сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 3 страниц)
Друга пісня Уляни
В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не дурна я і не п'яна,
Щоб пішла я за Степана.
Стецько стидкий... та інше.
Лучче впасти мені з дубу,
Чим йти заміж за Кандзюбу.
Стецько стидкий... та інше.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
. Стецько стидкий... та інше.
Перша пісня Олексія (кріпака, коханого Уляни)
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?
Женихався, не сміявся, хотів її взяти,
Уродила товариша нечистая мати!
Чи ждав же я бідиноньки такої на себе,
Щоб почути в дівчиноньки, що не йде за мене,
Не за мене, за другого йде моя дівчина!
Що робити? Тільки іти світ за очима!
Перший дует Уляни та Олексія
Уляна.
Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Олексій.
Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вічно я любити,
Бо ніяк мені не можна
Без тебе на світі жити!
Уляна.
Я боюся зоставатись;
Вже і мати скоро вийде.
Олексій.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч і прийде.
В ноги їй оттут впаду,
Слізоньками обіллю.
Уляна.
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалібно просити:
(Далі співають разом).
Не розлучай нас, мамо рідна!
Ой, дай пожити ще нам, бідним!
Не пий, не пий ти нашой крові,
Не розривай між нас любові!
Уляна.
Умру без тебе, Олексію!
Олексій.
Собі я смерть заподію!
(Далі співають одночасно).
Олексій.
Горе, лихо і біда!
Не дають за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
Уляна.
Горе, лихо і біда!
Не дають за тебе!
Олексію, серце моє,
Не покинь ти мене!
Терцет Стецька, Прокопа і Одарки
Стецько.
Харцизяка мене бив!
А я й каші ще не їв...
Одарка.
Ось внесу тобі я каші...
(Йде).
Стецько (плаче).
Ги-ги-ги-ги-ги!
Каші хочу, каші, каші!
Прокіп.
Ой, ходім ми за лісок,
Там новенький є шинок,
Купимо горілки глек...
Стецько.
Цур тобі із нею, пек!
Каші хочу, каші, каші!
Одарка (приносить йому великий шматок каші).
Одже й каші на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
Стецько.
Еге! Ось побач:
Я хоч і зовсім
Оцю грудку з'їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо мняса я не їв:
Так сього я не забуду.
Одарка.
Ходім до хати ми, ходім!
Тобі мняса я добуду.
Стецько.
Та я і м’ясо хоч поїм,
А плакати-таки все буду.
Прокіп.
От лихо, лихо і зовсім,
Нігде горілки не добуду!
Перша пісня Осипа Скорика, відставного солдата, дядька Олексія
Лиш умєй за дєло взяться,
Можно всюди поживляться;
В полє бий, коли, руби, –
Дома дєнєжки бери.
Подпускай дєвчатам ляси,
Старим бабам балянтраси;
Сам же в оба лиш смотри,
Да з них дєнєжки бери.
В свєті много чудаков;
Ох! і не без дураков;
Только ім не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на свеєті я –
Лекар, купчик і судья
Правдой в свєті не живьот
І, гдє можно, знай берьот.
Друга пісня Олексія
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись від біди?
Смерть найти я де, не знаю;
Від людей куди втекти?
Ой, хожу я і блукаю,
Як те сонце в крузі!
Куди їду – що шукаю?
А все серце в тузі!
Горо крута – розступися,
Лісу темний – розійдися,
Річко бистра – піднімися,
Вся звіряка – ізбіжися...
Погубіть мене мерщій.
Коли хочеш, щоб пропасти,
То живи серед людей.
Від їх бід і від напасти
Швидше вмреш, чим від звірей!
Третя пісня Уляни
Ой дядечку,
Голубчику,
Змилуйся надо мною!
Не дай мені,
Сиротині,
У яму іти живою!
Як рибонька без водиці,
Так я, сердешна, б'юся!
За дурного за Кандзюбу
Силує матуся!
З Олексієм розлучають,
Не дають пожити,
Лучче смерть я заподію,
Коли не любити.
Ой дядечку,
Голубчику,
Не дай мені пропасти!
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Защити від напасти!
Озьми своє ружжо страшне
Та стрельни в Уляну;
Ой, чим іти за нелюба,
Лучче лягти в яму.
Озьми свою шаблю гостру,
Зрубай мене разом!
Без милого Олексія
Вмру одним я часом.
Ой дядечку,
Голубчику,
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Не дай мені пропасти!
Друга пісня Скорика
Уж недаром ми хадили,
Скрозь в паходах ізслєдили,
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу на лад.
Бул у нєемцов на родинах
І у турков на хрестинах,
У французов бил дружком,
Там хадил я с рушником.
От гадюки отчитаю,
Стару дєвку прасватаю.
Лихаманку зашепчу
І злодія проучу.
Все зроблю я, што вам нужно;
Ворожить тепер досужно.
Знаю, знаю весь обряд,
Дєло всьо зведу на лад.
Друга пісня Стецька
Ішов Стецько льодом,
Свинка огородом;
Подай мені, моя мила.
Свою білу ручку!
Дует Прокопа і Стецька
Прокіп.
Ходім, зятю, за лісок,
Там новий стоїть шинок,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько.
Тю-тю, дурний, відчепися!
Пий горілку, подавися!
Прокіп.
Там горілка є і пиво
І шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Пинкарочка поцілує.
Стецько.
Кажу, сам пий, подавися.
Прокіп.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходім, зятю, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Підморгуючи і пританцьовуючи).
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько (що все думав, погоджується).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Прокіп.
Є горілка там і пиво
І шинкарка чорнобрива.
Стецько.
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
(Далі співають разом).
Дурням ти не потурай,
Ходім швидше, поспішай.
Ходім хутко, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує!
Другий дует Уляни та Олексія
Уляна.
Матусенько ріднесенька!
Зозуленько милесенька!
О що ж оце мені ти робиш!
За що мене, нещасну, топиш?
Олексій.
Не пий, не пий ти нашій крові!
Не розривай щирої любові!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливі будем ми!
(Далі співають разом).
Нема біди,
Нема нужди,
Де щира любов.
Дасть і радость,
Дасть і щастя
Нам вірна любов!
Олексій.
Чи вміє дурень же любити?
Уляна.
Порадоньку він дасть яку?
Олексій.
Тільки знай, що будеш сльози лити!
Уляна.
Не буде щастя на моїм віку!
Олексій.
Ой згляньте на мою біду!
Улясю за мене віддайте;
Коли ж не віддасте, то знайте;
Я за очима світ піду!
Уляна.
Ой згляньте на мою біду!
За милого мене віддайте;
Коли ж не віддасте, то знайте,
Усюду смерть собі знайду!
(Далі співають разом).
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Уляна.
Усюди смерть собі знайду!
Олексій.
Я за очима світ піду!
Третя пісня Стецька
Оцей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш!
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький.
Щоб тут поле,
А тут ліс;
Недалеко б дідько ніс.
От тут дівка, а тут батько,
А тут їх і хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидш дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, швандяй,
Швандяй, швандяй...
Пісня Одарки
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п'яницю віддала,
Щоб я, бідна, пропала!
Була собі попівна,
Меж дівками королівна;
Мудрі бублики пекла
І танок усім вела.
Тепер куди гожуся?
З п'янюгою вожуся!
Ні з ким взяти поради
І совіту подати.
Краса моя зав'яла!
Худобонька пропала!
Гай, дівочії літа!
Плачу, як та сирота!
Друга пісня Прокопа
І ще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
По вулицям усе я шлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидш забратись.
Ой, жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш як: буль, буль, буль!
Другий дует Прокопа і Одарки
Одарка (ласкаво).
Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокіп (ніжачись).
Озьми пояс, підв'яжи, та легесенько.
Одарка (з великою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокіп.
А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.
Одарка.
Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокіп.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
Одарка.
Бодай тебе заставляла лихая година!
Прокіп.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
Одарка (засукуючи рукави).
Та хоч гріх, хоч і два, поб'ю я п'янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився з круту!
(Далі співають одночасно).
Одарка.
Поб'ю тобі морду всю,
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучче ісказивсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокіп.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Третя пісня Скорика.
Ми, как в службу поступаєм,
Всю натуру оставляєм:
Бил ти п'яніца і мот, –
В службе будєш ти не тот.
Палка! дєло ти святоє;
Ум і разум нам дайош.
Бросиш, брат, ти всьо пустоє,
Как к фельтфебелю попадьош!
Ах, фельтфебель, друг любезной!
Вмєсто крьостнаво отца.
Полтораста ти улєпиш
і поправиш маладца!
Четверта пісня Скорика («чаклування»)
Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
Четверта пісня Стецька
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усім:
Мати, ісказися,
Батько, подавись, :
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
.Крепачка, крепачка,
Крепачка...
Пісня хору дівчат
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой чому, чому
В сім новім дому
Так рано засвічено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матінку питала.
Водевіль
Прокіп.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грішить.
Чого ж нам тут вередовати?
Приньмімось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горілочка зупинить нас.
Як нап'ємось та й полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собі і прогуляєм.
А що, Тиміше, як?
Тиміш.
Так-таки, так.
Прокіп.
Коли ж тут лаятигсь і битись?
З горілкою добре нам жити!
(Далі співають одночасно).
Прокіп.
Коли ж тут лаятись і битись!
З горілкою добре нам жити!
Всі.
От тут-то лаятись і битись!
З горілкою нам лихо жити!
(Далі знов співають по черзі).
Одарка.
Як жінка стане мужика
Товкти і вчити, часто бити,
Тогді нам добре буде жити.
Тепер же правда в вас яка?
Куди ні повернись, старші вони.
Мужик дуріє,
На все він сміє,
Не слухає ні в чім жони.
Ось нуте лишень нам піддайтесь,
Під нашу дудку гоцака
Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.
А що, Тиміше, як?
Тиміш.
Так-таки, так. :
Одарка.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
(Далі співають одночасно).
Одарка.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Всі.
Не вчити жінці мужика;
На світі правда не така.
(Далі знов співають по черзі).
Олексій і Уляна.
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Всі.
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Скорик.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, і вот порада:
Вперьод всєво так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставіть,
Меня фельтфебелем наставіть.
«Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи».
Кагда ж суд'ям тут брать взятки?
І лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вірно.
Чуть што не так, каманда «смірно»!
І фуктель паказал їм бравой,
І «с мєста марш всє: лєвой, правой!»
І в ногу будуть всє хадіть,
Кагда ж тут ссори завадіть?
А што, тавариш, как?
Тиміш.
Так-таки, так.
Скорик.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебє адной любов і дружба!
Всі.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебє одной любов і дружба!
Стецько (що перед тим повернувся).
Ось і я до вас вернувся,
Ось і я вже схаменувся;
І женитися не буду,
Ні до віку, ні до суду.
Своїм дітям закажу:
Не казітесь, не женітесь.
Так і батькові скажу:
А чому він оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того ніхто не знає,
Що тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
А що, Тиміше, як?
Тиміш.
Так-таки, так.
Хор.
Стецько.
От тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
Всі.
От і згинуло б добро,
Якби не женивсь ніхто.
Тиміш.
Гай-гай, товкуєте об чім!
Тогді добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсім, –
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарі;
Жінки у гречку знай все скачуть,
В горілку воду шинкарі
Знай ллють; та що робить? всі кажуть:
Та так-таки, гак.
Багатий дметься, мов шкурат,
І часом бреше, пальці знати!
Сам бачиш! – він чортяці брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(До глядачів).
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нічого про те сказать:
Плесніть, панове мої милі!
Оттак, оттак!
Фінал
Всі.
Поки добра на світі ждати,
Так нам оттут хіба дрімати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горілка є, музика гра.
Дівчата! Нуте танцьовати!
Трара-рара, трара-рара.
З малоросійського жарту-оперетки «Стецько, завербований в улани»
№ 1 (Хор парубків та дівчат)2
Невеличка комедія «Стецько, завербований в улани» є як би додатком-дивертисментом до «Сватання на Гончарівці», тож в ній діють ті ж персонажі, а також декілька уланів, парубків та дівчат. Нумерація пісень належить автору.
[Закрыть]
Ломліте роженьку,
Стеліть дороженьку,
Щоб мягко ступати
На двір танцювати!
З скрипками, з цимбалами,
З хорошими боярами.
№ 2 (Пісня дівчат)
1-а дівчина.
В мене думка ось яка,
Полюбила я Стецька,
Танцюй, Стецю, ти зо мною,
Зажурилась за тобою.
Стецько стидкий,
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
2-а дівчина.
Не дурна і не п'яна,
Щоб пішла я за Степана,
Стецько стидкий… та інше.
3-я дівчина.
Лучче мені з мосту в воду,
Чим достатися уроду.
Стецько стидкий... та інше.
№ 3 (Перша пісня Стецька)
(Два останні рядки співає двічі).
Танцювала риба з раком,
А петрушка з пастернаком,
А цибуля з часником,
А Стецько з гарбузом!
Ой гоп, от так наші, знай,
Ніхто мені не мішай,
Ой знай наші, знай наші,
Нате, діти, каші, каші, каші!
№ 4 (Дует Уляни та однієї з дівчат)
Уланє, уланє,
Малєвани дєті!
Нє одна дівчина
За вами полєті!
Ла-ла-ла-ла!
Ла-ла-ла-ла!
Нє одна дівчина,
Нє одна і вдова
За вамі, уланє,
Полєтеть готова!
Ла-ла-ла-ла!
Ла-ла-ла-ла!
Уланє, уланє!
Сіви коні майтєсь,
Я ж до вас прістану,
Нічєм нє полайтєсь!
Ла-ла-ла-ла!
Ла-ла-ла-ла!
№ 5 (Пісня Стецька)
(Повторює першу пісню № 3).
№ 6 (Друга пісня Стецька)
Ей, Уляна, Уляна,
Подивися на Степана,
Ти полюби улана,
Полюби мене, Уляна!
№ 7 (Перша пісня Уляни)
Не світити ніччю сонцю,
Не горіть огню з водою,
Не цвісти вербі квітками,
Не буть мені за тобою!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Не втоплю своєй я долі,
Хочу в світі ще пожити,
З навіженим та паскудним
Не хочу себе втопити!
Цур тобі, не в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
Подивись на себе, дурню,
Чи тобі ж мене узяти?
Я, бач, козир собі дівка,
Годен ти дітей лякати!
Цур тобі, не.в'яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
№ 8 (Пісня Прокопа)
П'є Іван, п'є Роман,
П'є мужик, п'є й пан,
П'є школяр, п'є й маляр,
П'є купець, п'є й кравець,
П'є коваль, п'є й москаль,
П'є чумак, п'є й козак,
П'ють й дівки, й молодиці,
А мені б то самому
На горілочку дивиться!
№ 9 (Друга пісня Уляни)
Підмовляла дівчина
Молодого улана,
А ти; серце, ходи,
Таки вірно люби!
Серце моє. (2 рази).
Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити,
В тебе батько лихий,
В тебе мати лиха!
Серце моє. (2 рази).
Батька дома немає,
Мати в шинку гуляє,
А ти, серце, ходи,
Таки вірно люби!
Серце моє. (2 рази).
Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити.
В тебе браття лихі
І собаки лихі!
Серце моє. (2 рази).
Коли собак боїшся,
На воротях повісся,
ізгидни-пропади,
А до мене не ходи!
Цур тобі, пек тобі. (2 рази).
№ 10 (Пісня Одарки)
(Співає з хором).
Ой, їхав, їхав, їхав,
Чом до мене не заїхав,
В мене хата і кімната,
Постіль біла переслата.
Ой, їхав – та й проїхав,
А до мене не заїхав,
В мене горщик варенушки,
А на закуску – пампушки.
Ой, поїхав – не дождався,
Хто ж на тебе сподівався,
Чи так хлопці добрі роблять,
Що чорнявих – обиходять!
Ой, ти їхав, а я спала,
Ой, ти свиснув, а я встала,
Та забула попитати,
Чого їздив коло хати.
Бодай же ти не вернувся,
Що умовоньку забувся.
А щоб їхать коло тину,
Треба й зайти на хвилину.
№ 11 (Пісня Скорика)
(Співає з хором. У всіх куплетах, крім другого, останні два рядки співаються двічі).
Захотіла бабусенька
Та й розбагатіти,
Посадила курку-птицю,
Щоб вивела діти.
Кво-кво-куд-кудак,
Щоб вивела діти.
Ой, не говори хмарка,
Дощик накрапає,
Бабусенька куряток
В хату заганяє.
Ціп-ціп-ціп-ціп!
В хату заганяє.
Ціп-ціп-ціп-ціп!
Цюррю! в хату заганяє!
Ще й додому не догнала,
Троє затоптала,
На четверте спіткнулась,
На курку упала.
Ох-ох-охо-хо!
На курку упала.
Як приїхав: дід із лісу,
Із лісу додому,
Питається бабусеньку
Про свою худобу...
Ох-ох-охо-хо!
Про свою худобу.
Ой дідусю, дідусю,
Може, будеш бити,
Затоптала курку-птицю
Ще й малії діти!
Ох-ох-охо-хо!
Ще й малії діти.
№ 12 (Третя пісня Стецька)
(Останній рядок співає двічі).
Спасибі вам,
Добрим панам,
Потішили Стецька,
Тепер вдарю гоцака!
Ей, улани, улани,
Коли іще не п'яні,
Вдаримо, вдаримо гоцака.
ВІРШІ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ
Воззвание к женщинам
Волосы седеют,
Зубы уж падут –
Душеньки! прощайте:
Не могу любить!
Сорок лет с десятком
Я страдал от вас;
За любовь в награду
Презираем был.
Вряд ли вы найдёте
Чудака, как я?
Душенька! судите –
Что я потерпел?
Обижали много,
Я же всё любил.
Всем я без различья
Угождать желал;
Всех я без разбору
Женщин лишь любил.
Обожал и Машу,
Кате строил куры;
Чуть не застрелился,
Надю как узнал.
По свету скитался
За Павлиной вслед.
Верочкин увидев
Милый башмачок,
Вовсе я рехнулся,
Сашу позабыл.
Лишь страдал, томился,
А не был любим!
Ждал в вас утешенья,
Толку не нашёл.
В глазки вам смотревши,
Юность прозевал;
Вкруг вас всё бродивши,
К старости прибрёл!
Спохватился поздно,
Проку нет во мне.
Стар и лыс, седею –
Мне ли уж любить!!
______
Милые! утешьтесь!
Не совсем беда.
Сжальтесь над несчастным,
Улыбнитесь мне.
Наградите службу,
Полюбив меня.
Я жесток не буду;
Я не так, как вы –
Презирать не стану,
Отвечать готов.
Вы пожмёте ручку –
Улыбнусь тотчас,
Молвите словечко —
Поцелуй готов!
Я хотя старенек,
Сердце есть во мне.
Зябну хоть в Петровку,
Кровь ещё кипит.
Коль очки надену,
С нежностью смотрю.
Не мешал бы кашель,
Прокричу: увы!
Брошусь на колени –
Трость бы лишь была.
Волосы седеют,
Зубы хоть падут,
Душеньки! не плачьте –
Я могу любить!
Каламбур
Люблю я знать,
Да не всегда,
А иногда
И знать,
Не дай бог знать!
Эпитафии. Мне
Что сделал я, как в мире жил? –
Лет сорок тело бренное влачил,
Прекрасных пятьдесят любил,
Но ни одной я не был мил!
И умер от того. Меня в могилу положил
Отец Памфил.
Двойные акростихи
I
Могу ли не любить тебя всечасно зрЯ –
Ах! выше сил моих молчать – скрываться в страстИ,
Реши судьбу мою! – чего мне ждать тепеРь? –
Иль жизнь с любовью? – смерть, последствие отказА? –
Я жду: скажи скорей!! – писать хочу к другиМ.
II
На то ль тебя узнал, чтобы отдаться в плеН?
Ах! сильной страстию горю – часа уж двА,
Других оставил я – исполнить чтоб обряД –
Я должен же спросить: счастливым буду ль Я?
III
Спросить осмелюсь коль – спросить хочу тебЯ;
О чём? – решить презлой судьбы моей напастИ:
Философ я, чудак, монах, но не ТартюФ,
И так спрошу: мы любим ли друг друга страстнО?
Я – нет, и не любил; а ты? – мы квит... смеюСь!
IV
Люблю! люблю! – как никого я не лобиЛ,
И постоянно все люблю тебя – три... днИ!
Зачем страдаю так я в жизни первый раЗ?
Ах, ехать со двора мешает мне погодА!
V и последний
Послушником я был, густа была брадА!
Амур пощекотал... спасению шабаШ!
Штандарт любви блеснул, иду служить сюдА!
Ах! вечно ль буду я носить любови цеПь?
Приключение на именинах
Нина в публику явилась –
Бесподобно как мила;
Не пленяла, не гордилась, –
А желанья всех влекла.
Я со всеми любовался,
Ею взор мой услаждал,
Ей одною занимался –
Душу, сердце замечал.
Всё прекрасно, превосходно:
В щёчках розы расцвели,
И одета бесподобно,
И в серёжке две стрелы.
Я смотрю – и вдруг явился
Подле стрелок сих Эрот;
Прикорнул и погрозился
На меня плутишка тот.
Сей угрозе я смеялся;
Чем он хочет испугать?
Я давненько не влюблялся –
И куда уж мне страдать?
Но Эрот со взором Нины
Бросил стрелку в грудь мою.
И твою, божок всесильный,
Власть я снова познаю.
Не томлюся, не страдаю, –
Мне болезнь моя мила;
Я блаженством наслаждаюсь, –
Хоть уж в сердце та стрела.
Нина стрелочки хватилась, –
Где ей стрелки той искать?
В сердце мне она вонзилась:
Я ж ей не хочу отдать.
Нина! пусть уж я страдаю,
Пусть горю одной тобой,
Пусть люблю, не изменяю, –
Пусть умру с твоей стрелой!
Мысли в день моего рождения
Ударил час – и мне уж сорок лет.
Прощай, прощай весь белый свет!
Пришло уже несносно время!
И самая мне жизнь тяжелое уж бремя.
Придется, знать, сказать: жениться не хочу.
Повсюду я грущу;
В беседах молодых уж лишним становлюся.
Смешу собой, когда в красавицу влюблюся;
Ах, знать, пришла пора мне сердце затворить
И о любви лишь говорить.
Несносно одному на свете сем крутиться!
Несносно, радостей не знавши, – их лишиться!
И ничего несносней нет –
Оставить не женату свет!
Зачем же живши я жениться не старался? –
Поверьте, шестьдесят семь раз и я влюблялся...
Но что ж, коли удачи не имел –
И с тем поустарел?
Повеса в двадцать с завитыми кудрями,
Лишь мастер шаркнуть и войтить
Или отборными стихами
Хотя не говорить – а только лишь томить,
С бумажным сердцем и со вздохом,
Летит повсюду скоморохом;
Не чувствуя любви, он скажет je vous aime
И без разбору всем, –
И все ему внимают:
Глядишь, и руку предлагают!
А истинна любовь – находит лишь отказ:
«Зачем пряма, зачем без слов и без прикрас?
Зачем, не шаркнув, изъяснился?
Он по-старинному, ma chère, fi donc! влюбился...»
Среди горячей я любви,
Бывало, коль такие слышу речи,
То и угаснет жар в крови,
И, положив любовь на плечи,
Иду я до другой.
Но я, к несчастию, искал вотще драгой:
Везде одне и те же песни;
Не идут, хоть тресни!
Фигурки лишь одни в богатых женихах
Их сердце занимают;
А сердце чтоб ценить в делах? –
Они не понимают!
Но добрая жена –
Не кудрями должна супруга заниматься;
Ей нужно, чтоб она
Умела с качеством душевным в нём спознаться, –
И вместо шарканья всего
Быть добрым мужа бы учила,
Не об одних шемизках говорила —
Но звала бы: что есть жена? и для чего?
Потужишь о такой ты странности невольно!
Но, право, грустно мне и больно:
Что я один на свете остаюсь –
И, не имев жены, крушусь!
Я с ней бы разделял и радость и печали;
Малютки... о, они б меня ласкали!
А если б мне пришлось и умереть,
Вкруг ложа моего с женою бы обстали
И было бы кому мне слёзы отереть, –
Как руки мне б они слезами орошали;
Последний вздох бы мой к ним в сердце прилетел –
Я в них бы долго жил, хоть жизни б не имел.
Теперь же я один – несчастие прямое!
Один... о слово тяжкое и злое!
Жены – бог даст; без ней
Кому участие принять в судьбе моей?
Без ней – вся жизнь тоска, мученье;
Без ней. и смерть – не есть уж утешенье.
Случится заболеть – и бросят все меня...
Вот я лежу стеня,
Вот я все ужасы мученья ощущаю;
От жажды мой засох язык,
И жажду утолить воды не обретаю!
Уснуть бы я хотел – слуга поднимет крик,
И барина не зря мучения – хохочет...
Вот в тишине ночной
Я богу отдаю последний вздох уж мой,
Он встать не хочет!
Уж умер я, застыл...
Тут только мой слуга глаза мне затворил –
И всё-таки доспать ложится.
«Схоронят без меня, зачем же суетиться?»
А далее, – как меня и звали, – позабыл!
Холостяки! эй, поспешим жениться!
