Текст книги "Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц) [доступный отрывок для чтения: 1 страниц]

Нечуй-Левицький І.С.

УКРАЇНСЬКІ  ГЕТЬМАНИ  БРУХОВЕЦЬКИЙ  І  ТЕТЕРЯ

***

Після гетьмана Юрія Хмельницького на Україні стали два гетьмани. На східній Україні, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Україні, в Корсуні, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна розділилась на дві половини по Дніпро: Полтавщина й Чернігівщина зостались під московським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польського короля. Обидва гетьмани хотіли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські діла, піддержували кожна свого гетьмана і хотіли силою завоювати собі другу половину України. На Україні почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польським та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали татар, поляків, москалів. Правий, західний берег став пустинею. Народ втікав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, вороніжську ґубернії, на Дін. Народ назвав сей кривавий час «руїною».

Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостався давній гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Дніпро і збиралися напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщині, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Дніпро. Дорошенко засів в Кременчузі. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польське військо.

Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тоді воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польське військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадцять тисяч Москалів полягло на місці. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Січ п'ятсот Москалів та Донців з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сіркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олістратенка і просив, щоб король чим скоріше приходив на Україну з військом. Король хапався на Україну, бо в Тетериній гетьманщині вже починався проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.

Іван Попович був син священика з місточка Ходоркова. Ще в молодих літах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польських панів. За Юрія Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польських панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польських панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподівався од Москви добра для народа. Він хотів прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнався про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополит Діонизий Балабан та чернець Юрій Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому життя, вважаючи на його молоді літа. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постригся в священника. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавиділи польських панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всіх Поляків та жидів. Повстання зайнялося. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам заперся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелів мучити Поповича: йому терли гарячим каменем тім'я, прикладали до боків розпечене залізо, а далі поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тіло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польське військо на Україну.

Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польський король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістдесят верстов од Києва. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексія всю Білу Русь і тепер хотів одібрати і всю Україну. В короля було небагато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовенство прислало од себе привітати короля архімандрита Гедеона-Юрія Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополита Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидів в той час архієрей Методій, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотів навіть настановити його київським митрополитом. Методій писав в Москву про все, що робилось на Україні. Він зараз дав звістку в Москву, що польський король прийшов в Білу Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тим часом, 13 листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з татарами дійшов уже до самого Дніпра, став у Ржищеві над Дніпром і почав перевозити своє військо за Дніпро. Татари переплили через Дніпро коло Трипілля, по своєму звичаю, держачись за кінські хвости. Бруховецький стривожився, слав до царя лист за листом, щоб цар скоріше присилав на поміч військо, а цар помочі не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московським військом в Білгороді на українській границі, розпустив Москалів до дому. Натомість з Москви приїхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Він привіз гетьманові умову, написану ще гетьманом Юрієм Хмельницьким і велів гетьманові підписатись на тій умові і сповнити її. В тій умові був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збирати податки на Україні і одсилати в царську казну. Гетьман і старшина довго сперечались, але мусили підписатись. Башмаков пригадав їм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повинні покорятись своїм владикам». Козаки стали вже царськими рабами…

Окрім того Башмаков передав гетьманові царський приказ, щоб він позаписував на папір всіх козаків, міщан, селян, їх землю, хуторі, млини, пасіки, худобу, щоб по тих записах з усього збирати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польський король перевозить військо через Дніпро, що біда висить над головою, записувати людей та землі тепер ніколи. Одначе нігде було дітись, коли так щедро поступився цареві. Гетьман мусів обіцяти окрім того, що він буде харчувати московських воєвод і їх військо, що цар насадив в кожному українському городі: він записав на кожного московського воєводу по млинові на двоє коліс (добрі були животи в московських воєвод!) полковникам по п'ятдесят восьмачок, підполковникам та майорам по двадцять п'ять, капітанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотири восьмачки житнього борошна на рік. А війська на поміч гетьманові все таки не прислали з Москви…

Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Дніпром. З ним йшли значні польські воєводи Чернецький та Маховський. В короля було небагато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволі татар українських бранців і пускав на волю.

В Київщині почалися повстання проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський отаман Іван Сірко. Сірко не любив Польщі та польських панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сірко стояв за царя і хотів привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Січ, на поміч Сіркові Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять донських Козаків та шістдесят Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.

Сірко кинувся в Крим, щоб не пустити татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав плюндрувати татарські села під Перекопом, понад Дніпром та Дністром, побив велику силу татар, набрав всякого добра і кинувся на Поділє на річку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сірка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилів, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сірко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.

В кінці мая Чернецький з Тетерею напали на Бруховецького, билися з ним цілий день од ранку до самого вечора.

Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволі харчів та сіна для коней. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло інакше. Городи не здавались. Харч та сіно прийшлось добувати силою, однімати в людей по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однімали вози з хлібом та з сіном і вбивали польських жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.

Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорівся. Боришпольці ждали на поміч московського війська, а військо не приходило. Тоді духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усіх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольці; вони вели з собою зв'язаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба не хотів оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків. Поляки не зачіпали людей, не кинулись різати, але забрали ввесь хліб в городі.

Була страшна грязюка. Польське військо на силу тяглося далі до Остра. Остер стояв в кутку над Десною і маленькими річками Остром та Папроком, там де вони вливаються в Десну. По один бік города було страшне болото, по другий бік стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула і підтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Поляків зразу вдарили морози та такі здорові, що через кілька днів можна було ходити по льоду. На Миколи Поляки накидали по льоду хворосту і почали підступати під город, а військові слуги кинулись по селах, порозбирали хати і почали ставити мости. Через мости покотили гармати і почали бити на город; піше військо полізло через вали. Козаки одбили поляків, але опівночі втекло з города московське військо. Король обіцяв помішували Остерців, як вони самі оддадуть город; він став на кватирі в передмісті, в одній хатині, розпустив військо на кватирі по селах на одпочинок. Так Поляки стояли цілі Різдвяні святки. Вони ждали, поки минуть страшні морози, котрі вдарили несподівано.

Тим часом друга половина польського війська, під рукою польського воєводи, споляченого Українця, Чернецького, пішли на другий бік од Остра забирати городки та села. До Чернецького пристали козацькі Тетерині полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромні люди випустили московське військо й самі повтікали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались і другі городки та села не стільки Полякам, скільки Богунові, котрого ймення було славне між козаками.

Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людей і оддали в полон татарам.

Набравши в полон українських людей, татари більше не хотіли помагати королеві і пішли собі в Крим. Король просив їх зістатись. Татари не послухали. Тоді король послав звати до себе Тетерю, котрий стояв за Дніпром. Тетеря, доставши од короля приказ, перейшов через Дніпро і простував до короля з своїми козаками через Прилуки.

Зараз після Різдва, 1664 року, король Ян Казимір задумав іти просто на московське царство і виступив з військом з Остра. Поляки поминули Ніжин, бо в Ніжині була дуже сильна твердиня, і прямували до границі московського царства. По дорозі трапилось над самою Десною містечко Солтикова Дівка. Кругом місточка були насипані вали, обгорожені частоколом. Кінець місточка стояв замок, збудований кругло на спосіб місяця-молодика. З трьох боків замку текла річка. В тому місці вода ніколи не замерзала, бо на дні ріки було багато джерел. Замок і містечко були в руках одного Донця, на прізвище Трикача. Козаки затопили пороми в воді і думали витягти їх тоді, як прийдеться втікали од Поляків.

Корольовий трубач приїхав до валу і закричав, щоб козаки оддали Полякам містечко. Козаки крикнули, що Солтикова Дівка залежить не од короля а од царя. Трубач од'їхав і знов приїхав вдруге. Козаки почали на його стріляти. Тоді король звелів Полякам наступати на містечко. Було вже над вечером. Загриміли гармати. Дим піднявся хмарами, аж на дворі стемніло. Кулі полетіли в містечко. Поляки полізли на вали. Козаки так почастували їх шаблями, що Поляки одступились од валів. Козаки вискочили з-за валів і почали бити Поляків. На дворі почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Поляків. Вже настала ніч, а битва тяглася. В той час, як козаки бились на валах, польські військові слуги пішли шукати на річці броду і натрапили на затоплені пороми. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокіп і пороми виринули з води. Поляки скочили на пороми, і підпливли під самий замок і почали рубати частокіл. В замкові були самі молодиці та діти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польський стан. Польські жовніри напали на замок, прикотили тарани і проломили таранами стіни. Козаки почули, покинули вали і побігли в замок спасати жінок та дітей, але опізнились.

– Згода! просимо милости! – закричали козаки.

Поляки обіцяли помилувати їх, як вони здадуться їм. Козаки одчинили ворота: «Нема вам милости!» закричали Поляки, вскочивши у ворота темної ночі, і почали рубати в пень козаків, жінок і дітей.

Один польський капітан хотів спинити одубілих Поляків, але його скалічили. Десять тисяч народа вирізали польські жовніри. Трубач упав з простреляним горлом.

Після такого кривавого діла король рушив на Сосницю: В Сосниці не було полковника; війська було небагато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосниці король пішов на містечко Нові Млини. В Нових Млинах зовсім не було війська: воно й не оборонялось. Поляки перейшли через його і за містечком розп'яли шатра і розіклали багаття. Один польський воєвода Пражмовський віз з собою багато грошей, дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідався конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в містечко. Пражмовський ледве встиг вискочити і втекти, а всі гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чорнильниця, все попалось в козацькі руки.

Король хотів іти на Батурин, де стояв Бруховецький з головним козацьким військом, але королівські посланці довідались, що в Батурині велика твердиня і багато війська. Король покинув Батурин і рушив на Путивль. Тут Поляки довідались, що туди прийшло свіже московське військо, і король повернув до Глухова.

Глухів був крайній український город, недалеко од границі московського царства. Взявши Глухів, король міг набігти на московське царство. Він звелів взяти Глухів. Ставши станом за кілька верстов од Глухова, король звелів Чернецькому з пішим військом та з гарматами йти на приступ.

Кругом Глухова йшли два вали і два рови. Козаки поправили вал і були готові битись на смерть. В городі були козаки глухівської сотні під рукою Дворецького і генерального судді Животовського, було трохи московського війська. В город збіглося багато людей з околиці, щоб сховатись од Поляків. Чернецький підступив під город. Поляки з трьох боків вдарили на Глухів. Проти самих воріт вони насипали шанець, поставили на його гармати і почали кидати в город кулі. Піше військо з двох боків полізло на вали. Козаки одбились од Поляків, вискочили за вали і прогнали їх. Тоді король звелів підкопатись під город. Поляки почали підкопуватись під землею двома рукавами: один рукав вели під одну браму, а другий під другу браму. Вони хотіли накласти в ті рукави пороху й зірвати брами та вали і через зірване місце кинутись в город. Як рукави були вже готові, Поляки вкотили туди кільки десятків бочок пороху. В одному рукаві запалили порох. Зірвали одну браму і частку вала. В проломане місце на валу кинулась польська піхота. Поляки лізли на вал, втикали там польські знамена, рубали частокіл, але козаки скидали їх з вала в рів. Поляки летіли сторч. Козаки стріляли на них зверху з рушниць. Ті що повтікали, розказували, що вони через частокіл бачили другий такий самий вал, котрий було трудно взяти, так як і перший. Тисяча Поляків була вбита на валах, і вони мусили одступитись.

В другому рукаві під землею не запалився порох, а ті козаки, що стояли коло валу і були напоготові кинутись в проломане порохом місце, стояли, кричали та стріляли на вітер: навпісля виявилось, що ті Тетерині козаки змовились з глухівськими козаками, щоб не дати полякам влізти в город.

Приступ на город не вдався. Настала ніч. Вдарили страшні морози. Полякам приходилось круто од холоду й голоду. Кватир не було, не ставало й хліба. Прийшла звістка, що Бруховецький з своїми козаками та з Москалями наступає з Батурина і хоче вдарити на Поляків збоку. Королеві прийшлось кидати Глухів і йти на Бруховецького. Поляки день і ніч держали запряжених коней і Бруховецький з московським воєводою Ромодановським стрілися з Поляками. Закипіла битва. Поляки не встояли і повернули на Новгород-Сіверський. Ромодановський пустився за ними і догнав в Пирогівці на перевозі через Десну. Лід почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сіверський. В Новгороді-Сіверському не пустили Поляків. Тоді король одділив собі частку війська і пішов у Литву, а Чернецькому та Собєскому звелів вести другу половину війська назад за Дніпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почалося повстання проти Поляків та Тетері.

В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війні Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовився з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстріляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотіли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухіна в тюрму і засипали землею живими тридцять Москалів. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і не зачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсім були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кожний до себе нещасну Україну.

В той час, як король з військом стояв під Глуховом, Тетеря йшов до його з своїми козаками на поміч. Він забирав по дорозі невеличкі городки та місточка. Одні оддавались йому самі самохіть, другі боялись Тетері і одчиняли перед Тетерею ворота; він повернув од Лохвиці на Гадяч, але в Гадячі було багато війська. Тетеря боявся брати його приступом і повернув на Глухів. Під Глуховом він уже не застав короля. Король пішов з військом в Литву. Тетеря з Чернецьким вернулись назад через Дніпро в київську Україну.

Так скінчився похід короля Яна Казиміра на Східну Україну. Він не повернув її до Польщі і тільки зруйнував багато сіл та городів і наробив багато лиха в Полтавщині та Чернігівщині. Як тільки вийшли звідтіль Поляки, московські воєводи почали карати ті городи, котрі по добрій волі оддались королеві. З Переяслава вийшло чотири тисячі Москалів на Воронків і почали карати їх, за те, що вони оддались королеві; звідтіль вони пішли на Боришполь і ограбили людей, потім вернулись у Воронків, спалили городок, побили багато людей і вернулись в Переяслав. Але за те тут проти їх збунтувались Українці і стріли їх кулями з гармат, так що вони мусили втікати в Київ. Сам Бруховецький жорстоко карав ті городи, котрі самі приставали до Поляків.

Тетеря з своїми козаками та з Поляками одступався до Дніпра. Тепер Полякам приходилось круто. Бруховецького козаки шарпали їх по дорозі, а найбільше в лісах та на болотах і з заду, і з боків, і спереду. В селах люди не давали їм ні хліба, ні сіна. Поляки потратили коней і мусили йти пішки, ще й нести на собі сідла і самі од голоду насилу волочили ноги. Тетеря й Чернецький насилу долізли до Дніпра. На Дніпрі рушилась крига. Одні перепливали через Дніпро на човнах та байдаках, поміж пливучими шматками криги, другі переїзджали на саночках там де ще стояв лід. По другий бік Дніпра їх уже ждав Сірко, що підняв Київщину проти Тетері й Поляків. Сіркові козаки стріляли на тих, що приставали к берегу. Сам Сірко стояв па березі на тому місці, де перевозився Чернецький. Але Чернецький перехитрив Сірка. Він звелів розпалити на березі здорове багаття і пустив славу, що в тому місці буде перевозитись через Дніпро, а сам тим часом пішов вище по Дніпру і переїхав на другий берег просто у Іржищева. Сам Чернецький з своїм полком переплив ріку вплав верхами на конях серед пливучої криги. Сірко кинувся туди, де горіло багаття, але там Поляків не було, а поки він добіг до Іржищева, Поляки вже перейшли Дніпро. Тільки що Сірко хотів кинутись на Поляків, йому дали знати, що татари вертаються до дому і ведуть з собою великий полон людий та товару. Сірко кинувся на татар, розбив їх і одняв од їх кілька сотень українських бранців.

Переїхавши через Дніпро, Тетеря став з своїми козаками під Вільхівцями. Він забажав в своїй гетьманщині бути. Сірко одняв уже од його половину його гетьманщини од Дніпра до Дністра, до самого Чигирина й за Умань. Тетерю ненавиділи, звали його зрадником, лядським прислужником. Сулима й Сірко піднімали народ проти Польщі й Тетері скрізь до самої Білої Церкви. В час того повстання пропав і Іван Виговський, бувший гетьманом після смерті Богдана Хмельницького.

Іван Виговський служив тоді в короля за київського воєводу. Він мав багато ворогів і між ними гетьмана Тетерю й польського воєводу Маховського. Ще давно, за життя Богдана Хмельницького, Тетеря був переяславським полковником і не любив Виговського, що був при Богдані генеральним писарем. Після того Тетеря оженився з вдовою Данила, брата Івана Виговського, Оленою, дочкою Богдана і забрав собі велике її придане, котре дісталось би Іванові Виговському. Ставши зятем Богдана, Тетеря загарбав собі багато Богданового скарбу, мабуть тим що Богданів син Юрій постригся в ченці. Виговський і собі хотів забрати ті скарби. Тетеря почав з ним позиватись в польський суд і щоб не випустити із своїх рук скарбу, він задумав згубити Виговського. Як тільки в Київщині почалося повстання проти короля, Тетеря написав до короля, що повстання піднімає разом з Сірком та Сулимою, Виговський, митрополит Тукальський і Гедеон Юрій Хмельницький, що вони задумали одняти од Польщі правобережну Україну і передати московському цареві. Король тоді стояв під Глуховом і не пойняв віри Тетері, але написав до Виговського ласкавий лист, щоб він поклопотався як найшвидче погасити повстання.

Як, Тільки Тетеря вернувся в свою гетьманщину, король написав до його лист, щоб він як можна скоріше постинав голови всім верховодам повстання. Тетеря зрозумів, що до тих верховодів можна сміливо прилучити і самого Виговського.

Тим часом повстанці з Сулимою взяли Лисянку, взяли Ставище на Гнилому Тікичі і прогнали Маховського з Поляками до Білої Церкви. Тетеря пішов на поміч Маховському і вони вдвох прогнали Сулиму до Рокитної, де був убитий сам Сулима. В той час Виговський сидів в Хвастові і видав приказ по своєму воєводстві, щоб уся шляхта з'їзджалась на сейм в Житомир. Але польська шляхта вже не йняла йому віри, кричала, що Виговський зрадив Польщу, і не хотіла їхати на сейм. Виговського вороги намовляли шляхту і розпускали славу, що він став прихильником московського царя.

Почувши, що діється під Білою-Церквою, Виговський поїхав туди, щоб побачитись і переговорити з Тетерею, але вже не застав Тетері. Тетеря вже погнався за повстанцями під Рокитну. Виговський поїхав в Рокитну. В Рокитні йому привезли од Каховського лист, щоб він їхав в Корсун на раду про дуже потрібне діло. Виговський приїхав в Корсун до Маховського і застав там Тетерю і кількох польських воєнних, що зібрались нібито на воєнну раду.

– Треба-б нам порадитись, як би скоріше задавити повстання і вигубити верховодів, котрі піднімають чорний народ на бунт, сказали декотрі на раді до Виговського.

Тільки що Виговський почав говорити, Маховский і Тетеря разом перебили його і назвали його зрадником і верховодом в повстанні.

– Ви не докажете сього і ніхто сього не докаже, сказав Виговський. Йому показали засвідчення тих козаків, котрих уже покарали смертю і котрі в муках перед смертю наговорили на Виговського. Виговський одговорювався тим, що чоловік готов наговорити всякої всячини, як його мучать та випитують. Його не слухали і говорити йому не дали. Воєнна рада стала несподівано воєнним судом над Виговським.

Тетеря й Маховський звеліли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.

– Ви не судді! – сказав Виговський, ви не маєте права читати мені приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.

Виговського не слухали. Наставав вечір. Суді вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замість тюрми. Кругом хати поставили сторожу.

Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його розстрілять світом.

Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте мені написати до короля.

Його не послухали. Тільки стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.

– Дайте мені вмерти по-християнськи? Пришліть до мене православного священника, щоб висповідав мене і запричастив, – просив Виговський.

Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польські жовніри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.

Так безвинно згубили зі світа Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилі вмерла.

Звістка про смерть Виговського рознеслась по Україні між народом і ще більше зненавиділи Тетерю. В самому Чигирині знайшлися Тетерині вороги, котрі хотіли звести його з світа: вони послали за Дніпро до Бруховецького і накликали його на Тетерю.

Весною, в місяці марці, Бруховецький з Переяслава розіслав по Тетериній гетьманщині листи, в котрих оповіщав, що слідком за побитим королем і прогнаним Тетерею він вступає сам в Київську Україну з московським військом і щоб народ приставав під його гетьманську руку. Після того сам Бруховецький переїхав через Дніпро коло Сакирної в Черкащині і послав лубенського полковника, Гамалію з козаками на Черкаси. Гамалія спалив Черкаси і села кругом Черкас і пішов на Чигирин, де сидів Тетеря. Чигиринці послали до Чернецького просити собі помочі. Тим часом Бруховецький з Сокирної послав в Київ просити в московського воєводи війська та гармат. Воєвода послав до його Москалів з німцем Страсбухом. Москалі не встигли дійти до Сокирної: дорогою їх перепинив хорунжий Собіський з польським військом і розбив. Сам німець утік перший. Між москалями попався той конотопський сотник, Нужний, що так зручно в ночі забрав в Нових-Млинах дорогу королеву посуду та гроші. Поляки присудили повісити його, але він сам просив, щоб його посадили на палю, бо, як він казав, батько його вмер такою смертю.

Не діждавшись Москалів, Бруховецький пішов на Чигирин, щоб попередити Чернецького. Чернецький в той час послав військо в Чигирин, а сам побіг в Крим просити собі на поміч орду. Не заставши в Криму хана, він побіг в другу орду в Буджак і привів з собою двох султанів з кілька тисячами татар. Чернецький дозволив татарам брати в полон ті городи й села, котрі не оддадуться Полякам. Татари розійшлись загонами по Київщині, а Чернецький прибув у Васильків і запросив до себе митрополита Йосифа Тукальського, архімандрита Юрія Хмельницького і ще кілька поважнійших духовних і почав ласкаво вговорювати їх, щоб вони намовляли народ та козаків не бунтуватися проти короля, обіцяючи за те королівську ласку. Митрополит подякував за королівську ласку, але сказав, що духовним людям не годиться мішатись у воєнні та мирські діла.

– Коли так, то ви поїдете у Варшаву до короля і самі розкажете йому, чому вам не годиться вмішуватись у воєнні та мирські діла, сказав Чернецький, догадавшись, що духовні недуже прихильні до короля.

Чернецький ще дав духовним сторожу. Сторожа провела їх до Варшави. Там взяли Тукальського й Хмельницького і посадили в тюрму в твердині, в городі Марієнбурзі, де вони висиділи два роки.

Посадивши духовних в тюрму, Чернецький рушив на Чигирин. Бруховецький мусів одступитись під Бужин, де був Сірко. Чернецький ввійшов у Чигирин, взяв Суботів, маєтність Богдана Хмельницького. В Суботові Чернецький сам колись сидів в полоні, попавшись Богданові в руки в битві на Жовтих-Водах. Чернецький звелів розкопати могилу Богдана і його сина Тимоша в церкві і викинути їх кістки. Звідтіль Чернецький пішов на Стеблів. Він послав трубача, щоб стеблівці оддали місто. Вони не схотіли і Чернецький звелів наступати на Стеблів. На біду в той час запалився порох в церкві, де був склад пороху. Церкву зірвало. В самий переполох Поляки стали рубати ворота. Стеблівці здали містечко. Татари кинулись грабити і самі побились за добуток.