Текст книги "Кінець світу. Том 1. До…"

Автор книги: Василь Базів

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 9 страниц) [доступный отрывок для чтения: 4 страниц]

Тому не спішіть із висновками, чи мають вони моральне право пророкувати нам кінець. Думаю, і конкістадори поквапилися зі своїми першими висновками, поки не огледіли сповна месоамериканську цивілізацію. Зрештою, сьогодні ми маємо теж таку можливість, коли навідаємося щонайменше у дві центральноамериканські країни – Мексику і сусідню Гватемалу.

За кілька десятків кілометрів від одного із найбільш динамічних на планеті мегаполісів Мехіко є мертве місто під назвою Теотіуакан. На думку археологів, поселенню понад дві тисячі років. І в ньому й донині дуже добре збереглося так само понад дві тисячі споруд – палаців і храмів.

По–перше, ці рукотворні пам’ятники зниклого племені – дивовижні шедеври архітектури, які не можуть не викликати захоплення у людини ХХІ століття. Як? У сиву давнину і такі дива руками дикунів? На щастя, це не єдине місце на планеті, яке викликає такі почуття, і нашу раціональну переконаність про власну довершеність ставить під великий сумнів. Бо справді артефакти дуже часто навіюють крамольну, проте невблаганну думку: ті, що десь там ледь просувалися хащами еволюції, настворювали тут тисячоліття тому такого, що вони швидше нас би із нашим хваленим прогресом сприйняли за дикунів, аніж ми їх. Тому не так усе просто й однозначно під сонцем, і не тільки з майя, до слова.

Та все ж повернемося в околицю мексиканської столиці. Бо головне в іншому. Допитливі дослідники прагнули створити єдину картину цього, далеко не єдиного на півострові Юкатан дива. Наш технологічний вік дозволяє глянути на мертве минуле з висоти пташиного польоту. Що показали аерофотоспостереження? Звід–там, з піднебесся, містечко майя нагадує материнську комп’ютерну плату, в якій процесорами виступають велетенські піраміди Сонця і Місяця, навколо яких – понад шістсот все тих же пірамід. Шістсот!

Отой «процесор» – Піраміда Сонця – побудований із каміння вагою три мільйони тонн. Напевне, це найбільше за розмірами рукотворне диво, збудоване будь–коли на Землі.

Але справа не тільки у рекордних розмірах, що не вміщаються у людську психіку. Якщо взяти обидві піраміди – Сонця на Ютакані і Хеопса на Нілі, а їх зводили одні й ті ж люди–боги, про що окрема розмова, то периметр першої споруди дорівнює її висоті, помноженій на чотири числа п, а другої – дорівнює висоті, помноженій на два числа п. І обидва пірамідальні комплекси є не чим іншим, як схематичним відображенням сузір’я Оріон, а архітектурне планування всередині піраміди Сонця – це модель Сонячної системи зі всіма наявними планетами, включно із Плутоном, який був відкритий через товщу тисячоліть, аж у 1930 році. А вони тоді про нього знали і зобразили.

І про що вони тільки не знали! Науково–технічний прогрес дозволив нам не так давно вирахувати точну тривалість Сонячного року – 365, 2422 доби. А вони, майя, тисячі літ тому вели свої розрахунки, виходячи із цифри 365, 242.

29, 530588 – майя послуговувалися саме цією цифрою у виведенні терміну руху Місяця навколо Землі, а ми знову причисляємо таку точність до останніх наших досягнень. Майя, використовуючи поняття нуля і нумерацію розрядів, обігнали сучасних математиків.

На стелі, що у Киризі, зображено дату, що віддалена від нас у минуле на 90 мільйонів років, а на другій стіні – трохи давнівше, – на 300 мільйонів вглиб від наших днів. Причому вказані реально вираховані дні і місяці, як ми вираховуємо дати релігійних свят на кілька років наперед чи встановлюємо день тижня свого найближчого ювілею.

Як доречно зауважив відомий дослідник майя доктор Зайдлер, «називати Єгипет країною пірамід втратило сенс з тих пір, коли вони були виявлені у Мексиці».

«Гора, побудована Людиною» – так називається піраміда у місті Чолула і присвячена білому бородатому богові Кецалькоатлю. Вона втричі більша, ніж відома нам Велика Єгипетська піраміда у Гізі, до якої ходить рейсовий автобус із площі Тахрір, на якій нинішні єгиптяни скинули із трона «фараона» Мубарака із його ненаситним сином. Площа фундаменту – 44 гектари, довжина її основи – 440 метрів, висота – 77 метрів.

До речі, коли сюди прийшли всередині минулого тисячоліття конкістадори, місцеві мешканці зустріли їх з хлібом–сіллю, як галичани зустріли Червону Армію у 1939–му. А відтак окупанти зробили так само, – що там, що тут. Коли москалі розстрілювали, вивозили на Сибір чи садовили по тюрмах, то іспанці зігнали аборигенів у той самий храм–піраміду і вирізали усіх гостинних тубільців до ноги, включно із дітьми, жінками і стариками.

Куди там Єгипту, хоча думки про береги Ніла на вершинах Анд – аж ніяк не випадкові. І коли ви терзатимете себе загадкою – звідки взялися ці юкатанські головастики, – вас тінь істини спонукає брати квиток на літак із Мехіко і летіти назад у напрямі рідних європейсько–українських пенатів, зробивши посадку посередині шляху на півночі Африки, бо

ІЗ БЕСКИДІВ ЮКАТАНУ
ВИДНО ШПИЛІ ЄГИПТУ.

Дисонанс, який свердлить вашу свідомість при приземленні у Єгипті, доводить до нестерпних вібрацій Каїр. Пригадую дитинство, як було прийнято з’ясовувати стосунки між горішніми і долішніми дітваками у рідному селі. Сходилися десь посередині села і засипали «ворожий табір» камінням. Такими пустунами у дитинстві демократії ввійдуть у модерну історію єгиптяни, які вперше в історії людства організували революцію з побиття класового та ідейного ворога камінням, що літало, як стріли, у зустрічних напрямах над мовчазними лінивими танками виробництва Харківського тракторного заводу.

Але навіть не у цьому цивілізаційний єгипетський диссонанс. Їдучи на зустріч із найграндіознішим будівельним проектом в історії людства, ти потрапляєш у найбруднішу столицю планети. І коли супроводжуюча особа Наташа, що своє власне дитинство провела на рідній Вологодщині, підливає масла в огонь, роздвоєння світобачення просто протикає свідомість. Виявляється, зі слів каїрської невістки з берегів Волги, мільйони живих каїрців живуть на центральному столичному цвинтарі на могилах своїх предків. Хоча не обов’язково своїх – можна арендувати місце і на кістках предків чужих.

От що таке бідність у крайньому її прояві, коли йдеться про життя на Близькому Сході, але без нафти. Те саме, що було б із РФ, але без газу.

Водночас культура побуту тут, поблизу пірамід, така, що водій міського автобуса на зупинках не зупиняється, а лише пригальмовує, спостерігаючи за акробатичною вправністю земляків, яким належить вискакувати і вскакувати на ходу.

Є у Каїрі і свої сучасні «піраміди» – хмарочоси, але від сусідніх, дубайських, їх відрізняє те, що там на пентхаузі, на найвищих поверхах, звідки видно суданських піратів, живуть не олігархи, як, зрештою, і у нас, а інша порода – велика рогата худоба. У Каїрі прийнято домашню ферму, призначену для виробництва гов’ядини, облаштовувати на дахах. Там же запроваджено проводити весілля у родинах мешканців багатоквартирних домівок: збираються гості у квартирі нареченої і відтак дряпаються на стелю, де на свіжому повітрі вершать сімейне торжество.

На тлі такої екзотичної інформації, що затьмила навіть статеві збочення самців із племен майя, вершиться прелюдія до історичного дійства у вашому житті – зустріч із єгипетськими пірамідами. Бо прожити на Землі і не побачити їх – ну просто гріх. На відміну від висячих садів Семіраміди, гігантської статуї Зевса, храму Артеміди, Колоса Родоського, Олександрійського маяка і Гробниці царя Мавсола, єгипетське диво – єдине із списку семи чудес світу, яке дожило до наших днів.

Маючи відповідний настрій про нинішнє плем’я єгиптян, вам дуже важко уявити, що вони можуть мати причетність до будівництва споруди, яка складається із двох з половиною мільйонів кам’яних блоків вагою дві тонни кожен. Сучасні будівельники вам дадуть довідку, що не тільки будіндустрії Арабської Республіки Єгипет, а й будь–якої країни такий проект не під силу.

Із стану осмислення цього феномену вас швидко виведуть місцеві, зодягнуті у бедуїнів, мешканці, яким на основі мало не світового мандрівного досвіду одразу ж віддаєте пальму першості у царині прояву людського хамства.

Відмахуючись від них, як від напосідливих африканських мух, ви без особливих вагань при першому враженні від пірамід погоджуєтеся із думкою провідних, правда, не місцевих вчених, що нічого спільного із усипальницями фараонів, із призначенням склепів для померлих – піраміди не мають.

Десь напередодні тої пори, коли князь Володимир зробив історичний вибір й організував Хрещення Русі–України, його сучасник, багдадський халіф Мамун, правитель цілком респектабельної на той час держави, який заснував у Багдаді практично першу на планеті Академію наук – Дім мудрості, – зробив спробу проникнути всередину піраміди Хуфу. Він був тою першою людиною, чия нога за три з половиною тисячі літ ступила всередину святилища, у Велику галерею.

Уже тоді ходили притчі, що лізти туди – значить бути жорстоко покараним. У це поголовно вірять і нині, що є винятково важливим і вигідним для єгипетських музейників, оскільки із пірамідальних нутрощів довелося б викурювати таку на рідкість влізливу істоту, як турист. А так: налякали – і мають спокій.

Мамун на свій страх і ризик переступив заборонний 12–й поріг, і нічого страшного з ним, слава Богу, не сталося.

Але без проблем не обійшлося. Якби він сказав, що там – порожньо, що піраміда – пустопорожня, як обіцянка кандидата у депутати, він міг би спровокувати просто всенародний бунт проти себе. Релігійний фанатизм – штука вибухонебезпечна не тільки у часи Аль–Каїди. І мудрий творець Академії наук крадькома навіз із Багдада золота, щоб зберегти легенду про призначення велетенських усипальниць, правда, не ризикнув підкинути туди начебто знайдені псевдокістки Хеопса.

Хоча згодом хтось таки ризикнув зробити це. Бо рівно за тисячу років (ну що робити із цими невблаганними збігами) перший європеєць, що взяв приклад із Мамуна, британський полковник Говард Вайс таки виявив базальтовий саркофаг із людськими останками!

Ото була радість для жерців консервативної цвинтарної версії. Але ортодокси раділи не довго. Експертиза встановила, що якби то були кістки фараона, то він мав би померти на дві з половиною тисячі років пізніше, ніж він помер. Так що Мамун, як виявилося, мав рацію тоді й донині.

Фараонам можна дорікнути у чому завгодно, і перш за все, нагадати непривітне ставлення одного з них до однієї із ключових фігур у взаєминах Людини із Богом – із Мойсеєм, який є однаково першопророком для іудеїв, християн і мусульман.

Але їм, фараонам, не можна дорікнути, як нашим нинішнім посткомуністичним фараонам, – у марнотратстві державних коштів з метою відкатів. Уявляєте, рядок у держбюджеті «Будівництво піраміди», що передбачає 25 мільйонів тонн кам’яного будматеріалу. Ото можна відкатати! То вам не Євро–2012, де наші велетенські стадіони – просто іграшкові чашки, якими могли бавитися у пісочниці пустелі Сахара дітваки реальних зодчих пірамід.

На питання – нащо це здалося – з приводу пірамід відповіді немає. До речі, невірним слідом пустив усіх нас Геродот, котрий, як і ми, ахав–охав від побаченого, а потім записав те, що нашептали йому гіди–жерці: це, мовляв, могили наших колишніх начальників–фараонів, щоб у знаменитого грека викликати захоплення масштабністю місцевої державотворчої традиції.

Батько всіх істориків у V столітті до Христа взяв та й записав те, що йому оповіли тодішні колеги гіда Наташки, яка налякала мене цвинтарними збоченнями. До речі, як нинішні, так і тодішні історики не наважувалися категорично стверджувати, що піраміди – це гроби.

До того ж, проникати туди для пошуку підтверджень, навіть якщо не боятися забобонів про грізні наслідки для особистої долі, – штука з технічної точки зору дуже складна. Навіть на Місяці було простіше запустити роботів–першопрохідців, а тут – марно. А щодо різного роду проникаючих рентгенів, лазарів – то товща камінних стін для сучасного науково–технічного прогресу все ще непрохідна.

Але досить ломитися у ці непрохідні кам’яниці. Доказів, що це могили фараонів, нема, і крапка. Слава Геродоту, але він схалтурив і повівся з точки зору ВАКу і наукової етики – некоректно.

Так що ж тоді? І тут у Єгипті, куди ви добралися за півгодини їзди маршруткою із площі Тахрір, і там, на такій же відстані від центру Мехіко. Для чого піраміди – найграндіозніші рукотворні споруди в історії людства?

Для іншої гіпотези докази знайшов професор Роберт Б’ювел. Послухайте, яка геніально проста метода його наукового відкриття. Геродоту було важче – місцева влада не змогла виділити йому вертоліт не з мотивів применшення його заслуг перед світовою історичною наукою, а у зв’язку з тим, що до нашої ери авіації не було.

І появилася вона, як відомо, за мірками пірамідального віку, як і всього іншого, що ми вимірюємо масштабами календаря майя, – просто сказати, вчора. Тому Б’ювел, на відміну від багдадського халіфа, не проривався всередину пірамід, а піднявся засобами сучасної авіації над ними. І побачив та сфотографував усю гостроверху панораму плато Гіза. А тоді відкрив астрономічний атлас і зіставив – те, що на Небі, і те, що на Землі. Співпало! У Єгипті, як і у Мексиці! Три піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина у Гізі відповідають трьом зіркам Пояса Оріона, а обриси їхнього світла співпадають із розмірами пірамід.

Але Б’ювел пішов далі. Його допитливість знайшла винагородження. Йому просто неможливо було заперечити, коли він на основі компаративного земельно–небесного аналізу довів, що все тут, що створено людиною і природою, – фрагменти єдиної вселенської системи, на якій дійовою особою є навіть найдовша на планеті річкова стрічка під назвою Ніл, що, відповідно, виступає у земній копії Неба проекцією «зоряної ріки» Молочного Шляху. Одне слово, піраміди – це зірки.

Правда, не можна сказати, що професор не мав проблем. Не все так гладко співпадало у нього в порівнянні Сонячної системи і її планетарних проекцій. І щоб вийти із скрутної ситуації, йому належало звернутися до вищого розуму, який закладено у… календарі майя.

Із цим штрих–кодом нашого ймовірного кінця ми достеменно розберемося трохи далі, але йдеться про те, що майя конструювали хід подій не за двома параметрами – обертання Землі навколо осі і навколо Сонця. А глобальніше і галактичніше – як усе це крутиться–вертиться в цілому, але не на окремому фрагменті всесвіту із двома її гвинтиками – Землею і Сонцем.

Вселенські закономірності дає можливість виявити не мініатюрний часовий відрізок день–місяць–рік, а такий собі невеличкий цикл у 26 тисяч років. Випийте, насамперед, еліксир безсмертя, а відтак сідайте зручніше за телескоп і, не відриваючись від крісла в обсерваторії, перманентно робіть записи спостережень за Сонячною системою протягом 260 сторіч. І тоді отримані результати від першого до останнього дня дадуть вам підстви для експериментальних висновків, які зробили майя.

Йдеться про явище процесії, яке уже відоме чисто гіпотетично сучасній астрономії. Процесія означає рух осі обертання Землі по круговому конусу, внаслідок чого картина зіркового неба змінюється. І треба було це знати, щоб розуміти – яка небесна картина була перед тими, хто будував піраміди. Знаючи про місцезнаходження того чи іншого небесного світила 5, 10, 15, 26 тисяч років тому, можна піти від зворотного – визначити дату спорудження пірамід. Її підкаже їхнє розташування, оскільки це є відбиток розташування зірок, але не нині, а тоді, коли піраміди будувалися.

Кадровому будівельному інженеру Б’ювелу прийшли на допомогу так само кадрові астрофізики, які вважають, що вони із зірками на «ти». У результаті співпраці було встановлено – 10 450 років до нашої ери.

Піраміди у чотири рази старші, ніж було прийнято вважати. Ніж прийнято вважати офіційними, зокрема єгипетськими єгиптологами. Виходячи із цього, фараони – набагато ближчі до нас по часу, ніж до тих, хто будував піраміди.

Коли ви, приголомшені камнепадом галактичного мислення, пошкандибаєте під товщею тисячоліть до периферії пірамідально–земної копії Сонячної системи, відтвореної на єгипетському плато Гіза, то забредете у модерну манофактуру світової косметики, де вам влаштують показовий драйвовий майстер–клас: тут ви можете придбати точно такі ж самісінькі парфуми, якими користувався Тутанхамон. Від допотопної нетліності пірамід йдуть такі запоморочливі запахи історії, що найдавніші на планеті правителі вселюдської історії фараони здаються такими ж сучасниками, як і їхній безталанний останній отрок Мубарак.

А зі Сфінксом – та сама історія. Тут уже американець Ентоні Вест довів, що паспорт йому підмінили фараони. Бо так само застали його уже багатотисячним дідусем. Директор Британського музею, сер Е. Бадж ще у 1904 році не сумнівався, що Сфінкс «існував у часи Хеопса і, цілком можливо, був дуже древній навіть у цей ранній період».

Професор Роберт Шох із Бостонського університету робить точніший висновок: «Нинішні дані, взяті загалом, говорять мені як геологу про те, що Великий Сфінкс Гізи значно старший, ніж його традиційна вікова дата – 2500 років до нашої ери. Більше того, мої нинішні підрахунки, що випливають із даних, які є у мене під руками, показують, що джерела гігантської скульптури можуть сягати щонайменше до 6000–5000 до нашої ери, а можливо, і до більш раннього періоду».

Ламати наукові канони, які дуже подобаються політикам, – річ, як відомо, не тільки невдячна, а й небезпечна. Єгипетські власті заборонили цьому професору, який дав Сфінксу майже 10 тисяч літ від роду, в’їзд у Арабську Республіку Єгипет. Бо згідно з офіційною навіть не наукою, а ідеологією цього велетня місцевий князь, що носив титул фараон, добре відомий нам із хрестоматії світової історії Хеопс не тільки спорудив, а й увіковічнив себе, бо неповторне обличчя Сфінкса – то і є той самий Хеопс, Так вчать маленьких єгиптян у школі, прищеплюючи їм почуття національної гордості.

Колись Сталін запримітив, що його 160–сантиметрова особистість і усіяний віспою лик ніяк не спонукає вірних ленінців, що будують комунізм, падати ниць. Не тягнув на бога Коба. І тоді постав не у живому, а у «безсмертному» залізному образі. От перед кількаметровими бронзовими чи кам’яними болванками справді ті, яких ще не вивезли у «чорному воронку» посеред ночі на Біломор–канал, клякали, ридаючи від щастя.

Монументальна скульпутра – штука потужна. Наші теперішні кланові брати–демократи – наче не тоталітаристи–марксисти, але, йдучи у Європу, також силкуються викликати любов електорату до власних бігморд монументальним відображенням на виборчих бигбордах.

Але куди усім цим пігмеям до Сфінкса. Його треба бачити.

Піраміда – це все–таки хата, а він – це істота. Така ж велетенська. Враження приголомшливе. І знову ж таки його зліпив скульптор з тої ж сивої давнини, з глибини якої Сталін із Хеопсом здаються сучасниками.

Згадуваний пан Вест робить висновок, під яким підписуюся двома руками, бо для мене, як два рази два, що ми якщо як не останні, так і далеко–далеко не перші, що були, тут і пішли, але залишили такі велетенські сліди: «Нас запевняють, що еволюція людської цивілізації – це прямолінійний процес розвитку від дурного печерного мешканця до нас, розумників, зі всіма нашими водородними бомбами і полосатою зубною пастою. Але доведення того, що Сфінкс набагато старший, ніж думають археологи, і появився набагато раніше династичного Єгипту, – усе це означає, що колись, у далекому–далекому минулому, повинна була існувати високорозвинута і складна цивілізація».

І тут ми дотикаємося до квінтесенції. Якщо без ідеологічних нашарувань, то єгиптяни, як і майя на протилежному березі Атлантики, впевнені, що десятки тисяч літ тому їхніми предками правили не люди, як вони самі, а боги.

Я навіть здогадуюсь, а точніше не маю сумніву, – хто ці боги. Запам’ятайте цю назву, це слово, цей священний Логос – Аннунаки. Боги–інопланетяни із 12–ї планети Нібіру. Творці найдавнішої знаної нами цивілізації на Землі – Шумеру й усього роду людського, виведеного засобами генної інженерії.

Про них буде окрема розмова і дуже достеменна. Бо мова йде про начало усіх начал. Альфа й омега в усвідомленні того двоногого, прекрасного і мудрого, неперевершеного «вінця творіння», яким є її Величність Людина.

А покищо, стоячи в заціпенінні перед величчю пірамід, знайте: алфавіт, календар, математику, астрономію, матеріаловедення, містобудування – увесь цей комплекс цих та інших наук дав єгиптянам бог, якого вони звуть Тот. Але то ті єгиптяни, до яких нинішнє населення однойменної держави, араби, відношення не має, бо вони не є єгиптянами.

Імена тільки інші, а смисл такий самий у єгиптян, як і у майя. Усе, що вони знають і мають, їм дали боги, що опустилися на літальних апаратах на Землю із Неба. Складається враження, що цивілізації на березі Ніла на півночі Африки і на березі озера Тітікака у джунглях Південної Америки – від одного батька.

Виходить так, що тоді, у попередній цивілізації, Єгипет і Мексика із Гватемалою були одною країною за ідеологічно–божественною спадщиною. І не тільки вони…

Отже, споруди №1 на планеті – піраміди – аж ніяк не гробниці знавіснілих від власної величі земних божків – як в Африці, так і в Америці. Їх будували ПЕРШІ ЛЮДИ–БОГИ, будували точнісінько за тим же планом, за яким Всевишній збудував космічний дім, у якому ми живемо і який бачимо над собою щовечора, коли хмари не затуляють нам усе те, що там є у видимому людському оку Всесвіті.

Але така радикальна ломка традиційної єгиптології все одно не дає відповіді на заключне запитання. Ну добре, не гроби, ну добре, за небесним планом, але кожен невиправний песиміст знову би пробурмотів свою глибинну філософію, що б’є наповал, – ну і що?

А точніше – для чого?

Жила–була собі на світі, і не 10 тисяч літ тому, а саме водночас з нами, проста сучасниця, та ще землячка Тетяна Сирченко. І була вона такою простою, чи, як каже відомий «месія», «маленькою українкою», поки її не викрали інопланетяни з НЛО, а відтак благополучно повернули.

І був би це звичайний випадок шизофренії у черговій історії хвороби якоїсь земської психлікарні, якби Тетяна не розповідала «небилиці», від яких академікам Академії наук СРСР волосся вставало дибом. Повернувшись із «полону», вона, зеленого поняття – до того – не маючи в астрофізиці чи космології, і тим паче, в египтології, бо у Гізі – до того – ніколи не була, раптом висунула цілісну теорію про далекий космічний зв’язок, у якому піраміди виконують роль своєрідних антен.

Саме із цих лише зовні мовчазних, наче мертвих і не функціональних пристроїв, з якими ми залюбки фотографуємося, йде в інші галактики інформація із Землі, яка дуже ретельно моніториться.

Аси космонавтики непрямо підтверджують – над пірамідами із тим самим, уже нашим домашнім космічним зв’язком – великі проблеми. Поміхи нез’ясовані звідкись беруться.

Тетяні, поки вона була відсутня, хтось такого наговорив, що ті, котрі набудували піраміди у цілком конкретних, а не випадкових місцях, використовують енергію ядра Землі. Полонянка Сирченко здатна робити те, чого не дано нам, – вона бачить велетенські стовпи світла, що випромінюються із пірамідального нутра.

Нарешті, вона, звичайно, «звихнулася» остаточно, бо почала розмовляти із Сфінксом, як із живою істотою, яка дивиться просто в очі і сипле із зіниць снопи все того ж світла.

Але спробуй не повір Тетяні, коли вона каже, що всередині пірамід вода змінює свій молекулярний склад. Учені перевірили – точно. У звичайнісінькій воді враз гинуть усі мікроби, і вона стає, що називається, водою живою, – заживляє рани, як пеніцілін.

Сирченко вивершує свою теорію висновком, що Єгипет – це лише ланка велетенської мережі передачі вселенської інформації. Пірамідами–антенами усіяна вся Земля. Є вони на Місяці, і на Марсі, і ще далі.

Із відвідуванням останніх адрес – проблематично. Поки що. Але навколо рідної планетки у пошуку пірамідальних шпилів – чому б не пролетітися.

І знову – у путь. Тепер уже після Америки і Африки – в Азію, за якою – лідерство у ХХІ столітті, у якій є Китай, що єдиний на планеті може скинути США із геополітичного п’єдестала.

Правда, Китай має проблему, таку ж, як і ми, у Криму, а вони, у Тибеті, – сепаратизм. Але коли бовваніє вкінці тунелю Кінець світа, то ваші поточні унітарні проблеми, товариші із ЦК КПК, – самі розумієте, яка це навіть не «дрібниця життя», а щось ще мініатюрніше.

Нещодавно китайська влада проклала до Тибету дорогу, яку по праву можна вважати модерним дивом світу.

У Лхасі, столиці Тибету, китайські археологи натрапили на манускрипт, вік якого – тисячі й тисячі літ. Написаний на санскриті – древньоіндійській мові, звідки «єсть пошла» і мова українська, до речі.

Індійці такі тексти нині перекладають. Цього разу за це взявся професор з університету міста Чандигарха Рут Рейна. Тибетський Нестор–літописець підняв тему виключно актуальну як для десяти тисяч літ тому, а саме: як будувати міжзоряні кораблі, використовуючи для досягання оптимальної швидкості стан антиграві–тації, що досягається засобами парапсихічної енергії, що, власне, підтверджує «маячню» Сирченко.

Не треба ніяковіти, шановний читачу, бо я також у цьому – ні бельмеса. За що купив – за то продав. А вже не індіанець майя, а модерний індус пише, а точніше, перекладає тих, що літали із Венери на Юпітер, як ми із Пекіна у Делі: «Ця центробіжна сила настільки потужна, що долає земне тяжіння. Природа цієї сили незвичайна: вона уподібнюється силі, прихованій у людській психіці, і дозволяє літати загонам десантників на будь–яку планету Сонячної системи».

У канадському мегаполісі Торонто десь посеред першого року ІІІ тисячоліття я цілу ніч спостерігав, як тибетці вийшли на найдовшу у світі Янг–стрит протестувати проти того, щоб Пекіну дали право проводити чергову, але першу у ХХІ столітті Олімпіаду. А столиця Піднебесної конкурувала якраз із столицею світової української діаспори, оскільки у Торонто живе у десять разів більше українців, ніж в Ужгороді. (Діаспора взагалі цікава штука – поляків у Чикаго набагато більше, ніж у Варшаві.)

До чого я веду? А до того, що Тибет як складова частина Китайської Народної Республіки є проблемою для КНР. А тоді, коли писався знайдений у Лхасі монускрипт, що зафіксував відомості про літальні міжпланетні апарати, ворожби такої не було.

Неначе на підтвердження висновку тибетського літописця вже чисто китайський хронікер розповідає, як у ХУІ столітті до нашої ери «на білому броньованому яйці» на територію, що нині географічно належить до малозаселеної півночі КНР, опустився з небес конкретний китайський Бог на ймення Хуан–ді. Був не сам, а з цілою командою людиноподібних істот, і не зовсім. Судячи із літопису, йдеться про те, що ми нині розуміємо під таким витвором, як роботи, правда, на порядки досконаліші і слухняніші, ніж тепер створюють сусіди китайців – японці.

Не важко помітити, що Хуан–ді у давньокитайському сценуванні зайняв таке саме місце, як і бог шумерів Анкі, бог майя Пакаль чи бог єгиптян Асиріус. А що роблять боги?

Вчать місцевих гуманоїдів того, до чого вони могли б дійти або не дійти за десятки мільйонів років. Небесна команда навчила провадити сільське господарство для здобуття хліба насущного. Відтак пришельці–боги надали усі ази кораблебудування, якнайвищої математики, тригонометрії і все тої ж космології і астрономії. Окремо йдеться про таку штуку, як голковколювання, чого, до речі, інші боги на інших материках не вчили. Тому нинішня китайська народна медицина корінним чином відрізняється від всієї іншої, яка практикується землянами останніх кілька тисяч літ.

Озброївши тубільців проривними знаннями, для відкриття яких треба було би кілька мільйонів ейнштейнів упродовж тих же мільйонів літ, бог зі своєю командою у 2592 році до нашої, напевне, ери (для китайської міфологічної історіографії взагалі характерна наукова педатнтичність щодо дат і чисел) відбув за місцем проживання. Можна було б сказати по–нашенськи – відбув у невідомому напрямі.

Однак напрям цілком відомий – вознісся на 70–місному «Драконі» (нині можна навести недолугі аналоги – російський «Союз» чи американський «Атлантіс») у Небо.

Даремно кажуть, що китайці у бога не вірять. Вони тримають на краю площі Тяньаньмень забальзамованого комуністичного ідола Мао. На титул бога він не тягне, тому що за рішенням його ідейних побратимів із політбюро ЦК КПК, за аптечними мірками вираховано (все та ж китайська пристрасть до точності), що творець нинішньої китайської імперії, котра претендує стати володарем планети у ХХІ столітті і спихнути із п’єдесталу США, зробив 70 відсотків добра, а 30 – зла.

А на честь бога, який зла не робить навіть на долю відсотка, є святиня у центрі Пекіна. Називаться по–божественному просто – Храм Неба. Бог – це Небо, у лоно якого повернувся «Син Неба» – бог Хуан–ді.

Китайсько–майямсько–єгипетські аналогії, які є очевидними як Божий день, уже давно ставлять питання досить несподівані, але неминучі – а як із пірамідами, в смислі, із китайськими? Оскільки божественні літописи такі схожі за сюжетами створення сучасного людства, то, може, й тут є той самий «вещдок», хоча звучить якось уже суперсенсаційно – піраміди, але китайські.

Хід думок навіть дуже правильний. Наступне місцезнаходження того велетенського дива із див, що в Гізі і Пеленке, – Сіань. Точніше, околиця колишньої столиці китайської. Хоча давньої, як і околиці із столиць теперішніх, – Каїра, Мехіко і Гватемали.

Звичайно, гостинні китайці намагаються кожного свого зарубіжного друга, примноження яких є одним із фундаментальних напрямів зовнішньої політики азійської наддержави, – завести у Сіань. У цій древній столиці Китаю рукотворні артефакти багатотисячолітньої китайської державності справді вражають свідомість своєю монументальністю. Гробниця Першого китайського імператора датується 210 роком до нашої ери. Вона мала бути вищою, ніж піраміда Хеопса, але її недобудували. Однак знайдені археологами вісім тисяч солдат теракотової армії – немає аналогів серед споряджень, з якими відбували на той світ сильні – і в одну мить мертві – світу цього.

Це унікальне китайське диво виставляється напоказ з такою ж настирливістю, як приховується інше, за тією ж адресою. Його відкрив ще на початку минулого століття австралієць Шродер. Ось його подорожні нотатки, що датуються 1912 роком: «Після кількох днів виснажливої їзди ми раптом помітили щось таке, що височіло над горизонтом. На перший погляд, наче гори, але, під’їхавши ближче, ми побачили, що це були споруди із чотирма правильно скошеними гранями і плоскою поверхнею. Ми наблизилися до них зі сходу і побачили, що у північній групі було три гіганти, а інші піраміди послідовно зменшувалися у розмірах до найменшої, що розмістилася на півдні. Вони розташувалися на 608 миль на рівнині, підносячись над поселеннями й обробленою землею. Вони були буквально під носом у людей».