Текст книги "Дві милі"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Нечуй-Левицький І. С.

ДВІ  МИЛІ

Оповідання

Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з своєю бабою пив та гуляв.

Мотуз задумав оженити свого сина Дмитра. Дмитро парубок гарний з лиця, чорнявий, довгобразий, високий та рівний станом. Він дуже подобався дівчатам: дівчата липли до його, як до меду бджоли. Вже давненько він топтав стежку до Уляни Редьківни. Редьківна була з лиця гарненька, біла, білява, з ясними голубими, трохи випнутими чималими очима. Вона трошки скинулась на панянку, проворна та жвава, вона любила зачіпати хлопців. Вона перша зачепила й Дмитра.

– А що, сину! – скидав Мотуз до Дмитра. – До кого будемо старостів слати? Треба тобі цих м'ясниць оженитись.

– До Уляни Редьківни пошлемо старостів, – обізнався Дмитро.

– До Уляни Редьківни? Щоб я взяв за невістку Редьківну? її батько служив за наймита. Не хочу я родатися з наймитами. Чи то спосіб? Хіба на селі немає гарних дівчат? Хвалить бога, маю своєї землі доволі, а помре Гримай, то й заберу й його половину поля. Пошлемо старостів до Якилини Бондарівни. Бондаренко – так це чоловік! Бондаренки хазяїни з батька, з діда. З цими не сором ріднитись, А з наймитами я не сяду за стіл хліб їсти та по чарці пити. Бери Якилину.

Син задумався. Шкода було йому кидати й Уляну. Він давно вже кохався з нею. Він знав, що Уляна вже завагітніла, знав її норови, знав, що вона палка, сердита і що од неї трудно буде одкаснутись. Але й Бондарівна була гарна, чорнява, рум'яна, з чорними ясними очима, гарна на вроду, гарна й на вдачу. Причеплива Редьківна вже трохи обридла йому. Дмитро задумався.

– Про Редьківну нема чого думати! І з голови собі викинь її! – часто говорив батько синові. – Зроду-звіку не прийму я її в свою хату за невістку.

Спротивилась і стара Мотузиха. Вона не любила й Уляниної матері, й її батька, її баби, старої Горовихи, за те, що вони були аж надто цікаві на язик та осудливі.

Дмитро почав топтати стежку до Бондарівни, почав придивлятись до неї, і Бондарівна причарувала його чорними очи

...

конец ознакомительного фрагмента