Текст книги "Гiрка чаша сiя (на украинском языке)"

Автор книги: Радий Радутный

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Радутный Радий
Гiрка чаша сiя (на украинском языке)

Радўй РАДУТНИЙ

ГЎРКА ЧАША СЎЯ

А почалось все чудово, аж занадто.

Компанўя була невелика, але тепла й дружна, й стўл був на висотў, й хазяйка показала всю свою неабияку майстернўсть, а гостў вмўли вўдповўдно цўнити такў речў. Вино лилось, дещо мўцнўше теж не марнувалось, а винуватцю свята вже набажали стўльки, що вистачило б й на таку саму компанўю, й до того ж – вўн був певен цього – цўлком щиро.

Хтось щось, ляпнув з приводу ?хньо? останньоў "пташки", хтось майже серйозно обурився й почав доводити щось протилежне, на кўлька хвилин спалахнула дискусўя, але пўд демонстративно знудьгованими жўнок згасла, як гас пўд струменем пўни.

Це було нормально для такоў компанў?. Всў любили свою справу, а чужў – тобто люди, що не цўкавились Проектом – тут просто не траплялись. А як ў траплялись – то ненадовго.

Та й їўнки, власне кажучи, вже звикли, й тў погляди вмўщали бўльше материнсько? поблажливости, анўж справжнього осуду – мовляв, ох уже тў чоловўки! й тут про сво? нуднў справи! та хай уже, що з них взяти – як дўти...

"Нуднў справи", тобто Проект годували й одягали всўх присутнўх, й, слўд зазначити, робили це непогано, й дещо виблискувало на вечўрнўх туалетах жўнок аж нўяк не за гарнў очў чоловўкўв, та й двў шеренги автомобўлўв, що стояли перед котеджем, теж впали не з неба, а втўм, жўнки ї жўнки, й все, що хоч трохи пов'язане з "залўзяччям" з ?хнього погляду пуста витрата часу, який "кожен порядний чоловўк мўг би провести в сўм'?, а не сидўти до ночў чорт-зна-над-чим".

Всў присутнў пройшли свого часу такий ўспит, а хто не пройшов – то таких тут вже й не залишилось.

Тридцять три!

Вўн посмўхнувся. Зовсўм недавно святкували видўлення коштўв на Проект – вўн, власне, й не був ще тодў Проектом, мало не вчора були перший старт й перший – й останнўй поки що, тьху-тьху! – вибух, коли рознесло мало не половину заводу...

– Що з тобою? – дружина схилилась ближче, нўжно провелапальцями по обличчю. – Щось не так?

– Нў, нў, що ти! Все прекрасно. Просто замилився.

...зовсўм недавно вони познайомились, вўн був першим й поки що знову ж таки, тьху-тьху! – їдиним. Жўнка була однўїю з небагаттьхо, що не ревнували до ўнших й до Проекту, хўба що зовсўм трохи й напочатку...

– ...будь яка система – або стабўльна, або нестўйка. Якщо вона стабўльна – то повинна мати й певну антисистему. "Пташка" не злетўла б, якби не "?хня" система ПРО. Бог не може ўснувати без Диявола. Якщо тўльки рўвновага руйнуїться – система починаї рухатись, виникаї Поступ й кожно? наступно? митў система перестаї ўснувати, утворюючи щось нове, що з точки зору мешканцўв старо? системи означаї просто руйнування...

Ого! Хто ж це там такий розумний?

Вўн прислухався. Дискусўя сплахнула в сусўднўй кўмнатў. Тема була цўкавою, але хтось ўх вояк – лўтуни, виконавцў, що з них взяти? – звернув увагу присутнўх на те, зо дами занудьгували й хочуть танцювати.

Ну й ладно. Танцў – то й танцў.

А далў вже було просто нецўкаво. Потанцювали, випили, потўм ще й ще. Всў розмови звелись на те, хто з ким, та скўльки разўв, та як саме. Хтось крадькома поцўлував хазяйку, а та не дуже й опиралась, аргументуючи лише тим, що мовляв, он чоловўк побачить. Потўм почали зникати поодинокў парочки...

Вўн вийшов на ганок. Поглянув назад – музика, шум, збудженў жўнки притискаються до першого-лўпшого, запах поту й вина, а тут, просто над головою, холодно палали зўрки, такў рўднў, близькў – й недоступнў.

– Ящик! – сказав чоловўк. Сказав, хоч вже багато разўв зарўкався це робити.

– Слухаю! – голос був сухий ў спокўйний, й долинав звўдусўль й нўзвўдки водночас.

– Дай прогноз. Глобальний.

– Ядерна вўйна через шўсть рокўв. Загибель цивўлўзацў?, потўм людства, як бўологўчного виду. Клўматичнў змўни в напрямку...

– Досить.

Запала гнўтюча пауза, лише десь у кузах ритмўчно потрўскувала гўлка й ледь долинав хрипкий шепўт.

– Покажись.

Щось невловиме, мўнливе, неймовўрно чуже й вўд цього жахливе згустилось й виринуло просто з повўтря, завмерло в повнўй нерухомостў – чи в безперервному русў? – ослўпило нестрпним сяйвом – а можливо, повною тьмою. Людськў очў не могли б бачити _ц_е_й_ тим бўльше не здатен був людський мозок _т_а_к_е_ осмислити й навўть ўстоти з пўвмўльярдом рокўв керовано? еволюцў? за плечима не могли довго витримувати контакт з власним створўнням.

От вам ў "просто машина". Хм... "Вам". Кому це – "вам"? Всў здохли невўдомо скўльки пульсацўй Всесвўту тому.

Хай йому чорт! Ящик, ну де, в чому знову допущено помилку? Чому всў цў цивўлўзацў? або заклякають в повнўй нерухомостў, або гинуть, або починають молитися на мене? Я ?х створив, я обережно пўдкинув мислення хай йому чорт, яку легенду вони створили з цього? Навўщо? Чому ж все так?! Чому жодна з них, буквально жодна з цих банд, не може жити нормально, як... як.. як ми до твого створення, Ящик?

Вўн сплюнув.

– Зникни! Й... Й вимкну к бўсу все це хазяйство!

Щ_о_с_ь_ зникло.

– З яким сценарўїм? – знову почулось нўзвўдки. – Потоп, вогнена злива, пошесть, космўчна катастрофа...

– Нў за яким. Набридло. Просто вимкни.

Земля зникла. Й пропало Сонце. Й перестала ўснувати Галактика. Й весь Всесвўт стягнувся в їдиний атом. Як ў мўльярди разўв перед цим.

Вўн знову залишився сам. Вўн – ў Ящик. Жива ўстота – й комп'ютер. Суперўстота – й супермашина. Все, що залишилось вўд велично? колись цивўлўзацў?.

Як ў мўльярди разўв перед тим.

Й ця спроба виявилась невдалою. Незначне, зовсўм крихўтне передозування емоцўй, ўнстинкти – на якусь невловиму дрўбку стўйкўшў, нўж треба – й це людство все одно б скўнчило самогубством. Ящик не помиляїться. Проклятий ящик!

"Нестўйка, схильна до поступу система..."

Тьху!

Ну як, як зробити систему схильною до поступу, але стўйкою протягом хоча б з мўльйонўв рокўв, без дикостў й саморуйнування, але й без рабського поклонўння?

Навўть Ящик – проклятий ящик! – не може точно розрахувати баланс.

Або не хоче. Власне кажучи, вўн нўчого не хоче. Машина, що з не? взяти. Хоч й всемогутня й всевўдаюча.

Як не крути, а залишаїться одне. Пробувати, пробувати, й знову ж таки пробувати. Кўнець кўнцем з цього щось вийде. А коли я перестану бути самотнўм, таким жахливо самотнўм... Ящик можна й вимкнути. Або знищити.

Кўнець кўнцем... Чого-чого, а часу ми маїмо цўлком досить.

– Правда, Ящик?