Текст книги "Людина-маятник (на украинском языке)"

Автор книги: Василий Бережной

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 2 страниц)

Шмати впали додолу, i на долонi в Альбiни застрибала химерна лялька тонкi ноги-пружинки, зубатий рот, на кулястiй головi – невеличкi рiжки.

– Подобається? Це – мiй синок Гена, тобто Ген, отой самий, що вiдає смертю. Бач, який жвавий... Ну, годi кривлятися, перелякаєш доктора.

Лавро сперся па лiкоть i уважно придивлявся до Альбiниного обличчя, Флорiка не могла й слова сказати, лише клiпала вiями. Альбiна ж поколихала ляльку та й поклала в постiль до Лавра.

– Що означає цей спектакль? – стримано спитав вiн, уже здогадуючись, що сталося.

Альбiна хихикнула, кивнула на ляльку:

– Не здогадуєтесь? А ви ж такий проникливий, докторе... Просто i ясно, як ви мовите. Це той Геник, якого я ввела вам у гiпоталамус. Ви сказали: нагода для мене, от я й використала нагоду...

– Що?! – скрикнула Флорiка.

– ...Мiй любий пiдопiчний Геник, завiдує старiнням, – провадила своє Альбiна, зовсiм не звертаючи уваги на Флорiку. – А ви не вiрили, докторе, заперечували.

– Але ж я сам приготував культуру для операцiї.

– Ваша культура – х-ха-ха! – попливла в раковину, а шприц я наповнила оцими...

– А для Флорiки?

– Варто було б ввести i їй... Ширший був би експеримент. Але ви так пильно стежили за ходом операцiї... Потiм вона заснула, i я використала свiй шанс.

– Це ж злочин! – сплеснула руками Флорiка.

– Науковий експеримент – злочин? Х-ха-ха! Оце зморозила...

Флорiка прожогом кинулася до дверей. Зупинив її приглушений вигук доктора:

– Вернись! Дiвчина знехотя стала.

– Я хотiла подзвонити... викликати бригаду. Чи ви не бачите, що з нею?

– Що б там не було, а нiяких бригад... Такий експеримент... А як ви, Альбiно, одержали цi бiлки?

– О, це було не просто. В клiтинi вони розмiщуються на рiвнi шостої хромосоми... Я їх вивела in vitro.

От уже цей доктор Лавро! Вiн розбалакує так, нiби не його самого, а когось iншого ця божевiльна кинула в лабети старостi. Флорiка страшенно обурена. Що тут з нею теревенити? Негайно в психолiкарню! А вiн цiкавиться деталями "ризикованого експерименту", розпитує як та що.

– Просто i ясно: ми продовжимо початий експеримент, адже так, Альбiно?

– Е, нi! – злякано замахала руками. – З мене досить.

– Чому?

– Мене й так совiсть мучить. Ось тут, – показала на груди, – особливо вночi, наче вогнем пече. Оце вiддала вам Геника – може, полегшає.

– А ще як i записи, документацiю... Адже вела?

– Звичайно, там уся бiографiя Геника.

Флорiка ступила до неї, поклала руку на плече:

– То ходiмо, вiддаси.

– Е, нi! Це мiй секрет, – посварилася пальцем на Флорiку. – Бач, яка хитра! – I вже до Лавра: – Я сама принесу, тiльки нехай не йде за мною назирцi, добре?

– Гаразд.

Коли Флорiка сiла бiля доктора, вiн задумливо сказав:

– Отепер ми знаємо, як воно сталося... Просто i ясно. А я не вiрив у тi гени...

– Я й зараз не вiрю. Можливо, збiг обставин, випадок.

– Не виключено, але все-таки... Мусимо переконатись. Почулися швидкi кроки, Альбiна прочинила дверi, подала товсту папку Лавровi.

– Тут увесь родовiд мого Геника. Це вiн, рогатий чаклун, перетворив вас на маятника. Глядiть, вiн примхливий, схоче – зупинить!

Доктор Лавро поклав папку на тумбочку i, поправивши подушку, лiг, втомлено заплющив очi.

Альбiна знову посварилася пальцем на Флорiку i навшпиньках пiшла з палати. У дверях обернулася, пошепки сказала:

– Нехай вони з Геником посплять.

Флорiка, також легенько ступаючи, вийшла в коридор, увiмкнула титан, почекала, поки вiн закипить, i палила бiлий лабораторний чайник. Може, Лавровi схочеться вночi пити. Вимкнула свiтло, щоб уже йти до своєї палати, коли вiн обiзвався:

– Я не сплю, Флорiко, я все думаю...

Присiла на лiжко, нервово сказала:

– Є про що... Вона з самого початку була менi несимпатична.

А Лавра охопив незнаний досi настрiй – напруга вiдхлинула, на душi полагiднiло.

– Часом треба стати вище симпатiй i антипатiй. Ти .знервована, люба, мабуть, iди вже вiдпочивай.

А сам не втерпiв, увiмкнув настiльну лампу i розгорнув папку... Боже, скiльки думок викликали з небуття скупi записи, схеми, фотознiмки! Попрацювала Альбiна... I це ж поза планом, самотужки, тихцем. Так... А де ж ключик до цього гена? їх небагато в органiзмi бiля шостої хромосоми. Якби створити антиген... Отодi нiякої старостi люди не знали б...

Доктор Лавро аж усмiхнувся на цю думку. Оце перспектива... "Антистаростин"... Нi, не пiдiйде, краще – "антиген". Одержав iн'єкцiю – i нiякої тобi старостi! Просто i ясно.

Раптом рiзкий напад втоми повернув його до дiйсностi. Коли б на водi не змiг би рукою ворухнути, втонув би. А тут зсунувся на постiль i довгенько лежав, дослухаючись до того, що дiялось у нього в грудях. Дихав поверхнево, бо з'явилися неприємнi вiдчуття бiля серця, у скронях тонко дзвенiло. Виходить, що не дуже воно просто i не зовсiм ясно...

"Ну-ну, ти там не лiнуйся, – подумки звернувся до свого серця, – працюй нормально, нам ще треба забити гол".

На свiтанку доктор Лавро заснув, йому наснилося, наче вiн жене м'яч до ворiт, а там стоїть, розкарячившись i наставивши рiжки, Альбiнин Геник... Сильним i точним ударом Лавро посилає м'яч пiд верхню перекладину, але прокляте одоробло встигає пiдхопити його на роги, – чути шипiння, i трибуни смiються голосом Альбiни, Лавро озирається – там сидять самi Альбiни, тисячi, десятки тисяч Альбiн! Вiн знову жене м'яча, i той чортiв Геник знову проколює його рогами, а тi, на трибунах, регочуть, аж заливаються. "Головою! Головою!" Вiн б'є головою, але спотикається i падає.

– Вам погано? – Флорiка гладить йому чоло, долоня її знiмає жар, i Лавро нарештi приходить до тями.

– Треба ввести гамма-iнтерферон, – пошепки, нiби по секрету каже вiн. Виграємо час...

Ця незвичайна iсторiя продовжується. Маятник Лаврового життя коливається з певною, вже установленою амплiтудою. За минулий рiк вiн чотири рази змiнював молодiсть на глибоку старiсть. Науковi дослiдження по синтезу гiпотетичного антигена, розпочатi вченим, ведуться силами всiєї лабораторiї.

Флорiка захистила кандидатську i тепер спецiалiзується на цитологiї. А одруження вони вiдклали до того дня, коли буде завершено програму дослiджень.

– Просто i ясно, – усмiхається доктор Лавро. – Нас поєднає ланцюжок того самого бiлка, що вимкне старiсть, хоча вiн i має бути мiкроскопiчним.