Текст книги "Бурлака"

Автор книги: Іван Карпенко-Карий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 4 страниц) [доступный отрывок для чтения: 2 страниц]

Іван Карпенко-Карий
БУРЛАКА

Драма в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович – волосний старшина.

Омельян Григорович – писар.

Сидір – збірщик, прибічник старшини.

Петро.

Семен.

Дід односельчанен.

Микола.

Павло.

1-й чоловік.

2-й чоловік.

3-й чоловік.

4-й чоловік.

Опанас – бурлака.

Олекса – молодий парубок, його племенник.

Галя – Олексина молода.

Олена – сестра Олекси.

Пріська – жінка Петрова.

Гершко – жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки і дівчата.

ДІЯ ПЕРША

Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

ЯВА І

Старшина. Хто ж то базіка?

Гершко. Первий – Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатить недоїмку, – я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! і так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.

Старшина. Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.

Старшина. То-то. (Сміється.) Ти не робій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар. Тут статистіка зовсім голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаємо свої діла.

Писар. То їсть, хоч пропади: одно – статистіка, а другое – скопленіє большое отписки.

Старшина. Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розі; писки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних утрьох рублів-мірка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина. Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скілько ж ячменю і пшениці принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!

Гершко. Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.

Старшина. Ай справді.

Писар. Ну, а статистіка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хіба так її зараз і схопиш?

Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на бо нічого не тямлять!

Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина. Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко (сміючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли він страшний.

Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип'єш.

Виходять.

ЯВА ІІ

Старшина (один). Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? і усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну, як начальство довідається, що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, як тілько подумаєш, що вернеш гроші – і гріхів ніяких! Поможи боже! Тоді вже не буду зачіпать казенних грошей. Оцей тілько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокій! Ну, що ти будеш робить на світі божому? Запала в око дівка, тут є у бідної вдови – Галею прозивається, – і нудюсь світом! Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж. Та й дівчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дівка, що тілько гляне… А!.. Аж тоді вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марії – почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатів – гарної жінки захотілось… Хто його зна, коли вже ті діла покінчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вікно.) Здається, він іде. Аж тремтю: що то він скаже?

ЯВА ІІІ

Входить Сидір.

Сидір. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина. Ну що, бачив?

Сидір. Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує – мало не вискочила на хату.

Старшина. А нехай їй біс, тій Парасці, – обридла вже вона мені! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидір. Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.

Старшина. Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? Ти діло мені кажи.

Сидір. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина. Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирівняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидір. Коли ж, бачите, дівчина вона дуже молода, красива, то де вже їй іти заміж за вас.

Старшина. А чому ж і не йти! Яка ж розумна дівка не піде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?

Сидір. От бачите, а вона каже: яка розумна дівка піде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина. Чи не брешеш ти?

Сидір. І, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повіситься, я її знаю.

Старшина. То ти так і кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, і сякий, і такий. Це друга річ! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені!

Сидір. Кажіть, я все зроблю. Мені аби отвіту ніякого.

Старшина. Який там отвіт! Візьми ти Олексу зараз під арест, у мене коні на тій неділі, покрадені, скажи, що на його пада підозрініє. Галя від нього відкинеться, як від злодія, а там ми ще поміркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалі запроторить. Після завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. іди зараз та гукни Омельяна Григоровича, він тут, у Гершка у шинку.

Сидір виходить.

ЯВА ІV

Старшина (один, гука в двері). Мерщій писаря зви! От тобі й раз! Хто ждав, щоб дівчина, гола як бубон, не пішла за мене заміж? Але я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Хотів я розбагатіть – розбагатів; хотів я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жінку – та й не добуду?! Ні, добуду! Я Олексу того й у Сибір пошлю, як на те піде! Все спродам… Ні, це вже лишнє: цілий вік наживав, та й збуть? Можна й так обійтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А гроші, а худоба!! Хотів би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…

ЯВА V

Входить писар.

Писар. Пощитались. Виходить баришів п'ятсот рублів. Сотняжка и мені перепаде!

Старшина. Дві! Тілько зробіть діло. Омельян Григорович, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося і свербляче, і боляче?

Писар. Як у якому ділі, а до того ще й як кому, треба знать послідовательно.

Старшина. Ви від мене не обіжені? Еге, ні? То й знайте: помагаєте мені – собі помагаєте.

Писар. Істина. Я всегда так думав і так поступав, що це ви так збентежені? Яке там діло? Мабуть, круте?

Старшина. Многосложне діло, Омельяне Григоровичу, але як і виграємо, то й могорич буде!..

Писар. Многосложний?

Старшина. Он який!

Писар. Кажіть.

Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте. Єсть тут дівчина прехорошая собою – Галя Королівна. Мені захотілось її взять за жінку. Послав сватать, а вона не захотіла.

Писар. Це діло трудне: В душу не залізеш і туди її не навернеш, куди сама не схоче.

Старшина. Не те. Слухайте далі. Вона не хоче за мене через одного парубка – Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться – і Галя Королівна моя. Розібрали?

Писар. Тепер розібрав. Здихаться? У городі є у нас один чоловік, Казюкою прозивається, так той тілько й порадить, як здихаться.

Старшина. Як самі не придумаємо, то й до Казюки вдаримося, – я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самі поміркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцімто він покрав мої коні на тім тижні. Мені здається, що Галя від нього відцурається, як почує, що він злодій. Та цього мало. Чи не можна його в москалі віддать? Бо з кіньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!

Писар. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.

Старшина. Мати-вдова і три сестри.

Писар (шукає по списку). Один син.

Старшина. Мати вийшла заміж та живуть при вітчимові.

Писар (ударив по списку). Ой, постойте, – можна.

Старшина. Чи єсть же таке діло, щоб воно було невозможно? Хіба ми сьогоднішні? Ну, кажіть, як?

Писар. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при ній, а Олекса Жупаненко особо остався – одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так і по списку показано.

Старшина (цілує писаря). Голова!

Писар. Постривайте, а як по справці скажеться…

Старшина. То друга річ, нехай оказується, а тим часом не буде мішать.

Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?

Старшина. Куди їй к бісу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а мені би Галя побачила, що Олекса в москалі пішов, то вона моя.

Писар. Як так, то й так! Значить, підженем свою полізу. Глядіть же: дві сотні з баришів і могорич! А тим часом бувайте здорові, я піду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кінчать.

Старшина. Я вже знаю, які то щоти, лучче б ви їх не кінчали, бо ще рано, може трапиться яке діло, а як щоти скінчите, то…

Писар. Я свою степень понімаю! От тілько статистіка мені в печінках сидить – та нічого, не ударим в грязь лицем: таку статистіку підведем, що тілько руками становий розведе. (Виходить.)

ЯВА VІ

Старшина (один). От і хороший чоловік, тілько торка багато! А голова золота! Ну, здається, діло іде на лад! Коли б мені тілько це діло виграть – годі! Буду в церкві щопразника отаку свічку ставить!.. О, здається, це Сидір іде. Так, він, і Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспівать.

ЯВА VІІ

Сидір і Олекса.

Сидір. Так, так, голубчику! Нічого тут крутить і сюди і туди, у на то свідки, що ти коней віддав злодіям!

Олекса. Та бога ви побійтеся, я вам десять свідків подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці, на весіллі, там і ночував, там і на другий день зостався і тілько в обід третього дня приїхав.

Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звістку, що злодій піймався і на тебе показав.

Олекса. А щоб він катові на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни і мій дядько Панас був старшиною, як і ви, а що тепер зубожіли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку біду накликаєте на мене.

Старшина. Бач, у дядька пішов! Дуже цікавий! Гляди, щоб і тобі, як і дядькові, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твій дядько – бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.

Олекса. Дай боже всім такого розуму.

Сидір. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.

Старшина. А вийди, Сидоре, в сіни, я з ним побалакаю. То він тебе соромиться!

Сидір виходить.

Чуєш, парубче, я тобі і коні подарую, і діла ніякого не заведу, і ще дам сто карбованців… тілько відсахнись ти від Галі Королівни – я її сватаю! іди куди в найми, скажи, що кохаєш другу – одкинься від неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе і в острог посадю, і в москалі віддам – все одно пропадеш.

Олекса. Так ось воно що! Ви б так і казали: це ви купуєте у мене мою дівчину? Ні, дядьку, бідний я, правда, і сто карбованців гроші, але я повісився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублів для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Ні, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите – то й випустите. А в москалі піду, то не по вашій волі, а так, значить, слід, тепер усі ідуть. Тілько мені писав дядько Панас, що я вільготний…

Старшина. Я тобі покажу вільготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалі віддам, то ще й різками випорю, волосним судом. Сидоре! Візьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зіллячко!

Сидір. Іди.

Олекса. Гріх вам буде, дядько! Я всім людям розкажу, за віщо ви надо мною згнущаєтесь.

Старшина. Посади його та поклич писаря.

Сидір. Та онде й він, і Гершко біжать сюди обидва.

Сидір з Олексою виходять.

ЯВА VІІІ

Старшина (дивиться у вікно). Диви, й справді, неначе їх хто в потилицю турлить, – біжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопіт-розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…

ЯВА ІX

Гершко і писар разом в двері вскочили і застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.

Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тілько, бо ти захакався, як собака.

Гершко. Не журіться за мене, глядіть, щоб самі не впали!

Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понімаете!

Писар (підходе). Всеконечно понімаю! Ето не ваша, а моя печаль!

Старшина. Що ви там натворили?

Писар. Все як слід. Постойте, я вам по порядку. Тілько що я випив послідню чарку і закусив хваршированою щукою, у нього славна щука…

Старшина. Та кажіть вже: чи ви побились, чи що?

Писар. Боже сохрани! Вот (цілує жида), значить, мир і любов! А тілько дело важное єсть. Гершку, повествуй!

Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?

Старшина. То бий вас сила божа, які полохливі! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де він! Кажіть толком – що там трапилось?

Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тілько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидір гвалтував, що він коней ваших покрав; і той Панас сюди збирається. Я затим і прибіг, щоб вам сказать.

Старшина. Та ні, то не він! Де йому тут узяться? То тебе лякали.

Гершко. Він! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу – загнав його по саму колодочку.

Писар. Верно, как статистіка!

ЯВА X

Входить Бурлака, в постолах, в свиті, з торбою за плечима і з чабанською гирлигою в руках. Писар присіда біля столу, жид задом крадеться за двері і щеза.

Бурлака. Здрастуйте вам. Не пізнали?

Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба ні, пізнав. Давно прийшов?

Бурлака. Та оце тілько що ввійшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Іде до нього, хоче почоломкаться.)

Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось іначе.

Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрічаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув від людей, що ви стали великий, пан, що до вас ні приступу тепер, та і не вірив, аж воно і справді так. Вибачайте ще раз.

Старшина. Яке мені діло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стійло. Чого тобі треба?

Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старість надоїло мені між чужими людьми тиняться. Сивіть почав, і ні до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник – Олекса Жупаненко, – думав у нього доживать старість. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а мені й кажуть, що його тільки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз і сюди – думаю собі: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажіть мені, будь ласка: за віщо ж хлопця посаджено під арешт?

Старшина. А ти що мені? Начальник, чи як, що я тобі буду розказувать, за віщо кого в холодну посадю?!

Бурлака. Ба ні! Ви мені начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду і кожному мирянину давать і пораду, і одповідь на його питання!

Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тілько за цим прийшов? Мені ніколи, іди собі з богом!

Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за віщо мого племенника посадили?

Старшина. Пішов собі геть! Що ти мені молитву прийшов читать?

Бурлака (підходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тілько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за віщо взяли парубка? Я не одступлю за поріг, поки не довідаюсь!

Старшина (оглядається). Омельян Григорович, де ви?

Писар. Я тут – на місці. (Шука наче чого.) Перо десь упало.

Старшина. Пишіть протокол! Чули, що він казав?

Писар (підіймається, витріщив очі і дивиться). Не уро-зумів!

Бурлака. Шкода, пане-брате, твій писар тепер тілько мисліте може писать. Бач, який гарний – мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за віщо ти арештовав Олексу?

Старшина. Твій Олекса – злодій, за то й сидить, чув?

Бурлака. Злодій?! Брехня! Люде зараз казали мені, що Олекса смирний, роботящий і чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубкові: він мій племенник, він мій хрещений син, я задля нього тілько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодій, я від нього відцураюсь і завтра ж вернусь назад, а коли довідаюсь, що ні… Глядіть! У Бурлаки та сама душа зосталась і те саме серце б'ється в грудях, котрі дванадцять літ тому назад водили його скрізь шукать правди. Я і тепер знайду правду!.. (Виходить.)

Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вітра в полі… Ну, а ви – хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар. К вечеру – как стьоклушко!

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Дворище волосного будинку.

ЯВА І

Сидір і писар.

Сидір. Ви ще не знаєте Бурлаки, – він нічого не подарує. Бачите, не вспів у село увійти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дівку!

Писар. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рід, нігде правди діть!

Сидір. Наробить йому Галька клопоту! і то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловікові! Хіба мало цієї погані?

Писар. Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе – й слабого з постелі зведе.

Сидір. Так засватана ж уже!

Писар. Тим вона ще краща: засватана дівка вподоби!

Сидір. Глядіть, щоб не було біди!

Писар. Пусте діло, ніякої біди не буде. Ми на законном основанії віддамо Олексу у москалі.

Сидір. А як же він витягне далекий жеребок?

Писар. А доктор нащо? Доктору заплатить, то він буде більше бракувать, щоб добраться до Олекси.

Сидір. Хіба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать волость, там така буча вийшла, що страх: одні за Михайла, а другі протів нього!

Писар. Ти б ішов до шинку, там вже зібралися, треба могоричить декого. Утремо носа Бурлаці.

Сидір. Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Знаєте, що я вам скажу: єй-богу, страшно іти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде, то буде, побачимо, – піду! (Виходить.)

ЯВА ІІ

Писар. Що воно за чоловік цей Бурлака? Може, й справді його послухають і причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать їм книг? Одна морока! Піду, поки сход, може, скінчу відомость про заводи. Ну вже мені ця статистіка обісіла, аж нудно робиться, як згадаю про неї! Де ж, одніх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)

ЯВА ІІІ

Старшина (один). Сьогодня треба діло повернуть круто. Як зіб'ю Бурлаці пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б мені завтра тілько Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що – то ми Галю висватаємо. Не знаю ж, чи писар у волості? Вже й на сход збираються. Сьогодня ще й на весілля треба піти – просили. Може, там і Галя буде? Піду безпремінно – чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Іде у волость.)

ЯВА ІV

3-й чоловік. Я ще малий був тоді, як він пішов з села, то і негаразд його знаю. Скажіть мені, чи його так-таки Бурлакою і прозивають, чи це від того, що він бурлакував?

Петро. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти знав, що він за чоловік, то я тобі розкажу. Давно це було, ще за крепацтва, – бодай не верталось! Ми вмісті з Опанасом пасли валахів панських, – літ нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечір попасом прийшли ми з валахами до ліска, – ось що за Варчиною балкою, – де не взявся, сучої пари, вовк і задавив двох валахів. Біда – битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили – підпалив би двір, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тікать на Басарабію, а ми сиротами були. Пригнали ми валахів додому, – ввечері їх не лічать. Повечеряли, вкрали хліба та й подались. Де та Бесарабія – ні він, ні я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вів. Він був цікавий і чув, що Басарабія в той бік, де сонце стоїть в обідню пору. То так і йшли на сонце. Не стало у нас хліба, я зовсім підбився, почав плакать і лаяться. Опанас довів мене до якогось села і сказав: іди, каже, в село і признайся, звідкіля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобі, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пішов. Так Опанас пропадав літ двадцять, а може, й більше. Як же настала воля, він і прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послі попав до якогось німця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.

3-й чоловік. От чоловік – світа побачив!

Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, – грошенята були. Тоді ще якраз уставні грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.

3-й чоловік. Так він і старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, і він їм розказував. Через що ж він знову подався бурлакувать? Тоді ж воля вже була.

Підходять люди: 1-й і 2-й чоловіки і ще дехто.

Петро. А був у нас посередник, чоловік нічого собі, тілько все гроші позичав, через те і промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублів. Опанас не дав. Ну, і завелися. Посередник його змінив і настановив Михайла Михайловича, що й досі хазяйнує, а Михайло зараз і позичив грошей посередникові, значить. Ото тут і пішло. Опанас почав правди дошукуваться і таки добився, що губернатор посередника змінив, але ж і сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всі гроші, які привіз з Криму. Тоді і каже: я свого добився, гроші громадські вернув і посередника вигнав, а тепер знову піду зароблять собі гроші. – Та й пішов до прежнього хазяїна в Крим. І оце вже, мабуть, літ більше десятка, як його не було в селі, тілько іноді гроші присилав сестрі Горпині.

1-й чоловік. Так він, мабуть, знову грошей приніс. і я його добре пам'ятаю, він же наш сусіда і з покійним батьком був приятель, то я часто слухав, як він, бувало, в неділю почне розказувать про божественне і про всякі землі. Батько казали, що він усю Библію прочитав.

2-й чоловік. Як же то він ще й досі з ума не зійшов, бо, кажуть, як Библію всю прочитаєш, то безпременно з ума зійдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлаків дід був запорожець і накладав, каже, з чортами. Може, й він через те такий тямущий вийшов.

1-й чоловік. Отак ушквар! Хіба чорти стали б його вчить святому письму?

Всі сміються.

Ну й вигадав!

2-й чоловік. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..

1-й чоловік. Сидів три дні та й висидів злидні!

Сміються.