сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц)
Григорій Квітка-Основ’яненко
ШПИГАЧКИ
ТА
ІНШІ ВІРШОВАНІ ТЕКСТИ
ШПИГАЧКИ, АБО ПО-МОСКОВСЬКОМУ ЕПІГРАМИ
I. Писаці
Тарас наш – хитра голова!
Він книжку порядивсь писати,
А гроші зараз став збирати.
Злупив!.. А книжка ж де?.. Овва!
II. Жіноча натура
Не спиться Химці вдень і вніч:
Бажа нової кріпко юпки.
І що ж? «Недужа!» – та й на піч.
Ох, жалко жіночки-голубки!
Кричить: «Умру, мерщій купуй!»
Потап хоч чухає чуприну,
Купив прокляту він юпчину –
І Химка встала. Не здивуй,
Що хитрі жіночки селянські:
Десь так не вміють жінки панські?
III. От лихо
І не карай нас, боже, гіршим,
Як слухати Стецькові вірші!
IV. Злодію
Відкіль Охрім розумний став?
Таки про все в книжках він пише.
Чужим умом Охрім наш дише:
Свого нічого не написав,
З чужих повикрадав.
V. Щирая любов
– Скажи мені ще раз, Улясю-любко,
Що любиш ти мене, моя голубко!
– Аякже! Ще я не дурніша всіх:
У тебе, душко, грошей міх!
VI. Старовина
«Не так у нас було, як я дивлюся! –
Казав мені учора мій дідуся. –
Потяг з казни ваш писар три алтина –
В Сибір! Та ще і відвічала спина.
А наш отаман сто рублів украв –
І прав,
А далі й головою став».
ПІСНІ З КОМЕДІЙ
З незакінченої комедії без назви
Пісня дівчини Мелашки
Ой за яром брала льон,
Всю долину ісходила.
Нема того та й не буде,
Кого вірно любила.
Ой затоплю і закурю
Хоч сирими трісками.
Чи не прийде мій миленький
З ласкавими словами.
Ой прийди і прилини
Ти, мій милий, до мене!
Ох ниє, ниє, заниває
Моє серце без тебе.
Ой прийди, ой прибіжи
Хоч крутими берегами!
Любилися, не побралися
За вразькими ворогами.
Ой я вороги топчу під ноги,
Круту гору перескочу.
Оддай, оддай, стара мати,
За кого сама я хочу.
Оддала мене матуся моя,
За кого я не хотіла.
Шумить, гудеть дротяна нагайка
Коло мого білого тіла.
Ой нагаєчка, дротяночка
Із кілочка не спадає.
Шитий рушничок від дрібних слізочок
Ніколи не висихає.
Перший дует Мелашки і Василя Паливоди (її коханого)
Василь.
Ой ти, дівчино, гордая, пишна!
Чом ти до мене звечора не вийшла?
Мелашка.
Ой як же мені та до тебе вийти?
Вороги мене осудять, не велять любити.
Василь.
Нехай судять, нехай осуждають;
А як ми поберемось, вони перестануть.
Мелашка.
Коли ж то се буде?
Василь.
Як батько розсуде.
Мелашка.
Він тебе не любить.
Василь.
Чим мене огудить?
Мелашка.
Каже: бідний! Як віддать?
Василь.
Один бог багат.
Маласю моя! в тугу не вдавайся,
На мою любов щиро сподівайся.
Мелашка.
Серденько моє радості не чає.
Василь.
Бодай тому тяжко-важко, хто нас розлучає.
Мелашка.
Батько ж то ріднесенький, що нас розлучає.
(Далі співають одночасно)
Василь.
Маласю моя!
На мене надійся.
Нема того на світі,
Хто б нас розлучив!
Мелашка.
Василечку мій!
Я не надіюсь.
Нема того на світі,
Хто б нас з'єдинив.
Другий дует Мелашки і Василя
Мелашка.
Тут лихо не біда! Б'ють мене за тебе!
Прошу тебе ласкою: не ходи до мене!
Василь.
Таки буду ходити, таки буду любити,
Бо не можна без тебе на світі жити.
Мелашка.
Я боюсь. Скоро батько ввійде.
Василь.
Нехай сюди прийде,
У ніг його лежатиму,
Слізьми обливатиму
І жалібно прохатиму.
Василь и Мелашка (разом).
Нехай батько ввійде,
Нехай сюди прийде.
У ніг його лежатиму,
Слізьми обливатиму
І жалібно прохатиму.
Мелашка.
Не розлучай нас, тату рідний!
Дай пожити мені, бідній!
Василь.
Не пий, не пий нашої крові;
Не розривай щирої любові,
Худобу всю собі озьми.
Мелашка.
Без неї щасливі будем ми.
(Разом.)
Нема біди,
Нема нужди,
Де щирая любов.
Дасть нам радість,
Дасть нам щастя
Наша вірная любов.
Перша пісня дячка Тимофтія Книшевського
Люблю тя, друже мой, паче себя!
Нє віжу тєбя, трачу сєбя.
Скорбь зді прелютая вік вікуєт;
Воздух любовний кровь волнуєт.
Лютия страсті мя разжизают,
Желанія тяжкі дух раздувают.
З очей сладчайшіх пролєй согласность
І совокупно вступімо в брачность.
Терцет Книшевського, Мелашки і Василя
Книшевський.
О вкуснєйшая паче кутіі!
Внємлі слова моі!
На тя гляжу,
Ти мя разіш.
Тєбі скажу:
Прєлєстєн книш.
Скажу не в сміх,
Прєславна ковбаса,
Но паче сіх
Сіяєт твоя краса!
Дай дєсніцу – сочєтаймося;
Дай уста – облобизаймося.
Мелашка.
Чи ви сказилися, чи що?
І мелете не знати що!
Василь (стоячи в сторонці).
Бач, пан дяк наш куди гне!
Його лихо не мине:
Почастую тусанами,
По-по-по-б'ю кулаками.
Книшевський.
Нє ізиду от вас,
Поки не облобизаю;
За тє ж вам проспіваю
Псальму на шєстий глас.
Уста давай!.. (Кидається до неї.)
Мелашка (захищаючись).
Ой лишечко! Ай-ай-ай!
Василь (кидається між ними).
А що се ти задумав, дяче?
А геть, кажу тобі, відсіль!
Мелашка (крізь сльози).
Оборони мене, Василь!
Книшевський (виходячи зі здивування).
Агарянін! Іскаріот ти пачє!
Ти дав мєні поносного товчка
І нє почтив стихарного дячка!
Василь.
Ти її перелякав!
Книшевський.
Єрєтику я не внимаю.
Мелашка.
І руки всі помняв.
Книшевський.
Сочєтатися жєлаю.
Василь.
А зась! Не знаєш?
Книшевський.
Вотщє стращаєш.
Мелашка.
Не буде сього зроду.
Книшевський.
Я полімінія отдам.
Василь.
З головою кину в воду.
Книшевський.
Анафтємі прєдам.
(Далі всі троє співають одночасно).
Василь (захищає її).
Геть, кажу тобі, відсіль.
Бач, вона від тебе плаче.
З головою кину в воду.
Повісся з ним і вдавися сам.
Мелашка (обороняючись).
Оборони мене, Василь!
Геть від нас, мерзенний дяче!
Та не буде сього зроду,
Щоб вам досталася. Цур вам.
Книшевський (кидаючись до Мелашки).
Гнушаєшся мя ти ль?
Агарянін! Іуда пачє.
А я імінія нє дам.
І анафтємі прєдам.
Друга пісня Книшевського
На ся уповаю,
Її пропітаю,
Бо їрмолой знаю,
Прескладно читаю
І сладко співаю,
Устав понімаю,
Хаптуру собіраю;
За рождєніє,
За крєщеніє,
За обручєніе,
За совокуплєніе,
За очищєніе,
За погрєбєніє,
За поміновєніє,
За освящєніє,
За всякоє молєніє.
Квартет Мелашки, Охріма Стовбира (її батька), Книшевського і Василя
Мелашка (до батька).
Батьку мій ріднесенький!
Голубе сизесенький!
Що ж оце ти робиш?
За що мене топиш?
Зжалься ти над долею моєю!
Стовбир.
Хочу, щоб була ти попадею.
Мелашка.
Не довго поживу, вже вірно знаю!
Стовбир.
Аби вмерла попадею,
Зато гарно поховаю.
Мелашка.
Зжалься, тату, на моє горе!
Книшевський.
Сльози, суєта, жітєйскє морє.
Мелашка (Книшевському).
Кажу, що я не буду вас любити.
Книшевський.
Не мені о сім тужити.
Нам дом потрєбно созідаті,
Хаптуру відусіль я буду собіраті
І з мертвого, з живого драти,
А ти пойдьош по сєлу сноваті
Із края в край.
Наберемо,
Навеземо,
І буде в домі нашем рай.
Мелашка.
Як без любові, то і жисть не та.
Книшевський.
Хаптура благо; любовь же суєта.
Стовбир.
А мені якая буде честь:
Онде, скажуть, он попівський тесть!
Книшевський.
О коль сльозно смотріти,
Єгда родниі діти
Батька не вважают,
Іх вєлінью нє внімают.
Стовбир.
Я на сльози не гляжу.
Давай людей,
І рушники я пов'яжу.
Книшевський.
Розумно, єй-жє-єй!
Василь (до Стовбира, на колінах).
Ой згляньте на мою біду!
Мелашку за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте:
За очима світ піду!
Стовбир (регоче).
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Книшевський.
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Мелашка.
Коли Василя рішуся,
Повішуся або втоплюся.
Стовбир.
Посміється тобі усяк.
Книшевський.
Будь я бєстія! єй так!
(Далі всі четверо співають одночасно).
Василь.
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
За очима світ піду!
Книшевський.
Прожени його відсіль,
Нехай же нам він не мішає.
Мелашка.
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
Я смерть собі найду.
Стовбир.
Геть же, геть від нас, Василь!
Ти нам тільки тут мішаєш.
(Далі знов співають нарізно по черзі).
Василь.
Я з місця не піду,
Тут смерть собі знайду.
Стовбир.
Так геть же, вон із нашой хати!
Чи довго ж се тобі казати?
Книшевський.
Будь я бестія! Прогнати
Фарисея з нашой хати.
(Далі – знов усі співають одночасно).
Василь.
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Я за очима світ піду.
Мелашка.
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Усюди смерть собі знайду!
Книшевський.
Доколи нас вони смущають?
Вареники вже простивають.
Жени єретика із хати.
Стовбир.
Та як мені вже досаждають!
Хіба вони мене не знають?
А вон, Василю, вон із хати!
З малоросійської опери в трьох діях «Бой-жінка»
№ 1 (Перша пісня жінки Насті)*1
Г. Квітка-Основ’яненко написав декілька варіантів комедії з назвою «Бой-жінка». В семитомному зібранні його творів, виданому у 1979-1981 роках, представлені два варіанти: Малоросійська опера в 3 діях та Водевіль-жарт в 1 дії. Визначення «опера» у Квітки (як і у Котляревського) означає комедію з піснями, а не чисто музичний твір у сучасному значенні. Частково тексти цих варіантів збігаються, частково різняться. Нумерація пісень належить автору. Декілька пісень присутні в обох варіантах. Тут такі позначені зірочками (*). Інші є лише в одному з варіантів. У поміщеному нижче розділі «Пісні з водевілю…» упорядник даної збірки представляє лише пісні, котрих немає в опері, аби уникнути повторів.
[Закрыть]
Чи я в полі не травиця була?
Чи я в полі не зеленая була?
Взяли ж мене – покосили –
І в покоси положили! –
Така доля моя! (2)
Чи я в лузі не калина була?
Чи я в темнім не червоная була?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов'язали.
Така доля моя! (2)
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в нього не кохана була?
Взяли ж мене заміж віддали –
І світ мені зав'язали...
Така доля моя! (2)
№ 2 (Пісня улана Сумасвода, брата Насті)*
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
Іде улан по селу,
Шабелькою брязь-брязь!
На дівчину усом морг!
Та й у шпори лясь-лясь!
Постривай же лиш, улане, –
Не моргай усами;
Не озовуся я до тебе
Чорними бровами.
Улан крутить чорний ус,
Шабелькою брязь-брязь,
До дівчини усміхнувся –
Та у шпори лясь-лясь!
Горда ти – я в шинок
Та вип'ю там чарку,
Приголублю я до себе
Вродливу шинкарку.
Пішов улан танцюючи,
Шабелькою брязь-брязь!
Шапку синю набакир
Та у шпори лясь-лясь!
№ 3 (Дует Сумасвода і Насті)*
Сумасвод.
Буде дурень в мене знати,
Як-то жінку ревновати;
Він ні слова вже не скаже, (2)
Ревновати всім закаже...
Настя.
Вже не жаль би і терпіти,
Коли б мала я любити;
Щоб другого замість його – (2)
Так немає ж тут нікого.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(Далі співають одночасно).
Сумасвод.
Буде дурень в мене знати,
Як-то жінку ревновати,
Полюби собі другого –
Гей! Улана молодого!
Настя.
Нехай дурень буде знати,
Як-то жінку ревновати,
Полюблю собі другого –
Я улана молодого!
№ 4 (Друга пісня Насті)*
Ой, був колись собі Охрім,
Та, на лихо, дурний зовсім;
А в нього жінка та Кулина
І весела, жартовлива.
І скакала часто в гречку.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вона все з мужика сміялась,
Тихенько знай все женихалась,
Мужик плохий собі й байдуже,
Не доглядається! Не дуже!..
Дума, так йому здається.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вона з солдатом верховодить,
Мужик ні се ні те городить,
Звела з ума його зовсім,
Сміється бідний наш Охрім,
Зовсім пошила в дураки!
№ 5 (Пісня селянина Потапа Левурди, чоловіка Насті)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
От так роби, як я роблю,
По вгородам рибу ловлю;
Заступом тілько хрясь!
І піймався тут карась!
Хоч рибалка й силу знає,
А навряд він так піймає...
Як заступом тільки – стук!
Скільки хочеш бери щук!
От так знай, як я знаю;
Швидко вже обідать маю;
Що б то, якби скиба хліба
Та коли б поспіла риба!
О, щось дуже хочу їсти,
Коли б швидше за стіл сісти!
Борщик, рибку уплетати:
Не люблю голодний спати!
№ 6 (Третя пісня Насті)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
І жив, не любила,
І вмер – не тужила!
Тільки трошки зголосила,
Як у яму положила.
Лежи собі, спочивай,
Мені гуляти не мішай...
Тупу, тупу ніженьками!
З гарними уланами!
№ 7 (Перший терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
(Два останні рядки кожного куплету співаються двічі).
Настя і Сумасвод (разом).
Ой, щаслива наша доля,
Любитися своя воля,
Гоп, гоп, гопопо!
Любитися своя воля.
А хто баче, а хто чує...
Нехай собі не здивує.
Гоп, гоп, гопопо,
Нехай собі не здивує.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нехай гавка, нехай бреше...
А нам любитися тут легше...
Гоп, гоп, гопопо!
Нам любитися тут легше.
Потап.
Та подайте-бо драбину!
Надам буханців їй в спину...
Ось я дам вам гопака;
Ось я дам вам гопака.
Настя і Сумасвод (разом).
На дорогу поцілуйте,
Погуляли... не здивуйте.
Гоп, гоп, гопопо!
Погуляли, не здивуйте.
№ 8 (Другий терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
Сумасвод і Настя (разом).
Дивитеся, добрі люде,
Звіряку піймали;
Ще такого ви звіряки
Зроду не видали!
Ми й з радості сієї
Гуляємо і скачем;
Нехай б'ється у тенетах,
Ми вже не заплачем.
Потап.
Ой, ратуйте, добрі люде!
Дуже я злякався;
Мов взаправду той звіряка
В тенети попався!
Бачте, жінка знов з уланом
Гуляє і скаче,
Мужик її тут страждає,
Вона й не заплаче!
Настя і Сумасвод (разом).
Лежи ж тут, Потап, сердега,
Увесь день тут спочивай!
Нам тільки того й треба,
Ось гуляй собі, гуляй!
Потап.
Ой Потап, Потап, сердега!
Тут ти собі й пропадай!
Уб'ють тебе замість вовка,
Гаю, лишенько, гай-гай!!
№ 9 (Четверта пісня Насті)*
(Переодягнена уланом, співає «чоловічим» голосом).
Де ти, Насте, де, голубко?
Вийди на часину.
Покинь свого мужика,
Гаспидську личину!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тепер би нам побачитись,
Потап пропадає;
Вийди, вийди та швиденько –
Нехай не дурно лає!..
№ 10 (П’ята пісня Насті)*
(Переодягнена уланом, співає «чоловічим» голосом).
Мене по правді люблять всі:
І воєнні, і купці,
І пани не забувають,
Все на мене підглядають...
Бач, що личко рум'яне...
На що подивись – все гарне!
Гоп, гоп, гоп, гоцоцо!
На що подивись, все гарне.
Як очиці поведу,
За живіт беруться,
Брівоньками моргону,
На стіну деруться...
Або як возьмуся в боки
Та піду у пляски, скоки,
Гоп, гоп, гоцоцо!
Не всидить тоді ніхто!
№ 11 (Друга пісня Потапа)
Се біда моя, та й годі,
Хоть з світа біжи, Потап;
Се врагові стали люде,
Що жінки пустились так:
Тільки чоловік із хати,
Зараз другий в хату шмига!
Тут уже добра не ждати,
Як поставить тобі ріг!
А роги носити дуже
Не пристало мужикам,
Воно іншому й байдуже,
Та в нашому биту срам!
№ 12 (Дует Насті і Потапа)*
Настя (переодягнена циганкою).
Всім я ворожити маю,
Бо все відаю, все знаю,
Кому щастя, діточок,
Дай лиш тілько п'ятачок!
Гей, парлості,
Зіонзі, мості!
На твою голову джи!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Гей, парлості!
Зіонзі, мості,
На твою голову джи!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
В мене думка ось така,
Ось дай мені п'ятака!
Тоді-то вже я з тобою
Здружусь, мов рибонька з водою,
Гей, парлості,
Людзні, джості!
На твою голову дже!
Потап.
В мене думка не така,
Не даю я п'ятака,
І не хочу я з тобою
Жити, як риба з водою...
(Дражнить її).
Джості, хвості
Під паралості!
Нехай тобі дже!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Настя.
Всім я ворожити маю,
Бо й все відаю, все знаю!
Кому щастя, діточок,
Дайте тільки п'ятачок.
Гей, парлості,
Йонзі, мості!
№ 13 (Третя пісня Потапа)*
(Співає, загострюючи ножиці).
А що скажеш ти, патлата?
Зо мной не знайсь запанібрата!
Я буцімто сплю і лежу,
А підкрадусь і обстрижу...
Тільки чирк-чирк-чирк!
Вона сюди тільки зирк,
Встала вранці після бані,
Обстрижена, мов та пані!
(Регоче).
Усі на неї зирк-зирк!
Усі з неї ких-ких!
Коли б мене не взяв сміх!
Як я її чирк-чирк!
(Самовдоволено регоче).
№ 14 (Шоста пісня Насті)
Дівича краса,
То руса коса!
Жіноча слава,
Кісинка гарна!
Косу затеряти, –
Світ зав'язати,
Славу згубити –
В світі не жити!
№ 15 (Третій терцет Сумасвода, Насті і Потапа)
Сумасвод.
(Два останні рядки співає двічі).
І в поході не був,
Молодицю добув,
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови.
Настя.
(Два останні рядки співає двічі).
Ой, чук, Насте,
Таке моє щастя!
Тупу, тупу ніженьками
Із гарними уланами.
Настя и Сумасвод (разом).
Ой, так-таки так,
Поцілуй мене всмак!
(Далі співають одночасно двічі.)
Сумасвод.
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови!
Настя.
Тупу, тупу ніженьками
З гарними уланами.
Потап.
Тупу, тупу з дружкам.
Трясця, трясця нехай вам!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Настя.
(Два останні рядки співає двічі).
Мужик спит на часах,
Я собі гуляю;
Нехай мерзне, нехай мокне,
Гадочки не маю!
Сумасвод.
(Два останні рядки співає двічі).
Ой, улану гарно в службі,
Гадочки не має,
Хоть і жінки катма,
З чужою гуляє!
Настя й Сумасвод (разом).
Ой так, таки-так,
Поцілуймося всмак!
(Далі співають одночасно двічі.)
Сумасвод.
Брязь, брязь, брязь на шпори,
Гарні, гарні чорні брови.
Настя.
Тупу, тупу ніженьками
З гарними уланами!
Потап.
Трясця, трясця нехай вам,
А щоб ви пропали!
№ 16. Водевіль*
Потап.
Всяк жінку слухай – та гляди,
Вона біди научить;
І пальця в рот їй не клади,
Незчуєшся: відкусить!
Не дай їй волі! Тільки б знала,
Що мичка, що гребінка;
Не дуже щоб пащиковала,
Бо лихо – як бой-жінка!
***
Сумасвод.
Нема на світі луччей долі,
Як гарну жінку мати,
З нею жити можна в холі
Й весело гуляти!
І й не роби собі нічого –
А грошей – повна скринька;
Не бійсь, не слухай ти нікого –
Всьому привід – бой-жінка!
***
Настя.
Багато брешуть про жінок;
Вам добре за жінками!..
Повісь свій розум на кілок,
Махни на все руками!
Смирний ти, плохий собі,
Нам на руку ковінька;
Добро і щастя тут тобі,
Коли твоя бой-жінка!
***
Всі.
(Співають двічі).
Та й правду ж нам / вам сказала Настя,
Се на руку ковінька!
Добро і доля тут, і щастя,
Коли, моя / твоя бой-жінка!
З водевілю-жарту в 1 дію «Бой-жінка»
[Ще три пісні Потапа]
Молодиця Катерина моргає на мене:
Прийди, прийди, гарний хлопче, в неділю до мене.
– Ой, не прийду я до тебе: маєш чоловіка,
Як застане, буде бити, збавить мені віка.
– Прийди, прийди, гарний хлопче, в полудню годину,
А я свого старенького пошлю по калину.
Пішов старий, бородатий, калину ламати,
Як вискочить бравий хлопець з конопель до хати,
Та й сів собі в кінці стола, курча уминає,
Взявши її за рученьку, к серцю пригортає.
Вернувсь старий, бородатий, із лісу до хати,
– Як стояла, так і впала, начала стогнати.
_____________________
Ой, ратуйте, добрі люди,
Куди я забрався;
Як неначе той звіряка,
В тенета попався.
А там жінка з москалями
Жартує і скаче,
А Потап її, сердега,
У тенетах плаче!
Бідна моя головонько,
Потап пропадає!
Уб'ють його замість вовка,
Ніхто не згадає.
______________________
Мати сина та при людях била,
На самоті сина вчила:
Та піди, сину, у Прилуку до торгу,
Та купи, сину, волосянії віжки,
Та зав'яжи суці і руки, і ніжки,
Та купи, сину, дротяну нагайку,
Та бий, сину, свою жінку з вечора до ранку.
З малоросійської опери «Сватання на Гончарівці»
Перша пісня Прокопа Шкурата
Спить жінка, не чує,
Що мужик її мандрує.
Спи, жінко, спи!
Я тим часом одягнуся
Та на вольну заберуся,
А ти, жінко, спи!
Хоч немає ні алтина,
Відвічатиме свитина,
А ти, жінко, спи!
Як заставлю я свитину,
То і вип'ю четвертину,
А ти, жінко, спи!
О, та мудра ж і сивуха!
А ти, жінко, псяюха,
Спи кріпко, спи!
Як уволю я нап'юся,
Чорта й жінки не боюся, –
Нехай вона спить!
Перший дует Прокопа і Одарки (його дружини)
Одарка.
Чи я ж тобі не говорила?
Чи я ж тобі та не веліла?
Щоб ти дома сидів
І на вольну не ходив?
Прокіп (кланяючись).
Ой ти, жінко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка твоя!
Одарка (штовхаючи його на подвір'я і зачиняючи ворота)
Ой, тут гуляй, мій миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай
І нікуди не втікай!
Прокіп (з-за воріт).
Та тут же я скучатиму,
Усім, усім казатиму:
Била жінка мужика,
Била, била і товкла!
(Далі співають одночасно).
Прокіп.
Не брешу я, не брешу:
Била жінка і товкла.
Брешеш, брешет, песька
донько,
Била мене і товкла.
Одарка.
Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тільки страху задала.
Терцет Павла Кандзюби, Одарки і Прокопа
Кандзюба.
Послухайте мене,
Ось будьмо ми сватами!
Одарка.
Кажіть, кажіть, у чім?
Сьому ми раді сами.
Прокіп.
На вольну щоб сходить?
Горілки принести?
Одарка.
Та годі тобі, дурню,
Не знать про що товкти!
Він знай своє. (Кандзюбі).
Кажіть, а що таке?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
Кандзюба.
Щоб то як?
Одарка.
Та так:
Прибитий на цвіту.
Кандзюба.
Тю-тю!
Та ще фіть-фіть!
Ви діло тут кажіть:
Чи віддасте? (З насмішкою).
Чи нехай ще підросте?
Мене ви не держіть.
(Далі всі троє співають одночасно).
Кандзюба.
А чому ж і не віддати?
В нього всього є.
Прокіп.
Як же можна і віддати,
Коли горілки він не п'є?
Одарка.
Як же можна і віддати?
Дурний! Його всяк б'є.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Кандзюба.
Так будьмо ж ми сватами!
Одарка.
Сьому ми раді сами.
(Далі всі троє співають одночасно).
Кандзюба.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезні!
Стецька свого пришлю.
Прокіп.
Пришліть, пришліть людей,
Ой сватушка любезний!
Горілки накуплю.
Одарка.
Пришліть, пришліть людей,
Ой сватушка любезний!
Я хустку почеплю.
Перша пісня Уляни (доньки Прокопа й Одарки)
Хусточко ж моя шовковая!
Чи на те ж я заробляла,
Щоб нелюбу, та й немилому,
Та її я почіпляла?
Хусточко моя шовковая!
Обітри мої слізоньки!
Нехай же, нехай же від них
Полиняють квітоньки!
Хусточко моя шовковая!
Прийшлось тебе заховати.
З пліточкою та і дротяною
Тепер треба привикати!
Хусточко моя шовковая!
Не доставайся ворогу.
Покрий мої яснії очі,
Як я ляжу у гробу!
Перша пісня Стецька (сина Павла Кандзюби)
На курочці пір'ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дівка його,
Не піду я за нього.
Ой полола дівчина пастернак,
Та сколола ніженьку на будяк.
Диб, диб на село... та інше.
Не так болить ніженька з будяка,
Ой як болить серденько від дяка.
Диб, диб... та інше.
Ой, чия ти, дівчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб... та інше.
