Текст книги "Коза-дереза"
Автор книги: Автор Неизвестен
Жанр:
Сказки
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)
Коза-дереза
Були собі дід та баба. Цілий вік злиднювали, а на старість хазяїнувати стали.
Пішов дід на ярмарок та й купив козу.
Та не абияку козу, а таку, що в самого вовка в зубах побувала і від вовка втекла. А що обідрав їй вовк бока, то й ходила вона напівбока-луплена.
Привів дід козу додому та й посилає сина:
– Жени, сину, козу пасти!
Погнав син. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилини не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
– Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
– Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила. Розсердився діл на сина і другий день посилає дочку:
– Жени, доню, ти козу пасти!
Погнала дочка. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
– Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
– Ні. дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на дочку і на третій день посилає бабу:
– Жени, бабо, ти козу пасти!
Погнала баба. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть.
Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається у кози питається:
– Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза.
– Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на бабу і на четвертий день жене сам козу пасти.
Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому. Надігнав на дорогу, а сам навпростець поза городи.
Прийшов, став на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
– Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
– Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Тут уже дід на козу розсердився. Став на неї кричати й кийком замахнувся, – хотів козу бити.
Коза злякалася й, куди очі бачать, від двору подалася.
Прибігла в ліс. Бачить – зайчикова хатка. Коза до неї – двері ріжками турнула, у сінці шугнула, потім з сінець у хатку забралася й на піч заховалася. Сидить.
Коли прибігає зайчик. Дивиться – двері в сінці розчинені, двері в хатку навстяж – чи не розбійники? Потихеньку в сінці пробрався, через поріг в хатку заглядає та й питає:
– А хто, хто в моїй хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, – півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався зайчик та з хати.
Сів під дубком і плаче.
Коли суне ведмідь. Питає:
– Чого ти, зайчику, плачеш?
– А як же мені не плакати, – каже зайчик, – коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
– Ходім, я його вижену, – каже ведмідь.
Пішли. Увійшов ведмідь у сінці, через поріг у хатку заглядає та й питає:
– А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, – півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався ведмідь та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить…
– Ні, – каже, – зайчику, не вижену, – боюсь.
Зажурився зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк.
– Чого ти, зайчику, плачеш?
– А як же мені не плакати, каже зайчик, – коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
– Ходім, я його вижену!
– Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.
– А я вижену. От ходім!
Пішли. Вскочив вовк у сінці, – через поріг в хатку заглядає та й питає:
– А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, – півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
– Ні, – каже, – зайчику, не вижену, – боюсь.
Ще більше зажурився зайчик. Сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка.
– Чого ти, зайчику, плачеш?
– А як же мені не плакати, – каже зайчик. – коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
– Ходім, я його вижену!
– Де тобі, лисичко, вигнати?! Тут ведмідь гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав…
– А я вижену. От ходім!
Пішли. Забігла лисичка в сінці. – через поріг в хатку заглядає та й питає:
– А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, – півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякалася лисичка та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
– Ні. – каже, – зайчику, не вижену, – боюсь
Ще більше зажурився зайчик. Сів під лубком та й плаче. Коли лізе рак.
– Чого ти, зайчику, плачеш?
– А як же мені не плакати, каже зайчик, – коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
– Ходім, я його вижену!
– Де тобі його вигнати?! – каже зайчик. Тут ведмідь гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, лисичка гнала – не вигнала. А то ти?!
– А я вижену. От ходім!
Пішли. Вліз рак у сіни. Через поріг у хату перелізає та й гукає.
– А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, – півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
А рак лізе собі помаленьку. Виліз на піч і каже:
– Ти коза-дереза, а я рак-неборак – швидше з печі злізай, бо вщипну, буде знак!
І як ущипне козу…
А коза як замекече та з печі. З печі на піл, з полу на діл та: не-ме-не! не-ме-не! І з хати.
Подалася скільки видко.
