Текст книги "Згуба"

Автор книги: Панас Мирний

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 5 страниц) [доступный отрывок для чтения: 2 страниц]

Панас Мирний
ЗГУБА

Комедія в п'яти справах

Справляють:

Одарка, кріпацька вдова, 45 літ. Не так стара, як зостарена та засушена лихою долею та недостачами.

Xима, її дочка, 22 літ. Дуже красива дівчина, а потім молодиця.

Петро, 14 літ; Орися, 10 літ: Одарчині діти.

Ївга, 35 літ. Сусідка Одарчина; дуже балакуча та цікава.

Грицько, 56 літ. Хрещений батько Химчин. Поважний та богобоязний чоловік.

Палажка, 50 літ, городська куховарка. Огрядна з себе.

Фенька, 27 літ, городська горнична.

Панич, 27 літ. Худий, високий, згорблений, наче сутулуватий.

Іван, 24 літ, робочий з залізної дороги. Красивий з себе парень, одягається теж красиво. Великий митець випити, погуляти, до дівчат залицятися.

Федір, 22 літ, теж робочий з залізниці. Приятель Іванів, а ще більший його прихильник до погулянок.

Поліцейські: перший і другий.

– СПРАВА ПЕРША —

Біля панського будинку, з двома виходами на улицю, сидять на лавці за ворітьми Палажка і Фенька. Через улицю провалля, огороджене перилами. Геть за проваллям унизу видко річку серед зелених лугів; за річкою – вокзал з залізного дорогою, а за ним – синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл. Дуже красива картина.

Вихід І

Фенька. Ну што у нас і юлиця глуха, то бодай у ній не довелося нікому доброму жити.

Палажка. Ще краще у такому тихому місці жити: ніхто не скаче перед твоїми очима, гуркоту та лементу того не чутно, що по людних улицях бува. А глянь он униз – як хороше!

Фенька. Што там хорошого? – провалля, та й только! А по юлиці і в празник людей не видно… Развє какая собака пробіжить.

Палажка. А живуть же, бач, люди, та ще й бога хвалять за те, що так тихо.

Фенька. То – кому надоело жить або хто зостарився… Звєсно, такому і нада спокойствія.

Палажка. А ти ще не вгамувалася?… Не надолужило тобі отак по всіх усюдах тинятися? Ще життя тобі не далося взнаки?

Фенька. Чому не далося?… Та што наше життя! Салдати правду поють: «життя наше – копейка!» Што тут дивиться на його, – гуляй очертя голову!

Палажка. А потім що? Догуляєшся до сизого голубонька, та тоді – з мосту та в воду!

Фенька. Уж лучше з мосту та в воду, чим отак жити! Єслі би я, дурна, знала – нікогда би не стала сюда на місто.

Палажка. Та хто ж тебе отут і держить?

Фенька. Добуду только місяця – сейчас розсчитаюся.

Палажка. З богом, Парасю, коли люди лучаються! (Помовкли).

Фенька. Єслі би еще господа билі, как другіє господа… настоящіє… А то – какіє ето господа? Только одно названіє, што господа, а больше – как простиє люди.

Палажка. Коли й прості наймають та платять гроші, то й простим треба служить. Така вже, бач, наша доля: найнявся – продався! Хто найняв – тому й служи.

Фенька. У настоящих господ – приятно служить: всі с тобою благородно, обходительно поступають; а уж у етіх названих господ – одна мученька: і беседовать з ними неохотно.

Палажка. А з настоящими ти і в беседу вступала?

Фенька. А как же! Вот як я служила у Луценкових. Он хотя і купець, но багатий; а она – благородная – на хвортоплянах іграєть, по чужесторонньому говорить – по-хранцюзькому, по-німецькому, – в інституті була… Он уже не молодой і все по своєму купечеському делу занят, все в роз'їзді та в роз'їзді; а она, бедная, одна – молодюсінька такая… Скушно єй одной дома. От ми с ней, когда он виєдет із города, весь город виходим, по всіх садах побиваєм. А домой как прийдем, то она меня возле себя все і держит; целую ночь с нею виговорим… I чего, чего ми только не переговорим с нею?… Она, значить, разоденеться што наилучше да й пойдьом гулять, а ідучи приказиваєт: ти, говорить, Феня, іді за мною да смотри, хто на меня будет засматриваться. А там от них недалеко жил один охвецер – картина, не охвецер! Всьо на нее посматриваеть да глазами – так і с'єл би… Вот про етого охвецера всю ноч і проговорим…

Палажка. Так чом же ти там не зосталася служити?

Фенька. Єслі би на меня, то я б од них нікогда не одійшла… і бариня не одпускала, да он расчитал… Узнал, што я от барині пісьма охвецерові носила. Ну – і расчитал!

Палажка. Ото ж то, бач, і є: дуже вже ви з своєю баринею по-чужесторонньому балакали та охвецерам письма писали та носили.

Фенька. От мужика всьо может статься! Он мужик, не образований, а она – благородная… Ну, звєсно, – не пара йому.

Палажка. Та видно, що благородна: дуже, бач, по-благородному з своїм чоловіком поступала.

Фенька. Ето што!.. У благородних так всегда, такая мода: барин себе амурами занімається, а бариня – себе.

Палажка. Що то за «амури» таке?

Фенька. От видите, ви етого і не знаєте. Ето значить: любов'ю заніматься.

Палажка. Он воно що! На бісового ж батька вони женяться? Так би уже й жили!

Фенька. Ето оно так нам кажеться, а їм нельзя: закон такой!

Палажка. Що ти плещеш? Який закон?

Фенька. Такой закон: єслі би вони не вінчані жили, то їх би нігде і не принімали… Єщо мушинам так можна, а женщинам – нельзя.

Палажка. А як заміж вийде, то тоді вже все можна? Добрий закон! Хто ж це такий закон настановив?

Фенька. Ну, не закон – обичай, або мода.

Палажка. То ти так і кажи, що це мода, а не закон, бо такого закону споконвіку не було і не буде: люди – не собаки! А що мода, то кожному не заборониш свою моду установляти. Як тільки вона другим достається!.. Он нещасна Химка теж по-модному захотіла жити, та тепер і нудьгує світом.

Фенька. Што ваша Химка! Ви думаєте, она святая?

Палажка. Хто ж каже, що свята? Якби свята, то в таке б не вскочила!.. Так – доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й гине.

Фенька. Харашо гине, – другим на шию вішається!

Палажка. Кому? Що це ти плещеш таке?

Фенька. Те плещу, што знаю… Ви не били позапрошлого воскресенія на свадьбі у желізнодорожного подмастерія, а я била з вашою Химкою і виділа, как она нашіптувалася з Іваном, какіє йому бісики глазами пускала, – прямо на шию вішалася!

Палажка. От уже як забалакала з твоїм Іваном, то тобі здалося, що і на шию вішалася.

Фенька. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам і всьо! Панич її содерже, все їй доставляє, а вона отак проти панича поступаєть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тоді і достанеться їй на орєшки.

Палажка. Кажи, хтось тобі так і повіре! Хіба ніхто не знає твого Йвана, волоцюги всьогосвітнього? Такий, як заллє очі, то не розбирає – де гора, а де низ, і в огонь полізе.

Фенька. Єслі приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там їх било много… все с нею водился!

Палажка. Того, що, може, кращої за Химку не було. Молода, красива з себе – і не твойому Іванові кинеться в вічі, – от він і пристав. Звісно, якби друга, більше сміла, то одрубала б йому, та й годі; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.

Фенька. Да… Такії вона з ним і викрутаси викручивала! То вона тут видає з себе тихоню, а там, єслі б ви бачили її, – як сказ напал! Трохи на голові не ходила.

Палажка. Як була весела, то тобі вже здалося, що й на голові ходила Годі, кажу, плескати казна-що: не повірю!

Фенька. Ви нікогда мені не вірите. Взяли ее под своє крилушко да і не видите, какой біс у вашій Химці сидить!

Палажка. У кожної такий біс сидить, як у неї. Що вона нещасна, то й шкода мені її. Якби вийшла за кого доброго заміж, то добра б з неї жінка була… тільки не за твого Йвана, бо твій Іван – городське ледащо, волоцюга… От тільки що наряджається, як та кукла, та видає з себе хвалька, – то тим і кидається вашому братові в вічі; а як чоловік – то він слова доброго не стоє. Не доведи, господи, Химці такого чоловіка! Тоді вже зовсім затопе свою голову.

Фенька. Годі, пожалуста, хвалить свою Химку, бо мені аж тошно.

Чутно здалеку гру на гармонію.

Палажка. Он лікар іде – поліче. Чуєш, як виграє? (Помовкли).

Через який час з переулка витикається Іван з Федором. Іван – попереду з гармонією у руках, виступа козирем; Федір – за Іваном, п'яний, поточується.

Вихід ІІ

Федір. Ну, і якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяємо? Пойдьом до трахтиру!

Іван (забачивши Феньку і Палажку, почина співати, приграючи на гармонії).

 
Ой чий же се двор?
Приточив би я свой…
Хорошая девушка
Да по нраву мені.
Да по нраву прийшлась,
Полюбилася…
Бедна моя головушка
Зажурилася!
 

Фенька (гукаючи до Івана). Не журись: ось вона незабаром вийдеть да й утешить!

Іван. Здрастуйте, Пелагея Кондратьєвна! Моє вам поштеніє! Сорок одно з утиральничком! (Розшаркується перед Палажкою і подає їй руку).

Федір (поточуючись). А моє – з салхветочкой!

Палажка. Здорові, здорові були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?

Іван. С какого шинку? В трахтирі билі!

Федір. І єщо пайдьом! Потому – сьогодня день воскресний… гуляй! Правда, брат Іван?

Палажка. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другі безпутні заводять.

Федір. Почему не пристало? Раніше почнем жить – больше увидім.

Палажка. Швидко засліпить…

Іван. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьєвна, безпутним взиваєте?

Палажка. А то путній, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не підбивав (показує на Федора, що стоїть перед ними чуманіючи).

Іван. Чуєш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя підбиваю?

Федір. Што тьотка в етом понімає?… Разве она может за наше випить? Бабйо, більш нічаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етім бабйом водиться?

Фенька (призро). Бабйо!.. А ти не стоїш і баб'я… Випил одну да і з ног валишся.

Федір. Правду говориш, што одну… Одну – только не чарку, – держи карман шире! – кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?… Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився, – с трахтиру домой понесли… А ми – по кварті черкнули!., да еще черкньом… Пайдьом, Іван!

Палажка. Добрим хвалишся!?

Іван. Да підожди, поговорим с людьми. (Сіда біля Палажки).

Федір. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоїть!

Фенька. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тінь за ним слідкуєш: куди він – туди й ти!

Федір. Потому… одному скушно… Пойдьом, Іван!

Іван. Підожди. Он тьотка називаєт меня безпутним. А ви, тьотка, знайдіть мені пару та тогда і скажете – путній я алі безпутній!

Палажка. Шукай сам собі, якщо знайдеться така, що піде за тебе.

Іван. Разве я такой з себя, што за меня ніхто не пойдьоть? Разве я такой, Фенька?

Фенька. А ти думаєш – кожная за тебя так і ухопиться руками? Я – первая наплюю на тебя!

Іван. Про тебя – горя мало…

Фенька. То чого ж і спрашивается? Ну і іщи себе какую-нибудь танцорку!

Іван. А тобі завидно?

Фенька. Байдуже! Не нуждаемся…

Іван. Как старець в копійкє?

Фенька. Як там говорят: не вздьоргувало на молоці, не будеть вздьоргувать і на сироватці!

Іван. О-о, да ти звєсная: пройшла огонь, воду і мєдні труби!

Фенька. Только не била в таких дурнях, як ти.

Палажка. От уже й завелися. Годі, облиште!

Федір. Іван!., пайдьом… Што нам тут боби розводити?

Фенька. Іди вже. Он – бачиш – твоя тінь за тобою соскучилася!

Іван. А ти рада б стати і тінню, да нет такого – за ким слідкувати?

Фенька. Мала журба: знайдьом! Є багато дураков на білому світі! А вот тобі, небойсь, желательно бить тінню, та страшно, штоб хвоста не одрубали.

Іван. Хто? Ти, може?

Фенька. Знайдуться ті… що содержаніє дають.

Іван. А-а… ти он про што?… (Жартівливо до неї). А што, ти думаєш, Фенько? Єслі би, примірко сказать, Да сюда ее позвать?…

Фенька. Іди сам да й зови… Што, страшно, не бойсь?

Іван. Чаво страшно? Меня нішто не устрашить! Вот як зажарю – сама вийдеть! (Почина гулко трати на гармонії).

Фенька. Дожидайся – діждешся!

Іван. А што, разві дома нет? Пелагея Кондратьевна! дома?

Палажка. Хто?

Іван (указуючи головою на вікно). Она… как ее?

Фенька. А ти забил уже, як і звати?

Палажка. Химка?

Іван. Да, да… Хима!

Федір (що досі стояв і чуманів, почувши слово «Хима», почав охриплим голосом співати).

 
Наша Хима запотіла,
Купатися захотіла…
 

Іван! пайдьом.

Іван. Да ну, не ори!

Федір. Пайдьом до трахтира… Скушно так.

Іван. Ну, сам і йди, коли скушно.

Федір. Вот уж і пристал до бабов! (Махнувши рукою, переходить через улицю і звішується на перила, котрими обнесене провалля).

Іван. Пелагея Кондратьєвна! Хима дома?

Палажка. А тобі нащо?

Іван. Нельзя лі позвать?… Страх люблю хорошеньких!

Палажка. Що з того, що хороша? Хороша, та не тобі.

Фенька. Ну, уж і хорошенька! Знашол красавицю: під нос мимрить, через губу плюйоть!

Палажка. Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.

Іван. Отчаво?

Фенька. Хвоста, кажу, врубають!

Палажка. А від того, що у неї є той, за ким вона повинна ходити.

Іван. Што с того, што єсть? І пускай себе ходить, а до меня вийдеть на беседу.

Палажка. На яку бісову беседу? Задля чого?

Фенька (регоче). Загорелось побеседовать – вот як!

Іван (сердито). Да не кавкай, жаба! Не до тебе говорять.

Фенька. Ага, запала в глаз запороха?

Іван (до Палажки). Как задля чого?… В глаза ясния посмотреть, слово любезное з сахарних уст услишать.

Палажка. Облиш, парубче, на чужих дивитися та до їх залицятися! Хіба ти, як путній, топчешся біля неї? Так – аби її з розуму звести та ще більшого їй лиха заподіяти.

Іван. А почом ви знаєте, как я топчуся? Может бить, я добриє намєри имею.

Палажка. Видко по другим, які.

Іван. Ех, тьотушка! ви не вірите мені. А от вам Христом-богом забожуся, што єщо мені ні одна так дєвушка не правилася, як Хима.

Фенька. Красавиця писаная! Только борошно з лиця сиплеться!

Палажка. Ну, що з того, що вона тобі наравиться? Я йому кажу, що не личить тобі до неї залицятися, щоб не наробив їй більшого лиха, а він одно стовбичить: наравиться! наравиться!

Іван. Да якого ж я їй лиха заподєю? Посмотрю только, глаза порадую.

Палажка. Паси їх на других.

Іван (зітхнувши). Як ее увідєл – всех забил… Не желаю на других смотреть да і только! (Помовчавши). Вірите: скус ко всему пропал!.. Сьогодня в трахтирі седю, а она перед глазами так і стоїть, так і вертиться.

Палажка (зітхнувши). Так до серця пристала?

Іван (махнувши рукою). Вон как!

Фенька (регоче). Как шевська смола до кожуха!

Іван (чуло). Тьотушка! викличте… Благодєтельниця моя!

Палажка (підводячись). Та піти вже! Нічого з тобою робити. (Жартівливо). Ще, бува, згориш.

Іван. Істинно говорю, што згорю, потому – огнем отут печот меня. (Указує на груди).

Палажка виходе.

Вихід ІІІ

Фенька (злюче). Іване! Я тобі навсправжки говорю: не впадай ти возлі Химки, бо…

Іван (призро). Бо што?

Фенька. Я тобі дешпоту нароблю!

Іван. Короткія руки імеєш.

Фенька. Позичу у тих, в кого вони довгі.

Іван. Страхай других, а не меня. Видали ми види!

Фенька. Оже таких не видал, как увидиш. Вот тобі хрест! – і тобі і їй глаза видеру!

Іван (насмішкувато). Заживьоть! (Почина грати на гармонії).

Федір. Та хоч грай, може, веселіш буде; а то – засну… Отут біля провалля звалюся та й засну.

Фенька (чуло). Іване! прошу тебе… Разве ти забил? Ніхто тебе так не любил и любить не будеть, як я.

Іван. Одв'яжись, навіжена! Обридла!

Фенька (грізно). Обридла?… Ну, знай же, Іване, што ето тобі так не пройдьоть!

Увіходе Палажка.

Вихід ІV

Іван (углядівши Палажку). А што, тьотушка? Кликнули?

Палажка. Не можна вийти. У панича зібралися гості, треба у хаті бути.

Іван (злюче). А штоб їх нельогкая взяла!

Федір. Та грай, а то гармонію порву!

Іван зо зла почина грати до танців. Федір, почувши, почав танцювати, придержуючись руками за перила. Палажка регоче. З двору чутно веселий голос Химчин: «Хтось там грає! хтось там грає!..».

Вибіга Xимка і здивована на хвіртці стала.

Вихід V

Xима. Бач, тут у їх весело. Музика своя!

Іван (схопившись). Моє поштеніє, Хима… Хима Івановна.

Xима. А ти почім знаєш, що я Івановна.

Іван. Ну, не Івановна – Петровна… разві не все одно? По батюшки якось уштивіє.

Федір. Та грай! што ж ти перестал грати?

Палажка (регоче). О, щоб вас, чудодії! Грай уже, бо твій товариш тільки що налагодився танцювати.

Іван. Подождьоть.

Федір (побачивши Химу). Знову пристал до когось… От, подлипало! Хто ж ето такой? Што-то не по знаку. (Переходить через улицю. Задивившись на Химку). А-а…

Хима (жартівливо). Чого ти на мене витріщився, неначе з'їсти хочеш?

Федір. Потому, значить… антик! Іване! Што ето за девушка? Заграй, ми с ней потанцюємо.

Іван (сердито). На сторону! Не приставай, бо…

Федір. Бо што?

Фенька (зло регоче), От єщо дуеля будеть!

Іван. Зуби цілі?

Федір. До одного… Разві я што?

Іван. Ну й не приставай… Не с тобой говорять!

Федір. Не со мной?… Ну… ну, так пайдьом в трахтир!

Палажка. Та що це ти, Іване, такий злючий сьогодні?

Фенька (регоче). На мозолю наступили!

Х и м а. І справді: чого се ти на парубка наскіпався? Що він зробив тобі таке?

Іван. А то, што залил очі… не лізь другим в глаза!

Фенька. Боїться, штоби голубонька другим в руки не порхнула!

Xимка (неймовірно глянувши на Феньку). Що це у вас таке?… Я думала у їх весело… музика… а вони – гризуться. Коли так, то я й піду від вас.

Фенька С богом, Парасю!

Іван. Ні, ні… стой… не ходи. Ворочай назад!

Xимка (жартівливо до Йвана). А ти ж заграєш… Щоб я з ним (указує на Федора) потанцювала?

Іван. Хоч?

Xимка (весело). Страх люблю танці!

Фенька. Больше, чем паничов?

Палажка (до Феньки). Та чого ти сичиш? Хай молоді бавляться.

Фенька (призро глянувши на Химку). Молоді? Пасок с тридцять с'єла!

Іван почина грати, а Химка, дивлячись на Федора, притупує ногою і поводе плечем.

Xимка. Що ж ти, парубче, не починаєш?

Федір (глянувши на Йвана, чи не сердиться, до Химки). Заривай, заривай!

Химка почина пританцьовувати.

Фенька. Как сорока, – стрибу, стрибу!

Федір. Грай дрібніше!

Почина танцювати. Спершу уривками, дуже гупотячи ногами, тоді як Химка до його наближається, а далі все дрібніше та дрібніше, аж поки не пішов навприсядки. Химка кругом його, мов пава, пливе, а він, наче м'яч той, по землі качається, гопака оддирає. Тільки що розтанцювались, як у відчинене вікно почувся охриплий викрик паничів: «Химо! Химо-о!».

Xимка (кинувшись у хвіртку). Тіточко! скажіть, що мене тут немає. (З-за хвіртки). Хлопці, у суботу панича не буде дома – на лови збирається. Приходьте в суботу увечері… тільки з гармонією… Оттоді ми потанцюємо! І ви ж будете, тіточко? і ти прийдеш, Фенько?… Погуляємо!

Знову голос паничів з-за вікна: «Химко! Химко-о!» Химка утікає у двір.

Палажка (до панича). Та її тут немає. Ось я піду пошукаю у дворі.

Устає і виходе. На її місце сідає Федір, ледве духа переводячи.

Вихід VI

Федір. Хху!., хоч спочити.

Фенька. Іване! Знову кажу тобі: не приставай ти до Химки, бо дешпоту нароблю!

Іван (гидливо). Ти?

Фенька. Я… Великим богом забожуся!

Іван (призро). Так бог тебе, дурної, і послухаєть! Остогидла ти мені… от што я тобі скажу!.. Ходімо, Федоре.

Федір (радо). У трахтир? Пайдьом, брат! Нада подкрепиться!

Береться Іванові за плече, і йдуть улицею. Іван стиха грає.

Ну, уж і девушка!.. Ловкая девушка… антик!.. Хто она будеть?

Окриваються за переулок.

Вихід VII

Фенька (одна). Остогидла!., остогидла… Ах, будь тричі распроклята твоя мать, не отечеський ти син!.. Я йому остогидла?… Не отищеться у моєму серці не переболевшего места за тобой, растреклятий син, а він говорить – остогидла?! Ах, горькая наша дівичеська участь!.. Одначе я тебе отій танцюристій содержанці так сплоха не попущу… Ні – не попущу… Ти знаєш мене доброю, узнай же, какая биваю я злая!

На крильці з другого боку дому появляється панич.

Вихід VIII

Панич. Тут Химки не було? Де Химка?

Фенька, Її тутича не било.

Панич. А то ж хто грав та танцював?

Фенька. То знакомив кавалери приходили.

Панич (перекривляючи). Кавалери!.. Які кавалери? може, хлопці?

Фенька. Пущай по-вашому хлопці… А все ж і хлопці кавалери.

Панич. Чиї ж то знакомі: твої чи Химчині?

Фенька. Можеть, і Химчині… почом я знаю? Вам больше должно бить ізвєсно, с кем она знакомство імєєть.

Панич. А ти не знаєш?

Фенька. Мені мало надобності других берегти!

Панич (сам до себе). Та де ж це, справді, Химка? І в дворі гукав – не чутно, і тут – немає.

Фенька. Можеть, за кавалерами побіжала… Ви смотрітє за ней: в тихом болоті черті водяться!

Панич. Може, вона в кухні з Палажкою?

Фенька. Можеть, і с Палажкою… Палажка сейчас у двор пішла.

Панич (набік). Балуватись почала уже Химка… пора, пора з рук спустити… А все ж треба піти пошукати. (Проходе поз Феньку у двір).

Фенька. А ви в суботу збираєтесь на охоту?

Панич (застановлю[ю]чисъ у хвіртці). Збираюся, а що?… А ти почом знаєш?

Фенька. Сорока на хвості принесла.

Панич. Хвалилася Химка?

Фенька. Не знаю, можеть, і она…

Панич, неймовірно глянувши на неї, поривається іти.

Возворочайтесь в суботу увечері – вовка поймаєте!

Панич ще раз подивився на неї і. нічого не сказавши, скрився за хвірткою у дворі.

Его хорошо я пригадала!.. Он страх ревнивий какой. Вот-то будеть охота, як возворотиться! А он возворотиться, непремінно возворотиться… Он в своїй Химці душі не чуєть… віре їй во всьом… Вот і посмотрить, какая она верная!.. Ха, ха, ха!.. Вона і меня приглашала… Непременно пойду посмотреть, какая то будеть охота, як будуть вовка ловить… Достанеться вовкові, та не миньоться і вовчисі!.. Вот вам, анахтемскія душі, первая от меня зарубочка!.. Одвадитъ он тебя, растреклятий син, засматриваться на других!.. Посмотрим, хто верх возьмьоть… Посмотрим…

Заслона