, i не думала, що стану свiдком таких подiй... (Пауза). На жаль, цей Санько попав саме у вашi лихi руки. Ви виявилися найздiбнiшим його вихователем i зумiли i його дитячу вiру в вас, i прагнення утвердитися в життi повернути на погане. Це, Еврико, ваш третiй злочин.

_Еврика._ Скажiть, який пафос! I якi ми розумнi, коли говоримо про когось, зате якими робимося дурниками, коли судимо про себе. Вивчайте краще тварин, психолог Майя.

_Майя._ Тварини їдять одне одного, тiльки коли в цьому є необхiднiсть.

_Еврика._ У мене теж була необхiднiсть.

_Майя._ Але ж ви народилися людиною.

_Еврика._ Не бачу рiзницi.

_Геннадiй._ I судити вас будуть люди, за людськими законами...

_Еврика._ Я визнаю тiльки закони природи. Вони розумнi i тому прекраснi. Судiть мене за цими законами... (Пауза). Що, неспроможнi?!.

_Геннадiй._ Не влаштовуйте цирк. Ви прекрасно розумiєте, що говорите дурницi.

_Еврика_ (пiдводячись). Ну, що ж, тодi годi з вами базiкати. Я пiшов. Треба буде – викличете повiсткою... Або заарештовуйте зараз, якщо маєте таке право.

_Геннадiй._ Я, звичайно, з охотою зробив би це, але справа в тому... (пауза) справа в тому, що я... не слiдчий.

Мовчанка.

_Геннадiй._ Ви мене зрозумiли? Я не слiдчий.

Еврика мовчки знову опускається на стiлець.

_Геннадiй._ Я студент, дипломник з автодорожнього. Не вiрите? Ось студентський... Мости i тунелi.

Санько-Чорний починає iстерично реготати.

_Магнiтофон._ Значить, убитий – не убитий, ви – не слiдчий... Чортзна-що! (Пiднiмає погляд до стелi). Чого вони там сплять нагорi?! Такий момент! Заграли б хоч свiй "Вальс"!..

_Еврика._ Так ви нас дурили? (З погрозою). I не боялися, що вам морду наб'ють за такi жарти?!

_Геннадiй._ I зараз не пiзно, Еврико... Наприклад, можна, постукати мене головою об стiнку... (До Санька-Чорного). Давай, Чорний, це, здається, по твоїй лiнiї?

_Санько-Чорний._ Та пiшов ти!..

_Еврика._ А чи знаєте ви, що можете вiдповiдати перед законом за те, що назвалися слiдчим? Є така стаття у кримiнальному кодексi.

_Геннадiй._ Моя провина. Що ж, треба буде – вiдповiм. Та не шкодую. Нехай i такою дорогою цiною, але я вас викрив... (До Майї). Найбiльше я вас боявся, Майя. Ви мене не впiзнали? Два роки тому ми познайомилися на вечорi у нас, в автодорожньому. Коли я приїздив на зимову сесiю.

_Майя._ Впiзнала.

_Геннадiй._ I не проговорилися!

_Майя._ Спочатку я здивувалася, потiм повiрила i нарештi зрозумiла. Тому й залишилася, чекаючи, чим все це закiнчиться.

_Денис._ Я не розумiю тебе, Гено. Навiщо тобi це було?!

_Геннадiй._ Поки мене не побили, я розповiм. Я не слiдчий, хоч ти знаєш – завжди мрiяв стати ним. Але найголовнiше: я – твiй друг, який хотiв розiбратися, що сталося, як глибоко засмоктало тебе болото... Колись ми дружили втрьох. Ти, я i Андрiй. Я поїхав до Сибiру, Андрiй учився у Москвi. Так розпалася наша компанiя... Потiм ти повернувся з армiї i переїхав сюди, на нову квартиру. I пропав з очей. Ну, а ми... Андрiй тим часом закiнчив юридичний i став працювати в прокуратурi. Мене теж не було, а ти завiв собi нових друзiв... I ось тепер, коли я повернувся, Андрiй розповiв, що у тебе – бiда...

_Магнiтофон._ А ми й справдi лопухи!

_Еврика._ Як це я пошився у дурнi! Адже допитував вiн зовсiм непрофесiонально! Тьху! Як у поганому фiльмi. I документiв не показав!

_Санько-Чорний._ Так вiн же аферист! От вiн хто!

_Геннадiй._ Колись, дуже давно, пам'ятаєш, Денисе, у ярку, за старим сараєм, ми поклялися утрьох...

_Еврика_ (перебиваючи). Ну, тепер – все ясно. Все зрозумiло. Дружки прийшли виручати Дениса. Адже i в нього рильце в пушку. Квартира його. I малого тут споювали... I нiж звiдси... (До Геннадiя). Сам Андрiй, як слiдчий з прокуратури, поки що з'явитися не хотiв, прислав тебе пошукати, на кого б усе звалити...

_Геннадiй_ (до Дениса). Вiн менi не дозволив копатися тут... Я сказав, що тiльки провiдаю тебе. Я йому навiть слово дав. Але не витримав... Якщо хочеш, для мене все це теж самоствердження... (До Еврики). До речi, слiдство по цiй справi доручено не Андрiю Гаркушi, а iншiй людинi.

_Еврика._ Все одно твiй Андрiй буде хвилюватися за Дениса i всiляко вигороджувати свого колишнього дружка.

_Геннадiй._ Вигороджувати – навряд. А хвилюватися буде. Вiн i зараз хвилюється за кожного з вас, не тiльки за Дениса. А як же iнакше? Ленiн говорив, що без людських емоцiй нiколи не було, немає i не може бути людського шукання iстини... I в прокуратурi, наскiльки менi вiдомо, аж нiяк не прагнуть збiльшувати кiлькiсть горя у свiтi...

_Еврика._ Грамотний...

_Магнiтофон._ А от у вас, хоч ви i не слiдчий, явно прокурорський пiдхiд до людей. Весь час повчаєте нас. I за те, що п'ємо, i за те, що на танцмайданчик, випивши, пiшли... Наче не знаєте, що тверезому там робити нiчого, а бiльше податися нiкуди. Не до клубу ж ходити на вечори художньої самодiяльностi, якi приносять радiсть тiльки виконавцям... I зачiски вам нашi не подобаються... I штани не такi, як у людей... Одне слово, пропащi ми люди, пропаще поколiння.

_Геннадiй._ Про штани я нiчого не говорив... I взагалi, ви мене не зрозумiли, на жаль. Поколiння наше менi дуже подобається. Я сам до нього належу i тому хочу зрозумiти, чому вашiй компанiї так нелегко живеться. Чому ви вибрали собi таке нецiкаве життя? Ви ж самi не знаєте, чого хочете, а горiлка на це вiдповiдi не дасть.

_Еврика_ (до Геннадiя). Тобi пощастило, слiдопите-самоучко, що Бiлий признався, а Вiктор залишився живий i все розповiв.

_Геннадiй._ Бiлого все одно викрила б експертиза. А про другий злочин я здогадався ще перед поїздкою у лiкарню... Адже того вечора невiдомо де зникла дiвчина Оля, i Вiктор щось намагався розповiсти, але його побили, а потiм пiдрiзали. В лiкарнi я переконався у цьому... Називайте це шостим почуттям, iнтуїцiєю або як хочете...

_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Як вас тiльки допустили до Вiктора?!

_Геннадiй._ Там був Андрiй... (Пауза). Ну, якщо це остання для нас неяснiсть у цiй справi, то я можу йти... (Пiдводиться). Знаєте, i ми всi виннi, що Денис загнав свiй талант у власний тiсний куток i не зумiв вiддати його людям... Менi здається, вiн i у ваших душах не рiзьбленням займався, а лише стандартнi вiконця прорiзував... А ваш Володя? Певно, вiн справдi Маг у музицi. А ви кого тримаєте у ролi механiчного залiзного магнiтофона... Ну це – окрема велика розмова... Ми повернемося до цього, Денисе...

_Майя._ I я пiду. (До Лади). Ладо, ходiмте з нами. (Обiймає її за плечi). Таню, а ви?

_Таня_ (до Дениса, тихо). Я залишуся, Денисе?

Денис робить рукою заперечливий жест.

_Таня_ (благально). Прибрати усе треба, перемити...

_Денис._ Не турбуйся. Я сам... Менi теж треба побути одному... (До Геннадiя). Слухай, Гено, ти обов'язково заходь i дзвони. Або, може, я до тебе зайду. Добре?

_Геннадiй._ Ну, звичайно... Жду. До побачення.

Геннадiй, Майя, Таня i Лада виходять. Пауза.

_Санько-Чорний._ Фу-у! Хоч тепер передихнемо! Мало не задихнувся вiд розумних слiв! Денисе, заради твого дня народження можна ще по однiй хильнути?..

_Денис_ (гiрко). Який там день народження! Усе пiд три чорти пiшло!.. (Пiдходить до запаленої свiчки пiд макетом Бахуса i гасить її). Пiд три чорти!..

_Магнiтофон._ А тобi, Чорний, здається, наука не пiшла на користь...

_Еврика_ (теж пiдходить до макета Бахуса, ляскає по животу-барилу пальцями, до Бахуса). А ти що на все це скажеш?.. Ну i я пiшов. (Прямує до дверей).

У передпокої чути дзвiнок.

_Санько-Чорний_ (натискає на кнопку, риторично). Тут живе Денис Веприк!

До кiмнати заходять слiдчий i мiлiцiонер.

_Слiдчий._ Здрастуйте. Тут живе Денис Веприк?

_Денис._ Я – Веприк.

_Слiдчий._ З прокуратури. Слiдчий Матвiєнко. (Простягає Денису посвiдчення).

У повнiй тишi згори раптом долiтають звуки фортепiано. Чути "Собачий вальс", але нiхто вже не стукає по трубi.

Завiса