Текст книги "История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии"
Автор книги: Петр Фиров
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 16 (всего у книги 17 страниц)
Відпис Тарас Бульба-Боровець
Полісся, 6.ХІІ.1942.
До пана Доктора Пица,
Шефа СД Волині і Поділля в Рівному
Високоповажний Пане Докторе!
Згідно з нашою умовою від 23.ХІ.1942 р., я маю дати Вам конкретну відповідь до 7 ц. м. – чи погоджуюсь обняти у Вашому уряді реферат по боротьбі з партизанкою. На превеликий мій жаль, я не можу Вашої пропозиції прийняти. Ви від нас вимагаєте всього (включно до нашого життя), а взамін за це – не даєте нічого.
Я виразно заявив, що справа нормалізації українсько-німецьких відносин вимагає повних засобів, а не деяких півзасобів. Тим повним засобом я вважаю питання української державності, а моментом довір'я та брамою для переговорів – звільнення через загальну амністію усіх українських політичних в'язнів. Тим часом у розмові 23.ХІ. ц. р. Ви ці основні пункти зовсім відкинули, а нам запропонували дрібниці. Про українську державність німецька влада не хоче взагалі говорити, а замість амністії для усіх наших в'язнів обіцюється звільнити тільки людей з Поліської Січі – і то під мою особисту поруку.
Така постановка справи є несумісною з тим, що мені говорив п. Йоргенс 1.XI. 1942 р. Я тоді заявив, що поважні переговори можуть наступити тільки по амністії та поліпшенню адміністративно-економічної політики в Україні. Пан Йоргенс мені сказав, що ці два пункти можуть бути позитивно розв'язані, а Ви їх зовсім відкидаєте.
Я до справи ставлюсь тверезо і чесно, як вояк. Бачу, що без зміни політичного курсу Німеччини до України не може бути мови про оздоровлення українсько-німецьких відносин. А тим самим моя співпраця з Вами є неможлива. Вона, в результаті, нічого позитивного поза компроматом не принесе.
Моменти самооборони перед новими провокаціями та можливими репресіями, на які воєнного часу не треба довго чекати, наказують мені бути обережним та затриматися далі в лісі, хоч як це для мене не прикро та невигідно. Вийти з лісу для приватного життя під постійною загрозою арешту я також, на жаль, не можу.
Наше нелегальне становище не означає, що ми перебуваємо у стані чинної боротьби з Німеччиною. Це є тільки примусова самооборона. Ми вважаємо Німеччину тільки тимчасовим окупантом, а не ворогом України. Коли Німеччина відкинула нас від участі в цій війні як підмет, ми постановили чекати її закінчення пасивним глядачем. Цебто вважаємо за зовсім природне вам і не допомагати, і не шкодити. Це наше ставлення не буде змінене, якщо німецька влада потрапить так само об'єктивно оцінити викликану своєю політикою анормальну ситуацію. Натомість, коли німецька влада ще гірше загострить свій антиукраїнський курс, тоді, очевидно, силою обставин наш нейтралітет перетвориться у чинну антинімецьку боротьбу.
Мені дуже прикро, пане Докторе, що я сьогодні замість говорити з Вами особисто в Рівному, як це Ви мені пропонували, відповідаю тільки цим листом. Вірте мені, що, як чесна людина, інакше не можу вчинити.
З повагою
Тарас Бульба-Боровець.
З оригіналом згідно:
Начальник Канцелярії Штабу Української Повстанської Армії майор Кривоніс.
Бульба-Боровець Т. Армія без держави. / Т. Бульба-Боровець. —
Львів: Поклик сумління, 1993, с 147–148.
№ 6За що бореться Укаїнська повстанча армія (УПА)
(Прийнята на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН в серпні 1943 р.)
Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самотійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі.
УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “нової Европи”.
УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашисько-націонал-соціалістичних програм та політичних концепцій бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського комунобільшовизму і проти німецького націонал-соціаліму.
УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, “визволяв”, “брав під охорону”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст – поневолення, насильство, грабунок. Тому УПА бореться проти російсько-більшовицьких і німецьких загарбників поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостійної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно і культурно жити та розвиватися.
УПА за повне визволення українського народу з-під московського більшовицького ярма, за побудову УССД без поміщиків, капіталістів та без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.
В українській державі влада вважатиме за найвищий обов’язок інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів у своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення. Українська народна влада всі економічні ресурси та всю людську енегрію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціального ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.
В лавах УПА борються українскі селяни, робітники та інтелігенти проти гнобителів, за УССД, за національне і соціальне визволення, за новий державний порядок та новий суспільний лад:
а) За знищення більшовицької експлуататорсько кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян.
б) За безплатну передачу селянам західних українських областей всіх поміщицьких, монастирських та церковних земель.
а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна – кооперативно-громадською.
б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.
а) За загальний 8-годинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримуватиме за неї окрему зарплату.
б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім’ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд, а в національно-державних – премію.
в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.
г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.
За вільне ремесло, за добровільне об’єднання ремісників у артілі, за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю і вільно розпоряджатися своїм заробітком..
За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
За повну рівність жінки з чоловіком у всіх громадських правах і обов’язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легку працю, щоб жінка не шукала заробітку в шахтах, руднях та на інших важких промислах і внаслідок цього не руйнувала свого здоров’я. За державну охорону материнства. Батько сім’ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки і неповнолітніх дітей.
а) За обов’язкове середне навчання. За піднесення освіти і культури широкої народної маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, театрів тощо.
б) За поширення вищого і фахового шкільництва, за невпинне зрастання високо-кваліфіковонних кадрів фахівців на всіх ділянках життя.
в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, помешканнями та навчальними приладдями.
г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління – моральний, розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства.
За пошану до праці інтелігенції. За створення таких матеріальних основ праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійним про завтрашній день та про долю сім’ї, міг віддатися культурно-творчій праці: мав потрібні умови до праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій розумово-культурний рівень.
а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва.
б) за широке запровадження охорони народного здоров’я, за поширення мережі лікарень, санаторіїв, курортів та будинків відпочинку. За збільшення лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров’я.
в) За особливу державну опіку над дітьми і молоддю, за поширення мережі дитячих ясел та садків, санаторіїв, таборів відпочинку, за охоплення всієй дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.
а) За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світоглядних доктрин і догм.
б) За вільне визнання і виконування культів, які не суперечать громадській моралі.
в) За відокремлення церковних організацій від держави.
г) За культурні взаємини з другими народами, ща право виїзду громадян за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя і культурних надбань інших народів.
За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.
За рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних та громадських правах і обов’язках, за рівне право на заробіток і відпочинок.
За вільну українську по формі і по змісту культуру, за героїчну духовність, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.
Голос України. – 1992. – 18 липня.
№ 7Присяга Воїна Української повстанської армії
Я, воїн Української Повстанської Армії, узявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед великим народом українським, перед Святою Землею Українською политою кров’ю усіх найкращих синів України, та перед найвищим політичним проводом народу українського:
боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу;
в цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битися до останнього подиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України;
буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворога землі Української;
буду виконувати всі накази командирів;
суворо зберігати війскову і державну таємницю;
буду гідним побратимом у бою та в бойовому житті усім своїм товаришам по зброї.
Коли я порушу цю Присягу або відступлю від неї, то нехай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і паде на мене зневага українського народу.
Особистий підпис.
Дзвін. – 1993. – № 4–6. – С. 109.
№ 8Докладная записка о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ
Совершенно секретно
Секретарю Центрального
Комитета КП (б) Украины
товарищу Н.С. Хрущеву.
Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его Управлениями в западных областях Украины, в целях выявления вражеского украинско-националистического подполья широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА».
Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умно, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.
Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумелая работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилия над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности и, бесспорно, наносят вред делу социалистического строительства в западных областях Украины.
Например:
В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки, Дубровицкого района, Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62-лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей».
«Крылатый» и участники его группы подвергли пыткам Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья
Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа.
На основании полученных таким провакационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ Паламарчук З. Г. и Паламарчук А. Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ во время допросов их также избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.
В результате вмешательства Военной прокуратуры провокационный характер обвинения Паламарчук З. Г. и Паламарчук А. Г. был установлен и постановлением УМГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.
В ночь с 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое, Козинского р-на, Ровенской области был уведен в лес местный житель Котловский Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливались работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель, путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом советской власти.
В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г.
По заключению больницы Котловскому Ф. Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.
В ночь с 22 июля 1948 г. той же спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С. В. – инвалид Отечественной войны.
В лесу Михальчук был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.
Продержав Михальчука в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице.
В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Ренницкая Нина Яковлевна, рожд. 1931 г.
В лесу Ренницкая была подвергнута пыткам. Допрашивая Ренницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивая вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали.
В беспомощном состоянии Ренницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой Ренницкая находилась продолжительное время на излечении.
Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями.
Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.
Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствует факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гр-на Котловского.
Не являются также секретом подобные «оперативные комбинации» и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилия, например:
В августе 1948 г. Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным управлением МГБ Стоцкого Степана Петровича и Дмитрук Екатерины Григорьевны.
Указанные лица в сентябре 1947 г. были незаконно арестованы, и, поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя.
Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что Стоцкий с 22 сентября 1947 г. по январь 1948 г. находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела.
В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ.
В связи с отсутствием материалов для предания суду Стоцкий и Дмитрук почти спустя год после их ареста из-под стражи были освобождены;
В апреле 1948 г. Львовским облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи Зарецковная Мария, рожд. 1927 г., арестованная Заболотоцким РО МГБ Львовской области.
В процессе расследования дела было установлено, что Зарецковная была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной.
10 октября 1948 г. Здолбуновским райотделом МГБ Ровенской области был арестован за пособничество бандитам житель хутора Загребля, Здолбуновского района – Дембицкий Петр Устинович.
Дембицкий обвинялся в том, что по заданию бандитов ОУН собирал для них зерно.
Расследованием установлено, что в сентябре 1948 г. к нему в дом явились вооруженные бандиты и требовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессий за невыполнение этих требований, Дембицкий обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали.
Спустя несколько дней к Дембицкому вновь явились несколько человек вооруженных и, дав ему времени один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место.
Боясь неизвестных, Дембицкий запряг свою лошадь, погрузил на повозку три мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ доставили Дембицкого в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании Дембицкого с поличным.
После ареста Дембицкого в Военную прокуратуру явилась его жена., которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие её мужа.
Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны, и как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путём насилия и запугивания всё же удаётся получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в состветствии с требованиями закона расследования неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечёт за собой дискредитации советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого такого случая во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.
Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией.
Однако серьёзная опасность подобной деятельности заключается не только в этом.
Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.
Как показало расследование, проведенное Управлением охраны МГБ Ковельской ж.д. по делу Ногачевского Ф.И. и других, спецгруппа Ровенского областного управления МГБ в составе «Степового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района Ровенской области антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания якобы для нужд «УПА».
Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в западных областях Украины, кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путём лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние.
Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималось антисоветской деятельностью.
Например. В ночь с 13 сентября 1948 г. в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки Кучинец Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ.
Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки Кучинец Л.Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ – Парфенюк Н.В. и Грицай С.И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны нач-ка РО МГБ майора Егорова к уголовной ответственности привлечены не были.
Получив данные о причастности Парфенюка и Грицай к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки Кучинец Л.Ф., нач-к РО МГБ майор Егоров вызвал Парфенюка и Грицай в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, Парфенюк и Грицай, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись.
Участники спецбоевок МГБ совершают ограбления местных граждан. По сообщению Козинского райпрокурора Ровенской области, в июле 1948 г. на территории района ими были ограблены граждане Швейда Иосиф, Грабовский Иван и др. подобние факты имели место и в других областях и районах.
Эти грабежи, как и другие нарушения советской законности, оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил:
«Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют».
Таким образом грабежи местного населения спецбоевиками рассматривается как неизбежное зло, и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.
Насилие и грабежи, даже сам факт появления в населённом пункте спецбоёвок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в западных областях УССР, создаёт у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье ещё сильно, что его следует бояться и т. п.
ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоёвка, от этого положение не меняется. В этом отношении характерен следующий случай:
28 сентября 1948 г. в Каменец-Подольский горотдел МГБ колхозники с. Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем последовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая.
Фактически эта была не ОУН «овская» банда, а спецбоевка Тернопольского областного управления МГБ. Характерно, что эту спецбоёвку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского горотдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой машине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменец-Подольского военного училища МВД.
Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины были убиты офицеры – ст. лейтенант Харченко И.Н. и лейтенант Кирпачев В.М., а 16 офицеров и шофер-солдат Кондрацкий получили телесные повреждения.
Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно было бы продолжить, но материалы, которыми располагает Военная прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако не каждый случай нарушения советской законности находит своё отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.
Больше того, если Военная прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваются не только доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушивших закон, сколько различные поводы для того, чтобы «опровергнуть» факты, сообщённые Военной прокуратурой, и заволокитить расследование.
Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная прокуратура сообщила в МГБ УССР ещё в начале октября 1948 года, но, тем не менее, преступники были арестованы только в феврале с.г., причём до ареста их начальник управления МГБ по Ровенской области тов. Шевченко пытался «опровергнуть» факты, вскрытые Военной прокуратурой, и убедить секретаря Ровенского обкома КП (б)У тов. Бегма, что эти факты якобы расследовались и не нашли подтверждения.
Органы МГБ, под руководством партии, проводят огромную работу по выкорчёвыванию остатков украинско-националистического, бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость.
Но, несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановления СНК СССР и ЦК ВКП (б) от 17 ноября 1933 года и постановление ЦК КП (б) У от 23 января 1948 года, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.
Поэтому, как коммунист, для которого партийные решения являются незыблемым законом жизни, я считаю своим долгом о приведенных выше фактах доложить Вам.
Военный прокурор войск УВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский. 15.02.49 г.
Сергійчук В. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944–1953 рр.: Нові документи і матеріали. / В.Сергійчук. – Київ: Дніпро, 1998. с. 699–706.
