Текст книги "Розмова сердець"

Автор книги: Микола Бажан

Микола Бажан
РОЗМОВА СЕРДЕЦЬ

І

 
Труський,  як  лихоманка,  дощ.
Осіння  ніч,  їдка  та  чорна.
І  б'ється  на  квадратах  площ
Людина  й  тінь  її  потворна.
Ідуть  вони.  Спокійні.  Вдвох.
Плекають  впевненість  глибоку,
Що  десь  дано  їм  аркушик  підлог,
Де  вільно  ставити
                 крапки  сухого  кроку
І  не  боятися
                 крапок  над  власним  «і»,
Писать  собі,  читать  собі  свій  вирок,
В  брудний  конверт
                 брудних  кватирок
Сховавши  свідчення  свої.
В  смердючому,  в  плескатому  конверті
Заховано  слова  дрібних  тремтінь  та  мук.
І  пані  Вічності,  шановний  пані  Смерті
Заадресовано  до  їхніх  власних  рук.
І  так  лежать  листи,
                 життя  малі  цидулки,
І  труситься  над  площами  сльота,
І  розбігаються  в  усі  кінці  провулки,
Немов  рядки  предсмертного  листа.
Я  теж  іду.
                 І  ось  уже  я  вдома:
Хрещатик,  №  50.
Я  зупинився.  Постать  невідома
Заходить  теж  сюди
                   і  не  верта  назад.
 
 
На  сходах  пахне    цвіль  і  сеча,
І  купи  тьми  гниють  в  кутку.
А  я  несу  на  утлих  плечах,
Як  чадну  лампу,  голову  важку,
І  серця  виссаний  кавалок,
І  тіло  втомлене  своє,  —
І  наді  мною  дім  встає,
Мов  божевільний  катафалок.
На  нього  мовчки  і  без  руху
Кладеться  поверхів  труна,
І  гостро  колеться  на  скалки  тишина,
Струмком  тонким  снується  біля  вуха.
Всі  двері  замкнено.
Опущено  фіранки.
У  скриню  запхнуто  злигодну  тишу  й  мир.
І  на  шнурку  метляється  пухир
Налитої  ріденьким  світлом  склянки.
По  сходах  щойно  хтось  пройшов,
Бо  чую  судорожний  подих,
І  шамотню  широких  підошов,
І  як  шуршить  об  стінку  одяг.
Якийсь  підпилий  шалапут,
Бо  для  відвідин  пізно  доста!
І  раптом  зворухнувсь,
               ожив  холодний  кут,
І  вийшла  звідти  темна  постать.
І  бачу  я  туманний  обрис  тільця,
Що  з  закутка  ступило  наперед,
І  через  тільце  – чорні  бильця,
Іржавий  сходів  парапет.
 

ІІ

 
Стоїть,  зіпершися  на  трость,
В  старенькім  синім  віцмундирі…
–  Чого  вам  треба,  ваша  мосць,
В  моїй  неприбраній  квартирі?
І  поповзли  дві  п'явки  брів,
І  два  шматки  м'якого  м'яса
Проплямкали  пробачливу  гримасу,
Нужденну  посмішку  й  привітних  пару  слів.
І  то  ж:  не  сни  химерні  сняться,  —
Вони  відснилися  сливе,  —
І  вир  яких  галюцинацій
Сухі  клітинки  мозку  рве?
Я  запитав:
               – Ви  хто  такий,
Що  стурбували  супокій?
Чи  то  не  вас  на  вулиці  я  стрів?
Чому  ви  не  спите
               і  хто  вас  пробудив?
–  Ночі  сухі.  Сни  сухі.
В  петлях  вулиць  заплутався  крок,
За  які  гріхи,
               за  чиї  гріхи
Мені  серця  дано  шматок?
Воно  задихнулось,
               воно  звиса,
І  слина  тече  з  язика.
Така  кров'яна  дешева  ковбаса
Шкварчить  на  блюді  кабака.
Великий,
           величний,
                     російський  кабак
І  розжоване  серце  моє!
Синя  габа,  від  петлі  габа
На  серці  у  кожного  є.
Кожен  серце  кричуще  своє  розіп'яв
На  столах  кабаків,
                     на  хрестах  перехресть,
І  ніхто  не  закрив
                     і  ніхто  не  сховав
Язви  велику  честь.
Язва  віків,
                   язва  століть,
Благословенна  язва  та
На  тому  ж  небі  процвіта,
Де  й  п'ятикутний  знак  горить…
–  Ти  брешеш,  тінь,
                     ти  брешеш,  тінь!
І  гниль  із  слів  твоїх  тече!
Наш  день,  що  знявсь  у  височінь,
Не  на  твоє  зіперсь  плече.
І  язв  твоїх  беркі  герби
З  сердець  здирали  ми.
Віддали  кабаків  доми
На  самосуд  юрби.
Ішла  юрба,  моя  юрба,
Не  бруком  – по  серцях!
Розбито  пень,  ущент,  упрах
Великий  твій  кабак.
І  марно  намагався  ти
Ховать  свої  герби.  Ламали  людям  ми  горби,
Щоб  вирівнять  хребти.
Коли  ж  зламався,  то  впади
І  серце  з  рук  роняй.
Ми  звикли  з'єднувать  ряди,
Бійців  личить  щодня,
І  нести  серце,  як  трофей,
Порубаний  в  боях,
Як  славний  стяг,
                 почесний  стяг,
Цей  знак  живих  людей,
Знак  вітру,  бурі  й  зненавид,
Вогню  й  заліза  гордий  слід…
 

ІІІ

 
–  Б'єте  в  громохкий  барабан,
У  барабан  із  людських  шкір!
В  людей  замало  в  серці  ран,
Зате  багато  дір.
І  то  не  вітер  – протяг  то
В  грудях  людей  свистить.
Не  змиє  і  не  змив  ніхто
Клейна  з  людських  лахміть…
–  Клену  і  рву  твоє  клейно!
–  Не  рви,  бо  я  – то  ти,
Бо  ти  і  я  – завжди  одно,
І  нам  у  парі  йти.
І  тінь  моя  країною  бреде,
Столика  тінь  оця,
І  не  зустріла  ще  ніде
Зачинені 

...

конец ознакомительного фрагмента

Назад к карточке книги "Розмова сердець"

Страницы книги >>>  1

Ваша оценка произведения:
• • 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Почитать похожее на эту книгу

Елегія атракціонів

Автор: Микола Бажан

Гофманова ніч

Автор: Микола Бажан

Пильніше й глибше вдуматися в себе…

Автор: Микола Бажан

Данило Галицький

Автор: Микола Бажан

Нічні концерти

Автор: Микола Бажан

Гетто в Умані

Автор: Микола Бажан

Політ крізь бурю

Автор: Микола Бажан

Дорога

Автор: Микола Бажан

Майстер залізної троянди

Автор: Микола Бажан