Текст книги "Переказ твору Віктора Близнеця «Звук Павутинки»"

Автор книги: Тетяна Бебік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Віктор Близнець
Звук павутинки
(дуже стисло)

Срібний чоловічок

– Дзинь…

– Дзінь…

– Бумс!

Я лежу, сповитий темнотою, і слухаю, як він бавиться. Він давно живе в нашій хаті. А рано-вранці приходить до мене в гості. Він тоненький, як стеблинка, і світиться синім вогнем. А бистрий який – не вслідкуєш. Крильця у нього легкі й прозорі.

Місячне кружало ледь погойдується. Ляскаю по кружалу – хлюпнула вода з тазика. І я пригадав.

Після дощу затекла у нас хата. Додолу закапали руді, перемішані з глиною сльози. Це була дивовижа. Даремно мати злякалась: у хаті залунала музика.

Я стою і слухаю. І раптом – лусь! Не встиг я прокліпати росу, як іскра майнула переді мною. То срібний чоловічок! Утік – і враз потемнішало в кутку. «Чхи!» – пирхнула Сопуха.

Я кидаюсь у постіль і тихенько сміюсь, бо таки спритно втік, і споглядаю чудернацьке видовище – сонячне кіно.

Вранці мати зачиняє віконниці. В одній з них є маленьке вічко. Крізь нього падає жмут проміння. Це і є моє кіно.

Підіймаються маленькі пушинки. На світлі вони золоті, рожеві. Вони живі. Це не прості, це Вишневі Пушинки. Вони танцюють.

Раптом випливла чорна пір'їна, як те піратське судно. Стоїть на палубі капітан Вирвизуб і гукає: «Хапайте Пушинок! Тягніть їх сюди!»

Я встав на коліна і давай кричать на піратів. Аж тут синя іскра звалила судно в темінь. То срібний чоловічок! Я спитав, як його звуть.

– Бумс! – озвалась крапля.

Сопуха

Я вже великий і знаю, що Сопухою лякають дітей. І мене мати лякає. Буває, скаже, що Сопуху покличе, і йде на кухню. А ти лежиш собі тихо, все заніміло, лише вуха ростуть. Аж ось чуєш: у найтемнішому кутку сопе Сопуха.

Не жахайтесь, не кличте мами. Зістрибніть з ліжка і скажіть: «Бумс, за мною!». Тепер рушайте в атаку. Стисніть кулаки, зціпте зуби, ви мужчина; і примовляйте:

Барі варі вде

Грім з громами йде!

Сопуха? Яка Сопуха? Невже ви повірили? Її придумали старші, щоб лякати дітей.

Мені здається, що все на світі має свої дверцята. Треба лише знайти. Я приклав вухо до призьби. Вона зашаруділа. Там кишіло таємне життя.

Скільки кругом живого народу!

Крилаті дерева

Ми з матір'ю готуємо на кабиці обід. Тут у нас гарно, тепло, затишно. В душі співають півники. Я підкладаю побільше стебел. Мій пароплав готовий вже відчалити. Я стою на палубі. Повний вперед! Обертаюсь і бачу: губи у мами злегка тремтять і в очах сміхотливі блищики. Я й забув, що поруч – старші.

Я зітхнув за річкою. Скоса глянув на матір: пустить чи не пустить?

Мабуть, самого не пустить. Аби ж був Рекс, мій собака. Ми б удвох пішли. Та нема Рекса. Убив його Глипа.

Чоботи в нього важкі, а сам він дідькуватий. Живе Глипа не як усі. Вдень спить, а вночі товчеться. Каже, вночі (а в

...

конец ознакомительного фрагмента