Текст книги "Чумаківська комуна"
Автор книги: Микола Хвильовий
Жанр:
Иностранные языки
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)
Микола Хвильовий
ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА
І
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.
Осіло.
Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.
Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:
– Ш-ш!
І зимою: – Ш-ш!
І літом: – Ш-ш!
І восени: – Ш-ш!
Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клітці.
…Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.
…Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.
Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.
І каже він, зідхаючи:
– Да, шерочко.
…Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря – Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.
Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
II
Біля воріт написано: «В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм».
…А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:
– Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку.
– Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.
Біля комуни проходять і тіні минулого – черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.
Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.
…До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму – недалеко яма, куди черниці скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.
Підходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).
Валентина заїкається до Варвари:
– Ви пппрро це вже ка-а-зали.
А Варвара буркотить:
– Ну й казала, і ще скажу. Забула, значить.
Андрій наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.
Отже, в комуні живуть ще такі особи: І) Іван Іванов, 2) Же, З) Мура (останні дві – Бобчинський і Добчинський: зріст), 4) Йосип Гордієнко – безпартійний (і Андрій безпартійний). Здається, всі.
Проте забув: коли теплінь, а в манастирськім саду пахтить медом, у комуні завжди гніздиться сторонній люд. Словом, так: бувають товариші з сіл і губерніяльного міста. Зимою сторонніх мало.
А сьогодні весна. Розумієте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобі… Сьогодні весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кінця… – Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
…Прилетів традиційний соловей, порозчиняв вікна – правильно!
…А в їдальні дві дошки, чорна й червона. На чорній написано:
«Товаришка Же за буйство».
На червоній написано:
«Товариш Андре за»… (далі розвезено пальцем).
…Же – надто неспокійна. Же – циганочка, а Іванову співає:
– Мій симпампончик і вкраїнофільчик.
Тоді Мура каже:
– Ах, моншерамі, це ж моветон.
Розшифровую:
Іванов – пітерський слюсар, а українську мову знає краще за українців. (Буває). Так міркує: нацсправа, мов уюн (це, здається, в Кавтського), а на мову – плювать. «За якою наказуєте? За китайською? – Будь ласка!»
Але Іванов каже:
– У нас, у Пітері, так. Ми, пітерські, так. – Словом, авторитет Пітера непорушний. А Пітер – це Іванов. Це, звичайно, щодо публіцистики.
…Ну-с.
Же – циганочка. Очі інституткою і гадючкою до Іванова:
– Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почуваєте тут буржуазного духу? А то хочемо ще купити.
Іванов знає жарти, але досить серйозно наказує:
– Щоб оселедців більш не купувати. Досить. Можна жити скромніш.
…У манастирськім саду гримнув традиційний соловей. За манастирем заграло сонце в рожеві сурми.
Мура каже (промова в ніс):
– Ан-дре.
Це так поважно, ніби в сальоні графині X. Але – це не так: тільки погляд маман, а взагалі – йолки зелені. І все.
…Нарешті комуна розійшлась на роботу. Залишились: Варвара і Андрій.
Тут і кінець другому розділові.
III
Варвара варить борщ на примусі, а Андрій чистить картоплю. Рожеві ранкові сурми біліють. Іде день і біла музика дня. Традиційний соловей замовк. Над манастирем сонце.
Звичайно, Варвара буркотить:
– Ну от: була у панів – робила. Тепер у комунії – і знову роби.
Андрій каже:
– Так ви не робіть, Варварушко. Ми й самі справимось.
– Не робіть! А хто ж обід зварить?! Га?!
– Ну, то робіть, Варварушко.
Хвилюється:
– Варварушко… Варварушко… Ні в якім разі й баста. Ну-с…
Андрій раптом зривається з місця й мчиться до столу.
Навздогін йому сміх:
– Ага. Приспічило!
Андрій хапає папірець і олівець і нервово накидає нерівні літери. Це – поезія. Він увійшов у творчу екстазу. Суєтиться по кімнаті, спішить полетіти й бурмоче незрозумілі фрази.
А Варвара? О, Варвара спокійна, як курка на сідалі. Картоплю покинув? І біс із нею, з картоплею. Приспічило – значить будуть гроші. О, Варвара це вже знає.
Коли до Варвари заходить сусідка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки каже їй, вказуючи на Андрія:
– Ви не думайте, що він абищо. Він не абищо, а ось…
І виймає з кишені Шевченків портрет.
– Знаєте хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на сполкомі висить. А він (жест на Андрія), значить, під Шевченка пише різні пісні, скажемо, та інші прозвідєнія.
…Андрій по кімнаті носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вікном повітове місто, де пахне Гоголем, і відходить за обрій слобожанська степова далечінь.
…Да, ще про Гордієнка не казав.
Добре, скажу.
IV
Йосип Гордієнко – хороший хлопець. Але – «педантична пунктуальність»: слова Бобчинського чи Добчинського – не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому, завжди виголений і свіжий, мов хлоп'яча ковзалка.
…Це з його записної книжки:
…«Підвідділ гоління» (підсумок за п'ять років) 113 р. голився своєю бритвою, з них: 14 – на дворі (кімнату зайняли більшовики), 99 – у кімнаті; з цих 993 – порізався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув помантачити бритву. 118 р. голився в місцевого цилюрника, що квартирує за Паланкою; з них 5 – в отряді: цилюрник одступав з Червоною Армією. І т. д. А це з відділу самоосвіти: 18 вересня прочитав З сторінки (такої-то) книги, звичайно, з марксизму, тоді ж одна година пішла на вивчення англійської мови для ознайомлення з тред-юніонами в оригіналах, звичайно, з марксистського погляду» й т. д.
…З другої кімнати чути:
– Товаришу Гордієнко.
Він підводиться й резонно підкреслює:
– У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе.
А Варвара підслухала:
– Варваро. Йдіть-но сюди.
Варвара незадоволено:
– Можете виражаться: товариш Варвара.
…Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:
– А ще комунія… Тьху!
А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.
…Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:
…Жила-була велика імперія – дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники – це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають – це злодії… А потім посуну
...
конец ознакомительного фрагмента