Текст книги "Рукавичка"

Автор книги: Наталя Забіла

Рукавичка

 
По ялинку внучка з дідом
йшли по лісі навмання.
А за ними бігло слідом
довговухе цуценя.
 
 
Задивилась, мабуть, внучка
на ялинку, на сосну
і зронила якось з ручки
рукавичку хутряну.
 
 
Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
Раптом мишка
тишком-нишком
з нірки вилізла й біжить.
 
 
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? —
Тільки голосу з хатинки
щось ніхто не подає.
 
 
Влізла мишка в рукавичку
і сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-
побігайчик
з-під ялиночки біжить.
 
 
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? —
Чує зайчик: із хатинки
хтось там голос подає:
 
 
– Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто?
Що за гість?
– А я зайчик-побігайчик,
довгі вуха, куций хвіст!
 
 
Вліз і зайчик в рукавичку,
стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка —
стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.
 
 
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? —
Чує білочка: з хатинки
хтось там голос подає:
 
 
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик – куций хвіст!
– А я білка – тепла шубка,
невеличка я на зріст!
 
 
Влізла й білка в рукавичку,
стали втрьох у хатці жить.
Глядь, поглядь, аж ось лисичка,
попід соснами біжить.
 
 
– Ну й хатинка!
Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? —
Чує лиска: із хатинки
хтось там голос подає:
 
 
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик – куций хвіст,
є тут білка – тепла шубка.
Ну, а ти хто?
Що за гість?
 
 
– Хто ж не зна мене, лисичку,
і вигадливу, й метку? —
Влізла й лиска в рукавичку,
примостилась у кутку.
 
 
Ще й кабан прибіг ікластий,
і куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде впасти!
Скільки сміху й балачок!
 
 
Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.
А з барлогу
на дорогу
вийшов заспаний ведмідь.
 
 
– Що за зборище зібралось?
Що за хата?
Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
зовсім спати не дає?
 
 
– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик – куций хвіст,
є тут білка – тепла шубка,
що малесенька на зріст.
 
 
Ще й лисиця є, сестриця,
і вигадлива, й метка,
є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
 
 
– Я ведмідь, я хочу спати,
сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату,
всіх вас разом роздавлю!
 
 
Злий ведмідь гарчить, лютує,
ломить всі кущі підряд.
Що робити?! Хто врятує
переляканих звірят?!
 
 
А тим часом дід та внучка
вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
що аж зашпори зайшли.
 
 
– Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
рукавичку відшукай!
 
 
Песик дівчинку послухав,
хвіст – угору, в землю – ніс,
і примчався скільки духу
на те саме місце в ліс.
 
 
Рукавичка, як живая,
ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
розлютований ведмідь.
 
 
Як загавкав пес на нього —
аж ведмідь оторопів,
зразу втік і до барлога
причвалав і захропів.
 
 
Тут звірята всі зраділи,
стали песика хвалить,
що прогнав ведмедя сміло,
не злякався ні на мить.
 
 
Каже песик: – Дуже прошу
інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій
рукавичку віднести.
 
 
– А хіба ж це рукавичка?! —
загукали всі. – Невже?!
В нас нема такої звички
забирать собі чуже!
 
 
Всі ми підемо з тобою
рукавичку повернуть! —
І веселою юрбою
звірі вирушили в путь.
 
 
До дівчатка за хвилинку
рукавичку віднесли,
і всі разом круг ялинки
танцювати почали.