Текст книги "Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861"

Автор книги: Сергій Гальченко

20 лютого 1858. С.-Петербург

20 февраля 1858 года. С.-Петербург.

Сегодня графиня прислала ко мне Сераковского, чтобы я с Овсянниковым приехал непременно к ней. Овсянникова я не застал в квартире и был у нее один, а к Овсянникову сейчас послал письмо, что графиня ждет нас обоих непременно послезавтра. Графиня присылала за мною, чтобы объявить, что по просьбе графа Федора Петровича тебе дозволено жить в Петербурге (под надзором полиции) и под руководством графа Ф[едора] П[етровича] для продолжения изучения живописи при Академии художеств. Графиня чрезвычайно рада, что ты приедешь сюда (Ах, если б ты знал доброту ее сердца и желание делать как можно больше добра), и просит тебя, чтобы ты поспешил, а главное, не обижался условиями, потому что это только форма. Она говорит, что ты должен представиться Президенту (Ее Высочеству) Академии, что тобою интересуются теперь все художники и желают скорейшего твоего приезда.

Зная из слов Овсянникова и Шрейдерса, что ты свыкся уже с Нижним, я не знаю, как ты примешь настоящее известие, но искренно скажу, что я рад и оч[ень] рад, не потому только (как и все, которые знают тебя только по слуху даже), что увижу тебя, но что ты здесь можешь жить и лучше, и полезнее для себя и других – в физич[еском] и в нравств[енном] отношении. Притом же, если бы ты после и не захотел остаться здесь, то можешь уехать, куда и когда хочешь. А по всему этому и ты должен быть рад дозволению приехать сюда.

Граф Ф[едор] П[етрович] просил Ее Высочество, и Она докладывала, о чем Ф[едор] П[етрович] третьего дня получил письмо от Адлерберга, который извещает, что об этом сообщено Долгорукому для извещения нижег[ородского] Губ[ернатор]а. Графиня просит тебя не медлить, чтобы застать выставку и скорее явиться к Президенту, чего будто она хочет. Поспешай же. Посылаю тебе в особом конверте 50 р[ублей], на дорогу станет, а то и здесь деньги нужны. Приезжай же скорее. Наговоримся при свидании. Если не сейчас выедешь, то пиши, пиши и графине и графу. До скорого свидания.

Весь твой Мих. Лазаревский.

В случае бы тебе не объявили еще об этом официально, то ты держи это в секрете и никому не розказуй; так просила графиня; она боится, чтоб не выдумали чего.

21 лютого 1858. Катеринодар

Екатеринодар, февраля 21 дня, 1858 года.

Аж тепер, мій стародавній друже, Тарасе Григоровичу! я зобрався одвітить на посланіе твоє, писане до мене з Астрахані ще в августі прошлого року. Письмо до тебе на ім’я Єленєва за «Москаля», «Ченця», і «Майський вечір» я писав, дивуюсь, що ти не получив його.

Чи не сором тобі, друже мій стародавній! що твій брат рідний та служить у нас в Чорноморії, а ти не мусив мені й написати. Годів два назад я б йому поміг, бо я був тоді на такому місті, що підчиньонному міг добро робити, а тепер минулося… Син мій старший, що ти його знаєш, розпитався з артилерійськими охвицерами, що в їх служить твій брат, сказав мені, а я зараз: «Подавай його сюди!» – От і прийшов, а я й питаю: «Як тебе зовуть? – Петро Шевченко. – Здоров, Петре! – Здрастуйте!» – А я йому з пазухи вийняв твоє поличчя, та й кажу: «А дивися, Петре, що се таке?» – «Оце мій брат Тарас», – каже Петро. Тоді я давай його садовити, так не сідає, бо добре вимоштрований, сердега!.. Ну, я бачу, що не посажу, почав його розпитовати: коли в москалях? Де стоять? і прочее. Сказав йому, щоб ходив до нас, як приїздитимуть (бо вони верст 25 од города стоять), дав йому карбованців з десяток на обіхідку, поставив у синів гостювати. Після того Петро навідується до синів в городі, бо я більше живу в хуторі.

Якщо письмо моє Єленєвим не получено і до тебе не прислано, то я писав там ось що: дякував і тепер дуже дякую за твоє поличчя, возив я його в Одесу, там обробив у рамця і показовав всякому, хто не цурається нашої мови. Бачив, як тебе, мій друже єдиний! українці дуже люблять і радуються, що ти жив єси. Приїхавши додому, застав твоє письмо і «Москалеву криницю», дуже дякую тобі за неї, добре написав! Список з неї послав я в Москву старому Щепі, та й писав йому: «Гляди, кажу, Старий! До тебе з того світа Тарас буде». А старий пише, що тебе не було й чутки немає, а за «Москалеву криницю» дякує і не надякується.

Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечір», і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» маю й читаю – не начитаюсь.

Кланяйся од мене Гулакові, якщо здрастує, і Ельканові, якщо живий. – Та той не вмре ніколи. – Чи не бачився з Порохнею? Де живе, можна взнать в бывшому Департаменте воєнних поселений, теперь Главное управление иррегулярными войсками.

Будь здоров! Щасливий і багатий, та напиши, де ти обрітаєшся і що тепер робиш?

А я твій довіку

покірний слуга

Яків Кухаренко.

Жінка моя стара і дітвора, хто зна, хто й не зна тебе, усі кланяються.

22 лютого 1858. Нижній Новгород

22 февраля.

19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга, привіз мені Беранже Курочкіна, четыре экземпляра нерукотворенного образа і твоє братнє сердечное писание. Спасибі тобі, друже мій єдиний, за все і за вся. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа, нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого. Думаю на тім тижні покинуть оцей поганий Нижній. Поїду аж під Москву в гості до мого старого батька – до М. С. Щепкіна, та в його до весни пробуду. А весною, як не буде мені якої ради з тими поганими столицями, то чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше, як Бог поможе. Дожидаю Овсянникова с чемоданом, а то б я вже давно виїхав. Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна], поцелуй її за мене. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном і тепер цілує вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспіра, цур йому, який дорогий! Поцілуй за мене Семена та й прощай, мій друже єдиний. Посилаю тобі оцю недавно спечену штуку, для того і пишу мало, щоб паперу більше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мій:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

I

ДОЛЯ

 
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма…
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли. У нас нема
Зерна неправди за собою…
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
 

II

МУЗА

 
І ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла., і я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла.
В степу безлюднім, в чужині,
В далекій неволі,
Ти в кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила…
І я живу. І надо мною
Своєю Божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя ти доле молодая!
Моя порадонько святая,
Не покидай мене! Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною. І учи,
Учи нескверними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру… Моя святая!
Святая мати! Положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть єдиную сльозину
З очей безсмертних покажи.
 

III

СЛАВА

 
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в чорта забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила,
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля?
Пригорнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Обіймемось гарнесенько
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
Бахурую коло тебе,
Ти хоча й пишалась..
І з п’яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з Миколою
У Севастополі..
Та мені про те байдуже.
Мені, моя доле,
Хоч на себе надивитись
Дай, і пригорнутись
Під крилом твоїм, і любо
З дороги заснути.
 

1858,

9 февраля.

Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.

23 лютого 1858. Нижній Новгород

Друже мій добрий і єдиний!

Посилаю тобі квитанцію із Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.

Вибуду я із Нижнього 25 февраля. А коли прибуду в Никольское – не знаю. Думаю вже не вертаться в Нижній. Обісів він мені. Цур йому. Цілує тебе твоя Тетяся тричі, і я тричі, поки побачусь, а то й лік потеряю, а поки що бувай здоров і веселий і не забувай мене.

Т. Шевченко.

Поцілуй за мене Сергея Тимофеевича і Максимовича.

23 февраля

1858.

24 лютого 1858. С.-Петербург

24 февраля. С.-Петерб[ург], 1858.

Итак, мои заветные мечты сбываются – я увижу Вас скоро, наш давно желанный гость – Тарас Григорьевич. Вот уже неделя, как пришла бумага к графу с разрешением Государя о дозволении жить Вам в столице и посещать Академию художеств. По получении официального на то повеления не мешкайте нисколько и отправляйтесь тотчас в Петерб[ург]. Вас ждет здесь многое: Академия, друзья и Ваша родная семья. Приезжайте же скорей. Да и для графа нужно, чтобы Вы по получении дозволения тотчас приехали. – А иначе В[еликая] Княгиня может сделать замечание графу, от чего Вас нет, – тем более, что она приняла в Вас самое живое участие.

Ничего не могу более писать, руки дрожат от нетерпения и радости.

Гр. А. Толстая.

P. S. Уведомьте меня, когда Вы получите бумагу и когда выедете из Нижнего, чтобы я могла ожидать Вас.

25 лютого 1858. Нижній Новгород

25 февраля.

25 февраля в 7 часов утра получив я твоє письмо. Ніхто зроду не поздравляв мене з іменинами так весело, як ти мене сьогодня поздравив, спасибі тобі. Поцілуй тричі графиню Н[астасию] И[вановну] і графа Ф[едора] П[етровича], а через тиждень або два я сам їх поцілую, і тебе, і Семена, і всіх добрих людей, сущих в Петербурге.

Твій іменинник Т. Шевченко.

Шрейдерс цілує тебе і Семена.

5 березня 1858. Нижній Новгород

5 марта.

Моя святая заступница! Свидание наше так близко, так близко, что я едва владею собой от ожидания. 2 марта я получил ваше сердечное святое письмо и не знал, что с собою делать в ожидании официальной бумаги. Наконец, эта всемогущая бумага сегодня получена в губернаторской канцелярии и завтра будет передана полицеймейстеру. Послезавтра я получу от него пропуск и послезавтра же, т. е. 7 марта, в 9 часов вечера (в этот час мальпост отходит из Нижнего в Москву), я оставлю гостеприимный Нижний Новгород. В Москве остануся несколько часов, для того только, чтобы поцеловать моего искреннего друга, знаменитого старца М. С. Щепкина. Говорил ли вам Лазаревский, что этот бессмертный старец сделал мне четырехсотверстный визит о Рождественских святках. Каков старик? Самый юный, самый сердечный старик! И мне было бы непростительно грешно не посвятить ему несколько часов в Москве.

Во имя всех святых, простите мне великодушно мой лаконизм. Я в эти долгие дни буквально не владею собой. Не только писать – читать не могу. На днях получил я от Сергея Тимофеевича Аксакова его новую книгу «Детство Багрова». И она у меня так и лежит неразрезанной. Несносно томительное состояние.

До скорого свидания, моя великодушная святая заступница. Всем сердцем моим целую вас, графа Федора Петровича и все родное и близкое вашему нежному, благородному сердцу.

Сердечно благодарный ваш Т. Шевченко.

Деньги 50 рублей получил.

12 березня 1858. Москва

Москва.

12 марта.

Я в Москві, нездужаю. Око розпухло і почервоніло, трохи з лоба не вилазить. Доктор посадив мене на дієту і не велів виходить на улицю. От тобі і столиця! Сам чорт простягся поперек шляху та й не пускає мене до вас. Нічого робить, против його, курвиного сина, нічого не вдію. Доктор говорить, що я неділю або й дві остануся в Москві. Прошу тебе, зайди до графині Настасії Івановни і розкажи їм про моє лихо.

З завтрашньою почтою посилаю тобі два рисунка. Закажи снять фотографу дві копії в половину менше, одну для себе, а другу для мене. А потім передай рисунки графу Ф[едору] П[етровичу] і попроси його, щоб він при случаї передав їх Мар’ї Ніколаєвні для альбома. Коли вони будуть варті того. Я сам думав передать їх лично, та бач, що зо мною зробилось.

Будь ласкав, найди там того гульвісу Овсянникова і скажи йому, щоб він непременно побачився зо мною в Москві. Сижу я у Михайла Семеновича Щепкіна близ Садовой улицы, в приходе старого Пимена, в доме Щепотьевой.

Не забувай мене, друже мій єдиний. Поцілуй за мене Семена.

Т. Шевченко.

Насчет рисунков, як найде граф і що він з ними зробить, напиши мені. Не держи їх тілько довго у фотографа.

15 березня 1858. Москва

Шевченкові од Максимовича

привіт і поклон!

Як ся себе маєш, добрий земляче, і як здравствує твоє розумне чоло і видюще око?.. Сьогодні навряд чи побачимось; коли і виїду к вечору, то все-таки не трапиться тебе одвідати. Тим часом посилаю тобі «Жабомишодраковку», тії гекзаметри Думитрашкові, що я казав тобі; да ще й мої псалми… будь ласкав, подивись на сі псалми пильненько і що в їх не доладу, одміть мені все до посліднього словця; з твоєї поради, може, і зможеться мені їх справити так, щоб і в люди з ними не сором було показаться коли-небудь.

Бувай же здоров і світлоясен!

Твой М. Максимович.

15 марта 1858 г., М[осква].

16 березня 1858. С.-Петербург

16 марта 1858 года,

С.-Петербург.

На днях графиня Настасья Ивановна присылала за мною и убедительно просила, как только ты приедешь – сейчас ей дать знать и привезти тебя самого.

Сегодня я был опять у нее с твоим письмом из Москвы: она чрезвычайно жалеет о твоей болезни и боится, чтобы Михайло Семенович не удержал тебя в Москве и на Пасху; она даже сомневается и в твоей болезни и думает, что ты остался там для Мих[аила] Сем[еновича].

Отделал я изящно один твой портрет и сегодня поднес ей: она была оч[ень] благодарна и просит тебя скорее приехать сюда, если можно – к праздникам.

Графа сегодня не видел, а третьего дня он тоже говорил, что ждет тебя с удовольствием. Приезжай же, друже, скорее – мы все ждем тебя с нетерпением.

Овсянникова опять не видел несколько веков и не знаю, здесь ли он; но вчера послал ему по городской почте письмо, чтобы он непременно заехал к тебе в Москве.

Рисунки, если и получу на днях, то едва ли фотограф успеет снять с них копии к празднику; впрочем, посмотрим тогда.

Выздоравливай же скорее и приезжай сюда; а то уж и нам скучно так долго ждать. Прощай и будь здоров.

Семен и все кланяются.

Тв[ой] М. Лазаревский.

19 березня 1858. Москва

19 марта.

Друже мій єдиний! Рад би на крилах летіть до вас, та прокляте око, щоб воно не вилізло, не пускає. Сьогодня був у мене доктор і ранше Великодньої неділі не пускає мене в дорогу. А його, розумного, треба послухать, а то не буде чим дивиться на світ Божий і на тебе, мій друже єдиний!

Рисунки мої, я думаю, тепер уже получені. Нехай фотограф зробить хоч один екземпляр, бо мені хочеться, щоб граф Ф[едор] П[етрович] (якщо він найде їх достойными того), щоб передав їх на святках М[арії] Н[іколаєвні]. Добре було б, якби так зробилося.

Де той там у чорта Овсянников пропадає? Я не знаю, чи купив він мені чемодан, чи ні. Якщо купив, то нехай хоч соломою напха та пришле мені, а то доведеться в Москві куповать. Прощай, мій друже єдиний. Поцілуй Семена за мене.

Щирий твій

Т. Шевченко.

Як передаси рисунки графу Ф[едору] П[етровичу], сідай на чугунку та до мене, та вкупі і вернемося в Пітер. Єй-богу, добре б було б.

23 березня 1858. С.-Петербург

Христос воскресе!

Мій друже Тарасе! Жаль, что твоє око наробило так погано; а мы ждали тебя сегодня непременно. Пожалуйста не мешкай, когда выздоровеешь.

И 3 дня, и вчера я был у фотографа; он говорит, что чрезвычайно трудно снять копии с твоих картин, что все черные места не выходят, но обещал постараться и на днях возвратить. Я ему говорил, что если оч[ень] трудно, то пусть и не делает, но он непременно хочет сделать.

Завтра буду у графа и графини и разузнаю все.

Посылаю тебе вчера полученное мною письмо страховое.

Третьего дня я думал было махнуть в Москву и уже было собрался, да обстоятельства изменились, и теперь мои дела в таком положении, что из П[етер]бурга я не могу выехать; впрочем, м[ожет] б[ыть] на праздниках и удастся, но едва ли. Поздравляю тебя с праздниками и желаю тебе…

Весь твой Михаил.

27 березня 1858. Москва

27 марта 1858 г., Москва

Приїздив до тебе по слову твому в дев’ять і привозив тобі «Гуся», і твого, і нашого, да тебе, лебедика, вже не застав. Бувай же здоровенький, на все добре – і пощасти тобі Боже!.. Посилаю тобі з паном Галаганом твого «Гуся» і мою тобі застольну віршу і отношеніє в контору «Русской Беседы» Петербурзьку (при книжной лавке Алексея Ивановича Давыдова на Невском проспекте в доме Заветного, против арсенала Аничкина дворца), чтобы тоби доставили «Беседу» нашу за два прежни[е] годы и за сей 1858 год.

Не забувай же земляка свого щирого

М. Максимовича.

На четвертій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченку.

5 квітня 1858. С.-Петербург

5 апреля.

Друже і голубе мій сизий!

Получив я од Грицька Галагана все твоє добро. Спасибі тобі. «Єретик» мій не ввесь, тут його й половини нема. Подякуй за мене Бартенева і попроси його, чи не достане він де-небудь другу половину, а то я без неї нічого не вдію. Читаю тепер «Гуса» Аннікова, добра штука. Пишу тобі мало тим, що ще не роздивився коло себе. Низенький поклон Кошелевим, а ще нижчий Марусі Васильєвні. Посилаю тобі мою обіцянку і прошу тебе, мій голубе сизий, не забувай щирого земляка свого Т. Шевченка.

ПОЛЯКАМ

 
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами.
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата…
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові..
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне, плаче!
За головою голова
Додолу пáда. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить te deum, алілуя!
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
 

Кобзар Тарас Дармограй

На збороті:

Высокоблагородному

Михайлу Александровичу

Максимовичу.

11 квітня 1858. С.-Петербург

Bracie Tarasie!

Byłem dzisiaj u księcia Szczerbatowa i z widzenia się tego z nim wypadło, że jeden mój poemat muszę co najprędziej oddać do cenzury. Przed oddaniem chciał bym przeczytać tobie i zasięgnąć twojej rady. —

Proszę Ciebie, kochany bracie Tarasie, przyjdź do nas dzisiaj wieczorem na herbatę, może mój poemat nie będzie dla Ciebie bez interesu, bo przedmiot jest czysto ludowy, a dla mnie i dla Bazyla zrobisz wielką przyjemność.

Prócz Ciebie nikogo u nas nie będzie, ażebyśmy swobodnie i bez subjekcji być mogli.

Twój brat sercem i myślą

W. Edward Zeligowski.

Czwartek[4]4
  Брате Тарасе!
  Я був сьогодні у князя Щербатова і з цієї зустрічі з ним з’ясувалося, що я повинен якомога швидше подати в цензуру одну свою поему. Перш ніж віддавати, я хотів би прочитати тобі і порадитись з тобою.
  Прошу тебе, дорогий брате Тарасе, приходь сьогодні ввечері до нас на чай, може, моя поема зацікавить тебе, предмет чисто народний, для мене ж і для Базиля ти зробиш велику приємність.
  Крім тебе, нікого в нас не буде, щоб ми могли почувати себе вільно і невимушено.
  Твій брат серцем і помислами
  В. Едвард Желіговський
  Четвер (пол.).


[Закрыть].

14 квітня 1858. Москва

Москва, 14 апр[еля] 1858 г.

Крепко обнимаю и сердечно благодарю Вас, любезнейший Тарас Григорьевич, за драгоценный Ваш подарок, полученный мною от Щепкина. Кроме сходства, которое, разумеется, для меня всего дороже, портрет Ваш так хорош, что все знатоки приходят от него в восхищенье. Долго я не хотел верить, что это фотография. Впрочем, я был прав отчасти: это фотография, подрисованная Вашею искусною кистью, как уверяет меня один знаток этого дела.

Как Вы поживаете? Что поделываете? Я же очень медленно поправляюсь и боюсь, что не попаду в деревню так рано, как бы желал.

Пришлите, пожалуйста, мне Ваш адрес. Я так Вас полюбил, что, вероятно, буду чувствовать иногда потребность поговорить с Вами хоть на бумаге.

Первая часть Вашей повести давно отдана мною Максимовичу, который должен уведомить Вас, будет ли она помещена в «Рус[ской] беседе» или нет. Вторую часть я читаю понемногу. Большею частию сам; когда дочитаю, – скажу Вам откровенно свое мнение. Я считаю, что такому таланту, как Вы, надобно говорить чистую правду.

Крепко Вас обнимаю. Искренне любящий и преданный Вам

С. Аксаков.

На четвертій сторінці:

Тарасу Григорьичу

Шевченке

от С. Т. Аксакова.