Текст книги "Поезії"

Автор книги: Маркиян Шашкевич

РУСЬКА МОВА

 
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?..
 

СИН ЛЮБИМОМУ ОТЦЮ

 
Гадка моя, як буйний весною вітрець,
Зводиться, легким крильцем злітає,
Несесь сторонами в далеч, де отець,
Голубонько сивий, пробуває.
Живе в печалі. Боже! коли б в радості
Вік тихо, весело єму проживати,
В гаразді, здоровлю, в любой солодості
Цвітами щастя житє огортати.
Отче, ох отче! Сли ся мені придало
Дні житя твоєго полином згірчити,
Сли коли око твоє жалем запало,
Сли-м був нещасен серце закервлити,
Прости ми, отче, прости! Бач, я ся каю,
Жалем серце бідне моє прозябає,
Твої ноженьки сльозами зливаю,
Ах! прости синові, най не загибає.
 

[1833]

СЛОВО ДО ЧТИТЕЛЕЙ РУСЬКОГО ЯЗИКА

 
Дайте руки, юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум охота най засяде.
Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві;
Зависть най нас не спиняє,-
Разом к світлу, други жваві!
 

СТАРИЙ І МОЛОДИЙ ЛИС

 
Молодий Лис, котрий ще стрільця не знав,
Утішився, як нову красну шерсть дістав.
А старий рік:
«Безпечність тих ліпот не любить,
Не тішся ними: сеся красота нас губить».
Не все, що красне,
Єсть для нас щасне.
 

СУМРАК ВЕЧЕРНІЙ

 
Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла,
Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає,
Чагарами густими тьма вовків завила,
Над тином опустілим галок гамор грає.
 
 
Там, нещасен, думаю тяжко, мов могила
Серед степу опівніч сумненько думає.
Згадка в душі печальній тужно згомотіла,
Бо сплинули радощі, як Дністер спливає!
 
 
Нависло ясне небо чорними хмарами,
Тяжкими густі бори склонились тугами,
Зойкнули дуброви, і ліси застогнали.
 
 
Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами,
Мило ми з буйним вітром, з блудними марами,
Студена тая доля к серденьку припала.
 

[До 1837]

ТУГА

 
Крутий берег, по березі трава зелененька,
Серед трави край берега калина червенька.
Своє гіля буйненькоє сумно в воду клонить,
Своє листя дрібненькоє по водоньці ронить.
Скоро смеркнесь, голуб сивий сюди прилітає,
Нічку гуде, нарікає, ранком ізлиняє.
Нічку плаче, жалкуєся, рясні сльози ронить,
На розсвіті ізлиняє, в темні ліси гонить.
На темнії ліси гонить та й зворами блудить,
Там горює, униває, тяжко серцем нудить.
Весна одна перецвіла, минула і друга,
Вже і третя засіяла, не минає туга.
І все голуб прилітає, на гілі сідає
І головку к листям тулить, плаче і ридає:
«Де злетіла-сь, голубонько, сивенька, миленька?
Щезла-сь з ними, лишилася година сумненька.
Ні тя мислями змислити, ні думков здумати,
Ні очами тя глянути, лиш згадков згадати.
Світ ми мерзкий, нічка мила, голублюся з тьмами,
Мари – дружба, ліси – хата, гоню за зморами.
А бодай ви, лихі води, в лугах заблудили,
Що ви мою ясну зорю та під себе вбили.
Люта би вас буря в мраку та дрібну розбила,
Та й дрібну мраку розбила, сліду не лишила.
А бодай вас жарким літом дуга випивала,
А зимою студінь люта навік ледом стяла.
Ой ти, водо, ти бистрая, лиха розлучнице,
Поган-татар нехай гидке в тобі миє лице.
Щастя моє перебилось, доля вже минула,
Мов ластівка скорокрила в безвісти злинула».
 

ТУГА ЗА МИЛОЮ

 
Із-за гори, із-за ліса
Вітрець повіває;
Скажи, скажи, тихий вітре,
Як ся мила має?!
 
 
Чи здорова, чи весела,
Личко рум'яненьке,
Чи сумує, чи горює,
Чи личко блідненьке?
 
 
Бо я тужу, бо я плачу,
Сльозами вмиваюсь,
Веселої годиноньки
Вже не надіваюсь!
 
 
Коби мені крильця мати,
Соколом злетіти,
Тяжку тугу із серденька
При милій розбити!
 
 
Ой літав би-м, ой літав би-м
Щодень і щоночі,
Щоб ся милій у сивенькі
Надивити очі.
 
 
Ой літав би-м, ой літав би-м
Зорями ясними,
Щоб мені ся натішити
Ручками білими.
 
 
Ой літав би-м, ой літав би-м
Світом білесеньким,
Щоб мені ся натішити
Личком рум'яненьким.
 
 
Ой літав би-м, ой літав би-м
Вечором тихеньким,
Щоб мені ся натішити
Ходочком дрібненьким.
 
 
Ой літав би-м, ой літав би-м
Лісами, горами,
Щоб мені ся натішити
Милими словами.
 
 
Ах, я бідний, нещасливий,
Да й крилець не маю,
Сохну, чахну в далечині,
Всяк день умираю!
 

[До 1837]

ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБСТУПЛЕНІЄ ЛЬВОВА

(Строєм народної пісні)

 
Ой у чистім полі да близько дороги,
Там стоїть наметець великий, шовковий,
А у тім наметці стоїть стіл тисовий
Да гетьман Хмельницький сидить конець стола,
Молодці-козаки стоять доокола.
Да гетьман Хмельницький пише дрібні листи,
По всей Україні розсилає вісти…
Військо куренноє в поход виступало,
Ляхи розроняло да Львів обступляло.
Як гетьман Хмельницький кіньми навернув -
Та й Львів ся здвигнув;
Як гетьман Хмельницький шаблею звив -
Та й Львів ся поклонив.
На розсвіті з замку із рушниць стрілєли,
А смерком козаки замок підпалили
Да раненько доокола весь Львів обступили.
Ударили з самопалів – двори погоріли.
А гетьман Хмельницький посли посилав,
Словами промовляв:
«Як будете миритися,
На окуп винесіть три миси червоних,
На окуп виведіть сто коней вороних.
Як будете битися,
Мечами рознесу мури високії,
А кіньми розорю двори біленькії…»
А у Львові рано всі дзвони заграли,
А високі ворота остіжом упали.
 

1834р.

ЧИ ТО ВІРЛИ КРИЛЬМИ Б'ЮТЬСЯ...

 
Чи то вірли крильми б'ються?
Чи зірки сіяють?
Ні!.. То козак з врагом труться,
Мечами блискають.
 
 
Та вже татар утомився,
К землі, сильно вдарен, пав...
Ще раз двигся, роз'ярився
І дівчині необачній
Головоньку з плеча зняв.
 
 
І кинувся, мов звір лютий,
Козак сильний на врага,
Грудь розколов, щоб добути
Серце диве татара?.
 
 
Завіз сестру додомоньку,
Поховав ю у садочку,
Посадив над нев руточку,
А в головках калиноньку.
 
 
Сам затужив, та й заплакав,
Та й стався сумненьким,
Та й затужив, та й заспівав
Голосом тихеньким:
 
 
«Як би я в сій сторононьці,
Як би я безрідний жив?
Батько, ненька в могилоньці,
Та й сестрицю враг вмертвив.
 
 
Ходім, коню, в чужиноньку
Думочку думати,
Ходім, коню, на Украйноньку
Степами блукати».
 

[1833]

ЩУКА І МАЛЕНЬКА РИБКА

 
Рибка у воді
Черв'ячка ловила,
Не могла з'їсти і дужесь сердила.
Надбігла Щука,
Черв'ячка ковтнула,
А з Червом вудка причіплена була.
Взяв рибар Щуку на берег тягнути,
Взялась Рибка радувати,
Взяла подружкам казати:
«Часом то добре і маленьков бути!»