Текст книги "Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)"
Автор книги: Владимир Винниченко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 4 страниц)
Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до неї?
Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.
Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти став! Як же тихо ти посмiха шся... Чого ти так посмiха шся страшно, дитино моя, життя мо ? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито почина цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, мо дине щастя, дине сонце, моя радiсть, бiль мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце сво вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припада до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив по хатi). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре. Годi... Бог з ним...
Рита Корнiю! Iди сюди.
Корнiй пiдходить.
Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм тво чоло.. Навiть волосики так закручуються... Бачиш?
Корнiй кива головою i з тихою сумно-любовною посмiшкою дивиться ва сина.
Рита. А ще через рiк буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який вiн став! (Зi скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чу ш?
Ганна Семенiвна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз вiн такий тихенький...
Рита. Як вiн на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревнiстю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi, смi ться... Смi ться до мами! (Почина жагуче цiлувати).
Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i душу... (Припада до сина). От так i я душу. От так i я... Ти мо кошеня... Ти мо ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!
Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
Рита. Ой, нi! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька? Хоче, мо зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...
Ганна Семенiвна. Та, розумi ться, буде блiда в цих туманах та дощах... Тут i доросла людина без привички заслабне... Як вони тiльки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
Корнiй. Картину? Яку?
Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...
Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!
Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...
Рита (хапаючи Корнiя, що ста пiдiйматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе, я хочу щось сказати Корнi вi. Iдiть, мамо...
Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої ж пори? Дитина он...
Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
Ганна Семенiвна зiтха й виходить.
Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?
Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що ж там прощати? Нiчого нема... Нiчого.
Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти дума ш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От i все...
Рита. Що ж не так? Що?
Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не любиш?
Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки ми мiж собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що так люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.
Рита. Та що ж ненормально? Може, дума ш, я не люблю тебе? Дума ш, зрадила тобi? Це дума ш?
Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).
Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?
Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще сть... А, Рито, тут ти мене не зрозумi ш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумi ш. Ти мене не зрозумi ш. I. говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).
Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю? Мистецтво? Так?
Корнiй. Так, мистецтво.
Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж тебе не любила, не зливала сво ї душi з тво ю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
Корнiй. А, якби я мiг викинути!
Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу на Лесика). Це сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi – я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...
Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта до себе). Рито моя. Рито моя...
Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое – одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро – одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...
Корнiй. Як гарно гра ...
Рита. Вiн гра нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое – одно". Правда? Правда?
Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).
Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...
Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!
Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).
Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!
Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...
Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.
Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
Корнiй (не чуючи, пiдбiга до полотна, знiма його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй – богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа палiтру, мiша фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо почина плакати.
Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу їй руки, дрижить, хапа Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.
Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов почина плакати.
Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце мо , не плач хоч ти! Господи!
Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї нема кому! Геть! (Iде з атель ).
Корнiй (з одча м). Мамо!..
Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
Корнiй (люто шпурля щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарештi! Що це таке?!
Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От сть! Тiльки от-от мав схопити – i на! Так же не можна!..
Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
Корнiй. Для чого? От сть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А, Боже... якраз...
Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
Корнiй. А, розумi ться, не вдасться, як будуть з-пiд носа. вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
Рита. А менi зда ться, треба нове починати...
Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
Корнiй. Ну, от ма ш! Значить, i ти не розумi ш нiчого. Та менi, власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От сть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От сть! Ха! Менi не треба спокою. Моя iдея споко м руйну ться... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину менi потрiбнi ви...
Рита. Нашi муки?
Корнiй. А так! От ма ш... Це сть iменно те, що треба... От iменно!
Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка, i син твiй. I ти радi ш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумi ш, от i вже.
Рита. Так – не розумiю, як ти хочеш.
Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати себе й дитину свою полотну – не можу.
Корнiй. Ага! От воно i сть. От воно i сть. Значить, ти – не товариш. От це i сть все... От i вже.
Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чу ш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чу ш? Тво полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумi ш?
Корнiй (вражений). Нескiнченим?
Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти "рисочку" вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його продати. I друге почати.
Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
В дверi стук.
Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон ма До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров' дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище, насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.
Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi тiльки вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?
Янсон. Таку умову я ставлю.
Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?
Янсон. Така моя умова.
Рита (глянувши на Снiжинку). Ха-ха-ха! Я розумiю. Дуже дякую, добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.
Корнiй. Я не розумiю цi ї умови. I потiм ми не можемо згодитись... Я мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Рита (до Янсона). Та ви розумi те, що ви пропону те, чи нi?
Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.
Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi дали! Ха-ха-ха! Розумi ш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в тебе не буде вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто може зайняти мо мiсце. Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така добра людина, що згоджу ться помагати цьому.
Снiжинка весь час посмiха ться.
Корнiй. Що за нiсенiтниця!.. А, ма ш... Я не розумiю, добродiю, навiщо я вам тут? От сть!
Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я нiяких пояснень не можу вам дати.
Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!
Янсон. Як зна те, воля ваша.
Рита. Ха-ха-ха! Та хiба я не знаю, чиї це умови? Це не вашi, а он чиї! (Показу на Снiжинку). Нi? Неправда?
Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
Рита. Ну, розумi ться. Як ви можете їх дати, коли вона звелiла вам не давати. Вона звелить вам стерегти дверi, як вона спатиме з любовником, i ви стерегтимете!
Янсон (спокiйно). Це моя справа, шановна добродiйко. Ви прийма те мої умови?
Рита (гнiвно). Hi! Таку помiч я вважаю собi за образу! Розумi те? Забирайтесь геть!
Янсон (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Поверта ться i йде).
Снiжинка (з посмiшкою, до Корнiя). А правда, Янсон може розумiти красу?
Рита. Так само, як павiан! Або жалкий раб!
Снiжинка (тихо). Дуже помиля тесь. У всякому разi сво вiн любить так, що все дасть за нього. А ви сво так не любите. Ви жертву те сином для ревностi. Не правда?
Рита. Як ви смi те так говорити зо мною?
Снiжинка. Хiба не правда? Хто вам дорогше?
Рита. Про те я вам казати не буду, бо ви нi того, нi другого не розумi те. Вам бульварнi чуття тiльки зрозумiлi. Прошу вийти з нашої хати.
Снiжинка. Я на образи не хочу одповiдати образами. А до того, що розумiю, ви ще не доросли. Прощайте, Бiлий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).
Рита. Ха-ха-ха... О, подума ш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинiзм! Така пропозицiя. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона смi ?!
Корнiй (що весь час ходив по хатi). А, лиши... Ну, просто Снiжинка дурницi робить. А, що там... Я все одно не можу. От i вже. Не можу.
Рита. Ти завтра ж продаси полотно i визволиш мене од таких образ i пропозицiй! Чу ш? I як ти мiг слухати спокiйно цю пiдлу пропозицiю? Як ти мiг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спецiально, щоб нас образити!
Корнiй. А, Рито. Яка там образа.– Зовсiм вона цього не думала. От собi дума , що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже... I не в тому рiч.
Рита. Ти, зда ться, цiлком спiвчува ш їй.
Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.
Рита. Нi, ти спiвчува ш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.
Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї! А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От сть! Не хочу, та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї: i честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм' служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.
Рита. Бiльшому?
Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву, от чому. Na! Завели собi сiм'ю, i все їй давай, – священна. Поцiлував другу женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, ма ш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi. Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити... Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що ма лавку для сiм'ї? Мавшi Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої речi? От сть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не можу написати. Я все продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Ма ш! Одну рiч хотiв зробити i от тобi – давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути менi дiйсним товаришем, то мусиш все вiддати для мистецтва. От i вже. Треба, нарештi, ясно це поставити, до якої це пори буде!
Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
Корнiй. А, що! Чого ради я повинен для сiм'ї давати сво ... все найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, ма ш...
Рита. Говори ж, що? Говори, що сiм'я тобi ще не дала, тво му мистецтву, що?
Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, ма ш... Де я можу зараз дiстати, коли я скiнчив роботу? Продать цю, а потiм знов почати, не скiнчить, продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?
Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш, щоб взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?
Корнiй. Нi, я цього не хочу...
Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?
Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.
Рита. I менi треба. Ну?
Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?
Рита. Говорю. Ну?
Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому i взяти для сiм'ї й для мене грошей. I вже.
Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!
Корнiй. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сiм'ї, дл мистецтва, для мене.
Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це говориш? Ти розумi ш, що ти говориш?
Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.
Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай менi за мою честь. Я не можу так далi!
Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?
Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм' вище цього. Тодi женщина не смi нарушати її наказiв, бо сiм'я руйну ться. От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.
Рита. О Боже!.. Щоб я сво тiло продавала для твого полотна? Дл твого мертвого – свої живi муки, сором?
Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для вас свiй мозок, свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.
Рита. Та ти ж сам двi години тому назад сво полотно давав за мо тiло!?
Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти дай. Я рятував сiм'ю, ти рятуй мистецтво. А не виряту ш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я мушу писати або... кiнець всьому. Iдеш?
Рита. Куди?
Корнiй. До Мулена!
Рита. Ти справдi?!
Корнiй. Справдi.
Рита (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб пiшла... для того полотна?!
Корнiй. Для того полотна.
Рита (раптом стрибаючи до столу, хапа нiж i бiжить до картини). О, коли так, то...
Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть тво му полотну!
Корнiй. Рито! Не смiй! Чу ш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!
Рита. Лесика? Ти?!
Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу, одiйди лучче! (Несамовитий i рiшучий).
Рита пильно вдивля ться в його. Вiрить. Помалу одходить. Сiда коло столу й пада головою на руки.
Корнiй (огляда ться, пiдходить до неї). Я тебе питаю: пiдеш? Рито, пiдеш до Мулена? Одповiдай!
Рита (схоплюючись, голосно плю йому в лице). От тобi моя одповiдь!
Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).
Рита, дрижачи вся, пада знов на стiл i гiрко рида .
Завiса
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Там же.
Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.
Ганна Семенiвна (часто витира сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?
Ганна Семенiвна. Зараз, зараз... (Пiдходить до дверей злiва i прислуха ться). Єсть... Вiн ходить, а вона спiва . (Ледве чути колискову пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогоднi вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...
Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
Снiжинка (скрику ). Помер Лесик?!
Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почу ... Ох, Боже, що тут дi ться!..
Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано блимнула й погасла.
Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
Ганна Семенiвна (озира ться). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас... Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не пуска ... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хатi, щось дума i знов дивиться... А вона от вже спiва над ним... Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, – та якось же треба порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обо побожеволiють, як iще одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну, вже не знаю... (Витира сльозу).
Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче одходити од тiла сина?
Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його не пуска ... Якби хтось прийшов, кудись покликав, вiн би пiшов... Тш!.. (Прислуха ться). Щось голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила. Потiм, ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж зна те, яка вона. Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi опiум. Пляшечка опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тiльки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу, а ми не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось дума , сидить, як камiнь, i дума , дума , аж страшно ста . Благаю вас, поможiть менi якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволi мо от так. Господи! Якби я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду. I в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
Снiжинка (розчулено). Ну, нiчого, якось все буде. Треба щось зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?
Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродiй. Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично до вас ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас послуха ться бiльш, нiж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його теж... I трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж i труну купити, поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нiчого тут не знаю.
Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все – таки менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви дума те? (В очах жаднiсть i напружена увага).
Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше... Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...
Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?
Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко, йдiть на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй Мiгуелес ма важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть до Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди там. Тiльки дивiться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тiльки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, вони дуже любляться – та заслабла i просить приїхати в отель. Тiльки ж чого записки нема?.. От горе.
Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!
Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої подруги не буде? Що вона подума ? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна i зрозумi , що не можна ж так весь час. Як ви дума те, сеньйоро?
Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнiя витягнути?
Мiгуелес. Ну, добре! А як назива ться та подруга?
Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.
Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.
Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що – небудь зна те. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А то й не рушить нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.
Снiжинка. Добре.
Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
