Текст книги "Чарiвна круговерть (на украинском языке)"
Автор книги: Евгений Наумов
сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 4 страниц)
I тут обличчя його посвiтлiшало.
– Ага!.. Ось. – Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.
– Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
Нарештi вони вирушили додому – допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.
Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.
Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.
Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
– Стiйте! Попереду – страшна небезпека!
Дiд Драндулет уповiльнив хiд:
– Яка небезпека? Де вона?
– Попереду. Там, куди ви їдете.
– Ми їдемо до Замкненого Кола, – поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.
– Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...
Попереду наростав якийсь глухий шум.
– Це вони...
– Ой, а чи не можна повернути назад? – захвилювалась Варя.
– Не-е-е можна, – заперечив Дiд Драндулет. – Тут нi повертати, нi зупинятися не можна. Заборонено. Всi дороги ведуть до Замкненого Кола.
Його немов магнiтом тягнуло – котився дедалi швидше й швидше. Поворот i...
...вiдкрилось Замкнене Коло!
– Тримайтеся! – гукнув Дiд Драндулет.
П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки – там виявилося затишне гнiздо-заглиблення.
За мить вони опинились у вирi машин.
УНИКАВ ДИМУ, А ВПАВ У ВОГОНЬ
Праворуч, лiворуч, спереду, ззаду – скiльки сягало око – мчали найрiзноманiтнiшi автомобiлi. Нi на мить не зупинявся цей величезний потiк.
Варя помiтила, що праворуч машини їдуть трохи повiльнiше, а далi – ще повiльнiше.
– Дiдусю! – гукнула вона. – Отам тихiше!
Старий перебрався у сусiднiй ряд, потiм – у сусiднiй сусiднього, поки не прибився до самого узбiччя, де рух був зовсiм неквапливий. Тут їхали старi, деренчливi й малопотужнi автомашини.
– Дивись, – штовхнув Малько-Ванько дiвчинку Варю, – це ж нашi знайомi... Ей! Е-ей!
Попереду на кривих колiщатах дрiботiв Жучок, а ззаду поскрипував Пiкап. Але вони нiчого не помiчали – як заведенi котили й котили вперед по колу.
Як зупинити потiк машин, розiрвати чарiвне Замкнене Коло?
I тут Варя згадала: "Якщо тобi буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кiлька разiв..."
Вона дiстала з кишенi заповiтну кульку.
– Що це? – запитав Малько-Ванько.
Варя почала мовчки надувати кульку.
– Дай менi! Я краще вмiю.
Та дiвчинка тiльки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
Ось кулька стала завбiльшки з кулак, потiм – з Варину голову, потiм – як П'яте Колесо! "Лопне", – подумав перелякано хлопчик i загукав:
– Стiй!
I багато голосiв пiдхопили його вигук:
– Стiй! Стiй! Стiй!
Пролунав скрегiт гальм. Варя припинила надувати кульку й мiцно затиснула гумове кiльце в руцi. Освiтлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.
Вiдчайдушний зойк пролетiв по Замкненому Колу:
– Ратник! Найсуворiший Ратник-Порадник! Стiйте!!!
Автомашини, якi рухалися ззаду, почали рiзко гальмувати, за ними зупинялись iншi – й так, поки все Замкнене Коло не зупинилося. "
Дiд Драндулет теж припинив рух i полегшено вiдсапувався:
– Приїхали! Оце перегони! Цiкаво, а хто нас зупинив?
Варя подивилась на жовту кулю, яка повiльно похитувалася в її руках, i все збагнула:
– Зрозумiла! Вони вважають її дружинником!
– Кого?
– Оцю надувну кульку! Розумiєте, вона кругла й жовта. А найсуворiший Ратник-Порадник теж такий. Його сигнал – "Рух заборонений!"
– Так ось чому вони зупинились! – здогадався i Малько-Ванько.
З-за машини вигулькнуло П'яте Колесо й зашепотiло:
– Тут поруч дорога вiдгалужується. Прориваємось туди, швидше! I ми врятованi!
– Почекай, – вiдштовхнув його Малько-Ванько. – Ти тiльки про себе дбаєш, хочеш тiльки себе врятувати.
– А кого ж iще рятувати? – розгублено позадкувало П'яте Колесо.
– Всiх! – i хлопчик широким жестом показав на автомашини.
Вiн узяв з рук Варi кулю, високо пiдняв її i проголосив:
– Слухайте всi! Це говорю я, Ратник-Порадник!
– Вiн говорить, говорить, – забурмотiли навколо. – Тихше, тихше, слухайте!
– Наказую вам залишатися на мiсцi! Стiйте й не рухайтесь! Знавець-Моргунець послав сюди десять... сто...
– Тисячу, – швидко пiдказала Варя.
– Тисячу дружинникiв! – пiдхопив Малько-Ванько. – I вони допоможуть вам, наведуть порядок!
– А що ж нам робити? – розгублено запитало П'яте Колесо.
– Тепер, коли ми розiмкнули Замкнене Коло, будемо рухатися далi. Вибирайся, дiдусю! Веди, П'яте Колесо!
Вони вихопилися з машинного потоку.
Перед ними лежав стрiмкий спуск, що вiв до велетенської дивної споруди. Дiд Драндулет загальмував вiдразу всiма колесами:
– З вогню та в полум'я!
У ЛАБIРИНТI
Друзi перелякалися:
– Що? Що таке?
– Ми потрапили до лабiринту, – хмурячись, повiдомив Дiд Драндулет. – А все ота нетяма! – Вiн подивився на П'яте Колесо.
Те боязко вiдсахнулось:
– Хiба я що... крайнiй?
Дiти вiдразу ж пригадали барвисту настiльну гру-лабiринт, яку принесла одного разу в садок вихователька Олеся Василiвна i познайомила з правилами гри. Важко, ой як важко було знайти вихiд з лабiринту! Мальковi-Ваньковi принаймнi це так i не вдалося. А Варя тiльки один раз вибралася з плутанини ходiв – i то завдяки пiдказкам подруг. А тут пiдказувати нiкому...
– Виходить, – жалiбним голосом спитала Варя, – ми можемо заплутатися i нiколи-нiколи не знайти звiдси виходу?
– Чому? – здивувався Дiд Драндулет. – Виходiв з цього лабiринту скiльки завгодно.
Тепер настала черга дивуватися друзям.
– Що ж це за лабiринт такий?
– Це лабiринт Чарiвної Круговертi. Вам треба знайти правильний вихiд з нього.
Друзi зажурилися. Справдi, дивний якийсь лабiринт. Згори вiн нагадував ромашку або соняшник. Та це була така велика квiтка, що по її пелюстках вiльно проїжджали автомашини. Кожну пелюстку пiдтримували в повiтрi опори рiзної височини – одна пелюстка була вище, друга нижче, третя знову вище i так далi.
Дiд Драндулет пояснив дiтям, що бiля пелюсток чатують дружинники, якi вказують виходи.
Справдi, попереду з'явилися двоє вартових. На щитi одного була намальована телефонна трубка, на щитi другого – червоний хрест.
– Ось подивiться, – мовив Дiд Драндулет. – Лiвою дорогою поїдеш телефон-автомат зустрiнеш, правою – лiкарню. Але ж нам нi телефон, нi лiкарня не потрiбнi, еге ж?
Вiн покружляв по пелюстцi й зупинився перед жовтими Супутниками-Трикутниками.
– А вони що означають?
– Знаю, знаю! – загукала Варя. – Той, на щитi якого локомотив намальований, означає, що попереду залiзничний переїзд без шлагбаума. А той, на якому стоїть чорний хрест, вказує на перехрестя. Так, так, менi Правильний Професор усе розповiв.
Деякий час їхали мовчки. П'яте Колесо щось стиха бубонiло.
– Ой, що це таке?
Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкiс тягнулась широка чорна смуга.
– Ось вiн! – закричало радiсно П'яте Колесо. – Ось вiн – вихiд!
– Стривай! Що означає цей знак?
– Кiнець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. – I П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабiч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, вiн i сам не втримався i непомiтно переїхав бiлу смугу...
Спалахнули слiпучi блискавицi. Пролунав грiм. Настала непроглядна пiтьма.
Хлопчик i дiвчинка злякано притулилися одне до одного.
Невiдомо, скiльки часу пробули вони в непрогляднiй пiтьмi... Та раптом все навколо яскраво освiтилось!
Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
– Де ми?
Дiд Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
– За-за-за-ги-ги-ну-ли! – ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумiв.
– Куди закинуло?
Над високими стрункими колонами бiля входу до палацу блиснув голубий спалах, i Дiд Драндулет трохи заспокоївся.
– У цьому палацi живе Краса – Мiдна Коса! З її володiнь жоднiй машинi вороття немає...
Зненацька пролунав голос:
– Хлопчику й дiвчинко, увiйдiть до палацу!
Щойно друзi ступили на широкi мармуровi сходи, що вели нагору, як i Дiд Драндулет кудись зник.
КРАСА – МIДНА КОСА
Нагорi бiля високих рiзьблених дверей їх зустрiла бабуся з добрим обличчям i привiтними очима. Вiд її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квiтами повiяло пахощами польових трав.
– Iдiть сюди, дiтки, iдiть, жаданi! – запросила вона, лагiдно взяла обох за руки й повела до палацу.
Великий зал з полiрованими бiлими стiнами, по яких пробiгали мерехтливi вiдблиски, був порожнiй i холодний.
– Ой, як тут незатишно, – мовила бабуся i плеснула в долонi.
I вони вiдразу ж опинились у маленькiй затишнiй свiтлицi, посерединi якої знаходився стiл. А на столi стояли тарiлки з тiстечками, варенням, пирогами, цукерками.
– Ось тепер будете пити чай, мою розповiдь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
– Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кiнець обмежень", i потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотiли безтурботного життя. Добре це чи погано – буде видно. Одне тiльки вам скажу: безклопiтного життя взагалi не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провiсницею називають.
Старенька зiтхнула.
– А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про вашi добрi дiла. Ви багато зробили для врятування Чарiвної Круговертi. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику бiду вiдвели. Та головне лихо сталося тут, у палацi.
– Яке лихо? – Дiти нашорошили вуха.
– Живе в цьому палацi могутня чародiйка Краса – Мiдна Коса, яка Круговертю править. Усi машини їй пiдкоряються, нiхто не смiє перечити.
– А Знавець-Моргунець?– не витримав Малько-Ванько.
– Велику силу й мудрiсть має Знавець-Моргунець, – усмiхнулася бабуся. – Та Краса сильнiша. Вся її могутнiсть – у Мiднiй Косi. Триста тридцять три тисячi найтонших волосинок у косi, i всi вони повиннi бути укладенi одна до одної. I якщо хоч одна переплутається – у Круговертi почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кiсцi та уклали в одну велику косу. А сьогоднi вночi розтрiпалася коса у чародiйки, та так, що заснула вона мертвим сном i прокинутися нiяк не може.
Провiсниця зажурилася, потiм додала:
– От i нiкому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокiй i порядок настали у Круговертi.
Друзi перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугi Варинi кiски. Вони були заплетенi на славу – жодна волосинка не вибивалася з них. Навiть Провiсниця звернула на них увагу, похвалила:
– Гарнi коси! Сама заплiтала?
– Я завжди сама заплiтаю! – гордовито вiдповiла Варя i поглянула на Малька-Ванька.
– Адже ти... вмiєш? – спитав вiн.
– Вмiю.
– То й заплети Мiдну Косу, розбуди її!
– Еге, я боюсь!
– Чого боятися? – не вгавав Малько-Ванько. – Раз-раз – i заплела! Ви, дiвчатка, швидко це робите!
– Ага, тут "раз-раз" не годиться, – втрутилася Провiсниця. Заплiтати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш – триста тридцять три блискавки вилетять i спалять тебе на мiсцi!
– Оце так! – вирвалося у Малька-Ванька. – Тодi й справдi страшно...
– Виходить, – сказала Варя, – якщо Красу не розбудити, то всi автомашини так i залишаться на Замкненому Колi, з якого ми ледь вирвалися.
Старенька сумно хитнула головою.
– Тодi я заплету її косу, – пiдхопилась Варя. – Де вона? Ведiть мене до неї, швидше!
– Оце по-нашому! – зрадiла Провiсниця.
Зашумiв вiтер, усiх оповив густий морок. Друзi злякано схопилися за руки. Все зникло: свiтлиця, самовар, старенька Провiсниця, i нашi герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освiтленому кришталевому лiжку спала рожевощока дiвчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтiло вогняно-червоне волосся iз золотавим вiдблиском. Пухнастi вiї кидали на нiжнi щоки темнi тiнi.
– Ось вона, Краса!
Довго заплiтала Варя дивне волосся, її тонкi пальцi занiмiли, очi почервонiли вiд напруження...
Нарештi остання, триста тридцять третя, кiска була сплетена. Та володарка Чарiвної Круговертi не прокидалась.
– Може, розбудити? – запропонував Малько-Ванько.
– Мабуть, я переплутала десь волосинку! – зажурилась Варя. – А де?
Малько-Ванько на хвилину задумався.
– А чому ж тодi блискавки не вилiтають? Провiсниця попереджала...
Варя зрадiла. I справдi, блискавки не вилетiли, не спопелили її на мiсцi. За роботою вона зовсiм забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
Все було зроблено як слiд, а Краса не прокидається!
– От соня! – кинув зневажливо Малько-Ванько й навiть тупнув ногою. – Спить собi... А ще називається чародiйкою... Красою – Мiдною Косою!
– Косою! – вигукнула Варя. – Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
I вона знову взялась за роботу: зiбрала розсипанi на подушках кiски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.
– Оце коса... – Вона заздрiсно зiтхнула. – На славу! Коли б менi така!
Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. I тут трапилося несподiване...
Тiльки-но Малько-Ванько вiдчув у своїй руцi таку прекрасну товсту косу, вiн не втримався i...
...СМИКНУВ ЇЇ!!!
– Що ти зробив? – жахнулась Варя.
А Краса прокинулась!
– А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрiмала, – мовила Краса спроквола i всмiхнулася, широко розкривши великi променисто-смарагдовi очi.
Яскраве буйне свiтло залило напiвтемнi покої – аж дiти замружились.
А коли розплющили очi, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стiн. Точнiше, стiни були, але такi прозорi, що їх важко помiтити. Вулицi, провулки, площi, будинки, сквери й палаци Чародiйної Круговертi – все було як на долонi.
I Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобiлями на ньому.
I пелюстки величезного лабiринту на околицi.
А Краса – Мiдна Коса стояла поруч з дiтьми i стурбовано хмурилася.
– Що це таке? Чому всi машини опинилися в Замкненому Колi? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? – I вона обернулася до дiтей.
Її голос, хоч i стурбований, був такий лагiдний i щирий, що дiти вiдразу навперебiй почали розповiдати про подiї у Чарiвнiй Круговертi, якi вiдбулися пiд час її довгого сну.
– Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? – спитала вона здивовано.
Варя знiяковiло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
– Вона заплела, а я... тiльки смикнув. – I додав: – Ненавмисне.
Краса – Мiдна Коса знову засмiялася дивним чарiвним смiхом, її пальцi пробiгли по косi.
– Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобi. Тут одна волосинка трiшечки перекрутилася, i ти її розпрямив. Iнакше б я не прокинулась...
Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарiвної Круговертi промовила:
– А що ви мене вiд темного сну розбудили, Круговерть урятували, просiть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дiвчинко Варю?
У Варi вiдразу ж вирвалося:
– Нiчого я не хочу, тiльки щоб автомашини знову слухались i розвозили людям усе, що їм потрiбно. Мама... бабуся...
Добра чарiвниця стрiпнула своєю дивною косою – i мiсто змiнилось на очах.
Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини – i кожна займалася своєю справою.
Фургони розвозили по магазинах смачнi булочки.
Автоцистерни – свiже молоко й пiнистий квас.
Автодвiрники чистили й пiдмiтали вулицi.
Поливальники зрошували асфальт.
А на площi, посеред найбiльшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець i командував рухом машин. Добродушно, але суворо пiдморгував вiн червоними, жовтими, зеленими очима!
Вiд щастя Варя засмiялась. Краса – Мiдна Коса повернулася до Малька-Ванька:
– А ти що хочеш, смiливий хлопче Малько-Ванько?
Вiн здивувався, що вона знає його iм'я, але тут же випалив:
– Дiд Драндулет i П'яте Колесо... пропали! Менi казали, що з твоїх володiнь нiхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
Чародiйка всмiхнулась:
– З моїх володiнь справдi нiхто не повертається...
– Ось бачиш! – вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
– ...таким, як був, – закiнчила вона. – А повертається оновленим – не впiзнати!
Вона знову стрiпнула своєю дивною косою – i друзi побачили внизу Дiда Драндулета, що котив вулицею у супроводi жвавого П'ятого Колеса. Тiльки це був уже не колишнiй Дiд Драндулет – старий i деренчливий. Усi його нiкельованi деталi блищали, сяяв свiжовiдлакований кузов, i вiн зовсiм не трусився i не деренчав. I з П'ятого Колеса зникли всi латки й подряпини...
Краса – Мiдна Коса промовила:
– Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за iнших. У вас добрi й щирi серця. Вiдтепер ви знатимете Закон Вулиць i Дорiг. Вас нiколи не спiткає лихо, i життя ваше буде радiсним i веселим!
Чародiйниця лагiдно провела долонями – очi дiтей заплющились.
– А зараз я вiдправляю вас додому, в свої лiжечка, де ви будете мiцно спати й бачити чудовi-пречудовi сни...
Тiєї ж митi все зникло...
ТС-С-С!
...Малько-Ванько розплющив очi з вiдчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним увi снi. Всi його пригоди в Чарiвнiй Круговертi згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! – подумав вiн. – А може, то був не сон?"
Як же дiзнатися, приснилося усе це йому чи було насправдi? Лютий Громобiй, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дiд Драндулет i П'яте Колесо, могутня чародiйка Краса – Мiдна Коса...
Запитати у Варi?
Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й смiятися почне, глузувати з нього... Нi, не можна. Краще почекати, якось саме вiдкриється...
За снiданком вiн так i свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нiчого не говорила. I Малько-Ванько не знав, що робити.
– А зараз, дiти, – промовила Олеся Василiвна пiсля снiданку, – ми вирушимо до чарiвної кiмнати.
– Ур-а-а! – залементували всi, i тiльки Малько-Ванько мовчав – вiд хвилювання у нього несподiвано перехопило дух. Зараз, зараз вiдкриється загадка чарiвної кiмнати та його таємничих нiчних пригод!
Вiн останнiм ступнув до кiмнати. I завмер.
Перед ним лежала Чарiвна Круговерть.
Тепер вона була освiтлена яскравими сонячними променями, але точнiсiнько така сама, яку вiн бачив увi снi – тобто вночi. Тi ж вулицi, площi, будинки, палаци... Тi ж автомобiльчики, що нерухомо застигли на вулицях.
Дiти розсипалися навколо Чарiвної Круговертi з радiсними вигуками:
– Яке гарне мiсто!
– Це наше мiсто, дiти, – сказала урочисто Олеся Василiвна. – Воно точнiсiнько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впiзнаєте свої будинки, вулицi, магазини й кiнотеатри.
Не змовкали захопленi вигуки – кожен шукав свiй будинок.
– Восени ви пiдете до школи, – заговорила знову Олеся Василiвна. – Ходитимете самостiйно, i вам доведеться переходити вулицi, площi, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць i Дорiг.
Малько-Ванько здригнувся i подивився на Варю, а Варя на нього.
Очi в обох були великi i здивованi. Вони зрозумiли одне одного.
– Отже, сьогоднi ми почнемо вивчати цi правила, цей Закон.
– Стiй! – раптом вигукнув Малько-Ванько. – Не чiпай!
Один хлопчик, який стояв навпочiпки, злякано вiдсмикнув руку, яку вже простягнув до бiлого блискучого автомобiля спортивної форми.
– Т-ти чого?
– А нiчого! Не чiпай, бо...
– Бо що?
– Бо трапиться... щось трапиться, – таємниче прошепотiв Малько-Ванько. Всi засмiялись, та Олеся Василiвна несподiвано пiдтримала його:
– Нiчого смiятися, вiн правий, дiти! Я вас суворо попереджаю: нiхто не повинен нiчого чiпати в мiстi. Iнакше ми не зможемо вивчити дуже потрiбний нам Закон Вулиць i Дорiг.
– Чому?
– А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, i в мiстi почнеться безладдя... хаос...
– Круговерть! – раптом вирвалось у Малька-Ванька.
– Правильно – круговерть! – зрадiла Олеся Василiвна i лагiдно подивилася на нього. – Розумник!
У цей момент "розумника" так штовхнули в бiк, що вiн ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся i побачив Варю.
– Ти чого?
Варя притулила палець до губiв i прошепотiла:
– Нi слова про Чарiвну Круговерть!
– Чому? – теж пошепки спитав Малько-Ванько. I тут же зрозумiв, що то був не сон – усi його неймовiрнi пригоди сталися насправдi! Його та Варi.
– Тому, – прошепотiла Варя, – що нам нiхто не повiрить. Засмiють... – I вона чомусь почервонiла.
"Справдi, – подумав Малько-Ванько, – нiхто не повiрить".
– А Олеся Василiвна тебе покарає, – продовжувала шепотiти Варя. Адже ти не послухався її, полiз уночi до чарiвної кiмнати...
I вона глузливо примружилась.
– А ти не лiзла, чи що? – наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
– От i я кажу, що покарає нас Олеся Василiвна, – всмiхнулася Варя. – Вона сувора!
I вони вирiшили нiкому нiчого не розповiдати про свої незвичайнi пригоди.
I справдi не розповiли.
Ось тiльки менi...
А я – вам!
