Текст книги "Переказ твору Івана Франка «Захар Беркут»"

Автор книги: Тетяна Бебік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Iван Франко
Захар Беркут
(Скорочення)

Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой…

А. С. Пушкин

І

«Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!» Ліси змаліли, здеколи пощезали. Сильніше за все змінились люди. Кожен дбає лише про себе, і через це громада послаблюється.

Було це навесні 1241 року. Нещодавно у цих краях з’явився новий боярин – Тугар Вовк. Князь Данило подарував йому тут землі. Тугар влаштував лови на грубого звіра.

На диво, серед мисливців опинилася дівчина – Мирослава, дочка Тугара Вовка. Це була дівчина, якої пошукати: мала силу, сміливість та рішучість. Мирослава рано втратила матір. Батько навчав її володіти зброєю, але вона не переставала бути жінкою: ніжною, доброю, з живим чуттям.

Йшов третій день ловів – на ведмедів. Провідником був Максим – син тухольського бесідника Захара Беркута. Він був всюди однаковий, спокiйний, мов рiвний серед рiвних. Мисливці підійшли до купи лому і вирішили піти в обхід, однак дівчина почала видиратись нагору. Трухляве дерево під її ногами тріснуло, і дівчина провалилася в лежбище ведмедя. Мирослава б загинула, якби не Максим.

Один вдячний погляд дівчини пройняв хлопця наскрізь, в її серці зароджувалось сердечне почуття.

Тугар Вовк подякував хлопцеві, та в душі бажав, аби його доньку врятував боярський син, а не «смерд», хоч як би він і вмів Тугарові подобатись.

II

Стародавнє село Тухля – се була велика гірська оселя, біла півтора тисячі душ. Долина, де лежало село, була немов котел, з якого вилили воду.

Тухільський народ жив переважно скотарством, деякі були хліборобами. В полонинах паслися вівці, що були головним багатством тухільців. Другим головним джерелом їх достатку були ліси.

Те, що Тугар захопив громадські землі, не подобалося волелюбному народові. Максим вмовив боярина прийти на громадський суд.

Хлопець показав місце, де замикалася тухольська котловина. Величезний камінь, що стояв біля проходу, звався Сторожем. За легендою, він був царем велетнів, що колись врятував цю долину. Раніше тут було закляте озеро під опікою Морани. Колись цар велетнів посварився з Мораною і розвалив стіну, і вода втратила свою страшну силу.

Молоді люди закохалися. Максим наважився просити в Тугара Вовка руки його доньки. Той сприйняв його слова як особисту образу і відмовив. Хлопець відповів йому щиро: «Невже ж мiж твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?»

Та Мирослава не звикла коритися чужій волі. Вона пообіцяла бути вірною хлопцеві та палко його поцілувала. Максим ще довго стояв зачарований.

III

За селом Тухлею, близько водопаду, стояла величезна липа. Тухольцi вiрили, що та липа – дар царя велетнiв. Це було мiсце копних зборiв. У громаді мали право брати участь усі дорослі громадяни.

Початок віча означало підняття копного знамена. Розпочав раду Захар Беркут – «сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді». В нього було вісім синів. Провідною ниткою в житті Захара була думка: «Життя лиш доти має вартiсть, – говорив вiн частенько, – доки чоловiк може помагати iншим».

За порадою Захара було прокладено Тухольську дорогу. Галицько-руським князям зв’язки між громадами не подобалися, бо вони «скріплювали в одних і в других вільні громадські порядки».

Беручи приклад з інших бояр, Тугар Вовк перегородив дорогу і зажадав мита. Тоді ціла ватага сільської молодіжі порубала рогачку Тугара та спалила її.

З тієї пори розпочалася правдива війна між боярином і тухольцями. Багато громадян висловились за те, щоб

...

конец ознакомительного фрагмента