Текст книги "Монологи однієї жінки, або «Треба менше пити»"

Автор книги: Евгения Кононенко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Євгенія Кононенко
Монологи однієї жінки, або «Треба менше пити»

Все купила, а чого сумка така легка? Бо не купила головного! А вдома нема. Точно нема, сьогодні в обід закінчила. Пертися назад у торгівельний зал з усіма покупками? Може, цього вечора обійдеться? Обійдеться? Ти здуріла? Хочеш знов серед ночі бігти в нічний супермаркет? Уже бігала. Краще зараз взяти. Ось, у камері схову є вільні шафки. Сюди запхаємо пакет з покупками й підемо назад. А гроші в тебе лишилися? Але ж у мене в сумці є ті, що зібрали на подарунок Алісі. Візьмемо звідти.

Так, знов у винному відділі ці дурні консультанти, почнуть парити своє легеньке, молодий чоловіче, чого причепилися до мене, я беру те, що мені треба, а не те, що треба вам. Покуштувати це? Самі куштуйте, я вже знаю, що воно мені не вставляє. Ні, мені не до горілки, я п’ю вино, чого мене всі ведуть до полиць із горілкою? Я тямлю в доброму вині краще за вас, хіба не видно? Мені ваші жарти не треба. І ваші пропозиції не треба. Залиште мене наодинці з винними полицями.

Ось це, молдавське, дуже добре відкриває життєві істини. Саме його я беру останнім часом. Важке, так, важке, голова від нього наповнюється бозна-чим, але хіба я юна дівчина? Я зріла жінка, яка знає, в чому сенс життя. Він у тому, щоб шукати істину. А як її шукати без вина? Так, беру три пляшки, бо таке є не завжди. Дотягну три пляшки додому, може, вистачить на два дні.

Чого ви мене штовхаєте? На підлозі велика червона калюжа, ніби когось зарізали. Саме так виглядає добре вино на підлозі, бо вино – це кров. Я вам іще маю платити за пляшку, яку ви розбили, бо штовхали мене? За дві пляшки я плачу, а за третю платіть самі! Я гірша за алкоголіків? Ви не бачите, що я інтелігентна людина? Вам посвідчення показати, що я член творчої спілки? Потримайте пляшки, зараз дістану! Пробивайте дві пляшки та пакет. С-суки! Самі розбиваєте свій товар і на когось хочете звалити!

Ох, нарешті вирвалася на вулицю. Хотіли здерти з мене за розбиту пляшку. Треба тримати себе гідно, щоб на тобі ніхто не їздив верхи. Не можуть алкоголіків відрізнити від творчих людей. Самі лише на те й здатні, що стовбичити по супермаркетах контролерами та режимщиками, то в них вся агресія проти людей неординарних. Іде дощ, а мені добре. Скоро буду вдома. Треба носити коркотяг з собою. Так би зробила ковточок зараз. Господи, як далеко цей супермаркет від дому. Ніби наліпили їх повно, а стільки ще йти…

Ну, нарешті! Де мої улюблені келихи? Я ж не п’ю, як якісь п’янюжки, з будь-чого! Я п’ю з келихів. Вони останнім часом перебилися, треба буде підкупити нових. Ось! Червоне, як рубін. Вже від самого лише кольору в голові починає закипати нова сутність. А пахне як! Кла-а-ас! Те, що треба. Під таке вино мій текст писатиметься дуже добре. Коли мені його замовили, до речі? Ще перед Новим роком. А зараз уже квітень. Але без моєї статті ніхто не видаватиме тієї антології, а точніше, Алкології! Хто їм іще напише краще? Мої статті проти усіх їхніх – то як вино проти соку з картонної коробки. Так, я пишу свої тексти повільно, але що ви хочете? Щоб шедеври писалися за один вечір? Щоб на створення шедевру йшла одна-однісінька пляшка? Та то буде не шедевр, а томатний сік. Не вино «Сент-Естер» 2002 року, а вино «кадарка ординарна», яке бере на фуршети наш скупердяй редактор і розливає по пластикових склянках, плебей н-нещасний! Він іще мені казав: «Треба менше пити!» Як кажуть сантехнікам чи електрикам! Головне, то не скільки пити, а ЩО пити! Є напої, яких п’яниці взагалі не п’ють! Я п’ю саме таке! І тому не треба на мене цих наїздів! Комусь іншому кажіть «треба менше пити»!

Вже нема половини пляшки. Добре, що в мене на цей вечір ще є друга. А де сир? Я ж купила сир, і хліб, і вершки на ранок, і каву, і чай? І цигарки, так, іще касирка брала для мене «Кемел» від сусідньої каси, бо в неї закінчився. Де та торба? Я вас питаю, де? Де я її кинула? У коридорі? На кухні?

Торба лишилась в шафці в супермаркеті! От паскуди! То все через них, тих, хто штовхав мене, і я розбила пляшку! А де ключ від шафки? Воно пролежить там ніч? Чи ті паскуди, які змушують платити за те, що самі й розбили, конфісковують забуте покупцями?

Гаразд, вранці піду туди. Ось ключ номер 187. Була б я алкашкою, то загубила б того ключа, а в мене він є! Мамо, чого ти лізеш до мене? Ще тебе тут не бачили! Ти не бачиш, що я завантажена по самі вуха? Ти цього не бачиш? Знову лізеш не в свої справи? Знову даєш мені свої ідіотські поради? Треба менше пити? А не треба підглядати за мною! Все життя вона підглядала за мною! Обнюхувала мене, як сука, чи не курила, чи не пила, чи не обіймалася з хлопцями? Вийди з моєї кімнати, бо дам пляшкою по голові! Ти ж знаєш, я можу!

Все життя водила до мене якихось своїх подружок, які мене виховували, тобі самій бракувало слів! Ти й зараз привела сюди свою стару панну, Настю Іванівну, оцю висушену непитущу воблу, яка, крім води з сиропом, нічого не вливала до своєї ротової порожнини, навіть чай нормальний заварити не може. Забирайтесь геть обидві, трєзвєніци нещасні, не знають, ні що таке добре вино, ні що таке добрий мужик! Ти знову за своє, матінко? Навіщо ти кинула мою пляшку на підлогу? А витекло небагато, пляма на підлозі – як кров, добре вино – це кров. Це кров самого життя, це кров бога… Кров Діоніса, Кров Христа…

А ти, мамо, кажеш, ніби то отрута! Ти думаєш, я забуду, як ти розбивала пляшку, яку мені привіз Вітька із Франції? Знайшла передові методи боротьби з алкоголізмом! Горбачов у спідниці! Вирубати виноградні лози! Розбити кращі пляшки! Ти її кинула об підлогу, а вона не розбилась! То ти її об стінку, розбила дзеркало, а пляшка ціла! Від такої матусі, як ти, і Діва Марія пити почне! То котра з нас алкоголічка? Ти хуліганка більша, ніж я! Од відчаю? А дошка від дзеркала так і висить без самого дзеркала. Завішувати не треба було, коли ти віддала кінці…

А чого це ти, матінко, приперлася сюди? Ти ж уже рік, як померла. За тиждень після того, як била мою улюблену пляшку, взяла й померла. Ще й Радик зі своїми друзями допомагали виносити тебе, і Вітька тоді прийшов… Але щойно ти стояла тут, біля столу, і рука твоя тремтіла, і ту руку до мене простягала, і торкалася мене тою рукою, як живий був той дотик. Ось тут я відчувала твою руку. Ще в очах щось може примаритися, але щоб на дотик? То, напевне, вона була тут. Значить, в цю хату приходять мертві. Значить, тут є канал зв’язку із царством мертвих.

І ще й цю свою приводила, якою лякала мене у дитинстві. Настя Іванівна. Та вже давно небіжчиця. Більше того, вона була самотня, тож заповіла мамі свою нещасну готельку. Щоб мамі було куди піти від мене, алкоголічки. А ти, мамо, так і не пішла, бо боялася, що я тоді зовсім зіп’юся й здеградую. А хіба від вина деградують? Від вина зростають! Від вина життя здобуває новий вимір!

Ось бачите, я все пам’ятаю, і як мама оформляла права на ту готельку, а потім коли мати відправилася у кращий світ, то документи вже оформляла я. А як же це так вийшло, що вона приходила сюди? Може, зараз якісь такі атмосферні явища, що покійні приходять? Зараз все не так, як було раніше…

Як живі, стояли тут обидві. Мамо, де ти? А може, ти тепер стала пити вино? Давай я тобі наллю. Добре, що ти прийшла. Мамо, а може, ти підеш забереш сумку із камери схову в супермаркеті? Куди ти поділась? Кажеш, тобі не видадуть? Там не видають, ось цей ключ, шухлядка номер 187, відкриваєш, береш сумку, і ніхто не спитає. Мамо, а може, ти мені ще одну пляшку візьмеш?

Так, тут я щось не те кажу. Вона ж потрібного вина не візьме. Принесе мені якийсь нікому не потрібний кагор чи ще щось не в тему. Так, заспокойся і випий. Якщо мама – привид, то в супермаркет вона не піде. Що робити, коли навідуються привиди? Випити, щоб не боятися. Тоді або прийдуть приємніші, або прийдуть ті самі, але будуть поводитися добре. То ж за вас, примари! За тебе, мамо! І за вас, Насте Іванівно!

Мама зникла, а Настя Іванівна чомусь не йде до себе. Дитинко, люба, ну чого ти п’єш? Ну подивись на себе! Ти ж була гарна жінка, і на що ти схожа зараз? Синці під очима до середини щік! Насте Іванівно, ви теж, як свідчить фото на вашій могилі, колись були гарною жінкою, щоправда, вас такою ніхто не бачив. А тепер на кого ви схожі? Зубів нема, волосся вилізло, талії також нема. Ви б у дзеркало дивилися на себе, а потім вчили мене жити! Ваш прісний непитущий фейс – гірший, ніж у будь-якої п’яниці. Спасибі, вам, звичайно, за готельку, яку ви нам залишили, але то була ваша добра воля. І це не дає вам право зараз мені робити дірку в голові й казати: «Треба менше пити». Згиньте! Ідіть назад до себе! Я наливала, щоб нарешті дописати статтю, а ви перевернули мого келиха, ніби я собі нового не наллю!

Вітю! Це ти? Приїзди, в мене три пляшки чилійського. Ледь приперла! Приїзди, ще ходить метро. Ти ж любиш чилійське. То, до речі, ти мене присадив на «Карменер». Послу-хай! Це ти мені говориш «треба менше пити»? А скільки я над´ихалась твоїм перегаром! Скільки було тих винних поцілунків! І навіть горілчаних, страшно згадати! Я горілки не п’ю на відміну від декого! А тепер ти мене взявся перевиховувати! Ти кажеш, ніби я перейшла ту межу, за якою в винному океані вже не плавають, а тонуть! Та не перейшла я межі! Зовсім навпаки! Я балансую на тій межі, я бачу помежів’я! Я написала текст для антології! Так, для Алкології! До тої самої! За це треба випити! Так, я подала свій текст останньою, але мій текст найкращий! Він цементує усю Алкологію!

А геніальні текс

...

конец ознакомительного фрагмента