355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Василий Бережной » Останнiй шанс (на украинском языке) » Текст книги (страница 1)
Останнiй шанс (на украинском языке)
  • Текст добавлен: 24 сентября 2016, 08:31

Текст книги "Останнiй шанс (на украинском языке)"


Автор книги: Василий Бережной



сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Бережной Василий Павлович
Останнiй шанс (на украинском языке)

БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ

Останнiй шанс

Коли юнi зухвальцi вивели старого Конструктора з пiдземелля, той мало не захлинувся свiжим повiтрям. Дихав судорожно, часто, запалi груди ходили ходором.

– Стiйте... Заждiть...

Вiн уп'явся в мiцнi юначi руки, i хлопцям здалося, що в старого не пальцi, а пазури. Зупинилися. На сходi заходив Фобос, i невiдомо було, чи оте блiде сяйво вiд нього, чи, можливо, уже сходить Деймос. Юнаки, блукаючи у пiдземеллi, втратили лiк часу. А з Конструктором вони ледве просувалися,в'язень виснажений до краю,– хоч можлива була погоня.

– Зорi... – Конструктор ще щось шепоче, жадiбно обмацує очима темну пiвсферу неба. По його виснаженому обличчi течуть сльози, та хлопцi не помiчають їх, сторожко прислухаються до мороку ночi. Хоча б встигнути затемна сховатись у горах! Апарат хоч i швидкохiдний, та все ж...

А старий нiяк не може намилуватися небом. П'ятдесят вiсiм рокiв п'ятдесят вiсiм довгих рокiв! – пробув вiн пiд важким кам'яним склепiнням. Та його нiколи не полишала надiя, що колись побачить над собою небо, з першого ж дня, коли за велiнням Вершини Мудростi його запроторили в катакомби, не полишала. I ось вiн таки дiждався!

Небо... Зорi... Легкий повiв вiтру i подих космосу...

– Пора, шановний Ру... – Троє юнакiв-смiливцiв квапляться.

Конструктор це добре розумiє, а от чи вони його розумiють? Хлопцi рушають обережно, тримаючи старого пiд руки. Якби не заперечував – ухопили б та й понесли. Але ж не хоче! Спроквола переставляє свої сухi нижнi кiнцiвки, немов боїться, що вони ось-ось хруснуть i переламаються. Шурхотить пiсок, наче пустеля зiтхає.

Нарештi дiйшли до апарата. Округла кабiна мiцно стояла на пiску, розкинувши в боки три свої "ноги". Як тiльки всi забралися в неї, дверцята засунулися, задзижчав мотор. Кабiна почала плавно здiйматися вгору. Ось вона стала на своїх шарнiрних опорах. Мотор загув дещо гучнiше, одна "нога" викинулася вперед, за нею – iншi. По мовчазнiй пустелi наче побiг великий павук на трьох довгих ногах.

Старий Конструктор нишк бiля iлюмiнатора i дивився, як танцюють на небi зорi.

Вiн не впiзнав космодрому. Службовi примiщення, корпуси майстерень все тонуло в бурому пiску. Стартова естакада, в якiй темнiв цилiндр останньої ракети, помiтно похилилася. Навiть кiльце вивiтрених гiр, що вiддiляє космодром вiд пустелi, неначе понижчало, осiло.

Старий безпорадно позирнув на своїх юних друзiв.

– Хiба тут можна щось зробити? Потрiбнi зусилля сотень або й тисяч...

– Нас четверо. I ми мусимо! Бо iнакше – пройдуть столiття...

Безброве лице старого спохмурнiло, сизi перетинки затягнулися на очах.

– На той час, коли космiчнi польоти були забороненi, готовнiсть ракети дорiвнювала шiстдесяти...

– То невже ж ми... Зважте, шановний Ру, це останнiй шанс!

– Дiти, чи уявляєте ви, що таке монтаж космiчної ракети?

Звичайно, де ж їм уявляти? Це поколiння зросло вже пiсля космiчної ери, яка починалася з великих сподiвань i закiнчилася так безславно... Коли перша експедицiя загинула, зiткнувшись з астероїдом, незабаром спорядили нову. Космiчний корабель звався "Око", вiн мусив облетiти навколо голубої третьої планети, оглянути її зблизька i потiм заснувати на великому її супутнику базу. Спочатку все йшло добре. Центр космiчних польотiв одержав багатющу iнформацiю про цю голубу планету, але, зрештою, i цей екiпаж зазнав невдачi. Посадка на супутник була нещасливою – корабель "Око" упав набiк i не мiг стартувати. Доки спорядили рятiвничу ракету, екiпаж загинув. Сама рятiвнича занадто наблизилася до третьої i впала на її пiвденну полярну шапку...

Минали роки, десятилiття – хоча б один космiчний полiт завершився успiхом! Катастрофи переслiдували космонавтiв, як прокляття. I коли трагiчна доля спiткала чергову експедицiю (ракета вибухнула над пустелею у верхнiх широтах третьої), мати одного iз загиблих космонавтiв пiдняла руки до неба i, ридаючи, просила Долю змилуватися над смiливцями. I раптом їй вчулося: "Не пробивайте шляхiв у Всесвiт, бо холод заб'є вам подих i гординя ваша занiмiє!"

З того й почалося. Проповiдники понесли по всiй планетi звiстку про божий гнiв, плани ентузiастiв полетiли шкереберть. Верховну владу одержав тупий фанатик, якого було проголошено Вершиною Мудростi. Найперше, що вiн зробив,– прокляв космiчнi дослiдження i пiд страхом смертi заборонив не тiльки вивчати цю справу, а й навiть згадувати про неї.

О, Ру пам'ятає дикий напад оскаженiлого натовпу на космодром, добре пам'ятає. Його тодi ледве не роздерли на шматки. Побитих, скалiчених, їх усiх за милостивим наказом Вершини Мудростi вкинули у пiдземелля, що 5 давнiх часiв правило за в'язницю. Вiдтодi в небi не шугали ракети. Всi iнженери, технiки, конструктори сконали пiд кам'яним склепiнням, лишився один Ру. Здавалося, галузка космiчного знання засохла, вмерла. А от бач...

Про полiт ракети старий Ру вже й не мрiяв, а побачити небо хотiв, ой, як хотiв.

Юнаки обступили його:

– З чого будемо починати?

Старий Конструктор наче прокинувся зi сну.

– Починати?..

– Нам не можна гаяти й хвилини.

– Так, так, гаятись нiколи.. – шепотiв старий, наче сам до себе. – Я вважаю, треба одразу перевiрити, чи вцiлiли елементи агрегату.

– А може, спочатку стартову систему?

– Починайте з чого хочете, а я органiзую оборону, – сказав довгошиїй юнак i поклав свою трипалу долоню на сiрий цилiндрик, що висiв у нього на боцi.

Старий Ру вiдчув приплив сили. Випростав змучене старече тiло, хазяйновито поглянув навколо i рушив, грузнучи в пiску, в напрямку стартової естакади.

Хтось iз юнакiв торкнув його за лiкоть:

– Пiшки довго. Прошу до кабiни.

"Павук" на трьох лапах кинувся бiгти, розкидаючи пiсок. Довгошиїй подивився вслiд, постояв трохи в задумi i, пiдiйшовши до високої освiтлювальної мачти, подерся по нiй угору.

Старший наглядач пiдземних темниць Оам саме споживав харч iз рук своєї красунi Онол (годувати його – в цьому, власне, й полягають її обов'язки!), коли його потурбував сигнал iз другого ярусу. Кришталева пiрамiдка на великiй панелi раптом потемнiла, в низьке, хоча й досить просторе примiщення посипалося надокучливе поцокування. Оам скривився, що означало його велике невдоволення, бо скривити заплиле жиром лице було не так-то легко. Яке зухвальство – турбувати його пiд час годiвлi! Оам невдоволено взяв таку саму пiрамiдку, як i на панелi, очицi затяглися чорними перетинками.

– Я на посту!

– Ваша добрiсть! – пролунав iз пiрамiдки голосок. – Наважуюсь доповiсти: нова змiна Пильних не долiчується Конструктора Ру.

– Припинив iснування?

– Тiла не знайдено, ваша добрiсть.

– Де ж вiн?

– Старший попередньої змiни запевняє: його взяв персонал Контролю, слава Вершинi Мудростi. Чи не могла б ваша добрiсть...

– Шукайте по всiх закамарках! – владно наказав Оам. – Нiкого з персоналу Контролю за останнi п'ять рокiв, хай сяє Вершина Мудростi, не було!

Оам вiдставив пiрамiдку – вона одразу посвiтлiла. Розкрив широко рота, й нiжнi пальцi Онол вклали туди теплий соковитий кусень. Харчуючись, його добрiсть думав: де ж мiг подiтися отой нiкчемний крiт? Може, заповз у щiлину, куди просочується повiтря, та й застряв?

Нагодувавши його добрiсть, красуня Онол почала своїми маленькими ручками легенько масувати йому величезного живота. Кулачки так i поринають, так i поринають у податливiй м'якотi. Його добрiсть аж умлiває вiд задоволення: масаж допомагає травленню.

Через деякий час знову потемнiла пiрамiдка, почулося цокання.

– Ваша добрiсть! Конструктора Ру нiде нема, хай славиться Вершина Мудростi. Слiди тягнуться до старого пiвнiчного виходу.

– Втеча?! Старшого попередньої змiни ув'язнити до найнижчого ярусу, слава Великому i Мудрому! Загiн охорони зiбрати бiля пiвнiчного виходу!

Онол допомогла Оам звестися. Важко сопучи, вiн вмостився у свого човна i крiзь розсунутi дверi поїхав по пiдземних анфiладах. Струнка Онол стояла за його спиною на приступцi, тендiтнi руки її лежали на плечах його добростi.

Пiдземелля наповнилося цокотом, наче якимись осколками. При наближеннi човника Старшого наглядача варта завмирала, в'язнi сахалися вiд грат, ховаючись у темряву нiш. А човен мчав усе швидше, швидше, злякана Онол дивувалася: як вiн встигає робити повороти у такому звивистому жолобi? Але автоматика працювала добре, човен котився на своїх численних котках точно посерединi тунелю.

Бiля пiвнiчного виходу Старшого наглядача вже чекав загiн. Дебелi охоронцi купчилися по боках виходу, i його добрiсть одразу ж побачив слiди в пiску. Рушив по них човном, але котки заскреготiли, завертiлися на мiсцi. Старший охоронець кивнув своїм хлопцям, i восьмеро їх – по чотири з двох бокiв – пiдняли й понесли човна разом iз його добрiстю i красунею Онол.

Ось i мiсце, де стояв апарат, в якому невiдомi кудись повезли Ру. Старший наглядач наказав зупинитися. Йому вже було ясно: зловмисники посадили Ру в апарат i подалися в пустелю. Але навiщо? Яка мета?.. Це тим бiльше безглуздо, що в старого немає дiтей. Кому ж потрiбна така руїна?..

Лють охопила його добрiсть з такою силою, що вiн аж задихався. Пiднявши по тривозi екiпажi двадцяти апаратiв, його добрiсть вирушив на чолi них у пустелю. Красуня Онол була, звичайно, з ним i, як тiльки тринога рушила по слiду, почала годувати Оама.

Минуло вже добрих п'ять годин, сонце пiдбилося над обрiєм, а слiд утiкачiв усе вiв i вiв у пустелю. Нарештi Оам побачив невисокi гори. Наблизившись до них, упiзнав колишнiй ракетодром. Прокляте мiсце! Значить, старого потягло туди, де вiн колись чинив свої злочини... Божевiльний! Оам вiдсунув прозору засувку, i тепле повiтря наповнило кабiну.

– Поглянь, Онол, крiзь кришталь.

Красуня виставила свою голiвку в отвiр, пiднесла кришталь до очей, подивилась i... скрикнула.

– Що там? Дай сюди!

Оам простяг руку по кришталь, але той випав з її пальцiв, та не в кабiну, а назовнi, в пiсок. Його добрiсть засопiв, i бiдолашна Онол злякалася ще дужче.

– Там... Там... Я зараз дiстану...

I не встиг Оам взятися за важiль, щоб опустити кабiну, як вона вислизнула в люк.

– Ваша добрiсть! – почувся з пiрамiдки голос Старшого охоронця. Невiдомого якогось помiчено на освiтлювальнiй мачтi, певне, виглядав нас. А там далi, бiля гратчастої споруди, стоїть тринога, втiкач, мабуть, у кабiнi. Дозвольте вдарити по них, ваша добрiсть!

– Нi в якому разi! – твердо наказав Оам. – Спiймати живими!

– А навiщо, ваша добрiсть, послали Онол?

Головний наглядач, поглянувши в отвiр, отерп: його нiжна, його люба красуня побiгла до того проклятущого космодрому! Безрозсудна, чого вона туди бiжить?

– Ваша добрiсть, то чому...

– Ви цього не зрозумiєте, – сердито перебив Головний наглядач. Не мiг же вiн сказати, що й сам не тямить, чому Онол побiгла вiд нього, свого володаря i благодiйника! Засопiвши, наказав: – Рушаймо туди, i нехай сяє Вершина Мудростi!

Два десятки машин, спокiйно переставляючи свої металевi "ноги", рушили в бiк мовчазного космодрому. Пологий схил був недалеко – он уже Онол збiгла на нього! – квапитися нiчого. Бойовi "павуки" розосередилися, щоб охопити з усiх бокiв дiлянку. Iдуть i йдуть. Та чомусь гiрський вал як був недалеко, так i лишався, наче вони топталися на мiсцi!

Оам засопiв i поглянув на хронометра. Здається, вже минуло не менше двох годин, як вони рушили вслiд за Онол, а не просунулись уперед i на один крок. Чи, може, прилад зiпсувався? Чи в нього макiтриться в головi од голоду?

– Ваша добрiсть... – почувся шепiт Старшого охоронця. – Мiй зiр, ваша добрiсть...

– Зiр, зiр! – перебив його Оам. – Чого топчетеся на мiсцi? Чи машини одночасно попсувались? Тодi вилазьте i – пiшки!

Охоронцi повискакували з кабiн i почали мiсити пiсок. Було добре видно, що вони посуваються вперед, бо їхнi триноги одразу ж лишилися позаду, рухалася тiльки машина його добростi, i вони старалися не вiдставати вiд неї. Iшли досить швидко, але тiнi пересувалися ще швидше – тепер вони темнiли праворуч. Все ж до схилу було так само далеченько.

"Певне, божеволiю... – подумав Головний наглядач. – Хоча б оце Онол... I як же вона змогла дiстатись туди, а ми ось топчемось i топчемось на мiсцi? Туманiє голова..." Його добрiсть затягнув сизими перетинками очi й вiдкинувся на спинку сидiння.

Iз зацiпенiння його вивiв шепiт Старшого охоронця:

– Ваша добрiсть... Чи ви бачите, ваша добрiсть?

Оам вiдслонив очi i застогнав. Перед ним був той самий пiвнiчний вхiд до пiдземелля, вiд якого вони вранцi рушили в пустелю. Приголомшений до краю, вiн сiпнув за важiль i зупинив апарат.

Онол пiдбiгла до ажурної мачти, важко хекаючи. Вхопилася за метал своїми нiжними руками i, задравши голову, закричала:

– Рятуйся! Швидше злазь, Аре, вони вже близько!

Ар не вiдповiдав. Це злякало дiвчину. Адже вона добре бачила крiзь кришталь його обличчя.

– Чуєш, Аре! Мерщiй тiкай! Це я, твоя Онол, чуєш!

Мовчанка.

Дiвчина безпорадно озирнулася навколо – ген там побiля якоїсь цилiндричної споруди жовтiє апарат, але нiкого нiде не видно! Що ж тут дiяти? I вона подерлась на мачту. Терпли руки, страх забивав подих, а вона лiзла й лiзла.

На верхнiй панелi, як на полицi, лежав, неприродно вигнувшись, юнак. Авжеж, це – Ар. Вiн вчепився в якийсь цилiндрик, певне, боїться впустити.

– Любий... – прошепотiла Онол, бачачи, як його ламає, скручує, кидає навзнак якась невiдома сила. – Що з тобою, любий?..

Обличчя в нього перекошене стражданням, i пекучим болем.

– Не можна сюди... Злiзь! Не можна... Я зараз, зараз...

Онол злякалася ще дужче. Сяк-так злiзши додолу, сiла на пiсок i почала ждати. Що ж, певне, так уже записано в Книзi Буття: не бути їй з коханим. Тодi силою вiдiрвали її вiд Ара i тепер... Ось-ось з'являться на пагорбi грiзнi триноги цiєї бездонної бочки, i все.

Але триноги не з'являлися. Минала година за годиною, а їх не було!

Тодi Онол побiгла до узгiр'я, зiйшла на вершину i побачила... самi пiски пустелi. Де ж вони подiлись?

Ар, поволi спустившись iз мачти, лiг на пiску.

– Я знав: ти прийдеш... – тихо говорив вiн лежачи. – Неповторна моя, найкраща!

– Я так злякалася, коли побачила тебе... А де вони всi подiлися?

– Зараз вони коло пiдземелля.

– А як вони там опинилися?

Ар вказав на сiрий цилiндрик:

– Цей прилад... як би тобi пояснити?.. викривлює простiр.

– Справдi?

– Справдi, у фiзичному розумiннi. Це наш винахiд. Тiльки ним важко працювати...

– Я бачила... – Онол схилилася до його обличчя i тернулася щокою його щоки. – Вони до нас не доберуться?

– Сподiваюсь, нi. – Юнак пiдвiвся i кивнув у бiк стартової естакади: А закiнчимо ракету, шугнемо в космос!

– У космос?

– На третю планету.

– А там же, кажуть, жахливi умови...

– Сподiваємось здибатись iз мислячими iстотами.

– I мене вiзьмете?

– Обов'язково.

Оам вчинив ще кiлька наскокiв на космодром, але щоразу його пiдручнi опинялися там, звiдки вирушали. Коли б це трапилось тiльки з ним самим, то, без сумнiву, його добрiсть збожеволiв би. Але ж iншi зазнавали того самого. Значить, щось траплялося насправдi. Але що воно, оте "щось"? Нiхто зрозумiти не мiг. Не знав Оам навiть, як повiдомити вищi щаблi про цю неймовiрну пригоду, отож i не квапився.

А на космодромi вирувала напружена робота. Юнi ентузiасти космiчних польотiв, керованi старим Ру, працювали i вчилися, вчилися i працювали. Навiть їли на ходу, хоча красуня Онол i ремствувала.

Конструктор бачив, як успiшно посувається монтаж космiчного корабля, i очi його повнилися радiстю. Тюремник Оам, мабуть, не впiзнав би його. Енергiйний, рухливий, Ру нiби скинув iз себе десятки рокiв. Робота пiшла ще успiшнiше, коли Ру сконструював дистанцiйнi автоматичнi приводи для керування "цилiндрами простору", якi вони встановили з чотирьох бокiв. Тепер самовiдданий Ар не корчився на мачтi, а працював разом зi своїми товаришами. Цилiндри самi стежили за наближенням ворогiв i одразу вмикалися, як тiльки тi вступали у зону їхньої дiї. Переконавшись, що силою до космодрому не пробитися, Оам наблизився до небезпечної зони, розташувався в пiсках i почав за допомогою пiрамiдок викликати Конструктора Ру. Все-таки йому кортiло хоч якось розiбратися в подiях. Довго, дуже довго на виклик не було нiякої вiдповiдi. Оам терпляче ждав. Зрештою пiрамiдка обiзвалася:

– Що потрiбно Синовi Пiтьми?

Оам не на жарт обурився: замiсть "ваша добрiсть", як то належить по закону, його безцеремонно названо "Син Пiтьми"!

– Я даю можливiсть вам добровiльно повернутись. I вiдпустiть Онол. Це останнiй шанс!

– Доведеться вам трохи почекати, поки ми не закiнчимо своєї роботи.

– Що ж ви робите?

– О, це дуже складнi речi для ваших розумових здiбностей! Та коли вас цiкавить...

"Вiн знущається з мене! – подумав Оам, стискуючи пiрамiдку. – Ну, зажди, пiймаєшся менi, живцем замурую..."

– ...Можу повiдомити: ми готуємося до космiчного польоту.

– Що?! – вiд подиву, обурення i гнiву в Оама заколихався живiт. – Це тяжкий злочин! Хiба забули постанову Вершини Мудростi? Як ви смiєте навiть думати про це?

– Бач, цього ви нiколи не збагнете. Це вiчне поривання духу, вiчне прагнення до пiзнання. I це таки у нас останнiй шанс, бо ви вiдiбрали бiльшу частину мого життя. Якщо я не встигну пiдготувати молодь... Але ми впораємось, i на третю планету таки прибудуть гостi! I Онол у тому числi.

Голос умовк. Тюремник з хвилину сторопiло дивився на пiрамiдку, а потiм спересердя пожбурив її у бiк причаєного космодрому, зблиснувши на сонцi, пiрамiдка зробила петлю i, вiдлетiвши назад, бухнула Оама в живiт. Проте йому не заболiло, вiн тiльки погладив мiсце удару.

Довго ще сидiв наглядач на пiску, марно силкуючись збагнути суть того, що почув од Конструктора Ру: "Поривання духу, прагнення до пiзнання... Нащо цi химери? Хiба харч, багатство, влада – не головне?.."


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю