Текст книги "Пошились у дурні"
Автор книги: Марко Кропивницький
Жанр:
Драматургия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)
Писар. Треба-нада буде сповістить Василя, шо наша політика, кажеться, вже кипить!
ЯВА 10
Дранко і писар.
Дранко (балака сам з собою). Я таки зразу догадався, що це від Лахтійона Хведоровича. Піп до мене дуже прихильний, то він мені їх завтра або сьогодні звінчає! Паламар каже, що можна хоч і сьогодні звінчати, аби документи були чистоплотні! (До писаря). А, ви ще тут?
Писар. Дожидаю од вас резолюції нащот рубля серебра.
Дранко. А, які-бо ви! Отже я добріший від вас.
Писар. Любопитственно.
Дранко. Милості просю завтра до мене на весілля!
Писар. Благодарю! (Убік). І тут діло закипа. Це одна статья, а за руб серебра три дні вам на розмишленіє. До свіданія!
Дранко. Тільки ви сусідові ані словечка.
Писар пішов.
Сьогодні або завтра жених прибуде! Спасибі Лахтійонові Хведоровичеві! Пише, щоб я скоріш їх звінчав! Мотнусь оце зараз до попа!
ЯВА 11
Кукса і Дранко.
Кукса (йдучи з свого двору і не бачачи Дранка, тихо приспівує і притопує).
І по хаті тини-тини,
І по сінях тини-тини,
Вари, жінко, лини!..
Дранко (побачивши, що Кукса танцює, приспівує і собі).
І по хаті тупу-тупу,
І по сінях тупу-тупу,-
Вари, жінко, крупу!..
Кукса (уздрів Дранка). Чого це ви, сусіде, так радієте?
Дранко. А вас яке лихо розносило, що танцюєте?
Кукса. Хіба ж то я танцював? Я утоптував ось-дечки землю, бачте, якась чортяка покопирсала?.. Певно, капосні діти у хаток грались або у горобця…
Дранко. А мені здалось, що ви танцюєте, я й подумав собі: ану, піддам сусідові охоти!.
Кукса. Та чи нам же танці на умі?.. Об спасенії душі треба думати!
Дранко. Чи не до вечерні зібрались?
Кукса. Еге!
Дранко. У яку церкву?
Кукса. До Спаса! Велів конячину запрягти…
Дранко. А я піду до Пречистої. Ох, гріхи, гріхи!
Кукса. Іменно, що гріхи! Здається, і живемо по-божому, і в церкву вчащаємо, і постів додержуємо… Чі ви понеділкуєте?
Дранко. Аякже, вже третій рік.
Кукса. А я шостий!.. А під старість все-таки нібі чуєш, яка сила гріхів за плечима!.. Як після доброї зими води у ставок напре, що аж греблю рве.
Дранко. Еге, так і чуєш, як пригина тебе до землі, як добрий лантух з земляним вугіллям!
Кукса. От часом кузочку манесеньку наступиш ногою і задавиш її ненароком, а воно й то гріх! (Дає понюхати). І цього зілля, кажуть, гріх вживати… А ми все таки вживаєм…
Дранко (нюха). Аякже! Я чув від одного дяка, що, каже, на тім світі нечиста сила, замість цієї погані буде тобі у ніздрі запихати чемерицю…
Кукса. Мені один салдатик розказував… гвардійон він, значиться, був вже аж двічі на Ахтонській горі… так каже, що… каже: "Гріхи наші – да й тольки!.."
Дранко. Прощавайте до якого часу!
Кукса. Ходіть здорові! Може, вас чим зобидив сьогодні, то простіть мене!
Дранко. І мене простіть!
Кукса. Бог простить! Знаєте, живемо по сусідству не можна, щрб інколи не посварились… Собаки, і ті гризуться… або горщик з горщиком в печі стовкнеться і розіб'ється…
Уклонившись, пішли.
ЯВА 12
Василь, Антон, потім Горпина і Оришка.
Василь (регоче, хапаючись за боки). Бачив, бачив, Антоне, як наші хазяїни мало не подуріють з радощів?
Антон. Від чого ж то?
Василь. Послі, послі розкажу. От так штукерія буде!..
Антон. Ой, не радій заздалегідь! Одначе поки там що, а тепер наша воля! (Гука). Оришко! Мерщій сюди! Гукай на Горпину!
Василь. Горпино, моя рибонько, скорій іди!
Оришка (вбіга). Чого це батько так рано поїхали до церкви, ще й до вечерні не дзвонили?
Горпина (вбіга). Чого це так рано сьогодні пошабашили роботу?
Василь. Ох, які ви, дівчата, цікаві!
Антон. Старим богу молитись, а молодим веселитись!
Співають.
Антон, Василь і дівчата.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Дівчата.
Ой як же любенько
Б'ється серденько,
Сміється й радіє,
З кохання мліє!
Всі.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Антон і Василь.
Дівчино-серденько,
Любімось вірненько,
Кохаймось довіку
Без міри, без ліку!
Всі.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Левада. Верби і лоза, річка. Ніч.
ЯВА 1
Горпина і трохи згодом Василь.
Горпина (виходить і придивляється). На сил батько заснув! Чого це він такий веселий повернувся вечерні, мало не танцював? "Одягайся,– каже,– завтра в найкращу одежу та сподівайся до нас дорогих гостей!" – "Яких?" – питаю. "Сама побачиш!" І довго все щось натякав таке, але я нічогісінько не розібрала. Все якісь шуточки, аж обрид мені!.. Ледве-ледве улігся спати. Я таки, щоб запевнити себе, чи й справді заснув взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а ві хоч би тобі вусом моргнув,– хропе!.. Що ж це ні Антона, ні Оришки нема, і Василь десь запропастився? (Сіда на пеньок і співа).
Світи, світи, місяцю,
І ти, ясна зоря,
Просвіти доріжку,
А де мила моя.
У чистому полі
Там шовкова трава,
Гей, там дівчина косу
Та й розчісувала!
(Гукає). Гу-у! Оришко, гу!
Там дівчина косу
Та й розчісувала,
Сестрицям-подружкам
Переказувала…
(Знову гукає)
Сестриці-подружки,
Ви кайтесь по мені,
Не доймайте віри
Та козаченькові.
(Знову гукає)
Що ж це й справді ніхто не йде? Самій якось аж ніби сумно сидіти. Гу-у! Чого це Василя так довго нема? Де він запропастився? А може, де-небудь притаївся та дожидає моєї звістки? Чудний парубок! "Як часом я,– каже,– не одкликатимуся на твій голос, то знай, що то означа, що хто-небудь за нами зорить; тоді нявкни, як кішка, і я зараз з'явлюсь!.." Ану-ну, чи відкликнеться, чи з'явиться?.. Няв, няв, няв! Ні, не чуть!
Де ти, миленький?
Василь. Няв, няв, няв!
Горпина.
О, відкликається!
Голуб сизенький!
Василь (крадеться левадою).
Я тут, Горпино!
Я тут, рибчино,
До тебе лину,
Моя єдина!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Без тебе, серце,
І світ не милий!
Моєму коханню
Немає міри!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Горпина.
Моя ти думко,
Щира дружино!
Василь..
Дай приголублю
Мою єдину!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Василь. Моя ти рибонько, моя утіхо, моє ти ясне сонечко!
Горпина. Справді? Мабуть, таке ясне, що аж в очах темніє? Тобі б все тільки аби цілуватись та голубитись; а ти й не знаєш, що завтра, либонь, якесь мене лихо чекає? А казала тобі скільки разів: утечемо та нишком звінчаймось! А ти все: "Боюсь, боюсь!.."
Василь. Завтра нас, може, щаслива доля, чекає, а не лихо! Завтра, як то кажуть, бабка ще надвоє ворожила!
Горпина. Як? Що таке?
Василь. А таке, що ото я таку підвів машину, що твій батько і Кукса мало з радощів не подуріли!
Горпина. Яку машину?
Василь. А що, цікаво? От ти мене раз поз раз упрікала, що я полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада.
Горпина. Та кажи ж бо швидш, що таке?
Василь. Кортить? Отже й не скажу!
Горпина. Скажи! Я тебе поцілую.
Василь. Еге, тепер вже й "поцілую"! От ти все на мене, що я полохливий та несміливий!..
Горпина. Ну, на те, щоб кого обдурить, не великої смілості треба!..
Василь. Еге, розказуй! Ну та й штука ж буде! (Регоче).
Горпина. Та чого ж ти так радієш?
Василь. Як чого? Я вже знаю чого! Як тільки діло піде й до кінця так, як воно тепер вже наклюнулось, тоді ти вже певно будеш моєю!
Горпина. Як то буду твоєю? А як я ще, може, за тебе не піду?..
Василь (з ляком). Як? Та ти ж…
Горпина. Божилася, що піду? Так що ж?.. А тепера от не хочу, не хочу – та й тільки!..
Василь (з жаху не може промовить). Так ти мене…
Горпина. Ану заплач! Чого ж ти не плачеш?
Василь. Так ти ось як? Та ще хочеш, щоб я й заплакав? Та не діждеш же ти цього!.. Будь же ти…
(Хлипа).
Горпина. А далі що? Чого ж ти замовк?
Василь. Ні, не замовкну! Будь же ти анах… Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? Ну, любила, доки любий був! Прощай, Горпино, тільки ж ти мене й бачила!..
Горпина (хапа його за руки). Куди ж ти?
Василь. Не бійся, не кинусь в річку і на гілляці не почеплюсь! Ти, може, цього іменно й хотіла б? Одійди ти від мене, зраднице! (Хутко йде).
Горпина. Василю, Василечку! Постривай-бо, вернись! Ще, може, й справді в річку кинеться або на гілляці повисне?.. (Побігла).
ЯВА 2
Дранко вибіга з дубиною.
Дранко. Чув я, чув своїми вухами, що отут вони співали! І що то Антон з моєю Горпиною, то я готов жменю жужелиці проковтнуть!.. Ну, коли б мені його впіймать!.. (Пішов крадучись).
ЯВА З
Антон (співа за лаштунками).
Туман, туман по долині, (2)
Широкий лист на калині, (2)
А ще ширший на дубочку, (2)
Кличе голуб голубочку!.. (2)
(Виходить). Що воно за знак, що Оришки й досі нема? Вже давненько й світло погасили, а її нема та й нема! (Вийма сопілку і грає жалібної). Щось і сопілка гарчить, неначе похряпана! На бур зовсім погано йде. Ну, нехай же вона сьогодні не вийде. Битиму, єй-богу, битиму! Так оддубасю, як то їй і не снилось! Я не подивлюсь на тебе, що ти багатирська дочка. Е, ні, ти ще постривай над босим сміятись! Цей босий завдасть тобі такого чосу!.. Знає ж ідолка, що люблю її, як душу. Знає, що пропадаю за нею, як… А може, старий ще не спить? Що воно за знак? Яка причта – не розберу… (Грає веселої). Щось неначе шелестить… (Придивляється). Вона, єй-богу, вона! (Присів за кущем).
Лину до тебе,
Моя дівчино!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
ЯВА 4
Оришка.
Оришка (співа).
Небо синіє, аж очі вбирає,
Зорі навколо чудово блищать,
Онде і місяць із-за верб виринає,
Що ж соловейко не почина лящать?
Як тихо навколо,
Як страшно і дивно!
Сумно і страшно тут в самотині,
Немов у лісі я заблудилась,
Чого ж так довго забарилась Горпина,
Он вже й вечірня зірочка з'явилась,
Як тихо навколо,
Як страшно і дивно!..
Антон і Оришка.
Оришка (іде полохливо). Отже, єй-богу, нема його! Може, розгнівався, що я так довго не приходила, та й пішов? Коли ж батько й досі не сплять… (Співає тихо).
Де ти, Антоне,
Мій ти соколе?
Прибудь хутенько,
Моє серденько!
Антон (підійшов).
Я тут, Орисю,
Я тут, рибчино,
Оришка.
Пригорни ж щиро
Свою кохану!
Моя ти доле,
Мій ти талану!
Без тебе, орле,
Сумую дуже!
Тепер про горе
Вдвох нам байдуже!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
Оришка.
Як я щаслива
В годину цюю!
Антон.
Я від кохання
Серця не чую!
Оришка.
Нема вже в серці
Ні смутку, ні горя.
Антон.
Дай поцілую
Твої очі-зорі!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
Оришка. А що, ти дуже гнівався, що я так довго барилась?
Антон. Тепер вже прохолонуло.
Оришка (сміється). А дуже кипіло?
Антон. Як у пеклі!
ЯВА 5
Ті ж і Горпина з Василем.
Горпина (підкралась до їх). А тпру-тпрус!
Оришка (з ляком). Ой леле!
Антон. Це Горпина дуріє!
Горпина (тягне Василя за руку). Люди добрі, подивіться на оцього сича! (Регоче). Чи ви його бачили коли таким?
Антон. Що це з тобою, Василю?
Горпина. Вони, бачте, розгнівались, що я з ними пошуткувала!.. Ну ж бо, засмійся! (Шарпа його). Та за-смійся-бо!
Василь. Ну, та що з того? (Усміхається).
Горпина (плеще в долоні). Таки на своєму, на своєму поставила!
Василь. Радій.
Антон і Оришка. Що ж таке трапилось?
Василь. Ат, сказано: кручена вівця!..
Горпина (регоче). А таки на своєму поставила! Таки розказав мені все дочиста.
Василь (сміється). Колись і моє буде зверху!
Горпина. Дожидайся!
Чути шелест.
Антон. Мовчіть! (Придивляється). Стійте, щось крадеться через леваду!
Оришка. Ой лелечко!.. Чи не батько?
Горпина. Я не боюсь, хоч би й батько!
Антон. Втікайте, дівчата, в кущі! А ти, Василю, іди сюди.
Дівчата ховаються.
Якщо це твій або мій хазяїн, давай помнемо їм добре боки!
Василь. Ні, краще й ми втікаймо!
Антон. Дурний! Чого ти боїшся? Насунемо шапки на очі, то й не пізнає, та давай пополупим добре… Приляж!
Прилягли трохи оддаль.
ЯВА 6
Ті ж і Ничипір.
Ничипір (придивляється). Куди ж це я забрів? Це, мабуть, мара мене воде! Свят, свят, свят!.. Я й бачив, що щось все мені дорогу перебігало, неначе кіт або тхір!.. Та де ж це шлях? (Придивляється). Сказать би, п'яний, а то тільки дві чарки випив з кумом Петром, ще тільки сонечко звернуло на спочивок… Левада, чи що? Дядина мені казала колись, що як заблудишся, то мерщій переверни сорочку коміром назад та читай "Да воскресне бог", то зараз і виведе тебе на шлях!
Антон. Це щось не з наших!
Василь. Щось чужостороннє!
Ничипір. І не пив же багато!.. Дві чарки тілько і сьорбнув, а памороки так забило, що нічого не розчолопаю. Вже, мабуть, скоро і північ, а я все блукаю! О, щось ніби котиться, куценьке та чорне!
Антон і Василь (перепинили його). А хто це такий?
Ничипір. Братики, голубчики, пустіть мене, єй-богу, я не злодій!
Антон. Хто ти такий? Зараз признавайся!
Ничипір. А хто його зна, я й сам тепер не знаю, хто я!
Антон. Та відкіля ж ти?
Ничипір. Я відкіля? Відціля ж таки, з Іванівки!
Василь. З якої Іванівки?
Ничипір. З якої Іванівки? З нашої, з ції Іванівки!
Антон. Це з тії, що біля Ревуцького?
Ничипір. Так точно!
Антон. Чого ж це тебе аж сюди, за п'ятнадцять верстов, занесло?
Ничипір. Ого-го! П'ятнадцять верстов? От анахтемська мара, аж куди затирила!..
Василь. Яка мара? Та чи ви при своїм умі?
Ничипір. Мара? Чорненьке таке, котиться попереду!..
Антон. Чи ти не божевільний часом?
Ничипір. Об тім я достомітно не звестен! Видите, випив я з кумом Петром дві чарочки і вийшов, ще тільки стало сонечко спочивать…
Василь. Та ви-бо розкажіть нам товком, що з вами трапилось?
Ничипір. Стривайте ж бо! Кажу ж вам настоящим товком: випив я дві чарочки з кумом Петром, ще тільки сонечко стало спочивать…
Антон і Василь. Та це вже ми чули. А далі що?
Ничипір. Ну да, ну да!.. Значить, випив я дві чарочки з кумом Петром… І був у шинку ще той, що позаторік… ось, як-бо його?.. Ну, що у Степана, Сьомового зятя… його хата зараз коло греблі!.. Як перейдеш греблю, а вона в вічі тобі тиць!..
Антон. Та чи не конокрад ти, що так плутаєш?
Василь. Бог зна що, Антоне, ти говориш. Придивись на нього, хіба він схожий з конокрадом?
Антон. Та він і справді чи не божевільний?
Ничипір. Отак було вже раз зо мною торік, якраз на Великдень!.. Стало бить, теж так: випив я дві чарочки з кумом Петром… не більш не менш…
Василь. Слухай, Антоне! Оце, по-моєму, якраз такий чоловік, як нам треба. Ні він нікого тут не зна, ні його не знають.
Антон. А що ти думаєш? І справді! От буде кумедія так кумедія!
Ничипір. Може, вам треба на що лихе, то шукайте собі дурнішого і…
Василь. Та ні! Ми не такі люди, щоб вас на лихе підмовляли.
Антон. Дівчата! А йдіть сюди, годі вам ховатись!
Оришка і Горпина (підійшли). Хто це?
Ничипір простягає їм руку.
Василь. Не придивляйтесь, бо не пізнаєте! Це чоловік чужосторонній.
Ничипір (до дівчат). Здалеку… Але як воно сталося оце діло, то й не розберу… Чудасія! Сказать би, п'яний був, а то зрозумійте: тільки випив, сказать, дві чарочки з кумом Петром, тільки ще сонечко сіло…
Антон. Ходімо відціля, бо тут небезпечно, та там вже до ладу про все побалакаємо!
Ничипір. Сторія, та й тільки!.. Ну, нехай би був п'яний!.. А то випив дві…
Оришка (до Антона). Та ви товком нам скажіть: що це ви затіваєте?
Антон. Нехай тебе покортить… Ходім, ходім!
Ничипір. Кажу ж вам товком: випив я з кумом Петром…
Антон, Ничипір і Оришка пішли.
ЯВА 7
Горпина і Василь.
Василь. От ти все казала, що я несміливий та плохий, а от бачиш, вже діло наше кипить!
Горпина. Цяця, цяця! Дай я тебе погладю по головці!
Василь. Гладь цуцика, а я людина!
Горпина. Ти ж мій цуцик! (Регоче).
Пішли.
ЯВА 8
Дранко (іде, зігнувшись, з дубиною). Щоб мені молотка не вдержати в руці, щоб мені не довелось ніколи приварити п'ятки до коси, щоб мені ніколи не загартувати кресала, коли я знов отут не бачив Антона своїми очима вже з сусідовою Оришкою!.. Це той, про котрого Кукса каже, що ненавидить бабського кодла… Добре ненавидить!.. Ну, та й посміюся ж я з сусіда! Що то не Василь, то я певен, бо Василь пішов до брата свого, ще звечора одпросився! Ну, коли б я їх упіймав, взяв би Антона за чуба, а Оришку за коси та й привів би до сусіда, щоб потішився ними!.. Стривай, щось іде… (Присіда).
ЯВА 9
Кукса і Дранко.
Кукса (ідучи, тихенько співа). "Ой не спиться, не лежиться, і сон не бере…" Щось не спиться! Коли б швидш світало, ніяк не діждусь того ранку. Неначе щось там на небі загальмувало ніч та й задержує на місці, як воду на яловім опусті! А Антон замкнувся у млині, гукав, гукав, стукав, стукав, не хоче відімкнути. Ану, навідаюсь до свого кладу чи не хапнув його Антон?..
Дранко (кинувся на нього з дубиною). А, впіймав я тебе!
Кукса. Тю, хто це?
Дранко. Це ви, сусіде?
Кукса. А який же біс? Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не вгріли?
Дранко. Та то я шуткував! Хотів вас налякать!
Кукса. Добрі були б шутки, якби оперезали по плечах!
Дранко. Чого це ви блукаєте по леваді?
Кукса. А ви чого?
Дранко. Та так… Приснилося, бачте, мені, що ніби щось крадеться до кузні, я прокинувся та швидш надвір. Ну, а потім вже подумав: коли встав, то обійду вже навкруги двору, так, на всякий случай!..
Кукса. А дубинку ж де зачепили?
Дранко. По дорозі… так про всякий случай!
Кукса. Ото у вас багато грошей наховано, через те вам і сниться невіть-що!
Дранко. Іскри та жужелиця вам в вічі! Які там у мене гроші? У вас он аж скрині тріщать від карбованців!..
Кукса. Межисітка вам в пельку! Мавши п'ять дочок, чорта лисого виховаєш!..
Дранко. Так у вас же тільки п'ять, а в мене їх сім!
Кукса. Та адже ж і п'ять!..
Дранко. Але ж не сім?
Кукса. Але ж і п'ять, кажу!…
Дранко. Та у вас буде скоро менше!
Кукса (убік). Від кого ж це він провідав про жениха?
Дранко. А Антон ваш і справді ненавидить бабського роду?
Кукса. Бачте, я ж вам казав!
Дранко. Бачу, бачу! (Регоче).
Кукса. Чого ж це ви регочете?
Дранко регоче.
Отже я вас вилаю проти неділі! Вдаєте з себе богобоязливого, а лізете на сварку, щоб на гріх підвести…
Дранко. Та то я так, шуткую! (Подає руку). Вибачайте.
Кукса. Чудесно у вечерні дяки співали "Блажен муж"!
Дранко. У Пречистої краще! Там один басистий як ревне, як ревне, аж неначе у голові тобі реве і волосся догори лізе!..
Кукса (хапа себе за голову). Ой-ой-ой!..
Дранко. Та у вас вже не полізе, ви безпечні…
Кукса. Конешно, є усякі скусники.
Дранко. Чи не хочете понюхать? (Помовчав). Завтра, кажуть, весілля у когось буде?
Кукса (убік). О, знову! Від кого б це він довідався?..
Дранко. Чув я, що й вас кликатимуть.
Кукса (убік). Що? Оцього я зовсім не розберу! (До нього). До кого кликатимуть? Чи ви спросоння, чи… Я чув, що нібито вас кликатимуть, а не мене!
Дранко (убік). Що це він товче? Хто б йому це сказав?
Кукса (убік). Чи не писар йому шепнув?
Дранко. Ну, коли вже про це довідались, то просимо…
Кукса. Вас не минати? Де ж таки, борони боже! Звісно, по сусідству покличемо й вас.
Дранко. Та ви це як?
Кукса. Навсправжки!
Дранко. Хто з нас спить?
Кукса. Не знаю.
Дранко. Хто з нас дурний?
Кукса. Не знаю! (Регоче).
Дранко. Тьфу.
Кукса. А вам двічі тьфу! (Співа).
Що він затіває,
Що це він тороче?
Дранко.
Либонь, випитати сусід мене хоче.
Кукса.
Ви навмисне чи у смішки?
Дранко.
Пошуткував з вами трішки.
Разом.
Не такий я, не такий я, вибачай,
Щоб признатись на одчай!
Кукса.
Хіба вже признатись,
Щоб не зволікатись?
Дранко.
Ач, ніби й не злиться,
Ой хитра лисиця!
Кукса.
Що ви чули, те правдиво.
Дранко.
Завтра в когось вуде диве.
Разом.
Не такий я (т. д.)
Кукса.
Чого він сміється,
Баньки витріщає?
Дранко.
Неначе сорока в вічі заглядає.
Кукса.
А що, кортить? Признайтесь!
Дранко.
Пожалуйста, не в'їдайтесь!
Разом.
Не такий я і т. д.
Дранко. Краще давайте знюхаємось та й підемо спочивать, а завтра, як бог дасть, діждемо.
За Куксою Василь чхає.
Доброго здоров'ячка!
Кукса. Дякую! Тільки це не я чхнув, бо я ще й не донюхав, то чого ж би чхав?
Дранко. Та невже? А мені здалося…
Кукса. І завжди вам бозна-що здається… Я іноді обидві ніздрі заб'ю, що аж не дихну, і тоді не чхаю… Так що, кажете, завтра?
За Дранком Антон чхає.
Доброго здоров'ячка!
Дранко. Ой, що це таке?
Кукса. Що?
Дранко. У мене за плечима щось так чхнуло, що аж неначе сімсот свічок в очах блиснуло!..
Кукса. Бачте, я казав вам не раз, що це місце небезпечне!
Дранко. Хто ж вам казав?
Чутно свист, хрюкання, гавкання і гомін.
Кукса. О! о! Чуєте?
Обоє з ляком втікають. Тікаймо!.. Куди? Туди?.. Сюди?..
ЯВА 10
Вибігають Антон, Василь, Оришка і Горпина.
Співають.
Отак ми їх налякали,
Що обоє повтікали,
Не вернуться вже сюди.
Тепер ми злишились біди.
Ну ж бо веселіше
Заспіваймо, що любіше.
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться,
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер -
Умер батько – байдуже,
Вмерла мати – байдуже,
Умер милий-чорнобривий -
Жаль мені його дуже!
І за батька оченаш,
І за матір оченаш,
За милого душу
Танцювати мушу!..
Завіса
