Текст книги "П'єски-гуморески (СИ)"
Автор книги: Сергей Кузнецов
Жанры:
Драматургия
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)
Сон в летнюю ночь
Украинец спит и видит во сне, как представители разных стран обращаются к нему за различной помощью, как к жителю самой богатой и развитой страны.
Действующие лица:
Украинец, Русский, Японец, Американец, Негр.
* * *
(Входит Украинец в вышиванке под мелодию «Ніч, яка місячна».)
УКРАИНЕЦ (меланхолично). «Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в неё … Весь ландшафт спит. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в её глубине. Божественная ночь! Очаровательная ночь…» (Цитата из «Майская ночь или Утопленница» Н.В. Гоголя.)
(Садится на стул и засыпает под мелодию «Ніч, яка місячна».)
(Входит Русский с балалайкой. Украинец просыпается.)
РУССКИЙ (жалостно и призывно). Ребята, украинцы, нужна помощь братскому народу. Выручайте! Нам в России не хватает своей нефти и газа. В энергетике проблемы. А у вас на черноморском шельфе богатые запасы. Продайте хоть сколько-нибудь! Возьмём по любой цене.
УКРАИНЕЦ (здивовано). Отаке… На тобі.
РУССКИЙ. И ещё прокачаем всё это через наши трубы на Дальний Восток, для других стран. Вот, хоть им, для Японии… Мы согласны на любые транзитные условия. А?…
УКРАИНЕЦ. Ну, навіть не знаю… А що, і японцям нафта потрібна?
(Входит Японец в кимоно, Русский выходит.)
ЯПОНЕЦ. Хай, хай, Украина-сан, осень нузна. И нефтя, и газа. И нам, японсам, и китайсам тозе нузна…
УКРАИНЕЦ. От бісові діти, та на вас ніяких шельфів не вистачить…
ЯПОНЕЦ. И ессё, моя хотел бы купить у вас телевизоры и магнитофоны. Осень много куплю. Холосо бы ессё и компьютеры. Наши совсем плохие, ломаются часто. А в Украине холосые компьютеры делать научилася. (Кланяется по-японски.) Домо аригато.
УКРАИНЕЦ. Ну, знову ж таки не знаю. Продать-то воно, звичайно, було б добре. І сусіда виручать треба. Так от, може ж на всіх не хватить. Багато хто просить і нафту нашу, і електроніку. Подивимось…
(Входит Американец. Выходит Японец.)
АМЕРИКАНЕЦ. Господа, помогите решить финансовую проблему. Мы были самой сильной страной на планете. А теперь доллар падает. Наша валюта стала такой неустойчивой. Экономика Соединённых Штатов в кризисе. Разрешите купить у вас хоть немного гривны. Хочу приобрести квартиру в Вашингтоне. А сейчас все продают недвижимость только за надёжную валюту, за гривну.
УКРАИНЕЦ. Ну, не знаю, хіба що по курсу вісім… вісім долларів за гривню… І то не знаю, чи варто, чи ні…
АМЕРИКАНЕЦ. Да, и очень хотелось бы договориться о поставке украинских ракет для космических полётов. Наши «Аполло» и «Шаттл» уже совсем устарели. Не на чем летать в космос. А ваша техника самая лучшая.
УКРАИНЕЦ. Ото ж бо воно й є.
(Выходит Американец.)
УКРАИНЕЦ. Таки потроху воно починає набридать. То одні приходять просить, то інші. Вчора французи питали про автомобілі. Хотіли помінять свої Рено та Пежо на наші Таврії. Усі хотять щось українське ухватить з товарів. А то ще звертались італійці про взуття та одяг. Хотіли, щоб ми їм дозволили вішать наші українські лейби на їхні італійські вироби. Кажуть, франчайзінг. Ні, хлопці, носіть самі свої Версачі.
(Входит Негр.)
НЕГР. А я, уважаемый белый господин, я из Африки. Мы живём хорошо. У нас уже почти всё есть. Всё, что нужно для красивой жизни – и крокодилы, и бананы. И море у нас такое же синее, и пустыня у нас такая же жёлтая. Всё, как в Украине. Но хотим мы ещё такую же одежду, как у казаков. Разрешите нам носить такие же широкие красивые шаровары, как у вас? Очень просим!
УКРАИНЕЦ (з подивом). Оце маєш! Вам дай волю, так ви й оселедця будете носить… І вишиванки!!!
НЕГР. И, может быть, есть какая-нибудь возможность достать у вас хоть немного сала. Особенно, полтавского.
УКРАИНЕЦ (гнівно). Е ні, братику! Оце вже перебір. Зась! На святе не зазіхай. Сало – це тобі не штани, не нафта якась чи, навіть, ракети. Це святе! Не зазіхай.
(Выходят под мелодию «Ніч, яка місячна».)
2010 г.
Повесть о том, как поссорились Сергей Иванович с Сергеем Александровичем
Два старинных приятеля, живущих по соседству в Миргороде, ссорятся из-за малозначительных вещей. Завязка пьесы по аналогии с повестью Н.В.Гоголя.
Действующие лица:
Сергей Александрович, говорит на русском языке. Сергей Иванович, говорит на украинском.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (обращаясь к зрителям, жестом представляет товарища). Господа, позвольте представить вам моего старинного миргородского приятеля. Издавна, с незапамятных времён живёт в Миргороде Сергей Иванович. И он мой сосед. Дом имеет добротный. И хозяин рачительный, и очень порядочный семьянин. И щедрый сосед. У него всегда можно выпить рюмочку. Приятный человек во всех отношениях. Прекрасный человек Сергей Иванович, прекрасный! (Умилительно.) Прошу Вас, прошу!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (обращаясь к зрителям, тоже представляет товарища). Чудова людина Сергій Олександрович, чудова. Добропорядна, сімейна людина. Свідомий громадянин. Доброзичливий сусід. З ним можна цікаво порозмовляти на різні теми.
(Обнимаются за плечи.)
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (умилительно). А что, Сергей Иванович, почивали ли вы сегодня?
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Так-так, Сергій Олександрович, відпочив… з превеликим задоволенням. Не хвилюйтесь, будь ласка.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Так, а не испить ли нам с вами, любезный сосед, по рюмочке водки? Каково будет ваше мнение на сей счёт? (Достаёт из кармана маленькую бутылочку, налитую наполовину.)
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (в сторону). Ти диви, зі своєю прийшов… (Собеседнику.) А чого ж не випити? Усіляке діло можливе, якщо воно не шкодить здоров’ю. Ось тримайте. (Достає з кишені рюмки, подає.) Випити зі старовинним приятелем, це ж чистісіньке задоволення.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (разливают водку в рюмки). Будьте здоровы, Сергей Иванович, будьте здоровы. (Выпивают.)
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. І вам бажаю не хворіти, Сергій Олександрович. Закусюйте, чим Бог послав. (Достає з кишені сухар, відломлює від нього маленький шматок, подає.)
А що, сусіде, у Вас до мене якась справа є, чи ви отак просто зайшли, по-сусідськи?
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (пытается укусить кусочек поданного сухаря, не может раскусить, кладёт его в карман). Да дело-то у меня к вам, Сергей Иванович, имеется. Но не то, чтобы уж и дело. А так, дельце… Чепуха, можно сказать. Но интерес имеется. Видел я у вас как-то во дворе старый спиннинг. Вы вот мне скажите, любезный сосед – на что он вам? Вы ведь не рыбак. И совсем им не пользуетесь.
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Ну, не кажіть. Як це так «не рибак»? Саме рибак і є! Віддавна я його до рук не брав, це правда. Але ж спінінг у господарстві річ дуже потрібна. А раптом трапиться якась риболовля! Зненацька! А я без спінінга! Це ж суцільне неподобство.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Рыбалка, милостивый государь, неожиданно случиться не может никак. Не загибайте. А коли уж случится, так накопайте обыкновенных червей у себя в саду, возьмите обыкновенную удочку. Да и ловите себе обыкновенную рыбу. Спиннинг вам и не нужен совсем. Продайте его мне. Продайте! А я, уж как научусь ловить, так только держись!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Отакої! Куди ви загнули, Сергій Олександрович. На звичайну вудку?… Та хіба ж на звичайну вудку можна зловити щуку? (Рибацький жест руками.) Чи, скажімо, судака? (Ще більший рибацький жест.) Я таки ходжу на крупну рибу… ходив… давно. Я солідна людина. Спінінг мені потрібен, конче.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Так ведь, где ж вы собираетесь ловить эту самую щуку или судака? (Повторяет те же рыбацкие жесты.) А, Сергей Иванович? Неужели в Хороле? Ха-ха! В нашей «широкой полноводной» реке? Хорол-то наш, он того… «тыхоплынный». Да и мелковат по глубине. Соответственно, и рыба мелковата. Так уж оно по природе.
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Е… та я бачу, що ви, Сергій Олександрович, не любите наш Хорол. Не любите нашу річку. Це якось, навіть, не патріотично.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. А что ж тут непатриотичного, сударь? Хорол – река мелкая, и рыба в нём тоже мелкая. И всё тут. А вы, я смотрю, Сергей Иванович, человек жадный…! Жалко вам спиннинга для старинного приятеля.
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Спінінг річ дуже потрібна у господарстві, я вам кажу.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Вас, Сергей Иванович, прямо распирает от жадности. (Насмешливо.) Толстеете на глазах!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (голосно). А ви… а ви, Сергій Олександрович, схожі на гусака! Ось!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Ну, знаете! (Возмущённо.) Чем же это я похож на гусака? Как вы смеете оскорблять меня таким презренным прозвищем?!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А ось тим і схожі… ніс у вас довгий! Як клюв. Ось! І шия у вас довга. Ти ба, який любопитний, розгледів спінінга зі свого двору… через забор… у моєму дворі. Звісно ж, гусак.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Да… знал я раньше, что вы жадноваты, да вот ещё раз и убедился.
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Я людина не жадібна, а далекоглядна. Те, що мені самому потрібно, я ніколи нікому не віддам.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (ехидно). А нельзя ли у вас, уважаемый, купить по сходной цене «прошлогоднего снега»? Или он вам самому опять же нужен?
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А можна і купить… якщо у вас, звичайно, грошей вистачить. Шановний!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Вы бы ещё яблоки все понадкусывали в саду! (Переход на крик.)
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А от як буде потрібно, то і понадкусюємо. Мій сад – що хочу, те й роблю!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Да вы, Сергей Иванович, просто хохол!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А вы, Сергій Олександрович, у такому випадку, кацап!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Ну-у-у, это уж ни в какие ворота… С чего ж это я кацап?!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А мова ваша така, кацапська! І повадки! Ото і все!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. В таком случае, разлюбезный мой сосед, заберите себе, куда подальше свой старый ржавый спиннинг. (Возмущённо.) Не нужен он мне совсем!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А Ви, шановний, поцілуйте у сідницю свого «царя-батюшку». Ось!
(Становятся друг к другу спиной, касаясь лопатками, переговариваются через плечо).
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Глупее ничего не слышал!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Кацап!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Хохол!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Ганебні речі кажете, пане Сергію!
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. И разговаривать не хочу! (Презрительно.) Любезнейший!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Звичайно, вибачте мені, шановний, але ось вам дуля! (Показывает дулю через плечо.)
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (криком). Да я на вас в суд подам, милостивый государь!
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Це я на вас подам до суду. (Пафосно.) На своїй землі живу!
(Расходятся в разные стороны, затем сходятся лицом к лицу, фыркают друг на друга. Затем ещё раз расходятся и сходятся, становятся уже лицом к зрителям.)
СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (пафосно, повільно, зі значущим виглядом). Маю вам повідомити, шановні, що завтра вже неодмінно справа у суді вирішиться. І, без сумніву, на мою користь.
СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Скучно на этом свете, господа!
2017 г.
Вибори, вибори…
Три жінки-сусідки сидять «на лаві у дворі» та обговорюють вибори і інші життєві проблеми. При цьому вони лузають насіння (Наталка та Галя соняшникове, а Миколаївна – гарбузове) і плюють лушпиння (один раз у кулак, а другий – на землю).
Діючі особи:
Наталка – молода жінка, самовпевнена.
Галя – досвідчена жінка середнього віку, глузлива, але не має своєї думки.
Миколаївна – літня жінка, свідома і розсудлива, відповідальна.
НАТАЛКА. Ви як хочете собі, шановні, а я на вибори не піду. Навіщо оце даремно ходити? Нема чого там робити. Все одно – безрезультатно. Хоч ходи, хоч не ходи – все одно. Оті наші голоси не варті нічого, взагалі нічого не вирішують, аж ніяк. Тільки марна трата часу та нервів. Ніхто нас реально не слухає, хоч скільки ти хрестиків або галочок не став. А ти, Галочко, як думаєш?
ГАЛЯ. Та хто й зна… може, воно й так. Ходити чи не ходити, яка різниця? Ти, Наталочко, правильно кажеш. То ж я, мабуть, також не піду.
НАТАЛКА. Точно, різниці немає. Виберуть якось і без мене.
ГАЛЯ. Я згодна – що ти їм не кажи, а вони все роблять по-своєму. Як самі захочуть, так і зроблять. А нам зостається тільки дивитись оті дебати по телевізору.
НАТАЛКА. Отож, дебати подивитись можна, але порядку в країні це не додає.
ГАЛЯ. Так-так, порядку немає. Я оце минулого разу… вчора, на зупинці автобусу простояла двадцять хвилин! Очікувала на маршрутку.
НАТАЛКА. Так і що?
ГАЛЯ (роздратовано). Так даремно й чекала. Не дочекалась, плюнула та повернулась додому. Як вони, ті маршрутки ходять, ніколи не розбереш. Ніякого порядку у державі немає! Ніхто ні за що не відповідає.
МИКОЛАЇВНА. Ось не меліть дурниць. Ти що, Галю, не схотіла навіть подивитись розклад руху? Чи його там не було?
ГАЛЯ. Який такий розклад?
МИКОЛАЇВНА. Ну, там на зупинках зазвичай є така табличка з розкладом руху. Не бачила?
ГАЛЯ. Та таке… ніколи мені розглядати ті зупинки. Не знаю, може воно щось там на зупинці й було написано, я ж не буду роздивлятись з усіх боків. Чи в мене час є?
МИКОЛАЇВНА. Ну, звісно, навіщо ж його дивитись. Та не плюйте лушпиння на землю! Чи ви будете підмітати?
ГАЛЯ. А… то так. (Плює лушпиння у кулак.)
НАТАЛКА. Отож бо воно й є. Я ж вам про те й кажу. Нема чого робити на тих виборах.
ГАЛЯ. Звичайно. Правильно. Нема чого робити.
МИКОЛАЇВНА. Не згодна я з вами, дівчата. Без нас, може й виберуть. Когось! Але брати участь все одно необхідно. Це прояв свідомості та патріотичності. А от порядку в державі немає, то в цьому я з вами згодна. Куди тільки той президент дивиться? Хоч ми й прості люди, але від нас також багато чого залежить, нам треба за усім спостерігати і наглядати.
ГАЛЯ (глузливо). Ото таке! Миколаївна, що ви таке кажете? Ото така ви розумна? Подивіться тільки на неї! Спостерігає вона, бачте, за вищою посадовою особою… Наглядає вона, прямо не встаючи з лави у дворі. Ви б краще за своїм чоловіком дивились, а не за президентом.
Я ось бачила позавчора, як ваш Петрович пішов у магазин по хліб та гроші вдома забув. Ото було смішно дивитись, як він шукав гроші по кишеням та потім обурений мав повертатись додому з пустою торбою. То ви така родина… спостерігачі… вам саме державою керувати.
МИКОЛАЇВНА. А мій Петрович нікуди не балотується. Він вдома сидить, на пенсії. Йому ото по хліб сходити, це головна робота й є. А якщо гроші забув, то можна й ще раз прогулятись. Це корисно – фізичні вправи…
ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Наталко, а є ще насіння? Дай трохи. (Бере.) Дякую.
НАТАЛКА. А ви бачили, шановні, як оті депутати побилися у Раді. Вчора було у новинах… Там один, такий молоденький та справний, як в’їхав такому собі дідугану по пиці. Ой-ой! Такий красивий вийшов ляпас. Аж задзвеніло.
ГАЛЯ. А чого?
НАТАЛКА. А щоб не патякав зайвого.
ГАЛЯ. А яке хоч прізвище?
НАТАЛКА. Я прізвище не почула.
ГАЛЯ. А з якої хоч фракції?
НАТАЛКА. Та не знаю, кажу ж. А яка тобі, Галю, різниця?
ГАЛЯ. Ну, все ж таки має бути якийсь сенс…
НАТАЛКА. Та таке… ляпас був… ляск був… ото тобі і увесь сенс. Мені сподобалося.
ГАЛЯ (зі сміхом). А… то так. Нормально.
МИКОЛАЇВНА. Не меліть дурниць, дівчата, ще раз вам кажу. Що це за сенс, бити людину по обличчю? Та ще й старшу… Хіба ж так можна?
ГАЛЯ (глузливо). Та нічого страшного, Миколаївна, як ці депутати усі один одного переб’ють, то ми інших виберемо. Чи то важка справа? Поставимо хрестик десь там, на папірці, та й усе!
МИКОЛАЇВНА. Ой, та відповідальність треба мати хоч якусь!
ГАЛЯ. Це ви, Миколаївна, про кого? Про нас чи про них?
МИКОЛАЇВНА. Про усіх. Ось подумайте тільки – може ж це вдарили саме того депутата, за якого ви голосували? Може, це був ваш депутат?
НАТАЛКА. Кажу ж вам, я не знаю, прізвище не почула. Та й я взагалі не знаю, які там депутати наші, а які не наші. Яка мені різниця?
ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Слухайте, Миколаївно, а яке це насіння ви їсте? Це що, гарбузове? Елітних сортів? Вам що, просте соняшникове насіння вже не смакує?
МИКОЛАЇВНА. Дівчата, їжте що хочете, не чіпляйтесь до насіння!
НАТАЛКА. Слухайте, шановні, а чи не знаєте ви, як зараз платити за оте опалення? Я сьогодні узялась заповнювати книжку за опалення та й не змогла навіть порахувати. Такого понакрутили з тією комуналкою, не второпаю вже взагалі нічого!
Та ще й цифірки такі дрібненькі треба вписувати. Очі заболять, поки заповниш хоч одну книжку. Я, мабуть, не буду платити… почекають. А які там хоч тарифи зараз?
ГАЛЯ. Тарифи великі. Годі й рахувать. Такі великі, що і я, мабуть, платити не буду.
МИКОЛАЇВНА. Як це, не буду? А якщо кожен у місті отак «не буду»? Що тоді? Як котельня зупиниться, взимку будемо замерзати? Які ж ви, дівчата, легковажні. Несвідомі та невідповідальні. Так не годиться.
ГАЛЯ. Ні, я не так, щоб зовсім не платити. Але зараз не буду.
МИКОЛАЇВНА. А коли ж будеш?
ГАЛЯ. Ну, як розбагатію, тоді й заплачу.
МИКОЛАЇВНА. А це коли ж воно таке станеться?
ГАЛЯ. Ну, як почнемо жити по-новому, як той казав… тобто, одразу після виборів… усі розбагатіють… от тоді й я…
МИКОЛАЇВНА. А… ну, якщо жити по-новому… тоді всі розбагатіють точно… звісно.
ГАЛЯ. А… то так. Звичайно, якщо усі розбагатіють, то почнуть їсти тільки гарбузове насіння. Бо ж воно більш корисне. Для багатіїв! Так, Миколаївно?
МИКОЛАЇВНА. Не мудруй! І не сміти у дворі! А комуналку треба платити чесно і вчасно. І тільки так.
ГАЛЯ. Та таке! Я ось три дні тому була в електричній конторі. Хотіла ж, бачте, чесно заплатити. То бачила, що там коїться. Страшне… люди один одного мало не повбивали у черзі. Так лаялись, що аж гай шумів. Черга довжелезна, всі злі, а віконечко тільки одне. Хотіли і мене вбити, а я ж тільки намагалась спитати про оті довбані тарифи. Ну, без черги… та я ж ввічливо, я ж хотіла скоріше. Щоб нікому не заважати. Ледь не задушили. Невихований у нас народ, годі й казать. Навіть чесно заплатити не вийшло. А ви кажете «порядок»!
НАТАЛКА. А ви платіть по Інтернету. Так простіше… ну, чи скоріше… Це ж сучасно і швидко. Не стійте у чергах.
ГАЛЯ. Правильно кажеш, Наталочко. Це сучасно. Я ось просила брата заплатити за мене по Інтернету, то він мені… намагався заплатити. Тільки в нього не вийшло. Там щось таке сталося з комп’ютером, збій якийсь, чи що. Я-то сама не користуюсь… не вмію… не знаю. Але ж я чула, є люди, які вміють.
МИКОЛАЇВНА. Отож, дівчата. Тут я згодна, ці комп’ютери не для мого віку. Хай вже молодь навчається, а ми якось по-старечому, через касу та з книжками. Хоч у них і цифірки дрібні. Для мене зараз усі цифірки дрібні – і у абонентських книжках, і у телефоні. Ось тільки на цінниках цифри великі. Чи самі ціни великі?
НАТАЛКА. А що, Миколаївна, є труднощі з мобілкою?
МИКОЛАЇВНА. Та не те, щоб труднощі… ну, таке… я-то нею взагалі користуюсь. Мені показали. Як мені дзвонять, то я натискаю зелену кнопочку, відповідаю. Все нормально. А от що його потім робити, то я вже поганенько зрозуміла. І запам’ятати вже геть нічого не виходе. Такі вже мої справи.
ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Так, а гарбузове насіння що, не допомагає? Пам’ять не покращує? Воно ж корисне!
НАТАЛКА. Ну, хоч це, може, й прикро, але у вашому випадку, Миколаївно, зробити вже нічого неможливо. Ані з вашим телефоном, ані з вашою відповідальністю. Вибачайте.
МИКОЛАЇВНА. Та якось будемо жити. (Викидає лушпиння з кулака собі за спину, обтрушує долоні.) Треба сказати Петровичу, нехай потім підмете тут…
ГАЛЯ (після паузи, до зала). Оце скільки сидимо, скільки балакаємо, а я так і не второпала – йти мені на ці вибори чи не йти…
2019 г.
У стоматолога
Под табличкой «Стоматолог. Кабинет №1» сидят четыре человека в ожидании приёма. Тон их беседы поэтапно меняется от самоуверенного до сомнения и страха. Ситуация заканчивается паникой и бегством.
Действующие лица:
(Под кабинетом сидят: Селянин в простой одежде, Интеллигент в очках и с кроссвордами, Блатной с большим мобильным телефоном в руках. Входит Военный).
ВОЕННЫЙ (бодро и раскатисто). Здр-равия желаю! Кто кр-райний?!
СЕЛЯНИН (поднимает правую руку, левой держась за зубы). М-м-м.
ВОЕННЫЙ. Понял. А вы за кем?
ИНТЕЛЛИГЕНТ (поднимает левую руку, правой держась за зубы). М-м-м.
ВОЕННЫЙ. А вы по талончику?
БЛАТНОЙ (делает неопределённый жест рукой). Ну, типа того…
ВОЕННЫЙ. А то тут, как всегда, ходят – то блатные, то ещё «я только спросить»… Ладно, буду крайним. (Садится на свободный стул.)
(Все сидят, самоуверенно развалившись.)
СЕЛЯНИН. А слухайте-но, хлопці. Може, хтось знає, цей лікар взагалі порядний? Добрий фахівець? Га? Зуби рвати вміє? Чи так собі?…
Ось я тут узяв із собою декілька шматочків сала… невеличких. Для впевненості, звичайно. Сало, воно сало і є. Завжди корисне. Оце, як той казав, можна його не тільки їсти, а й прикладати до хворого місця. Навіть до хворого зуба. Ото так. І воно має полегшати майже одразу! У нас у селі баба Ганна завжди так робить. Та й самому лікарю непогано відрізати шматочок. Щоб був більш лагідним і добрим. А коли лікар у доброму гуморі, тобто скуштував доброго сальця, то й медицина буває на доброму рівні. І самому варто теж з’їсти сала і вже ситому сміливо йти до кабінету. Можна і з часничком. Тоді і не хвилюєшся. Ось як я зараз!
А чого тут хвилюватись? Все буде добре! Так. Це ж таке діло. Серед стоматологів дуже часто трапляються нечемні люди. І вони нас, простих людей, всіляко намагаються утиснути – вирвати зуба без наркоза, або працюють такими величезними щипцями, що аж жах! І завжди так боляче… І так нудно свердлить і свердлить, ковиряється у зубі, намотує нерви… дуже боляче! От якби був лікар благородного виховання – він би так не робив. А завжди з наркозом, чемно, акуратно. Поважаю!
ИНТЕЛЛИГЕНТ. Да, да! Нужно именно с хорошим наркозом. Вот у меня всё будет хорошо. Я согласовал с доктором, что наркоз будет высокого качества, проверенный по Интернету. Я читал статью, научную, на тему обезболивания при хирургическом вмешательстве. Так у нашего доктора всё соответствует международным стандартам качества. Я знаю. Я изучил эту тему с научной точки зрения. Вероятность превышения болевого порога весьма невелика.
БЛАТНОЙ. Ха! Вот уж кому не стоит волноваться за качество работы стоматолога, так это мне. Тут насчёт меня… доктору позвонили… от Аристарха Феоктистовича… так я уверен, что всё будет в лучшем виде. Хорошо всё-таки везде иметь своих людей. Знакомый моего знакомого сделает для меня всё на высшем уровне. И совсем не больно!
ВОЕННЫЙ. А мне всё равно. Больно – не больно. Я ничего не боюсь! Мы, военные, люди стойкие. Боли не боимся. Приказано идти к стоматологу – выполняю чётко и без пререканий. Вырвать зуб – без проблем. Поставить пломбу – «есть, так точно». К стоматологу – значит, так надо!
