Текст книги "Переказ твору Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки»"

Автор книги: Тетяна Бебік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Всеволод Нестайко
ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКІВКИ. ТРИЛОГІЯ ПРО ПРИГОДИ ДВОХ ДРУЗІВ
Скорочено (7 хв.)

ЧАСТИНА ПЕРША
(Яку розсказує Павлуша Завгородній)

НАДЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КУКУРУЗО ТА ЙОГО ВІРНОГО ДРУГА І ОДНОКЛАСНИКА ПАВЛУШІ ЗАВГОРОДНЬОГО В ШКОЛІ, ДОМА ТА НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ ПОБЛИЗУ СЕЛА ВАСЮКІВКИ

Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич

Дід лає Ванька – свого онука – і кричить йому вилазити. Хлопці лежать в густих бур’янах за клунею і бояться подати голос. Нарешті вони згоджуються вилізти, проте лиш з тою умовою, що дід відійде від хати: бояться, що буде битися. Виявляється, хлопці хотіли зробити метро, як у Києві. Нарешті переговори завершуються і дід іде за хату. Хлопці вилазять, їх зустрічає противна і плямиста свиня Манюня, через яку все і почалось. Вони мали благородну ідею – створити першу лінію метро у Васюківці: станція «Клуня» – станція «Крива груша». Проїзд коштував би 3 копійки, з вчительки арифметики брали б 5, родичам – безкоштовно. Та вже коли хлопці підкопалися до половини свинарника, Манюня провалилась в їх метро і здійняла галас. Тепер доведеться засипати. Та ще й оглядатись, чи не човгає дід.

У кращого друга Павлуші – Яви (Вані Реня) – сім’я була інтересна. Батько грав на скрипці, а корову звали Контрибуція. Дід був затятим мисливцем. На честь нього навіть озеро назвали. Мати Яви – депутат райради. Явина маленька сестричка – Яринка – замість того, щоб плакати, коли брат надавав їй на людях плескачів, почала кричати, що він опозогив маму (бо букву «р» не вимовляє).

Характер у Яви – сталь. Він завжди вигадував різні штуки, щоб прославитись на все село.

Бувало, випустять на лекції в клубі пугутькала, бувало, дідові підштаники на антену повісять. Одного разу Ява надумав влаштувати бій биків, як у фільмі «Тореадор», але проводити на стадіоні, як футбол, та нікого не вбивати.

Кандидатуру страшного бугая Петьки одразу відхилили. Якось він налякав дачника, що загоряв, і загнав його на телеграфний стовп. Другим кандидатом був противний цап Жора, що одного разу з’їв Павлушину сорочку. Жора теж не підійшов, бо балакучий. Павлушина Манька була б смішною, адже в неї теля і ріг поламаний.

Залишилась тільки трохи психічна корова Контрибуція.

Вирішили спробувати, коли поведуть корів на вигін, аж на ставок. На Яві був старий капелюшок однієї дачниці, у Павлуші – червоний килимок, що з дитинства висів над його ліжком. На ньому були вишиті цуценята: Цюця, Ґава і Рева. Це і дві шпаги з ліщини було їх тореадорським реманентом. Хлопці співали арію Хозе з опери «Кармен».

Вирішили, що Маньці таке краще не бачити.

Проте Контрибуція чомусь ніяк не реагувала на Яву та червоний килимок. Тоді він почав перед нею пританцьовувати – знов нічого. Півтори години хлопці, змінюючись, намагались звернути на себе увагу. Одного разу Ява схопив Контрибуцію за вухо. Вона глянула на нього з докором та промукала, проте вони не зрозуміли попередження. Нарешті Ява розмахнувся і вдарив корову ногою бо губі. Через секунду він опинився десь у небі. Там він і почав бігти. Хлопці чимдуж помчали до ставка – то був їх єдиний порятунок. Контрибуція ще довго мукала їм якісь коров’ячі прокльони, проте у воду лізти не хотіла. Вона була коровою гуманною, благородною, бо підкинула Яву не рогами, а мордою. Після того Ява її більше ніколи не бив.

І тут, коли хлопці закопували своє метро, несподівано нагрянув дід. Тікати було нікуди: попереду свинарник, а з боків густий бур’ян. Проте він пообіцяв їх не чіпати, хоч і суворий був дід Варава. Обличчя в нього сіре й плямисте, губи тонкі, а очі – круглі й нерухомі. Через них він здавався вічно здивованим. Проте навряд чи було те, що могло його здивувати: йому пішов вже 83 рік.

Хлопцям потрібно було вчити уроки, бо скоро екзамен. Проте їм не хотілося про це думати. Як було добре рік тому, в четвертому класі! Жодних екзаменів! Це були перші іспити в житті Яви і Павлуші, і кожному з них при згадці про це тенькає в животі.

Нарешті вони закопали невдале метро, і дід відпустив їх вчитися. Довго хлопці про метро не журилися.

Раптом Яві спадає на думку зробити підводного човна зі старої напівзатопленої плоскодонки: треба лиш вичерпати воду, позатикати дірки, просмолити та забити дошками зверху. Двигун мали зробити на веслах, а дихати через перископ. Випливати теж мало бути просто – треба було лише викинути баласт.

Тут виявляється, що Павлуша не вміє плавати, і човен ніяк не зробиш.

Коли вони проходили повз старий колодязь з журавлем, з нього донеслося жалібне скімління. Там явно хтось був. Прислухались – точно. Цуценя. Вирішили зробити так: Ява сідає в цеберку та спускається, бо Павлуші не можна: у нього була ангіна. Щоб добути мотузку, довелося відв’язати козу, а виховувати її було ніколи. Операція почалася.

Спуск пройшов нормально, і Ява дістав потерпілого товариша Собакевича. Проте підняти їх з цуциком було не так просто: вони переважували. Нарешті вони піднялися. Собакевичем виявилося кудлате руде цуценя. Вони одразу сподобались один одному. Ім’я, яке вони дали йому жартома, назавжди пристало до нього. Собакевича треба було помити, і хлопці побігли на річку. Підводний човен з плоскодонки був забутий.

Розділ в якому Павлуша розказує, як він подружив з Явою

До четвертого класу Павлуша з Явою не дружив, бо вважав його вредним. Одного разу Ява при всіх пхнув його в калюжу за те, що той його картуз на вербу закинув. Замість Яви Павлуша дружив з Антончиком Мацієвським, в якого в саду було багато малини.

Одного разу вони сиділи на баштані і їли крадені кавуни. Баштан той був величезний, а охороняв його дід Салимон. Він чомусь не любив, коли з баштану крали кавуни. Він любив, щоб їх просили. Проте це було не так смачно.

В той день дід Салимон пішов в магазин і не скоро мав п

...

конец ознакомительного фрагмента