Розмова сердець
Текст книги "Розмова сердець"
Автор книги: Микола Бажан
Жанр:
Поэзия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)
Микола Бажан
РОЗМОВА СЕРДЕЦЬ
І
Труський, як лихоманка, дощ.
Осіння ніч, їдка та чорна.
І б'ється на квадратах площ
Людина й тінь її потворна.
Ідуть вони. Спокійні. Вдвох.
Плекають впевненість глибоку,
Що десь дано їм аркушик підлог,
Де вільно ставити
крапки сухого кроку
І не боятися
крапок над власним «і»,
Писать собі, читать собі свій вирок,
В брудний конверт
брудних кватирок
Сховавши свідчення свої.
В смердючому, в плескатому конверті
Заховано слова дрібних тремтінь та мук.
І пані Вічності, шановний пані Смерті
Заадресовано до їхніх власних рук.
І так лежать листи,
життя малі цидулки,
І труситься над площами сльота,
І розбігаються в усі кінці провулки,
Немов рядки предсмертного листа.
Я теж іду.
І ось уже я вдома:
Хрещатик, № 50.
Я зупинився. Постать невідома
Заходить теж сюди
і не верта назад.
На сходах пахне цвіль і сеча,
І купи тьми гниють в кутку.
А я несу на утлих плечах,
Як чадну лампу, голову важку,
І серця виссаний кавалок,
І тіло втомлене своє, —
І наді мною дім встає,
Мов божевільний катафалок.
На нього мовчки і без руху
Кладеться поверхів труна,
І гостро колеться на скалки тишина,
Струмком тонким снується біля вуха.
Всі двері замкнено.
Опущено фіранки.
У скриню запхнуто злигодну тишу й мир.
І на шнурку метляється пухир
Налитої ріденьким світлом склянки.
По сходах щойно хтось пройшов,
Бо чую судорожний подих,
І шамотню широких підошов,
І як шуршить об стінку одяг.
Якийсь підпилий шалапут,
Бо для відвідин пізно доста!
І раптом зворухнувсь,
ожив холодний кут,
І вийшла звідти темна постать.
І бачу я туманний обрис тільця,
Що з закутка ступило наперед,
І через тільце – чорні бильця,
Іржавий сходів парапет.
ІІ
Стоїть, зіпершися на трость,
В старенькім синім віцмундирі…
– Чого вам треба, ваша мосць,
В моїй неприбраній квартирі?
І поповзли дві п'явки брів,
І два шматки м'якого м'яса
Проплямкали пробачливу гримасу,
Нужденну посмішку й привітних пару слів.
І то ж: не сни химерні сняться, —
Вони відснилися сливе, —
І вир яких галюцинацій
Сухі клітинки мозку рве?
Я запитав:
– Ви хто такий,
Що стурбували супокій?
Чи то не вас на вулиці я стрів?
Чому ви не спите
і хто вас пробудив?
– Ночі сухі. Сни сухі.
В петлях вулиць заплутався крок,
За які гріхи,
за чиї гріхи
Мені серця дано шматок?
Воно задихнулось,
воно звиса,
І слина тече з язика.
Така кров'яна дешева ковбаса
Шкварчить на блюді кабака.
Великий,
величний,
російський кабак
І розжоване серце моє!
Синя габа, від петлі габа
На серці у кожного є.
Кожен серце кричуще своє розіп'яв
На столах кабаків,
на хрестах перехресть,
І ніхто не закрив
і ніхто не сховав
Язви велику честь.
Язва віків,
язва століть,
Благословенна язва та
На тому ж небі процвіта,
Де й п'ятикутний знак горить…
– Ти брешеш, тінь,
ти брешеш, тінь!
І гниль із слів твоїх тече!
Наш день, що знявсь у височінь,
Не на твоє зіперсь плече.
І язв твоїх беркі герби
З сердець здирали ми.
Віддали кабаків доми
На самосуд юрби.
Ішла юрба, моя юрба,
Не бруком – по серцях!
Розбито пень, ущент, упрах
Великий твій кабак.
І марно намагався ти
Ховать свої герби. Ламали людям ми горби,
Щоб вирівнять хребти.
Коли ж зламався, то впади
І серце з рук роняй.
Ми звикли з'єднувать ряди,
Бійців личить щодня,
І нести серце, як трофей,
Порубаний в боях,
Як славний стяг,
почесний стяг,
Цей знак живих людей,
Знак вітру, бурі й зненавид,
Вогню й заліза гордий слід…
ІІІ
– Б'єте в громохкий барабан,
У барабан із людських шкір!
В людей замало в серці ран,
Зате багато дір.
І то не вітер – протяг то
В грудях людей свистить.
Не змиє і не змив ніхто
Клейна з людських лахміть…
– Клену і рву твоє клейно!
– Не рви, бо я – то ти,
Бо ти і я – завжди одно,
І нам у парі йти.
І тінь моя країною бреде,
Столика тінь оця,
І не зустріла ще ніде
Зачинені
...
конец ознакомительного фрагмента
Почитать похожее на эту книгу
Популярные книги за неделю
-
wait_for_cache