Текст книги "Свiтове зло (на украинском языке)"

Автор книги: Владимир Заяц

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Заяц Владимир
Свiтове зло (на украинском языке)

Володимир Заєць

СВIТОВЕ ЗЛО

Оповiдання

У своїй однокiмнатнiй квартирi на складаному похiдному стiльцi сидiв 15/01 БВ Тремпс й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхiднiшим, як i належить солдатському житлу: три стiльцi для кожного члена сiм'ї i стiл, покритий грубим сiрим пластиком. На стiнi, на рiвнi людського зору, – червоний ?удзик термiнової сигналiзацiї для виклику полiцiї; трохи вище – портрет Великого Батька всiх солдатiв у повнiй параднiй формi.

15/01 БВ Тремпс побожно подивився на Великого Батька й прошепотiв:

– Даю тобi священне слово солдата А, що син мiй буде гiдний славного iменi солдата В.

Початок цього дня був невдалий. Ще зранку 15/01 БВ Тремпс через неуважнiсть забув вiддати честь середньому офiцеровi їхнього дому-казарми. Це було непростиме порушення Статуту поваги i покори. Офiцер бiльш-менш лагiдно покартав неуважного солдата, пiсля чого в того довго болiло вухо.

Додому 15/01 БВ Тремпс мав iти тiльки завтра. Та о 10 годинi 43 хвилини начальник дому-казарми викликав його до себе i сказав з докором:

– Ось погляньте, що нам передали по службовому каналу про вашого сина – солдата В 16/01 ВГ Тремпса.

15/01 БВ Тремпс стояв струнко й читав iнформацiйне повiдомлення для службового користування. Всерединi у нього наростав страх, проте жоден м'яз на обличчi не здригнувся, бо саме так мав триматися справжнiй солдат великого мiста-iмперiї...

Раз на квартал у школi-казармi проводили заняття з лiтератури й пропаганди. На минулому заняттi розглядали написане генералом-письменником оповiдання, в якому йшлося про те, як розумний i вiдданий iдеалам мiста-iмперiї солдат В запiдозрив матiр – солдата Б – у симпатiях до ворожого сусiднього мiста-iмперiї. Вiн доповiв про свої пiдозри начальству. За виявлену пильнiсть солдатовi В оголосили подяку перед строєм.

I ось маєш! Син 15/01 БВ Тремпса написав у своєму творi: "Я не знаю, як би я вчинив у такому випадку".

Нечувано! Неймовiрно! I це його син, якого вiн виховував у кращих традицiях. Добре, якщо мати не дiзнається про це. Така новина буде для неї великим ударом. Але ж усе це можна поправити. Адже вiн знає свого хлопчика! Швидше додому!

Начальство спiвчутливо поставилось до рапорту 15/01 БВ Тремпса i надало йому дострокову вiдпустку.

I ось вiн сидить дома, з нетерпiнням чекаючи на сина. Син має прийти через двi години. Двi години! Скiльки часу! Треба використати його продуктивно.

15/01 БВ Тремпс заходився складати донос, який збирався надiслати наступного дня. Згiдно з наказом "Про загальнодержавну значимiсть доносiв", а також додатком до наказу, в якому давалися чiткi органiзацiйнi вказiвки, письмовий донос складався в кiнцi мiсяця i здавався у Вiддiл нацiонального здоров'я. Усну iнформацiю рекомендували подавати щодня. Дружина здавала доноси у своїй органiзацiї, а син, повiдомляючи в своєму учбовому доносi про розмови мiж батьками, здавав його за мiсцем навчання.

Солдат А любив порядок i стежив за тим, щоб усi члени сiм'ї писали i здавали доноси своєчасно.

Вiн сiв за стiл i, широко розставивши лiктi, почав писати. Донос виходив докладний. 15/01 БВ Тремпс зумiв навiть провести психоаналiз деяких ситуацiй, i це трохи заспокоїло його. Йому навiть спало на думку, що, якби не цей вчинок сина, вiн мiг би найближчим часом чекати просування по службi.

Вiн став перечитувати написане i раптом злякано здригнувся. Як вiн мiг написати таку фразу: "...I якщо навiть виникнуть вагання, вiдданi солдати iмперiї рiшуче подолають їх i стануть стiною, готовi захистити Високi iдеали i Благороднi цiлi на перше слово Великого Батька всiх солдатiв"? Якби цю фразу прочитав офiцер взводу аналiзу, то довелося б авторовi пережити чимало прикрих хвилин. Всiм вiдомо, що саме слово "вагання" має бути виключене з лексикону справжнього солдата. Наказ начальства – iстина в найвищiй iнстанцiї. Найменший сумнiв у його доцiльностi – це злочин, тому й треба виконувати накази без роздумiв. Загальновiдомо, що саме здатнiсть коритися без роздумiв – одне з найголовнiших достоїнств справжнього солдата. Рипнули вхiднi дверi, i 15/01 БВ Тремпс, вихопивши пiстолет, наставив його на дверi, як того вимагала iнструкцiя ("...ворог не повинен захопити зненацька солдата А, який перебуває в домашнiй обстановцi"). Дверi вiдчинились, i в кiмнату зайшов син. Солдат А сховав зброю.

– Добридень, тату! – з радiсним здивуванням вигукнув син, але, вiдразу ж узявши себе в руки, чiтким кроком пiдiйшов до батька, вiддав честь, тричi вдаривши себе кулаком у груди, i голосно доповiв:

– Солдат В 16/01 ВГ Тремпс прибув додому!

– Кругом! – наказав батько. Погляд його був суворий, брови нахмуренi: – Менi треба поговорити з тобою вiдверто. Вийдемо. Прогуляємось. Нiщо так не прояснює думки, як прогулянка пiшки.

Батько почав бесiду без довгих передмов. Солдат повинен висловлюватись точно i ясно.

– Вчора ти писав твiр. У ньому ти написав, що не знаєш, як повiвся б, якби мати виявилася шпигункою. Як ти мiг? Чому ти написав таке?!

Син винувато опустив голову.

– Кажи, чого мовчиш?

Син не озивався.

– Я наказую: говори!

– Тому, що я дуже люблю маму, – ледь чутно прошепотiв солдат В 16/01 ВГ Тремпс...

Так само, як i його предки, _воно_ нiколи не зустрiчало собi подiбних. Але у всiх них iмена були схожими: Зло, Нещастя, Жах, Кара Небесна тощо.

Воно було ще недосконале i беззахисне. Вiдчуття його були грубi й примiтивнi, зараз ним володiло одне бажання – їсти. Воно причаїлось у центрi площi Переможної Зброї, бiля гусеницi танка, поставленого як пам'ятник. Створiння iнстинктивно вiдчувало, що тут йому нiчого не загрожує, адже воно мало воiстину фантастичну властивiсть: бути невидимим для людей жорстоких, брутальних i обмежених. Воно не могло дати свiдому оцiнку таким людям, але особливостi їхнього бiовипромiнювання були такi, що викликали у Створiння безумовнорефлекторну вiдповiдь – викид випромiнювання, яке iнтерферувало з рядом хвильових процесiв у зоровому центрi людини, Внаслiдок цього виникала "психiчна слiпота" i Створiння ставало невидимим. Його не бачили.

– ...Любиш маму?! – почервонiвши, вигукнув 15/01 БВ Тремпс.

– Так, – вiдповiв син, намагаючись не дивитись на розгнiване батькове обличчя. Вiн розглядав спочатку кiнчики своїх черевикiв, потiм перевiв погляд на шосе, понiвечене гусеницями танкiв, потiм подивився на танк у центрi площi й розкрив рот вiд здивування: бiля правої гусеницi, швидко пульсуючи чорним драглистим тiлом, причаїлось маленьке, з кулак завбiльшки, створiння, схоже на восьминога. Вигляд цiєї невеличкої тварини викликав чомусь вiдчуття крайньої вiдрази, змiшаної з страхом.

– Тату, – ледь чутно промовив син. – Дивись, он там...

– Що "он там"?! – гаркнув солдат 15/01 БВ Тремпс, дивлячись у той бiк, куди показував палець зблiдлого хлопчика. – Нiчого там немає! Що за вигадки? Ти мене зовсiм не слухаєш! Наказую слухати уважно!

– Слухаю! – звичка до покори виявилася дужчою вiд цiкавостi.

– Тож слухай. Я все постараюсь розтлумачити тобi коротко i зрозумiло. Ти любиш Великого Батька всiх солдатiв?

– Так!

– А своїх соратникiв?

– Звичайно.

– Тепер помiркуй. На однiй шальцi терезiв усе мiсто, Великий Батько всiх солдатiв, твоїх соратникiв i твiй батько, а на iншiй мати-зрадниця. Кому ти вiддаси перевагу?

– Але ж я маму... Мама, вона...

– Ну! – солдат 15/01 БВ Тремпс не давав часу на роздуми. Вирiшуй! I не забувай про свiй обов'язок солдата В! З ким ти?!

– З соратниками, – повiльно вiдповiв солдат В 16/01 ВГ Тремпс, починаючи розумiти, як грубо вiн помилявся ранiше.

– Молодець! – батько не мiг стримати вдоволеної усмiшки. – Я вiрив у тебе i не помилився.

Солдат В скоса глянув на мiсце, де було дивне створiння, i нiчого не побачив. Створiння безслiдно зникло. А може, його нiколи й не було?

– Ну, як там у вас? – благодушно спитав батько. – Що завтра вивчатимете?

– Уроки мужностi.

– А, – пригадуючи, кивнув головою солдат А, – i в нас колись такi були. Першого ступеня?

– Чому першого? – трохи образився син. – Перший ступiнь був у нас ще пiвроку тому. Це птахiв треба було вбивати. Сiмома способами, якi показували офiцери-наставники, а два треба було придумати самим.

– Ну i?..

– Звичайно, придумав. I не два, а цiлих чотири, – згорда пiдвiв голову солдат В.

Отак, дружньо розмовляючи, вони неквапом йшли затишною вулицею, i батько з радiстю дедалi бiльше впевнювався, що його хлопчик росте справжнiм солдатом.

...А Створiння все росло. Спочатку воно харчувалося органiчними речовинами грунту, потiм, трохи змiцнiвши, налякало кiшку, яка пробiгала мимо.

Минуло два мiсяцi. Створiння виросло й за розмiрами не поступалося танку. Величезний чорний мiшок поглинав дедалi бiльше харчу i рiс неймовiрно швидко. I ось одного разу ввечерi...

...I ось одного разу ввечерi середнiй офiцер дому-казарми прибув на шикування. Вiн вiдразу ж помiтив, що старший солдат, який пiдбiг до нього з рапортом, чимось схвильований.

– Пане середнiй офiцер! За час вашої вiдсутностi... – сказав вiн i замовк.

– Не тягнiть! Доповiдайте коротко i ясно!

– Слухаюсь! – виструнчився старший солдат. – Рядовий 21/02 АК Гарп...

– Ага! – зловтiшно посмiхнувся середнiй офiцер. – Я так i знав! Знову цей ледар 21/02 АК Гарп не вичистив як слiд ?удзики на мундирi!

I вiн, демонстративно викинувши вперед руку з витягнутим вказiвним пальцем, повернувся до правого флангу строю i... на мить онiмiв. 21/02 АК Гарпа на мiсцi не було. "Може, хворий? Чи помер раптово?" промайнуло в головi. Але вiн тут-таки вiдкинув це припущення. Про такi речi казармений лiкар мав би повiдомити задовго до шикування. Лишалося двi версiї: або солдат 21/02 АК Гарп втiк за межi мiста-iмперiї як дезертир i вiдщепенець, або як ворожий агент... Третього не дано. Якби солдат не з'явився в казарму просто так i лишився вдома, на нього того ж дня донесли б усi члени сiм'ї i сусiди, а якби вiн знiчев'я вештався по вулицях, його при першiй же перевiрцi затримав би патруль. Отже, дезертир або шпигун. Шпигун... Це слово молотом гупало у зацiпенiлому мозку. Не бачити тепер пiдвищення, не бачити надбавки за бездоганну службу. В таких випадках кара одна: винного вiдправляють за межi мiста для несення польової служби. Збройнi сутички трапляються там по кiлька разiв на день – так рацiонально очищають мiсто вiд небажаних елементiв.

Завмираючи з страху, забувши про зацiпенiлих у строю солдатiв, середнiй офiцер побрiв доповiдати старшому офiцеровi. Його вiдчай набагато полегшила думка, що старшому офiцеровi теж будуть непереливки...

Вночi у мiстi було неспокiйно: ревiли мотори машин, снопи свiтла били по вiкнах будинкiв, лунко гупали по брукiвцi чоботи патрульних.

Двоє з них проходили повз танк на площi Переможної Зброї.

– Слухай, – з цiкавiстю сказав один з них. – Чого це всi заворушилися?

– Не знаю, – стенув плечима другий. – Начальству виднiше.

– Авжеж, виднiше, – насторожився перший. – Наше дiло – виконувати наказ.

Вони пiдiйшли до танка зовсiм близько. I в цей час вiд Створiння вiддiлились два щупальцi, як двi невидимi змiї. Вони дотягнулися до солдатiв i обвили їх тугими зашморгами так, що тi не могли й скрикнути. Через кiлька секунд їхнi тiла обм'якли.

_Воно_ жадiбно поглинало плоть, i драглисте тiло його нетерпляче здригалось. Створiння вiдчувало, що вже близько та мить, коли настане Межа i коли воно зможе стати Виходом. Лишалося зовсiм мало, i воно, остаточно знахабнiвши, зухвало виповзло на дорогу. Патрульна машина, що їхала на великiй швидкостi, врiзалась у невидиму перешкоду i на очах почала розчинятись. Через кiлька хвилин вiд неї нiчого не лишилося.

I ось тодi Створiння вiдчуло, що Межi досягнуто. По тiлу його пробiгли серпанковi тiнi, закучерявилися спiралi блакитного вогню; драглиста маса Створiння перетворювалася на субстрат, мiцнiший за будь-який сплав.

Коли процес полiмеризацiї скiнчився, Створiння стало видимим величезне й огидне, воно височiло над стандартними п'ятиповерховими будинками й було схоже на потворного велетенського восьминога.

У бiй кинули все: танки, лазернi гармати, ракетнi установки. Але чудовисько було невразливе...

Надвечiр усе скiнчилось. Створiння здiймалося над мiстом, наче величезна чорна гора.

Минула година, двi, i в ньому виникло вiдчуття завершеностi свого iснування. Величезне тiло його легко, немов повiтряна куля, пiднялось у повiтря. З кожною секундою швидкiсть його польоту зростала. Незабаром атмосфера планети залишилась далеко позаду, i тодi Чудовисько вiдчуло, що мети його iснування досягнуто – воно остаточно стало Виходом.

Створiння беззвучно вибухнуло в темнiй порожнечi космосу, розпавшись на мiльйони дрiбних зародкiв-спор, вкритих надмiцною шкаралупою, яка надiйно захищала їх вiд випромiнювання. Зародки розлетiлись у рiзних напрямках, щоб колись, можливо, через мiльйони рокiв, дати початок новому Створiнню. Для цього конче потрiбно було, щоб розумне життя на планетi було лихим i обмеженим. I тодi зародок, виконуючи закладену в ньому програму, змiг би вирости, змiцнiти й самому стати Виходом, тим самим Злом, яке знищує Зло.