Текст книги "Маклена Граса"

Автор книги: Николай Кулиш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 4 страниц)

4

Пан Зарембськийз газетою. Зупиняючись, дивиться:

– Панно Анелю!

Маклена відійшла.

Анеля(отямившись). Ах, даруйте, пане Владек! Я в такій вульгарній сцені. Але уявіть! Вона збирає там, за канавами, різну покидь, кістки й таке інше і варить юшку. Батько безробітний. Матері немає. Мені стало шкода її. Я наказала принести їй усе, що залишилося від сніданку: цілу котлету, бісквіт, три плитки шоколаду, коржики, булку. А вона їх – собаці. Та ще якої гидоти наговорила! Жах!

Зарембський.Ви покарані за недоречну в наш час гуманність.

Анеля. Можливо. Але, сподіваюся, ваше співчуття не на боці тієї мужички?

Зарембський.Її батько, здається, в мене на фабриці і теж страйкує. Другий місяць. Він вважає за краще збирати на смітнику кістки, ніж заробляти на фабриці щодня по два золотих, на які можна купити собі хліба і зварити собі борщ навіть з м'ясом. Отже, я не можу співчувати не тільки їм, але навіть тим, кого вони ображають за милостиню, за непотрібний і шкідливий гуманізм.

Анеля.Отже, я покарана з двох боків? Подвійно?

Зарембський.Отже, так.

Анеля(кокетливо). І вам не шкода мене?

Зарембський.Ні.

Анеля.Я серйозно… Ніскілечки?

Зарембський.Коли ви серйозно, то ні півстілечки.

Анеля.Але, може, все ж у пана Владека знайдеться для мене краплинка якщо не гуманності, то хоч якогось почуття?

Зарембський.Ви питаєте чи просите?

Анеля(серйозно, допитливо, стурбовано). А як ви гадаєте?

5

До них підійшли жебраки.

Жебраки.Дорогі панове!…

– Заради пана Ісуса!

– Крихітку з вашого щасливого столу!

Зарембський(не добереш – до Анелі чи до жебраків). Ви просите?

Анеля.Я?

Жебраки.Просимо!

Зарембський.Я милостині нікому не подаю. Це мій принцип. Де гарантія, що просить не мій ворог? Не даю!

Жебраки.Не позбавляйте нас хоч цієї роботи!

– Подайте заради Матері Божої!

Зарембський.Зверніться он до панни Анелі.

Анеля.Пан Владек повинен знати, що таке чемність: навіть жебракам перший мусить відповідати кавалер.

Зарембський(до жебраків). У мене стоїть фабрика без робітників. Хочете хліба – підіть проженіть страйкарів, станьте на їхнє місце й працюйте. Польщі потрібно назбирати власні капітали, а не жебрати, треба закласти свій золотий підмурок, а не страйкувати біля порожніх кас. Забирайтеся!

Жебраки відходять.

Анеля.То як же ви думаєте?

Зарембський.Я вже сказав. Милостині нікому не даю.

Анеля.Це відповідь на моє запитання?

Зарембський(по паузі). Так.

Анеля(тихо). Після вашого вчорашнього колінопреклонного освідчення в коханні?

Зарембський.Ні! Це після деяких сьогоднішніх неприємних для мене новин і оказій. З'ясувалося, що ваш любий батечко, а мій підручний маклер і орендар був першим і найсерйознішим претендентом на купівлю з торгу моєї фабрики і всього мого майна, що це він намагався вплутати моє підприємство в борги і навіть, як я тепер гадаю, допомагав страйкарям, якщо не повиганяв їх досі з моїх квартир.

Анеля.Я про це нічого не знала. Я і мама. Слово честі. Зовсім нічого. Але я впевнена, що тепер, дізнавшися про ваше освідчення, він вже не буде купувати вашої фабрики.

Зарембський(рух газетою). Дізнавшися про сьогоднішні повідомлення банку, я теж певен, що не буде купувати.

Анеля.Навпаки, коли він сьогодні довідався про це, він дуже зрадів.

Зарембський.Банківським повідомленням?

Анеля.Я не знаю, про що ви говорите. Він зрадів, коли я і мама признались йому, що ви освідчилися мені в коханні.

Зарембський.Пардон! Ви коли йому про це сказали?

Анеля.Сьогодні. Вчора я була надто схвильована. Адже ваше вчорашнє освідчення було для мене таке несподіване, раптове, що я вирішила відкласти розмову з батьками на ранок. Хоч мамі я сказала ще вдосвіта. В думці я ще раз обійшла вчорашню алею, щоб… щоб підняти кожне ваше впущене слово, можливо, недочуте… мимовільний рух. Потім перебирала їх при зорях, складала зі своїми, і з цього виходили такі чарівні, чудові узори, що зараз я навіть боюсь переглянути їх… Після ваших сьогоднішніх нових слів – боюсь…

Зарембський.А тим часом ваш тато при тих самих зорях складав золоті узори з прибутків від моєї фабрики. Я теж боюсь. А втім, даруйте й скажіть нарешті, що саме сказав він, дізнавшися про моє освідчення?

Анеля.Він сказав, що… буде дуже радий і щасливий… і, якщо пан Владек справді… покохав Анелю, то, сказав, хай приходить через три дні.

Зарембський.Що ж він гадає – після сьогоднішнього розп'яття на банківському хресті воскреснути через три дні?

Анеля.Я не знаю, про який хрест ви говорите.

Зарембський.Про який? Спитайте в батька. Він уже знає. І перекажіть, будь ласка, йому…

6

Підійшов ще жебрак, зовні інтелігент, з якоюсь саморобною дудкою. Повернулася Маклена з порожнім кошиком.

Жебрак.Панове! Як бачите, я жебрак. Я знаю, яке неприємне почуття охоплює кожного з нас, коли до нас підходить жебрак. Тим паче зараз, коли жебракування стало мало не головною професією в Польщі…

Зарембський.Ви часом не з українських народних демократів?

Жебрак.Ні. Я поляк. Я пишаюся цим. Либонь, я перший придумав з жебрацтва зробити певний жанр мистецтва.

Зарембський.А не навпаки?

Жебрак.Будь ласка, переконайтесь. Ось цю дудку я зробив з польської калини і граю по містах у кожному дворі. Під акомпанемент піаніно. І виходить, що я граю, а мені акомпанує мало не вся Польща. Це вже я, гадаю, мистецтво. Ось, наприклад, зараз у сусідньому дворі хтось грає на піаніно знамениті "Deux polonaises " божественного Шопена. Чуєте? Бурхливий вступ: тру-ру-ру-рум! У старій Польщі шумить кривавий банкет. Кров, звичайно, – як вино, а вино – як кров. Очі чарівних дам, – як ранкове світання, а ранкове світання – як дамські очі. Сталевими полисками виблискують польські шаблі et cetera vivate: Річ Посполита на перших хвилях історичного піднесення. Ще вище, ще вище, і ось polonaises – здавалось, непоганий, урочистий і непереможний хід на світовий Вавель. (Грає на дудці полонез).

Зарембський.А непогано! Навіть браво! Браво! Старий і славний рід Зарембських у цьому полонезі йшов попереду. Старий Заремба. При Казимирі починав.

Жебрак.А ми, очевидячки, завершимо цей історичний хід мільйонним всепольським полонезом жебраків. (Грає полонез у мінорному тоні). На Вавель, через усю Польщу. І буде вся Польща кладовищем, а Вавель… надгробним їй пам'ятником… Кінець! Кінцем навіть пахне й в повітрі. Зима.

Зарембський(захвилювався). Кому зима і смерть, а ми лише беремося до зимового спорту. Ми, Зарембські! Нам тісно танцювати! Земля старої Польщі ввігнулася під нами, як старий селянський тік. Ми тупцюємо в долині. Нам потрібні нові шляхи від моря до моря. Нам потрібно якнайшвидше вийти на обшири степового океану, за сталевий Дніпро і туди, де оспіваний поетом…

Жебрак знову перевів на мінор, пританцьовуючи під дисонанс.

…Маяк під Акерманом. Ще далі! Ще далі на південь, де щогла Кримських гір – високий Чатир-Даг стоїть1. Київ – наш ключ до Сходу. Данціг – на Захід. Ми поведемо далі й далі наш переможний полонез. Хай нам копає хоч яку яму (понюхав з маленького флакончика) комунізм і кружляє, мов чорт перед похороном маклера, – ми поведемо!… Так!… Так!… (Вигукує). Досить! Ось вам за музику. (Кидає жебракові золотий. До Анелі). Вам відповідь батькові: перекажіть, що я зрозумів його запрошення. Але певен, що він не Бог і через три дні не встане, не воскресне! Ніколи не воскресне! Це йому настав кінець! Йому! (Вибігає).

III

Повернувся додому Граса.

Маклена(тихо). Ну, як?

Граса.Фабрику таки закрито, Маклено. І нас всіх звільнили. Як і пророкував пан Зброжек, щоб у нього язик відсох. Закрито й запечатано. Запечатано й пропечатано: фабрика продається з торгів. Товариші понесли вже речі продавати. Е-ех! Що вийшло з нашого страйку? Цілий аукціон…

Маклена.А що каже комітет?

Граса.От і його б тепер з торгів продати, та ніхто не купить.

Маклена.А товариш Окрай?

Граса.Не прийшов твій Окрай. Запалив наші думки, а сам, бач, зник. Довів до аукціону. Обдурив. Комуніст!

Маклена.Він не такий. Він не може обдурити.

Граса.Чому не може?

Маклена.Не може! В нього очі не такі!

Граса.Правда, що не такі. І не показав. Треба було слухатися пепеесівців. Ті хоч і заведуть, та зате не кинуть. І очей не ховають. У них гарні очі…

Маклена.Гарні очі?

Граса.Гарні очі. А цей, бач, і не показав.

Маклена.А може, він хворий?

Граса.І звістки не подав. Доагітував. (З сумним гумором). Капіталізму настає край. Його закопає пролетаріат. Пролетаріат – могильник капіталізму. Могильник і гробар. Так і сталося. Їй-богу, так. Застрайкували і зробили з фабрики Зерембського труну. Стоїть як труна. Тільки що ж далі має робити пролетаріат? Собі труну?… Ні! Треба слухатися пепеесівців… Наших давніх пепеесівців. Ті хоч очей не ховають. У них такі гарні очі. (Побачивши, що Маклена мало не плаче через Окрая, що їй боляче). Такі хороші очі, що будь-який сором переморгають. А цей, бач, ще молодий. Конфузиться. Чудій! Сором, кажуть, не дим – очей не повиїдає…

IV

Повернувся додому й Зброжек. Невидющими очима дивиться на жінку:

– А-а… Це ти?… Значить, я вже прийшов. Еге ж. А де Анелька?

Жінка Зброжека.Вона хвора. Лежить.

Зброжек.Хвора? Тож і на побачення не ходила?

Жінка Зброжека.Була.

Зброжек.Ага. Після побачення захворіла. Виходить, і зять вже не зять. Пронюхав? Знає?

Жінка Зброжека.Ох, Юзю! Пан Владек дуже образився, що ти хочеш купити його фабрику. Дуже образився! Дуже! Я просила тебе, Юзю, – не треба. А тепер дівчина хвора!

Зброжек.Пан Владек образився, що я хотів купити фабрику. Він дуже образився за це. То що ж мені тепер робити, коли я фабрики вже не куплю? Ніколи не куплю! І вона для мене розвалилась! І балкон! Все! Банк, де я тримав свої гроші, крахнув. Все, що двадцять три роки збирав по камінцеві, розвалилося. Долари покотились і закотилися за обрій. Навік, чорт… Чорт – Бог! Чорт – Бог!

Жінка Зброжека.Юзю!

Зброжек.Чорт – Бог! Чорт – Бог!

Жінка Зброжека.Тобі не можна хвилюватися!

Зброжек.А що мені тепер можна? Що?

Жінка Зброжека.У тебе ж астма, Юзю!

Зброжек.У мене астма. Ввесь світ захворів на астму! Астма душить увесь світ! Він харчить і давиться. Його серце – банк, всесвітній банк – ось-ось лусне. Чуєш, як б'ється? Де наш домашній лікарський порадник? Що там радять у разі припадку? (Розгорнув порадник). Морфій! Морфій під шкіру! (Читає). "Іноді допомагає, коли пустити кров". (Кричить). Мерщій пустити світові кров! Мерщій кров!

Жінка Зброжека.Я зараз побіжу по лікаря. Я зараз, Юзю! Ой Матінко Божа, Матінко Божа! (Біжить і промовляє сама до себе). Все тепер на світі таке несподіване, раптове! Все як з-за рогу на тебе, ось так… Я вже боюся ходити… (Вибігла).

Зброжек.Не треба мені лікаря! Грошей нема! Покотилися! Чорт – Бог! Чорт – Бог! Мені треба за щось зачепитися, а то я теж покочуся. Ух, який вітер! Який страшний вітер! За якусь думку, за одну крапочку зачепитися б! Гроші круглі, земля кругла, все крутиться, все котиться, і голова котиться. Вона теж кругла. За що? Може, за гак? Ну що ж, коли більше немає за що, доведеться за цей гак. (Показує на гак в стелі). Якщо вже в маклера закрутилась голова, то маклерові залишилося одне – гак. Атож! Він збирав двадцять три роки, коли не було кризи, скільки ж, питається в задачі, треба збирати тепер, при кризах? Я вже не розв'яжу цієї задачі. (Замикає двері). Гак – і кінець! Смерть! Здається, я застрахував себе від смерті. Го-го! За самогубство премії не дадуть. Доведеться навіть без премії, без будь-якого зиску померти. І це маклерові, га? А втім, стривай. Стій! (Залазить на стілець). Хіба не можна заробити на власній смерті? Подумай, маклере? Думай, маклере! Думай! Го-го! Стривай! Здається, зачепився!… (Злазить із стільця).

В двері стукають.

Можна.

Завіса

ДІЯ ДРУГА
I
1

У підвалі у Грасів.

Граса(хворий, у забутті). Христинко, держи ноги! Мої ноги втекли. Заверни. (Отямившись). Ху-у. І приверзеться ж. Христинко! Ти б засвітила нічник, а то щось надто вже темно. Здається, ввесь світ без вогника. Дощ. Чуєш, Христинко? Га, Христинко! (Прислухавшися, підводиться і на превелику силу йде до печі).

2

Увійшла Маклена. За нею – вітер і шум дощу.

– Ой! Ви знову встали?

Граса.Нічник засвітити хотів…

Маклена.А Христинка?

Граса.Спить, чи що… Будив, не озивається.

Маклена.Ну хіба так можна? Хіба так одужаєте?

Граса.Де ти діла кресало й губку?

Маклена.Ось. Я завжди кладу отут, біля печі.

Граса.Біля мене клади. Давай я роздмухаю! (Креше). Погано без руху… (Роздмухує вогонь).

Маклена(засвітила нічник). Знову ноги наллються і понабрякають!

Граса(заспокоївшись при світлі, тре ноги). От приверзлося, що мовби повтікали від мене. Взули валянки й пішли до дверей… (Переводячи це на жарт). То я за ними навздогін… А глянь-но, як там спить Христинка?

Маклена. Спить. (До Христинки). Христинко, вставай!…

Граса.Не буди, якщо спить. Хай собі спить. Хай спить… А як там надворі? Дощ?

Маклена.Із снігом іде.

Граса.Ну що ж. На те й дощ із снігом. Хай собі йде. Як тобі ходилося? Змерзла, мабуть?

Маклена.Стоїть і та фабрика.

Граса.Стоїть? Ну що ж… Хай собі стоїть.

Маклена.Сама фірма застрайкувала. А та, що ви говорили, кустарна, – закрилась. Хазяїн утік. Не заплатив робітникам за цілий місяць. За матеріали теж, і втік…

Граса(який усе ж сподівався на кращі наслідки розвідки). Ну що ж, хай… Хай… (По паузі, намагаючись не занепадати духом). Ну, а наш іще не втік?

Маклена.Ні. Сторожів звільнив. Сам фабрику обходить. Хоче Кунда на фабрику забрати. Нашого Кунда! Не вони ж його годували! Про це мені сказала служниця Зброжеків. Скаржилась: не платить Зброжек їй ні копійки. Ще й вигнати загрожує. Кажу – піди в спілку, до судді. Не хоче. Боїться, щоб на гірше не вийшло…

Граса.І має рацію. Краще хай терпить.

Маклена.Терпить? А я пішла б! Обов'язково! Не треба терпіти. "Терпіння, – говорить товариш Окрай, – це найкраще сідло для пана, а нам воно лише перетре хребет та…"

Граса.Ну, й дався тобі той Окрай!

Маклена.Сьогодні я його бачила, як його вели в тюрму. Ще тоді заарештували. В дефензиві сидів. А ви казали – зник. А коли б ви бачили, як він ішов! Під шаблями наголо, а сам посміхається…

Граса.Ех!… В тюрмі їсти дають. Я от сам пішов би в тюрму, коли б не ти й Христинка.

Маклена.Пани знають, кого замикати!…

Граса.Ага… Ну що ж, хай, коли так… А ти вся тремтиш. Дуже змерзла, мабуть?

Маклена.Ні… І мені всміхнувся! Наламала з панського паркана трохи трісок. Зараз нагрію води, гарячої нап'ємося… (Лукаво, жартуючи). От жаль тільки, що Христинка спить – без неї доведеться пити…

Христинка заворушилася десь у кутку.

(Ласкаво). Ага, заворушилась, ледащо!

3

На порозі – Зарембський. В плащі. Присвітив електричним ліхтариком.

Зарембський.Це квартира номер тридцять сім?

Маклена.Еге ж. А хто там?

Зарембський.Тут живуть… (глянув у блокнот) Граси?

Граса.Так. Прошу!

Зарембський.Давно ви тут у мене живете?

Граса.Третій рік. Через місяць три роки буде.

Зарембський(оглянувши квартиру). Скільки платите за цю кімнату панові Зброжеку?

Граса.Двадцять злотих.

Зарембський(присвітив ліхтариком запис. Перевірив). Так. Із завтрашнього дня будете платити безпосередньо мені. Ви за цей місяць уже заплатили комірне?

Граса.Ні. Ще ні.

Зарембський.А за минулий?

Граса.Половину.

Зарембський.Зараз можете заплатити?

Маклена.Але ж ми платимо панові Зброжеку…

Зарембський(до Граси). Я питаю, зараз можете заплатити?

Граса.Ні, пане хазяїне. Зараз не можу… Нічим… Я, бачте, трохи хворий зараз. У мене, бачте, щось із ногами…

Зарембський.Даруйте, я не лікар.

Граса.То я увесь цей час мусив сидіти без роботи.

Зарембський.На жаль, я й не представник спілки.

Граса.Але в мене незабаром буде робота.

Зарембський.Чудово! Для сплати вам дається три дні!

Граса.Я прохав би пана хазяїна зважити на це…

Зарембський.Я й зважаю. Але на четвертий вранці сюди прийдуть квартиранти.

Граса.Почекайте хоч з тиждень…

Зарембський.Я прошу вас запам'ятати, що на четвертий день о десятій годині ранку сюди прийдуть нові квартиранти.

4

Засапаний Зброжек, почувши це, ще з порога:

– Даруйте, пане патрон, але нові квартиранти прийдуть сюди завтра вранці о сьомій годині.

Зарембський.Пан Зброжек так хоче зробити?

Зброжек.Якщо пан патрон мені не перешкодить.

Зарембський.Пан Зброжек попереджував Грасів?

Зброжек.Неодноразово.

Зарембський.Треба один раз. (До Граси). Тоді, будь ласка, звільніть моє приміщення завтра о сьомій ранку. Борг за півтора місяця віддасте панові Зброжеку. Він передасть його мені…

Зброжек.Я три дні тому виплатив пану патронові всі орендні гроші. Сповна. В мене є квитанція банку…

Зарембський.А нових квартирантів попросіть завдаток платити безпосередньо мені.

Зброжек.Як мені розуміти пана патрона?

Зарембський.Дуже просто: надалі всі квартиранти виплачуватимуть комірне безпосередньо мені.

Зброжек.Можна попросити пана патрона на хвилинку конфіденції? (Виходить за двері).

Зарембський холодно і неохоче йде за ним.

Я міг би, звісно, почати з того, що підвали надто темні й низькі, щоб ними ходити такому високому і ясновельможному панові Зарембському, тим паче, що зараз увесь світ темний і незрозумілий, як підвал. Доведеться панові нахилятися там, де переді мною б'ють лоби квартиранти. Щоб знайти гріш у підвальному бруді, мало одного електричного ліхтарика… Я мусив би ще нагадати про нашу угоду з патроном щодо терміну та комісійного процента, але я, зважаючи на світову і пана патрона кризу, дозволю собі запитати лише про одне: скільки пан Зарембський хоче, щоб квартиранти платили йому через мене?

Я міг би, звісно, почати з того, що підвали надто темні й низькі, щоб ними ходити такому високому і ясновельможному панові Зарембському, тим паче, що зараз увесь світ темний і незрозумілий, як підвал. Доведеться панові нахилятися там, де переді мною б'ють лоби квартиранти. Щоб знайти гріш у підвальному бруді, мало одного електричного ліхтарика… Я мусив би ще нагадати про нашу угоду з патроном щодо терміну та комісійного процента, але я, зважаючи на світову і пана патрона кризу, дозволю собі запитати лише про одне: скільки пан Зарембський хоче, щоб квартиранти платили йому через мене?

Зарембський(повернувшись до Грасів, умисне, щоб чули й вони). Я міг би, звісно, мою відповідь почати з того, що для народного демократа не такі вже низькі й темні рідні підвали, щоб йому згинатися і битися лобом. Якщо й зараз увесь світ темний і незрозумілий, то над Польщею, як над новою печерою, стане нова віфліємська зоря – тут мусить народитися порятунок світові. Я повинен був би нагадати, що наша з паном Зброжеком угода порушена з тої хвилі, як він на комісійні гроші хотів купити всю мою комісію, але я, також зважаючи на світову й пана Зброжека грошову катастрофу, відповім лише одне: квартиранти платитимуть за квартиру безпосередньо мені, стільки ж, скільки платили панові маклеру…

Зброжек.То ви з патрона хочете стати маклером?

Зарембський.Я стану хазяїном без маклера. А ось із пана маклера вже ніколи не вийде хазяїн. Більше – він із маклера стане моїм квартирантом. Хоча йому ще лишається виселити Грасів. Прошу! (До Грасів). Добраніч!

Граса підводиться.

Маклена.Лежіть!

Граса.Я зараз. Я тільки вийду за паном. (Через силу, перемагаючи себе, виходить за Зарембським).

Зброжек.Граса вже боїться, щоб пан не розбив собі лоба.

Пауза.

Маклена, кинувшись за батьком, спинилася біля дверей. Зброжек – внизу.

Знадвору уривками чути голос Граси:

"Я прошу пана зачекати!… В мене є надія, що через тиждень я… Ні-ні! Їй-богу, не помру! Справлюся… Їй-богу, справлюся із здоров'ям і з грошима панові… Я страйкував, але я перший і відступився… Відстрочте ж, як ви вже сказали, на три дні… Заради дітей, благаю…"

Ще пауза. Повернувся.

Зброжек.Ну як?

Граса.Провів.

Зброжек.Чому ж коліна мокрі?

Граса.Це я… впав… Спіткнувся і впав трохи.

Зброжек.Невже так слизько перед паном Зарембським?… Ну і що пан на це? Що ти собі випрохав?

Граса.Я не просив. Так поговорили. Він згоден відстрочити на три дні, коли, каже, пан Зброжек не буде проти. До вас послав…

Зброжек.Треба було з мене починати! А Граса теж захотів перескочити через маклера. І пан хоче стати хазяїном без маклера, і Граса – без маклера! Прошу звернути увагу – без маклера хочуть! Хо-хо! Хіба може бути Бог без ксьондза, пан без лакея, генерал без ад'ютанта? Щоб між днем і ніччю не було вечора, між числами – знака? Хіба може бути світ без маклера? Це від запаморочення в нас. Атож! Бо навіть я не стану хазяїном без маклера. Але маклером у себе буду я! І на фабриці! Мій дух – а буде хазяїном. Моє ім'я!

Граса.То дозвольте мені бути квартирантом. Відстрочте, будь ласка, і ви на три дні.

Зброжек.Граса просить?

Граса.Так.

Зброжек.Як хазяїна?

Граса.Так.

Зброжек.А навколішки, як перед ним? Навколішки стане Граса?

Граса.Я не ставав… Кажу, я спіткнувся… Адже ж я на ноги слабий.

Зброжек.Спіткнися і переді мною!

Граса(дивиться на нього. Тихо). У мене слабі ноги, але не голова ще…

Зброжек.Спіткнись ногами…

Граса дивиться на нього.

Маклена(вся затремтівши, сплеснула руками). Не смійте! (До Зброжека). Ти! (Увібрала повітря). Тиран ти! Тиран!… Я зараз дістану грошей і отакечки жбурну їх тобі в обличчя! Отакечки! Дістану! Зараз же! Я побіжу й дістану!