Текст книги "Данило Галицький"

Автор книги: Микола Бажан

Микола Бажан
Данило Галицький

I

 
Літопису невелемовний звіт
Вкриває порох семи сотень літ,
Але під пилом цим горять слова,
Що їхня правда й дотепер жива.
Тоді, забравши пруссів у полон,
На них п'ятою наступив тевтон,
І підвелися башти кам'яні —
Твердині мечоносців на Двіні;
Закутий в сталь німецький лиходій
Сюди прийшов на учту і розбій,
І припечатав двінські береги
Печаттю смерті слід його ноги.
Він ніс в краї, де жив латиш і ест,
На білому плащі багровий хрест,
Бо в хижака, прикритого плащем,
Був меч хрестом, кривавий хрест – мечем.
Звідсіль, на схід шукаючи доріг,
Де б кожен з них розкошувати міг,
 
 
В гранітний Венден збіглась звіддалі
Вся наволоч німецької землі,
Орда купців, злочинців і святох,
Позбирана з вертепів багатьох.
Лівонський край став згарищем тоді,
І дальший шлях замаячів орді —
Втопив грабіжник погляди свої
В ліси Литви, в її святі гаї.
Знов забряжчали рицарські мечі,
Помчали коні, сталлю гримлячи,
І клич лунав: «Майн гот! Благослови
Тобі кадити ладаном Литви!»
Багріє кров'ю й полум'ям земля,
Кричить, в огонь упавши, немовля,
І падає безумна мати ниць
Під тягарем залізних рукавиць;
Розсічений мечем до живота,
Вмирає муж з останнім словом: «Мста!»
А дівчині жадібні руки рвуть
Розкраяну ножем німецьким грудь.
Але литвин свій саморобний лук,
І гинучи, не випускає з рук,
І, в горло німця вгризшись, навіть труп
Не розмикає спаленілих губ,
Бо хай би серце вразила стріла,
Аніж покора серце пройняла.
Зелена Литво! Протягом століть
Німецький меч тебе не зміг скорить, —
Він бив і нищив, він рубав і сік,
Червоний Німан в сіре море тік,
І кров розчавлюваних немовлят
Була узором для германських лат.
Пронісся вереск чорноперих стріл,
Розвіявсь попіл випалених сіл,
Країна втихла. Тільки крякав крук
І линув пісні рицарської гук:
«О боже німців! Відповіж,
Що для тевтона діять гоже?
Вбивай і ріж!
Нам допоможе
Німецький бог, німецький ніж.
Трясти рабів – це не грабіж,
Вбивать рабів – для них наука.
Вбивай і ріж!
Ось запорука:
Німецький бог, німецький ніж.
Прогнали пруссів з їхніх хиж,
Литва сплюндрована конає.
Вбивай і ріж!
Нас прославляє
Німецький бог, німецький ніж.
Шляхи на схід одні і ті ж —
Як хмара, звиснемо над Руссю.
Вбивай і ріж!
Тобі молюся,
Обоже німців, – гострий ніж!»
На схід ішла кіннота. Над ліси
Підносилися рицарські списи,
Хрест паладинів, прапор волоцюг,
Вінчав їх злобний і бундючний рух.
Вони ішли з лівонських володінь,
Щоб руську землю витоптав їх кінь,
Щоб хліб, і мед, і хутра німець-пан
Як данину взяв од рабів-слов'ян.
І мріяв рицар: «На Дніпрі й Дністрі
Стоять міста багаті і старі.
До їхніх торжищ, пристаней та брам
Зі всіх країн купці привозять крам, —
Лукавий перс, і грецький мореход,
І Генуї зухвалої народ,
І посланець індійських царств – вірмен,
І люди жовтих степових племен.
Там хутро й хліб, там амбра і єдваб,
Там слов'янин. Ні! Там німецький раб!
 
 
На схід! На схід!» Ще дужче підганя
Кривавий рицар вірного коня.
Руїна й смерть, де кінь промчав оцей
По згарищах і по тілах людей.
І Русь побачила віддалеки Лісних пожеж гігантські язики.
Приніс північний вітер на Волинь
Чад погару і шум палахкотінь,
І пломеніли небеса весь час,
І люд сказав: «Це німці йдуть на нас!»
У княжий табір вісник вість приніс,
Що меч тевтона над Волинню звис.
Та князь Данило вже не раз гадав,
Що Русь почує гук німецьких лав,
Що прийде день – приваблять хижаків
Плоди слов'янських пишнорунних нив.
Тому свою в кольчуги вбрану рать
Напоготові мусив він тримать,
І кликнув клич до воїв з всіх осель
Князь і державець галицьких земель.
На княжий клич вдягають вояки
Високі, гостроверхі шишаки,
Опитують луків силу бойову,
Напружуючи жильну тятиву,
 
 
І, бризкаючи іскрами, коваль
Вигострює мечів двосічних сталь,
Щоб ці мечі змогли пересікти
Німецьку кість крізь лати і щити.
Дружина мужу зброю подає:
«Цілую я озброєння твоє, —
Нехай воно нам перемогу дасть;
Коли ж не зможе відвернуть напасть,
То краще вмерти в битві від меча,
Ніж вкритися ганьбою втікача».
Вкладає мати в руки сина спис:
«На захист краю зброю ти підніс,
Як вірний син, служи ж тепер всякчас
Своїй землі, цій матері всіх нас».
В кольчужні кільця дівчина вплете
Свого волосся пасмо золоте:
«Нехай воно, в залізну вплівшись сіть,
Юнацьке серце в битвах захистить, —
Коли б це серце ляком пройнялось,
То сивим стало б золото волось».
Виносять стяги з Галицьких воріт,
Подільський шлях б'ють тисячі копит,
Жовтавий Буг нуртує з-під корми
Човнів, обсілих збройними людьми,
 
 
Суремна мідь співає з-над Дністра,
І князь рече до воїнів: «Пора!
Не гоже бути під крижовником
Вітчизні нашій!» Він бере шолом
І ратну вість вояцтву подає,
Вінчаючи ясне чоло своє.
Весь край слов'янський чує крок дружин,
Які спішать на збір в Дорогичин;
Волинський праліс, нетрища глухі
Обабіч обступають їм шляхи,
Сичить земля під копитом коня,
Замшілу стежку морок заслоня,
Ведмежий рев і зубрій рик в лісах,
І скрикує дитячим зойком птах.
Живе тут в тьмі незайманих дібров
Відлюдний смолокур і звіролов,
Та з хиж лісних виходять люди всі
Назустріч світлим воїнам Русі
І перед військом впевнено ідуть,
В Дорогичин показуючи путь.
По плесах Бугу в золотій імлі
Пливуть широкогруді кораблі,
 
 
По встеленій ромашками траві
Дружинники ступають бойові.
Проходять мимо князя їх ряди:
«На поле слави, князю, нас веди!
Хай знає зграя рицарських гульвіс,
Як б'є наш меч, як пробива наш спис!»
І дивиться злотобородий князь
На рать, яка в Дорогичин зійшлась,
І громовиця помсти, як гроза,
Його спокійні очі проріза:
«Гей, рицарю жадібний, стережись!
Ось витязі слов'янські підвелись.
І бистролетні птиці наших стріл
Нап'ються крові із німецьких жил,

...

конец ознакомительного фрагмента

Назад к карточке книги "Данило Галицький"

Страницы книги >>>  1

Ваша оценка произведения:
• • 0
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Почитать похожее на эту книгу

Зустріч на перехресній станції

Автор: Микола Бажан

Розмова сердець

Автор: Микола Бажан

Елегія атракціонів

Автор: Микола Бажан

Гофманова ніч

Автор: Микола Бажан

Нічні концерти

Автор: Микола Бажан

Гетто в Умані

Автор: Микола Бажан

Політ крізь бурю

Автор: Микола Бажан

Дорога

Автор: Микола Бажан

Майстер залізної троянди

Автор: Микола Бажан