355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Микола Хвильовий » Чумаківська комуна » Текст книги (страница 1)
Чумаківська комуна
  • Текст добавлен: 10 октября 2016, 02:03

Текст книги "Чумаківська комуна"


Автор книги: Микола Хвильовий



сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Микола Хвильовий
ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА

І

Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.

Осіло.

Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.

Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:

– Ш-ш!

І зимою: – Ш-ш!

І літом: – Ш-ш!

І восени: – Ш-ш!

Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клітці.

…Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.

…Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.

Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.

І каже він, зідхаючи:

– Да, шерочко.

…Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря – Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.

Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.

II

Біля воріт написано: «В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм».

…А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:

– Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку.

– Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.

Біля комуни проходять і тіні минулого – черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).

Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.

Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.

…До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму – недалеко яма, куди черниці скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

Підходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).

Валентина заїкається до Варвари:

– Ви пппрро це вже ка-а-зали.

А Варвара буркотить:

– Ну й казала, і ще скажу. Забула, значить.

Андрій наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.

Отже, в комуні живуть ще такі особи: І) Іван Іванов, 2) Же, З) Мура (останні дві – Бобчинський і Добчинський: зріст), 4) Йосип Гордієнко – безпартійний (і Андрій безпартійний). Здається, всі.

Проте забув: коли теплінь, а в манастирськім саду пахтить медом, у комуні завжди гніздиться сторонній люд. Словом, так: бувають товариші з сіл і губерніяльного міста. Зимою сторонніх мало.

А сьогодні весна. Розумієте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобі… Сьогодні весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кінця… – Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

…Прилетів традиційний соловей, порозчиняв вікна – правильно!

…А в їдальні дві дошки, чорна й червона. На чорній написано:

«Товаришка Же за буйство».

На червоній написано:

«Товариш Андре за»… (далі розвезено пальцем).

…Же – надто неспокійна. Же – циганочка, а Іванову співає:

– Мій симпампончик і вкраїнофільчик.

Тоді Мура каже:

– Ах, моншерамі, це ж моветон.

Розшифровую:

Іванов – пітерський слюсар, а українську мову знає краще за українців. (Буває). Так міркує: нацсправа, мов уюн (це, здається, в Кавтського), а на мову – плювать. «За якою наказуєте? За китайською? – Будь ласка!»

Але Іванов каже:

– У нас, у Пітері, так. Ми, пітерські, так. – Словом, авторитет Пітера непорушний. А Пітер – це Іванов. Це, звичайно, щодо публіцистики.

…Ну-с.

Же – циганочка. Очі інституткою і гадючкою до Іванова:

– Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почуваєте тут буржуазного духу? А то хочемо ще купити.

Іванов знає жарти, але досить серйозно наказує:

– Щоб оселедців більш не купувати. Досить. Можна жити скромніш.

…У манастирськім саду гримнув традиційний соловей. За манастирем заграло сонце в рожеві сурми.

Мура каже (промова в ніс):

– Ан-дре.

Це так поважно, ніби в сальоні графині X. Але – це не так: тільки погляд маман, а взагалі – йолки зелені. І все.

…Нарешті комуна розійшлась на роботу. Залишились: Варвара і Андрій.

Тут і кінець другому розділові.

III

Варвара варить борщ на примусі, а Андрій чистить картоплю. Рожеві ранкові сурми біліють. Іде день і біла музика дня. Традиційний соловей замовк. Над манастирем сонце.

Звичайно, Варвара буркотить:

– Ну от: була у панів – робила. Тепер у комунії – і знову роби.

Андрій каже:

– Так ви не робіть, Варварушко. Ми й самі справимось.

– Не робіть! А хто ж обід зварить?! Га?!

– Ну, то робіть, Варварушко.

Хвилюється:

– Варварушко… Варварушко… Ні в якім разі й баста. Ну-с…

Андрій раптом зривається з місця й мчиться до столу.

Навздогін йому сміх:

– Ага. Приспічило!

Андрій хапає папірець і олівець і нервово накидає нерівні літери. Це – поезія. Він увійшов у творчу екстазу. Суєтиться по кімнаті, спішить полетіти й бурмоче незрозумілі фрази.

А Варвара? О, Варвара спокійна, як курка на сідалі. Картоплю покинув? І біс із нею, з картоплею. Приспічило – значить будуть гроші. О, Варвара це вже знає.

Коли до Варвари заходить сусідка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки каже їй, вказуючи на Андрія:

– Ви не думайте, що він абищо. Він не абищо, а ось…

І виймає з кишені Шевченків портрет.

– Знаєте хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на сполкомі висить. А він (жест на Андрія), значить, під Шевченка пише різні пісні, скажемо, та інші прозвідєнія.

…Андрій по кімнаті носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вікном повітове місто, де пахне Гоголем, і відходить за обрій слобожанська степова далечінь.

…Да, ще про Гордієнка не казав.

Добре, скажу.

IV

Йосип Гордієнко – хороший хлопець. Але – «педантична пунктуальність»: слова Бобчинського чи Добчинського – не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому, завжди виголений і свіжий, мов хлоп'яча ковзалка.

…Це з його записної книжки:

…«Підвідділ гоління» (підсумок за п'ять років) 113 р. голився своєю бритвою, з них: 14 – на дворі (кімнату зайняли більшовики), 99 – у кімнаті; з цих 993 – порізався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув помантачити бритву. 118 р. голився в місцевого цилюрника, що квартирує за Паланкою; з них 5 – в отряді: цилюрник одступав з Червоною Армією. І т. д. А це з відділу самоосвіти: 18 вересня прочитав З сторінки (такої-то) книги, звичайно, з марксизму, тоді ж одна година пішла на вивчення англійської мови для ознайомлення з тред-юніонами в оригіналах, звичайно, з марксистського погляду» й т. д.

…З другої кімнати чути:

– Товаришу Гордієнко.

Він підводиться й резонно підкреслює:

– У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе.

А Варвара підслухала:

– Варваро. Йдіть-но сюди.

Варвара незадоволено:

– Можете виражаться: товариш Варвара.

…Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:

– А ще комунія… Тьху!

А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.

…Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

V

П'ятий розділ пишу, заплющивши очі:

…Жила-була велика імперія – дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники – це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають – це злодії… А потім посуну

...

конец ознакомительного фрагмента


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю