Текст книги "Маруся Богуславка"

Автор книги: Михаил Старицкий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 4 страниц)

ДІЙОВІ ЛЮДИ

Ганна з Богуслава – паніматка, вдова. Хоч і літня женщина, але енергічна, ще при здоров'ї.

Маруся Богуславка – її дочка; молода, м'якої, ніжної вдачі.

Степан – брат її; завзятий, запальний козарлюга.

Охрім Колій – осавул наказного; поштивий, підтоптаний.

Сохрон Мальований – отаман курінний; Марусин жених.

Леся Кушнірівна – подруга Марусі.

Катря – наймичка у паніматки Ганни.

Андрій Лобань,

Іван Карпенко – з козачої старшини, середніх літ.

Запорожець перший,

Запорожець другий – невольники.

Гірей[1]1
  – Гірей – один з представників Гіреїв династії татарських ханів у Криму (1427 – 1783). Очолювала постійні грабіжницькі напади на українські, російські й польські землі. На початку XVII ст. допомагали шляхетській Польщі.


[Закрыть] – мурза, а потім паша; Марусин чоловік. Красивий, палкий, поетичний.

Ахмет – старий євнух.

Іслам-бей – назорця над невольниками; молодий.

Хаїм – корчмар, жид.

Шляхтич перший і другий – багаті поляки-пани.

Панна перша й друга – вільні панянки, мешкають при корчмі.

Дід,

Баба Варка,

Парубок,

Дівчина – челядь у Ганни, вдови.

Шляхта, музики, дівчата, козаки-запорожці, татари, яничари, муедзини, одаліски Гірея, арапчата, черкеси, прислужниці, Марусині діти.

Діється в XVII віці.

Між першою і другою діями минає шість літ.

ПРОЛОГ
"Продав брат сестру!"

Середина великої корчми на границі Буджацького степу [2]2
  – ...на границі Буджацького степу...– Буджацький степ – історична область, що охоплювала приморську частину Бессарабії. Ці землі в XVI ст. захопила Туреччина у своє безпосереднє володіння. Тут кочувала одна з ногайських орд – Буджацька орда, яка перебувала у васальній залежності від Кримського ханства й Туреччини. Проти грабіжницьких нападів на Україну Буджацької орди, що кочувала між гирлами Дністра і Дунаю, в XV – XVIII ст. вели боротьбу українські козаки.


[Закрыть] з Польщею. На авансцені справа і зліва – по столу, під стінами лави. Вглибині в кутку – дві бочки здорових, при них стільчик з посудою, лівар і т. п.; в другім кутку теж стіл. Ближче – характерна, висока груба з великим коминком. По стінах і над дверима картини (козак верхи на бочці, козак Мамай [3]3
  – Козак Мамай – традиційна назва багатьох українських народних картин, відомих у численних варіантах. Обов'язковим персонажем таких картин був козак.


[Закрыть] і др.). Справа від акторів ванькир. Ніч. Світло – старі шандали на столах, а коло стойки каганець.

ВИХІД І

Шляхтич перший (товстелезний), шляхтич другий (як бич), Охрім і другі сидять за столом направо (від акторів), п'ють і в кості грають; наліво – на широкій лаві, на килимі сидить мурза (красивий, молодий), коло його крутиться корчмар-жид (в стародавній ярмулці, пейсах і лапсардаках), дівчата-прислужниці, поубирані в польські, українські і навіть турецькі убори – розносять кубки, підливають вино. Музика стоїть коло бочок, близь вхідних дверей.

Хор

Нема в світі краще втіхи

Над вино й дівочі сміхи,

З ними рай і день і ніч,

З ними смуток лине пріч.

Гей, красуні любки,

Нам сповняйте кубки,

Щоб по вінця грало,

Щоб нас все кохало!

Гей, понурі і оспалі,

Не цурайтесь пляшки й кралі:

Бо без цих присмак, либонь,

В серці згасне вам вогонь.

Гей, красуні любки... і т. д.

Шляхтич перший. Гей, кохаймося! (Обніма панну.)

Шляхтич другий. Гуляй, душа, без кунтуша!

Всі. Гуляй!

П'ють.

Жид (одскакує од мурзи). Ой, веселе панство! Ой, слічне панство! А ви, панянки красні, наливайте всім меду, щоб келехи не вакували, щоб через вінця лилось... та й розважайте пишних гостей... Ой, щоб у мене антик, щоб корчму Хаїма всі знали!

Панна перша. Не турбуйсь, господарю! Не занудиться панство з нами!

Панна друга. Аби ми з ними не занудились!

Шляхтич другий. Ух, де там, моя кохана! (Крутить вуса.)

Панна перша (спирається на плече першого шляхтича). Ану, мій ясний пане, на моє щастя!

Шляхтич перший. На сині оченята? Гайда шість дукатів!

Голоси. Пан має! Виграв!!

Панна перша. Половина ж моя, бо моє щастя? (Обніма його.)

Шляхтич перший. Все твоє, моя цяцяна... (оддає гроші) і серце, і все... Ей, аж горить... треба залить... Сип меду!!

Панни. Кому, пишне панство, меду, кому венгжини?

Пани. Просимо краще цілунків!

Сміх.

Другі. Гей, панове, ставте, часу не гайте – золото слічне кишеню тисне! (Починають грати.)

Панни обсідають.

Дівчина (в турецькім уборі підносить мурзі питво). Найпишнішому променю сонця! (Кланяється.)

Мурза. Спасибі, квітко з Ай-Петрі!! [4]4
  – ...квітка з Ай-Петрі – Ай-Петрі – одна з вершин Головного пасма Кримських гір, південний схил якого утворює смугу Південного берега Криму.


[Закрыть] І ранішній східний вітрець був би щасливий обняти тебе.

Голоси. Два пеци! П'ять!

Охрім. Десять талярів битих! Ставте! Щасливі! Як потяг жида за паса, так і душа побігла до ляса!

Сміх.

Мурза (до жида). Маєш троянду з очима і з розумом.

Жид. Ой вей! Слово світозорого пана мене дурманить... У нас виборні красуні...

Мурза. Красунь моє око не бачить після тієї зорі, що променем своїх чар осяяла моє серце і отруїла... Такої краси не бачило сонце, хіба-но великий пророк може вбачати її під наметом едемських садків.

Жид. Ой-ой-ой! А де ж пробуває те чудо?

Мурза. В Богуславі... дочка їхнього муедзина... (Прикладає руку до чола і грудей.) Клянуся бородою пророка, нема такої перлини в синьому морі, нема такої на небі зорі!

Жид. Цц-цц-цц!! (Чухає за пейсом.) То світлий пан для того і коней там хоче куповати... ай вей, вей!! Хе-хе!! Але я сонцю красному раджу подивитись і у нашого панства коні... Ой коні, ой слічні коні!! Вогонь... Пекло!

Прислужниці потроху розходяться; за ними оддалі два шляхтичі.

Мурза. Можна подивитись і тут, коли твій язик був хоч на час у приязні з правдою.

Жид. Ой вей, не те що в приязні, а у шлюбі!

Мурза. Слова твої долітають до мого вуха...

ВИХІД ІІ

Два шляхтичі, змовляючись, виходять наперед.

Голоси. Гей, жиде!

Жид. Зараз, до послуги! (Біжить.)

Мурза. О аллах!.. О Магомет! Відбери у мене десять гурій на небі, та дай мені цю джаурку!!

Шляхтич другий. А що ж ти, шельмо, не бавиш нас?

Жид. Служу панству чим можу...

Охрім. То співай і танцюй!!

Жид. Який у мене, вельможний пане, спів? Мій тателе мав голос товстий, а моя мамеле тандитний, а як зложили докупи, то вийшло таке, що не варт його й слухати...

Сміх.

Таке, що нехай йому абищо, та й уже! А танцювати моя мамеле раз спробувала, так патинками так ударила тателе, що він, жвиняйте, присів і довго не міг встати.

Всі регочуться.

Охрім. Та й мудра ж твоя мама!

Жид. А чим я винен? Хай краще панни заспівають і потанцюють.

Шляхтич другий. Ні, ні! Ти, жиде! Не то канчуками! (Встає від столу.)

Жид (скорчився). Зараз, зараз! Не турбуйтесь, пануню! (Співає й пританцьовує, музика приграє.)

Я жидочок зер хороший,

Тільки б треба більше грошей:

До послуги я панам...

За дукати все віддам!

Ой вей! Лапсердом!!

Скачи, враже, як пан каже,

І задком, і передком

Перед паном Федірком!

Ой, геп, гоп!! (Танцює.)

Маю Хайку балабусту

І перин до лиха.

Ох і вей, на шабаш з нею -

Що за мила втіха!

Ой вей! Лапсердом і т. д.

Маю діти слічні, дивні,

Чесні, як у Лота: [5]5
  – Маю діти... чесні, як у Лота... – Лот – біблейський персонаж, що нібито жив у Содомі, приреченому богами на знищення за гріховність його жителів. Тільки Лота з дружиною та дочками ангели вивели з міста. Дружина Лота по дорозі загинула за непокору волі богів. Лот з дочками оселився в печері. Його дочки, вважаючи, що тільки вони з людей залишились живими, ради продовження людського роду вступили з батьком в кровозмісний зв'язок.


[Закрыть]

Дам котрому в руку гривню -

Вишахрує злота.

Ой вей! Лапсердом і т. д.

Пани. Ха-ха-ха! Віват Хаїму! За його кошти венгжини!

Жид. Ох, сповняйте кубки!

Пани (чoкаються). Кохаймося!!

Всі (співають)

Поки кров не прохолола,

Кохаймося, пиймо згола,

Щоб позбутись всяких хмар,

Засипаймо серед чар.

Гей, красуні любки,

Нам сповняйте кубки,

Щоб по вінця грало,

Щоб нас все кохало!

Віват!!

Другі (підспівують)

Гей, панове, ставте,

Часу-но не гайте.

Золото преслічне

Аж кишені тисне...

Віват!!

Жид. Уф! Уф! Ледве ходить дух! Трохи не вскочив у лихо, аж по нікуди... по самий гугель... (До мурзи.) Отой товстий пан програвся... а має слічні коні... Ой! Змії! Ходи, мій ясний світе, до тієї кімнати, а я туди запроваджу пана...

Мурза (встає). Ходім.

Жид(проводячи). Ой-ой-ой! (Зітха, й до пана.) Вельможний пане, ясний мурза чекає...

Шляхтич перший. А? Зараз! (Пішов.)

ВИХІД ІІІ

Ті ж і Сохрон з Степаном.

Степан

Ну-ну, весна!.. От, сперіщив дощ... Як хлюща!

(Обтрушує кобеняк.)

Сохрон. А ти й розкис?

Жид вертається.

Степан

Не бійсь, не медяник.

А все ж охляв і дрижаків наївся,

Бо в животі сухісінько. (До жида.) Герш-ду!

Мерщій усип скаженої два кухлі,

Та доброї!

Жид (підбіга)

Вельможний пане, вмить!

(Маха на дівчат і опоряджа стіл, де сидів мурза.)

Сохрон

Найперш біжи та коням дай оброку,

Опоряди й постав під накриття!

Жид

Вмить, пане!.. Гей! (До прислужника.)

Ясновельможним корець

Горілки дать із бочки, що в кутку,

І привітать! (Вибіга в сіни.)

Панна перша (гостро усміхнулась і побігла)

Гостей ми пишних раді

Удовольнить.

Степан (розправляється і весело оглядаючись)

Ну, богові хвала,

Що з степу нас накерував до корчми.

І тепло тут, і весело,– люблю! (Сіда.)

Сохрон

Та що й казать! Де гра, питво й жонота,

Ти б і днював...

Степан

І ночував би навіть,

Як ось і тут!

Сохрон

Ну, брате, не звикай:

Пробудемо малу ми тут годину,

Поки оброк...

Степан (збентежено)

Та що ти? Схаменись!

У глупу ніч... у хлющу в степ рушати?

Удень надбаємо ми наш прогай!

Сохрон

Та зроду ні! Й хвилини не прогаю,

І в корчму сю не завернув би я,

Коли б, на гріх, не підупали коні...

Степан

Та не шалій! Чи ж Богуслав за морем?

Достанемось без похапу на шлюб;

За день і Буг, за ним Ятрань, Синюха,

А там і Рось, і славний Богуслав,

Де мешкає сестра моя Маруся.

Сохрон

Де сяє мій єдиний в світі рай!

Жид (до себе)

Ага! Вони!!! На руку мов ковінька.

(Підходить до мурзи.)

Степан

Який там рай дівоча красота?

Ударив дощ, обвіяв гострий вітер -

І по красі, по втісі.

Панна перша

 Панству ось

Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?

Степан

Надумаюсь і шепітну...

Панна перша

 Я вмить!

До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)

Степан (налива оковиту)

От де рай,

Так на душі від його промінь грає,

І промінь той не зрадить...

Сохрон

 Годі, цить!

Ти підсушись... либонь, намок занадто?

(Одпива трохи.)

А про сестру недбало не верзи.

Її душа прозора, як кришталь,

А серденько доброт високих повне,

Воно весь світ скрасити може...

Степан (сміючись)

Ой,

Та не сміши, а то аж страх...

Сохрон (гостро)

Степане!

Вона мені жоною має буть.

Степан

Ет, байдуже! Усі вони, красуні,

Із однії, мовляв, зійшли діжі,

І серце в них мінливе, як весна ця,-

То сонечко, то сльота, то крупа.

Панна перша, знов проходячи повз, наблизилась.

Сохрон

Ха! Ти, либонь, з таким товаром знався,

Що на торгах купується всіма,-

Панна хутко відходить.

То й чесних всіх заводиш в одну міру,

Але сестру...

Степан

Та слухай, не гнівись,

Хіба тебе образити я хочу?

Сестра моя від тебе не втече...

Тільки чого ж хапатись так до баби?

Сохрон (сердито)

Ух, річ яка! Коли до бруду звик (п'є),

То не каляй ним мення найясніше...

Степан усміхається.

Чи ж знать тобі хвилини неземні,

Що душу нам до неба поривають

І пахощів їй надають райських?

Чи ж зрозуміть тобі те світле щастя,

Яке скраша веселкою життя

І променем живить задубле серце?

Степан

Ха-ха-ха-ха! Неначе Ювенал, [6]6
  – Ювенал (бл. 60 – бл.127) – римський поет.


[Закрыть]

Віршуєш ти жіночі теревені...

А я забув ті дурощі давно

І потопив зітхання у горілці,

Та лицарю й не до лиця вони!

Сохрон

Не до лиця? Свята любов, кохання?

Хіба ж воно принижує наш дух?

Хіба знища завзяття і одвагу?

Степан

Фу, пишно як!.. Змагатися дастьбі...

Але чого твій порожнює кухоль?

(Налива.)

Ну ж, хильнемо за твій щасливий шлюб

І за сестру, на втіху й на здоров'я!

Сохрон

За неї рад! (П'є до дна.)

Степан

От це хильнув гаразд...

Ну, я піду на коней ще погляну.

ВИХІД ІV

Ті ж без Степана.

Шляхтич другий

А де ж сусід?

Охрім

Кишені спорожнив,

То, певно, вже шука поради в жида.

Шляхтич другий

Поради? Ет! За пейси стріпонув,

То й знайдуться, посиплються дукати.

Голоси

Ну, кидай кость! Сто злотих! Двісті!

Охрім

Ой,

Пан, певно, теж до жида має вдатись?

Сміх, а далі тиха гра.

Сохрон (встає і по паузі)

Моя красо, мій кроне золотий!

О, як тебе незмірно я кохаю,

Немов злились всі почуття мої

У це одно величне, світле слово;

Воно яскрить у серці кришталем,

Воно мене до тебе порива,

Зозулечко, моя щаслива доле...

О, як я рвусь душею в Богуслав!

Стрілою б я через степи полинув,

Щоб взять тебе за рученьку мерщій,

Та й на рушник поставить перед богом,

Але лежить між нами далина,

І побороть її одразу годі;

Тож кожна мить, що барить зустріч нам,

Є ворог мій запеклий, ненависний,

А ворогу не раджу я тепер

Стать на шляху, спинить мене в дорозі!

(Виходить у сіни.)

ВИХІД V

Ті ж і Степан з двома шляхтичами, без Сохрона.

Степан стрівся з Сохроном, щось йому сказав, той одійшов; шляхтичі, непевно зирнувши на них, пішли до столу.

Жид (підходить до Степана)

Пан лицар мій прямує в Богуслав?

Степан

Так, жиде, так... В своє кубельце рідне.

Жид

Ой вей, яке ж те місце, знаю й я!

Степан

Бував?

Жид

Авжеж, не раз... і в панській хаті...

Рід знаю...

Степан

Як?

Жид

Хліб купував...

Степан

Ага!

Жид

Адже ваш дім у місті...

Степан

Пальцем в небо!

На хуторі, за містом...

Жид

Ой! Так-так!

За річкою, бік шляху, що у Луки...

Степан

Ха-ха! Брехня! Ну й жидюга!..

Жид

Вей мір! *

Степан

Під дубняком, по другий бік од річки.

Жид

Ай, копф ** який порожній в мене... шлехт! ***

Сестра була у пана?

Степан

Еге ж, єдина...

Жид (радо)

Те-те-те-те! Ой слічна, ой краса!

Маненькою ще бачив... От такою. (Показує.)

І сяла вже, як сонечко ясне...

Всі кликали Марусею, здається?

Степан

Так, так!

Жид

Брати, здається, теж були?

Степан

Ні жодного, пріч мене...

Жид

Батько й мати?

Степан

Вмер панотець... сама собі вдова...

Жид

Ох, ох, вей мір!.. (Пауза.) А сів би пан до столу!

ВИХІД VI

Ті ж і мурза та шляхтич перший.

Мурза (до шляхтича першого)

Так завтра я огледжу весь табун

І решту дам... (Сідає знов на своє місце.)

Шляхтич перший

Преслічно, світлий мурзо!

(Весело до жида.)

Що ж тихо в нас? Гуляй! Співай! Танцюй!

Музик сюда! Мазура!!

Всі (коло столу)

Гей, мазура!!

Жид (у сіни)

Герш-ду, музик! І всі панни сюди.

Панни (зібравшись)

До панської услуги!

Шляхтич перший

Пийте, грайте,

Співайте! (Заграє.)

Шляхтич другий

О, як пан наш затина!!

Хор жіночий

Улани, улани,

Мальовані діти,

Кожна панна рада

За вами летіти;

Не одна панєнка,

Не одна і вдова

За вами, улани,

Полетіть готова!

Хор спільний

Не одна панєнка,

Не одна і вдова

За нами, панове,

Полетіть готова!

Хор хлоп'ячий

Ой кобіти пишні,

Мальовані пані!

Не один з нас, грішних,

Лихом вас спом'яне.

Не один пияка,

Не один гульвіса

Вас, красуні пишні,

Пом'яне у біса!

Всі

Не один пияка, не один... і т. д.

А жонота

Не один пияка, не один гульвіса

Од барил і пляшок

Піде геть до біса!!

Хор спільний

Гинь, нудота й смуток,

Лий венгжину в кубок;

Веселись-но, душа,

Гуляй без кунтуша!

Кохаймося, браття,

Цілуймось, кобіти...

Поки кров в нас грає,

Поти й втіхи в світі!

Під цей хор і музику танцюють мазура деякі пари, а решта підгукують, приспівують, притупують.

Степан (або хто другий, не витерпів)

Гей, шквар козака!

Закінчуються танці або козаком, або краков'яком, коли це можливо.

Шляхтич перший

Ну, досить! Гей!! До столу знов, панове!

До бою я всіх кличу!!

Шляхтич другий

Ой, біда!!

ВИХІД VII

Ті ж без музик і панянок; на кону зостаються тільки дві, і з їх одна в українськім уборі. Жид підходить до мурзи, той показує на одну танцюристку; прикликають; мурза гладить по щоці, а потім розмовля тихо з жидом.

Охрім (уздрівши Степана)

Хі, знов земляк! Степан, либонь... Попенко?

Степан

Степан, Степан... як пан добродій зна?

Охрім

Ще з пуп'янку... Я сам з Великих Луків,

І панотця покійного зазнав...

То з сином вже й чоломкатися можна?

Степан

Авжеж! (Обніма.) Авжеж! Не те що можна,– слід!

Охрім

А що, мовляв, до гурту, може, хочеш?

З фортуною погратися?

Степан

Чом ні?

Вже ж не така вона велика пані,

Щоб січовик не зміг її чіпать!

Охрім

Повія, бра! (До гурту.)

Вельможне добродійство,

Ось земляка до столу вам привів,

Бідкується, що у кишенях мулить.

Шляхтич перший

Так ми йому їх вмить спорожнимо...

Степан

Там хто кому?

Шляхтич перший

Ого, завзятий в ката!

Шляхтич другий

Держіть тепер міцніше череси!

Шляхтич перший

Так бій на смерть!

П'ять сотень злотих ставлю,

Хто кида кость?

Голоси

Занадто дуже!

Степан

Я!

Шляхтич перший

Хвалю! Люблю!.. Дванадцять!

Степан

Двадцять двоє!

Шляхтич перший

Пан має, ось...

Голоси

Ну й ловко! І не зблід...

Мов три шаги поставив...

Шляхтич другий

Двісті злотих...

Хто йде?

Охрім

Я!

Голос перший

Я!

Степан

На них ще ставлю сто!

Шляхтич перший

А я на все, додавши зверху двісті!

Панна перша (до Степана)

Ох, пане мій! Який огонь в очах,

Яка краса в завзятті необорім!

На мене пан хай ставить...

Степан

Що ж за те?

Панна перша

Подяка... що ж?

Степан

І тільки? Мало, мало!

Шляхтич перший

Взяла сліпа... Перун [7]7
  – Перун – у східнослов'янській міфології бог дощу, блискавки та грому.


[Закрыть] її забий!

Ану, ще раз...

Голоси

Знов виграв пан, от штука!!

ВИХІД VIII

Ті ж і Сохрон.

Мурза встає і б'є в долоні. Вбіга два татарчати.

Мурза показує очима, один бере подушку, другий кальян.

Жид (мурзі)

Тут брат її, пресвітлий володарю,

І запаливсь як порох у тій грі...

Ой вей ферфал! * Впаде, напевно, в пастку.

Все нам сприя.

Мурза (ідучи до кімнати)

Ля ілляга аллах,

У-Могомед расуль аллах... ** Алейкум!!

Я золота не пошкодую...

Жид (маха на прислужниць)

Гіт. ***

Прислужниці несуть за ним кумис.

Сохрон

Гей, слухай-но... не знаю, як дражнити...

Жид підбіга.

Чи можна б тут мені купить коня?

Щоб взять під верх, а стомлених на повід...

Товариш мій другого візьме ще...

Жид

Ой лицарю вельможний, як не можна?

І румака, і огиря з Карпат,

І турського гонивітра Арапа,-

Я панові всіх ранком покажу,

І вибрати, напевно, буде з чого...

Сохрон

До ранку? Ні! Рушаю зараз я!..

Жид

У глупу ніч?

Сохрон

У глупу, так... От зараз

Бахметиків мені ти покажи.

Я й помацки коня пізнаю...

Жид

Добре...

А ліпше б тут підночувать...

Сохрон (нетерпляче)

От жид!

Кажу ж, що ні, що не зостанусь зроду,

А він своє...

Жид

Я падаю до ніг...

Вмить до послуг... (Повернувся йти.)

Сохрон (за ним)

Клади ж ціну помірну...

ВИХІД ІХ

Ті ж без жида й Сохрона.

Степан

Моя черга... Шість сотень злотих кіп!

Шляхтич перший

Накрив горбом... Ану, скачи, пся матір!

Голос перший

Ну й гра, як чорт...

Голос другий

А програє, як хлоп!

Шляхтич другий

Палений грач!

Охрім

Процвиндрив силу пеців!

Голоси

Дванадцять! Сім!!

Шляхтич другий

А в мене двадцять!

Голоси

Взяв!

Степан (блідий, тремтить, б'є кулаком)

А! Пекло! Гинь!!

Панна перша (заграє)

На мене став-но, пане!

Степан

Ей, к бісу! Геть! (Одпихає.)

Панна перша (набік, обходячи)

У, бидло!

Охрім

Став рівніш!

Дівчина (в українському уборі)

Хай пан не гра... Тут виграти не можна...

Степан (дико сміється)

Ага! Метці?

Дівчина

Не знаю... я мовчу...

Тільки не грай, он прислухають...

Степан. Пізно!..

Остатні ось дукати... Тілько три!

Голоси

Чи ж пан умер?.. Чи ставить що до кону?

Степан

Ось тут в руці! (Кида кості.)

Голоси

Аж двадцять три!

Шляхтич перший

Пан ма!

Шляхтич другий

Ха-ха-ха-ха! На це число й три пеца!

Охрім

Е, брате, зле! Якраз настав твій пас,

А ти спустив...

Степан

На посміх! Глум, та й годі!

(До себе.)

Що тут чинить? Фортуна надійшла,

Немає чим за хвіст її вхопити...

Ні шеляга... крім жовтяків шести...

В Сохрона б то позичити? Так зроду

На гру не дасть... та й мало з ним... А жид?

Кий біс!

Голоси

Що ж пан? Здоровий кін на столі!!

Степан

А! Пропадай! До пеців ще й коня!

Шляхтич другий

Чи добрий кінь?

Шляхтич перший (регоче)

З гори біжить за вітром?

Степан

Та, пане, тут такого скрізь нема...

Взяв з-під паші... дукатів з сотню вартий!..

Охрім

Степану я повірю...

Шляхтич другий

Ну, то йде!

Голоси

Сімнадцять! Ой?!

Степан (несамовито)

У мене двадцять двоє!!

Шляхтич перший

Ось двадцять три!

Охрім

Пропав турецький кінь!

Степан

Шельмовство! (Схоплюється.)

Шляхтич перший

Цо-о?

Охрім

Та то проклін до лиха...

Степан (чуло)

Ох, коню мій, товариш дорогий!

Не виручив... а виручав повсюди,

І я тебе, незрадного, продав

За мить одну пекельного завзяття!

А, сатано! На хвилоньку єдину

Їх одурить... І, може, все верну?

Щось серце рве і б'є в виски... Панове!

Дозвольте ще поставить ставок з п'ять.

Моє добро зашито все в саквах...

Не хочеться переривать...

Шляхтич перший

А хто

Поручиться за пана?

Степан (запальчиво)

Честь і гонор!

Охрім

Та ще і я!

Степан

Ой доле, виручай!

Грають тихо.

ВИХІД Х

Ті ж і Сохрон з жидом.

Сохрон

Так, коли хоч,– п'ять сотен польських злотих;

За другого ж не більш як сотен три...

Жид

Вельможний пан ласкавий, дуже мало.

Той кінь гнідий – під гетьмана... антик,

Ціни нема! Ой вей, як лицар сяде,

То закрасить Україну цілком!

Сохрон

Ти язиком не ляпай тут багато

І не бари часу мені... не дам

І шеляга тобі я більше... Хочеш -

Бери мерщій... Ось золото! (Висипа на руку.)

Жид

Ой-ой!

Хоч дешево... а пану маю скинуть,

Бо лицаря такого скрізь нема!

Сохрон

Ну, ну, не гай! Ось маєш всенькі гроші

За два коня...

Жид (лічить)

Так вірно!

Сохрон

А тепер

Скажи мерщій сідлати їх, бо їду...

Жид

Та, може б, пан спочив...

Сохрон (грізно)

Уб'ю, як пса!

Жид

Біжу! (Набік.) Нехай його мордує маму!

Сохрон

Отак гаразд! Тепер безпечно нам.

І дощ ущух – за три дні будем дома!

Коли б вони перелетіли сном

Чи маревом розвіялись по степу...

Як занудивсь я, зірочко моя,

Жду й не діждусь хвилини раювання...

Ну, та тепер не з'їм і не досплю,

А буду, знай, летіть до Богуслава...

Де ж мій Степан? Чи ба! Таки устряв!!

Е, годі жарт! (Підходить.)

Степане, гей, Степане!

Покинь, вставай! Вже коні під сідлом!

Шляхтич другий

Ні, перше пан нас поквитує...

Шляхтич перший

Правда!

Степан (злосно)

Я не встаю... Панове... Кілька слів...

(До Сохрона.)

Не можу я рушати звідсіль зараз...

Ти постривай...

Сохрон

Я? Тут тривать! Шкода!

На чортзна-що щоб я хвилину тратив!

Та завались земля!..

Степан

Що ж... бачиш... так

Ніяково...

Сохрон

Ет, лихо? Кинь дукати,

Що там програв, що винен їм – і квит!

Рушати час! Купив я двоє коней!

Степан (з жаром)

І стратив все?

Сохрон

Ні, злотих з двісті є!

А що?

Степан

Та так... (Набік.) Я вдесятеро винен.

Години з дві пожди... найбільше три...

Сохрон

Прогайнувать на три години щастя?

Я не здурів... та і для чого це?

Щоб затягтись в запалі до нестями...

Розсатанить себе в пекельній грі.

Степан

Прошу найбільш що на години дві...

Сохрон

Не можу...

Степан

А! Уваж хоч на годину!

Сохрон

Не можу, ні!

Степан

Бабій!

Сохрон

А ти пак хто?

Сестра чека в сльозах, в тривозі, в тузі,

А брат затявсь з паскудством у корчмі...

Степан

Сестра, сестра! Що з нею статись може?

Пряде, співа спокійно і без сліз...

Сохрон

Ти по собі, розбещений...

Степан

Е, брате,

Опіки я не потребую... й сам

Повчити б зміг...

Сохрон

Кого? Мене? Ну, спробуй!

Жид (входить)

Готово все!

Шляхтич перший

Що ж пан?

Степан

Я вмить... (До Сохрона.)

Пожди...

Сохрон

Ні хвилі!

Степан

Звір!!

Сохрон

А ти ж то хто, друзяка?

Для капості...

Степан

Та не для баби, ні!

Сохрон (за шаблю)

Коли б не брат ти був Марусі.

Степан

К бісу

Із нею йди!..

Жид полохливо підходить до мурзи і щось гаряче йому розказує.

Сохрон (вихопив до половини шаблю)

Ей, слово ще! (Опам'ятавшись.)

Шляхтич другий

Що ж пан?

Степан (до шляхтича)

Я зостаюсь!

Сохрон

Так я без тебе їду...

Степан

Під три чорти!..

Сохрон

А гинь ти у багні! (Вибіга.)

ВИХІД XI

Ті ж без Сохрона.

Шляхтич перший

Пан забаривсь... ждемо... остатня ставка...

Шляхтич другий

А потім вже пан принесе сакви...

Голос

Коли важкі, ми лицарю підсобим...

Степан

У мене є, панове, сили вкрай...

Без жартів-но! Я ставлю тридцять пеців.

Шляхтич перший

Ого, махнув!

Шляхтич другий

З одчаю!

Охрім

Що ж, іде!

Голоси

Програв козак!..

Степан (осатаніло)

Будь проклят я і всі ви!

Шляхтич перший

Ха-ха! Пече!

Шляхтич другий

Пора й сакви!

Всі

Пора!

Степан (до жида)

Гей, слухай-но... на хвилю... Ти ж пак знаєш

І хутір наш... і коней косяки...

І пасіки... Спитай у Богуславі -

Заможні ми... та й в Січі [8]8
  – Запорізька Січ, Запорозька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в першій половині XVI ст. за Дніпровськими порогами. Виникнення Запорізької Січі було зумовлено посиленням феодально-кріпосницького гніту на Україні. Запорізьке козацтво вело тривалу боротьбу проти турецько-татарської агресії, разом з донськими козаками брало участь у героїчних походах проти Османської імперії і Кримського ханства.


[Закрыть] в мене єсть

І золото, і многоцінна зброя...

Позич мені на коротенький час...

Хоч сотні три дукатів... слово, клятьбу

Тобі даю... верну з лихвою все

З якою хоч – тільки рятуй у скруті!

Жид

Ох, лицарю... я вірю... певен я...

Та тільки де такі у мене гроші?

Щоб я дітей не бачив...– вей-зе мір!

Ой-ой!

Степан

Нема?

Жид

А щоб я пейси стратив!

Степан

Ну так і край! (Вийма пістоль.)

Шляхтич перший

Ждемо на пана ми!

Шляхтич другий

Цікаві нам дукати гонорові!

ВИХІД ХІІ

Ті ж і мурза, йде тихо, зупиняється серед кону.

Жид (удержує Степана, що хотів кинутись)

На бога!.. Ой, який палкий... ще єсть

Рятунок нам... у мурзи сила грошей...

(Степана мало не тягне.)

Пресвітлий пан такеє серце ма,

Якого вже на цілім світі годі...

Ось лицар мій до ласки поклика:

Йому на час потрібні, вей мір, гроші...

На малий час: з бакшишом верне... Я

Ручаюся на балабусту й діти!

Мурза

У позику? Аллах! Я не лихвар!

Але я рад запомогти в пригоді,

Коли юнак споможе і мені...

Степан

Не все гаразд я розумію...

Мурза

Пане,

Я закохавсь в твою сестру, і от -

Коли мені споможеш її мати,

То заплачу аж двадцять сотень лір.

Жид

Ой скарб!

Степан (з жаху)

Що? Як? Сестру продать в неволю?

Мурза

О, твій язик не ті слова вжива...

Твоя сестра – моя неволя й згуба,

Для неї дам чудово-пишний рай...

Вона моїм подружжям першим буде,

Владикою незлічених скарбів;

Скрізь панувать – її це буде воля.

Жид

І пан мовчить?.. І про сестру не дба?

Степан

Сестра, сестра! Ох, і яка ж спокуса!

Але продать?.. Невірі дать в ясир?

Пекельний гріх, безчестіє довічне!

Голоси (проміж себе)

Що ж це за жарт? На гонор грав! От зух!

Шляхтич другий

Провчить його!

Шляхтич перший

Мені Охрім заплатить!

Мурза

Згори я дам... от зараз десять сот,

А решту вже, коли до рук візьму я

Мою зорю...

Жид

Ой, що ж то за гешефт!

Царицею сестра... і стільки грошей...

Аж крутить копф...

Степан

Туман стоїть в очах...

А тут пече... Товариша ізрадить...

Сестра... там – рай... а тут – публіка,

смерть...

А він пиха... чернець...

Всі

Що ж пан заплатить?

Чи, як шахрай...

Степан

А! Кляті!.. Згоден я!

(Перебива мурзі руку.)

На гонор мій!!

Мурза

Я вірю... Маєш гроші. (Дає.)

Умовимось.

Жид

Ой, далібуг, гешефт!

Степан (кида на стіл частину)

Давіться! Ось! Але тепер хто писне,

Так гонор я на шкурі покажу!

(Вийма шаблю.)

Всі накинулись мовчки на дукати.

Мурза (згорта руки)

О раю мій! Ля-іл-ля-га алейкум!

Завіса.