Текст книги "Розумний і дурень"
Автор книги: Иван Карпенко-Карий
Жанр:
Драматургия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)
Михайло. Сам ти мошенник! Дурна твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?
Данило. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!
Каленик. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Данило. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось – у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!
Каленик. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?
Данило. І ви, тату, потеряєте її, як слухать станете Михайла.
Михайло. Ти йому образи, а він тобі луб'я!
Каленик. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то й живи ж своїм розумом! І от моє послідне слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!
Данило. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!
Каленик. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить... Мені однаково... Тілько від мене не жди помочі!.. Серце моє кровію обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!
Данило. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.
Михайло. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!
Данило (палко й сердито). А!! Знаю я, що ти готов запакувать мене куди-небудь подальше, хоч би на той світ, – аби самому загарбать власність всю!.. Ти настроїв батька протів мене, ти підвів усю машину! Хіба не знаю я? За те, що обікрав мене, – розумним всі тебе прославлять, а ти ще й зуби скалить будеш надо мною, щитаючи дурним!.. Мошенник, злодій ти!..
Каленик. Ах ти ж, чортів сину! То ти так старших поважаєш? (Хоче піймать Данила за чуба.)
Данило (хвата батька за руки). Тату, тату! Не доводьте до гріха!..
Каленик. Геть з очей моїх! Геть з двору зараз! Щоб я тебе не бачив!..
Михайло (одводить батька). Не гнівайтеся, тату, бо ви заслабнете ще через нього!.. Ходімо відціля, заспокойтесь, тату! (Веде його.)
Каленик (дуже зворушений). Супостат!.. На батька руки підіймаєш! Вигодував на горе собі... Іди з двору, щоб і дух твій тут не пах!.. Іди!
Вийшли.
ЯВА VIII
Данило (один). Як грім упало все на голову мою відразу! А!! Мов залізним обручем хто голову здавив! Немає думки ніякої... Куди ж тепер?.. Усі надії, усі заміри розбилися!.. Я дурний за те, що грабить других не умію... Невже ж мене обманює моє серце?.. Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людьми її нема?!
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Убога, але чистенька хата Гайдабурихи.
ЯВА І
Одарка (загляда у вікно). Одним одну дочку маю, та й та не така, як людські діти. Не слуха, все робе по-свойому, а з того свого нічого путнього не виходе. Лихо, та й годі, з нею! Парубки за нею сліпма упадають, а їй тілько б жартувать!.. Отак доковерзується, що після ніхто й не гляне... Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь... І кліпай тоді очима перед людьми! Не видко й досі! І куди повіялася – сама не знаю, а вже пора й проти череди йти!.. Пастуха такого ірода найняли, що як прижене череду до села, то вже й не глядить, куди скотина лізе; вигін попід самою Окунівською левадою, у полі чорно – звісно осінь, а в леваді зеленіє ще; тілько не вийдеш проти череди, то гляди й ускочить худоба в шкоду; а вже Михайло Окунь і батька рідного не помилує-плати штрап! Ні, мабуть, не діждусь, треба замкнуть хату! (Бере замок.) Посидить під призьбою, як прийде.
ЯВА ІІ
Хутко входе Мар'яна; біла свита надіта на один рукав. Скида свиту й кладе на піл.
Одарка. Насилу! І де ти вієшся?
Мар'яна. Де була, мамо, там нема! А ви куди зібрались? Дайте мені лишень ключі від комори.
Одарка. Нащо тобі?
Мар'яна. Гість, мамо, прийде!.. Треба хоч сала та огірків дать на закуску! Чого ви дивитесь? Мерщій!
Одарка. Диви, яка багатирка! Вже гостей почала скликать!.. Який там гість?
Мар'яна. Михайло Окунь.
Одарка. Ой Мар'яно, Мар'яно! Не по тій дорозі скачеш ти; гляди, щоб часом не спіткнулась!
Мар'яна. Мамо, не вигадуйте! Чого не знаєте – то краще мовчіть.
Одарка. Нащо тобі Михайло Окунь здався?.. Ти казала, що Данило буде сватать.
Мар'яна. Не журіться! Я знаю, що знаю!
Одарка. Гляди, щоб тії Окуні не покололи рук тобі!
Мар'яна. Я в рукавицях, – не поколють!
Одарка. Здається, двох ти ловиш – не піймаєш ні одного!!
Мар'яна. Я не ловлю ні одного, самі під сітку йдуть, як перепели!
Одарка (здвигує плечима). З тобою не зговориш! І в кого ти така вродилась?
Мар'яна. Сама не знаю! Родилась, як усі, а жить навчилась від людей... Та годі вам, мамо: ви спізнитесь до череди!... Давайте лиш ключі.
Одарка (дає ключі). Тьфу! (Виходячи.) Роби як знаєш!
ЯВА III
Мар'яна (сама). Отак краще: "Роби як знаєш!" Не плюйте, мамо, не плюйте, бо ви не знаєте моїх замірів, а в мене голова кругом іде!.. Михайло хлопця прислав сказать, що він нові плете тенета і ввечері сьогодня принесе... Які ж тенета? Не можу розгадать! Мабуть, дознавсь, що сватать думає мене Данило... Чого ж він хоче? Невже заздрість узяла його?.. Звідкіль же заздрість та? Виходить, сам мене він любить... О, ще не зав'яла моя краса, ще і очі мої блищать і манять парубків – я знаю. Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі – дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата. Цікаво дуже, які тенета принесе Михайло? Тепер піду в комору, закуску принесу. (Виходить.)
Пусто.
ЯВА IV
Входить Данило.
Данило. Нема нікого! Боже, як серце б'ється! Все моє щастя, всі надії тут, у Мар'яни! Одна, на всім світі одна з щирим серцем прихилилася до мене!.. Ти моя утіха, ти моя й порада. Усміхнешся – і тяжкі думи, що гнітять душу, злетять, мов пташки легкокрилі, і радісно мені, і ясно стане на душі! Де ж вона?
ЯВА V
Входить Мар'яна, з хлібом і з мискою в руках.
Мар'яна. Данило?!!
Данило. Я, чого так крикнула? Не ждала?
Мар'яна. Не ждала, серденько моє! (Набік.) Коли б Михайло зараз не прийшов!
Данило. Я несподівано прийшов і несподіване приніс горе!
Мар'яна. Що трапилось таке, Данилочку мій милий?
Данило. Найшлися злії вороги, хотять нас розлучить...
Мар'яна. Які ж там вороги у нас?
Данило. Брат Михайло.
Мар'яна. О, чуло ж моє серце, чуло! Неначе жду чого сьогодня цілий день!.. Що ж він зробив?
Данило. Давно на мене вже він точить зуби і так настроїв батька проти мене, що все йому віддать вони рішили, а я повинен стать робітником Михайла! За це назвав я злодієм його і з батьком посварився... Вони мене прогнали з двору... як стою!
Мар'яна. Що ж маєш ти робить, мій голубе?
Данило. Мене нічого дома не держить, огидло все! Без тебе, ж я не можу жити, моя єдиная утіхо! Порадь же ти мене.
Мар'яна. Не знаю, що й сказать!.. Мені так тяжко стало на душі, що краще утопиться!
Данило (обніма її). Т,ут, біля тебе, я забуваю горе, і коли слово подаси, що ждать мене ти будеш, я все перенесу: піду у найми, добуду грошей – і через рік найбільш ми поберемся!.. Скажи ж мені, голубонько: чи щиро любиш ти мене, чи будеш ждать? Утіш же хворе моє серце!
Мар'яна (зітхнувши). Ох!! А як забудеш ти мене за рік?
Данило. Ніколи в світі, присягаюсь!
Мар'яна. Вони тобі нічого не дадуть і потім, а ти привик в достатку жить, то й будеш послі нарікать, що через мене нужду терпиш.
Данило. Виходить, мало знаєш ти мене, коли так кажеш?.. Доброї душі, щирого серця, дружини вірної, а не багатства я шукаю! Де кохання, там згода є, там щастя! Хто задовольняється малим, у кого душа спокійна, – той щасливий, той багатий!.. Хто ж крутиться, як та в окропі муха, і раз у раз турбується, щоб більше де зірвать, ніколи той щасливим не буває... Такому чоловікові скілько не дай, йому все мало, він все голодний!.. Де ж тут щастя?
Мар'яна. О серденько моє!.. Дурна я, мабуть, бо серцем чую, що так би добре жить було, а розумом не вмію розгадать: чи добре буде так, як кажеш ти!
Данило. Слухай, Мар'яно, серце! Чисте серце – найкращий поводар, а розум часто блудить!
Мар'яна. До тебе тягне мене серце, його я слухать буду, і от тобі моя рука, що ждатиму тебе!
Данило. Тепер щасливий я! Не то, щоб вигнали мене з батьківської хати, нехай би жили з мене тягли, аби моя була Мар'яна, то й під ножем би усміхався! О, як люблю тебе я! (Обніма її.) Серце!
Довгенько стоять обпившись.
Мар'яна. Куди ж ти підеш?
Данило. На линію піду, у Чорноморію. Там, – я читав і чув від нашого учителя, – багато земель є, і дешево земля, а тілько робітник дорогий. Прийду сюди, поберемось та й вернемося знов туди вже вдвох! І як ми там заживемо чудово!
Мар'яна. Дай боже! Нехай тобі господь поможе! Коли ж ти йдеш?
Данило. Завтра вранці.
Мар'яна. О, як же скоро! Хоч би ще день пождав! Мені б так хотілося з тобою довше побалакать, посидіть на самоті, а сюди повинні мати прийти скоро, – помішають... Я до тебе, Данилочку, вийду, як мати заснуть... Пожди мене біля млина...
Данило. І справді! Бач, як я забалакавсь... Тепер вже мені легше на душі: розважила мене ти! (Цілує її.) Бувай здорова! Виходь же, зіронько моя!
Мар'яна. Вийду, вийду!
Данило. Я ждатиму хоч і до світа!
Виходять, Мар'яна його проводжа і зараз вертається; задумується і довго стоїть мовчки.
ЯВА VI
Мар'яна (одна). Здавалося мені, що все байдуже, що я Данила не люблю, а тілько так пустую; тепер же бачу, що не чужий моєму серцю він! Ох!.. Він поїде відціля... І сумно так, і пусто скрізь зробилося, наче зразу всі чужими стали. Здавалося, у серці все вже перетліло і жить йому не доведеться більш... Що ж це? Чудно і радісно прислухаться, як мертве серце ожива! (Задумується і після короткої паузи, стрепенувшись, ніби злякалась.) А Михайло прийде!! Я й забула!.. Не хочу бачить я його, піду куди-небудь... Данило, серце моє! Нащо ж ти покидаєш бідну Мар'яну?.. Заворушилось серце, б'ється дужче!.. До тебе б'ється, а ти йдеш на цілий рік від мене! Що ж це ти, Мар'яно? Знов серця слухаєш?.. Схаменися! Хіба мало воно тебе дурило, водило? Нащо тобі огонь той роздувать, що вже потух? Тепера знову муки хочеш!.. Дурна! Дурна!! Не вір нікому і серцеві не потурай!.. Серце поводар? Сліпий це поводар! Данило серця слуха – куди ж веде його те серце золоте? За тридев'ять земель, у Чорноморію, шукати хліба, а в батька тік тріщить!.. Чудний ти, мій коханий, а ще чудніща я!!! До тебе лину, серцем лину, а жду другого! Так треба, мабуть, коли так робиться!.. О, чому не встрілись раньше ми з тобою, коли ще молода була, коли у серці у моєму не тлів огонь, а полум'я палало, і розум спав, і жить хотілось тілько серцем? Не перетліло б так воно даремне, бо вміло так колись любить, як ти тепер!.. А зараз Михайло прийде... Не знаю, що зроблю... Що зробиться, те й буде...
ЯВА VII
Входить Одарка.
Одарка (ще з порога лається). Чи не сто чортів його матері з чередником! Бодай його взяла завійна!
Мар'яна. Чого ви, мамо, лаєтесь так дуже?
Одарка. Іди під три чорти! Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен заняв в загін, тепер хоче зцупить штрап!
Мар'яна. Не сердьтесь, мамо, телицю віддадуть і так.
Одарка. Тепер у полі чорно; настоїться голодна там, в загороді, бідна скотина!
Мар'яна. Та я зараз піду сама у двір до Окунів і телицю прижену, – заспокойтесь.
Одарка. Тебе пошли, то там і сядеш! Ходім умісті, а хату замкнем.
Мар'яна. Ходім.
ЯВА VIII
Входить Михайло.
Михайло. Добривечір! Чого ви так гукаєте, паніматко, що аж на улиці чуть?
Одарка. Гукав би і ти! Телицю твій слинявий Семен заняв мою.
Михайло. Нехай не ходе яга чуже! Тепер платіть карбованця.
Одарка (сердито). Де я тобі у біса його візьму?
Михайло. Про мене, де хочете. А котру телицю: рябу чи полову?
Одарка. Рябу, щоб тому Семенові в очах рябіло!
Михайло. Гарна теличка, жалко, а прийдеться продать, як не дасте карбованця.
Одарка. За віщо карбованця? Що вона за шкоду тобі зробила?
Михайло. За те, що дуже вибрикує і осовує рови.
Одарка. Який там у чорта рів, коли скотина перелізе?
Мар'яна. Та годі, мамо, хіба не бачите, що він дратує вас?
Одарка. Що ж я йому, собака, чи що?
Михайло. Та не сердьтесь! Нате шапку, покажете Семенові, то він віддасть телицю вам, а я у вас поки посидю. Тілько не забудьте там шапку, назад принесіть, а то прийдеться без шапки йти по вулиці, то ще подумають, що в куми звав...
Мар'яна. Забалакав!.. Та не баріться, мамо!
Михайло. А чого ж спішить? Там у мене Семен такий молодець, а мати ще не стара... Чого доброго... Ха-ха!
Одарка. Ну вже твій Семен! Стара собака, а такий лайливий та безецний, що з ним і балакать противно. (Виходить.)
Мар'яна. Чи не в хазяїна удався?
ЯВА IX
Мар'яна і Михайло.
Михайло. Хіба безецний я? То так здається! З пісними я пісний, з скоромними – скоромний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.
Мар'яна. То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?
Михайло. То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.
Мар'яна. То ти хвастаєш тілько, а от мене то й не нагнеш! Горілки хочеш?
Михайло. Давай, як є.
Мар'яна подає й налива.
Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.
Мар'яна. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!
Михайло. А ти?
Мар'яна. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)
Михайло. Хіба ж так п'ють? Диви, ти чарку зноровила
Мар'яна. Я більш ніколи не пила.
Михайло (п'є). Чого вона така тепла?
Мар'яна. Не знаю.
Михайло. Губами тілько доторкнулась – і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)
Мар'яна (одвертається). Куди?
Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!
Мар'яна. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.
Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?
Мар'яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!
Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.
Мар'яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! Випий!
Михайло. Не хочу!
Мар'яна. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?
Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?
Мар'яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!
Михайло (набік). Чорт – не дівка! (До Мар'яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?
Мар'яна. Подала.
Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І що на мене все імініє переводять?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І тобі все це нічого?
Мар'яна. Байдуже!
Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?
Мар'яна. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.
Михайло. Довго прийдеться ждать.
Мар'яна. А тобі що?
Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.
Мар'яна. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.
Михайло. Дурна!.. А я розумнішою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.
Мар'яна. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!
Михайло. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..
Мар'яна. Жінки?..
Обоє мовчать.
Михайло. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?
Мар'яна (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!
Михайло. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!
Мар'яна. Побачимо!
Михайло (палко). Що ж ти у дурня грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні – кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав'язаними очима, пора їх розв'язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай, – ти, слава богу, не дурна, – яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого, – не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить, – робити є кому!
Мар'яна. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав так щиро?
Михайло. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалкувать.
Мар'яна. Я слово подала...
Михайло. Слово – дим, контракта в вас немає.
Мар'яна. Не серцем ти говориш.
Михайло. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.
Мар'яна. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо серце заболіло зараз, наче міцно хто його перев'язав!..
Михайло. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тебе, а розум звелить йому – поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..
Одарка (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.
Михайло (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?
Одарка (з сіней). Нехай він тобі сказиться!
Михайло (сміється). Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)
Мар'яна (одводить його руку, тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!
Михайло. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)
ЯВА Х
Мар'яна (одна). "У мене ти, як пані, будеш жить, – робити є кому!" Здається, так сказав Михайло? І після цього рік ждать Данила!.. Рік!.. Довгий, довгий, як вік! Ох, який довгий, – чого за рік не перебуде?!.. А діждусь – роби не розгинаючись... Змарнієш скоро, забудеш любощі; а Милий, змучений роботою, вже не пригорне палко, не, обвіє гарячим полум'ям кохання! Усе пройде... Й серце в горі та нужді умре само зарані, як все вмирає. Для чого ж мучиться тепер я маю?.. Е!.. Дурна голова – засумовала! Об землю всі думки такі! Данило тут ще... Я вільна... Серце його бажає – лечу до нього, нехай душа попразникує! А там?.. Що буде там, об тім я завтра поміркую. (Хватає свиту і йде; назустріч їй Одарка.)
ЯВА XI
Одарка (в дверях). Куди?
Мар'яна. Ніколи, послі скажу! (Вибіга.)
Одарка. Тьфу! І в кого вона така вродилася?!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, кодоли. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.
ЯВА І
Як піднімається завіса, десь далеко, чуть, тихесенько співають пісню: "Ой по горі, по горі чабан вівці зганяє". Після першого куплета гурт зачина другий, так само ледве чутно, а за коном поблизу співа жіночий голос без музики.
Входить Марта, замислившись, і стає біля куреня, схиливши голову. Тим часом музика приграє до пісні прелюдію.
Марта (співає).
Мету хату, мету сіни
Та й задумалася.
Вийшла мати води брати
Два рази
Та й догадалася.
І мати догадалися, і батько догадалися, а Данило не догадується!.. Милий мій, чорнобривий Данилочку, чом же ти не догадуєшся?
Тече річка невеличка,
Схочу – перескочу.
Віддай мене, моя мати,
Два рази
За кого я схочу...
Віддали б, якби Данило хоч слово сказав. Батько в ньому душі не чує. Що ж мені робить? Невже самій признаться Данилові, що люблю його? Ох, сором який... Самій сказать парубкові: "Я люблю тебе, Данилочку!" Ні, ні, не скажу!.. А чом би й не сказать! Може, й він любить, та соромиться... І я соромлюсь... та так і розійдемось?! Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? Все одно, що в домовину лягти... Соснові дошки тісної домовини не так давлять, не так тяжко в могилі під сирою землею лежати, як тяжко у серці одинокім носить кохання!.. Сказать йому?.. Легше буде, хоч і дізнаюсь, що не любить. Скажу, хоч на ухо скажу, щоб і самій не чуть своєї речі, а потім все одно, що буде! Прийшла з хутора нарошне, щоб з ним побачиться, а його нема!.. Рибалки десь далеко співають... Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті... Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде... А я? Бідна, бідна я! (Плаче.)
ЯВА II
Входить 3інько з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.
Зінько. Не плач, моя голубко, не плач, дочко!
Марта. Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мені!
Зінько. Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.
Марта. Не кажіть, тату, мені соромно.
Зінько. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя – наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.
Марта (обніма батька і плаче). Тату!
Зінько. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?
Марта. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.
Зінько. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.
Марта. Добре, тату! (Хутко виходить.)
ЯВА III
Зінько (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім'єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.
За коном співають і наближаються
Та туман яром, [8]8
– Та туман яром... – варіант української народної пісні "Та туман яром".
[Закрыть]
Та туман яром,
Мороз долиною,
Та мороз долиною.
Та не по правді
Та козаченько
Живе з дівчиною,
Та живе з дівчиною!
Що пізно ходить,
Рано виходить,
Важить на другую,
Та важить на другую!
За річкою
За бистрою
Цигани стояли,
Та цигани стояли.
А між тими
Та циганами
Циганка-воріжка,
Та циганка-воріжка.
А до тії
Та воріженьки
Втоптана доріжка,
Та втоптана доріжка.
ЯВА IV
З посліднім куплетом входять рибалки, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.
Всі. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!
1-й рибалка (п'яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема... нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема... Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович... Одно слово... Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово... Ех!
Рибалки. Та йди, ляж у курінь, засни!
1-й рибалка. Хіба як? Хіба я п'яний?
Рибалки. Ні, тверезий, тілько спать лягай!
1-й рибалка. Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п'яний я?
Зінько. Не то що п'яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!
1-й рибалка. Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю... Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..
Зінько. Поцілуємся так, – і лягай спать.
Цілуються.
1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)
Зінько. Де це так?
2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.
Зінько. А Данило ж де?
2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.
Зінько. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.
Рибалки. Слава богу!
Зінько. А хто сьогодня на варту біля снасті?
2-й рибалка. Данило.
Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна – він главний рощотчик!
Рибалки. Правда, правда!
Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. (Виходить.)
Рибалки (починають пісню).
Ой із-за гори
Та буйний вітер віє. [9]9
– Ой із – загори та буйний вітер віє – варіант української народної пісні "Ой із-за гори".
[Закрыть]
Ой там удівонька
Два рази
Та пшениченьку сіє.
Ой посіявши,
Стала волочити,
А заволочивши,
Два рази
Стала бога просити.
Ой уроди, боже,
Та пшениченьку яру
На вдовиних діток
Два рази
Та й на вдовину славу.
З посліднім куплетом виходять.
ЯВА V
Входить Данило.
Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули – нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням – обнять тебе!.. Серце б'ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб'ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, – мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.
ЯВА VI
Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.
Данило. Здрастуйте, Марто!
Марта. Чом ти не скажеш мені "здрастуй", а "здрастуйте?"
Данило (усміхається). Ну, здрастуй!
Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався – всі пішли на хутір?
Данило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.
Марта. А батька ти не бачив?
Данило. Ні.
Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б'ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?
Данило. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.
Марта (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?
Данило. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.
Марта. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?
Данило. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.
Марта. Як сестрі...
Данило. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є...
Марта хватається за серце.
Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки... Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею? Марта. Боже мій, він другу любить!..
ЯВА VII
Входить 3інько.
Зінько. Що з тобою, дитино?
Марта. Тату, тату, він другу любить...
Зінько. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з'єднать з Данилом вас, то його святая воля, я і сам люблю Данила як рідного сина і думав...
Данило. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш...
Зінько. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.
Виходять.
Данило (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар'яни!
Завіса.
