Текст книги "Архе"

Автор книги: Любко Дереш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 14 страниц) [доступный отрывок для чтения: 6 страниц]

насправді була настільки дикою, що зважитися на неї могла хіба зовсім

відчужена особа.

О, що це був за час! Магія була довкола. Зажовкли кульбаби, ожили

подорожники, а повітря запахло нектаром. Того раннього літа

(сім? десять років тому?? Цього червня??? Як усе нелінійної) вона за один вечір окинула поглядом цілісіньке своє життя. Сиділа у куточку, палила цигарку за цигаркою, бо думала, що її то деконцентрує. Пригадувала

найсоковитіше, витягувала з нього кісточки і щоразу питала себе: Так чи ні? Так чи ні?

Побачила, що цінного в її житті мало. Побачила, що вона геть заплуталася в

собі. Заплутаніше вже не буде. Речення ставали відірваними, абзаци

сяяли обламами.

кришаться

крижані провалля між голими кусками тексту

22

Вирішила спробувати.

Чому б і ні? Чому б і ні? Бляха. Так боюсь, але чому б і ні?

В одну з парких червневих ночей Терезка вийшла з дому і направилася в керунку

телебашти на Високому Замку. У парку було порожньо і страшно. Мимо проїхав

патруль, але вона вчасно сховалася. Дійшла до телебачення – низької будівлі, схожої на обитель радіолюбителя-гігантомана. Будинок був темний, при вході

жовкла тьмяна лампа. Порожня автостоянка. О третій ночі Терезка перелізла

невисоку огорожу. Біля підніжжя вежі почала відлік часу.

Доторк у темряві до полущеної поверхні опори. Під пальцями лущилася фарба.

Червона барва. Пригадалося красиве слово: умбра.

Терезка оглянула місце висадки. її лякало те, що вежа освітлена. Взагалі

лякало все на купу, але вона спитала себе: так чи ні? І взяла себе в руки.

На мить запанікувала: вихід на монтерський місток знаходився на рівні другого

поверху. Входили на нього з будинку. Обійшла будиночок у пошуках пожежної

драбини. Думала залізти на дах, а звідти на вежу. Драбини не було. Ринва для

такої цілі видалась ненадійною.

Вона набралася хоробрості й полізла вгору по косій трубі, як по стовбуру.

Запам'ятала мить, коли її ноги відірвалися від землі. Запам'ятала відчуття, що назад дороги немає. Це підбадьорювало.

Дотягнулася до щаблин драбини і просунулася всередину захисного каркасу, під

обручі. Терезка зосередилася на руках і вже за сім хвилин видерлася на перше

гніздо техобслуговування, де й зробила привал.

Терезка робила фотографії довколишньої темряви, засвідчуючи спалахом пам'яті

кожен проліт. Футуристичні накипи антен і тарілок, шум дерев у парку, нічні

вогні. Жодного разу не зірвавшись, успішно досягла середини телевежі, де

знаходилася площадка-хрестовина. Полізла далі. Нив живіт.

23

Врешті опинилася на верхівці, на тій площадці, де вже не було захисних

перилець. Ногами відчувала, як повільно погойдується чубок вежі. Тут було

відчутно прохолодніше. І значно страшніше, ніж на всіх решту станціях. Коли

вітер дув сильніше, ставало геть жахно.

Температура зацінила виднокіл. Обрежно глянула вниз і затулила долонею рот.

Подивувалася сяйву Львівського двірця, викурила на вершечку сиґарету, подихала повітрям. Для розминки зробила серію дитячого циґун «Песик бореться

з ведмедиком».

Видихнула, вдихнула. І рушила донизу.

Спустившись таким простим робом на поверхню планети Земля вдруге, Терезка

відчула, як змінилася. Дві секунди підряд вже не були однаковими.

Наповнюючись нічним тріумфом, вона виконала вправу гуцульського циґун

«Молодий гуцул, озброєний саперною лопаткою, кидається на танк і перемагає».

Вправу закінчила диким видихом: «ГОЙ!», і весь парк у цей момент зблиснув, як

від Божого фотоспалаху, і все довкола наче скинуло із себе шкаралупу

зціпеніння.

Тіло, раніше затиснуте корчами страху, відпустило. Воно зробилося м'яким і

повітряним, стало продуватися нічними вітерцями.

12

І стала вона блаженною. І було їй лагідно і легко, як після пологів, і

захотілося не плакати, але й не сміятися, а чогось одночасного і

переповнюючого. І вона віддалася цьому переповненню.

ІЗ

Тепер у натовпі її зраджував хіба той легкий шарм рукокрилих: сколочене

волосся, гарпунні постріли очей, відстовбурчені вуха і закушуючі губу зуби.

Ця худенька істота просвічувала, мов крильце кажана проти сонця, а

рухалася швидко-швидко, мов кажанячий пульс. Вона стала незрозумілим чимось, схожим до напівпрозорого корінця іскор. Безгучним салютом завбільшки з

дитячий силует. Істотою, про котру кажуть: ТОЩО.

14

Свідомість плавно в'їхала в тепер. Терезка покліпала очима, розтерла лице.

Сонце вже сховалося за сусіднім будинком. Ні сіло ні впало Терезка вирішила

піти завтра на крапку. Піти і прикупити собі трохи «плазми».

Ледь тепле мате пахло хлібом. Терезка надпила трохи, злізла з ліжка і

зазирнула до гаманця. Приклавши пальця до вуст, щось порахувала і подивилася

за вікно.

І сіла малювати далі. Малювала моржа.

Терезка зустрічає Антона

1

Снідала Температура абияк.

На кухні о дев'ятій ранку було ще тінисто й холодно. Терезка увімкнула

Радіоколгоспник, по чому завмерла над чайником, чекаючи, поки закипить вода.

Спостерігаючи за її спокійними бровами й розгладженим чолом, навряд чи хтось

би запідозрив, як за лобовою кісткою шалено впу-чуються гіперсфери, потріскують фрактали, самозаков-туються пляшки Кляйна... І правильно зробив

би: з самого ранку у голові стояла відмінна погода – ніяких бубликів.

Тиша.

Судячи по клаптеві, що виднівсь у вікні, небо мусило бути чистим. Внизу, вздовж холодних дерев, повз пісочницю та турнікет, молода мама вела двох

дітей у дитсадок. Для неї це, далебі, добрий знак.

Від тінистої прохолоди хотілося розсипати мармуром сталеві кульки. Терезка

висунулася з вікна і, проводячи поглядом щасливу маму, дрпивала чай.

24

25

Набрала в рот води, закинула на плечі сумку, вхопила пальцями ніг по

шльопанцю і пошльопала геть.

Найпопулярнішим місцем на піку нафтизинового буму вважався Високий замок і

дільниця довкола. Сквер навпроти Академії друкарства належав якраз до таких.

Опустілі археманівські території ще зберігали позитивну ілюмінацію, залишену

натовпами видців, і на цих прогрітих порожнинах вилежувалась різна шваль. У

серпні тут збиралася зграйка захіпованих, невихованих жумчок-малоліток, косметизованих і наглючих. Жумчки вдягалися так, наче хотіли за останні дні

канікул відтрахати цілий світ. Лукаві, пропірсинґовані уздовж і впоперек

недорослі стріляли в перехожих цигарки і реготали за їх спинами так, що

мурашки по шкірі.

«Р-р-р-р-р-р-р», – подумала Терезка. Присутність жучок викликала суперечливі

почуття: кортіло наставити їм двійок у щоденник, або відпороти по голій сраці

указкою, чи запатентувати автогеном. Юні істоти не визнавали бюстгальтерів, що наче виправдовувало їхні добротних розмірів груди. Дівчатка на лавках мали

рівні ніжки, рівні й достатньо вгодовані, місцями навіть грубі. Для

Температури це було як образа. Вона розправила складки на спідниці, щоб не

стирчали коліна. Такі ж худі, як і вся вона, схожа на нетопира. «Так, нетопира – але такого дуже доброго», – втішила себе Терезка.

Оцінюючи цю антроподеґенеративну руїну так неоднозначно, Температура

впевнилася: у даний момент руїна виглядає когось із плазматиків-ветеранів -

когось із тих, що зав'язали.

Сутанисті зав'язки6 більше не ходили строєм. Вони любили тинятися місцями

слави поодинці. І справа зовсім не у ефекті відчуження. Більшість зав'язків

страждає патологічним бажанням знаходитись у центрі уваги. Ауди-

6 Зав'язок – людина, яка припинила архе-сесії (за: АМДавихам, неопубл.).

торію, яку Терезка застала біля Академії, слід було вважати досконалою.

Зав'язок-одинак, який натрапить на подібну жилу уваги, може цілими днями

упиватися розповідями про те, як йому зривало черепицю: і на даху крапав, і

на Сонце втикав, а з шумами взагалі – ледь не залишився у полоні звукової

цивілізації з віддаленої метагалактики, ось.

Загалом, такий персонаж, попри начіпну браваду, залишав враження розгубленої

особистості, переповненої витісненими реакціями і страхами.

Терезка примостилася на лавці ближче до пожежної частини. Уявила себе

хамелеоном. Набравши невидимої барви, завмерла у строкатій яєшні зі світла та

тіней листочків дерев.

Тиша.

Яєшня колишеться на вітрі, відшаровуючись від землі.

Перехоплює подих.

У протилежному кінці вулиці вийшла темна постать. Терезка придивилася. Звідти

до компанії дівчат близився певний юнак. Культурний герой намірявся увійти в

контакт. «Зав'язок», – подумала вона.

Хлопчина (куций самурайський хвостик, жирне чоло, піжонські штани-«багами», нашийний ланцик з медальйоном) підійшов до малявок. Руки в кишенях.

Зав'язалася балачка. Хлопчина пригладжував зачіску і щось розпитував.

Найактивніша із тусівниць, лідер середовища, закушувала губу і кивала

головою. Вона закладала за вухо пасмо волосся і показувала рукою в браслетах

у керунку Академії – здається, звідти мав звичку являтися крапляр.

Хлопчина, втомлений чеканням навстоячки, сів до дівчат. Хі-хі, ха-ха. Дівчата

штурхаються. Піжон дибиться.

Поки Терезка оцінювала розклади, на вулиці з'явився підозрілий суб'єкт. Це

був живий архефакт доби архе. У такт нечутній музиці він крутив головою в

береті, кивав неголеним підборіддям, розкошував своїми шортами-«вітри-лами», глядів спонад своїх малинових окулярів і човгав сандалями на босу ногу. Рукою

він притримував сумку,

26

27

перекинуту через плече. Одним словом, поводився, як правдивий архе-фактор7.

Крапляр прошкував тінистим боком вулиці й тихенько зумотів у русяву борідку:

«шіаз-зма», «плаз-з-зма», «плаз-зма». З кожним кроком з-під шортів спекулянта

визирали волохаті коліна, а по задниці м'яко гупала сумка.

Терезка пробіглася поглядом вздовж вулиці, але нунція не помітила. Барига

працював на свій ризик. Похвально. Чи, може, нунцій – то самурайчик на

лавочці?

Компашка затихла. Поглядами вони ловили кроки торгаша. Хлопчина кілька разів

силкувався піднятися, але щораз безсило осідав, ніяковів і напружувався.

Дівчата стали гнати його в шию. На штивних ногах той піднявся і послідував за

штовхачем. Терезка витягла з наплечника жовту пляшечку, сплюнула туди «воду

тиші», витерла рукою губи й вийшла з тіні. (На сонці спека.) Коли молодик у береті прочовгав повз, Терезка впала йому на хвіст.

– Плаз-зз-ззз-зз-зма-плазма-шіазма-плазма-плазма... – нашіптував молодик.

Раптом він гикнув, здригнувся і на ходу глянув через плече.

Терезка, підлаштовуючи крок, спитала:

– Скільки флакон...?

Молодик сповільнився – Терезка теж. Він знову гикнув, роззирнувся і примружив

очі. Мружити очі – найперша ознака битого архемана.

– Десятка.

7 Архе-фактор – людина, яка продає власноруч закалатані краплі, штовхач.

Через картель у «час архе» далеко не кожен наважувався продавати краплі на

вулиці заради ідеї. Тому для безпеки архе-фактори брали в напарники нунція -

людину, яка попередньо готує місце контакту. Тандем фактора і нунція породив

низку міфологем, мотто яких – діалектична спряженість цих людей. У Львові

певний час був відомий тандем видців Сантехніка і Курсанта. Вони

безпосередньо причетні до вибухового поширення «плазми» на природничих

факультетах вищих навчальних закладів міста. Архе-пушер – найманий робітник, який продає краплі для картелю чи іншої організації.

(за: АМДавихам, неопубл.).

– Це на скільки раз? Юнак розгледівся по боках і поправив окуляри.

– А ти шо, не крапала? – не допетрав той і пляцнув себе по лобі: – Ну й

дурень! Якби крапала, не питала би...

– То скільки?

– У флаконі десять порцій. По двадцять крапель на око. Якщо гарно оком

розкрутити, то в'ючить8 десь години три.

Юнак знову Сторожко озирнувся і гикнув утретє. Помружився. Помітно було, як

очі спіймали нового клієнта. Самурайський Хвіст ніяково оглядався назад, шукаючи підтримки серед дівчаток. Крапляр глянув поверх Терезки, зненацька

здер із голови берета і шмигонув у найближчу

браму.

Терезка знизала плечима і послідувала за баригою. У під'їзді було по-

ранковому прохолодно і темно. Пахло гливами. З-за спини долинули кроки

хлопаки.

Хлопчур зайшов у під'їзд, зміряв Терезку поглядом. Подивився на сходи догори

і спитав:

– Де він?

Терезка вдала, ніби не знає, о цо ходзі9.

– Та ладно, не мнися, я тоже хочу собі закрапатись. – Хлопчина топтався з

ноги на ногу. Розгублений і насуплений, він Терезі не подобався.

Тому вона спитала першою:

– А ти вже крапав колись?

– Нє, я власне хотів попробувати, наслухався, знаєш, в себе в школі тих

історій, то, виявилося, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, тут на краплях цілий

8 Бути нав'юченим, в'ючити (син.: печеніжити, щурити, гриирти, пацючити) -

перебувати у стані зміцненої (посиленої) свідомості, як правило, внаслідок

вживання офтальмологічних психоделіків; для опису нав'язливих ІНтоксикацій, викликаних барбітуратами, транквілізаторами, психотропаМИ використовують

більш влучне дієслово «марамулити». На певній стадії одурманення дієслово

«марамулити» по відношенню до «мармулядити» стає антонімічним. Рос. сурж.

аналог: ковбасити; (за: А. М. ДавихаМ, неопубл.).

9 У чому справа (япон.).

28

бум тривав! А потім усі чогось узяли і покинули те діло, от, віриш, не

розумію, з чого би це, то, думаю, треба й самому спробувати...

Ну, ясно. Цей, на противагу Терезі, мовчати не звик.

Із підвалу вигулькнуло знекровлене від страху лице крапляра. Окуляри та берет

він заховав до сумки і на дану мить нічим особливим не вирізнявся.

– Гляньте, чи там за дверима нікого немає, – сказав він. – Таких старших

чоловіків... з ломиками. В оранжевих безрукавках...

Проноза з хвостиком визирнув.

– Нема?

– Чисто. А за тобою шо, погоня? – поцікавився піжон і підморгнув Терезі. їй

стало зле.

Плазматик пригласкав борідку і, мовби виправдовуючись, мовив:

– Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі – підробляю самопалом...

Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сорт

«Мьобіус»...

– «Мебіус»?

– «Мьобіус». Ну, ви в курсах. Це тридцятипроцентний, на лідокаїні. Досі ше їх

крапаю... То як, берете?

Хвилю хлопчур вирішував, дурять його чи ні. Врешті кивнув.

– А цього... «фрактала» восьмипроцентного не маєш?

– Е, братику, «фрактал» тільки під замовлення роблять. Це ж на бромі. Гривень

на сорок потягне. Елітний... Ну, то як? – торгашеві краплинами не терпілося

скинути речові докази. – Будеш брати, нє?

– Один флакончик... Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, – хлопчина

вказав вухом на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як

їх крапати? Слухай, а може, давай заприятелюємо? Мене от Бубою звати, а тебе?

– Антон.

– О, Антон! Антон... гм... Чекай-чекай... то ти, може, Бронкса знаєш? Коля

його звати. Колян мій друг, також

«архе» колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци.

Русяве таке... У чорній футболці з рибою такою. Не знаєш? -Нє.

– А Курсанта мусиш знати. Льолік Курсант – це ж найолдовіший видець, він мій

друг! Льолік досі «плазму» крапає, уявляєш?! Ну, так знаєш Льоліка? – Буба

посміхнувся ширше: – Та-а-а... Курсант у тих ділах грицаний-перегрицаний10.

Хто-хто, а Курсант – так той в натурі щурить по сутанах11. Він мій друг, спитаєшся, чи він Бубу

пам'ятає...

– Курсант минулого місяця загинув...

– Ага. ОЙ, СПРАВДІ?! Та ти шо!.. От чорт. Ну, та й архе з ним. Послухай, Антоне, шо я радив би тобі: давай разом підемо десь на Високий Замок і

крапнемо собі по двадця-точці, як ти на таке дивишся?.. Чи ти, може, зайнятий?

– У мене ше справи з оцією дівчиною. До слова, ти хто? – спитав Антон у

Терезки.

Температура знизала плечима. Вдала, що ніяковіє.

– Мені теж флакон, – сказала вона і простягла купюру

горе-баризі.

Антон сховав гроші, а із сумки видобув дві пластмасові пляшечки з-під

заводських крапель, халтурно запаяні на газовому пальникові. Корок пляшечки

був обладнаний спеціальною піпеткою.

Терезка відчула, як перед животом ворухнулося щось живе. Передчуття забави.

– Слухай, – сказав Антон. – Ти ще також не крапала? Йдемо тоді вже втрьох!

– Серйозно, давай! – загорівся Буба.

10 Грицаний – бувалий, стріляний, олдовий. Від прізвища першої львівської

Дівчини-археманки (за: А. М.Давихам, неопубл.).

11 Щурити по сутанах – орієнтуватися у всіх змінах всередині певної

субкультури, відчувати найтонші, капілярні перетікання емоцій в компанії в

результаті закрапування «плазми». Див. також: щурити, сутанити. (примітки за: А. М.Давихам, неопубл.).

ЗО

31

Терезка змовчала, подумки оцінюючи Антона. Зокрема, чи в силах той

скомпенсувати нав'язливу присутність Буби, вічного знайомого всіх знайомих.

Історії, які вона чула, радили вперше крапатись «архе» під наглядом

досвідченого плазматика.

Терезка поборола гнітюче відчуття, наче її змусили погодитись, і мовчки

приєдналась до ентузіастів.

З

Антон і Буба йшли попереду, Терезка крокувала за ними. У Буби рот не

закривався ні на мить – він сотав свої спекуляції і час від часу вимушував

Антона погоджуватись і доповнювати висловлені припущення реальними фактами.

– А от скажи, Антон, як це – перший раз крапати очі? Пече? – запитував Буба.

– Бо я чув, шо це просто нестерпно.

– Так є. Перший раз – дуже сильно, – вже трохи втомлено відповідав Аніон. -

Очі аж горять. У мене перший раз був такий малімон12, ніби очі стали

завбільшки з два сонця. Такі ж розпечені. Можеш собі таке уявити?

Буба захоплено, аж недовірливо, кивав головою.

– Подумати тільки! Два соНця! Не, ти чуєш?.. Як там тебе? – Буба озирнувся

через плече до Терезки. – Давай, може, познайомимося?

– Тереза, – буркнула вона.

12 Малімони (причандали) – полісемантична формація, асоціативно близька як із

лексемою «глюк» (в значенні перцептивної облуди), так із вичерпалим себе в

українському ідейному полі терміном «ізмєна» в його онтологічному тлумаченні

(а саме: циркуляція ідей, несподівана експлозія емоцій тощо). Категоріальна

та субстанційна приналежність причандалів (малімонів) аморфна, однак

асоціативно там однозначно має місце причина, чехарда, малина, лимони, анемони і, можливо, амоніти-белемінти. Себто, весь комплекс ідей, які

виражають ґєдз (див. Ґєдз). Причандали: сутаняться, в'ються, мотаються; малімони: приходять, скрикують, скапують, в'ючать; з малімонів: зіскакують, зісковзують, гепаються (останнє передає найвищий ступінь екзистенції, щось

типу: впасти в небо, але догори ногами і задом наперед); на Причандалах: сканэють, ціпеніють, остигають тощо. Для описування причандалів

епікурейського складу використовують дієслово: «мармулядити», «печеніжити».

Див. також: «марамулити» (жАМ.Давихам, неопубл.).

– Буба, – він грайливо нагадав свою кличку і знову підморгнув. Терезку ледь

не вивернуло. Вона секунду вагалася, чи не піти закрапатися на самоті. Але

Антон глянув на неї так, що в животі перевернулася на інший бік одна із

недавнішніх мрій про хлопчика.

Буба продовжив розпитувати.

– Ага. Значить, як два Сонця, кажеш, – вдумливо повторив він, повертаючи

Антонову увагу. – А я не здурію від того? Ну, коли відчую, шо в мене очні

яблука розмірами

як зірка?

– Всяке може бути. Якщо психіка слабенька – легкої Тільки так. Під «плазмою»

здуріти – простіше, ніж із табуретки впасти. Між іншим, ти в туалет не хочеш?

Буба замислився.

– Ну... Не знаю. А шо? Буде здаватися, ги-ги, ніби я космос з'їв?

– Нє. Просто всраєшся, і все.

Терезка слухала ці балачки і тихо йшла за їхніми тінями. Час від часу вона

притримувала крок – вирівнювала дистанцію у два метри. У зіпрілому кулаці

стискала флакончик «архе». Інколи скалатувала його і спостерігала на сонці, як розчиняються бульбашки, підносила до носа, щоби вловити ледь відчутний

аптечний аромат.

спека

– Перед тим, як закрапатися, – радив упівголоса Антон, – обов'язково сходи на

природу. З першого разу практично всі, хто не сходив, роблять у штани. Закон

жанру.

– Давай повернемося до самого закрапування... Значить, крапаю собі по

двадцяточці, відчуваю, як пече, так? А далі?

– Далі крутиш очними яблуками, розганяєш краплі по поверхні рогівки. Це

найголовніше. Чим ліпше розігрієш очні м'язи, тим повніше засвоїться

«плазма». Зрозуміло, так? А далі збираєш всю силу в кулак і змушуєш себе

розплющити очі, хоча це й дуже важко, бо пече несамовито. Якраз тут і лізуть

ковбаски.

– Ну та шо ж там такого, скажи?! Ну приблизно, хоч натякни якось! – Буба

зробив мужнє лице, від чого Антон

32

зз

заусміхався, а Терезка мало не розреготалась. Антон поворушив губами, наче

шукав потрібні слова.

– Не можу сказати, – зітхнув він. – Далі йде чиста плазма. Архе. Це тільки

відчуття. Неначе пальці стали бачити. В сенсі, видіти. А очі навчилися

мацати. Це архе, і все.

Буба скривився. Здається, він навіть загнівався, що Антон не зумів пояснити

все як належить. Антон покосився на Терезку, що безгучно крокувала за їх

спинами, і поспішив заспокоїти Бубу:

– Можеш не перейматися. Ти збагнеш ТО при любому розкладі.

Вони видерлися на Високий Замок із того боку, де оглядова площадка. Якраз

навпроти міліції.

Парк оглушував безлюддям. Кував на спеку дикий голуб, а бите скло блищало під

ногами, ніби очі закопаних у землю роботів. Антон запропонував сісти тут же, на схилі гори, і поспостерігати за містом. Терезка скинула зі спини

наплечник, сіла на траву і, як просив Антон, поспостерегла.

Внизу сіріли смітники та асфальти. Між сухих кульбаб обабіч її ніг лазило

сонечко. Цвірчали цвіркуни.

Буба з Антоном палили щось дешеве і злободенне. За їх спинами відкривалася

бетонна площадка і вижухлий травник, зарослий деревієм. Обабіч – вузький і

плутаний шлях крізь колюче гілляччя, павутину і спеку. Над головою виднілося

гаряче небо, на колір біле. Попереду – затягнута серпанком Ратуша і діорама

Львова. Довкола панував той різновид полуденної тиші, коли під ногами сюрчать

цвірконики і десь далеко репетують діти.

Терезка попросила цигарку. Буба з незрозумілою усмішечкою простягнув одну і

зразу ж нагнувся припалити. Терезі закортіло відсахнутись, але вона

стрималася. Зі схожим притиском поборола бажання загасити цигарку, припалену

цим хлопчаком, об нього ж, і попросити вогню в Антона. Натомість глибоко

вдихнула, зібрала нав'язливі думки у жменю й видихнула п'ятами, вганяючи все

у землю. Легше.

Ще легше.

Терезка заспокоїлася і розтягнулася на траві, поклавши сумку під голову.

Поруч, на травині, займався йогою павук.

– А скільки часу в'ючить? – озвалася вона до Антона, вдосталь надивившись на

павука.

Антон задумався.

– Якшо вперше, то в'юк13 може затягнутися години десь на дві. І терпуга14 ше

на добу.

– А яка терпуга може бути?

– Нічого страшного. Пряма дія атропіну. Зір розфо-кусований, все

розпливається і так далі. Світло разить. А може й навпаки бути – все чітким, ясним робиться. У тебе

який зір?

– На ліве мінус два, а на праве півтора.

– Після «плазми» будеш мати стопроцентний. Навіть

більше.

Буба міряв поглядом то ЇЇ, то Антона, і з невідомо яких причин почав

хмурніти. Докурили мовчки. Буба насуплено сопів.

Цвіркуни. Лящить у вухах.

На спеці Терезка впала в легкий транс, але Антон прокашлявся, зібрався з

Духом і сказав:

– Отож.

Буба підняв голову. Йому щось не подобалось.

– Хто хоче, сходіть звільніться. Бо всраєтеся тільки так. – Антон клацнув

пальцями, показуючи, як то легко може статися, і виразно глянув на Бубу.

– Не хочу, – буркнув той, але для перестраховки поплентався в кущі. Терезка

вирішила зекономити сили й не зав'язувати розмови; тепер її погляд ковзав по

прямій між цигаркою та сонечком навпроти. Лускатий циліндр

13 В'юк – час дії офтальмоделіка від ґєдза до терпуги. Англомовний аналог -

trip. Див. також: «гєдзяти», «терпуга» (за: А.М. Давшам, неопубл.).

14 Терпуга – відхідняк, час найвищих терпінь та на(п)руги. Ґєдз – момент

шквального западання фокусу бачення, наступає відразу по заркапуванні і

триває від трьох до двадцяти хвилин, (за: А. М. Давихам, неопубл.).

34

35

попелу відлупився від цигарки і впав десь у траву. Вона зупинила зір на

жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Перевернулася на живіт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Антон теж зауважив сонечко, кашлянув і мовив:

– Деякі мої знайомі, старі плазматики, кажуть, шо сонечка – це загуслі

краплини «архе». Не живі істотки, а народний малімон. Та частина «плазми», яку ми призвичаїлися бачити нормальними очима. Закислими очима, якшо ти

розумієш.

Терезка насупила брови. Останнім часом у неї виникали проблеми зі слухом: здавалося, до неї звертаються не то грецькою, не то японською. Так само щойно

– не розібрала ні слова. «Ай, пофіґ...»

Із кущів повернувся Буба, і їй не довелося перепитувати.

– Крапаємо, – бадьоро смикнувся той. Це Терезка зрозуміла.

4.

Терезка розправила спідницю. Витягнула з кишені пляшечку. Побачила, як Антон

розкорковує свою кишеньковим ножем, і попросила й собі.

Надрізала целофанову запайку, розкрутила і понюхала. Пахло, як у прогрітій

лабораторії. На кінчику піпетки виблискувала металом крапелька «архе».

Кілька разів глибоко вдихнула, щоб якось втихомирити нерви.

– А скоро почне діяти? – спитала вона.

– Так по-справжньому – хвилин через десять. Повний малєвіч15.

Терезка стиснула спітнілі сідниці і знову втягнула ніздрями гаряче повітря

(пахло сіном і кропом). Розслабилась.

15 Малєвичі – зони підвищеної семантичної невизначеності, квадранти

поглинання інтерпретацій. Архемани вважають малєвичі отворами у вертикальний

спосіб усвідомлення, який веде безпосередньо до антицентру. Див. також:

«велике тощо», (за: А. М. Давихам, неопубл.).

Набрала в піпетку розчин і закинула голову. Знову тяжко втягнула повітря.-

Може, допомогти тобі? – турботливо поцікавився Буба.

Терезка заперечливо мотнула головою, міцно зажмурила, потім розслабила очі й

стиснула пальцями ґумовий резервуар на піпетці. З кінчика потекло, і в очах

стало МОКРО

Без пауз відміряла пару крапель в друге око. Втягнула носом сльози і швидко

почала обертати очима за годинниковою стрілкою.

С-С С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ Ще раз ліве око.

І знову в праве. Хутко засмоктавши піпеткою ще, вона докрапала необхідну

кількість. Знову завертіла очима. ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ

Терезка закліпала . З очей порснули сльози , і Терезка застогнала. Пекло все

сильніше (пече пече пече) . Пальці дрібно задрижали. Долонями вона обережно

втерла сльози. Злякалася , як би не виплакати всю «плазму»– . Щось

відбувалося .

– АЙ, МЕНЕ ПЕЧЕ! ЛЮДИ, ЧУЄТЕ, МЕНЕ ПЕЧЕШ -почувся розпачливий клич Буби.

Терезка закусила губу і теж застогнала. Очі спалахнули білим перцем, а в

голові все так перемакітрилося, що вона вже не знала, де право, ПЕЧЕ ПЕЧЕ

ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ де ліво. Очниці вибухали

щораз потужнішими порціями киплячої білиЗНИ.

( ШОЗІМЯОЮРОБИТЬСЯ ) Терезка застогнала, відчуття жару в очах стало

непереборним, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ вона

танула в білих озерах полум'я в очницях, очниці розбухали, їхні краї

віддалалися десь за обрій, стали завбільшки з два кратери на Місяці, боже, які в неї тепер велетенські очниці, о боже, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ

ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ а очі які, та я просто не вірю, я оку них і впасти

36

37

ir.

можу, гей, обережно, тільки б не втратити рівновагу, а то ще полечу вниз

головою вони завбільшки з атомну станцію! та що там – два велетенські

розпечені Сонця дві зірки одна дірка на два кінці

ПЕЧЕ

– Я БАЧУ!!! БОГ ТИ МІЙ! Я БАЧУ! – хрипить вона і знає: ЯКЩО ЗАРАЗ НЕ

РОЗПЛЮЩИТЬ ОЧІ, ОЧІ РОЗПЛЮЩАТЬ її. Неймовірно, але ноги продовжують відчувати

асфальт, вуха – чути цвіркунів, а тіло продовжує БАЧИТИ. Терезка робить

зусилля над повіками, і нею спалахує відчуття, наче вона не просто розкрила

очі, вона вибила їх, наче віконниці, вилупила навстіж із такою силою, що

повіки не витримують і шматуються в клоччя, розлітаються разом із цілим

тілом, друться і шматками зникають у

Я БАЧУ

Терезка пробує кліпнути, але не може знайти, де це – повіки. її переповнює Я

БАЧУ. Вона дивиться впритул на літери, з яких складається це відчуття, вона

бачить я, бачить б, а, також ч і у. Вона переводить погляд на себе. Спочатку

вона бачить загадкові сяючі кореневища, іскристе павутиння, задимлене

дзеркальною імлою літер. Шаруваті маси темряви вовтузяться в калюжах світла, шшшшшш очі вхоплюють фокус, і вона з болючою різкістю видить

ТЕРЕЗКА

Я літери, видить вона у дзеркальних струминах диму й починає реготати. Я -

погляд.

– Ти чуєш мене? – питає зовсім поруч Антон, і вона киває. Чути, як стогне

Буба. Не по-живому виразно вона ВИДИТЬ усе, що відбувається.

– Що це? – питає вона. – Просто шалено! Невже?., мене НЕ МОЖЕ так щурити!

– Ти видиш?

Тереза не тратить сил на описи, просто каже:

– ВСЕ НАСТІЛЬКИ БУКВАЛЬНОЕ. Ха-ха-ха, як класно! Так просто! Уяви собі: шо би

ти зараз не казав, я все розумію добре, як ніколи! Виявляється, Все настільки

просте, таке ОДНОЧАСНЕ... О, довкола якісь молекули. Перетікають у різні

форми... АГАААА! ЯСНО! Оце клас! ЦЕ ВЕЛИКО!

– Вааааааааа! – кричить Буба. – Вааааааааааа!

– Поглянь на себе, Буба, тільки не лякайся. Це літериї Ми з таких і

складаємося.

– Я – не літера! Я – не літера! – долинають Бубині крики. – Я не можу бути

буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!

– Ну звичайно, – іронізує Антон. – А ти, мала, тримайся. Це ж тільки g Що це було? Терезка роззирається. Довкола знову зависи літер. Вона силкується

пригадати, де був її погляд секунду назад. Очний сплеск.

Простір. He-букви. Сріблясті молекули. Молекули живі. Піняться.

– Мені все розпливається. Мені тоне фокус. Тебе очі не печуть?

38

39

– Нє. Тобі теж зараз пройде. Зосередься на смугах. Бачиш їх? Згрупуй літери у

смуги. Спробуй. Схоже на рівчаки, світлі і темні. Знайшла?

– Бачу.

– Це ти бачиш свої вії крізь архе. Зосередься на темних зернятах.

Розпружся... обережно на коми.

– Бачу шось темне... трохи двоїться...

– А тепер виверни те, що бачиш.

– О Господи, ЦЕ Ж НЕМОЖЛИВО!!!

– Давай-давай. Вивертай!

– Бути такого не може!!! Та тут ціла щілина між світами! А он ще одна! Ціла

пустеля горизонтів!

– Не фіксуйся. Це тільки пунктуація. Точки напруженості Архе. Краще фокусуй

себе на рядках! Вони довгі-довгі, і

ори

о н т

– У-у-у-ух ти!!! Ну ти й сказанув! Мені аж дух захопило: гори з онт аль н

і... Ціла пустеля горизонтів!

– Не фіксуйсь, а то філолологом станеш!

– ОгоГОгоГО!!! ЛОГОГОЛОГОМ?!! Але мене малі-монить! Я все зрозуміла! Як

влучно! Та я просто не ві-і-і-ірю! Уааааа!

– Сприймай це відсторонено. Ніби книгу читаєш. Просто пірни ?

– Bay! Bay! Я вийшла! Вийшла на це! Я вивернула, Антон! Це тощо! ТОЩО! Я

ЗРОЗУМІЛА! ЦЕ ТОЩО! ОН В О Н О Щ О!!!

ТОЩО!

Терезку дежав'ючить

– Антоне? Це ти?

Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову замружилась.

Дико кололо в очах. Пальцями розчепірила повіки, зойкнула від яскравого

проміння і знову зажмурилася. Біль стихав.

Хтось сів поруч.

Терезка спробувала пригадати, що відбувалося кілька секунд назад. Здається, на цей раз щось цілком космічне.