Текст книги "Будівлі"

Автор книги: Микола Бажан

Микола Бажан
БУДІВЛІ

І. Собор

 
У тіні пагорків, процвівши потай миру,
Звучить колона, як гобоя звук,
Звучить собор камінним Dies irae,
Мов ораторія голодних тіл і рук.
Встає огонь святобливої готики,
Як ватра віри,
як стара яса,
І по-блюзнірському піднеслись в небеса
Стрілчасті вежі —
пальців гострих дотики.
Рукою обійми холодні жили твору
І дай рукам своїм німим
Піднести серце власне вгору
На грановитих списах рим,
Щоб в очі скнарі темних веж
Заглянуло воно,
мов дзвін сухий, забилось.
І тінь впаде із пальців веж, як стилос,
І почерку її на серці не знесеш.
Немов кістляві й люті пута,
На серце ляже слів важкий узор.
Залізом,
полум’ям,
єлеєм,
кров’ю
круто
Зловіщу повість про собор,
Як в захваті баданних юрм,
У скреготі зубів
і скреготі граніту,
Мов смертний спів,
мов клик одчайних сурм,
Щоб пломеніти і гриміти,
Вставав собор на славу феодалу,
Яскиня віри,
кішло прощ,
І на лункі тарелі площ
Вже дзвін його упав помалу,
Мов мідний шаг,
офіри мідний шаг.
Так в католицьких висохлих руках
Бряжчать разки з пахучого сандалу.
На дзвін не йшли,
а плазували лігма
Раби та блазні, дуки й королі;
І роззявлявсь собор,
немов солодка стигма
Безвольної й самітної землі.
І падали,
і дерлись під склепіння
Тіла без рук і руки, що без тіл,
Роти, розірвані навпіл,
В камінну бистрину вплітали голосіння.
І, як худа стріла,
злітав над ними вгору,
Як рук голодних гостроверхий сніп,
Натхненний корабель собору
У фанатичнім, виснаженім сні.
Крутилися в похмурій веремії,
Та не згасали, щоб ізнов блищать,
Вогні готичних яросних багать
На щерблених мечах і косах Жакерії,
Бо уставав собор – гнобитель і захисник,
Юрби благання і торби прокльон,
Й готичний розцвітав трилисник,
Мов хрест, мов квіт, мов псалма і мов сон.
 

ІІ. Брама

 
У грі нелюдській,
в справі неприродній,
Потрясши ланцюги прикрас,
Важкою зморшкою напнувся владний м’яз,
Обняв краї
спокійної безодні.
Підніс, як пожадний келих,
Широку браму в вишину,
Широку браму, грішну і земну,
Мов круглий перстень на руках дебелих.
І творчий хист,
що не втомивсь,
не вистиг,
Снопи принадних зел на камені поклав,
Як груди дів,
гарячих і нечистих,
У шпетних ігрищах уяв.
Так щедро кинув семенасту брость,
Як звик на ложе кидати коханку,
Що зна любовний піт,
важких запліднень млость,
І ситий сон,
і спрагу на світанку.
На брості – квіт,
на брості – квіт, мов око
Розп

...

конец ознакомительного фрагмента

Назад к карточке книги "Будівлі"

Страницы книги >>>  1

Ваша оценка произведения:
• • 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Почитать похожее на эту книгу

Елегія атракціонів

Автор: Микола Бажан

Гофманова ніч

Автор: Микола Бажан

Данило Галицький

Автор: Микола Бажан

Нічні концерти

Автор: Микола Бажан

Поезії 1929-1940 років

Автор: Микола Бажан

Гетто в Умані

Автор: Микола Бажан

Бориславські оповідання

Автор: Микола Бажан

Дорога

Автор: Микола Бажан

Майстер залізної троянди

Автор: Микола Бажан