Текст книги "Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону"

Автор книги: Ігор Левенштейн

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 5 страниц)

Історія бадмінтону в Україні: часи СРСР

Історія українського бадмінтону чітко розподіляється на два рівних періоди – 30 років за Радянського Союзу та 30 років за державної незалежності.

Волею історії Україна перебувала понад 70 років у складі СРСР (Західна Україна – понад 50 років). Відповідно, на всіх напрямах її розвитку відбився вплив і умови тієї держави – тоталітарного режиму та комуністичної ідеології. Можна по-різному оцінювати ту історичну епоху, але в будь-якому разі треба визнати, що в Радянському Союзі спорт був справою державного престижу, а система фізичної культури та професійного спорту була добре вибудована й плідно працювала.

Звісно, у практиці радянського спорту було чимало негативу й ідеологічного впливу. Але де й коли цього не було? Тому ми будемо дивитися на картину нашої історії спокійно та коректно.

З чого все починалось

У Радянському Союзі роком народження бадмінтону вважається 1957-й, коли представники країни на VI Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві зустрілися зі спортсменами-бадмінтоністами, які приїхали на цей великий міжнародний форум. До спортивної програми фестивалю бадмінтон додали на прохання тоді братського Китаю.

Це було перше публічне явлення бадмінтону широкому радянському суспільству. Але ще 1954 року вперше ракетки, волан і книжку з правилами до СРСР привіз із Китаю Олег Марков – колишній борець, фахівець із лікувальної фізкультури, який їздив до КНР як масажист команди самбістів. Саме Марков був організатором виступу на фестивалі радянської команди з шести московських спортсменів.

Нова гра сподобалася публіці. Олег Марков у 1958 році опублікував книжку «Бадмінтон» і намагався популяризувати гру. Однак спортивне керівництво країни не підтримало бадмінтон, мовляв, ця гра народу не потрібна – нехай грають у лапту й городки – «ісконно русскіє ігри». Тож державної підтримки не було, і гру з воланом на першому етапі розвивали тільки ентузіасти. До спортивного бадмінтону прийшли ті, хто займався настільним тенісом і великим тенісом, а також представники інших видів спорту, переважно – ігрових. Потрохи в бадмінтон почали грати спочатку в Москві (де 1959 року було створено першу постійну секцію бадмінтону) та Підмосков’ї, потім у деяких інших містах Радянського Союзу. В Україні першим таким містом став Львів.

У 1959 році перші ентузіасти бадмінтону у Львові почали тренування в спортзалах університету і консерваторії. Вже за рік провели перший чемпіонат Львову, переможцями якого стали Євстахій Шпаргало й Агнета Карцуб.

Обкладинка книжки Олега Маркова «Бадмінтон», 1958

У 1960 році у Львові в залі «Шахтар» відбувся перший матч між командами міст Москви та Львова. На той час у Львові вже створили міську Федерацію бадмінтону, яку очолив Борис Дайховський. Власне, після того матчу 1960-й уважається роком народження українського бадмінтону. Хоча львів’яни ведуть свій відлік із 1959 року та, відповідно, відзначають ювілейні дати.

Перша збірна команда Львова на матчі Львів – Москва. 1960 рік, Москва.

Зліва направо: Борис Дайховський (керівник команди), Богдан Олійник, Володимир Дерій, Ярослав Гавур, Катерина Немеш, Агнета Карцуб, Євстахій Шпаргало

У липні 1961 року в Москві на стадіоні Юних піонерів відбувся другий матч Москва – Львів, а зустріч-відповідь відбулася у Львові у вересні. Того самого року спортсмени Харкова та Львова взяли участь у матчевих зустрічах зі спортсменами Москви та Ленінграда.

Першими організаторами, популяризаторами та тренерами в українських містах були Богдан Олійник і Володимир Дерій (Львів), Володимир Томашевський і Семен Остапенко (Київ), Анатолій Гайдук і Олег Лобизнов (Дніпропетровськ), Марк Рубінштейн й Ізольд Яблонський (Харків).

У 1961 році було утворено Федерацію бадмінтону СРСР, яку очолив соліст Московського театру оперети, лауреат Сталінської премії Микола Рубан. Він був справжнім фанатом бадмінтону, його коронним номером на естраді була пісня зі словами «Мой любимый старый дед прожил восемьдесят лет. Два столетья жил бы он, коль играл бы в бадминтон!» Про нього жартома казали: «Якщо Рубан не співає, то говорить про бадмінтон». Гастролюючи по Союзу, Рубан у кожному місті запрошував до театру осіб, відповідальних за місцевий спорт, після вистави просто на сцені вішав сітку й дарував чиновникам ракетки, запрошуючи до гри.

Після створення Федерації розвиток бадмінтону в СРСР отримав потужний імпульс. Посприяв цьому й інтерес, який до гри проявили космонавти, що залюбки грали у своєму Зірковому містечку. Бадмінтон навіть додали до програми фізичної підготовки космонавтів – це був вагомий аргумент для партійного керівництва.

Тоді ж до складу Федерації бадмінтону СРСР увійшла Україна. Першим головою Федерації бадмінтону України став Володимир Томашевський (Київ). Естафету Львова в УРСР активно підхопили Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, а згодом також Миколаїв, Житомир, Дрогобич, Івано-Франківськ.

У грудні 1961 року в московському манежі ЦСКА відбувся старт перших офіційних всесоюзних командних змагань. Турнір зібрав московські колективи: «Труд», «Буревісник», збірні команди Харкова, Львова, Ленінграду, московської області, Алма-Ати й Душанбе. Переможцем турніру стала команда «Труд» (Москва), а 3-тє місце посіла збірна команда Харкова.

За прикладом тих змагань у Харкові пройшла матчева зустріч восьми міст України, де перше місце посіла збірна команда Львова.

У 1962 році вже також зустрічалися команди республік України, Білорусії, Росії, Азербайджану, Казахстану, Таджикистану та міст Москви і Ленінграда.

Щороку (з 1962-го) в Москві розігрувався Кубок космонавтів. Володарями Кубку ставали українські команди «Метеор» і ДІБІ (Дніпропетровський інженерно-будівничий інститут) із Дніпропетровська.

Перші чемпіонати України

У 1962 році в Києві відбувся перший чемпіонат України. Першими чемпіонами республіки в одиночних розрядах стали Володимир Ліфшиц (Харків) та Агнета Карцуб (Львів), у парах Володимир Ліфшиц – Леонід Колесніков (Харків) й Агнета Карцуб – Олімпіада Марчева (Львів), у змішаному розряді Богдан Олійник – Олімпіада Марчева (Львів).

Наступного року чемпіонат УРСР пройшов у Львові. Знову домінували львів’яни та харків’яни: Володимир Ліфшиц й Агнета Карцуб захистили свої титули в одиночному розряді, як і пара Ліфшиц – Колесников. А от у жіночій парі перемогу здобули киянки Ніна Мякишкова – Валентина Литвиненко. У змішаному розряді чемпіонами стала львівська пара Володимир Дерій – Агнета Карцуб.

Володимир Якович Ліфшиц (народився у 1938 році у Харкові), перший чемпіон України (1962), перший український чемпіон СРСР (1965, у парному розряді). Почесний майстер спорту (таке звання надавали спортсмену, який протягом п’яти років виконував норматив майстра спорту).

Випускник Харківського політехнічного інституту. Прийшов у бадмінтон із тенісу.

З 1968 року – в Білорусі на тренерській роботі. Підготував 8 чемпіонів СРСР. Потім – у Москві.

Кандидат психологічних наук (1988). Автор понад 200 науково-методичних праць, зокрема книжки «Бадмінтон – ступені майстерності». Лауреат премії за найкращу спортивну книгу року (1978, книга «Бадмінтон» у співавторстві з Олексієм Галицьким).

Був президентом Всеросійської федерації бадмінтону (1992–2005) та головним тренером збірної Росії. Сьогодні – виконавчий директор Всеросійської федерації сквошу.

Володимир Ліфшиц – перший чемпіон України (1962), перший український чемпіон СРСР (1963, в парі з Юрієм Єрмолаєвим)

А от у 1964 році на третьому чемпіонаті УРСР в Харкові голосно заявив про себе Дніпропетровськ – в особі Бориса Баршаха, який став абсолютним чемпіоном, вигравши одиночний розряд, пару з харків’янином В’ячеславом Воловниковим і змішаний розряд – з Олімпіадою Марчевою. Жіночу одиночку виграла київська динамівка Ніна Мякишкова, а жіночу пару – Агнета Карцуб з Олімпіадою Марчевою.

На 4-му чемпіонаті УРСР в Одесі (1965) Борис Баршах і Ніна Мякишкова захистили свої титули в одиночному розряді. В парних розрядах перемогли Володимир Ліфшиц – Юрій Єрмолаєв (Харків), Ірина Натарова – Ніна Мякишкова (Дніпропетровськ, Київ). У змішаному розряді Володимир Ліфшиц – Олімпіада Марчева (Харків, Львів).

Голова Федерації бадмінтону УРСР Семен Остапенко нагороджує віцечемпіонів України 1965 року в парній категорії Бориса Баршаха (Дніпропетровськ, праворуч) і Анатолія Лосєва (Харків). Ліворуч – тренер Володимир Томашевський (Київ)

Чемпіонат України 1966 року приймав Дніпропетровськ. Тут спалахнула зірка киянина Віктора Швачка, який виграв одиночку, у жінок переможницею стала Ірина Натарова (Дніпропетровськ). У парних розрядах чемпіонами стали господарі турніру: Борис Баршах – Микола Пешехонов і Тетяна Новікова – Елеонора Корнієнко. У змішаному розряді перемогла дніпропетровська пара Борис Баршах – Елеонора Корнієнко.

Віктор Швачко й Ірина Натарова повторили свій успіх на 6-му чемпіонаті УРСР у Харкові (1967). Так само захистила свій титул пара Борис Баршах – Микола Пешехонов. У жінок повернула собі золото дніпропетровсько-київська пара Ірина Натарова – Ніна Мякишкова.

Доброю школою майстерності для провідних гравців СРСР стали спільні тренування з індонезійськими студентами, які навчалися в радянських вишах. Так було і в Україні, наприклад, у 1966 році чемпіоном Львова став студент Політехніки Уй Пік Хьян. Наші спортсмени перейняли в них, зокрема, гру кистю, удар бекхенд й інші важливі прийоми.

До 1974 року радянський бадмінтон перебував поза межами офіційної світової спільноти. Головним змаганням, де виявлялися найкращі спортсмени країни, був чемпіонат СРСР. З 1963-го по 1991-й відбулося 29 турнірів. Українські бадмінтоністи зіграли першу скрипку на більшості з них.

Дніпропетровські майстри – Борис Баршах і його учениця Надія Литвинчева

Борис Маркович Баршах (1937–1987) – один із провідних бадмінтоністів України 1960-х років, багаторазовий чемпіон і призер чемпіонатів УРСР, почесний майстер спорту. У 1966 році став бронзовим призером чемпіонату СРСР в парі з Миколою Пешехоновим, а 1969-го став срібним призером чемпіонату СРСР в одиночній категорії, програвши у фіналі Віктору Швачку.

Випускник гірничого інституту Баршах починав тренуватись в «Метеорі» в Анатолія Гайдука, а потім перейшов до товариства «Буревісник» і працював викладачем на кафедрі фізичного виховання інженерно-будівного інституту.

Колишній штангіст Баршах володів гарматним ударом, який схиляв на його користь чимало двобоїв. Він був загальним улюбленцем, людиною веселої вдачі, завжди з ним був блокнот з анекдотами.

На жаль, Борис передчасно пішов із життя: влітку 1986 року був у Києві на курсах підвищення кваліфікації тренерів в Інституті фізкультури, купався на Дніпрі та спіймав свіжу радіацію з Чорнобиля. Наступного року помер від раку.

Як тренер Борис Баршах підготував у «Буревіснику» Надію Литвинчеву, 11-разову чемпіонку СРСР.

Перші чемпіонати СРСР

На початок 1963 року вже понад 16 тис. радянських спортсменів обрали бадмінтон своєю основною спортивною спеціальністю. Зокрема, в Україні регулярно тренувались у спортивних секціях і виступали на змаганнях 4606 осіб (другий показник після РСФСР).

Додамо, що на той час на весь Радянський Союз було всього 10 платних тренерів бадмінтону, а громадських інструкторів – 827 і спортивних суддів – 744. Авангард бадмінтоністів становили вже 68 першорозрядників. Настав час виявляти сильніших.

Перший чемпіонат СРСР відбувся в Москві в спортивному залі ЦСКА на Комсомольському проспекті у вересні 1963 року. В турнірі взяли участь 128 спортсменів (96 чоловіків і 32 жінки) з 30 міст 11 союзних республік. Серед них були 20 представників України – з Харкова, Львова, Києва, Дніпропетровська.

Срібний призер першого чемпіонату СРСР Юрій Єрмолаєв згадував: «Чемпіонат був „дерев’яним”: усі виступали з дерев’яними ракетками, натягнутими рибальською волосінню. Потрібно було грати тільки в білому. І ті, хто мав білі шорти, та ще й сорочку, а не майку, вважалися просто законодавцями моди. На ногах у нас було те саме – різне. Ті, кому пощастило, взували спеціально підклеєні фехтувальні кросівки – це був найкращий варіант. Усе тоді було з нуля, з чистого аркуша. Ми починали з того, що не знали добре правил, наприклад, від якої лінії подавати, не уявляли техніки ударів. Але з часом вигадували, вчилися один в одного. Було колосальне бажання навчитися, передати все це далі».

Зазначимо, що Юрій Єрмолаєв переїхав із Куйбишева до України й 1965 року став чемпіоном СРСР в парі з харків’янином Володимиром Ліфшицем.

На чемпіонаті 1963 року не було медалей за призові місця, тільки дипломи та пам’ятні медалі із зображенням волана і написами «рік 1963» і «Перший чемпіонат СРСР». Раніше в країні на медалях чемпіонатів СРСР були зображені емблеми виду спорту. Щодо бадмінтону, то такої емблеми ще не існувало, тому медалі до першого чемпіонату з бадмінтону не були виготовлені.

За підсумками першого чемпіонату країни Президія федерації бадмінтону СРСР надала звання «Майстер спорту СРСР» першим десяти спортсменам – чемпіонам і віцечемпіонам турніру. Серед них на той час ще не було українців, але був Микола Пешехонов – майбутня зірка українського бадмінтону, який тоді виступав за Московську область («Труд», Красноармійськ) і став першим чемпіоном СРСР у чоловічій парі разом з Анатолієм Єршовим. Цікаво, що саме пара Пешехонов – Єршов відповідно до розкладу змагань першою виконала норматив майстрів спорту, та за кілька років обидва хлопці вже грали в Дніпропетровську за «Метеор».

Перші українські майстри спорту з’явилися в 1964 році, за підсумками другого чемпіонату СРСР, який відбувся в Харкові. Високе звання «Майстер спорту СРСР» тоді отримали дев’ять радянських спортсменів, серед яких були українці Агнета Карцуб («Буревісник», Львів), Ніна Мякишкова («Динамо», Київ) та Володимир Ліфшиц («Спартак», Харків). Також у тому списку був Костянтин Вавілов (тоді – «Труд», Красноармійськ), майбутня легенда українського бадмінтону.

Агнета Карцуб і Володимир Ліфшиц на той час уже були першими чемпіонами України (1962), а попереду на них обох чекало золото чемпіонату СРСР 1965 року в парному розряді.

Юна киянка Ніна Мякишкова, чемпіонка України, зробила сенсацію на першості СРСР – 1964, виборовши срібло. Попереду в неї (вже під прізвищем Косяк) були чотири золоті медалі в парній категорії.

Третій чемпіонат СРСР відбувся в Москві у вересні 1965 року. Цей турнір приніс українському бадмінтону перші золоті медалі. Як уже було зазначено вище, почесні титули здобули чоловіча та жіноча пари. Чемпіонами СРСР стали харків’яни Володимир Ліфшиц – Юрій Єрмолаєв і львів’янки Агнета Карцуб – Олімпіада Марчева. В одиночних розрядах чемпіонами стали Костянтин Вавілов і Тетяна Новікова з підмосковного Красноармійська – незабаром вони переїдуть до України та здобудуть чимало нагород для українського спорту.

Киянка Ніна Михальчук (Мякишкова, Косяк), 4-разова чемпіонка СРСР

Срібні та бронзові медалі того чемпіонату виграли дві українських пари: змішана Борис Баршах – Елеонора Корнієнко (Дніпропетровськ) і жіноча Валентина Литвиненко – Ніна Мякишкова (Київ).

Роки української гегемонії

Календар змагань радянських бадмінтоністів був вельми насиченим. Чемпіонати СРСР, Кубок СРСР (з 1971 року), юнацькі чемпіонати СРСР (з 1969 року), чемпіонати різних ДСТ Союзу та республіки, регіональні, профспілкові, студентські, молодіжні турніри.

Прогрес українського бадмінтону був зумовлений накопиченням досвіду, роботою талановитих організаторів і тренерів, появою яскравих спортсменів, зростанням професійного підходу до підготовки та виступів майстрів. Вагомий внесок зробили й спортсмени, які переїхали до України з інших республік: Микола Пешехонов, Тетяна Новікова, Костянтин Вавілов, Віра Косенко, Анатолій Єршов, Юрій Єрмолаєв, Володимир Нікіфоров, Надія Литвинчева, Алла Звонарьова й ін.

Надія Олександрівна Литвинчева (1955–2010), майстер спорту міжнародного класу.

Приїхала до Дніпропетровська з підмосковного Орехово-Зуєва. Тренер – Борис Баршах.

Чемпіонка СРСР в одиночному розряді (1976), в парному розряді (1975, 1976 – з Іриною Шевченко, 1977, 1978, 1979, 1982 – з Аллою Продан), змішаному розряді (1977, 1978, 1980, 1981, 1982 – з Віктором Швачком).

Одна з небагатьох спортсменів, які вигравали чемпіонати СРСР та України в усіх категоріях, як особистих, так і командних.

На чемпіонаті Європи 1980 року в парі з Аллою Продан завоювала першу медаль для СРСР.

Закінчила Дніпропетровський архітектурно-будівельний інститут. Кандидатка технічних наук (1996). Спеціалізація – оптимізація розподілу змінної теплового навантаження між котлоагрегатами опалювальних котелень.

Пішла з життя після важкої тривалої хвороби.

Надія Литвинчева (праворуч) та Ірина Шевченко, двократні чемпіонки СРСР в парному розряді

Команда України – чемпіон СРСР 1978 року. Дніпропетровськ.

Зліва направо: Надія Литвинчева, Віктор Швачко, Алла Продан, Костянтин Вавілов, Володимир Нікіфоров, Микола Пешехонов

Проте слід зазначити, що також траплялися й переїзди майстрів з України до інших союзних республік. Достатньо згадати харків’ян Володимира Ліфшица, Семена Розіна і Володимира Ройзмана, які 1968 року перебралися до Білорусі, де Ліфшиц підготував чимало сильних майстрів, а Розін двічі виграв чемпіонат СРСР в одиночному розряді (1972, 1973).

Настав час, коли українці почали беззаперечно домінувати на всесоюзних змаганнях. Так, на чемпіонатах СРСР 1971 (Москва) та 1976 (Дніпропетровськ) років усі переможці в п’яти особистих категоріях були представниками України. На першості 1970 року (Дніпропетровськ) лише партнерка Ірини Натарової по жіночій парі Гундра Грінума з Латвії не була з України. Така сама картина була й на чемпіонатах СРСР 1977-го (Ростов), 1978-го (Дніпропетровськ) і 1982-го (Дніпропетровськ), коли єдиним не українцем серед чемпіонів обидва рази був білорус Анатолій Скрипко.

Костянтин Вавілов, Віктор Швачко, Микола Пешехонов, Ірина Шевченко, Алла Продан, Надія Литвинчева, Наталія Дамаскіна, Тетяна Литвиненко стабільно перемагали або виборювали високі призові міста на головних турнірах.

Українські спортсмени складали кістяк збірної СРСР з моменту її формування (1975), а тренером команди багато років був Анатолій Гайдук.

Українці домінували в радянському бадмінтоні 15 років, але майже в один рік (1983/84) закінчили виступи зірки старшого покоління – Вавілов, Пешехонов, Швачко, Шевченко – і показники істотно знизилися.

Наприклад, за підсумками 1983 року в топ-10 рейтингу Федерації бадмінтону СРСР серед жінок Тетяна Литвиненко була 3-ю, Вікторія Прон – 6-ю, Алла Прон – 10-ю. Серед чоловіків: Сергій Корсунський був 8-м, Радій Білалов – 9-м, Віктор Швачко – 10-м.

На чемпіонаті СРСР 1985 року (Дніпропетровськ) українські спортсмени взяли золоті нагороди в трьох категоріях: Тетяна Литвиненко (одиночка, пара з Вікторією Прон) і Вікторія Прон (змішана пара з росіянином Андрієм Антроповим). Проте вже наступного року в Харкові (1986) уперше з 1965 року на чемпіонаті СРСР не було жодного українського чемпіона. Після того українці вигравали чемпіонство лічені рази (Вікторія Прон у парі з Тетяною Литвиненко та двічі в змішаних парах із росіянами).

Останнім українським чемпіоном СРСР став Микола Зуєв із Дніпропетровська, який виграв чемпіонат 1990 року в Києві – в одиночному розряді та в парі з росіянином Андрієм Антроповим.

Загалом на 29 чемпіонатах СРСР бадмінтоністи України показали тільки такі чемпіонські результати (підрахувати кількість срібних і бронзових нагород немає коректної можливості через відсутність повного складу протоколів за всі роки):

Костянтин Вавілов – 32-разовий чемпіон, Віктор Швачко – 23-разовий, Микола Пешехонов – 23-разовий, Ірина Шевченко (Натарова) – 16-разова, Надія Литвинчева – 11-разова, Алла Продан – 6-разова, Тетяна Литвиненко – 6-разова, Вікторія Прон (Євтушенко) – 5-разова, Ніна Михальчук (Косяк, Мякишкова) – 4-разова, Наталія Максакова (Дамаскіна) – 4-разова, Тетяна Новікова (Зуєва) – 4-разова, Віктор Самарін – 2-разовий, Микола Зуєв – 2-разовий, Володимир Ліфшиц, Юрій Єрмолаєв, Агнета Карцуб, Олімпіада Марчева, Володимир Нікіфоров, Алла Звонарьова, Леонід Пайкін і Радій Білалов вигравали першість Союзу по 1 разу. Врахуємо те, що Микола Пешехонов і Тетяна Новікова до 1966 року, а Костянтин Вавілов – до 1970 року виступали за РСФСР (2, 1 та 8 титулів відповідно).

Загалом чемпіонами СРСР ставав 21 представник України.

У 1986 році бадмінтон додали до програми літніх Спартакіад народів СРСР. У всіх видах спорту тоді вже діяло обмеження за віком – до 23 років. На ІХ Спартакіаді в Мінську срібло в змішаній категорії вибороли Ігор Мармер (Київ) і Вікторія Прон (Дніпропетровськ). Збірна України посіла 5-те місце. На Х Спартакіаді народів СРСР (1991) в Горькому збірна України стала 3-ю.

За 25 років команда України на 11 командних чемпіонатах СРСР і 2 Спартакіадах народів СРСР сім разів перемагала, двічі була другою, тричі – третьою, і лише один раз не отримала медалей.

Результати виступу збірної команди України на чемпіонатах і Спартакіадах народів СРСР

Чемпіонати:

1966, Каунас: Україна – 1-ше місце

1968, Тбілісі: Україна – 1-ше місце

1970, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1972, Горький: Україна – 1-ше місце

1974, Баку: Україна – 1-ше місце

1976, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1978, Дніпропетровськ: Україна – 1-ше місце

1980, Харків: Україна – 3-тє місце

1982, Дніпропетровськ: Україна – 2-ге місце

1984, Київ: Україна – 2-ге місце

Команда клубу «Метеор» (Дніпропетровськ). Верхній ряд (зліва направо): Костянтин Вавілов, Леонід Пайкін, Віктор Самарін, Микола Пешехонов.

Нижній ряд (зліва направо): Вікторія Прон, Вікторія Семенюта, Тетяна Литвиненко, Світлана Носоненко

Спартакіади:

1986, Мінськ: IX Спартакіада народів СССР (бадмінтон уперше додали до програми, змагались гравці віком до 23 років), Україна – 5-те місце

1991, Горький, X Спартакіада народів СССР, Україна – 3-тє місце