Текст книги "Москаль-чарівник"

Автор книги: Иван Котляревский

Солдат (весело). Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?

Михайло (ставить, що принiс, на стiл). Адже бач, що все так було! Курка печена, ковбаса пряжена пiд боднею найшлися, та ще либонь i в наших мисках… (Пiдозрiливе). Жiнко!

Тетяна. От тобi й раз! Всi люди на однiм базарi купують миски i в одних гончарiв, то i миски однаковi!

Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй, хозяин.

Михайло (наливає i п'є). Здоровi були, господа служба! (їдять з солдатом ковбасу).

Михайло. Жiнко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?

Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хiба водою?

Михайло (наказуючи). Нi, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Пiди ж, принеси, коли не вичастувала з ким.

Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).

ЯВА Х

Т i ж без Тетяни.

Солдат. У тебя жена добрая, хозяин.

Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?

Солдат. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.

Михайло. Хiба що молода i хороша – мiша мене любити? Вона у мене добра й вiрна жiнка, тiльки дуже жвава, жартлива i глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого i пiднiме на зубки i рада довести до того, хоть би цьому йолоповi й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смiшнi-бо вони собi, такi необачнi, такi легкодухi: всьому вiрять, усьому дивуються, всього бояться.

Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.

Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нiчого.

Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.

Михайло. Борони боже – якби я свою пiдстерiг в чiм, тут би їй i доклав воза.

ЯВА XI

Тi ж i Тетяна (ставить наливку на стiл).

Михайло. Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає й пiдносить солдатовi).

Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?

Михайло. Жiнка моя, Тетяна.

Тетяна. Я, я – iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого не вмiю.

Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад – не жiнка!

Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).

Михайло. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є).

Тетяна (наливає). Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi).

Михайло. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!

Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).

Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Спiває).

 
З того часу, як женився,
Я нiколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кiп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук…
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук…
Я веселий i здоров
Вiд Тетяниних бров…
Ой, чук…
Як Тетяна засмiється,
В душi радiсть оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
 

Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?.. Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває).

 
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жiнка…
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нiкого не боюсь, не боюсь.
Ой, до мене губерець пiдсипавсь
I любовi добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, -
Його трясця напала, напала.
"Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати".
"Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"
 

Михайло. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.

Тетяна. От тепер час уже спати лягати

Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло. Потiш… та чим же i як?

Тетяна. Та годi вам утiшатись: час спати!

Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?

Михайло. Старшого? Це б того, – що греблi рве?

Тетяна. Цур йому! Це б того, що – не при хатi згадуючи? (Плюється).

Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?

Солдат. Какого хотите? (Всi мовчать).

Тетяна. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi… Побачимо, чи покаже!

Михайло. Добре, кажи, говори.

Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.

Тетяна. Нехай твiй старший покажеться паничем Финтиком, що в нашiм селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.

Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?

Михайло. В такiм, яке носив сьогоднi.

Солдат. Изволь.

Михайло (жiнцi). Я не вiрю москалевi: вiн хваста.

Солдат бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка i жiнку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очi. Стає сам посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.

Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?

Михайло (боязко). Нехай жiнка каже.

Тетяна. З-пiд припiчка.

Михайло (набiк). О, хитра з бiса!

Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то – быть бедам!

Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?

Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.

Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.

Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i помалу).

 
Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
 

При цих словах Михайло смiшно кривиться. Финтик вилiзає з-пiд печi. Солдат йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло, вгледiвши Финтика, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало..

Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним i побалакати?

Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.

Михайло. А жiнка перенесе?

Солдат. Нет..

Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловiка). Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.

Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справдi морочите, чи на глузд пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?

Солдат смiється.

Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого йому робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловiка дома нема, то i другого не грiх полюбити, бо так у свiтi ведеться. Такими й гiршими розказами так менi надоїв i осоружився, що i менi здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi. Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада була, що на Финтикiв кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi розказувала, де сховала горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощi пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу i не обманюю тебе.

Михайло. Так ось воно як… Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарiвник i панич цей не… дух святий з нами? Горiлка i страва – не од того, що не при хатi згадуючи? Га?

Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Михайло. Та менi й самому здається, що од моєї жiнки не треба б сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт…

Тетяна. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човнi. Погляди на мене i на пани ча – i вгадаєш, хто грiшний, а хто праведний.

Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.

Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколiшки й спiває).

 
Помилуйте, вас прошу:
Єй-єй же, покаюсь!
I прельщатися чужим
По смерть зацураюсь.
Я – бездельник, признаюсь,
I дурак письменный!
Я проныра i крючок
I хапун отменный…
Я спокутую грiхи
I, божусь, iсправлюсь
I любить чужих жiнок
По смерть не отважусь.
 

Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).

Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!

Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимi для других, одним собi зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (спiває).

 
Треба б дати
Прочухана,
Щоб ти научився;
 

Михайло.

 
Як обманювать жiнок,
В другий раз страшився.
 

Тетяна.

 
Ти за чванство,
За лукавство
I попався в сiтку
 

Михайло.

 
За те б треба
Дати хльосту
I спровадить к дiдьку.
 

Тетяна.

 
Признавайся,
Оправдайся,
То не буде лиха.
 

Михайло.

 
Добрих людей не кусай
Явно, нi спiдтиха.
 

Финтик.

 
О, горе мне, грешнику сущу,
Ко оправданню ответа не имущу!
Како и чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
 

Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки обiщай нам нiколи не забувати, якого ти роду, почитати матiр свою, поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих жiнок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобi березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.

Солдат. И небо с овчинку покажется.

Тетяна. I в могилi боляче буде.

Финтик. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.

Солдат. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.

Всі (хор).

 
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
 

Финтик.

 
Всем теперь скажу я смело:
В прок не пойдет злое дело, -
Хоть удастся в один раз -
Попадешься в инчий час.
 

Всi.

 
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
 

Тетяна.

 
Паничi, остерiгайтесь,
Не запальчиво влюбляйтесь,
Бо хто ласий до чужбин,
Той скуштує i дубин.
 

Всi

 
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
 

Завiса.