Текст книги "Мина Мазайло"

Автор книги: Николай Кулиш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 4 страниц)

Уля розтанула:

Що ви кажете?

А сама непомітно в люстро.

Мокій

Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян – 82,3, в українців 83,2, у білорусів -

85,1… (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас – 83,1 – український

індекс.

Уля серйозно:

Серйозно?

Мокій

Науково-серйозно. (3 книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла – 55,04, у росіян – 55,18, у білорусів…

Уля

А скільки у мене?

Мокій взявся міряти:

У вас… Гм… (Доторкнувся до грудей). Вибачте… У вас тут теж український індекс…

Уля вдячно заглянула в книжку:

Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї і ще одна є…

Мокій

Не дочитав ще… Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?

Уля

Вірю.

Мокій

Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!

Уля тихо:

Українізуйте, Моко.

Мокій, узявши Улю за руку:

Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете… Що там українкою. Ви станете більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от… (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!… Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої…

Уля

Серйозно?

5

Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.

6

Мазайло увів Баронову-Козино.

Зачинив Мокієві двері. Тоді до Баронової:

Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!

Баронова-Козино захвилювалась:

Починати? Ах, Боже мій, – починати… Може, ви почнете?

Мазайло теж захвилювався:

Ні! Ні! Я тепер не можу, ви – моя вчителька. Починайте ви!

Баронова-Козино ще гірш захвилювалась:

За десять років я так одвикла од цього діла, що… Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як? Мені, старій гімназіяльній вчительці…

Мазайло захвилювався:

Починайте так, як ви починали колись, молодою… У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?

Баронова-Козино

В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоров-ни. Боже мій! Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?

Мазайло

Молитву?… Стривайте! Так-так! У нас в городському вчилищі молитву співали… Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів – "без обєда" називалось…

Баронова-Козино

І в нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова…

Мокій, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.

Баронова-Козино

Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути… Молитва перед навчанням… Невже забула?

Мазайло

Молитва перед навчанням. Невже забув?… Ах, Господи!… Преблагій Господі!…

Баронова-Козино згадала. Очі засяяли, голос сам заспівав:

Преблагій Господі, нізпошлі нам благодать…

Мазайло, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:

…Духа Твоєго Свято-о…

Баронова-Козино крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:

Святаго…

Мокій, причинивши двері, засвистів. Проте

Баронова і Мазайло доспівали разом:

…дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли… даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тєбє, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утєшеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу. Баронова-Козино на такий голос, як колись казали в класі після молитви:

Садітєсь!

Мазайло сів.

Баронова-Козино утерла сльози:

Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?

Мазайло сумно:

Навряд.

Баронова-Козино, розгорнувши стару читанку:

А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій… (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?

Мазайло глухуватим, як колись у школі, голосом:

Знайшли.

Баронова-Козино

Читайте вірш "Сенокос". Читайте голосно, вираз-но, вимовляючи кожне слово.

Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:

Пахнєт сєном над лугами…

Баронова-Козино трошки захвилювалась:

Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа…

Мазайло

Над лугами…

Над луґа-ґа!

Над луга-га!

Ґа!

Га!

Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:

Ах, Боже мій! Та в руській мові звука "г" майже немає, а є "ґ". Звук "г" трапляється лише в слові "Бог", та й то вимовляється…

Мазайло раптом у розпач вдався:

Знаю! Оце саме "ге" і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.

Баронова-Козино

Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!

Мазайло

О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вік мене пекло і кар'єру поламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди – як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх "ге"… "ге" – одвернулась, скривилась.

Баронова-Козино

Я її розумію.

А мене?

І вас тепер розумію.

Мазайло

О, скільки я вже сам пробував у розмові казати… "кге".

Баронова-Козино

"Кге"?

Мазайло

Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене…

Баронова-Козино захвилювалась:

Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток – "ґе"… Самим "ґе" я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.

Мазайло

Над лукгами. Над лугами.

Ґамі.

Гами.

Ґа.

Га.

Баронова-Козино до вух, Мазайло до серця – та разом:

Ху-у-у!

Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі:

Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.

Уля, хвилюючись, напружено:

Брат і сестра. Під ґарою над криницею…

Мокій

Не під ґарою, а під горою… Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.

Уля

Під ґарою… Під горою, го! – Під ґорою, ґо! Го! Ґо!

Де ж там, Улю, "ґо", коли в книжці "го" стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук "ґе" поди-буємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлига, а то скрізь кажемо "ге".

Баронова-Кoзино раптом стрепенулась:

Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла… Ось як: читайте, і де "ґе" стоїть, там вимовляйте ка, к. Мазайло несміливо:

Ка, ки…

Баронова-Козино

Так! Читайте!

Мазайло

Пахнет сеном над лу-ками…

Баронова-Козино

Так! Так!

Мазайло сміливіш:

Песньой… Пєснєй. Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі…

Баронова-Козино рівним методичним голосом:

Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.

Мазайло старанно, аж жили напнулись:

З краб-лямі…

Баронова-Козино

Та ні! У вас тепер не "ге", не "кге"… Треба казати не з граблямі, а з ґраплямі, с… Окрім цього, в руській мові там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с ґрап-п-плямі…

Мазайло обережно, як по камінцях через воду:

С крап-лями… Мі. С к-крап-ля-мі рядамі. Так!

Мазайло сміливіш:

Ходять, сєно шєвєля. Там сухоє убірають мужічкі є-ко круком.

Баронова-Козино

Не єко, а єво!

Мазайло

Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".

Баронова-Козино

В інтелігентній мові вимовляють "єво", а не "єго" і не "є-хо".

Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:

Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!

Уля

Під хорою…

Мокій

Приблизно так.

Уля сміливіш:

Під хорою над криницєю…

Мокій

Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею "е"… (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!

Уля

Паляниця.

Мокій

Так! Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.

Уля

Серйозно?

Серйозно.

Баронова-Козино до знервованого Мазайла:

А що таке паляниця?

Мокій голосно:

Український білий хліб.

Баронова-Козино

А я й досі не знала.

Мокій

Отож і горе, що їсте, а не знаєте… Читайте, Улю, далі.

Мазайло демонстративно перебив:

Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї…

Баронова-Козино

В ажіданьї.

Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто… стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.

Баронова-Козино

Так!

Мазайло голосніш:

Тольки Жучка…

Баронова-Козино

Толька Жучка…

Мазайло про себе:

Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька… (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сєнє, как в валнах…

Баронова-Козино

Прекрасно!

Мазайло, Баронова разом, натхненно:

То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.

У Баронової-Козино чути "впап'хах", у Мазайла – "упопихах".

Баронова-Козино

Ну от! Прекрасно!

Мазайло зворушено і глибокодумно:

Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!

Баронова-Козино

Запишіть їх – далі ще більше буде!

Мазайло побожно:

Запишу собі на папері і на серці… Сів писати, шепочучи, немов молитву:

Замість г – к, замість к – в, б – п, о – а…

Мокій до Улі:

Читайте далі.

Уля

Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею…

Мокій

Так.

Уля голосніш:

Хорювали, обнімалися – слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою…

Мокій

Так.

Уля голосніш і вільніш:

Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами – розвіємось цвітами…

Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальнo руками:

М'якше! М'якше! Цьвітами…

Уля м'яко:

Цвітами.

Мокій

Прекрасно.

Уля зворушено:

Розсіємось цвітами… Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати… (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та… (заплакала) сестриця…

Мокій

От вам і маєш… Та чого ви, Улю? Чого?

Уля плачучи:

Дуже жалісно Таке маленьке і яке ж жалісне…

Мокій, сякаючись:

Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь… Скажіть, п'ятниця…

Уля покірливо:

П'ятниця…

Баронова-Козино до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:

Ах, Боже мій! Що це таке?

Мазайло звівся, як дракон:

Ха-ха-ха! Це по-їхньому зветься українізація! Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,

Уля здригнулася, скочила, зблідла:

Ой що це таке?

Мокій, схопивши ручку з пером в одну руку:

Ха-ха! Зачиняють двері. Це ж русифікація!

Другою мало не зірвав – розчинив знов двері. Став. Важко нависла передгрозова тиша.

Мазайло, ледве стримуючись, до Баронової-Козино:

З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві). Замість к – г, замість г – в, п – б…

Наприклад… Наприклад (У нестямі). Бахнуть сєном єво над лувами?

Баронова-Козино

Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама… (Почала, теж заплуталась). Замість ґ – г, замість к – х, б – п… Ах, Боже мій, п б… наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!…

Тим часом Мокій до Улі:

Завтра Улю, відбудеться друга наша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть. Замість ґ – г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею… (У нестямі). У криницю його! У криницю!…

7

Убігли Мати й Рина.

Мазайло до Мокія:

Це мене?

Мокій до батька:

Тільки тебе. У криницю? З новим прізвищем! З новим прізвищем? З новим прізвищем! У криницю!

Мати до Рини:

Чуєш?… (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!…

Побігли в розпачі у коридор.

Тим часом Мокій до батька:

Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?

Мазайло

Я справді серйозно міняю наше прізвище.

Мокій вдруге:

Ти… наше прізвище міняєш справді, серйозно?

Мазайло

Я наше прізвище міняю справді, серйозно.

Наше прізвище? Наше прізвище. Ти?

Я. Мазайло? Мазайло Я вже не Мазайло.

Мокій

Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?

Мазайло

Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…

Рина з дверей голосно, радісно:

Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!

Мати назустріч:

Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…

8

Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки

доказувала:

…А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася…

Тьотя

Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…

Мазайло поцілував тьоті руки:

Пахнєт сеном над лукамі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!…

Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:

Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але…

Мазайло показав на Баронову-Козино:

Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній…

Тьотя привіталася:

Ах, я так і знала, але…

Рина на Улю:

Моя подруга – Уля Розсохина.

Тьотя

Ах, розумію, але…

Мазайлиха до Мокія:

Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?

Мокій мовчки привітався.

Мати

Отакий, як бачиш, Мотенько!

Тьотя

Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?

Аж скрикнула тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій, затривожилися.

Мати з переляку

перепитала:

А що?

Тьотя

І ви отут сидите і не знаєте?

Мазайло

Та що таке?

Тьотя

Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?

Майже всі разом:

Ні…

Тьотя

Не бачили, не читали? "Харків" – написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь – не "Харьков", а "Харків"! Нащо, пи-таюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Мазайло

А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Тьотя до Мокія:

Та-ак?… Навіщо?

Мокій

Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь – навіщо?

Мазайло

Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?

Мокій

Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач – отож треба додати…

Мазайло за серце як навіжений. Мати зойкнула.

Баронова-Козино пальцями до вух – здригнула.

Тьотя до Мокія:

Моко! Моко! Моко!… Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"? Мокій

Так!

Тьотя

І ти справді за… (бридливо) за Квача?

Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула. Мокій, побачивши все це:

Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!

Баронова-Козино мало не знепритомніла.

Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:

Ну, що тепер з ним робити? Що?

Ах, Боже мій, що?

Мати

Може, проклясти?

Мазайло

Убити, кажу?

Рина

Оженити?

А тьотя ходила Наполеоном і думала.

Мати сіла і заплакала:

І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…

Рина

Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.

Мати

Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…

Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина.

Вернулась бліда, перелякана:

Дядько Тарас приїхав…

Мати й Мазайло з жахом:

Що?

Не пускай його! Скажи – нас нема!… Нас арештовано!

Дядько Тарас на дверях:

А де у вас тут витерти ноги?

Всім як заціпило.

Тарас

Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на

вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,– приступу немає. Здрастуйте, чи що!

Третя дія

1

Третього дня Рина зустріла Улю на порозі:

Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!… Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія – чи міняти прізвище, чи ні. Тьотя Мотя викликала Моку на дискусію.

Уля до люстра, як жадобна до води:

Що ти кажеш?

Рина то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:

На дискусію, ти розумієш? А Мокій – не дурень – напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.

Прислухались. Чути було Мокієвий голос: "Вузьколобий націоналізм! Шовінізм усе це!" Вигукував дядьків:

"Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!"

Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?

Уля новим якимсь голосом:

Нічого подібного! Ах, Рино!

Рина, зачувши цей голос:

Що, Улюню, що?

Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?

Ну?

Зорію. Правда прекрасно звучить?

Рина

Це ж ти до чого?… Та невже ти… Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася?

Уля зашарілася:

Ні, ні…

Як ні, коли ти сама кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському?…

Та ні!

Рина

Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала… Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік?… Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло… Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько, розумієш? Уговтай Моку, ні, – власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться – припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш?

Серйозно?

Та бодай і серйозно!… Тільки щоб не стала жінкою, а так… На межі його паси, на межі… Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний ходив!… Щоб ідійотом ходив!

А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському "дружиною" зветься?

Ну?

І знаєш, "дружина" – це краще, як "жінка" або "супруга", бо "жінка" – то означає "рождающая", "супруга" ж по-вкраїнському – "пара волів", а "дружина"… Ось послухай: рекомендую – моя дружина, або: моя ти дружинонько.

Рина вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя:

Ну, бачу я…

А У л я вже в захопленні:

Або по-вкраїнському – одружитися з нею… Це ж не те, що "жениться на ней", розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як "жениться на ней", – ти чуєш? На ней, на…

Рина

Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі – однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, він тебе, а не ти, на такі фантазії навів. Чую – він тобі такого наказав, начитав…

Уля хотіла виправитись:

Ні, Ринко, я вже сама про це вичитала…

Рина до неї:

Са-ма?!

Уля од неї в другу кімнату. Побігли.

2

З Мокієвих дверей задом вийшов дядько Тарас:

Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово "універсал" а ви "маніфеста" заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га?… Рідне слово "пристрій" ви на "апарат" обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю – слово "просорушка" за "шеретовку" править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована…

Мокій з дверей:

Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися. Засолодились, дядю. Годі! Не заважайте. Тепер треба її із заліза кувати. Із сталі стругати…

Дядько з дверей:

З якої? Ви ж свою в "Югосталь" оддали!…

Мокій

Шовінізм!

Зачинивши двері, прибив дядькові носа. Од такої несподіванки, од такої образи Дядькo аж ногами затупав:

Га, питаюсь, га? (Одійшов).

3

Увійшли: тьотя Мотя в новому платті, Мазайлиха, Рина, Уля.

Дядько Тарас, не помітивши їх:

Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дівчат). Це я у його питаюсь. (Іронічно). А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товариші козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!… Чули таке?

Тьотя Мотя

Та як вони сміють до наших козаків як до своїх товаришів звертатись?

Дядько

А я ж про що кажу?

4

Увійшов Мазайло. За ним Баронова-Козино.

Тьотя Мотя до Мазайла:

Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-русь-кому. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад…

Дядько Тарас витріщивсь:

Хто?

Тьотя

Тарас Бульба, Остап і Андрій – і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?… У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!

Дядько Тарас нарешті очувся, аж захлинувся:

Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?

Тьотя

Що?

Дядько Тарас

Говорили по-московському?

Тьотя холодно:

Що з вами?

Дядько Тарас

По-московському, га?

Тьотя

А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?

Дядько Тарас

Тарас Бульба?… Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…

Тьотя Мотя

Єтого нє может бить!

Га?

Єтого нє может бить!

Доводи?

Доводи? Будь ласка, – доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.

Задзвонив дзвоник. Рина затулила рукою рота тітці, другою – дядькові:

Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.

Тьотя з-під Рининої руки до дядька:

Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?…

Дядько

Він не говорив, але він… боявся говорити. Він – наш. (Пішли).

5

Увійшли комсомольці: один з текою, другий, чубатий і міцний, з футбольним м'ячем і третій – маленький, куценький, з газетою. Роздивились.

Той, що з газетою

Та-ак. Обставинки суто міщанські.

Той, що з текою

Чи варто й ув'язуватися?

Той, що з м'ячем

Парень просив – треба помогти…

Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну міну:

До того ж і темка: зміна прізвища! Та хай собі міняють хоч на Арістотелів, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й причинами не цікавиться ніколи.

Той, що з м'ячем, постукотів пальцем у лоб того, що з текою:

Аренський! Навіть Козьма Прутков сказав: ди-вись у коріння речей.

Той, що з газетою, теж постукотів:

І собі в голову, коли що кажеш. Зміна прізвища у міщанина…

Той, що з м'ячем

Це ознака здвигу в його ідеології – раз! І дізна-тись про причини…

Той, що з газетою

Нам буде корисно – два!

6

Увійшов Мокій:

Невже прийшли? Спасибі!… А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою…

Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш… От… Сідайте! Зараз почнемо (пішов).

Аренський

Занадто захоплюється мовою.

Боліє. Питання – чого?

Той, що з м'ячем

А того, що ти не болієш нею. І тільки псуєш. Партія пише, пише – візьміться, хлоп'ята, за українську культуру, не бузіть з мовою, а ти що? Ще й досі "Комсомольця України" не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягти!

7

Увійшли: Мокій, тітка, дядько, Мазайло, жінка, Баронова -Козино, Уля.

Так-от… Мої товариші комсомольці… Прийшли…

Той, що з м'ячем, підморгнув своїм і, вдаривши м'ячем об підлогу (Баронова здригнулась), почав:

На дискусію, чи що…

Виступила вперед тьотя Мотя:

Просимо, товариші, молодії люди комсомольськії, просимо сідати!… Ах, я

завжди казала, кажу і казатиму, що якби мені років десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, і комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Підскочила).

Той, що з м'ячем, звернувся до товариша з текою:

Чуєш, Аренський?

Тьотя

Чудове прізвище!

Баронова-Козино

Ідеальне!

Мазайло побожна зітхнув, тоді тихо до Рини, до жінки:

Чула? (Побожно). Аренський!

Той, що з м'ячем, і куценький, зачувши це, порекомендувались, вмисне акцентуючи свої прізвища:

Тертика.

Баронова-Козино здригнулась, мов од електричного струму.

Тьотя

Як?

Тертика, вдаривши м'ячем об підлогу, і куценький виразно:

Іван Тертика.

Баронова-Козино здригнулась.

Микита Губа.

Баронова-Козино зблідла.

Дядько Тарас до Тертики:

Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика…

Тертика

Батько мій Максим…

Був на Запорожжі курінним отаманом…

І тепер на Запоріжжі, та тільки він робітник-металіст і отаманом не був…

Та ні… Курінним отаманом Переяславського куреня славного Війська Запорозького низового на початку XVII століття.

Не знаю.

Дядько Тарас

Дуже жалко.

Тьотя зацокотіла каблучкою об графин:

Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя – то є все… І оце воно мені зараз чомусь згадалося: життя – то є все… Так! (Трошки задумалась, покивала головою, зітхнула). Життя – то є все… Пропоную, товариші, обрати президію. (Поспішаючись). Гадаю, годі буде одного предсідателя? Заперечень нема?

Нема!. Кого?

Рина, поспішаючись:

Тьотю Мотю! Тьотю Мотю!

Мазайло, поспішаючись:

Просимо!

Баронова-Козино до тьоті, поспішаючись:

Вас просимо!

Тьотя

І просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспішаючись). Життя – то є все. Заперечень нема? – Нема!… Прошу до порядку! (Зацокотіла каблучкою). Ну, громадяни, товариші, а краще й простіше – мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу! Бо всі ми перш за все руськії люди… Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком. По-милому, по-хорошому, їй-богу!…

Зачувши такі слова, Тертика і Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись.

Губа раптом запропонував:

Тертику!

Баронова-Козино здригнулась:

Тьотя

Що?

Губа

Тертику на голову пропонуємо ми.

Баронова-Козино здригнулась:

Тьотя

Дозвольте. Як це так… Адже ж на голову мене вже обрано… Принаймні заперечень не було. Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте, і кому?…

Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?…

Губа

Просимо проголосувати!

Тьотя

У вас-то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті, до Курська єсть?

Губа

Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь!

Тертика прибив м'чячем.

Не всякій тьоті Моті…

Тьотя

Будь ласка! Я зголосую… Хто за Тертику на голову, будь ласка… Один, два, три, чотири… (Встромила гострі свої очиці в дядька Тараса). Ну?

Дядько Тарас

Не з тих Тертик… Утримуюсь.

Уля, що весь час дивилась на Мокія, піднесла й собі за ним руку.

Рина до неї:

Улько! Ти що?

Уля

Ой… (тихо). Помилилась.

Тьотя

Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири…

Дядько

Хоч і є така приповідка: "Як єсть, то й пані старій честь", – проте утримуюсь.

Рина до Улі:

Улько! Та ти що?

Уля піднесла руку.

Тьотя

П'ять! Більшість!… Будь ласка… Хотіла по-милому, по-хорошому, а тепер… (Грізно зацокотіла каблучкою). Будь ласка, дискусія починається!… Дискусія починається, і слово маєш ти, Моко!

Мокій

Я?

Ти. Будь ласка!…

Чому я перший, а не ви або папа? Не я ж вас викликав на дискусію, а ви мене.

Слово маєш ти!

Та чому я?

Тьотя

А тому, милий, що, коли твій рідний папа заснував у власній квартирі своїм коштом, можна сказати і до газети написати, соцілістичеського лікнепа правильних проізношеній, ще й до того вигадав електричну мухобійку, то за таку прекрасну ініціативу, за такий масштаб, за те, що він прагне стати ну просто порядочним человєком, ти хотів його…

Мазайло не витримав:

Утопити в криниці.

Тьотя

У сепаратній криниці.

Мазайло

З новим прізвищем.

Тьотя

Із загсівським прізвищем.

Дядько про себе: "Попавсь у матню!"

Баронова-Козино

Із руською хрестоматією Овчинникова.

Мокій спалахнув:

Ага, так ви он що! Так ви он як! Гаразд!… Забираю слово!

Мазайло

Я забираю слово!

Обидва разом, немов шаблями:

Я!

Я!

Ти?

Ти?

Тьотя поцокотіла каблучкою:

Я сказала – будь ласка, слово має Мокій.

Мокій

Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас український лікнеп, перевести скоріш загальмовану запізнену Холодну Гору на перший ступінь української грамотності, тоді на другий ступінь грамотності, потому негайно до інституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали стару європейську…

Губа підказав:

Буржуазну…

Мокій

Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скоріш на високості… Щоб ми вийшли на високості… На високості…

Дядько Тарас підказав:

Національн…

Губа поправив:

Інтернаціональ…

Тьотя додала:

…но-руської.

Тертика міцно м'ячем, аж Баронова-Козино ойкнула:

Інтернаціональної!

Мокій

На високості інтернаціональної культури – перший повстаєш проти цього ти, папо, засновуючи у нас на Холодній Горі замість українського лікнепу якогось інститутика старих класних дам, за програмою: на ґарє ґусі гаґочуть, пад ґарой сабакі ґафкають, та вигадуючи електричну мухобійку, од якої не меншає у нас мух навіть і зимою…

Мазайло

Дайте мені слова!… Слова! Води!… Води!…

Мазайлиха налила і дала йому води. Поки він пив, тьотя увірвала Мокієву промову. Задихано:

Годі!… Годі!… І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?

Мокій

Я – українець!

Тьотя

Та українці – то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?

Мокій

Вони такі росіяни, як росіяни – українці…

Тьотя

Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?…

Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…

Мазайло, випивши води:

Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української – і це наша малоросійська трагедія.

Тьотя

Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?

Мазайло

Частина – наші малороси, себто руські…

Тьотя

Ну?

Мазайло

А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!

Тьотя

Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?

Дядько Тарас

Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом… Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника…

(Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую… (Надів окуляри). Ось… Поросята на базарі по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопі – двадцять сім карб… Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія-Тустановського: глаголю – мовлю, житница – клуня, заутренник – снідання, зижду – будую, злак – паша, месть – помста… А у вас тоді писаний словник був?… Був – питаюсь?… Дайте мені слова!

Мазайло

Мені слово!

Мокій

Мені, я ще не скінчив… Галичина – наша, українська земля, і галичани – наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…

Тьотя

Слово даю Мині.

Мокій до батька:

А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва… Ти – валуєвський асистент, папо!

Мазайло, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:

Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…

Мазайлиха

Цс-с-с…

Тьотя з тривогою:

Кому?

Мазайло