Текст книги "Луб'яне решето"

Автор книги: Майк Йогансен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 2 страниц)

ЗУБНА ЩІТКА

Широкі маси трудящого населення нашої соці-ялістичної республіки, на жаль, недооцінюють цей простий інструмент, що називається зубна щітка. В той час як усі ми добре пам'ятаємо, що Америку одкрив Колумб, і що генерали Френч, Бридж і Галліфе відповідно винайшли відповідні форми штанів і піджаків, ми не знаємо навіть імени того вченого, що винайшов зубну щітку і навіть у найкультурніших народів немає йому ні пам'ятника, ні хоч би таблички з написом: «У цьому будинкові жив Ікс, а в отій невеличкій кімнаті в голову йому вперше впала думка сконструювати зубну щітку». Він, цей винаходець, зостався повік незнаний людству і воно часто недооцінює те значіння, що має винахід для широких мас. Один мій приятель, приміром, ніколи не бере з собою зубної щітки, їдучи на полювання, хоча завжди бере з собою п'ять – шість пляшок горілки розтирати ноги, якщо промокнуть.

Тимчасом зубна щітка хоч і не таке має колосальне значіння в житті людей і в історії, як от носовичок чи носова хустка (усі знають, що Наполеон подолав австрійців при Австерліці, у слушний момент махнувши носовичком і тим пославши на непохитні каре австрійського центру кавалерійську бригаду, що й вирішила вихід бою), але все ж таки роля її в житті людськім та й в історії куди більша, ніж звичаєм думають.

Правда, носовичок колись долі кидали дами, щоб дати змогу кавалерові почати розмову, і з того багато по тому народилося дітей як жіночої, так і чоловічої статі, так би мовити, носовичкових дітей; правда, носовичком зав'язували очі гарячому юнакові, граючи в куці-баби і з того знову чимало народжувалось дітей; правда, носовичком середньовічний лицар обтрушував з свого оксамитного каптану бліх, щоб вони не турбували прекрасної дами його серця.

Носовичком махали з вікон тюрми, носовичком зав'язували очі й тим, кого вели вішати, носовичком тихий абат утирав їм сльози коло шибениці, обіцяючи на небі життя, вільне від тюрем і шибениць.

Тепер носовичком найбільше втирають носа і то далеко не завжди. Я бачив на головній вулиці в Москві шикарну даму в каракулевім манто, що, оглянувшися навколо, одвернулася й висякала носа пальчиком, та лише після того добула з ридикюля біленьку хусточку, якою й обтерла вже насухо ніс і пальці.

Отож зубна щітка не може претендувати на таку широку ролю в історії людства і то, головне, через те, що винайдено її зовсім недавно. Але, нещодавно з'явившися на світ, вона вже спричинилася до скількох визначних подій.

Один майбутній геніяльний американський письменник на прізвище Отіс Р. Колдвел (Caldwell) мав розмову про свою літературну діяльність з тоді ще невідомим критиком і есеїстом Генрі О. Ларделом (Lardell). Лардел уже тоді пророкував йому блискучу літературну кар'єру і дав кілька оригінальних указівок щодо фабульної конструкції творів.

З слів цього самого Лардела ми знаємо, що Колдвел принципово не вживав зубної щітки; тоді Лардел уважав це за одну з ексцентричностей, що ми їх легко прощаємо геніяльним людям. У Колдвела швидко попсувались зуби, всі дигестійні процеси в його організмові занепали, з'явилася язва шлунку і він умер, бувши двадцяти трьох років зроду і не написавши ні одного рядка своїх творів. Так геть пропали для людства твори одного з найгеніяльніших письменників, що без сумніву були б написані, коли б він регулярно вживав зубної щітки.

Того ж таки Генрі О. Лардела звичка акуратно чистити зуби ебонітовою щіткою урятувала від неминучої трагічної смерти.

Ще не виступавши ні разу на літературній ниві, Генрі О. Лардел підчас гри в покер зі своїми товаришами, студентами Гарвардського університету, програв велику суму грошей. Цю суму він зобов'язався виплатити протягом трьох день, і вранці третього дня не зібрав ще й половини її. Призведений до одчаю, Лардел замислив обікрасти філію Американського банку. Над вечір третього дня Лардел увійшов у помешкання банку, ніби для того, щоб покласти гроші на біжучий рахунок. Молодий, повний сили, елегантно одягнений юнак ні в кому не збуджував найменших підозрінь.

Він підійшов до тієї каси, де видавалось гроші з біжучих рахунків, і йому пощастило одразу побачити в юрбі знайомого. Це був касир великого концерну Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені[1]1
  Компанія страхування мавп та ослюків.


[Закрыть], літній уже джентлмен з білими, як сніг, вусами, в дешевенькому костюмі з білої саржі. Він ласкаво одповів на привітання елегантного студента і був дуже радий, коли той почав розпитувати його про мініятюрного японського собаку, улюбленця сивоусого касира. Розмовляючи, Лардел сперся ліктем на столик касового вікна і затулив від старого джентлмена скілька пакетів з тисячними асигнаціями, що він уже одержав з каси.

Виждавши, поки один з тих, що стояли біля каси, чорний, з неприємними очима чоловік, повернувся до нього боком, Генрі О. Лардел опустив у кишеню піджака чорнявого два пакети з асигнаціями і присунувся ще ближче до сивоусого касира Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені. Він узяв його за рукав і тихим шепотом, спокійно сказав йому на вухо:

– Цей чоловік, цей чорнявий, узяв два пакети з банкнотами.

Звичний до банківських крадіжок касир не розгубився і не подав якого знаку хвилювання. Він надряпав олівцем пару слів на обідцеві з пачки банкнот і передав пачку назад у касу. Банківський касир прочитав, що було написано на обідцеві і так само спокійно надушив сховану кнопку.

Генрі О. Лардел ласкаво попрощався з сивоусим касиром Ассес Кампені і, проходячи повз чорнявого, витяг з його кишені один пакет банкнот, залишивши в ній другий. За хвилину він уже вийшов з банку саме в той момент, коли двоє з варти підходили ззаду до чорнявого джентлмена.

Лардел заплатив гроші в призначений день і встиг скласти всі іспити на Гарвардськім університеті. На спортивному святі абітурієнтів – гарвардців його познайомили з молодою леді, що її образ з першого погляду глибоко запав йому в душу. Це була вісімнадцятилітня висока дівчина з каштановим волоссям і темними, таємничими очима. Генрі водночас кохав її і боявся, а бували хвилини, коли він із здивованням знаходив у своїй душі почуття якогось незрозумілого, глибокого тоскного жалю до високої дівчини з темними очима.

За кілька місяців Генрі О. Лардел так закохався в прекрасній дівчині, що вирішив прохати її руки. Вони сиділи вдвох у першім ряді театру. Здається, йшла «Любов під в'язами» О. Нейла. Підчас тієї сцени, де молодий фармер раптом стає свідомий того, що божевільно кохає молоду дружину свого суворого батька, Генрі палким шепотом почав розповідати Джен про своє кохання. Він вичерпав до дна всю свою душу, але Джен мовчала.

Коли він проводив її після театру додому, вона раптом забалакала швидко й нервово.

На її прізвищі лежить пляма, сказала вона, і через те її засуджено на самітне життя повік.

Після довгих зусиль Ларделові пощастило випитати в неї, що саме плямувало її ім'я і, мов уражений громом він дізнався, що брата її батька засуджено на шість років ув'язнення за крадіжку в банкові, на якій його спіймав касир Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені.

Другого ранку, не зімкнувши очей за всю довгу ніч ні на хвилину, смертельно блідий, але спокійний і рішучий, з'явився Лардел у поліційну управу і пропонував заарештувати його в справі крадіжки в касира Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені.

За подвійне злочинство його засуджено на смерть і впроваджено в камеру з електричним стільцем.

Підчас медичного огляду Лардел попрохав дозволу почистити собі зуби і добув зубну щітку з ебонітовим держаком, що з нею він не розлучався ніколи.

Йому дано дозвіл, і коли він чистив собі зуби, тюремний лікар звернув увагу на клеймо на щітці. Він упізнав своє клейно, свій патент, що колись зі злиденного існування вивів його на широку путь успіху і врешті добув йому самий почесний пост головного лікаря в тюрмі.

Зворушений до сліз, лікар попрохав Лардела подарувати йому на пам'ять щітку. Лардел байдуже віддав йому її, і його повели в камеру зі стільцем. Коли за ним зачинилися двері, лікар роз'єднав провід електрики і встромив межи двома кінцями ебонітовий держак зубної щітки.

Коли минув призначений для операції достатній час, лікар зняв Лардела, непритомного від жаху, зі стільця, занотував факт смерти і потім уночі випустив Лардела з моргу, давши йому невелику суму грошей на дорогу.

Так проста зубна щітка врятувала майбутнього критика й того, хто пророкував Отісові Р. Колдвелові блискучу літературну кар'єру. В тім сам Генрі О. Лардел не встиг досить уславитися як літературний критик, бо через два тижні після цього він, стрибаючи з потяга, потрапив під колеса і йому одрізало голову, так що ми чули всю цю історію від одного вірджінійського негра, що саме чистив черевики обом, Ларделові і Колдвелові, підчас їхньої історичної розмови про майбутню літературну кар'єру Колдвела. Само собою ясно, що ми змінили в цій історії справжні імена на вигадані прізвища «Лардел» і «Колдвел» щоб не чинити неприємностей родичам талановитого есеїста і майбутнього геніяльного письменника. Хоча ми й не можемо цілком ручитися за всі деталі історії про втечу Лардела, бо вірджінійський негр дуже сердився на нього за недоплату одного цента після чистки черевиків на другий день по втечі, але основний факт урятування людини через зубну щітку зостається безсумнівним. І цей факт має не абияке моральне значіння. Часто буває, що якраз такого нібито незначного факту, бракує щоб винести остаточний суд про моральність чи неморальність такого чи іншого характеру.

Пригадую, як, учившись у гімназії, я мусив з вимоги вчителя словесности вирішати про характер лермонтовського героя Печоріна. Бувши тоді учнем четвертої кляси і мавши зроду дванадцять з половиною років, я, звичайно ж, не міг обійтися без доброї поради того самого вчителя, судивши про моральність Печоріна. Отож учитель дав мені й іншим дослідникам цієї справи точні вказівки, полишивши нам зробити тільки останні висновки.

Ми отож, не вагаючись, віднесли до аморальних рис характеру Печоріна те, що він мав роман з заміжньою дамою, те, що він закохався в Белі (рожденці Кавказу, що, можливо, навіть не була православною), те, що він був гордий, а з катехізису ми тоді вже знали, що гордість є гріх, – нарешті, те, що він, замість блищати у вищому світі, марнував свою молодість у некультурних горах дикого Кавказу. До моральних рис його характеру ми могли зачислити лише одну, правда, дуже важливу, а саме те, що він геройськи служив у війську його величности імператора всеросійського, царя польського і великого князя фінляндського.

Перелічивши отак за точними вказівками вчителя моральні та аморальні риси характеру Печоріна, я одначе ніяк не міг зробити остаточного висновку й вирішити, чи Печорін урешті був тип «позитивний», чи «негативний». Скільки я не зважував, я ніяк не міг віддати переваги чи моральним чи аморальним силам, що бурували в загадковій душі Печоріна. На жаль, ні підручник Саводніка, ні «темник» (популярна збірка шпаргалок з тем російської літератури) не давали ніяких указівок у цій справі.

Здається, що я тоді так і не вирішив справи й у резюме своєї праці оперував славнозвісною угодовською формулою: «з одного боку, – але ж з другого боку», і історія російської літератури нічого не виграла від моєї роботи під назвою «Характеристика Печоріна». Мені бракувало того самого, на вигляд незначного факту, що міг би нахилити терези морального присуду в той чи інший бік.

В історії характеру Генрі О. Лардела ми маємо такий факт. В його характері є такі позитивні риси: 1) він пророкував Отісові Р. Колдвелові блискучу літературну кар'єру, 2) він додав Колдвелові оригінальні вказівки щодо фабульної інструкції творів, 3) він розважав сивоусового касира розмовами, 4) він чистив у вірджінійського негра черевики, 5) він вклав у кишеню чорнявому чоловікові з несимпатичними очима дві пачки з тисячними банкнотами, 6) він палким шепотом розповідав про своє кохання незаміжній дівчині, 7) він признався, що він украв одну з пачок банкнотів.

З другого боку, в характері Генрі О. Лардела ми не можемо обминути такі негативні риси: 1) він програв велику суму грошей у покер, 2) він затулив ліктем від сивоусового касира скільки пакетів з банкнотами і тим створив небезпеку для їх цілости, 3) він украв одну пачку з банкнотами, 4) він не доплатив вірджінійському негрові одного цента, 5) він не розповів високій дівчині з темними очима, що грає частенько в покер, 6) він був у театрі на ідеологічно невитриманій п'єсі О. Нейла «Любов під в'язами», 7) він не з'явився після втечі з моргу до поліційної управи.

Ото ж ми бачимо, що велике (і цілком рівне) число моральних і аморальних рис у характері Генрі О. Лардела не дозволяє нам з певністю вирішити, чи це був симпатичний, чи несимпатичний тип. І історія літератури знов не мала б ключа для вирішення цієї основної справи, коли б не зубна щітка.

У протилежність Отісові Р. Колдвелові, Лардел регулярно чистив зуби щіткою з ебонітовим держаком. Ні в кого не може бути найменшого сумніву в тому, що з цієї причини слід безперечно визнати характер Генрі О. Лардела за симпатичний і корисний у суспільстві. Самі факти стверджують це, показуючи, що коли Отіс Р. Колдвел невчасно помер, не вживаючи зубної щітки, Генрі О. Лардел, навпаки, врятувався від неминучої смерти тільки через те, що регулярно чистив зуби.

Так само ясно тепер, що коли б за часів Печоріна вже була б існувала зубна щітка, то історики російської літератури давно змогли б вирішити чи Печорін є позитивний, чи негативний тип, заналізувавши цю ознаку його характеру, «проблема Печоріна» перестала б існувати, його «загадковість» стала б звичайною манірою п'яного армейського бурбона.

Показавши таким чином значіння зубної щітки в полі літератури, критики, етики, медицини (історія хвороби Колдвела), електродинаміки (урятування Лардела), ми перейдемо до тієї ролі, що зубна щітка має в науці астрономії. Вираховано, що коли б усе населення земної кулі, теперішнє, колишнє, і майбутнє, мало б хоча по одній зубній щітці, то з тих щіток можна було б протягти ланцюг, що сягав би аж до самого місяця, і таким способом полегшити зносини з цією далекою, ма-лодослідженою планетою.

Першим результатом таких зносин було б те, що жителі місяця ознайомилися б з сучасними способами чистити зуби і це дуже піднесло б їхню гігієну і взагалі культуру. На місяці пишним цвітом могли б розвитися науки і мистецтва, а також канцелярська справа, як поки що гальмується тим, що на місяці немає ніяких місяців, а рік поділяється на дванадцять земель. Отож там неможливі дотепер місячні відомості на виплату гонорару, щомісячні журнали, романтичні прогулянки при світі місяця і навіть регулярні місячні внески до профспілок. Бувши винайдена не дуже давно, зубна щітка, проте, вже встигла вплинути на хід історичних подій. У царській Росії, відома річ, зуби чистилися не з приватної, а з державної ініціятиви, і цим ділом відали пристави та урядники. Зубних щіток не вживалося, і самий процес чищення зубів розглядався як не стільки гігієнічний, скільки моралістичний акт.

Японська війна показала, що ця метода не годиться. Японську війну виграли японці не через те, що в генерала Куропаткіна були корови, як писалося свого часу в ліберальних газетах, а через те, що в кожного японця, геройськи вбитого орлами-молодцями, ці орли-молодці, по старанній аналізі його кишень, знаходили, на превелике собі диво, зубну щітку.

Ручний спосіб чистки зубів, що практикувався в російській армії, не дав цій армії перемоги на війні.

Таким чином, ми, хоч і дуже коротко (бо про ролю зубної щітки в нашому житті можна було б написати цілі томи), з'ясували значіння й велику вагу цього скромного інструменту в усіх ділянках життя, науки й техніки.

Треба втім і тут, як і скрізь, застерегти від надмірного захоплення зубною щіткою, бо вона може дуже зашкодити. Громадянина, що почав би в трамваї привселюдно чистити собі зуби, хоч би найкращою щіткою, певно вивели б з вагону. Так само не варт, добувши зубну щітку в театрі, пропонувати її знайомій дамі, пояснюючи, що в неї пахне з рота.

Кажуть, що одного студента-бактеріолога, що підчас холерної епідемії чистив зуби коло колодця, селяни примусили з'їсти спочатку порошок, а потім і саму зубну щітку, що сильно зашкодило його здоров'ю, хоч і не врятувало село від холери. Несвоєчасне вживання зубної щітки і тут дало неприємні наслідки.

Перейдімо тепер до практичних указівок щодо користування зубною щіткою.

Зубну щітку, як показує вже сама назва цього знаряддя, уживається для того, щоб чистити зуби.

Відома річ, що люди, в протилежність линам, карасям і коропам, мають зуби. Нормальна людина має чимало зубів – наука опреділює їх число в тридцять два – але кожен може переконатися, що це число, так би мовити, теоретичне. На практиці люди дуже різняться індивідуально один від одного: деякі мають зовсім мало зубів, а деякі дуже багато. Нам доводилося бачити одного діда, що в нього і зовсім не було зубів, як у якого-небудь коропа чи карася.

З другого, боку один приятель показував мені три зуби, що він знайшов у спійманого ним коропа, з них один був зі свищем, а з другого, очевидно випала пльомба. В даному разі природа, мабуть, не зважила на голос науки, та для нас цікаво не те. Цілком ясно, що коли б той короп регулярно вживав би зубної щітки, в нього було б куди більше зубів і всі були б цілі.

Для того, щоб почистити собі зуби, треба мати шклянку теплої води, зубний порошок або – ще кращу – пасту й зубну щітку.

Виполоскавши рота теплою водою і виплюнувши цю воду, треба накласти на зубну щітку порошок або пасту і ритмічно водити щіткою уздовж і впоперек зубів.

Поводивши таким робом щіткою по зубах зовні і з середини, треба вийняти з рота щітку, набрати води і знову полоскати. Паста краща, ніж зубний порошок, бо для неї крейду мелють хемічним способом і вона краще проникає в усі щілини й у дірочки в зубах і між зубами.

Є дві категорії людей, що не чистять собі зубів. Одні – це ті, хто не має змоги купити собі зубну щітку, бо добра щітка коштує в нас півкарбованця, а це для, скажімо, бідного селянина дуже дорого. Другі – це ті, кому описуваний вище процес здається занадто складним і тяжким.

«Краще нехай у мене смердить з рота, – міркують ці симпатичні люди, – ніж я буду морочитися щовечора з тією зубною щіткою. Ачей у мене не повипадають зуби від того. Аджеж свині й собаки зубів не чистять і до зубного лікаря не ходять, а зуби в них є».

Ми ніяк не може з цим погодитися. Насамперед, у цих міркуваннях є одна фактична неточність. Ми бачили в одному американському журналі фотографію й у тій фотографії дантист свердлить зуб улюбленому поросяті якоїсь шановної леді. Крім того, нам доводилося бачити чимало зовсім беззубих собак (що, одначе, люто гавкали на автора цієї статті, намагаючись ухопити його за ногу).

Але поза всім тим, нехай перед цими людьми, поміркувавши над ролею зубної щітки, в медицині, гігієні, астрономії, історії, військовій справі, етиці та електродинаміці, нехай перед ними не зблекне сумний образ і трагічна постать покійного Отіса Р. Колдвела. Ми радили б вирізати його обличчя з задумливими мрійними очима зі сторінки книги й повісити його в кімнаті на стінці саме коло того гвіздка, на якому висить ваша зубна щітка.