Текст книги "Фантастичні звірі і де їх шукати"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 4 страниц)

Джоан Ролінґ
Фантастичні звірі і де їх шукати

Албус Дамблдор
Передмова

Для мене було великою честю написати на прохання Ньюта Скамандера передмову до цього спеціального видання книжки «Фантастичні звірі і де їх шукати». Цей Ньютів шедевр було затверджено як підручник Гоґвортської школи чарів і чаклунства відразу після його першої публікації, й великою мірою саме завдяки йому наші учні отримують стабільно високі оцінки на іспитах з догляду за магічними істотами – хоча застосування цієї книжки аж ніяк не обмежується школою. Жодна чаклунська родина не обходиться без примірника «Фантастичних звірів», зачитаного не одним поколінням у пошуках найкращого способу очистити газон від горколумпів, витлумачити скорботні крики авґурії чи відучити кімнатного пухканця від сьорбання з унітазу.

Проте це видання має на меті щось важливіше, ніж інструкції для чаклунської громади. Уперше в історії славетного видавництва «Обскурус» одна з його книжок стане доступною для маґлів.

Благочинний фонд «Comic Relief» добре відомий у світі маґлів своєю активністю в боротьбі з найтяжчими формами людських страждань, тому я звертаюся передовсім до своїх колег-чарівників. Знайте, що ми не єдині, хто усвідомлює цілющу силу сміху, адже маґлам вона теж відома, і вони надзвичайно творчо скористалися цим даром, збираючи з його допомогою кошти, спрямовані на збереження й покращення життя інших, – а це та магія, оволодіти якою прагнемо ми всі. Починаючи з 1985 року, «Comic Relief» зібрав 174 мільйони фунтів (тридцять чотири мільйони вісімсот сімдесят два ґалеони, чотирнадцять серпиків і сім кнатів).

Настала черга і нашій чаклунській громаді підтримати зусилля «Comic Relief». Ви тримаєте в руках точнісіньку копію книжки «Фантастичні звірі», яка належить Гаррі Поттеру, доповнену його нотатками і зауваженнями його друзів. Хоч Гаррі й не надто охоче погодився на передрук книги в її теперішньому вигляді, наші друзі з «Comic Relief» вважали, що його невеличкі ремарки додадуть виданню дотепної грайливості. Пан Скамандер, який уже давно змирився з постійними учнівськими коментарями на сторінках його шедевру, теж погодився з цим.

Це видання «Фантастичних звірів» можна буде придбати в крамниці «Флоріш і Блотс», а також у маґлівських книгарнях. Чарівники, які бажають внести грошові пожертви, можуть це зробити в чаклунському банку «Ґрінґотс» (прошу звертатися до Ґрипхука).

Мені залишається лише попередити тих, хто дочитав книжку до цього місця, але й досі її не купив, що на неї накладено злодійське закляття. Хочу також скористатися нагодою й заспокоїти покупців-маґлів: усі описані тут дивовижні істоти вигадані й не можуть завдати вам ніякої шкоди. А чарівникам я скажу просто: Draco dormiens nunquam titillandus (He будіть сплячого дракона).

Вступ

Про цю книжку

ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ І ДЕ ЇХ ШУКАТИ – це плід багаторічних мандрівок і досліджень. Озираючись в минулі роки на семирічного чарівника, який годинами розчленовує в своїй кімнаті горколумпів, я відчуваю заздрість, адже попереду в нього неймовірні подорожі: від найтемніших джунглів до найясніших пустель, з гірських вершин до багнистих трясовин, і цей забрьоханий горколумпами хлопчина дорослішатиме, вистежуючи описаних на цих сторінках чудовиськ. Я досліджував лігвища, барлоги і гнізда на територіях п’яти континентів, спостерігав за дивними звичками магічних звірів у сотнях країн, ставав свідком їхньої могутності, здобував їхню довіру, а часом, бувало, й відбивався від них своїм дорожнім казанком.

Перше видання «Фантастичних звірів» було опубліковане 1918 року на замовлення пана Авґустуса Ворма з видавництва «Обскурус», який був настільки люб’язний, що поцікавився, чи зміг би я скласти для нього авторизовану енциклопедію з описами магічних істот. У ті часи я був дрібним службовцем Міністерства магії, тому відразу вхопився за таку нагоду підвищити свою жалюгідну зарплатню, що складалася з двох серпиків на тиждень, і заодно провести відпустку, мандруючи земною кулею у пошуках нових магічних різновидів. Решта – це історія, адже виходить уже п’ятдесят друге видання «Фантастичних звірів».

У цьому вступі я хотів би відповісти на кілька з найчастіше повторюваних запитань, які щотижня з’являються в моїй поштовій скриньці з часів першої публікації цієї книжки 1927 року. Перше з цих запитань найсуттєвіше – що таке «звір»?

Що таке звір?

Визначення «звіра» століттями викликало суперечки. Це може здивувати декого з учнів, які вперше вивчають магізоологію, але проблема окреслиться чіткіше, якщо ми розглянемо три роди магічних створінь.

Вовкулаки проводять більшість часу в людській подобі (чаклунській або маґлівській). Одначе раз на місяць вони перетворюються на диких чотирилапих звірів з кровожерливими намірами й відсутністю людського сумління.

Звички кентаврів різняться від людських: вони живуть на волі, не носять одягу, воліють триматися осторонь від маґлів і чарівників, проте дорівнюють їм за своїм розумом.

Тролі зовні нагадують людей, ходять на двох ногах, їх можна навчити кільком простим словам, але вони тупіші за найтупішого єдинорога і не володіють жодними магічними якостями за винятком дивовижної й надприродної фізичної сили.

Тож виникає запитання: які з цих створінь є «людськими істотами», тобто такими, які заслуговують усіх законних прав і можуть брати участь в управлінні магічним світом, а які – «звірами»?

Перші спроби визначити, які з магічних створінь мають називатися «звірами», були вкрай необдумані.

Згідно з декретом Бердока Малдуна, голови Чаклунської ради[1]1
  Чаклунська рада передувала Міністерству магії.


[Закрыть] в XIV столітті, будь-якому членові магічної спільноти, що ходить на двох ногах, надавали статусу «людської істоти», тим часом як усі інші залишалися «звірами». В дружньому пориві він запросив усіх «людських істот» на саміт з чарівниками для обговорення нових магічних законів і з превеликим жахом виявив свій прорахунок. Уся зала зібрань була вщерть забита ґоблінами, що поприводили з собою стільки двоногих істот, стільки змогли знайти. Ось як описала це Батільда Беґшот в «Історії магії»:

Важко було щось розчути через крякучі крики діріколів, стогони авґурій і невгамовно-пронизливі співи фуперів. У той час, як чаклуни й відьми намагалися вчитатися в документи, розкладені перед ними, довкола, кривляючись і гигочучи, кружляли найрізноманітніші ельфи й феї. З десяток тролів почали трощити залу своїми довбнями, а баби-яги гасали скрізь у пошуках дітей собі на вечерю. Голова ради підвівся, щоб оголосити про початок засідання, але послизнувся на купі залишеного порлоками лайна і з прокльонами вибіг із зали.

Як бачимо, наявність у істоти двох ніг аж ніяк не гарантує, що вона захоче чи зможе брати участь у засіданні чаклунського уряду. Роздратований Бердок Малдун зарікся від подальших спроб залучити до Чаклунської ради усіх нелюдів магічної спільноти.

Малдунова послідовниця, мадам Ельфріда Клеґ, спробувала чіткіше окреслити визначення «людської істоти» в надії нав’язати тісніші контакти з іншими магічними створіннями. «Людськими істотами» вона проголосила тих, хто володіє людською мовою. Відповідно на наступну зустріч було запрошено усіх тих, хто був здатен порозумітися з членами ради. Але знову виникли ускладнення. Тролі, що навчилися від ґоблінів кількох простеньких речень, знову почали трощити залу. Джарви шугали під ногами членів президії ради і норовили кусьнути кожну литку, що траплялася на їхньому шляху. Окрім того, прибула велика делегація привидів (доступ яким за часів Малдуна було заборонено, адже вони не ходили на двох ногах, а ширяли в повітрі). Делегація привидів, однак, покинула зібрання, обурившись, як заявили вони згодом, тим, що «рада безсоромно зосередилась на проблемах живих істот, не враховуючи побажань мерців». Кентаври, які за Малдуна вважалися «звірами», а тепер, згідно з класифікацією мадам Клеґ, стали «людськими істотами», відмовилися прийти на засідання ради на знак протесту проти недопущення русаліїв, які, виринаючи з води, не могли спілкуватися жодною мовою, крім своєї русальської.

Лише 1811 року було узгоджено визначення, які задовольнили більшість магічної громади. Новопризначений міністр магії Ґроґен Стамп видав указ, згідно з яким «людською істотою» вважали «будь-яку істоту, яка володіла достатнім інтелектом для розуміння законів магічної спільноти і несла певну відповідальність за дотримання цих законів».[2]2
  Виняток було зроблено для привидів, які заявили, що, як мінімум, некоректно класифікувати їх як людських істот, адже вони «своє вже відіснували». Саме тому Стамп утворив три підрозділи Відділу нагляду й контролю за магічними істотами: підрозділ звірів, підрозділ людських істот і підрозділ духів.


[Закрыть] Представників тролів було опитано за відсутності ґоблінів і визнано, що вони не зрозуміли жодного слова; відповідно, не зважаючи на їхню двоногість, їх було класифіковано «звірами»; русаліїв, що спілкувалися за посередництвом перекладачів, було вперше визнано «людськими істотами»; а от фей, ельфів і гномів, попри їхній людиноподібний вигляд, було рішуче віднесено до категорії «звірів».

Зрозуміло, що на цьому питання не вичерпалося. Нам добре відомі кампанії екстремістів, що вимагають класифікувати маґлів «звірами»; ми свідомі того, що кентаври відмовилися від статусу «людських істот» і вирішили залишитися «звірами».[3]3
  Кентаври відмовилися ділити статус «людських істот» з такими створіннями, як фурії й вампіри, заявивши, що вони будуть вирішувати свої проблеми незалежно від чаклунів. Ще через рік з подібною заявою виступили русалії. Міністерство магії вкрай неохоче задовольнило їхні вимоги. Хоча в підрозділі Звірів Відділу нагляду й контролю за магічними істотами існує відомство зв'язків із кентаврами, жоден кентавр ще не скористався його послугами. Фактично, коли у відділі напівжартома кажуть, що когось «перевели у відомство кентаврів», це означає, що ту особу мають невдовзі звільнити.


[Закрыть] Вовкулак, натомість, протягом багатьох років перекидали з підрозділу звірів до підрозділу людських істот і навпаки; зараз, коли пишеться ця книжка, в підрозділі людських істот має свій офіс служба підтримки вовкулак, тоді як бюро вовкулачої реєстрації й загін із відловлювання вовкулак розташовано в підрозділі звірів. Деяких наділених високим інтелектом істот класифікували «звірами» через їхню неспроможність подолати хижацьку натуру. Акромантули й мантикори здатні вести плинні розмови, але при цьому залюбки проковтнуть вас, якщо ви до них наблизитесь.

Сфінкс говорить лише загадками й головоломками і впадає в шал від неправильних відповідей.

Там, де на подальших сторінках з’являтиметься опис звіра, щодо класифікації якого й далі існує непевність, я зазначатиму це окремо.

А тепер перейдемо до питання, що виникає чи не найчастіше, коли відьми й чаклуни заводять мову про магізоологію: чому маґли не помічають цих істот?

Коротка історія маґлівських зіткнень
з фантастичними звірами

Багатьом чаклунам може здатися невірогідним той факт, що маґли не завжди були аж такими невігласами стосовно магічних істот, яких ми так довго і вперто приховували. Навіть побіжний огляд середньовічного маґлівського мистецтва і літератури вказує на те, що до багатьох створінь, яких тепер вважають вигаданими, тоді ставилися як до справжніх. У маґлівських творах того часу з’являються дракони, грифони, єдинороги, фенікси, кентаври, хоча зазвичай їх зображали з майже комічними недоладностями.

Однак докладніше вивчення середньовічного маґлівського бестіарію вказує на те, що більшість магічних звірів або взагалі пройшли повз увагу маґлів, або були помилково потрактовані як інші істоти. Ось розглянемо вцілілий фрагмент манускрипта, написаного таким собі братом Бенедиктом, ченцем-францисканцем із Вустершира:

Сьогодні, пораючись у саду цілющих рослин, я відгорнув кущ базиліку й побачив там велетенського тхора Він не втік і не сховався, як це роблять зазвичай тхори, а стрибнув на мене, поваливши навзнак на землю, і яро заволав: «Забирайся звідси, лисий бовдуре!». Він так хижо вкусив мене за носа, що я ще кілька годин стікав кров’ю. Старший монах ніяк не йняв віри, що я зустрів балакучого тхора, і поцікавився, чи не причастився я часом ріповим вином брата Боніфація. Та оскільки мій ніс досі був розпухлий і кривавив, мене звільнили від вечірні.

Цілком очевидно, що наш друг маґл наштовхнувся аж ніяк не на тхора, як він вважав, а на джарва, який, найімовірніше, саме полював на садових гномів – улюблену свою здобич.

Неправильне розуміння часом буває небезпечнішим за абсолютне невігластво, а маґлівський страх перед будь-яким проявом магії лише підсилювався тим трепетом, який навіювали всілякі істоти, що тинялися на їхніх грядках. Переслідування чаклунів сягнуло в той час небачених масштабів, а поява таких звірів, як дракони чи гіпогрифи лише роздмухувала маґлівську істерію.

Однак метою цієї книжки не є обговорення тих темних часів, які передували усамітненню і глибокому затаєнню чаклунів.[4]4
  Усім, кого цікавить докладний опис цього винятково кривавого періоду чаклунської історії, рекомендую переглянути «Історію магії» Батільди Беґшот (В-во «Маленькі червоні книжечки», 1947).


[Закрыть] Нас цікавить лише доля тих легендарних звірів, що мусили, як і ми самі, ховатися від маґлів, щоб остаточно переконати їх у тому, що чарів не існує.

Міжнародна конфедерація чаклунів ґрунтовно розглядала цю проблему на історичному саміті 1692 року. Клопіткому питанню магічних істот було присвячено майже сім тижнів доволі ядучих дискусій між чарівниками всіх національностей. Чи багато різновидів можна буде приховати від маґлів і які це будуть види? Де і як їх переховувати? Упродовж цих запеклих дебатів деякі створіння навіть не усвідомлювали, що вирішувалася їхня доля, проте переважна більшість активно впливала на хід обговорення.[5]5
  Делегації кентаврів, русаліїв та ґоблінів таки переконали взяти участь у саміті.


[Закрыть]

Врешті-решт було досягнено порозуміння.[6]6
  Ґобліни його не підтримали.


[Закрыть] Двадцять сім видів істот – від драконів до бундімунок – вирішено було приховати від маґлів, щоб переконати їх, що ці види існували тільки в людській уяві. Цю кількість було збільшено протягом наступного століття, коли чаклуни набули більшої впевненості в методиці приховування. 1750 року Міжнародний статут про секретність було доповнено статтею №73, з якою й досі узгоджують свої дії чаклунські міністерства всього світу:

Кожна національна чаклунська організація несе відповідальність за секретність, догляд і контроль за всіма магічними звірами, істотами та духами, що перебувають у межах контрольованих ними територій. У разі якщо якась із цих магічних істот завдасть шкоди чи приверне увагу маґлівської громади, то ця національна чаклунська організація відповідатиме за це перед Міжнародною конфедерацією чаклунів.

Втаємничені магічні звірі

Не можна заперечувати того факту, що з моменту появи 73-ої статті подеколи траплялися випадки її порушення. Британські читачі старшого покоління повинні пам’ятати про Ілфракумський інцидент 1932 року, коли легковажна зелена валлійська драконка налетіла на багатолюдний маґлівський пляж. Смертельних випадків, на щастя, вдалося уникнути завдяки хоробрим діям однієї чаклунської родини, яка там відпочивала (і згодом була нагороджена орденом Мерліна першого ступеня). Вони миттєво наклали на мешканців Ілфракума найпотужніші і наймасовіші для того століття чари забуття і зуміли відвернути катастрофу.[7]7
  Бленгайм Сток у книзі «Спостережливі маґли» (1972) стверджує, що деякі мешканці Ілфракума уникли дії масових чар забуття: «Ще й досі один маґл на прізвисько Дерк-шахрай розповідає в барах південного узбережжя про «великого бридкого летючого ящура», що проштрикнув йому надувний матрац».


[Закрыть]

Міжнародна конфедерація чаклунів була змушена накладати штрафи на ті країни, що не раз порушували статтю 73. Тібет і Шотландія належать до найупертіших правопорушників. Снігова людина йєті так часто трапляла на очі маглам, що Міжнародна конфедерація чаклунів вважала за необхідне розмістити там на постійній базі Міжнародну оперативну групу. Тим часом найбільшого в світі водяника Келпі з озера Лох-Нес ще й досі ніхто не зловив, і він отримує неабияку втіху від власної популярності.

Та попри yсі ці неочікувані казуси ми, чаклуни, можемо привітати себе з добре виконаною роботою. Безсумнівно, що переважна більшість сучасних маґлів відмовляються вірити в магічних звірів, яких так жахалися їхні предки. Навіть ті маґли, що помічають кізяки порлоків або сліди стрілерів – а було б нерозважливо припускати, що всі сліди вдається замести, – задовольняються хай і безглуздими, але тільки не магічними поясненнями.[8]8
  Читачі, яких цікавить захопливе дослідження цієї сприятливої маґлівської тенденції, можуть звернутися до книжки професора Мордікуса Еґа «Філософія земного: чому маґли воліють не знати» (В-во «Цвіль і Порох», 1963).


[Закрыть] Якщо який-небудь маґл необачно розкаже приятелеві, що він побачив летючого гіпогрифа, усі вважатимуть, що він або перепив, або «звихнувся». Можливо, це й не надто справедливо стосовно таких довірливих маґлів, та все ж для чарівників цей варіант значно кращий, ніж бути спаленим живцем або втопленим у ставку.

Отож яким саме чином чаклунська спільнота приховує фантастичних звірів?

На щастя, деякі види не потребують особливого чаклунського втручання, щоб уникнути маґлівських очей. Такі істоти, як тебан, напівлик чи посіпачка, самі володіють ефективними способами маскування, тож для їхнього захисту абсолютно не потрібне втручання Міністерства магії. Ще інші звірі уникають будь-яких контактів з маґлами завдяки своєму розуму або вродженій сором’язливості – скажімо, єдинороги, місячні тельці і кентаври. Є такі магічні істоти, що мешкають у недоступних для маґлів місцях – тут можна згадати акромантулу з глибин недосліджених джунглів Борнео і фенікса, що гніздиться на височенних гірських вершинах, яких не досягти без чарів. Зрештою, чи не найчастіше йдеться про звірят, які надто малі, або вельми меткі, або подібні на свійських тварин, щоб привертати до себе увагу маґлів: до цієї категорії можна віднести шизопурфликів, козлокосів і крупів.

Та попри це чимало істот свідомо чи випадково перебувають просто під носом у маґлів, і саме вони завдають зайвих клопотів Відділу нагляду й контролю за магічними істотами. Цей відділ, другий за обсягом у Міністерстві магії,[9]9
  Найбільший відділ Міністерства магії – Відділ дотримання магічних законів, якому певною мірою підпорядковуються шість інших відділів, за винятком Відділу таємниць.


[Закрыть] активно опікується проблемами усіх різновидів істот, що перебувають під його наглядом.

Безпечне природне середовище

Чи не найважливіший крок у втаємниченні магічних істот – створення для них безпечного середовища. Протимаґлівські чари запобігають проникненню небажаних осіб у ліси, де мешкають кентаври і єдинороги, а також на береги озер і річок, призначених для русаліїв. У деяких екстремальних ситуаціях, як от, скажімо, у випадку з квінтолапом, довелося знекартлювати цілі території.[10]10
  Коли якусь ділянку землі роблять знекартленою, її неможливо виявити на жодній карті.


[Закрыть]

Деякі з цих безпечних місцин, таких, як, наприклад, драконячі резервації, мусять перебувати під постійним чаклунським наглядом. На відміну від єдинорогів і русаліїв, які не зазіхають на інші території, окрім виділених для їхнього перебування, дракони використовують будь-яку нагоду вирватися за межі резервацій у пошуках здобичі. Іноді трапляється, що протимаґлівські чари не спрацьовують, бо деякі звірі застосовують свою потужну магію. Йдеться про водяника келпі, єдиною метою якого є заманювання до себе людських істот, і про погребіна, що сам їх активно переслідує.

Контроль за торгівлею і розведенням

Ймовірність того, що маґлів можуть налякати якісь великі або небезпечні магічні чудовиська, зараз майже виключена завдяки запровадженню суворих покарань за розведення цих бестій або продаж їхніх малят чи яєць. Відділ нагляду й контролю за магічними істотами пильно стежить за будь-якими спробами торгівлі фантастичними створіннями. Після впровадження закону про Заборону експериментального розведення (1965 р.) виведення нових видів істот стало нелегальним.

Розілюзнювальні закляття

Будь-який чаклун також бере певну участь у втаємниченні магічних звірів. Скажімо, власники гіпогрифів зобов’язані згідно з законом накладати на звірів розілюзнювальні закляття з метою деформації зору будь-якого маґла, який може їх побачити. Розілюзнювальні закляття необхідно накладати щоденно, адже ефект їхньої дії доволі швидкоплинний.

Чари забуття

Коли ж трапляється найгірше і якийсь маґл побачить те, чого бачити не повинен, для виправлення такої ситуації найкраще застосовувати чари забуття. Їх може накласти сам власник виявленого звіра, однак у деяких складних випадках Міністерство магії відправляє на місце події команду фахових забуттяторів.

Служба дезінформації

Службу дезінформації задіюють лише в найтяжчих випадках зіткнень між чаклунами і маґлами. Деякі магічні катастрофи й аварії настільки впадають у вічі, що їх неможливо розтлумачити маґлам без зовнішнього авторитетного втручання. У таких випадках служба дезінформації встановлює безпосередній контакт із маґлівським прем’єр-міністром для пошуків вірогідного немагічного пояснення подій, що сталися. Служба доклала неймовірних зусиль, щоб переконати маґлів у тому, що всі фотозображення лохнеського Келпі – це звичайнісінькі фальшивки, в результаті чого вдалося великою мірою пом’якшити вкрай загрозливу ситуацію.

Чому важлива магізоологія

Вищеописані заходи лише деякою мірою дають змогу зрозуміти весь масштаб і обсяг роботи, виконуваної Відділом нагляду й контролю за магічними істотами. Нам залишається лише відповісти на риторичне запитання, яке, як ми й самі чудово розуміємо, не потребує відповіді: чому ми всі, і як окремі індивіди, і як загальна спільнота, й надалі намагаємось захищати і переховувати магічних звірів, навіть абсолютно диких і неприборкуваних? Звісно ж, ми робимо це для того, щоб забезпечити майбутнім поколінням чаклунів і чарівниць можливість насолоджуватися їхньою незвичною красою і могутністю, як це було даровано й нам.

Пропоную вам свою працю як вступ до ґрунтовного пізнання безлічі фантастичних звірів, що населяють наш світ. На подальших сторінках описано сімдесят п’ять видів цих істот, хоч я не маю сумніву, що вже цього року буде виявлено ще якусь породу, внаслідок чого виникне потреба у п’ятдесят третьому доповненому виданні «Фантастичних звірів і де їх шукати». А насамкінець хочу додати, що я з величезним задоволенням думаю про те, що цілі покоління юних чарівників і відьом набувають глибоких знань і уявлень про життя фантастичнх звірів, яких я з любов’ю описую на сторінках цієї книжки.